Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Грошово-кредитна діяльність. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Грошово-кредитна діяльність. Реферат

Механізм функціонування грошового ринку. Банківська система та грошовий мультиплікатор. Грошово-кредитне регулювання економіки

1. Гроші – це загальновизнаний засіб платежу за товари та послуги. В умовах сучасного ринку грошовий обіг складається з готівкових та безготівкових грошей.

Готівкові гроші – це паперові гроші (банкноти) і монети. Монети чеканяться, як правило, казначейством і вводяться в обіг Нацбанком. Банкноти початково випускались всіма банками як векселі. Згодом вони набіли сили національних грошей. Їх емісію здійснює тільки Нацбанк.

Безготівкові гроші – це записи на банківських рахунках і внески в комерційних банках. Вони називаються банківськими грошима. В розвинутих країнах світу переважна частка всіх грошей припадає на банківські гроші. До них відносять банківські депозити (поточні або термінові рахунки), чеки і кредитні картки.

Суть грошей виявляється в їх функціях. Визначимо чотири основні функції: міра вартості, засіб обміну, засіб нагромадження, засіб платежу.

Міра вартості: грошова одиниця використовується як масштаб для виміру відносних вартостей різноманітних благ та послуг.

Засіб обміну: гроші використовуються як засіб, який опосередковує купівлю-продаж товарів та послуг.

Засіб нагромадження: гроші є засобом нагромадження багатства, вони зручні в заощадженні, але тільки в тому випадку, якщо їхня купівельна спроможність не падає.

Засіб платежу: як засіб платежу гроші є завершальним етапом в процесі обміну.

Вся сукупність готівкових і безготівкових грошей складає грошову масу.

Одна із особливостей грошей – це їх ліквідність. Ліквідність будь якого майна безпосередньо пов’язана з його втратами при обміні на будь-яке інше майно або послуги. Тобто ліквідність – це здатність будь-яких активів виступати як засіб оплати угод або без втрат перетворюватись в цей засіб. Абсолютно ліквідним є майно, втрати якого при перетворенні на інше майно становлять нуль. Готівкові гроші є абсолютно ліквідними, тому що на них можна швидко і без втрат придбати будь-який інший актив.

З метою визначення та вимірювання грошей користуються такими поняттями, як гроші для угод і гроші в широкому розумінні.

Гроші для угод охоплюють монети, паперові гроші, а також поточні рахунки (поточні рахунки здатні виконувати всі функції грошей).

Гроші в широкому розумінні або «майже гроші» включають строкові та інші депозити, які можуть перетворитися в готівкові гроші (депозити, які приносять більш високі відсотки в порівнянні з відсотками, що сплачуються за поточні рахунки, проте з термінових рахунків не можна зняти гроші раніше терміну, визначеного умовами внесків, що знижує їх ліквідність).

Отже, гроші – це не тільки готівка в обігу і депозити в банках, це також і різноманітні активи, які мають менший рівень ліквідності. Тобто грошам притаманна не тільки казначейська, а й кредитна властивість.

З визначенням грошей можна визначити і їх ринки:

1. Грошовий ринок – це ринок, на якому економічні суб’єкти купують необхідні їм ліквідні засоби, виписуючи на себе або пускаючи в обіг короткострокові зобов’язання, тобто банкноти.

2. Кредитний ринок – ринок позичкового капіталу – це ринок, який забезпечує рух фінансових засобів від тих, хто заощаджує, до тих, хто інвестує. Ринок позичкового капіталу відрізняється тим, що зобов’язання, які знаходяться в обігу є довгостроковими.

Ці два ринки перетинаються і утворюють грошово-кредитний ринок.

Пропозиція і попит на грошовому ринку.

Пропозиція грошей є реальною грошовою масою і визначається за формулою: Прг=ГМ/Ц.

Грошова пропозиція складається із грошових і безготівкових грошей. Всі вони в залежності від рівня їх ліквідності об’єднуються зростаючим підсумком в окремі грошові агрегати. (таб. 1).

Таб. 1. Структура грошової маси в Україні.

Грошові агрегати

Склад грошового агрегату

Грошова маса в 1996 році

млн. грн.

в% до загальної суми

М0

готівкові гроші поза банками

4040

43,1

М1

М0+кошти на розрахункових та поточних рахунках

6315

67,4

М2

М1+строкові депозити

9023

96,4

М3

М2+кошти клієнтів за трастовими операціями банків

9394

100

 

Широка грошова маса (ГМ) – це агрегат М3.

Грошовий попит – це попит на реальну грошову масу (Пог=ГМ/Ц). Він включає попит на гроші для угод (випливає з їхньої функції як засіб обігу, знаходиться в прямі залежності від номінального ВВП; чим більша загальна грошова вартість товарів та послуг, що знаходяться в обігу, тим більше потрібно грошей для угод) і попит на гроші як активи.

На рис. 1 графічно зображено співвідношення між попитом на гроші для угод і ставкою відсотка. Оскільки попит на гроші для угод не залежить від ставки відсотка, він має вигляд вертикальної прямої.

 

Рис. 1. Попит на гроші для угод.

Кількість грошей в обігу при цьому визначається рівнянням обміну, відомим як формула Фішера: ГМ*Ш=Ц*О, (1), де Ш – швидкість обертання грошей, Ц – середній рівень цін, О – кількість угод.

Цілком справедливо вважати, що нема таких угод, які б не були враховані у ВВП. Тоді: ГМ*Ш=Ц*ВВПр, (2), де ВВПр – реальний ВВП.

Звідси, попит на гроші для угод (ГМ/Ц) дорівнює: По. гу. = ВВПр/Ш. (3).

Отже, бачимо, що попит на гроші залежить від двох факторів: реального обсягу виробництва – з його зростанням зростає і попит на гроші; швидкості обертання грошей – чим вища швидкість обертання грошей, тим менша їх кількість, що необхідна для обслуговування угод.

Реальний ВВП лежить в основі номінального ВВП: Ц*ВВПр=ВВПн, (4).

Тоді, ГМ=ВВПн/Ш (5).

Формули 3 і 5 найбільш чітко показують взаємозв’язок грошової маси, що вимірюється як запас грошей в даний момент, і ВВП як потоку грошей, що обертаються протягом року. Звідси - важливість такої категорії, як швидкість обертання грошей, які обслуговують угоди (М1): Ш=ВВПр/По. гу. =ВВПн/ГМ (6).

Попит на гроші як активи (По. га.) випливає з їхньої функції як засобу заощадження. В цьому випадку гроші розглядаються як засіб збереження вартості. Володіння грошима в цій якості перетворює їх на активи.

Але вартість можна зберігати не тільки у формі грошей, а й у формі фінансових активів (наприклад, облігації). Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки. (5 с. 199).

Відсоткова ставка визначає попит на гроші як активи. Чим вища ВС, тим більша альтернативна вартість грошей, тобто тим більше доходу втрачають власники грошей від їх зберігання. Тому за зростання ВС зростає попит на фінансові активи і падає попит на гроші як бездоходний актив.

Попит на гроші для угод і попит на гроші як активи визначає загальний попит на гроші: По. г= По. гу. + По. га. (7).

Для визначення рівноваги на грошовому ринку треба визначити рівноважну ціну грошей – ставку відсотка.

ВС= (відсотковий доход / ціна облігації) *100%. (8), де – відсотковий доход – фіксована величина.

2. Фінансові послуги на грошово-кредитному ринку забезпечуються фінансовими посередниками. Фінансові посередники – це такі інституції, як банки, страхові компанії, ощадні та кредитні асоціації, які приймають кошти (депозити) від однієї групи і позичають їх (кредити) іншим групам.

Серед фінансових посередників найбільшу групу становлять комерційні банки, які тримають більшість депозитів країни. Ощадні та кредитні асоціації складають другу групу. Третьою важливою групою є страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди.

Комерційні банки виконують дві функції: прийом внесків і надання кредитів, що дає їм змогу створювати гроші. Відзначимо, що балансовий звіт дає найбільш повне уявлення про діяльність комерційного банку. Звіт включає активи (те, чим банк володіє) і пасиви (те, що банк заборгував). Різниця між активами і пасивами називається власним капіталом.

Здатність комерційних банків надавати кредити залежить від величини депозитних грошей та пропорцій їх розподілу. Їх величина формується за рахунок власного капіталу та залучених грошей і розподіляється на банківські резерви і кредитні гроші.

Для прикладу балансового звіту наведемо таблицю 2.

Таб. 2. Балансовий звіт комерційних банків (узагальнений).

Активи

Млн. грн.

Пасиви

Млн. грн.

Резерви

 

Поточні рахунки

 

Кредити

 

Заощадження та строкові депозити

 

Інвестиції та цінні папери

 

Інші пасиви

 

Інші активи

 

Власний капітал

 

Усього активів

 

Усього пасивів

 

 

Кошти, які тримаються як резервні не приносять відсотка. Тому, для того, щоб видати гроші вкладнику на його вимогу, банку достатньо тримати у вигляді резерву тільки частку внесків, які зберігаються у вигляді касової готівки або як депозити у Національному банку. Це і є банківські резерви.

Банківські резерви складаються із двох компонентів:

1. Обов’язкових резервів, які регламентує Нацбанк;

2. Додаткових резервів, які створюють банки самостійно: БР=ДГ*Рн (9), де – БР – банківські резерви, ДГ – депозитні гроші, Рн – норма банківських резервів.

Головним компонентом БР є обов’язкові резерви, які зберігаються у Нацбанку. В провідних країнах світу і в Україні також банки тримають в обов’язковому резерві більше як 10% до суми депозитів.

Гроші, які залучають комерційні банки на свої депозити, перевищують банківські резерви. Перевищення депозитних грошей над банківськими резервами дозволяє банкам створювати кредитні гроші (КГ): КГ=ДГ-БР (10).

Здатність банківської системи на базі залучення грошей на свої депозити створювати нові гроші, тобто збільшувати пропозицію грошей, вимірюється депозитним мультиплікатором (Мд) - це, з одного боку, відношення між приростом грошової пропозиції (DПрг) і початковим приростом депозитних грошей (DДГп) (приклад наведено в примірнику 5 с. 205-207): Мд=DПрг/DДГп (11).

З іншого боку, депозитний мультиплікатор – це величина обернено пропорційна резервній нормі: Мд=1/Рн (12).

Якщо резервна норма встановлена, то спираючись на початковий приріст депозитних грошей, можна обчислити приріст грошової пропозиції: DПрг=DДГп*Мд (13).

Депозитний мультиплікатор підсумовує логіку створення нових банківських грошей. Банківська система в цілому може перетворити початкове збільшення своїх депозитів на суму, що значно перевищує їх початково залучену величину.

До складу грошової пропозиції входять як депозитні, так і готівкові гроші, тобто: Прг=ГГ+ДГ (14), де – ГГ – готівкові гроші.

Характерними для визначення грошової пропозиції з врахуванням всіх обставин є два показники, що впливають на її величину:

Коефіцієнт готівки (Кг) – це відношення готівкових грошей до депозитних грошей: Кг=ГГ/ДГ, звідси ГГ=Кг*ДГ (15).

Грошова база (ГБ) – сума всіх готівкових грошей та банківських резервів: ГБ=ГГ+БР (16).

З врахуванням формул 9 і 16 формула грошової бази набуває вигляду: ГБ=Кг*ДГ+ДГ*Рн=ДГ* (Кг+Рн) (17).

Звідси, депозитні гроші дорівнюють: ДГ=ГБ / (Кг+Рн) (18).

Виходячи з цього, модифікуємо формулу готівкових грошей 15: ГГ=Кг*ДГ=Кг* (ГБ / (Кг+Рн)) (19).

Отже, розгорнута формула грошової пропозиції може бути записана: Прг=ГГ+ДГ= (ГБ/ (Кг+Рн)) *Кг+ (ГБ/ (Кг+Рн)) =ГБ* ((1+Кг) / (Рн+Кг)) (20).

Тобто, остаточна формула грошової пропозиції приймає вигляд: Прг=ГБ* ((1+Кг) / (Рн+Кг)).

У цій формулі вираз ((1+Кг) / (Рн+Кг)) – це грошовий мультиплікатор, який враховує два канали вилучень: у формі готівки та банківських резервів: Мг= ((1+Кг) / (Рн+Кг)) (21), де Мг – грошовий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор показує на скільки грошових одиниць змінюється грошова пропозиція за зміни грошової бази на одну грошову одиницю. Легко помітити, що коли вилучення грошей у формі готівки відсутні, тобто Кг=0, то грошовий мультиплікатор дорівнює депозитному: Мг= ((1+0) / (Рн+0) =1/Рн=Мд (22).

На підставі вищерозглянутого, формула грошової пропозиції може бути записана: Прг=ГБ*Мг (23).

У грошово-кредитній політиці держави грошова пропозиція є насамперед визначеною Національним банком величиною. Тому пошуковою величиною стає грошова база, яку можна вивести з формули 23: ГБ=Прг/Мг (24).

Приклади наведені в примірнику 5 с. 209-210.

Грошовий мультиплікатор в Україні невисокий. Особливо низький він був у 1994 році – на рівні 1,3.

3. Грошово-кредитна, або монетарна, політика є одним з головних інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва.

Мета грошово-кредитної політики – досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки.

Головний суб’єкт монетарної політики – Національний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

У своїй політиці Нацбанк застосовує такі методи:

Операції на відкритому ринку – найбільш важливий метод з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть – купівля-продаж Нацбанком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу він вступає у відносини з комерційними банками, не фінансовими фірмами і населенням. Купуючи або продаючи урядові цінні папері, Нацбанк здатний збільшувати або зменшувати резерви в банківській системі і таким чином впливати на пропозицію грошей.

Зміна рівня мінімальної резервної норми – Нацбанк може впливати на кредитні можливості комерційних банків, змінюючи мінімальну обов’язкову резервну норму. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грошової пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стають «дорогими», що означає рестриктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, Нацбанк здійснює експансіоністську політику, тобто політику «дешевих» грошей. Зміна резервної норми – досить потужний метод, а практичне застосування цього методу потребує обережності.

Визначення рівня облікової ставки. Облікова ставка – це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам.

Відзначимо, що збільшення пропозиції грошей призводить до зростання інвестицій, ВВП, зайнятості, доходу, сукупного попиту, що, в свою чергу, забезпечить подальше підвищення економічної активності. Такий ефект може бути переважно за умов низького рівня зайнятості.

Ефективна грошово-кредитна політика розглядається як невід’ємний компонент антиінфляційної політики тому, що помилкове, необґрунтоване збільшення грошової пропозиції спричинює інфляцію.

З метою зменшення інфляції держава може здійснювати антиінфляційну політику, яка має декілька напрямків. Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є погашення антиінфляційних очікувань, насамперед, адапційних. Іншим невід’ємним компонентом антиінфляційної стратегії є стабільна грошова політика. Її особливість – запровадження жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковою динамікою реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов’язується контролювати.

На результати монетарної політики значно впливають і процеси, що відбуваються в світовій економіці.

Для будь-якої економіки поряд із підтримкою внутрішньої рівноваги виключно важливою є проблема досягнення балансу між експортом і імпортом.

Література

  1. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. «Мікроекономіка і макроекономіка». К.: «Основи». 1998. с. 321-341.
  2. Комісарук М. П. «Макроекономіка: курс лекцій». Коломия - 1999. с. 200-223.
  3. Макконел, Брю. «Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 1992.
  4. Павловський М. «Макроекономіка перехідного періоду». К.: «Техніка». 1999.
  5. Савченко А. та ін. «Макроекономіка». К.: «Либідь». 1999 с. 194-219.


29.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!