Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Іноземні інвестиції в економіці України: проблеми та законодавчо-нормативна база. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Іноземні інвестиції в економіці України: проблеми та законодавчо-нормативна база. Реферат

Основним джерелом фінансування в Україні залишаються власні кошти підприємств і організацій, питома вага яких складає 71,4 відсотка загального обсягу капітальних вкладень

У 1998 році обсяги освоєння капітальних вкладень вперше за останні роки зросли на 4,8 відсотка. З урахуванням обсягів, освоєних приватним сектором економіки, очікується близько13, 5 млрд. грн. капітальних вкладень, що у порівняних цінах майже на 3відсотка більше ніж у 1997р. (в той рік зниження становило 7 відсотків.). Введення в дію основних фондів склало 10,898 млрд. грн. (90 відсотків до 1997р.). На об’єктах виробничого призначення освоєно7, 851 млрд. грн., або 68 відсотків загального обсягу капіталовкладень (у 1997 році – 65,1 відсотка.).

Інвестиційні кредити становлять незначну частку в кредитному портфелі банківської системи внаслідок небажання комерційних банків нести ризики через недосконалість заканодавчо-нормативної та податкової політики, високої податкової політики, високої відсоткової ставки за кредити. Попиту суб’єктів господарювання на інвестиційні кредити через високі ставна практично немає, в той час як у розвинутих країнах кредити обслуговують до ¾ капітальних вкладень.

За оперативними даними, освоєння капітальних вкладень за рахунок коштів державного бюджету з урахуванням витрат, передбачених мінімізацію наслідків Чорнобильської катастрофи та коштів, отриманих від зміни понижуючого коефіцієнта при застосуванні до норм амортизації склав 972,2 млн. грн., що на 6,5 відсотків більше ніж у 1997 р. При цьому фінансування капітальних вкладів за рахунок коштів Державного бюджету здійснено на рівні 27 відсотків початкового планового річного обсягу, а отриманих від зміни понижуючого коефіцієнта при застосуванні норм амортизації – на рівні 46,7 відсотків уточненого річного обсягу.

Зменшення інвестиційних можливостей бюджетів усіх рівнів, які становлять лише 12,7 відсотків загальних обсягів капіталовкладень, не забезпечили належну державну підтримку структурним зрушенням в економіці.

Фондовий ринок поки, що не забезпечує вагомого зростання обсягу інвестицій і структурну перебудову народного господарства через недоскональність законодавчої бази про цінні папери, а також механізмів їх реєстрації, відсутність відповідної інфраструктури ринку цінних паперів.

Якщо у 1990 р. рівень введення в дію найважливіших виробничих потужностей, будівництво яких здійснювалось із залученням державних капітальних вкладень, складав понад 40 відсотків, то у 1998 р. введені в дію лише окремі об’єкти. Зокрема, введено в дію потужності по видобутку 110 тис. тонн вугілля за рік на шахті "Ніканор-Нова" в Луганській області, переробці 7,5 тонн бурштину на державному підприємстві "Укрбурштин" у м. Рівне, ПЛ 750 кВ Південнодонбаська – Донбаська, протяжністю 216,6 км тощо, проте питання розрахунків з підрядчиками на багатьох будовах залишається невирішеним.

Із залученням власних коштів здійснено технічне переозброєння потужностей на Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті "Криворіжсталь" з приростом потужностей на 17 тис. тонн чавунного фасованого литва, 18 тис. тонн сталевого литва, на комбінаті "Запоріжсталь" введено в дію станцію очистки промислових стоків, потужністю 800тис. м3 на добу, потужність випуску 500 тис. тонн залізної сирої руди на ВАТ "Суха балка" в м. Кривий ріг, перший пусковий комплекс об’єкту "А" VI черга на АНТК ім. Антонова, черга установки по виробництву 300 кг текамін-гідрохлориду на АТ "Фармак" а м. Києві, прокладено 1823,3 км ліній електропередачі різної напруги, 49,2 км автомобільних доріг, електрифіковано 96,1 км залізничних колій тощо.

Не зважаючи на те, що в країні накопичено майже річний обсяг незавершеного будівництвом житла з високим ступенем будівельної готовності, введення його в дію у 1998р. зменшилось проти 1997р. на 9 відсотків (в той час, як за 1 півріччя спостерігалось збільшення у порівнянні з відповідним періодом 1997р на 1,7 відсотків) і склало 5599 тис. кв. метрів загальної площі.

Спорудження об’єктів за Чорнобильською будівельною програмою, яке здійснювалося за залишковим принципом, велося надто низькими темпами. На їх будівництві освоєно 117, 852 млн. грн. (76,3 відсотка уточненого річного обсягу). Профінансована Чорнобильська будівельна програма в обсязі 137,3 млн. грн. (88,8 відсотків річного обсягу), але через необхідність погашення заочної заборгованості за роботи, виконані у минулий період, лише п’ята частина їх була спрямована на фінансування програми 1998 р.

В умовах обмеженості коштів Чорнобильського фонду першочергове значення приділялося завершенню переселення жителів із зони безумовного (обов’язкового) відселення. у 1998р. з цієї зони переселено 355 сімей, в тому числі з Київської області – 70 та з Житомирської – 285 сімей. В той же час, на забруднених територіях вказаної зони продовжує проживати 2912 сімей.

За попередніми підсумками, підрядні організації в 1998 р. забезпечили нарощення обсягів виконаних будівельно-монтажних робіт у порівнянні з минулим роком майже на 2,7 відсотка, а їх загальний обсяг склав близько 5303 млн. грн. (у 1997 р зниження становило 11,9 відсотка).

Для України як держави з перехідною економікою важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін і економічного зростання.

Офіційно визначеними пріоритетними завданнями, які покликані розв'язати іноземні інвестиції, є:

  • структурна реформа економіки;
  • технологічне оновлення виробництва;
  • виробництво товарів широкого споживання;
  • подолання залежності країни від імпорту.

Але слід зазначити, що цілі інвесторів, які з'являються на вітчизняному ринку, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою розвитку. Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Їх інтерес викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги і перспективу розвитку, а також науково-технічний потенціал. Інакше кажучи, увагу іноземців привернула саме можливість спрощеного дешевого доступу до українських сировинного ринку, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили.

Якщо Україна прагне дістати через ПІІ доступ до сучасних технологій, то західні фірми реалізують технології, які вже пройшли половину свого життєвого циклу і на світових ринках не є конкурентними. Невибагливість споживачів українського ринку надає застарілим і не прибутковим на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Отже, конкурентоспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні стратегії, а не на розвиток вітчизняного виробництва товарів в Україні. Крім того, високий інвестиційний ризик в Україні зумовлює незначну довіру західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто вже прийшов на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми і завдання своїх українських партнерів.

Все ж аналіз розвитку інвестиційної діяльності за останні роки показує її певну позитивну динаміку, розширення масштабів, видів і сфер. Сьогодні в економіку України вкладено понад 2 млрд. $ прямих іноземних інвестицій, що майже в 10 разів більше порівняно з 1994 р. За 1994 р. темпи їх приросту (порівняно з базовим 1993 р.) склали 1,7, за 1995 р. -3,4, за 1996 р. -6,4 і за 1997 р. -9,4 рази. Водночас є зовсім мізерним обсяг іноземних капітальних вкладень - по 5 млн. грн. на рік. Певна річ, капітальні вкладення становлять лише частину інвестицій, однак є підстави твердити, що статистика явно занижує величину іноземних капітальних вкладень.

За даними НБУ, у 1998 р. найбільш вагомими були капіталовкладення в українську економіку із Сполучених Штатів Америки - 509,7 млн. $ (18,3% від загального обсягу інвестицій), Нідерландів - 264,1 млн. $ (8,3%), Великобританії -209,2 млн. $ (7,5%), Росії - 186,9 млн. $ (6,7%). Відповідні вкладення в 1998 р. були здійснені інвесторами з Південної Кореї за проектом спільного підприємства між компанією "Daewoo" та заводом "АвтоЗАЗ" (обсяг інвестицій з цієї країни станом на 1 січня 1999 р. досяг 186,2 млн. $, тобто 6,7%).

Формування галузевої структури іноземних інвестицій пов'язане з особливостями інвестиційного клімату України. Зацікавленість інвесторів викликають проекти, розраховані на короткострокову перспективу, з віддачею найближчим часом (харчова промисловість, внутрішня торгівля), а також на стратегічне завоювання ринків машинобудування і хімічної промисловості.

З огляду на динамізм розвитку, статистичні дані інвестиційного процесу швидко "старіють". Тому повноцінний економічний аналіз інвестиційної діяльності є утрудненим.

Але можна відзначити формування певних тенденцій, що якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в Україну:

  • переважання за розмірами інвестицій партнерів з промислово розвинутих країн і за кількістю – з країн, які розвиваються, а також поступове збільшення частки країн СНД;
  • орієнтація спільних підприємств на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені, та на сферу послуг;
  • реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі;
  • обережність західних партнерів щодо великих інвестицій, зумовлена відсутністю надійних гарантій щодо їх захисту, нерозробленістю стратегії та тактики виходу на практично невідомий і раніше закритий ринок;
  • активність малих іноземних фірм, орієнтованих на швидке обертання невеликого капіталу або на вигоду від разових операцій (нерідко суто посередницьких);
  • нерівномірність розподілу інвестицій за галузями і регіонами України, їх зосередження у промислових центрах України;
  • велика частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування.

Основними формами залучення інвестицій протягом 1990-х років являються вкладення у формі рухомого та нерухомого майна (близько 65%) та грошові вкладення (близько 25%). Склад іноземних інвесторів в Україні формується за рахунок:

  • транснаціональних корпорацій;
  • компаній-аутсайдерів, які не витримали конкуренції в свої країнах;
  • компанії з обмеженими фінансовими можливостями, які розраховують на швидкий успіх.

Географічна структура іноземного інвестування в економіку України формується під впливом двох взаємопов’язаних груп факторів. З одного боку, її розвиток визначається глибиною зовнішньоекономічних зв’язків з традиційними партнерами (країни СНД, де домінує Росія, окремі східноєвропейські та західні країни), з другого – потрібність диверсифікації, в першу чергу міжнародної інвестиційної діяльності.

В цьому контексті характерними рисами є:

  • переважання двосторонніх міждержавних договорів, в яких практично не пропрацьовано механізми участі в багатосторонніх міждержавних структурах (ГАТТ/ВТО, МАГАТЕ, конвенції по передачі передових технологій, авторських прав тощо);
  • вузька орієнтація в міжнародних фінансових відношеннях (в основному МВФ та Всесвітній банк);
  • орієнтація на незрілі інтеграційні регіональні та субрегіональні групування, наприклад Чорноморське економічне співтовариство.

Для географічної структури прямого іноземного інвестування характерне збереження провідної ролі США, Німеччини, Великобританії, Кіпру, Швейцарії, Росії.

Галузева структура іноземних інвестицій формується в основному за рахунок внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудування, металообробки та фінансових послуг. Серед інших галузей відносне значення мають наука, охорона здоров’я, побутове обслуговування, зовнішня торгівля, будівництво, хімічна промисловість.

Структура іноземного інвестування по регіонам України характеризується традиційним залученням іноземних інвестицій в економіки Києва, Одеської, Дніпропетровської, Донецької, Львівської областей, Автономної Республіки Крим.

Взагалі ж аналіз прямого іноземного інвестування в європейські країни з перехідною економікою дозволяє зробити головний висновок про те, що реально ПІІ мають значний вплив на національні економіки таких країн, як Польща, Чехія, Словаччина, а також Естонія та Латвія.

Стосовно ж інших країн з перехідною економікою, в тому числі й України, цей вплив є більш психологічним, тому що питома вага прямих іноземних інвестицій дуже мала у порівнянні з їх потребою в капітальних вкладеннях.

Висновок. Державна інвестиційна політика в Україні консервувала неефективну, здеформовану структуру економіки, що є однією з головних причин погіршення економічної ситуації. При структурній перебудові національної економіки неможливо уникнути того, що неефективні виробництва, нежиттєздатні види економічної діяльності, засновані на державному замовленні, державному постачанні й державному фінансуванні, опиняться за бортом, збанкрутують.

Страх перед такою перспективою для багатьох державних підприємств важкої індустрії є одним з головних чинників, які гальмують структурну перебудову економіки, консервують її нинішню деформовану структуру. Панування протягом багатьох десятиліть одноманітних державно-монополістичних господарських структур позбавило економіку належного динамізму, гнучкості, орієнтації на попит, сприйняття інновацій, а відтак – і ефективності.

Відмова від галузевого, вузьковідомчого державного управління економікою на користь функціонального, ефективного поєднання ринкового й державного регулювання, демонополізація відбуваються надто повільно, мляво; механізм банкрутства не діє. Це й гальмує позитивні структурні зрушення в економіці та перехід від економічного спаду до економічного зростання. Звичка до застарілих методів господарювання, до екстенсивного нарощування виробництва заради виробництва, відчуження від власності і результатів праці призвела до того, що попит на інвестиції, як правило перевищує можливість його задоволення.

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграють науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного відродження України, швидкого подолання економічної кризи і досягнення стабілізації та зростання народного господарства.

Саме на пріоритетні напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну й інноваційну діяльність та ресурси. На розвиток сучасних і майбутніх високотехнологічних виробництв можуть претендувати тільки ті країни, які здатні забезпечувати високий рівень науки, техніки, освіти, культури, організації управління та трудової дисципліни.

В економіці України у цьому відношенні склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання.

Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що на сьогодні ця молода незалежна держава ще не створила належної бази для залучення капіталів з-за кордону. Тому найважливішими умовами залучення ПІІ є стабілізація макроекономічного середовища, а також удосконалення законів і нормативних актів. Але, водночас, дані питання не можуть бути розв'язані без загальної соціально-економічної стабілізації в країні.

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві.

До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акта, який би був достатньо відпрацьованим, універсальним. Ускладнює ситуацію і практика коригування нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів управління до нижніх. Це пов'язано з тим, що закони і постанови мають нерідко декларативний характер. Тому органи управління нижчих рівнів трактують їх на свій розсуд.

До головних факторів, що стримують формування економічного середовища, сприятливого для залучення ПІІ, можна віднести також і невизначеність пріоритетів ринкового трансформування економіки та повільність процесів приватизації.

Проблеми соціально-психологічного характеру в залученні ПІІ пов'язані з відсутністю ринкового менталітету у вітчизняних бізнесменів, що проявляється у їх нездатності самостійно приймати відповідальні рішення, швидко орієнтуватись у мінливому економічному середовищі.

Залученню ПІІ перешкоджають нерозвинутість комунікаційних засобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-правовою та комерційною інформацією.

Тому для стимулювання залучення ПІІ та усунення негативних тенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись на принципи:

  • стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземного інвестування;
  • диференційованого підходу до податкових та інших пільг для іноземних інвесторів – з урахуванням обсягів і форм інвестування, а також пріоритетів у розвитку економіки України;
  • надійності, доступності та оперативності організаційного та інформаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій.

Політика України як молодої незалежної держави щодо активізації процесу залучення ПІІ, перш за все, пов'язана з ринковим соціально-економічним трансформуванням суспільства. Отже, створення загальнополітичних, правових та інституціональних умов, сприятливих для інвестування, є одночасно як передумовою, так і результатом успішних реформ у нашій державі.

Говорячи про іноземні інвестиції треба враховувати світовий досвід, який показує, що найбільших успіхів у залученні іноземних інвестицій досягають ті країни, які, по-перше, ставлять таку мету, як пріоритетну в своїй економіці, по-друге, використовують при цьому можливо більший набір заходів. Головне тут:

  • створення привабливого інвестиційного клімату;
  • створення міжнародного образу країни як такої, що надає інвестору кращі, ніж інші країни, можливості.

Підводячи підсумок, необхідно сказати, що загалом інвестиційно-підприємницький клімат України є складним. Залучаючи до країни іноземний капітал, не слід забувати, що з нинішньої кризи Україну виведуть лише власні зусилля. Не варто надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті у тій же сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід майже не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але призводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств з формальною іноземною участю, які претендують на пільгове оподаткування.

Необхідно намагатися створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. І мова не про те, щоб надати їм гроші на здійснення інвестицій. Українському приватному капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових капіталовкладень.

Нинішня ситуація в Україні підтверджує ту відому істину, що коли назріла потреба у загальних змінах, тоді часткові перетворення зовсім нічого не дають, а то й ведуть до негативних результатів.

Пожвавлення економічної, у тому числі інвестиційної та інноваційної, діяльності і поліпшення на цій основі соціальних умов можливе тільки шляхом рішучих, комплексних, швидких, прозорих і послідовних ринкових реформ, які (як показує досвід інших країн, що реально здійснюють такі реформи) вивільнять підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище й нададуть економіці стимули ефективного розвитку.

Література

  1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" (1991р.).
  2. В. П. Савчук, С. И. Прилипко Е. Г. Величко Анализ и разработка инвестиционных проектов – К., 1999.
  3. І. М. Бойчик, П. С. Харів, М. І. Хопчан Економіка підприємств – Львів, 1998.
  4. Б. В. Губський Інвестиційні процеси в глобальному середовищі – К., 1998, с. 116.
  5. А. В. Омельченко Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні – К., 1996.
  6. Теорії мікро-макроекономіки під редакцією Ю. В. Ніколенко, М. М. Діденко, К., 1999.
  7. Ольга Бондаренко "Оптимізація інвестиційного забезпечення інновацій" – Банківська справа, 1999 №4.
  8. Голос України від 15 червня 1999, №107, с. 8.
  9. П. Орлов "Державна амортизаційна політика." – Економіка України, 1998 №8.


01.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!