Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Сучасне становище аграрного сектору, продуктивні сили. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сучасне становище аграрного сектору, продуктивні сили. Реферат

Продуктивні сили аграрного сектору та особливості його розвитку. Еволюція власності в аграрному секторі виробництва

Сьогодні сільськогосподарське виробництво і в цілому агропромисловий комплекс України перебувають у центрі суспільної уваги, оскільки і без того небагатий наш стіл останнім часом особливо збіднів, стрімко зросли ціни на продовольство — такі явища викликають у населення України велику стурбованість і загострюють соціальну напруженість.

Творча і трудова активність людини визначаються не тільки суспільними свободами та правовою захищеністю, а й якістю життя, основним показником якого виступає здоров’я окремої людини і всього суспільства. А залежить здоров’я від стану охорони здоров’я та якості продуктів харчування, стану природного середовища, комфортності житла і робочого місця, організації відпочинку та рівня соціального забезпечення. В усіх сферах господарської діяльності має діяти принцип: не може бути економічним те, що завдає шкоди людині. Тому господарникам необхідно брати до уваги не тільки традиційний економічний ефект, а й шкоду, завдану природі та здоров’ю людини.

В аграрному секторі виникають складні виробничі відносини, певна система земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання. Звідси випливає основна мета моєї курсової роботи - з’ясувати особливості сільськогосподарського виробництва, його роль у соціально-економічному процесі, розкрити основні тенденції та перспективи різних форм господарювання у сільському господарстві за умов формування соціально-орієнтованої ринкової економіки України.

Продуктивні сили аграрного сектору та особливості його розвитку

Сільське господарство є однією з основних галузей народного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування – перша умова життя безпосередніх виробників. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на с/г товарну продукцію постійно зростає, оскільки збільшується чисельність населення, особливо міського. У провідних капіталістичних країнах до 95% всієї с/г продукції реалізується на ринку, набуваючи товарної форми.

У сільському господарстві, як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність с/г праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більше продовольства. Так, у середині ХУШ ст. у сільському господарстві було зайнято 4/5 світової робочої сили, частка продукції сільського господарства у валовій продукції світу досягала 85%.

Наприкінці ХУШ ст. співвідношення між вартістю валовою продукції сільського господарства та промисловості становила 80:20, наприкінці ХІХ ст. 52:42, а у середині 70-х років ХХ ст. - вже 30:70. Частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті продовжує знижуватися. У розвинутих капіталістичних країнах вона тепер коливається в межах 2-3% в Англії, США, Німеччині; 5-8% - у Франції й Італії та 11% - у Японії.

У країнах Африки, Азії, Латинської Америки, які розвиваються, ця частка становить 11-16%, а у найменш розвинутих країнах вона перевищує 44%. У колишньому Союзі РСР частка сільського господарства у валовому національному продукті становила 18%.

У розвинутих країнах світу відбувся перехід с/г виробництва до машинної стадії розвитку. Основний комплекс виробничих операцій у рослинництві, тваринництві здійснюється за допомогою машин, що значно зменшує потребу в робочій силі.

У США кількість зайнятих у сільському господарстві скоротилася з 6,5 млн. чол. у 1965 р. приблизно до 3 млн. чол. на початку 90-х років. Це становить близько 2,5% загальної чисельності робочої сили. Така мала частка працездатного населення, зайнятого безпосередньо у сільському господарстві, пояснюється й тим, що значна частина робіт виконується фірмами, що обслуговують сільське господарство, а також на підприємствах переробної промисловості, де остаточно формуються споживчі властивості продовольчих товарів.

У сучасний період у США для промислової переробки надходить до 90%, а у Західній Європі – до 75% кінцевої продукції сільського господарства, призначеної для продовольчого споживання. Це істотно змінює роль сільського господарства, з основного постачальника продовольства для населення воно перетворилось на постачальника сировини для харчової і переробної промисловості.

З урахуванням робочої сили, що зайнята в усіх сферах продовольчого комплексу, частка працівників АПК США на початку 90-х років становила приблизно 17%. В основному робоча сила зосереджена у галузях, що забезпечують переробку с/г продукції та її реалізацію, тому на підприємствах цих галузей зосереджено до 90% робочої сили АПК. Аналогічна структура зайнятості в інших розвинутих країнах.

Тенденція до скорочення чисельності зайнятих в аграрному секторі спостерігається в країнах колишнього СРСР. В останні роки у багатьох країнах, включаючи республіки колишнього Союзу, загострилася продовольча проблема. Це зумовлено як природними факторами (посуха, повінь, і т. д.), так і соціальними причинами - непродуктивним землекористуванням, несправедливим розподілом і споживанням продуктів харчування, більш високими темпами приросту населення порівняно з приростом с/г продукції, різними соціальними катаклізмами (війна, міжнаціональні конфлікти і т. д.).

Весь період існування в країні радянської влади пов’язаний безпосередньо із спробою розв’язати продовольчу проблему, забезпечити населення необхідними йому продуктами харчування. Прийнято з приводу цього безліч постанов, законів, програм.

Але жодна з них, у тому числі продовольча 1982 року, не була реалізована, оскільки безпосередній виробник за умов колгоспно-радгоспного ладу був відчужений від землі, від участі в управлінні, а також від створюваного ним продукту. За цих умов селянин не був зацікавлений у продуктивному використанні землі, техніки, праці. Тому ресурси, що направлялись у сільське господарство, не давали віддачі.

Перетворення системи виробничих відносин на селі включає вирішення ряду кардинальних проблем, що стосується власності на землю і проведення земельної реформи в цілому.

Таким чином, щоб прискорити вихід сільського господарства з кризового стану, необхідно:

  • по-перше, усунути державний монополізм у власності на засоби виробництва, забезпечити рівні економічні, соціальні та правові умови для функціонування всіх форм власності та господарювання, розвивати ринкові відносини. Ринок і конкуренція визначать, які форми власності та господарювання, в яких галузях і регіонах є найбільш ефективними і виправданими;
  • по-друге, кожному працівнику і колективу слід надати можливість обрати ту форму власності та господарювання, яку він вважає для себе найбільш прийнятною, доцільною;
  • по-третє, кожне підприємство повинно саме визначати свій виробничий напрям, розпоряджатися виробленою продукцією та одержаними доходами, нести повну матеріальну відповідальність за результати свого господарювання;
  • по-четверте, необхідно створити ринок матеріально-технічних засобів, адекватних різноманітності форм власності;
  • по-п’яте, слід оздоровити грошову і кредитну системи;
  • по-шосте, перейти до вільного ціноутворення, коли головним стимулюючим фактором до формування цін виступає конкуренція між виробниками, а не адміністративний і монопольний диктат.

Еволюція власності в аграрному секторі виробництва

Відносини земельної власності є основним елементом аграрних відносин. Останні - це відносини між людьми, господарствами, членами суспільства, з одного боку, і державою - з другого, з приводу привласнення засобів виробництва у безпосередньому виробництві, розподілі, обміну і використання доходів с/г підприємств. Складовою частиною аграрних відносин є рентні відносини.

Земельні відносини у всіх країнах світу пройшли тривалий шлях розвитку, й у кожній країні були свої особливості в цьому процесі. В Англії капіталістична власність на землю виникла у результаті вигнання селян із своїх земель і огородження їхніх земельних ділянок. У Німеччині, колишній Російській імперії та ряді інших країн Європи поміщицькі латифундії поступово перетворилися на капіталістичні господарства. Земельні реформи 1848 і 1861 років у цих країнах, ліквідувавши феодальну, кріпосницьку систему, зумовили виникнення великої кількості дрібних селянських господарств.

У всіх зарубіжних країнах великого розвитку набула оренда землі у землевласників селянами-фермерами і капіталістами-підприємцями.

Оренда - це тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендарю або селянину. Оренда землі найбільшого розвитку набула у ряді розвинутих країн Заходу. Досить поширеною є сімейна оренда. Це така форма оренди, коли глава сім’ї - власник земельної ділянки передає в оренду землю одному з членів своєї сім’ї.

З усіх видів с/г підприємств найпоширенішими у розвинених країнах Заходу є сімейні ферми, що, як правило, ведуть виробництво власними силами або ж використовують частково найману робочу силу для виконання сезонних робіт. Великі капіталістичні господарства використовують у господарській діяльності найману працю. Щоб вижити у конкурентній боротьбі з великими капіталістичними господарствами, дрібні фермери об’єднуються у с/г кооперативи.

Фермери ведуть своє господарство самостійно, а кооперативи забезпечують їх обслуговуванням, постачанням матеріальних ресурсів, техніки, займаються переробкою, зберіганням і реалізацією продукції. У США на початку 90-х років налічувалося близько 5 тис. кооперативів, які переробляли і реалізовували майже 30% фермерської продукції, а їхня частка у забезпеченні ферм матеріально-технічними ресурсами становила понад 25%.

У Швеції понад 100 тис. фермерських господарств, і майже всі вони є членами с/г кооперативів. У сферу їхньої діяльності включаються збирання, переробка та збут продукції рослинництва, кредитування, виробниче постачання й інші важливі для життєдіяльності ферм функції.

Своєрідним шляхом відбувався розвиток сільського господарства у колишнього Союзі РСР. Замість селянських господарств у період насильницької колективізації були створені колгоспи і радгоспи. На нинішньому етапі розвитку суспільства стала очевидною недоцільність збереження колгоспно-радгоспної системи у попередній формі.

Ця система з дня її утворення виявилася нежиттєздатною через головну притаманну їй ваду - відчуження виробника від землі, управління, та створеного ним продукту, перетворення селянина у наймита, не зацікавленого в ефективного використанні ресурсного потенціалу. Саме це стало головною причиною кризи аграрного сектору.

Другою причиною стало те, що сільське господарство з перших днів встановлення радянської влади було донором для народного господарства. За його рахунок здійснювалась індустріалізація країни, формувався і розвивався ВПК.

Третьою причиною такої кризи була низька оплата праці, особливо в колгоспах, яка не створювала необхідних стимулів до праці у громадському господарстві.

Ще однією причиною кризи колгоспно-радгоспної системи було нічим не обмежене свавілля місцевого партійно-державного апарату, який здійснював "керівництво" колгоспами і радгоспами. Проявом цієї кризи є погіршення всіх економічних показників у продовольчому комплексі, насамперед рівня продуктивності праці.

Об’єктивно оцінюючи стан сільського господарства країни, слід визнати, що воно знаходиться у кризовому становищі. Протягом останніх шести років обсяг валової продукції постійно скорочується.

Порівняно з 1990 р. виробництво валової продукції галузі господарствами усіх категорій зменшилось:

  • на 13,2% у 1991 р.,
  • на 20,4% у 1992 р.,
  • на 19,2% у 1993 р.,
  • на 32,5% у 1994 р.,
  • на 34,9% у 1995 р.,
  • на 40,8% у 1996 р.

Стан сільського господарства продовжував погіршуватись; обсяг валової продукції скоротився в порівнянні з 1995 р. на 9%, у тому числі продукції рослинництва - на 10%, тваринництва – на 8%. Скорочення обсягу виробництва відбувалося за рахунок господарств суспільного сектора і становило 15%.

Фінансове становище підприємств галузі є вкрай незадовільним. За підсумками року збитковими виявилися 6,6 тисячі підприємств або 54% від їх загальної кількості. Під напливом імпортних харчових продуктів і споживчих товарів руйнується вітчизняний аграрний ринок, що потенційно має високу конкурентоспроможність.

Поки що єдиним позитивним результатом аграрної реформи, що відбувається у напрямі реформування майнових відносин власності в колгоспах, роздержавлення радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, приватизації переробних і агросервісних підприємств, є становлення багатоукладного господарства, в якому переважають малі форми підприємництва. У складних економічних умовах останні проявили себе як життєздатні форми господарювання на селі.

Література

  1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: "Феміна", 1996. - 64 с.
  2. Земельний кодекс України. // ВВР - 1993. - № 10 - С. 79.
  3. Герасимчук А. А., Куценко О. М., Писаренко В. М., Рабштина В. М. Соціально-економічні проблеми аграрної сфери виробництва: Конспекти лекцій. - К.: НМК ВО, 1993 р. -№10. - С. 79.
  4. Крисанов Д. Пріоритети аграрної сфери та їх реалізація в умовах економічної кризи /на рос. мові /. // ЕУ. — 1997. – № II. — С. 55-64,
  5. Климко Г. Н,, Нестеренко В. П., Каніщенко Л. О., Чухно А. А. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. - К.: Вища школа - Знання: - 1997. - С. 455 – 462.
  6. Лукінов І., Шепотько Л. Продуктивні сили села основа його відродження і прогресу. // ЕУ. – 1993. – № 3. – С. 3-13.
  7. Писаренко В. М., Куценко О. М. Екологічні основи раціонального природокористування в аграрному виробництві. - Навчальний посібник -К.:НМК ВО - 1992. - 200 с.
  8. Рубан Ю. Методологічні та методичні питання створення концепції розвитку сільського господарства. // ЕУ. - 1994. -№1. - С. 50-54.
  9. Прейгер Д. Сільське господарство України: вчора, сьогодні, завтра. // ЕУ. -1993. -№12. - С. 48-52.
  10. Статистичний щорічник України за 1995 рік. - К.: Техніка, 1996 р. - С. 203-204.
  11. Янушевич В. М., Шовкун І. А. Стан перспективи розвитку малого підприємництва в аграрному секторі України. // Реформування економіки України. – Київ, 1997. — С. 82-88.


05.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!