Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Російське географічне товариство у Києві: краєзнавча діяльність. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Російське географічне товариство у Києві: краєзнавча діяльність. Реферат

У рефераті подано відомості про краєзнавчу діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у Києві (1873 – 1876 рр.)

Припинення діяльності Комісії для опису Київського навчального округу лише на певний час загальмувало становлення організаційних форм українського географічного краєзнавства.

Починаючи з середини 50-х років XIX ст., пожвавлюється діяльність учених-природознавців Київського університету Св. Володимира, пов’язана, насамперед із пробудженням після поразки Росії в Кримській війні (1853–1856 рр.) суспільного руху та включенням до гімназійних програм циклу природничих дисциплін.

Терпимість царських властей до пробудження підвищеного інтересу до природознавства пояснювалась тим, що, за словами К. А. Тімірязєва, "... природничі науки, як найбільш віддалені від політики, вважалися і найбільш нешкідливими; їм не відмовляли навіть у відомій пошані, відкривали доступ до загальної системи навчання – до кадетських корпусів включно " [1].

Після відміни кріпосного права (1861) за новим університетським статутом з’явилася можливість організовувати при університетах Товариства дослідників природи. Їх виникнення відображало наукові тенденції Західної Європи, де природничі науки вступали в блискучу епоху свого розвитку.

Організаційне засідання Київського товариства дослідників природи (КТДП) відбулося 28 лютого 1869 р. у приміщенні університету Св. Володимира. Ініціатором створення КТДП були зоолог К. Ф. Кесслер і біолог-еволюціоніст О. О. Ковалевський. Активну участь у діяльності товариства у різний час брали геологи М. І. Андрусов, К. М. Феофілактов, В. Ю. Тарасенко, геолог і географ П. А. Тутковський, ботаніки О. С. Рогович, І. Ф. Шмальгаузен, зоолог О. О. Коротнєв та ін.

Завдання, структура і напрямки діяльності Товариства визначалися статутом. Головна мета полягала у дослідженні органічної і неорганічної природи території, що входила до Київського навчального округу, необхідно сприяти розвиткові природничих наук взагалі та поширювати природничо-історичні знання [2].

Для реалізації цих завдань планувалося спорядження експедицій та екскурсій для проведення наукових досліджень і збирання природничо-історичних предметів. 1870 р. було започатковано видання "Записок Киевского общества естествоиспытателей", на сторінках яких члени Товариства регулярно публікували матеріали своїх досліджень [3].

Внаслідок краєзнавчих експедицій членами товариства було складено і видано перші геологічні карти Києва і Київської губернії, проведено дослідження різноманітних компонентів природи території Київського навчального округу, інших регіонів України, зокрема Чорного і Азовського морів.

Таким чином, Товариство природодослідників прийняло естафету краєзнавчого дослідження України від Комісії для опису Київського навчального округу і заклало підґрунтя для відкриття в 1873 р. у Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

Вирішальну роль у відкритті відділу Російського географічного товариства (далі – РГТ) у Києві відіграв уродженець Київщини, видатний вчений-етнограф, географ, автор слів національного гімну "Ще не вмерла Україна" Павло Платонович Чубинський (1839 – 1884) [4].

Випускник юридичного факультету Петербурзького університету, П. П. Чубинський ще в студентські роки познайомився з віце-президентом РГТ П. П. Семеновим, зі своїм ровесником-офіцером, слухачем Академії Генерального штабу Миколою Пржевальським, відомим на той час географом-мандрівником Миколою Миклухо-Маклаєм, який уже побував на Канарських островах, Червоному морі. Регулярно відвідував Павло Платонович лекції відомих географів в університеті.

За сприяння П. П. Семенова Павлу Платоновичу дозволили брати участь у роботі відділу етнографії Російського географічного товариства. Він мріє про організацію комплексної експедиції з метою вивчення південно-західної частини імперії. Починає збирати матеріали про Україну, шукає підтримки у друзів і знайомих, зокрема у М. Костомарова, П. Куліша, Т. Рильського та ін. [5].

Та свій задум він зміг втілити лише у 1869 р., відбувши за українофільську діяльність та участь в нелегальній Київській громаді 6,5 років вислання до Архангельської губернії. Навіть у висланні дослідник часу не марнував. У далекому Архангельську П. Чубинський вражає всіх своєю бурхливою краєзнавчою діяльністю. Тут він вивчав хлібну продуктивність і торгівлю зерном на Півночі Європейської частини імперії. Матеріали етнографічного дослідження краю він надіслав до РГТ, де вони отримали високу оцінку фахівців. За "активные труды" у вивченні Півночі, РГТ нагороджує П. П. Чубинського у 1866 р. срібною медаллю. Цього ж року він став членом Вільного економічного товариства, а ще через рік – дійсним членом РГТ. 1869 р. за клопотанням П. П. Семенова вчений одержав дозвіл повернутися в Україну і йому доручають під егідою Російського географічного товариства очолити комплексну краєзнавчу етнографічно-статистичну експедицію до Південно-Західного краю.

Задум про спорядження такої експедиції зародився ще 1862 р. У рескрипті, виданому 8 вересня 1862 р. Олександром II, зокрема зазначалося: "Высочайше повелеть соизволил передать из сумм Министерства в Русское географическое общество десять тисяч рублей для отправления в 1863 г. зазначенной експедиции".

Перед членами експедиції були поставлені завдання:

  • дослідити народності Південно-Західного краю, а саме – етнічні відмінності, які проявляються в мові, звичаях; відносну чисельність етнічних груп, важливі етнографічні кордони;
  • дослідити розподіл населення за віросповіданнями та міру його релігійності і культури;
  • дослідити господарський побут етнічних груп краю і рівень їх матеріального благополуччя [7].

В Україні дослідженнями мали бути охоплені Київська, Волинська і Подільська губернії. Проте польське повстання 1863 року перешкодило реалізувати цей задум. Приступивши до обов’язків керівника експедиції, П. П. Чубинський значно розширив коло запланованих раніше досліджень. У передмові до першого тому "Трудов" Павло Плато-нович, зокрема зазначав: "Сперва я указал на необходимость раздвинуть пределы исследования, не ограничиваясь Юго-Западным краем в административном смысле... ". Крім раніше запланованих, він залучає до кола досліджень південні повіти Гродненської й Мінської губерній, західні – Люблінської і Сідлецької та північно-східну частину Бессарабії, тобто місця компактного проживання українського населення.

Перша подорож розпочалась взимку 1869 р. Вона пролягала через Київський, Канівський і Черкаський повіти долиною річки Рось. З Бердичівського повіту експедиція переїхала у Житомирський повіт на Волині. Звідси відправились долиною річки Случ через Новоград-Волинський і Старокостянтинівський повіти в Подільську губернію. Тут досліджувались Проскурівський, Ушицький і Кам’янець-Подільський повіти. Далі Чубинський подався в Бессарабію, об’їхав Хотинський повіт, а потім повернувся в Подільську губернію (Ушицький, Проскурівський і Кам’янець-Подільський повіти).

Потім досліджувалися Старокостянтинівський, Кременецький, Дубенецький і Володимир-Волинський повіти Волинської губернії. Звідси в Люблінську, Мінську і Гродненську губернії, потім – на Волинь – Ковельський, Луцький, Ровенський, Новоград-Волинський, Житомирський і Радомишльський повіти та в Київ. На другу зиму в 1870 р., П. Чубинський вирушив через Радомишльський повіт Київської губернії на північну окраїну Волинської губернії (Ковельський, Луцький, Рівненський повіти) і завершив його у Радомишлі. Під час третьої подорожі – влітку 1870 р. – члени експедиції обстежували Полтавську, Київську і Подільську губернії.

Загалом впродовж 1869–1870 років члени експедиції обстежили 36 повітів Правобережної України, 1 повіт Бессарабії, 9 повітів Люблінської і Седлецької губерній, 4 повіти Гродненської, 2 – Мінської і 2 – Полтавської губерній. Членами експедиції, у складі якої під керівництвом П. П. Чубинського брали участь І. Чередниченко, В. Кравцов, П. Раєвський, Б. Ілляшевич і К. Кардаш, менше, ніж за два роки було зібрано 12 томів унікальних матеріалів. Відділення етнографії РГТ на своєму засіданні 1871 р., на якому був присутній М. Костомаров, розглянуло ці матеріали і вирішило "в видах уменьшения расходов такого громадного материала" видати 7 томів (9 книжок), обсягом понад 300 друкованих аркушів.

"За особенно полезные труди в экспедициях, снаряженных Обществом" П. Чубинського нагородили золотою медаллю РГТ (1873), премією Російської академії наук (1879), а також золотою медаллю виставки Міжнародного географічного конгресу в Парижі (1875). До речі, відбір експонатів на цю виставку здійснювала комісія на чолі з М. П. Драгомановим [8]. Для географів особливо цінний VII том з трьома картами: "Карта южно-русских наречий и говоров" (це була одна з перших досить точних карт розселення українців), "Карта еврейского населення Юго-Западного края", "Карта католиков, в т. ч. поляков Юго-Западного края". Дві останні – це карти розселення найбільших на той час етнічних меншин – євреїв і поляків у Правобережній Україні, на Волині і Бессарабії.

Праці П. П. Чубинського виводили географічне краєзнавство з регіонального на всеукраїнський і надукраїнський рівень. За словами академіка Л. С. Берга, "Труды" експедиції П. П. Чубинського стали "найвидатнішим явищем в історії", стали унікальною і неперевершеною народознавчою енциклопедією України, в якій акумульовані найхарактерніші риси, звичаї, традиції, обряди й інші історичні, етносоціальні та економічні відомості мешканців краю. Зазначимо, що П. П. Чубинський й далі продовжував вивчення теренів України, зокрема досліджував торфові ресурси і виготовлення заліза на Поліссі ("О торфе Киевской губернии" (1873), "О возникшем производстве железа на Вольни" (1875).

Незаперечний успіх етнографічної експедиції в Південно-Західний край, пожвавлення в Україні дослідницько-краєзнавчого руху вимагали утворення спеціального наукового центру. За цю справу й взявся П. П. Чубинський.

Високий авторитет П. Чубинського, як визначного дослідника-крає-знавця, дав змогу прискорити реалізацію давньої ідеї про створення у Києві регіонального краєзнавчого центру. Як відомо, пропозицію про створення відділу Російського географічного товариства висувала ще Комісія для опису губерній Київського навчального округу. П. П. Чубинський, підтримуючи цю ідею, запропонував розширити функції губернських статистичних комітетів до окружних, надавши їм обов'язки координаторів регіональних краєзнавчих центрів з комплексного дослідження підвідомчих їм територій.

Спираючись на підтримку М. О. Максимовича, О. Ф. Кістяківського, В. Б. Антоновича, М. І. Петрова, М. П. Драгоманова та інших учених, П. П. Чубинський уже 15 лютого 1872 р. подав Київському генерал-губернаторові О. М. Дондукову-Корсакову проект статуту Південно-Західного відділу РГТ [12].

Князь М. О. Дондуков-Корсаков прихильно поставився до цієї ідеї і всіляко сприяв дальшому розгляду проекту статуту у вищих інстанціях. Хоча правління Російського Географічного товариства та царський уряд зрештою погодилися на заснування Південно-Західного відділу РГТ, але його роль зводили до "вивчення губерній Київського навчального округу у всіх тих напрямках, які складають предмет дослідження товариства і особливо з... статистики та етнографії" [13].

По суті, це була спроба урядовців на базі Південно-Західного відділу лише реанімувати колишню Комісію для опису губерній Київського навчального округу. Та практика діяльності новоутвореної науково-краєзнавчої установи порушила ці плани [14].

Офіційне відкриття в Києві Південно-Західного відділу РГТ відбулося 13 лютого 1873 року в актовому залі контори Державного банку. На засіданні 17-ти членів-засновників (П. П. Чубинський, В. Б. Антонович, П. Г. Житецький, К. П. Михальчук, Г. П. Ґалаґан, В. Ф. Симиренко та інші відомі наукові і громадські діячі) князь М. О. Дондуков-Корсаков ознайомив присутніх з "Положенням" про Південно-Західний відділ і пожертвував у фонд товариства перший грошовий внесок (500 руб). Головою відділу обрали Г. П. Ґалаґана, популярного в Києві мецената, людину, що вболівала за виховання національної інтелігенції і матеріально підтримувала вітчизняну науку. Управителем справ одностайно обрали П. П. Чубинського. Йому ж надали почесне право виступати з програмною промовою [15].

Слід вважати, що з цього дня починає вести свій літопис наукове географічне краєзнавство як організаційна структура. А відомий історик Н. Д. Полонська-Василенко справедливо вважає цю подію першим кроком до створення майбутньої Академії наук України [16]. Один з найсумлінніших дослідників історії Південно-Західного відділу Російського географічного товариства Ф. Савченко дуже вдало назвав період 70-х років XIX ст. часом "українського науково-культурного самовизначення" [17]. Ф. Савченко цілком слушно зазначав, що Київський відділ, на відміну від інших регіональних відділів РГТ, зокрема Кавказького, мав національне обличчя, "український характер ".

У вступній промові на першому засіданні новоутвореного Товариства П. П. Чубинський наголосив, що утворення відділу покликане пожвавити економічний й інтелектуальний стан суспільства, сприяти виникненню нових наукових осередків в Україні. Зазначивши, що одним з головних завдань відділу є організація етнографічно-статистичного вивчення краю, насамперед трьох основних етнографічних типів – українського, польського і єврейського. Згадавши імена видатних українських і польських дослідників краю, Чубинський закликав присутніх працювати на користь країни, "откуда пошла есть русская земля".

Навколо Товариства згуртувався потужний прошарок української інтелігенції. Його активними членами були В. Б. Антонович, М. П. Драгоманов, П. Г. Житецький, М. І. Зібер, О. Ф. Кістяківський, О. В. Клосовський, О. М. Лазаревський, М. В. Лисенко, С. О. Подолинський, О. О. Русов, І. Я. Рудченко, М. П. Старицький, М. П. Яснопольський. З перших днів існування Відділ розгорнув активне дослідження природних умов і соціально-економічного життя краю. Зокрема, К. М. Феофілактов здійснював вивчення геологічної будови і рельєфу, О. С. Рогович – рослинного світу, О. В. Клосовський – клімату, П. П. Чубинський, М. І. Зібер, С. А. Подолинський – населення, М. П. Яснопольський – стан хлібної торгівлі тощо.

Особливу увагу вчені звертали на краєзнавче вивчення Києва, провівши 2 березня 1874 року одноденний перепис населення міста. Перепис дав цінні відомості про кількісний, становий, релігійний, національний склад населення, допоміг скласти розгорнуту краєзнавчу економіко-географічну характеристику міських жителів, яких, до речі, за переписом налічувалось 127551 осіб.

За матеріалами перепису у 1875 р. побачила світ книга "Киев и его предместия: Шулявка, Соломинка с Протасовым Яром, Байкова гора и Демиевка с Саперною слободкою по переписи 2 марта 1874 года, произведенной и разработанной Юго-Западным Отделом Императорского Русского Географического Общества". Книга містила значний статистичний матеріал, але була вкрай вороже зустрінута реакційними колами. Їх рупор – газета "Киевлянин", яку редагував професор університету В. Шульгін, вміщувала інспіровані властями матеріали, де висловлювався сумнів з приводу достовірності наведених у праці відомостей про соціальний і національний склад населення міста.

Проти цих необґрунтованих звинувачень у "Киевском телеграфе" виступив М. І. Зібер. Тоді "Киевлянин" почав приписувати членам Південно-Західного відділу "... поширення соціалістичних ідей". Це негативно вплинуло на долю цієї науково-краєзнавчої організації.

Важливе місце в діяльності відділу займало налагодження відносин з іншими науковими товариствами й установами, обмін друкованою продукцією, складання і поширення програм для збирання матеріалів про край і предметів для музею, підготовка та заслуховування рефератів. Було закладено бібліотеку та музей.

У 1874 р. відділ одержав запрошення взяти участь у Географічному конгресі і географічній виставці в Парижі. Для відбору колекцій і складання бібліографічного огляду головних географічних та етнографічних праць про край, як було зазначено вище, було створено комісію під головуванням М. П. Драгоманова. На виставку надіслана колекція фотографій видів місцевості України, типів жителів та узорів-орнаментів.

Свої реферати на виставку представили: В. Б. Антонович "Про ремісничу і фабричну виробничу діяльність у Південно-Західному краї в кінці XVIII ст. ", М. П. Яснопольський "Про умови торгівлі Південно-Західного краю і Малоросії з північно-західними і особливо польськими ринками", О. В. Клосовський "Деякі дані для кліматології м. Києва", О. К. Волков "Про сільські ярмарки та значення їх для вивчення кустарної промисловості", О. О. Русов "Російські тракти кінця XVII і XVIII ст. " та "Деякі дані про Дніпро із атласу кінця минулого століття". Протягом восьми місяців відділ мав свій друкований орган – газету "Киевский телеграф".

За матеріалами перепису населення 1874 року на сторінках "Киевского телеграфа" вийшло цілий ряд аналітичних матеріалів, зокрема "О жилище бедного населення Києва", "Квартирний вопрос в Києве", "Женский труд в Києве" та ін. [19].

Науковим органом відділу стали "Записки Юго-Западного отдела РГО", хоча фактично видавнича діяльність відділу розпочалася ще з перших днів його заснування, коли вийшли в світ три томи "Трудов" етнографічно-статистичної експедиції П. П. Чубинського.

Впродовж 1874 – 1875 років побачили світ два томи "Записок". Серед найцікавіших краєзнавчих публікацій до них вміщено статті О. Клосовського про клімат Києва, бібліографічний покажчик праць О. Роговича, присвячений природі Київщини, статті О. Русова про Остапа Вересая, М. Драгоманова – про відголоски лицарської поезії в руських (тобто українських) народних піснях. В узагальненому вигляді було видрукувано матеріали перепису населення Києва.

У зв’язку з проведенням перепису П. Чубинський повідомляв віце-президента РГТ П. П. Семенова: "Юго-Западный отдел уже имел честь сообщить Вам о полном успехе переписи, о результатах её, по которим вказалось жителем в Киеве, не считая предместей, на 50% почти более, чем считалось официально" [20].

У звіті, представленому князем М. О. Дондуковим-Корсаковим у грудні 1873 року правлінню РГТ, зокрема повідомлялося: "В первый же год своего существования Отдел успел составить и распространить обмерные программы для собирания сведений о крае, что вызвало уже присылку в Отдел разнообразных материалов, (...) выслушал 10 рефератов, касающихся края в естественно-историческом, зтнографическом и статистическом отношениях, что дало возможность приступить к напечатанию очередного тома "Записок", (...) положил основание зтнографическому музею, в который поступило уже до 800 предметов ".

Наукова продукція відділу дістала широкий міжнародний розголос. У рецензії на два перші випуски "Записок" англійський вчений У. Ральстон писав: "Книги, про які ми говоримо, прекрасно характеризують вчених, що завдяки своїй високій працездатності випустили їх у світ. Ніде на світі не видають тепер подібних книг краще, ніж у Росії".

Науковці товариства склали програму комплексного краєзнавчого дослідження території України, яка мала 33 питання з топографії, орографії, гідрографії, вивчення ґрунтів, клімату і атмосферних явищ, рослин, тваринного світу, шляхів сполучення, населення, історії поселень, охорони природи. Не залишалися осторонь питання культури, етнографії, освіти, мови. Відділ проводив широку просвітницьку діяльність.

При Товаристві було засновано бібліотеку, яка налічувала понад тисячу наукових видань, а також музей, що мав близько 3 тис. експонатів. Наприкінці 1873 р. відділ складався із 102 членів, з яких 57 перебувало в Києві, 45 – поза ним. Завдяки прихильному ставленню до Відділу князя М. О. Дондукова-Корсакова і за його підтримкою, крім дійсних членів, з різних куточків України, "членами-соревнователями" Товариства стали 13 осіб. 23 Кількість членів постійно збільшувалося. На момент закриття в Південно-Західному відділу налічувалось вже близько 200 осіб.

Члени відділу взяли найактивнішу участь у III Археологічному з’їзді, що відбувся у серпні – вересні 1874 року в Києві. За висловом Ф. Савченка, "з’їзд був блискучим виявом тієї високої наукової організованості, тих досягнень з боку наукового осередку "Старої Громади" – Відділу Географ. Т-ва у Києві, що саме дійшов свого найвищого розквіту" [24]. Національно свідомі вчені сподівалися, що археологічний з’їзд принесе велику користь становленню "українофільської справи в Росії", сприятиме дальшому розвитку української науки.

М. С. Грушевський згодом так схарактеризував тогочасну суспільно-політичну ситуацію в Україні: "Археологічний з’їзд 1874р., що дійсно випав блискучою маніфестацією наукових засобів і аргументів українства, роздражнивши ним його ворогів, пхнув їх до нових "засобів боротьби".

Бурхливий приплив до Відділу освічених людей з місцевих уродженців з яскраво означеною національною самосвідомістю, палка, жагуча захопленість їх "національним матеріалом", виявлення архівних документів, що свідчили зовсім не на користь імперської політики Росії, – усе це викликало активний супротив реакційної частини членів Відділу, який з їх легкої руки "удостоївся" ярлика "українофільського кагалу, що під прапором науки проводить політичний сепаратизм ". [25].

Оскільки головні звинувачення спрямовувалися особисто проти П. Чубинського, він вимушений був заявити про свою відставку. У кінці березня 1875 року головою Відділу переважною більшістю голосів було обрано визнаного лідера українського руху професора університету Св. Володимира В. Б. Антоновича, а його заступником – П. П. Чубинського.

Враховуючи, що В. Б. Антонович очолював Археографічну комісію, а також завідував кабінетом старожитностей при університеті, це відкривало можливості для тісного співробітництва Комісії і Відділу. Таким чином, Південно-Західний відділ Російського географічного товариства зробив серйозну заявку на роль не лише регіонального, але й загальноукраїнського науково-краєзнавчого центру [26].

Та після видання Олександром II сумнозвісного Емського указу, дні Відділу були вже злічені. Кульмінаційним моментом стала заява М. В. Юзефовича про вихід з членів Товариства. В одному з квітневих чисел "Киевлянина", пояснюючи причини свого вчинку, він відверто звинуватив Відділ в українофільстві. На той час це було дуже серйозним звинуваченням [27].

Намагаючись запобігти жорстких заходів щодо відділу, П. П. Чубинський виїхав до Петербурга з доповідною запискою і просив заступника голови П. П. Семенова передати її міністру внутрішніх справ О. Тимашеву [28].

Закриття відділу стало важким ударом для української науки, краєзнавства і національного руху загалом. М. Драгоманова і П. Чубинського (останнього з ярликом "невиправного і небезпечного агітатора") було вислано за межі України, закрито газету "Киевский телеграф", все майно відділу – музей, бібліотеку і архів передано Церковно-археологічному товариству при Київській духовній академії.

У 1898 р. під час проведення в Києві з’їзду природодослідників і лікарів ініціативною групою, яка заручилась підтримкою генерал-губернатора М. Драгомирова, було порушено питання про утворення Південного відділу РГТ, який охоплював би територію всієї України [31]. Проте цю ініціативу у Петербурзі залишили без уваги.

Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства проіснував лише три роки. Проте він залишив помітний слід в науковому дослідженні Волині, Київщини, Поділля й інших районів України, сприяв консолідації краєзнавчого руху. Головним його здобутком було те, що до нього схилялася українська національна інтелігенція, яка активно включилася в розбудову української науки і краєзнавства, переконливо довівши їх високе реноме на міжнародному рівні.

Особливо велике значення мала розроблена відділом методика ведення краєзнавчої роботи, зокрема новаторські на той час методи фронтальних обстежень, опитувань, анкетування тощо. Неоціненним надбанням українського краєзнавства цього періоду стала багатотомна комплексна праця П. П. Чубинського "Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край", яка слугувала взірцем для багатьох наступних поколінь краєзнавців.

На жаль, всі спроби інституалізації краєзнавчого руху у другій половині XIX ст. в Україні виявилися невдалими. Як справедливо зазначає сучасний історик Я. Верменич, будь-які спроби вести краєзнавчу роботу на регіональному рівні в системне русло розглядалися офіційною владою як приховане посягання на державну єдність Росії.

Царський уряд у діяльності Київського відділу вбачав загрозу і небезпеку відходу від центристських вказівок, більше того, осмислення національної самобутності української культури і науки ставило під сумнів "росієцентристський" фокус української історії, сприяло живленню відцентрових настроїв [32].

У зв’язку з цим було терміново прийнято Емський указ 1876 року, згідно якого й відбулася ліквідація Відділу.

Література

1. Тімірязєв К. А. Развитие естествознания в России в эпоху 60–х годов // Собрание сочинений. – Москва, 1939. – Т. 8. – С. 143.

2. Краткий отчет о деятельности Киевского общества естествоиспытателей за 1870 год // Записки Киевского об–ва естествоиспытателей. – 1871. – Т. 2. – Вып. 2. – С. 287.

3. Записки Киевского общества естествоиспытателей. – Т. 1–27. – К., 1870–1929; Записки Київського товариства природознавців. – Вип. 1–3. – К., 1926–28.

4. Чередниченко Д. Павло Чубинський. Есе // Київська старовина. – 1992. – № 6. – С. 47–59; Баженов Л. В. Історичне краєзнавство Правобережної України XIX – на початку XX ст. – Хмельницький: Доля, 1995. – С. 242.

5. Мельничук Іван. Талант і відданість // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 1998. – № 29–32. – С. 2.

6. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. – Т. 1. – С. 4.

7. Там само. – С. 4.

8. Там само. – С. 5.

9. Мельничук Іван. Вказана праця.

10. Чередниченко Д. Вказана праця. – С. 66.

11. Там само. – С. 55.

12. Центральна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського НАН України. – Відділ рукописів (Далі – ЦНБ ВР). – Ф. 1. – Од. зб. 706. – Арк. 2–8.

13. Устав Юго-Западного отдела // Записки Юго-Запад. отдела ИРГО. – К., 1874. – Т. 1. – С. 1–2.

14. Баженов Л. В. Вказана праця. – С. 87.

15. Киевлянин. – 1873. – 17 февр.

16. Полонська-Василенко Н. Д. Українська академія Наук: Нарис історії. – К., 1993. – С. 9.

17. Савченко Ф. Українське науково-культурне самовизначення 1850–1876 рр. // Україна. – 1929. – Січень – лютий. – С. 15–22.

18. Записки Юго-Западного отдела ИРГО за 1873 г. – Т. 1. – К., 1874. – С. 5–6.

19. Киевский телеграф. – 1875. – № 6, № 75; 1876. – № 9.

20. Ученый архив Русского географического общества. – Ф. 1. – Спр. 17. – Арк. 39.


19.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!