Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Предмет вивчення економічної теорії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Предмет вивчення економічної теорії. Реферат

Економіка як народне господарство має дві сторони свого вираження: по-перше, як матеріально-натуральне наповнення, по друге, як сукупність виробничих відносин, що пов’язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту як фази постійного відтворення економіки

Кожна наука має свій предмет вивчення. З іншими спорідненими науками вона пов’язана через об’єкт дослідження: наприклад, сукупність економічних наук об’єднується розглядом проблем народного господарства. Цільовою функцією кожної науки є розкриття та пізнання відповідних об’єктивних законів природи чи суспільства. Для цього вона користується набутими в процесі історичного розвитку загальнонауковими та спеціальними, притаманними їй методами пізнання об’єктивної реальності. Розглянемо докладніше теорії і методи, що застосовуються для пізнання соціально-економічних процесів.

Якою б розмаїтою не була людська діяльність, вона повинна мати свою власну основу. Такою основою є економічне життя суспільства, тісно пов’язане з потребами та інтересами людей. В перекладі з грецької економіка означає мистецтво ведення домашнього господарства (<ойкос> - дім, домашнє господарство; <номос> - вчення, закон). Вперше цей термін ввів у обіг Аристотель (ІІІ ст. до н. е.). Він розділив науку про багатство на економіку та хримастику. Під першою він розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, під другою - накопичення грошей, до якого ставився негативно.

Мислителі стародавнього світу робили спроби з’ясувати внутрішні підвалини економічного розвитку та формували окремі елементи економічних знань. З тих пір, як давньогрецький філософ Ксенофонт (ІV - ІІІ ст. до н. е.) започаткував нову на той час економічну науку в творах <Економіка> та <Про доходи>, зміст її невпізнанне змінився:

  • По-перше, ведення господарства та управління ним здійснюються тепер не тільки в рамках сім’ї, а й у межах регіону, країни, групи держав, всього світу.
  • По-друге, воно організується не тільки за територіальною, ай за виробничою ознакою.

Отже, нині поняття <економіка> охоплює: сім’ю, підприємство (фірму); народне господарство певної країни чи його частину; сукупність взаємозв’язаних господарств груп країн, об’єднаних у різноманітних інтегральних організаціях: світове господарство як суперечливу цілісність взаємозалежних народних господарств усіх країн та їх об’єднань.

Економіка як народне господарство має дві сторони свого вираження: по-перше, як матеріально-натуральне наповнення, по друге, як сукупність виробничих відносин, що пов’язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту як фази постійного відтворення економіки.

Матеріально-натуральне наповнення економіки проявляється в продуктивних силах суспільства, що відображають систему відносин <людина - природа>. До них належить передусім робоча сила як здібність людини творити в матеріальній та духовній сферах. Робоча сила втілюється у трудових ресурсах. Це особистий фактор виробництва.

Другою складовою продуктивних сил є речовий фактор виробництва, тобто засоби виробництва, які людина використовує в процесі праці, спрямованої на забезпечення тих чи інших своїх матеріальних та духовних потреб.

Засоби виробництва поділяються на предмети праці та засоби праці. До перших належать предмети, що дані природою, та ті, що в процесі праці переробляються чи обробляються з метою одержання готової продукції для особистого чи виробничого використання. До других належать, по-перше, машини, устаткування, інструменти та інші технічні знаряддя; по-друге, технологічні процеси та енергопостачання і, по-третє, автоматизовані системи управління (АСУ), електронно-обчислювальні машини (ЕОМ), комп’ютери тощо.

Центральне місце в системі засобів праці посідають накопичені людством знання. Людина живе у світі обмежених можливостей. Обмежені її фізичні та інтелектуальні здібності, час, який вона може приділити тому чи іншому заняттю, засоби, які можуть бути використані для досягнення поставленої мети. Обмеженість наявних ресурсів була, є і залишається головною і досить жорсткою умовою, яка нашаровується об’єктивною реальністю на розміри і можливості зростання особистого та суспільного багатства. Але це стосується конкретної людини і конкретних умов існування суспільства. Щодо розвитку суспільства в цілому в історичній перспективі, то можливості людини необмежені. Протягом багатовікової історії люди суттєво розсунули рамки зазначених та інших обмежень, проте перед індивідом, як і перед суспільством в цілому, завжди на кожному етапі постає проблема вибору напрямів та способів використання обмежених ресурсів. Цю проблему можна вирішувати різними методами, які лежать у площині економіки. Серйозною проблемою є не тільки виробництво, а й розподіл його продуктів між різними верствами населення.

Сукупність виробничих відносин представлена організаційно-економічними та соціально-економічними відносинами, про які йдеться при визначенні конкретного предмета економічної теорії. Економіка як наука, тобто як систематизоване знання про суть економічних явищ та процесів, почала оформлюватися тільки в XVІІ - XVІІІ ст. паралельно з бурхливим розвитком ринкового господарства.

В економічній науці ще за часів У. Петті (XVІІ ст.) почався процес диференціації знань. Тепер це система дисциплін. Підготовка економістів в Україні сьогодні ведеться більш як з 50 спеціальностей.

Існує багато сучасних визначень поняття <економічна наука>. Серед них основними є такі, які визначають її як науку:

  • про умови та форми, за яких відбуваються виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів між людьми, про шляхи розв’язання проблеми організації споживання й виробництва;
  • що вивчає проблеми використання обмежених виробничих факторів (землі, праці, устаткування, технічних знань), а також фінансових ресурсів для виробництва та розподілу продуктів між членами суспільства;
  • що з’ясовує закономірності руху цін, грошей, норми процента, капіталу і прибутку для вироблення державою відповідної політики впливу на економічне життя.

Рис. 1. Загальна структура продуктових сил суспільства.

Наведені точки зору відображають тільки певну сторону економіки, і кожна з них окремо не охоплює повністю її систему. Власне, це визначення економічних наук, що вивчають різні сторони багатогранного економічного життя. Однак усі вони підкреслюють тісний зв’язок економіки з виробництвом та ринком.

Об’єктом вивчення всіх економічних наук є економіка в цілому. Якщо об’єкт вивчення для них є спільним, то предмети вивчення є різними. <Сім’я> економічних наук безперервно збільшується. В її структурі, якщо мати на увазі вивчення не окремих функціональних сторін чи галузей суспільного виробництва, чим займаються конкретні економічні науки, а економічну систему в цілому, то економічна теорія, безумовно, займає основне місце.

Економічна історія та історія економічних учень також вивчають економічну систему в цілому, але в різних аспектах. Перша досліджує конкретні форми функціонування та розвиток економічних систем у різні історичні епохи з урахуванням національних, природних, політичних та інших особливостей конкретних країн (або їх груп). Друга аналізує відбиття у свідомості різних суспільних верств тих економічних відносин, які існують у певному відрізку часу. Історія економічних учень розкриває також об’єктивні витоки виникнення різноманітних шкіл та напрямів в економічній науці.

Окрему групу утворюють спеціальні (функціональні) підрозділи економічної науки - економічна статистика, економіка праці, фінанси, кредит і грошовий обіг, бухгалтерський облік та ін.

Найбільшу групу складають галузеві економічні науки, які вивчають специфіку виявлення виробничих відносин, їх законів та функціональних систем (управління виробництвом, грошово-фінансовий механізм їй ін.) в різних сферах суспільного виробництва. Найбільш загальною галузевою наукою є економіка промисловості. Однак і вона поділяється на економіку хімічної, металургійної, нафтодобувної чи іншої промисловості, оскільки постійно розвивається суспільний поділ праці, відокремлюються відносно самостійні галузі виробництва і, як наслідок, все більш конкретизуються економічні дисципліни.

У зв’язку з тим що нематеріальна сфера (наука, освіта, охорона здоров’я та ін.) тісно зв’язана з галузями матеріального виробництва, бере участь у розподілі, обміні та споживанні суспільного продукту, економічну сторону має як матеріальна, так і нематеріальна виробнича діяльність людей. Виділяються нові галузеві економічні дисципліни - економіка сфери послуг, економіка освіти, економіка туризму тощо.

Оскільки об’єктом вивчення всіх економічних наук поряд із специфічним предметом кожної з них є відносини і зв’язки між людьми в процесі їх економічної діяльності, то взаємодіють і науки через обмін інформацією, використання результатів суміжних досліджень тощо. Методологічною основою системи економічних наук є економічна теорія.

У минулому люди, які починали вивчати економічну теорію, майже завжди вимагали короткого, чіткого визначення цього предмета. Цьому попитові не бракувало пропозицій. Наведемо деякі з таких визначень.

Економічна теорія - це наука про види діяльності, пов’язані з обміном і грошовими угодами між людьми.

Економічна теорія - це наука про використання людьми якісних чи обмежених продуктивних ресурсів (земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад машини, і технічні знання) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розділу їх між членами суспільства з метою споживання.

Економічна теорія - це наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і використання цих засобів.

Економічна теорія - наука про те, як людство розв’язує її завдання у галузі споживання і виробництва.

Економічна теорія - це наука про багатство.

Цей перелік досить великий, однак якщо провести годину у відповідному відділі доброї бібліотеки, освічена людина зможе продовжити його. Втиснути у декілька рядків точний опис певного предмета, що чітко відокремив би його від суміжних дисциплін і дав уявлення початківцю про всі питання, які охоплює цей предмет, - справа нелегка. Економічна теорія, безперечно, включає всі елементи, наведені як у цих визначеннях, так і тих, що могли увійти до довшого переліку.

Якщо примусити спеціаліста обрати зі всіх наведених дефініцій лише одну, то у наш час він, очевидно, зупинився б на другій. Йому відомо, яке значення мають гроші, і якби Китай починаючи з наступного року відмовився від використання грошей взагалі, то перед ним постала би величезна кількість проблем, які покликана вивчати економічна теорія. Дії Робінзона Крузо і самостійних поселенців, хоч вони й не займались обміном товарів чи бартерною торгівлею, також належать до компетенції економічної теорії.

Якщо говорити про звичайний перебіг життя, то економічна теорія не може описувати почуття людини під час недільної обідні, смак гусячого м'яса, яке вона їсть, слухаючи як Еліот читає свої вірші чи як співає Сінатра про страждання кохання: про муки смерті. Найбільш значне у житті не можна придбати задарма, але його не можна купити і на ринку. Отже, жодне визначення предмета економічної теорії не може бути точним, оскільки у цьому, по суті, і немає потреби.

Для ознайомлення з предметом можна було б навести таку його коротку характеристику: "Економічна теорія - це наука про те, які з рідкісних продуктивних ресурсів люди і суспільство протягом часу, за допомогою грошей і без їхньої участі, обирають для виробництва різних товарів і розподілу їх з метою споживання тепер і у майбутньому між різними людьми і групами суспільства".

Об’єктом економічної теорії є економіка в цілому (на мікро-, макро- і глобальному рівнях). Мікрорівень економіки починається з сім’ї; фірма (підприємство) є його основною ланкою. Макрорівень охоплює господарство цілої країни, а глобальний - міждержавні економічні об’єднання та всесвітнє господарство.

Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів вивчення економічного життя суспільства: в центрі уваги постають виробничі відносини, проблеми ефективності економічної системи, особливості різних систем господарювання та ін. Важливим є вивчення світового досвіду розвитку економічної теорії та відповідних навчальних дисциплін. Так, розглядаючи предмет економіки, П. Самуельсон і Р. Нордхаус наголошують на тому, що люди вибирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів для вироблення різних продуктів та розподілу їх між членами суспільства. Якщо виходити з прагматичне^ спрямованості навчального процесу,, то такий підхід цілком виправданий.

У рамках економічної теорії досліджується не тільки оптимізація виробництва при обмежених ресурсах, а й економічні форми та закономірності, в яких здійснюється суспільне відтворення в цілому. В той же час вчені _не відмовляються і від політико-економічного аналізу відносин власності, оскільки не можна звести економічну науку лише до конкретно-економічного знання.

Сьогодні вивчення політекономічного аспекту економічної теорії означає дослідження розвитку економічних явищ та процесів через пізнання виробничих відносин. Функцією економічної теорії є характеристика основ економічних систем, яка подається через аналіз виробничих відносин: організаційно-економічних та соціально-економічних.

Рис. 2. Загальна структура економічних виробничих відносин.

У процесі організації виробництва виникають організаційно-економічні відносини, які відбивають певний його рівень. Вони відображаються такими абстрактно-загальними категоріями, як <праця>, <засоби виробництва>, <розподіл праці> тощо, і виражають систему відносин <людина - виробництво>.

Організаційно-економічні відносини безпосередньо зв’язані з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової діяльності, кооперації праці, обміну засобами виробництва тощо. В цілому ці відносини зображені господарською системою організації та управління економікою на різних рівнях.

Конкретні організаційно-економічні відносини відображені у господарських системах окремих галузей суспільного виробництва - економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров’я та ін. їх специфіку вивчають конкретні економічні науки. До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки. Серед останніх сьогодні виділяються, по-перше, ринкова система, в центрі якої - товарно-грошові відносини; по-друге, підприємництво, в центрі якого-ефективне ведення господарства.

Загальні організаційно-господарські відносини - це відносини у сфері грошового обігу, ціноутворення, фінансів та кредиту, маркетингу, менеджменту, біржової справи тощо. Саме вони, оскільки не охоплюються конкретними економічними науками, належать до загальної економічної теорії.

Соціально-економічні відносини зумовлюють систему зв’язків <людина - людина>. До них належать закономірності розвитку відносин власності (передусім на засоби виробництва), тісно пов’язаних з ними розподілу і відтворення суспільного виробництва в цілому як економічного кругообігу, який відбувається через виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів та послуг.

Дослідження соціально-економічних відносин розкриває соціальні можливості інтеграційних процесів в сучасному суспільстві та управлінні господарством. Це дозволяє також визначити рівень відповідності економічної діяльності вимогам зростання суспільного багатства і пов’язаним з ним інтересам переважної більшості членів суспільства.

Вивчення соціально-економічних відносин дає змогу побачити, хто реально володіє засобами виробництва та фінансами, привласнює їх, тобто в чиїх інтересах відбувається розподіл вироблених продуктів та послуг, і, нарешті, як і скільки трудівник працює на себе та інших членів суспільства.

Виробничі відносини відповідають історично певній формі власності на засоби виробництва та діалектичне взаємодіють з продуктивними силами.

Поняття <власність> - одне з. центральних у курсі економічної теорії. Власність існує на трьох рівнях. Перший з них матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий - юридичний, коли йдеться про правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання, і третій - політекономічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння результатів економічної діяльності.

До організаційно-економічних форм власності належать індивідуальна, колективна, державна тощо; до соціально-економічних - приватна, суспільна (остання може бути місцевого, загальнодержавного і навіть загальносвітового рівня), змішана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерієм ефективності тієї чи іншої форми власності виступає міра відчуження виробника від засобів виробництва та його результатів. У певному суспільстві одна з форм власності є панівною. Відповідно до неї складаються соціально-економічні відносини.

Політекономічний аспект економічної теорії охоплює також аналіз економічних законів та їх взаємодії.

Організаційно-економічні та соціально-економічні виробничі відносини відтворюються постійно в найрізноманітніших формах і поєднаннях. Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства, називаються економічними категоріями (наприклад, <товар>, <вартість>, <прибуток>, <національний доход> тощо). Економічні категорії відбивають суть економічних явищ і процесів.

Економічні закони виявляють об’єктивні, стійкі причинно-наслідкові зв’язки як усередині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними самими, розкривають сутність цих зв’язків (наприклад, закони вартості, середнього або монопольного прибутку, співвідношення між складовими національного доходу та ін.). Економічні закони не можуть бути незмінними, оскільки економічні процеси не є чимось застиглим.

Економічні закони є всезагальні, загальні та специфічні. Всезагальні закони відбивають співвідношення між продуктивними силами і виробничими відносинами, їх взаємодію. Це закони відповідності виробничих відносин характеру і рівню продуктивних сил, економії часу, підвищення потреб тощо. Суспільному виробництву завжди притаманні риси виробничого процесу як такого, незалежно від його соціально-економічної структури. Пізнання всезагальних економічних законів допомагає осягнути фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства.

Загальні закони відображають взаємозв’язок між продуктивними силами та організаційно-економічними відносинами (наприклад, закони товарного виробництва).

Специфічні закони розкривають ступінь розвитку організаційно- та соціально-економічних виробничих відносин (наприклад, закони додаткової вартості, середнього або монопольного прибутку та ін.). Так, відносини <товар - товар> на певному етапі трансформуються у <товар - гроші - товар> і згодом - у <гроші - товар - гроші>, залежно від ступеня розвитку суспільства. Специфічні економічні закони, з одного боку, характеризують певну економічну систему в процесі її розвитку, з другого - окремі її сфери.

Загальною основою дії економічних законів є об’єктивна, суперечлива біосоціальна сутність людської істоти. Біологічна сутність людини відображує її об’єктивні природні характеристики. Щодо соціальної сутності, то вона є породженням об’єктивного процесу розвитку людського суспільства. Звідси економічні закони породжуються об’єктивною реальністю, яка створює саму людину.

Розрізняються сутність економічного закону, механізми його дії та використання. Щодо економічних законів застосовуються такі категорії діалектики, як кількість і якість, зміст і форма, ціле і часткове, суперечність тощо.

За певних умов людина спроможна використовувати економічні закони в своїх інтересах. Свідоме, узгоджене господарювання неможливе без пізнання економічних законів.

Перші спроби вивчення економічних процесів та явищ були ще в працях Ксенофонта, Платона, Арістотеля, Сенеки, Цезаря, мислителів Давнього Єгипту, Китаю, Індії тощо. Формування економічної науки належить до тих часів нової історії людства, коли товарне господарство почало набувати загального характеру. Сьогодні воно охоплює сферу як матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівлю, комунальне господарство, побутове обслуговування), так і нематеріального (охорону здоров’я, освіту, наукове консультування тощо).

Оскільки товарні відносини охопили передусім сферу торгівлі, то й першою в нові часи (XV - XVІІ ст.) склалася школа меркантилістів. Вона ототожнювала багатство з грошима, золотом, нагромадження яких у той період відбувалося через торгівлю. Тому меркантилісти виходили з того, що джерелом багатства суспільства є торгівля.

У XVІІІ ст. виникла школа фізіократів, її представники Ф. Кене та /7. Буагільбер перенесли питання про походження багатства із сфери обігу в сферу виробництва. Але вони вважали, що багатство створюється лише в сільському господарстві. А вже в працях таких видатних представників класичної політекономії, як У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, С. Сісмонді, основним об’єктом дослідження стало саме виробництво, незважаючи на його галузеві особливості. Велике значення мали праці А. Сміта <Дослідження про природу та причини багатства народів> (1776) та Д. Рікардо <Начала політичної економії та оподаткування> (1817).

А. Сміт та Д. Рікардо виявили, що прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікардо відкрив закономірність, яка виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою робітників) та неоплаченою (прибуток підприємця), і довів, що прибуток буде високим або низьким у тій самій пропорції, в якій буде низька або висока заробітна плата. Таким чином, класичною політекономією було започатковано трудову теорію вартості.

Подальша розробка економічної теорії здійснювалась за двома основними напрямами. Марксистський аналіз завершив створення розпочатої класиками трудової теорії вартості.

На основі відкриття К. Марксом двоїстого характеру праці, що міститься в товарі, та всебічного обґрунтування поняття додаткової вартості, яке набуло пріоритетного значення в дослідженнях його численних послідовників в усьому світі, було розкрито економічну суть експлуатації людини людиною. Головна праця К. Маркса <Капітал> (т. І, 1867) стала віхою в історії.

Іншим шляхом розробки економічної теорії, що знайшов свій концентрований вираз у роботах А. Маршалла та його послідовників, стало пріоритетне дослідження проблеми економічної ефективності з використанням теорії граничної корисності. Основна праця А. Маршалла - <Принципи економіки (економіко) >, яка була видана в 1890 р..

Важливу роль у розробці економічної теорії відіграла праця Дж. Кейнса <Загальна теорія зайнятості, процента та грошей> (1936), у якій значне місце відведено дослідженню державного регулювання економіки. В цей же час значні суттєві доробки в економічну теорію внесли радянські економісти з дослідження проблем економічного планування та соціального захисту трудящих.

У другій половині XX ст. в країнах розвинутої ринкової економіки поряд з марксистською економічною думкою одержали подальший розвиток такі концепції економічної теорії, як інституціоналізм, неоконсерватизм, неокласицизм, неолібералізм, новий лівий радикалізм тощо. Водночас у колишніх колоніальних та залежних країнах, виходячи з потреб їхнього розвитку, набули значного поширення теоретичні концепції, спрямовані на вироблення практичних рекомендацій щодо досягнення економічної незалежності. Серед них концепції колективного самозабезпечення, спирання на власні сили, експортної, імпортозамінюючої економіки тощо.

З кінця 70-х років у Китаї, а з початку 90-х років у країнах Східної Європи та державах, що утворилися на території колишнього СРСР, почався активний перехід від адміністративно-командної економіки до ринкових відносин. У цих країнах також розвиваються ринкові концепції. Серед них є такі, що проголошують необхідність використання загальнолюдських цінностей з урахуванням місцевих особливостей, і такі, що механічно запозичують досвід західних країн.

Основна частина послідовників економічного вчення К. Маркса, які назвали себе марксистами, головну увагу сконцентрували на розкритті сутності експлуатації та на створенні умов переходу до безринкового господарства в післяреволюційний час. Головний шлях розвитку суспільства вони вбачали у швидкому переході до нового устрою, що має всіляко підштовхуватися державним насильством. Історичний же досвід свідчить, що перехід до нового суспільного ладу відбувається не через політичне насильство, а через виникнення нових економічних відносин на основі розвитку продуктивних сил та еволюцію організаційно-економічних і соціально-економічних відносин.

Наукові послідовники К. Маркса не відкидали і значення дослідження та розкриття поряд з соціально-економічними й організаційно-економічних проблем зростання багатства суспільства, особливо за післяреволюційних умов.

Представники іншого напряму, виходячи з концепції обмеженості факторів виробництва (передусім землі, праці, капіталу), головну увагу зосередили на питаннях використання останніх для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців - власників засобів виробництва. Але історичний розвиток довів важливу роль соціальних питань, тому вчені змушені були все частіше вдаватися до розгляду в економічній теорії питань соціально-економічних відносин, хоча й оцінювали їх здебільшого як похідні від організаційно-економічних..

Межею, що поділяє означені дві течії у політичній економії, є проблема форм власності. Якщо перша відстоює та обґрунтовує суспільну власність як потребу економічного розвитку, то друга - приватну. Історичний же досвід свідчить, що обидві форми у своїй багатогранності можуть сприяти соціально-економічному прогресу, а разом з ним і загальному розвитку суспільства в цілому та кожної окремої людини. Проблема полягає не у самих формах власності, а в тому, як вони співіснують відповідно до конкретних умов та ступеня розвитку суспільства, зокрема його продуктивних сил.

Слід зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролі та значення, яка тісно пов’язана з проблемою форм власності, також займає важливе місце у розмежуванні двох сторін, розвитку економічної теорії.

На сучасному етапі державне регулювання економіки, як свідчить практика, має поєднуватися з ринковим через різні форми суспільної та приватної власності. Сьогодні не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартості чи організації ефективного функціонування господарства. Тільки їх діалектичне поєднання дає можливість розкрити економічну теорію в усій її багатогранності. Одвічним суттєвим питанням є те, як вирішити проблему зростання суспільного багатства водночас з його використанням в інтересах тих, хто його створює.

Отже, предметом економічної теорії в її політекономічному аспекті е вивчення виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління господарським процесом і системи ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства.

Література

  1. Г. Н. Климко В. П. Нестеренко Л. О. Каніщенко "Основи економічної теорії".
  2. А. С. Гальчинський П. С. Єщенко Ю. І. Палкін "Основи економічної теорії".
  3. К. Р. Макконнелл Л. С. Брю "Economіcs".
  4. Поль Самуельсон "Економіка".
  5. Ю. В. Ніколенко А. В. Демківський В. В. Фещенко "Основи економічної теорії".


01.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!