Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Економічна теорія Давида Рікардо: своєрідність та сутність. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Економічна теорія Давида Рікардо: своєрідність та сутність. Реферат

У своїх працях Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Він не тільки розробляє економічну програму буржуазного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії з землевласниками

Давид Рікардо (1772-1823) - видатний представник класичної політичної економії. Він народився в сім'ї лондонського біржового маклера. Два роки навчався в торговій школі в Амстердамі. Повернувшись до Лондона, допомагає батькові в біржових операціях. Згодом займається біржовими операціями самостійно і нагромаджує значний капітал.

Рікардо не мав систематичної освіти, але сам вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Певний час він викладав математику, двічі його обирали шерифом, аз 1819 по 1823 р. він був навіть членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає з промовами з економічних питань.

Його перші економічні праці було присвячено проблемам грошового обігу. 1817 року. було опубліковано його головну працю "Основи політичної економії та оподаткування".

У цій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Він не тільки розробляє економічну програму буржуазного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії з землевласниками.

Як і Сміт, Рікардо бачить капіталістичні відносини природними, вічними. Він розвиває ідею свого попередника про особистий інтерес як головну рушійну силу суспільного розвитку за умов повної свободи дії. Але для нього не всі егоїстичні інтереси є рівноцінними. На чільне місце він ставить інтереси промислової буржуазії, рішуче виступаючи проти великих землевласників - лендлордів.

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства (тобто економічного зростання), то Рікардо фактором зростання вважає розподіл. У передмові до першого видання своєї праці він пише: "Визначити закони, які керують цим розподілом (на прибуток, ренту й заробітну плату. - Л. К.), - головне завдання політичної економії". У передмові до третього видання Рікардо підкреслює намагання повніше, ніж у попередньому виданні, викласти свої погляди на цінність.

Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну й мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел - рідкісності і кількості праці, що необхідна для їх добування. Існують товари, цінність яких визначається виключно їхньою унікальністю (статуї, Картини, раритетні книги, монети). Цінність цих товарів не обмежується кількістю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінюється Залежно від багатства і смаків споживача. Проте їхня кількість у загальній масі товарів незначна. Мінова цінність переважної більшості товарів визначається тільки працею.

Оскільки мінова цінність - категорія відносна, яка визначається через певну кількість іншого товару, Рікардо запроваджує поняття ще й абсолютної цінності, субстанцію якої становить праця. Проте сам він зосереджує головну увагу на дослідженні тільки мінової цінності.

Рікардо підтримує Сміта в його поясненні цінності працею і критикує за її визначення працею, що купується. Не сприймає Рікардо й тлумачення А. Смітом цінності як суми доходів. У Рікардо цінність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи.

На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.

Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але якщо Сміт цю категорію зв'язує із капіталістичним способом виробництва, існуванням найманої праці, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, стає капіталом. Капітал у нього - нагромаджена праця. А звідси й висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде на оплату праці.

У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він вважає, що зміни в заробітній платі не спричиняють відповідних змін цінності товару. "Цінність товару, - писав він, - або кількість якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, необхідної для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працю" '. Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку. Рікардо не погоджується із твердженням Сміта, що зростання ціни праці призводить до зростання цін товарів.

Рікардо, як і Сміт, натрапив на значні труднощі, коли вирішував проблему цінності на капіталістичній основі. Він бачив, що прибуток на капітал визначається розмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби товари обмінювались лише відповідно до витрат живої праці. Тоді галузі, де основний капітал є незначним або швидко обертається, мали б переваги перед галузями, що в них основний капітал займає більшу частку або обертається повільніше.

Перша група галузей продавала б товари дорожче, тому що в них були б більші витрати праці і згідно з трудовою теорією цінності створювалась би більша цінність. Але тоді відбувалося б переливання капіталів у ці галузі, а решта галузей не могла б розвиватись.

Щоб подолати цю суперечність, Рікардо модифікує свою теорію цінності. Він відмовляється від твердження, що заробітна плата не впливає на ціни. Розглядаючи різні зміни стану та співвідношення основного й оборотного капіталу, Рікардо робить висновок, що зростання номінальної заробітної плати збільшує цінність благ, виготовлених за допомогою капіталу з коротким строком служби, або з допомогою малої кількості техніки, відносно благ, виготовлених за допомогою "довговічного" капіталу або великої кількості техніки. Саме в такий спосіб урівнюється норма прибутку незалежно від статей витрат.

Проте дію цієї причини зміни цінності товарів Рікардо визнає порівняно слабкою, такою що її необов'язково враховувати. Значно важливішим є збільшення або зменшення кількості праці. Цей підхід Рікардо до визначення цінності зазнав гострої критики з боку економістів, які підкреслювали працевитратний характер концепції.

Рікардо також розрізняє "природну" й "ринкову" ціну. Під природною він фактично розуміє цінність, під ринковою - ціну. Ринкові ціни зазнають випадкових і тимчасових коливань. Короткочасний вплив на відхилення ринкових цін від природних справляють попит і пропозиція. Проте за умов вільної конкуренції та переливання капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва.

Гроші. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це не випадково. Досконало знаючи правила біржової гри, він намагається теоретично обґрунтувати проблему грошового обігу. Крім того, це питання було тоді надзвичайно актуальним у зв'язку з припиненням Англійським банком у 1797 р. обміну банкнот на золото, що зумовило їхнє знецінення. Саме тому Рікардо взяв активну участь у полеміці, що розгорнулася з цього приводу.

Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової Системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається витратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу.

Паперові гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої цінності. Для надання їм цінності необхідно, щоб їхня кількість "регулювалась згідно з цінністю металу, який служить грошовою одиницею". Пізніше, однак, Рікардо відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник кількісної теорії грошей. Він заявив, що в обігу може бути будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоятиме сукупна маса товарів. Співвідношення цих величин і визначає як рівень цін, так і цінність самих грошей.

Теорія розподілу. Основною проблемою політичної економії Рікардо називав розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку й ренти. Ці категорії він розглядає з погляду їхньої величини і співвідношень.

Заробітна плата у Рікардо це - дохід робітника, плата за працю. Праця як товар також має природну й ринкову ціну. "Природною ціною праці є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їхньої кількості". Отже, природна ціна праці визначається в Рікардо цінністю засобів споживання робітника і його сім'ї. Природна ціна не є незмінною: "Вона, - писав Рікардо, - змінюється в різні часи в тій самій країні і суттєво різниться в різних країнах". Хоч Рікардо й розумів, що сутність поняття "засоби існування" визначається історично і залежить від традицій і рівня розвитку продуктивних сил, проте в нього теж бачимо тенденцію зводити природну ціну праці до ціни мінімуму засобів існування.

Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується робітникам. Рікардо ставить її в залежність від попиту і пропозиції, тобто узалежнює рух заробітної плати від руху народонаселення. За умов швидкого зростання населення попит на робочі руки відстає від пропозиції і заробітна плата знижується. Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде бракувати робочих рук — заробітна плата зростатиме. Отже, під впливом руху народонаселення ринкова заробітна плата має тенденцію до зближення з природною.

Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників із розвитком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що зі зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського господарства зростатиме цінність останніх.

Грошова заробітна плата якщо й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись із Мальтусом, зазначає, що робітники не повинні претендувати на більшу частку в суспільному продукті, їхня заробітна плата має регулюватись законом попиту й пропозиції. Рікардо виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці й наполягає на необхідності скасування законів на захист бідних.

Прибуток. Прибуток у Рікардо - це перевищення цінності над заробітну плату. Він не має жодних сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Головне, що цікавить Рікардо, - це проблема величини прибутку і його співвідношення із заробітною платою.

Рікардо підкреслював, що рівновеликі капітали дають однакові прибутки незалежно від того, яку кількість праці вони приводять у дію. Але водночас визнавав, що на величину прибутку впливає зростання продуктивності праці. Відтак прибуток у нього є то породженням капіталу, то породженням праці. Цієї суперечності Рікардо навіть і не помічав.

Він детально аналізує питання співвідношення заробітної плати і прибутку як двох складових цінності. Якщо зростає заробітна плата, зазначає Рікардо, то відповідно зменшується прибуток капіталіста. Цю думку він проводить досить послідовно. Крім того, він підкреслює, що рух заробітної плати є визначальним у співвідношенні заробітної плати і прибутку. Це зумовлено тим, що праця є джерелом цінності, а її функціонування потребує витрат на утримання робітника і його сім'ї. Проте заробітна плата, підкреслює Рікардо, не може зрости настільки, щоб нічого не лишилося на прибуток.

Велику увагу приділяє Рікардо проблемі зниження норми прибутку. Із розвитком суспільства, зазначав він, норма прибутку має тенденцію до зниження. Вона зумовлена, на думку Рікардо, тим, що продуктивність праці в сільському господарстві зменшується (дія "закону спадної родючості ґрунту"), а це призводить до зростання цін на продукти харчування, отже, до зростання заробітної плати й відповідного зниження прибутку. Фактором, що протидіє спаданню норми прибутку, Рікардо вважає розвиток продуктивних сил.

Зменшення прибутку у зв'язку зі зростанням заробітної плати Рікардо розглядає як надзвичайно складну проблему, що загрожує нагромадженню капіталу, тому що зменшується джерело нагромадження і зникають "стимули до нагромадження".

Рікардо підкреслює, що він аналізує "прибуток узагалі", тобто прибуток як економічну категорію. Що ж до величини прибутку в окремих галузях чи в окремих капіталістів, то вона може перевищувати середню норму. Такий прибуток Рікардо називає "незвичним". Але це явище буде тимчасовим. Через переливання капіталів норма прибутку постійно вирівнюється.

Земельна рента. Ренту Рікардо визначає як "частку продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими і такими, що не руйнуються силами ґрунту". Він відрізняє ренту від тієї частини орендної плати, яка виплачується за користування капіталом, витраченим на підвищення родючості землі, будівництво господарських приміщень тощо. Аналізуючи ренту, Рікардо ставить завдання дослідити її природу й виявити закономірності її динаміки.

Виникнення ренти Рікардо зв'язує з утвердженням приватної власності на землю. Основна теза Рікардо полягає в тім, що рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її якість неоднакова. Зі зростанням населення починають обробляти менш родючі та гірше розміщені земельні ділянки. У такому разі ліпші землі створюватимуть ренту, а її величина залежатиме від різниці в якості цих ділянок.

Мінова цінність усіх товарів (у тім числі й промислових) у Рікардо регулюється найбільшими витратами праці, необхідними для їх виробництва. За цих умов на ліпших землях, де затрати на одиницю продукції менші, утворюється додатковий дохід. Під впливом конкуренції фермери задовольняються середнім прибутком, а додатковий дохід привласнюють власники землі як ренту. Отже, рента в розумінні Рікардо — це перевищення цінності над середній прибуток.

На відміну від Сміта, який розглядав ренту як одне з джерел цінності, щоправда, досить своєрідне, Рікардо твердить, що рента не впливає на рівень цін на хліб. Ціна не залежить від ренти, а навпаки, рента залежить від ціни. "Не тому хліб дорогий, — пише Рікардо, — що сплачується рента, а рента сплачується тому, що хліб дорогий". Рікардо аналізує диференційну ренту. Абсолютної ренти Рікардо не визнавав. Він стверджував, що на гірших ділянках фермер одержує лише середній прибуток, а надлишку тут не виникає. Отже, з гірших ділянок землі рента не виплачується.

Критикував Рікардо і смітове фізіократичне розуміння дії сил природи. Він підкреслював, що ці сили діють і в промисловості. Водночас він цілком поділяв думку про те, що основою будь-якого економічного розвитку, матеріального достатку і навіть зростання промисловості є додатковий продукт землі.

Динаміку ренти Рікардо правильно зв'язував із нагромадженням капіталу, розвитком продуктивних сил, зростанням міського населення. Але і в цьому питанні він був непослідовним, а його погляди суперечливими.

Зв'язуючи ренту із законом спадної родючості ґрунту, Рікардо писав, що порівняльна цінність сирих продуктів підвищується тому, що на виробництво їхньої останньої добутої частки витрачається більше праці, ніж на попередні. Це призводить до підвищення цін, отже, й до зростання ренти. Так само діє і зростання капіталу.

Зростання капіталу також збільшуватиме ренту, тому що збільшуватиметься різниця у продуктивності ділянок. Зменшення капіталу призведе до зменшення ренти, оскільки будуть послідовно вилучатись з обробітку найменш родючі землі і відповідно зменшуватиметься рента з ліпших ділянок. Зростання населення, за теорією Рікардо, також є неможливим за умов підвищення цін на продовольчі товари.

Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі промислової буржуазії проти землевласників. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про те, що в підтримуванні високих цін на хліб заінтересовані лише землевласники, тому що це забезпечує їм високу ренту. Промислова буржуазія використала теорію Рікардо для обґрунтування вимог щодо скасування хлібних законів.

Проблема відтворення і криз. Як ідеолог промислової буржуазії Рікардо був заінтересований у забезпеченні постійного зростання її прибутків. З огляду на корисливі прагнення буржуазії, досліджуючи валовий і чистий дохід, він, на відміну від Сміта, віддає перевагу останньому. Сміт виходив з того, що зростання валового доходу збільшує зайнятість, а відтак забезпечує зростання могутності всієї країни. А Рікардо підкреслював, що податкова спроможність країни пропорційна не валовому, а чистому доходу. Саме з нього виплачуються всі податки. Економічною метою суспільства Рікардо вважає не народногосподарські проблеми, як у Сміта (зростання зайнятості), а збільшення прибутків капіталістів.

Аналізуючи процес нагромадження капіталу, Рікардо помилково обмежував його перетворенням доходу лише на змінний капітал, на заробітну плату. Ігноруючи суперечності капіталізму, він твердив, що застосування нового капіталу не може натрапляти на ринкові труднощі. Рікардо поділяв погляди Сея, який заперечував можливість надвиробництва і криз.

Однак не варто забувати, що книжку Рікардо було опубліковано за вісім років до першої глибокої кризи, яка охопила економіку Англії в 1825 р.

Посилаючись на Сея, Рікардо стверджує, що попит обмежується лише виробництвом. Кожна людина виготовляє продукцію або для власного споживання, або на продаж. Отже, продукти завжди купують за продукти чи послуги. Гроші є лише "мірилом, за допомогою якого відбувається обмін".

Рікардо розумів, що існує можливість виготовлення будь-якого товару в кількості, що значно перевищить попит. Але цю можливість він розглядав лише як тимчасову і таку, що "не може статись одночасно з усіма товарами). Він не погоджувався з висновком Мальтуса про вирішення проблеми відтворення за рахунок споживання непродуктивних верств (чиновників, духовенства, землевласників).

Головну причину застою торгівлі в окремі періоди він убачав тільки в прорахунках підприємців щодо виробництва товарів. Але це ускладнення, на думку Рікардо, буває тимчасовим і вирішується швидко й ефективно завдяки переходу на виробництво інших товарів.

Велика заслуга Рікардо полягає в розробці теорії порівняльних витрат як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Про причини спеціалізації писав і Сміт, проте Рікардо розробив цю теорію значно ґрунтовніше, побудувавши її на трудовій теорії вартості й наголосивши на національних відмінностях у величині вартості, зумовлених різними витратами праці.

Він першим з економістів розробив теорію міжнародної торгівлі і показав, чим вона відрізняється від внутрішньої торгівлі. Якщо внутрішня торгівля розвивається й зумовлюється тенденцією норми прибутку до вирівнювання, то зовнішня - "порівняльними витратами". А. Сміт сформулював тезу про "абсолютні переваги" у міжнародній торгівлі, які має конкретна країна у виробництві якихось товарів порівняно з іншими країнами.

Ці переваги зумовлюються як природними, так і набутими факторами. Рікардо довів, що взаємовигідна торгівля можлива навіть за умов, коли різні країни мають відносні переваги щодо виготовлення тих чи тих товарів. Відносні переваги означають, що країни мають абсолютні переваги щодо якогось одного фактора виробництва.

Зазнавши певних змін і модифікацій, теорія порівняльних витрат трансформувалась у теорію порівняльних переваг, яка тепер ґрунтується на теорії факторів виробництва і врахуванні попиту і пропозиції.

Рікардо, як і Сміт, - видатна, хоч і суперечлива постать в історії економічної думки. Понад півстоліття його теорія була панівною в економічному житті Англії. "Рікардо, - писав Кейнс, - підкорив Англію, так само цілковито, як свята інквізиція підкорила Іспанію". Цю перемогу він назвав "явищем досить цікавим і навіть загадковим" і пояснив її тим, що теорія Рікардо багато в чому імпонувала тому середовищу, до якого звертались, зокрема владі. Сам Кейнс наголошував на її цілковитій непридатності для наукових прогнозів".

Англійський економіст Блауг, порівнюючи внесок у розвиток економічної теорії Сміта і Рікардо, пише, що "Багатство народів" містить більше суттєвих узагальнень, які стосуються функціонування економічної системи, ніж "Основи" Рікардо. Заслуга Рікардо в тім, що він "винайшов техніку економічної науки", заклав підвалини модельного підходу до побудови економічної теорії.

Література

1. Історія економічних учень: П. М. Леоненко, П. І. Юхименко.

2. Історія економічних учень: Н. О. Татаренко, А. М. Поручник та ін. – К.: КНЕУ, 1999. – 564 с.


28.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!