Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Моделі сучасної ринкової економіки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Моделі сучасної ринкової економіки. Реферат

У рефераті розглянуто національні моделі сучасної ринкової економіки (американська, швецька, японська, німецька)

Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку, мають різні ринкові моделі. Скажімо, є ринок американський, швецький, німецький, японський тощо. На один з них може орієнтуватися Україна.

У рамках ринкового господарства сучасного світу в різних країнах залежно від національних особливостей розвитку різне співвідношення приватної, колективної та державної власності. Наприклад, в Італії 58 відсотків підприємств є державними, в Ізраїлі 64 відсотки валового національного продукту виробляється в суспільному секторі, в Канаді у ньому зайнято близько 40 відсотків працюючих, у Швейцарії 65 відсотків власності є суспільною.

До останнього часу адміністрація Тайваню контролювала всі великі промислові й транспортні корпорації, а також головні банки і торгівельні компанії, забезпечуючи за рахунок державного бюджету і фінансованих ним підприємств більшу частину капітальних вкладень. Частка держави в капіталовкладеннях у США традиційно невелика і в 80-х роках становила близька 35 відсотків.

У квітні 1992 року ООН опублікувала черговий звіт, в якому рівень розвитку країни характеризується спеціальним індексом, що враховує доход, медичне забезпечення і освіту. Найрозвинутішою країною світу з 160 було визнано Канаду, Швейцарія – на четвертому місці. Як бачимо велика частка державного сектору економічній ефективності не завадить.

Виходячи з того, що ефективність ринкової економіки не залежить від частки приватної власності, можна зробити висновок: будувати економіку в якій домінував би дрібний приватний сектор, країні з переважаючою державною власністю не доцільно.

Головним інструментом створення моделі ринку має бути не стихійна гра сил, а активна й послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інститутів ринку. Регулююча роль держави має здійснюватися не старими адміністративно-командними, а новими методами, які адекватні ринковим формам господарювання.

Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер народного господарства; забезпечити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, насамперед у формі прямих інвестицій у виробничу сферу, галузі, що виробляють товари споживання.

Модель ринкової економіки США

Загальновідомо, що модель сучасної змішаної економіки розвинутих країн Заходу має свої характерні особливості. Американська ж модель побудована на основі всебічного заохочення підприємницької діяльності, збагачення найбільш активної частини населення. Вона базується на високому рівні продуктивності праці та орієнтуванні на досягнення успіху кожної окремої особистості.

На нинішньому етапі спостерігається значне зближення американської, європейської і японської моделей управління. Розвиток науково-технічного прогресу і конкуренції ведуть до нівелювання цих відмінностей. Однак деякі відмінності все ще зберігаються. В американській моделі управління краще, ніж в інших країнах поставлена робота по підготовці кадрів керівних структур, накопичений багатий досвід керівної діяльності.

В зв’язку з тим, що в затратах на виробництво близько 70% припадає на працю, американські керівники орієнтуються на празберігаючі методи виробництва з причини обмеженості та дороговизни людських ресурсів. Важливою особливістю американської моделі управління являється комплексне використання сильних сторін на мікрорівні (фірма) і макрорівні (державне регулювання).

В зовнішній торгівлі і пересуванні капіталу домінуючі позиції займають великі фірми, вони враховують вплив окремих підприємств на міжнародну спеціалізацію країни, їх здатність адаптуватися до макроекономічних умов виробництва, їх пріоритетне положення в розробці і створенні нових товарів, кооперування виробництва і збуту з фірмами інших країн для взаємопередачі технологій.

Американські корпорації надійно утримують першість у світі за такими напрямками НТП, як виробництво літаків та космічних апаратів, надпотужних комп’ютерів та їх програмного забезпечення, напівпровідників і найновіших потужних інтегральних схем, лазерної техніки, засобів зв’язку, розробка біотехнологій. В 90-ті роки США продовжують випереджати країни Західної Європи і Японію в одній з найголовніших сфер в галузі використання комп’ютерів – проблемі підключення їх до Інтернету.

Американські фірми відрізняються гнучкою і ефективною організацією виробництва і праці, високою спеціалізацією виробництва і управління. Основним завданням ради директорів являється вивчення перспектив розвитку підприємства: середньої ланки – маркетинг, нижчої ланки (майстрів) – удосконалення трудових відношень у колективі, створення здорової робочої обстановки. Такий підхід забезпечує високу продуктивність праці, підвищення якості продукції та зниження витрат виробництва на одиницю продукції, яка виробляється, успіх в конкурентній боротьбі та достатній прибуток не лише для збереження фірми в галузі, але й для подальшого її розвитку.

На рівні макроекономіки управління удосконалюється в першу чергу в галузі фінансів і грошово-кредитної політики. В залежності від ситуації, спостерігається різний підхід в державному регулюванні. Динамічний економічний підйом 1983-1990 рр. проходив в обстановці гострої конкуренції між США, державами Західної Європи, Японії та новими індустріальними країнами.

В 80-х роках особливо при адміністрації Р. Рейгана, пріоритетним напрямком в макроекономіці стає створення найбільш сприятливих умов для роботи фірм. 1981 р. Рейган представив програму економічного відновлення, виконання якої передбачало три етапи:

  • Перший етап полягав в установленні контролю над грошовою масою та призупиненні інфляції.
  • На другому етапі передбачалося надати нового імпульсу розвитку підприємств шляхом скорочення податків та здійсненню заходів дерегламентації.
  • Третій етап передбачав оздоровлення державних фінансів за рахунок режиму економії, який повинен був усунути дефіцит бюджету, який обумовлений зростанням витрат.

Реалізація цієї програми відіграла помітну позитивну роль в розвитку економіки США в 80-х роках.

Одночасно активізується діяльність адміністрації у формуванні внутрішнього кредитного ринку. Його масштаби активно формуються не лише за рахунок внутрішніх ресурсів, але й за рахунок залучення капіталу з інших країн. У 80-х роках зростання внутрішнього курсу долара та високі процентні ставки зробили США дуже привабливою країною для іноземного капіталу (надходження з-за кордону близько 100-150 млрд. дол. на рік).

Масштаби внутрішнього кредитного ринку стали могутнім фактором впливу США на світове пересування грошових ресурсів. На початку 90-х років об’єм кредитних ресурсів перевищив 1000 млрд. дол. щорічно, що значно більше ніж в будь-якій іншій розвинутій державі. Долар США залишається головним резервом і розрахунковою одиницею у світовій валютно-фінансовій системі. В 90-х роках, після виходу з кризи, всі передові країни, учасники науково-технічної гонки опинилися перед необхідністю сконцентруватися на проблемах "підтягування тилів".

Адміністрація президента Б. Клінтона вважала за необхідне переглянути пріоритети господарського розвитку національної економіки. В цьому проявилось тяжіння демократів до підсилення державного втручання в економіку (збільшення державних та приватних вкладів в передові галузі економіки, скорочення бюджетного дефіциту, програма деякого підвищення податків на більш забезпечений прошарок суспільства, ліквідація надмірної диференціації доходів та ін.).

Таким чином, керівна роль США в світовій економіці опирається на історичні особливості формування американського капіталізму, на багаті природні ресурси країни, на потужний виробничий потенціал, створений руками та умом висококваліфікованих кадрів.

Модель швецької ринкової економіки

Термін "швецька модель" виник в зв’язку з становленням Швеції як однієї з найрозвинутіших в соціально-економічному відношенні держави. Він з’явився в кінці 60-х років, коли іноземні спостерігачі почали помічати вигідне поєднання в Швеції швидкого економічного росту з широкою політикою реформ на фоні відносної соціальної безконфліктності в суспільстві. Цей образ успішної і лагідної Швеції особливо сильно контрастував тоді з зростанням соціальних і політичних конфліктів в навколишньому світі.

Зараз цей термін використовується в різних значеннях і має різний зміст в залежності від того, що в нього вкладається. Деякі аналітики відзначають змішаний характер швецької економіки, поєднуючий ринкові відносини і державне регулювання, переважної частини приватної власності в сфері виробництва і усуспільнення споживання.

Інша характерна риса післявоєнної Швеції - специфіка відношень між працею і капіталом на ринку праці. Протягом багатьох десятиріч важливою частиною швецького суспільного життя була централізована система переговорів про укладення колективних договорів щодо заробітної плати за участю потужних організацій, профспілок і підприємців в якості головних діючих осіб, причому політика профспілок ґрунтувалася на принципах солідарності між різноманітними групами працівників.

Ще один засіб визначення швецької моделі виходить з того, що в швецькій політиці явно виділяються два домінуючі фактори: повна зайнятість і вирівнювання прибутків, що і визначає засоби економічної політики. Активна політика на високорозвиненому ринку праці і винятково великий державний сектор (при цьому мається на увазі передусім сфера перерозподілу, а не державна власність) розглядаються як результати цієї політики.

Нарешті, в самому широкому значенні швецька модель - це весь комплекс соціально-економічних і політичних реалій в країні з її високим рівнем життя і широким масштабом соціальної політики. Таким чином, поняття "шведська модель" не має однозначного тлумачення.

Основною метою моделі, як вже відзначалося, на протязі тривалого часу були повна зайнятість і вирівнювання прибутків. Їхнє домінування може бути пояснене унікальною силою швецького робітничого руху. Більш ніж півсторіччя - з 1932 р. (за винятком 1976-1982 рр.) при владі перебуває Соціал-демократична партія Швеції. На протязі десятиріч з соціал-демократичною партією тісно співробітничає Центральне об'єднання профспілок Швеції, що посилює реформування робітничого руху в країні. Швеція відрізняється від інших країн прийняттям повної зайнятості в якості головної і незмінної мети економічної політики, а шведський народ в цілому - активний її прибічник.

Прагнення до рівності досить розвинуте в Швеції. Коли лідер соціал-демократів Пер Альбин Ханссон в 1928 р. висунув концепцію Швеції "вдома у народу", де говорилося про спільність інтересів нації в створенні "спільного дому", широкі групи населення поза робітничим рухом змогли прийняти його погляди. В Швеції соціал-демократичні ідеї привертають значну частину населення середнього прошарку.

До числа специфічних чинників, притаманних саме Швеції, треба віднести незмінний зовнішньополітичний нейтралітет з 1814 р., неучасть в обох світових війнах, рекордне по тривалості перебування при влади Соціал-демократичної робітничої партії, історичні традиції мирних засобів переходу до нових формацій, частково від феодалізму до капіталізму, тривалі сприятливі і стабільні умови розвитку економіки, домінування реформування в робітничому русі, що затвердив ці принципи в своїх відношеннях з капіталом (їхнім символом стали угоди між керівництвом профспілок і підприємцями в Сальтшебадені в 1938 р.), пошук компромісів на основі врахування інтересів різноманітних сторін.

На економічний розвиток певний вплив мала культура та історичні передумови. Невід'ємною частиною швецьких традицій є підприємництво. Ще з часів вікінгів в Швеції відомі підприємства по виробництву зброї та дорогоцінностей. Перша в світі компанія – "Струра Коппаберг" (заснована більш як 700 років тому) з'явилася в Швеції і досі входить в дюжину найбільших експортерів країни.

Успішне функціонування економічної системи залежить від динаміки цін, конкурентоспроможності швецької промисловості і економічного зростання. Частково від інфляції - загроза як рівності, так і конкурентоздатності швецької економіки. Отже, повинні використовуватися такі засоби підтримання повної зайнятості, що не призводять до інфляції і негативного впливу на економіку.

З середини 70-х років в зв'язку з загостренням конкурентної боротьби на зовнішніх ринках і глибокою економічною кризою положення країни помітно ускладнилося. Частково деякі галузі промисловості, зазнали глибокої структурної кризи, стали одержувати державну допомогу, причому в дуже великому масштабі. Але, не дивлячись на сумні прогнози багатьох економістів, Швеція змогла вийти з кризи. З 1983 р. триває безперервний економічний підйом який показав, що шведська модель змогла пристосуватися до умов, що змінилися і показала свою життєдіяльність.

Швецька модель виходить з положення, що система ринкового виробництва ефективна, держава не втручається в виробничу діяльність підприємства, а активна політика на ринку праці повинна звести до мінімуму соціальні витрати ринкової економіки. Сенс полягає в максимальному зростанні виробництва приватного сектора і якомога більшому перерозподілі державою частини прибутку через податкову систему і державний сектор для підвищення життєвого рівня населення, але без впливу на виробництва. При цьому натиск робиться на інфраструктурні елементи і колективні грошові фонди.

Таким чином, держава відіграє важливу роль в розподілі, споживанні і перерозподілі національного доходу через податки і державні видатки, досягнувши рекордних рівнів. В реформації ідеології така діяльність отримала назву "функціональний соціалізм".

Модель японської ринкової економіки

Хоча розмови про "японське диво" в загальному майже припинилися, феномен японської економіки продовжує викликати підвищений інтерес. Цікаво, чому країна з величезною зовнішньоекономічною залежністю, практично позбавлена природних ресурсів, незважаючи на всі непорозуміння і катаклізми останніх двох десятиріч, продовжує неухильно зміцнювати свої економічні (а разом з ними і політичні) позиції на світовій арені?

Зберігаючи роль світового лідера з багатьох найважливіших напрямків науково-технічного прогресу, Японія при цьому демонструє надзвичайно високий ступінь адаптації до умов, що змінюються з розвитком економіки. Ці переміни відбуваються не просто на базі технологічних нововведень, але в безперервній і надто складній взаємодії техніки, технології, економічних і соціально-політичних чинників.

В будь-якій економічній системі довгострокова динаміка економічного зростання зв'язана передусім з освоєнням нововведень. Тривалий час, особливо в післявоєнні роки, науково-технічна політика Японії базувалася на зацікавленості науково-технічних досягнень із-за кордону (в формі купівлі ліцензій, створення змішаних компаній, участі в багатонаціональних дослідних проектах).

Запозичаючи і удосконалюючи зарубіжну передову технологію, Японія не тільки досягла світового технічного рівня в більшості галузей економіки, але й зуміла створити потужні засади на міжнародному ринку технологій майбутнього. В прикладних дослідженнях і розробках, а також в управлінні інноваційною діяльністю, Японія забезпечила собі певні переваги перед Заходом, але все ще відстає за рівнем розвитку Фундаментальної науки.

На нинішній стадії економічного розвитку Японії нерозсудливо, та й неможливо продовжувати віддавати пріоритет тільки прикладним дослідженням і розробкам:

  • По-перше, зменшується потік ліцензій на фундаментальні дослідження, на базі яких можуть бути зроблені вдосконалення. Західні компанії все менш схильні продавати такі ліцензії Японії.
  • По-друге, ігнорування фундаментальних досліджень позбавило японські компанії можливості ефективного обміну.
  • По-третє, одностороння політика стимулювання прикладних досліджень знизила статус зайнятих фундаментальними дослідженнями, зменшила їхні можливості в дослідних підрозділах корпорацій.

Ці і ряд інших реалій японського "технологічного клімату" породили почуття кризи, що отримало широке розповсюдження серед учених і технічних фахівців в 70-ті роки. В ці ж роки різко загострились торгово-економічні протиріччя Японії з США і західноєвропейськими країнами. Перед Японією повстало завдання пошуку засобів використання власних технічних можливостей для забезпечення економічної безпеки.

Слід також підкреслити, що в процесі "змагань з Заходом" Японія, наступній імітаційній стратегії економічного розвитку, мала можливість враховувати досвід інших країн і вчасно та досить ефективно брати під контроль небажані наслідки розвитку економіки.

Великі економічні держави - Англія, Німеччина, США - послідовно вийшли вперед, будучи новаторами в області науково-технічного прогресу.

Восени 1985 р. Американська адміністрація почала прикладати спеціальні зусилля для зміцнення позицій своїх експортерів на зовнішніх ринках. У вересні в Нью-Йорку відбулася нарада "групи п'яти" (міністрів фінансів

США, Англії, Франції, ФРН і Японії), після якої було вирішено знизити курс долара по відношенню до валют інших розвинених капіталістичних країн. США розраховували, що в результаті цього, конкурентоздатність, що орієнтуються на експорт галузей японської економіки знизиться, Японія буде змушена переорієнтуватися на стимулювання внутрішнього попиту і додатково відкриє свій ринок розвиненим капіталістичним країнам.

Нова валютна стратегія Вашингтону, здійснювана по формулі "слабкий долар - сильна Америка", ударила передусім по інтересах Японії. По суті, США поставили Японію перед альтернативою: або вона має вживати ефективні заходи по активації внутрішніх джерел зростання економіки і збільшить імпорт американської продукції, або відбудеться глибоке зниження курсу долара, що нанесе серйозного удару по конкурентоздатності японських товарів, уповільнить темпи зростання ВВП.

Розвиток подій, який почався з осені 1985 р. показав, що це не був просто черговий словесний демарш розгніваного конкуренту. Після Нью-Йоркської зустрічі курс ієни різко зріс - з приблизно 240 ієн до майже 140 ієн за долар на початку 1986 р. Несподіване падіння долара мало негативні наслідки для японської економіки.

В 1986 р. відбулося прискорення спаду, що почався ще в середині 1985 р. За підсумками 1986 р. приріст ВВП склав 2.4%, а обсяг промислового виробництва вперше за останні 11 років абсолютно скоротився на 0.4%. Галузевий вплив підвищення курсу ієни виявився по-різному, що пов'язане з вертикальним типом участі Японії в міжнародному розподілі праці (імпорт здебільшого сировини і матеріалів та експорт готових виробів). Падіння експортного виторгу в ієновому вираженні в галузях машинобудівного комплексу не було компенсоване відповідним зниженням цін на сировину, паливо, що імпортується і напівфабрикати.

Справа в тому, що якщо експортна квота японської економіки в цілому складає 17%, то в промисловості - біля 35%, а в ударній експортній ланці, машинобудуванні, ще вище. Наприклад, Японія вивозить 89% відеомагнітофонів, 88% копіювальних машин, 87% годинників, 86% касових апаратів, 79% мікрохвильових печей, 77% - електронних калькуляторів. В цілому на продукцію машинобудування потрібно біля 80% японського експорту. При такій високій експортній квоті японське машинобудування швидко реагує на зміни валютних курсів. В експорті в орієнтованих галузях значно підвищилися простої виробництва, знизився рівень прибутків, загострились труднощі збуту продукції.

За підсумками комерційної діяльності за 1986 р,. уряду Японії довелося ввести надзвичайні плани допомоги дрібним і середнім підприємствам, які пережили період масових банкрутств. Враховуючи, що на таких підприємствах зайнята більша частина японських робітників, створилися серйозні передумови для зростання безробіття в країні. В 1986 г. рівень безробіття постійно підвищувався і до травня 1987 р. досяг рекордного за останні 30 років показника - 3.2%. Таким чином, був перевищений "кризовий рівень" для Японії (3%). Особливість останніх років також в тому, що зростання безробіття зв'язане не тільки з кон’юнктурними чинниками, але і з впливом сучасного етапу науково-технічного прогресу, що має великий працезберігаючий потенціал.

Безробіття примусило японські профспілки погодитись лише на помірне підвищення заробітної плати. Разом з тим кон’юнктурний спад 1986 - початку 1987рр. практично не порушив роботу галузей, працюючих на внутрішній ринок, особливо в непромисловій сфері. Капіталовкладення тут продовжували стійко зростати, зберігалася висока кон’юнктура.

Завдяки зниженню процентних ставок і збільшенню державних інвестицій в економіку, спостерігався економічний приріст в житловому будівництві. Однак частка інвестицій в будівництво житла складає близько 5% ВНП, тому їх мультиплікативний ефект невеликий. Підвищення курсу ієни, що саме по собі веде до зниження цін на товари імпортовані з Японії, співпало з падінням цін на нафту на світових ринках. Це створило потужний дефляційний ефект, призвело до стримання зростання споживчих цін.

Багато факторів в японській промисловій політиці визначається своєрідною національною специфікою і, очевидно, не може бути повністю відтворене в інших умовах. Однак, значна частина того, що перевірене і підтверджене практикою цієї країни, може бути сприйняте в якості корисного і повчального досвіду.

Модель німецької національної економіки

Держави Західної Європи належать до групи країн з розвинутою економікою. Основна економічна могутність регіону припадає на чотири індустріально розвинутих країни (Франція, Німеччина, Великобританія та Італія), які виробляють 70% ВВП.

Великий вплив на розвиток економіки Німеччини в середині 50-х років мала економічна реформа Людвіга Ерхарда. В її основі лежала теорія необхідності побудови соціального, ринкового господарства. Ця теорія базувалась на здоровому сенсі, якого часто не вистачає багатьом прогресивни реформаторам, що дозволило при її практичному втіленні значно змінити економіку Німеччини і примусити інші країни говорити про німецьке економічне чудо.

Теорія соціального ринкового господарства, виходила з того, що кожна людина має тенденцію діяти таким чином, щоб результати цих дій були благом для неї та її сім’ї. Зростання добробуту людини неможливе, якщо їй не надана елементарна свобода дій, тобто свобода підприємництва, свобода вибору місця роботи і місця проживання тощо. Всі ці свободи носять економічний характер, але економічна свобода може існувати лише за наявності свободи політичної. Тому найбільш ефективною економіка може бути лише в демократичній державі з ліберальним ринковим суспільством.

Держава повинна забезпечувати найкращі умови для роботи ринкового господарства, захищати його суб’єктів та установлювати справедливі правила гри. Держава не повинна втручатися у вільне ціноутворення, але обов’язково слідкувати за виконанням антимонопольного законодавства. Держава не повинна диктувати підприємцям, що і як виробляти, але зобов’язана захищати внутрішніх виробників від іноземних конкурентів. Якраз такий світогляд, реалізований з німецькою ретельністю та послідовністю, дозволив вже під кінець 50-х років зруйнованій Німеччині вийти на 2 місце в світі після США.

На початок 50-х років, Німеччина майже відновила довоєнний об’єм промислового виробництва. Реформа в Німеччині почалась з заміни старих рейсмарок на нові дойчмарки, через три дні після початку перетворень почалася реформа цін. Особлива роль відводилась мілкому та середньому бізнесу, якому держава приділяла особливу увагу. В 1951 р. був в 2 рази перевищений рівень виробництва 1936 року. В 1952 р. експорт став перевищувати об’єм імпорту і Німеччина одержала позитивне сальдо платіжного балансу.

В подальшому Німеччина постійно нарощувала свій економічний і політичний вплив в Європі і світі. На даному етапі економіка країни сучасна і всебічно збалансована, країна має всебічний потужний потенціал.

Висновки. Кожна модель економіки розглядає такі елементи як ринок, соціальний захист і характерні тільки для даних районів особливості. Тому в чистому вигляді окремих моделей не існує. Існує 3 моделі економіки:

1. Командно-адміністративна. Ця модель існувала в колишніх соціалістичних країнах і її елементами були:

  • а) негативне ставлення до власності засобів виробництва;
  • б) плановий розвиток економіки;
  • в) плани доводилися централізовано, до кожного підприємства (через міністерства і відомства);
  • г) робітники закріплювалися по районам і професіям.

2. Ринкова економіка. Їй присуща приватна власність підприємств і використання системи ринку для регулювання економічних процесів. Основними елементами цієї моделі є:

  • а) високопродуктивна праця на підприємствах;
  • б) робітники одержують зарплату в відповідності з витраченою працею;
  • в) конкуренція на внутрішньому і світовому ринках.

3. Змішана економіка існує в країнах Західної Європи, їй присуща така риса, як можливість взаємозаміна працівників у певній сфері діяльності.

За яким же критерієм має оцінюватись ефективність різних моделей ринкових економік? Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього вступають, такий критерій має зводитися до реалізації особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування людини. Все це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде фактором подальшого розвитку економіки, науки, культури.

Література

  1. Волков А. М. "Швеция: социально-экономическая модель" М." Мысль" 1991.
  2. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 471с,: іл.
  3. Мирова экономика: введение во внешнеэкономическую деятельность: Учебное пособие для ВУЗов М. В. Елова, Е. К. Муравьев, С. М. Панферова и др., Под. ред. А. К. Шуркалина, Н. С. Цыниной. – М. Логос, 2000. – 248с.
  4. Социальная рыночная экономика. Германский путь. Хайнц Ламперт. Издательство "Дело". Москва 1994.
  5. Японский парадокс: (Реальности и противоречия капиталистического управления) /Б. З. Мильнер, И. С. Олейник, С. А. Рогинко. -М.:Мысль, 1985.


29.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!