Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Макроекономіка: предмет, методи та функції. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Макроекономіка: предмет, методи та функції. Реферат

Предмет макроекономіки. Методи макроекономічного аналізу. Функції макроекономіки. Об’єкт макроекономічного аналізу. Історія розвитку макроекономічної науки

1. Широковживаним і добре відомим є визначення макроекономіки як науки, що вивчає економіку з точки зору її цілісності. Макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.

Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумовлюються механізмом функціонування народного господарства в цілому. Слід розрізняти макроекономіку як сферу народного господарства і макроекономіку як науку. М. як наука об'єктом свого дослідження має економічну систему суспільства як сукупність усіх елементів і сфер економіки і суспільних економічних відносин. Отже, предмет М. включає:

  • національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну систему;
  • окремі агрегати економіки, які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки (сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва, державний і приватний сектори, сфера домашніх господарств тощо);
  • сфери економічної системи (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту);
  • економічні зв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини);
  • стратегію економічної поведінки держави, тобто макроекономічне регулювання і основи економічної політики.

Виходячи з цього, потрібно розмежувати дві сторони предмету макроекономіки - позитивну і нормативну. Позитивна М. це теоретична макроекономіка, специфічне завдання якої – привести в систему, пояснити і узагальнити факти, що стосуються механізму функціонування народного господарства як цілого.

Нормативна М. - це практичні рекомендації державі по проведенню певної економічної політики, пов'язаної з регулюванням е. с. чи переходом до іншої е. с.

Необхідно виділяти і прикладну макроекономіку - конкретну економічну науку, що розробляє конкретні моделі розвитку економічної системи.

Ми вивчаємо теоретичний аспект макроекономіки.

Теоретична макроекономіка застосовує специфічний набір методів і прийомів дослідження свого предмету.

2. Широке застосування в макроекономіці знаходять кількісні методи, які допомагають йти від відомих фактів до невідомих. При цьому використання цих методів опирається на моделювання макроекономічних процесів.

Аналіз макроекономічної системи на основі моделей проходить із застосуванням генетичного і функціонального підходів:

  • ex post- національне рахівництво;
  • ex ante - прогностичне моделювання.

Ex post (генетичний) аналіз базується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціонувала і які результати досягла. На основі результатів ex post аналізу робиться корегування макроекономічних концепцій та розробка нових.

Аналіз ex ante (функціональний) - це прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій. Мета ex ante аналізу визначити, які фактори і яким чином будуть впливати на значення макроекономічних показників у майбутньому.

М. використовує діалектико-матеріалістичні методи, а саме: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, абстракцію та інші.

Основним методом макроекономічного дослідження є економіко-математичне моделювання.

Макромоделі - це математичні рівняння, в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному та спрощеному вигляді.

Створити модель - це означає знайти функцію, яка пов'язує ендогенні та екзогенні параметри макромоделі.

Екзогенні величини - це величини, що знаходяться поза макромоделлю (як правило, це технологія виробництва та характер поведінки економічних суб'єктів на кожному з ринків).

Ендогенні величини - це величини, що визначаються в результаті розв'язання моделі (наприклад: величина реального національного доходу, рівень зайнятості, ставка реальної заробітної плати, реальна ставка процента, рівень цін).

 

Функціональні зв'язки між ендогенними параметрами мають таку класифікацію:

  • Поведінкові функції виражають переваги, які склалися в суспільстві.
  • Технічні функції характеризують технічну залежність.
  • Інституціональні функції зображають інституціонально установлені залежності між параметрами моделі.
  • Дефініційні функції виражають залежності, які виходять з означення економічних явищ.

Макроекономічні моделі поділяються на динамічні та статистичні. Статистичні моделі фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до іншого. Динамічні моделі зображають економічні процеси з урахуванням фактора часу.

3. Функціональне призначення М. випливає із її предмету. До основних функцій М. слід віднести:

  • теоретичну або пізнавальну (дослідження економічної системи та її агрегатів, побудова моделей цих процесів);
  • виховну (виховання макроекономічного мислення);
  • прогностичну (прогнозування розвитку економічної системи);
  • практичну (розробку рекомендацій для державної політики і створення конкретних макроекономічних моделей);
  • методологічну (М. як складова економічної теорії є теоретичним фундаментом для цілого ряду економічних наук і навчальних дисциплін).

4. Економічна система в цілому є об'єктом вивчення М.. Тому важливо визначити суть і структуру економічної системи (е. с.).

В процесі виробництва, а також розподілу, обміну і споживання життєвих благ між її учасниками виникають певні відносини, які назвали економічними відносинами. Економічні відносини поділяються на соціально-економічні і організаційно-економічні.

Соціально-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва і продукту праці, тобто вони є відносинами власності.

Організаційно-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу поділу, кооперації, комбінування, організації праці, спеціалізації виробництва, його технології, розподілу і обміну вироблених життєвих благ. Характер і тип цих відносин визначається відносинами власності (соціально-економічними відносинами).

Економічна система - це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів і послуг, а також на регулювання цієї діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи виступають: продуктивні сили, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини, а також економічний механізм суспільства ‑ який є сукупністю форм, способів і методів регулювання економічної діяльності людей.

Усі елементи економічної системи діалектично взаємозв'язані, рівень розвитку одного відповідає рівню розвитку інших. Економічна система багатовимірна, її слід розглядати як з боку елементів економічної структури суспільства (економічних відносин), так і з боку функціональних сфер економіки (виробництво, розподіл, обмін і споживання).

М. виявляє загальні зв'язки елементів економічної системи, закономірності її функціонування і розвитку в контексті розвитку її окремих компонентів.

Принципове значення для характеристики економічних систем мають форми власності на засоби виробництва і економічний механізм суспільства. Тобто відмінності між економічними системами визначаються, насамперед, відмінностями між цими їх елементами.

Людству відомі два основних типи власності – спільна (колективна) (відносини між асоційованими (об'єднаними) власниками з приводу володіння, розпорядження і використання засобів виробництва і виробленого продукту) і особиста (приватна) (відображає відносини окремих власників до об'єктів власності як своїх особистих).

Історично першою була колективна власність родової общини.

Еволюція організаційно-економічних відносин, яка відбувалась паралельно з розвитком продуктивних сил і форм власності, привела до створення двох принципово відмінних механізмів регулювання економічної системи - ринкового і планового.

Ринковий економічний механізм - це механізм регулювання економіки, що ґрунтується на приватній (корпоративній) властності і приватному підприємництві. Цю роль виконує ринок. В основі ринкового механізму лежать об'єктивні закони попиту і пропозиції, у взаємодії яких лежить ринкова ціна, яка і є регулятором обсягів виробництва і споживання суспільного продукту. Рушійною силою і основою процесу ринкового ціноутворення є економічна конкуренція, яка створює потужні мотиви виробничої діяльності.

Плановий економічний механізм виникає в умовах, коли не існує основи ринкового регулювання - приватної власності і конкуренції. Цей тип регулювання характерний для суспільства з монопольною державною власністю. Оскільки ринкове регулювання тут не діє, держава бере на себе цю функцію. Регулювання здійснюється через суб'єктивне директивне регулювання, коли державний план виробництва, розподілу і споживання суспільного продукту стає законом. Тут відсутня приватна ініціатива, приватне підприємництво, а тому мотивація праці недостатня.

Отже, на ґрунті сказаного вище, можна зробити висновок: існує два типи економічних систем - ринкова і планова, або етатична (одержавлена, фр. etat-держава).

Ринкова економічна система характеризується переважно приватними формами власності на засоби виробництва (насамперед корпоративна власність) і специфічним ринковим механізмом попиту, пропозиції і ціни товару. У такій системі яскраво виражений особистий економічний інтерес, який є могутнім спонукальним мотивом економічної діяльності. Відповідно, і продуктивні сили одержують простір для свого розвитку, виникають специфічні форми організації і технології виробництва.

Планова (етатична) економічна система ґрунтується на тотальній державній власності і суб'єктивному механізмі державного планового регулювання, в якому на першому плані знаходяться не економічні, а політичні засоби впливу (політичне керівництво). Така система не має достатніх стимулів економічної діяльності, тому змушена широко застосовувати неекономічні методи примусу до праці.

Відсутність об'єктивного механізму регулювання постійно порушує рівновагу такої системи, гальмує розвиток продуктивних сил, створює неефективні форми організації і технології виробництва. Тому її називають також командно-адміністративною, або тоталітарною.

Хоча в історичному плані ринкова економіка виявила свої незаперечні переваги, вона має ряд недоліків (циклічний розвиток, безробіття, монополізація, яка руйнує ринковий механізм, тощо), а тому на сучасному етапі ринкова система вільного підприємництва трансформувалась у змішану економіку.

Змішана економіка - економічна система, яка ґрунтується на плюралізмі різних форм власності, багатоукладності економіки з пріоритетом корпоративної власності і економічному механізмі, що включає, як ринкові, так і планові форми регулювання при провідній ролі перших. Співвідношення ринкового механізму і державного регулювання таке, що останнє існує як засіб забезпечення свободи дії першого, а його розвиток диктується потребами ринку.

Отже, змішана економіка - це регульована ринкова економіка; сучасна ринкова економіка.

5. Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. За загальним визначенням своєї зрілості вона досягла в 30-і роки ХХ ст., у період світової економічної кризи.

Але свій початок М. Бере ще у XVIст. У 1576 році француз Жан Боден обґрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей та товарів.

Макроекономічну спрямованість також мали дослідження англійських економістів В. Петті і Г. Кинга, які біля 300-т років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у XVIIIст. у працях французької школи фізіократів.

Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообігу, так звану «Економічну таблицю» (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообігу товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Але вона була побудована на ряді концепцій, які не витримали перевірку часом. Ф. Кене був одночасно і економістом, і лікарем.

Модель господарського кругообігу він побудував за аналогією з циклом кровообігу людини. Вчений виходив з того, що в процесі кровообігу органи людського тіла нерозривно пов’язані один з одним. При цьому кожен орган, виконуючи в кровоносній системі свою особливу функцію, еквівалентно обмінюється своєю «роботою» з іншими органами і завдяки цьому бере участь у відтворенні всього організму.

За аналогією з людським організмом Ф. Кене поділяє суспільство на три класи:

  • продуктивний (селяни);
  • заможний (землевласники);
  • безплідний (ремісники).

Головний недолік «Економічної таблиці» полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечуються «природні закони», тобто вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Представник цієї теорії – Адам Сміт. Сміт розглядає дві ціни: 1) природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку; 2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Згідно із вченнями Сміта, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Протилежний підхід до оцінки регулюючих можливостей ринку пропонує марксистська ідея. К. Маркс розробив дві моделі господарського кругообігу – моделі простого та розширеного відтворення. Він дійшов висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження. Ця обставина, на думку Маркса, позбавляє капіталістів бажання перетворювати неспожиту частину додаткової вартості в інвестиції. Внаслідок цього процес господарського кругообігу гальмується, скорочується виробництво, виникає криза, відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує капіталістичну ринкову систему.

М. ідеї Маркса не дістали визнання за межами країн соціалізму. М. стала розвиватися згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 роках не підтвердила також основного постулату класичної теорії – здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї. Виникла необхідність в новій М. теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської.

Кейнс вперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага – це ще не благо для економіки. Він довів, що в ринковій економіці може бути «рівновага за неповної зайнятості» і що для її усунення необхідне втручання держави. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив фінансову і грошову політику, а об’єктом впливу вважав сукупний попит.

Свої погляди на проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі «Загальна теорії зайнятості, процентна і грошей» (1936 р.), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, зокрема на такі як загальний доход, споживання, інвестиції, заощадження та ін., може ефективно здійснювати регулювання економіки. Ця теорія стала домінуючою протягом кількох десятиліть.

В цей час значний внесок в розвиток М. зробили англ. вчений Кларк, амер. економіст українського походження С. Кузнець, амер. економіст російського походження В. Леонтьєв та ін.

Проте в період нової світової економічної кризи 70-х років ХХ ст. виявилось, що державне втручання в економіку не завжди дає очікуваний результат і що вплив держави на сукупний попит у період економічного спаду не забезпечує збільшення виробництва, а лише породжує інфляцію.

На цьому тлі почала інтенсивно розвиватися «неокласична» теорія (70-і роки ХХ ст.). її виникнення, з одного боку, було реакцією на марксизм з його критикою капіталізму, з іншого – спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень, висновків, що підтверджували б саморегулюючу здатність ринку. Неокласична теорія має багато напрямків (теорія добробуту, вперше ввела поняття «суспільні блага», «зовнішні ефекти», «монополії»).

Неокласична теорія включає ряд теорій, які суперечать кейнсіанській теорії (монетариська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції та ін.).

Отже, сучасна М. не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб’єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

Література

  1. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. «Мікроекономіка і макроекономіка». К.: «Основи». 1998 с. 219-220.
  2. Комісарук М. П. «Макроекономіка: курс лекцій». Коломия - 1999 с. 8-13.
  3. Макконел, Брю. «Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 1992.
  4. Павловський М. «Макроекономіка перехідного періоду». К.: «Техніка». 1999.
  5. Савченко А. та ін. «Макроекономіка». К.: «Либідь». 1999 с. 10-23.


05.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!