Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Основні методи і форми конкурентної боротьби. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні методи і форми конкурентної боротьби. Реферат

Конкуренція - об’єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо

Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою частиною її господарського механізму.

На нижчий стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок ХVІ – кінець ХІХ ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу й на певному етапі (остання третина ХІХ ст.) привела до виникнення монополії.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, як ми вже згадували, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь – якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем.

За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам в сучасних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції а послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат виробництва.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрішньогалузевої та міжгалузевої.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об’єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

Отже, розрізняють два види конкуренції: внутрішньогалузеву і міжгалузеву.

Внутрішньогалузева конкуренція – це конкуренція між окремими підприємцями всередині кожної галузі щодо одержання прибутку. Як відомо, у кожної галузі є десятки, сотні й навіть тисячі підприємств, що залежно від технічного рівня організація виробництва потребує певної кількості праці (живої та уречевленої) для виробництва одиниці продукції певної споживної вартості. Відповідно до цього на різних підприємствах галузі створюється особлива індивідуальна вартість товарів. Проте на ринку в результаті внутрішньогалузевої конкуренції складається суспільна вартість товару.

Внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку в різних галузях. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція, яка є специфічною формою конкуренції капіталів у боротьбі за більш прибуткове застосування капіталу. Вона здійснюється у вигляді міграції капіталів з одних галузей в інші. В результаті переливу капіталів створюється середня норма прибутку.

В умовах ринкової економіки залежно від кількості конкурентів, обсягу продукції, яка пропонується покупцям, методів конкурентної боротьби існують ще такі види конкуренції, як чиста, монополістична і олігополістична. При цьому першу вважають досконалою. Два інші види є недосконалими.

Чиста конкуренція. Ринок чистої конкуренції складається з великої кількості конкурентів (виробників, продавців). Вони пропонують покупцям товарний продукт, який має однакові якісні параметри або ж цілком ідентичні товари (наприклад, цемент певної марки, пшеницю певного сорту, папір певного виду тощо).

Особливість чистої конкуренції полягає в тому, що окремий продавець не може призначити ціну вищу за ринкову, оскільки покупці можуть придбати потрібну кількість продукції у інших продавців за ринковою ціною. Отже, виробник не має можливості впливати на ціну і обмежений у використанні цінових методів конкуренції.

Ринкова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції. При цьому немає потреби у контролі за цінами з боку держави. Немає проблеми і з реалізацією. Продукція збувається методом звичайного обміну або через товарну біржу.

З цього можна зробити висновок, що в умовах чистої конкуренції виробники і продавці не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу цін, рекламу, стимулювання збуту тощо.

Однак сказати, що в умовах чистої конкуренції підприємство не має жодних проблем зі збутом продукції, було б неправильно. Воно має уважно вивчати попит, можливі його коливання.

Є ще одна проблема: пристосування виробника до цін. В умовах чистої конкуренції виробник добре знає, що ціна не залежить від обсягу його виробництва. Пропонувати вищу ціну марно, зменшувати ціну означає зменшувати прибуток. Проте виробникові відомо, що однакова ринкова ціна означає досягнення таких витрат виробництва, які б забезпечували норму прибутку не нижчу, ніж у конкурентів. Це змушує виробників вивчати і реалізувати перспективні шляхи розвитку виробництва.

Монополістична конкуренція. Як і чиста конкуренція, цей її вид охоплює багатьох виробників і продавців. Однак купівля і продаж вже не здійснюються за єдиною ринковою ціною, а коливання цін досить значне. як уже зазначалося, таку конкуренцію вважають недосконалою.

Недосконала конкуренція означає, що виробник має можливість спливати на встановлення ціни. Тут виникають різні ситуації. Найсприятливішою з них є така, коли існує багато товаровиробників з виробництва будь – якого товару, що задовольняє певну потребу, припустімо, зубної пасти. При її виробництві існують різні витрати праці, великий асортимент, неоднакова якість, упаковка тощо. За таких умов товаровиробник може призначити ціну на свій товар, орієнтуючись на ціни і попит, що встановилися на ринку.

Споживач при такій конкуренції має можливість широкого вибору. Тут потрібен певний контроль, наприклад за відповідністю реклами та фактичної якості товарів.

Олігополістична конкуренція. Слово "олігос" у перекладі з грецької означає "мало". Товари виробляють небагато виробників. Є певні відмінності в якості продукції або деяких будівельних матеріалів, металів тощо. Тут вже необхідна реклама і певний контроль за цінами.

Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим виробникам важко включитися до цієї галузі виробництва. Як правило, це пов’язано з обмеженістю ресурсів. Їм також важко знайти ринки збуту, адже попит на цей товар уже насичений.

Кожний продавець має чітко реагувати на стратегію та дії конкурентів. Якщо будь-який з них знизить ціни, покупці, звичайно, віддають перевагу його продукції. Інші конкуренти мусять негайно вжити відповідних заходів: або знижувати ціни, або використовувати нецінові методи (наприклад, впроваджувати додаткові послуги для покупців).

Особлива ситуація виникає при повній монополії. Припустімо, в країні є лише одне підприємство, що виробляє єдиний продукт або надає послуги за відсутності будь-яких замінників. Реклама в цьому разі не має на меті суперництва (адже конкурентів немає). Її характер суто інформаційний і надаватися вона може безпосередньо на підприємстві або в спеціальних довідкових виданнях. В умовах монополії потрібний жорсткий контроль за цінами.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використовуються й такі "мирні" методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.

Методи цінової конкуренції. Цінова конкуренція означає, що головними методами боротьби конкурентів є ціна. Її використання ґрунтується на різноманітних методах і способах. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна вартості своєї продукції. Це по суті боротьба за скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності.

На конкурентному ринку нездатність деяких підприємців використовувати власне економічну технологію виробництва в кінцевому підсумку означає усунення їх конкурентами, які використовують ефективніші методи виробництва і мають можливості дещо знизити ціни, що приваблює покупців, сприяє швидкій реалізації товару, а отже, прискорює оборот капіталу.

Слід також мати на увазі, що деяке зниження цін зберігає для виробника норму прибутку за рахунок низьких витрат виробництва. Таке зниження цін слід відрізняти від зниження цін нижче за собівартість, що є вже методом нечесної конкуренції.

Методи нецінової конкуренції. У ринковій економіці існує ще нецінова конкуренція. Вона застосовує такі способи.

Поліпшення якості продукції. Відомо, що одна продукція може мати різну якість на різних підприємствах. Причиною цього є в основному порушення технології виробництва. Крім технологічної дисципліни, тут можливе використання технічних новинок, які становлять комерційну таємницю.

Використання реклами. Усі рекламні заходи розраховані на те, щоб привернути увагу покупців, надати їм відповідну інформацію про споживчі властивості товару, спонукати споживача зробити покупку, нагадати споживачеві про існування того чи іншого товару.

Реклама формує уявлення про особливості якості товару, хоча його споживна вартість при цьому часто залишається без змін. У рекламі акцентується увага на торговельних знаках і фірмових клеймах.

Умови, що пов’язані з продажем товару. Фірма зобов’язується здійснювати ремонт виробу, надавати запасні частини, проводити безоплатні консультації щодо використання свого товару.

Нечесна конкуренція. Нечесна конкуренція – це діяльність господарського суб’єкта, що спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого становища на ринку, обманом споживачів, партнерів, інших господарських суб’єктів і державних органів.

Методи здійснення нечесної конкуренції такі:

  • По-перше, дезінформація з боку виробника споживачів – покупців і господарських суб’єктів про товар і послуги. Вона виявляється в неправильних відомостях про споживчі властивості товару: клас, сорт, якість виготовлення.
  • По-друге, використання товарного знаку, фірмового найменування або маркування товару без дозволу господарського суб’єкта, на ім’я якого вони зареєстровані. Як правило, використовуються товарні бланки, маркування тих фірм, продукція яких користується великим попитом.
  • По-третє, поширення неправдивих повідомлень про товари своїх конкурентів. Така інформації, звичайно, завдає шкоди діловій репутації конкурентів і негативно відбивається на результатах їхньої комерційної діяльності.
  • По-четверте, намагання деяких фірм впливати на постачальників ресурсів і банки для того, щоб вони відмовляли конкурентам в постачанні сировини, матеріалів, а також у наданні кредитів.
  • По-п’яте, переманювання провідних спеціалістів конкурентів підкупом, встановленням більш високих окладів і різних пільг.

До нечесної конкуренції можна віднести також порушення законів. Наприклад, у ряді країн встановлено, що продавець не має права пропонувати товар за ціною, що нижча ніж собівартість, з метою усунення конкурентів. Проте практика засвідчує, що цього правила часто не дотримуються. І зниження цін залишається одним із способів нечесної конкурентної боротьби великих промисловців проти невеликих фірм.

Досить цікаво розглянути питання методів та форм конкуренції з точки зору маркетингу. Так, згідно з теорією Портера існує п’ять сил конкурентного середовища, які підлягають вивченню в процесі маркетингових досліджень.

З огляду на тему необхідно особливо зупинитися на категорії потенційних конкурентів, зокрема стратегіях (методах) їхньої конкурентної боротьби.

Згідно з теорією Портера існують три типи стратегій конкурентної боротьби:

  • лідерство у знижуванні: намагання будь – що знизити витрати, в тому числі за рахунок розширення виробництва (ефект масштабності);
  • диференціація: намагання досягти неповторності в якомусь аспекті, котрий видається важливим великій кількості споживачів;
  • фокусування: концентрація уваги на якомусь сегменті ринку і обслуговування його краще і ефективніше, ніж це роблять конкуренти.

Виходячи з ролі фірми в конкурентній боротьбі, визначають такі чотири групи стратегій конкуренції.

Стратегія лідера (захист позицій):

  • фронтальна оборона – створення цінових, ліцензійних ті інших захисних бар’єрів;
  • флангова оборона – захист позицій і контракти на головних напрямках;
  • активна оборона – дії, які випереджають дії конкурентів;
  • контрнаступ – дії у відповідь на дії конкурентів;
  • мобільна оборона – розширення зони дії за рахунок диверсифікації, виявлення більш суттєвих потреб споживачів;
  • стиснена оборона – відсутня на другорядних напрямках з одночасними посиленням дій на головних напрямках.

Стратегії претендентів на лідерство (атака):

  • фронтальна атака – комплексний наступ на багатьох напрямках;
  • флангова атака – наступ на якомусь сегменті ринку;
  • оточення – атака на чистому ринку, сподіваючись на "бліцкріг";
  • обхід – випуск товарів – новинок, освоєння нових ринків;
  • "атака горили" – невеликі атаки з метою деморалізувати противника, у тому числі із застосуванням не дуже коректних методів.

Стратегія веденого (йти услід за лідером, економити за рахунок часу і засобів). В основі стратегії – мирне співіснування, укладання угод, створення картелів.

Стратегія захоплення вільних ніш. В основі стратегії – спеціалізація та індивідуалізація споживчого попиту. Тут головне – знайти нішу достатнього розміру і прибутковості, мати потенціал зростання, не привертати уваги конкурентів.

Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства.

Для більш повного розкриття цього пункту плану також необхідно розкрити особливості конкуренції в аграрному секторі.

У сільському господарстві є певні складності у досягненні рівноваги між попитом і пропозицією на продукцію. Сьогодні на багато видів продукції (м’ясо, молочні продукти, деякі овочі, фрукти) попит значно перевищує пропозицію. Тому в сільському господарстві внутрішньогалузева конкуренція через недостатній рівень виробництва виявляється слабо. Недостатня пропозиція на сільськогосподарську продукцію гарантує майже повну її реалізацію за досить високими цінами без особливого суперництва, без наявності справжніх стимулів до зростання і удосконалення виробництва.

Обмеженість землі призводить до того, що вартість сільськогосподарської продукції визначається на гірших землях. Це також впливає на послаблення стимулів внутрішньогалузевої конкуренції.

Як відомо, конкуренція – це певний механізм координації виробництва, який діє через систему цін і ринків. В аграрному секторі координація виробництва не може здійснюватися тільки через врахування коливання цін під впливом попиту та пропозиції.

Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки особливо яскраво виявляється в тому, що вона містить в собі могутні стимули для науково-технічного прогресу. У сільському господарстві держава бере на себе значну частину витрат на розвиток і застосування новітніх досягнень науки і техніки. По суті за рахунок держави здійснюються основні роботи з меліорації земельних угідь, підготовка кадрів, проведення наукових досліджень.

Оцінка конкурентоспроможності аграрного сектора – справа досить складна. З одного боку, вона досить висока, оскільки тут виробляється життєво важлива продукція, на яку є постійний, стійкий попит. З іншого боку, вона має ризикований характер через значні коливання, велику залежність від природних, біологічних чинників.

Держава має взяти на себе велику частину ризику.

У сільському господарстві пріоритетного значення набувають методи нецінової конкуренції, а цінова конкуренція діє в умовах її певного обмеження.

У сільському господарстві зниження цін не завжди супроводжується зростанням споживання продукції, що виробляється галуззю. Споживання продуктів харчування має певні фізіологічні обмеження. Зниження цін на них може сприяти поліпшенню складу споживання, але це зовсім не означає, що людина з триразового перейде на п’ятиразове харчування.

Падіння цін і доходів у сільському господарстві не зумовлюють переливу капіталів в інші галузі.

У цьому відношенні аграрний сектор має більш сталий характер порівняно з іншими галузями. Багато видів його продукції мають не тимчасовий, кон’юнктурний, а постійний попит населення.

У сільському господарстві є особливості у зниженні витрат виробництва.

У промисловості це по суті головний спосіб здійснення цінових методів конкуренції. В аграрному секторі зниження витрат виробництва має досить значні обмеження. Наприклад, тут не можна позбавитися зайвих працівників у періоди вимушеного скорочення виробництва (особливо це стосується сімейних фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, у яких "скорочення штатів" взагалі неможливе). Внаслідок безперервного природного відтворення, обмеженого певним часом, не можна зовсім припинити виробничу діяльність сільськогосподарських підприємств (наприклад, перенести садіння картоплі на наступний рік, скоротити норми висівання зернових або норми годування худоби тощо).

У сільському господарстві особливого значення набувають методи нецінової конкуренції.

Особливо ефективним тут є поліпшення якості продукції. Мова йде про суворе додержання агротехнічної технології, вирощування екологічно чистої продукції, особливо цінних сортів продукції, поліпшення ряду якісних показників (підвищення жирності молока, цукристості буряків тощо).

В аграрному секторі можуть діяти одночасно всі види конкуренції: чиста, монополістична, олігополістична.

Конкуренція в аграрному секторі, на мій погляд, для нашої країни ще попереду. Власне для її розвитку нам необхідно спочатку відродити аграрну галузь економіки, а без державних дотацій, на превеликий жаль, це неможливо.


29.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!