Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Краєзнавчі студії Юзефа Крашевського: заснування та розвиток. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Краєзнавчі студії Юзефа Крашевського: заснування та розвиток. Реферат

Крім художніх творів, значне місце у творчості Юзефа Крашевського, а як виявилося й сумлінного краєзнавця, посідає публіцистика, цінні краєзнавчі нариси і замальовки, присвячені волинській тематиці

У 2007 році виповнилося 195 років від дня народження і 120 років від дня смерті Юзефа Ігнаци Крашевського, чиї твори складають понад 600 томів, з них 132 – історичні романи. Його ім’я занесене як своєрідний рекорд до Книги Гіннесса.

На Волині Ю. Крашевський прожив загалом понад двадцять років (сім з них – у губернському Житомирі), написавши тут свої кращі твори – "Історія кілка в тині", "Остап Бондарчук", "Хата за селом", "Два світи", "Уляна" та ін. Сюжети багатьох із них пов’язані з населеними пунктами краю – Луцьком, Оликою, Озером, Устилугом та ін., вони містять цікаві етнографічні матеріали про життя і традиції мешканців краю.

Інформативні краєзнавчі матеріали дослідник систематизував у відомій праці "Спогади Полісся, Волині і Литви". В ній він залишив цікаві спостереження про побут і господарювання волинян та поліщуків, про ріки й озера краю (Стир, Горинь, Оконськ, Люб’язь), його міста, містечка і села (Луцьк, Дубно, Остріг, Олика, Городок, Чарторийськ, Колки, Княгинінок, Жидичин, Ківерці, Забороль і т. д.).

Плідною була і наукова праця Ю. Крашевського на Волині, особливо в ділянці історії і старожитностей. Це зібрання документів та речових джерел до історії краю, замальовка пам’яток архітектури, участь у врятуванні від руйнування старих замків, палаців, храмів, творів культового мистецтва. Таку працю Ю. Крашевський вважав своїм патріотичним обов’язком. Його сучасники писали: "Дім Крашевського чи в Городку, чи в Киселях, чи в Житомирі був вогнищем культурного життя в краї" [1].

Найбільш плідно працювалося вченому в Житомирі, де він мав просторий будинок і добрі умови для творчої роботи [2].

До губернського Житомира родина Крашевських прибула влітку 1853 року з містечка Губина Луцького повіту. Перші враження від міста виявилися не надто приємними. В листі до брата Каетана Юзеф писав: "Житомир – велика пустка, для літераторів та художників – заслання; думка тут нічим не заклопотана, а карти у великій моді…". Та невдовзі Крашевський змінив думку про місто над Тетеревом: "Житомир спокійне містечко, околиці чудові! Нічого у нас в краї не знаю кращого. Наш дім в центрі міста і у "кутку" та у тиші, – від вулиці відокремлений палісадником".

До Житомира Ю. Крашевського запросили на посаду куратора місцевої гімназії. Перша гімназія в Житомирі містилася на вулиці Мало-Бердичівській, у найманому дерев’яному будинку, що належав Венцеславу Ганському, а після його смерті – дружині Евеліні, яка згодом стала дружиною французького романіста Оноре де Бальзака. У 50-х роках ХІХ ст. на місці будинку Ганських новими господарями зводиться капітальний будинок, в якому гімназія проіснувала до 1863 року. Будинок зберігся до наших днів. Його сучасна адреса: вулиця Мало-Бердичівська, 11.

У стінах цієї гімназії навчалися польський поет, уродженець села Березівки (тепер Любарського району) Леонард Совінський, який першим переклав на польську мову поему Т. Г. Шевченка "Гайдамаки", польський поет Аполло Коженьовський – батько відомого англійського письменника Джозефа Конрада (Коженьовського), відомі архітектори К. Я. Маєвський, що отримав звання академіка та Л. Л. Влодек – архітектор Одеси, визначний український мовознавець К. П. Михальчук, організатор метеорологічної служби в Україні, уродженець Житомира О. В. Клосовський, один з керівників польського повстання 1863 року, сподвижник Великого Кобзаря Зигмунт Сєраковський. Останній, згадуючи роки отроцтва, писав: "Тетерів нас виняньчив, скеля Чацького нас виколисала, білі сумні берези Каракульні плакати навчили" (Каракулі – передмістя Житомира – М. К.).

Ось яких випускників готувала Волинська гімназія у Житомирі!

Стіни цього будинку пам’ятають і попечителя Волинської гімназії Ю. І. Крашевського, якого так любили учні і не дуже шанувала місцева влада за його демократичні погляди. У списку "осіб, обраних на губернські посади", проти прізвища Ю. І. Крашевського стояла особлива помітка, поставлена якимось запобігливим чиновником більше як 150 років тому. У таємному донесенні на ім’я житомирського губернатора, генерал-майора М. П. Синельникова повідомлялося, що "Юзеф Ігнаци Крашевський перебув під наглядом поліції з височайшого веління за непорядні дії у 1830 році".

Така "увага" з боку місцевих властей до нового мешканця Житомира була небезпідставною. Адже, ще навчаючись у Віленському університеті, майбутній корифей польської культури брав участь у демократичну студентському русі, який свого часу очолював Адам Міцкевич. У Житомирі Ю. Крашевський також поводив себе далеко не адекватно своїй посаді.

Особливо піклувався попечитель про дітей з бідних сімей, влаштував для них спеціальний інтернат, який у місті називали "учнівською квартирою Крашевського", робив пожертвування на харчування учнів. Ю. Крашевський постійно дбав про поповнення гімназійної бібліотеки. У Державному архіві Житомирської області збереглися документи, які свідчать, що попечитель неодноразово виділяв значні кошти для закупівлі підручників, а також на учбове приладдя і господарські потреби гімназії [3]. Сам Ю. Крашевський мешкав поруч, у садибі на сусідній Любарській вулиці.

Як свідчить сучасник, квартира була досить просторою. Всю ширину будинку займав великий салон, стіни якого були увішані художніми полотнами відомих майстрів пензля, серед них були пейзажі господаря оселі. Тут же містився салонний орган. Із салону був вихід до спальні та до робочого кабінету письменника. У кабінеті вздовж стін містилися бібліотечні шафи. На стелажах – численні рукописи, теки, в яких було систематизовано матеріалами з історії мистецтва, над шафами – олійні пейзажі, виконані Крашевським. На стелажах містилися різноманітні викопні й археологічні рештки, старожитності, зброя, військове спорядження минулих часів. Посередині кімнати стояв покритий гобеленом довгий стіл, за яким працював письменник.

Тут лежали його рукописи, довідкова література та енциклопедичні видання. Літературною роботою Крашевський, як правило, займався вдосвіта. До обіду він їздив у справах або приймав відвідувачів. Після обіду письменник знову декілька годин присвячував літературній роботі або цікавився театральними справами, часто брав безпосередню участь у репетиціях місцевої трупи. Двері будинку Крашевських завжди були відчинені для гостей. Рідко коли вечірні години обходилися без вернісажу. Сам господар чудово грав на органі. Гості читали вірші. Часто ставилися п’єси. Винятком була лише субота. Цей день Крашевський повністю присвячував сім’ї. Серед відвідувачів гостинної оселі Крашевських були й відомі музиканти, що приїздили на гастролі до Житомира.

В одному з листів письменник розповідає про те, що у березні 1857 року в Житомирі три тижні перебував відомий скрипаль Аполлінарій Контський. Окрім публічних концертів, він грав у будинку Крашевського разом із письменником та піаністом Едвардом Боуденсом. Він же дав благодійний концерт на користь бідних гімназистів (це певно була ініціатива Крашевського!). Бував тут також видатний композитор та скрипаль зі світовим ім’ям Юзеф Венявський. Будинок на Любарській давно збиралися знести, але за збігом щасливих обставин він вцілів. Справа в тому, що в цьому будинку на початку ХХ століття збиралися місцеві партійці, і він охороняється меморіальною дошкою, відповідно, й законом. Декілька років тому члени Польського наукового товариства встановили на цьому будинку меморіальну дошку Ю. Крашевському.

З ім’ям Ю. І. Крашевського пов’язано розгортання краєзнавчої діяльності на Волині в середині ХІХ століття. За розпорядженням Волинського губернатора М. П. Синельникова саме Крашевському, як голові Волинського губернського статистичного комітету було доручено зробити опис пам’яток історії та культури краю. Подолавши за чотири тижні 450 верст, Ю. Крашевський власноручно зробив замальовки багатьох архітектурних пам’яток Волині [4].

Альбоми з малюнками Ю. Крашевського знаходяться у відділі рукописів Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. У волинському краєзнавстві Ю. І. Крашевський залишив яскравий слід. "Багато фактів я брав безпосередньо з життя, – згадував Ю. І. Крашевський. – Протягом двадцяти років постійно роз’їжджав, спілкувався з народом, слухав, спостерігав…". Особливо захоплювався він Волинню: "Що ж за поетичний край! Скільки думок тут можна зібрати, скільки причин до роздумів. Руїни палаців, цвинтарі, легенди… і такі прекрасні краєвиди".

У багатьох творах Ю. І. Крашевського присутня волинська тематика. Особливо багатий краєзнавчий матеріал містять його праці "Спогади Полісся, Волині і Литви" (1840) та "Волинські вечори" (1859), видані польською мовою [5].

Ось з якою майстерністю описує Ю. Крашевський у нарисі "Волинські вечори" губернський центр і побут житомирян: "Місто займає величезний обшир, що закінчується на всі боки не передмістями, а сільськими фільварками, хатами, розсипаними по гаях, будиночками в садах, тим, що колись становило саме місто. Його оточують такі володіння колишніх міщан, в яких ще не зустрінемо вілл на кшталт заграничних, зате є особняки і просторі халупи. Велика кількість дерев і зелені надають цим околицям веселого вигляду. Місто віддалене від крайніх повітів губернії, з ним важко підтримувати зв’язок…" [6].

Своїм внутрішнім зором автор охоплює мешканців міста, прагне збагнути їхні звичаї, їхні можливості. Окремі з них побіжно фіксуються в описах: бідні прачки, власники крамниць, стражник, що пильнує горілку, хлопак з вудкою, пани на околичній вулиці, бідні канцеляристи, яких більше, ніж "доморослих левів". Згадуються російські купці, що осіли тут, розкольники-старообрядці з глибин Росії, що знайшли тут вільне дотримання обряду. Об’єктив письменника вихоплює постать сивого старця з бородою – це купець Хаботін розмовляє з будівельниками церкви. Цей російський купець подав "невиданий доказ старанності". Яка висока похвала. Того, хто опікувався школами, театром у місті!

Письменникові-гуманісту до душі порядність, непоказність, правдива побожність, взірцеві, як для міста, звичаї, зокрема: милуватися тишею, жити, як на селі добрі сусіди, підтримувати позитивний дух віри. У людських стосунках бачить більше цнот і добрих намірів, більше приязні, ніж нехоті, зла. Прагне оцінити людей, "гурт яких якщо не є ще товариством, вихованим по-європейськи", але має всі задатки вишуканого товариства, щирої громади.

Бачить і людські, і міські слабини і вади: суєта, інертність, лінивство, самолюбство чиновників; театральна публіка нагадує натовп, у якого, можливо, в глибині і є потяг до чогось кращого, піднесеного; у провінції бракує творів мистецтва, натомість побутує захоплення холодною фотографією, що не передає духу; містечко мало музичне, і виховання смаків потребує часу; театр чудовий, але немає приміщення для шкіл, а гімназія займає єврейський дім, досить невигідний і непристосований. Нагальною потребою стає і порядна книгарня. (Одна є, та книжки дорогі, засиджені мухами, ціни фантастичні, більші, ніж у Луцьку, Дубні, Львові). А газети і книги є "найкращим термометром руху і праці! Немає місця, де б ми могли зустрітися і побачитися інколи, і порахувати всіх, і усміхнутися собі або з себе віддалік".

Великий гуманіст не докоряє, а нагадує про терпеливу працю. Прикрою для нього є різниця розумового загалу Житомира давнього і сучасного. І тепер втіху приносить кожен вияв потреби читання, освіти.

Прагнення Житомира жити мирно (жити, а не животіти у тишині дібров) автор пов'язує з драматичною долею міста: татарський погром 1606 р., вогонь і мечі 1648 р., мори, руйнування... Сумно, що не збереглися у місті сліди старовини, фундаменти церков, костьолу. Гостро звучать, сказати б по-сучасному, стратегічно-екологічні висновки Крашевського. Пізніше доведеться засуджувати нерозважливе винищення!

Пророкує рух світу до злиття націй та індивідуальностей, характеру, фізіології, інтелігентності. Страшно, щоб і нас не проковтнув цей суцільний потік "показної, але безбарвної цивілізації". Пристрасно спонукає: "Берімо від інших все, що добре, лиш збережімо в собі суворого духа давнини, який зробив нас тим, чим ми були, і шануймо навіть найдрібніші пам'ятки, що відокремлюють нас від того глуму, що не має нині ні вітчизни, яку б кохав, ані віри, за яку б віддав життя". Хіба не звучить в цих рядках засторога проти майбутнього процесу глобалізації і його негативних наслідків для людства?

Та все ж Ю. Крашевський не втрачає оптимізму щодо майбутнього Житомира. "Відсунутий у глибину краю, на межу провінції, позбавлений сполучень зі світом, Житомир виробляв здебільшого своєю працею, власними силами. Нехай уповільненим поступом, але з дотриманням характеру, Житомир "повинен черпати в собі засоби до відродження".

Волинський період життя, як вже зазначалося, був найпліднішим у літературній діяльності Крашевського, масштаби якої вражають і викликають захоплення. "Жодного дня без рядка" – цього девізу письменник неухильно дотримувався протягом всього життя. "Том роману від 6 до 10 тисяч рядків, – розповідав письменник, – пишу звичайно десять днів… Коли закінчую, все перечитую, і що мені не сподобається – відкидаю, вставляю нові сторінки й на них пишу".

А з іншої нагоди додав: "Як сяду писати, то пишу безперервно, невідривно". За підрахунками доцента В. О. Єршова основна бібліографія художніх творів Ю. І. Крашевського, створених в Житомирі, становить 35 позицій. А ще була насичена кореспондентська співпраця із варшавською "Щоденною газетою", регулярне листування тощо. Саме на житомирський період життя письменника припадає робота над упорядкуванням та виданням 4-томної історичної праці "Спогади Яна Дуклана Охоцького" – нашого земляка з с. Вільська (тепер Черняхівського району). Ці мемуари, що побачили світ 1857 року у Вільно, можна без перебільшення вважати енциклопедією життя Волині кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.

Особлива сторінка творчості Ю. І. Крашевського – це його волинська тематика. Ю. І. Крашевський гаряче співчував братньому українському народу, уважно вивчав побут, звичаї і фольклор поліських селян.

Перегорнемо сторінки його творів, присвячених волинській тематиці. "…Якщо є на світі тихий край, край лагідний, то це наше Полісся. Коли тільки через якесь село не проходить поштовий гостинець або торговий тракт, то опріч звичайного гомону села – ніби дихання його – нічого стороннього не почуєш, нічого чужого не побачиш. Всі свити однаково сірі, всі хустки однаково білі, і сосни однаково зелені, і хати однаково низькі, непоказні…".

Це уривок з твору "Уляна", який має підзаголовок "Поліська повість". Письменник яскравими фарбами змальовує природу рідної йому Волині. Але Крашевський не байдужий спостерігач. Моторошно стає, коли знайомився з хатою поліщука: "Заболочені за звичаєм сіни, де свині місять багнюку, захаращені граблями, заготовленою на зиму лучиною, драбинами, уламками старих сох і борін; із сіней – вхід до однієї-єдиної кімнати з піччю і лавами довкола, темної, тісної, димної, без підлоги. Посередині стіл, діжа-годувальниця, в кутку на лаві під святим образом часом ще дитяча колиска і ткацький верстат. Нічого зайвого, нічого поза найпершими життєвими потребами, жодної пам’ятної речі, жодного почуття, зв’язаного з предметом, тут ти не знайдеш. Це ще стан напівдикого люду…".

І на фоні вражаючої картини злиденного життя – трагічна історія поліської жінки-кріпачки Уляни, красуні, зведеної бездушним і жорстоким паном. Вона не витримує наруги, накладає на себе руки.

У селянських повістях Крашевського замальовуються високі моральні якості, душевна краса і обдарованість людей з народу, подібних до Остапа Бондарчука з однойменного твору. Любовно малюючи привабливі картини "привільної і урожайної Волині, одягненої в смарагдові гаї і золоті ниви, оперезаної річками і лазуровими ручаями" (повість "Історія Савки"), письменник зазначав: "Так, роздолля на Волині, але тільки не мужикам… На тій самій волинській землі, де на панщину гонять від неділі до неділі, де парубків посилають плотарювати, а дівчат змушують сидіти в темних і смердючих сукновальнях, де здирають останній гріш за подушне й оренду, – і на додаток до всього, мов на сміх, запевняють хлопів, що їм добре живеться, і вони мусять бути задоволені".

Демократ за своїми поглядами, Ю. І. Крашевський дуже болісно сприймав тогочасну невлаштованість суспільства. В листі від 24 лютого 1858 року він у розпачі писав: "Ніколи донині не був таким пригніченим. Останні мої спроби участі в громадському житті і зустрічі з великою кількістю людей відкрили мені все наше моральне убозтво і безповоротний занепад духу. Про таке безсоромне самолюбство я й уявлення не мав.

Коли зайшла мова про звільнення селян, були такі, котрі пропонували, щоб уряд заплатив їм за свободу людей, були й інші, що, даруючи свободу, ані клаптя землі, котру своєю вважають, подарувати не хотіли, були й ще інші… та годі це повторювати. Знаю, що лишився сам-один, при своїй думці, не розділеній ніким і, на додачу, спотвореній якнайогиднішим рабом. То була моя остання спроба участі в громадському житті провінції, що в її майбутнє я втратив усяку віру".

Відчуваєте крик душі письменника? У знак протесту Ю. Крашевський назавжди залишив любу йому Волинь. У 1860 році, не потрафивши місцевому начальству, Крашевський подав прохання про звільнення його з посади попечителя гімназії. Письменник назавжди виїхав з нашого міста, залишивши по собі вдячну пам’ять житомирян і свої численні твори з життя і побуту українського народу як своєрідний звинувачувальний документ епосі, в якій він жив і творив.

У жовтні 1879 року в Кракові громадськість урочисто відзначила 50-річчя літературної діяльності Ю. Крашевського. На ювілей приїхало понад 11 тисяч (!) гостей. У своїй промові перед ними ювіляр, зокрема, сказав: "Півстоліття я пік таким чином чорний хліб буденності. У ньому могли знайтись і остюки, і висівки, проте закальню не було. Це так і є. Я ніколи не сіяв незгоди, неладу, ненависті, ніколи не кидав каміння ні в живих, ні на могили. Я намагався влити любов у мої слова, і це мабуть відчули, якщо пробачали їхню гіркоту. Наскільки вистачало сили, я закликав до згоди, єдності, порозуміння, поєднання сердець і думок, прощення вдома і поза домом".

У цих словах життєве й творче кредо Ю. І. Крашевського – великого митця, гуманіста, краєлюба.

Література

1. Болтарович З. Е. Україна в дослідженнях польських етнографів ХІХ століття. – К., 1976. – С. 51.

2. Костриця М. Ю. Юзеф Ігнаци Крашевський: житомирські сторінки життя і діяльності // Ю. І. Крашевський як явище світової культури: Наук. зб. "Велика Волинь". – Т. 28. – Житомир: Волинь, 2002. – С. 3.

3. Там само.

4. Костриця М. Ю. Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті: Монографія. – Житомир: М. А. К., 2001. – С. 28.

5. Там само.

6. Тут і далі цитуються уривки з праці: Kraszewski J. Wieczory Wolyskie. – Lwow, 1859. – 189 s. (переклад українською В. Б. Грабовського).

7. Костриця М. Краєзнавчі студії Юзефа Крашевського // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - Випуск 1 (15).


19.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!