Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Вексельний обіг в Україні: правове регулювання. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Вексельний обіг в Україні: правове регулювання. Реферат

Розвиток вексельного обігу неможливий без створення правового забезпечення, яке, з одного боку, гарантувало б можливість більш широкого його застосування, а з іншого, - безумовне стягнення вексельного боргу

Правовою основою вексельного обігу в Україні є:

  • національні законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти України;
  • положення Одноманітного вексельного закону, прийнятого Женевською вексельною конвенцією у 1930 році.

Першим кроком на шляху відродження векселя у нашій державі було прийняття 18 червня 1991 року Верховною Радою України Закону "Про цінні папери і фондову біржу". І, хоча, ст. 3 Закону тільки допускає випуск і обіг векселя, а ст. 21 дає визначення поняття "вексель" і перелічує реквізити переказного і простого векселів, чого явно недостатньо для правової регламентації вексельного обігу, однак було зроблено головне - створено юридичне поле функціонування векселя. Вексель було законодавчо визнано як один з інструментів фінансово-господарського життя.

Відповідно до Постанови Верховної Ради "Про порядок набуття чинності Закону Української РСР "Про цінні папери і фондову біржу", Закон введено в дію з 1 січня 1992 року. Кабінету Міністрів було доручено визначити порядок випуску і обігу векселів; відповідні доручення були дані Міністерству фінансів і Національному банку України. Майже одночасно, з інтервалом в один місяць, були прийняті нормативні акти вищеназваних органів, де висловлюється пропозиція про необхідність використання Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341.

Ця пропозиція була підтверджена Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року "Про застосування векселів у господарському обороті України". Постановою вводився вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року, при цьому Кабінету Міністрів України і Національному банку було доручено вжити всіх необхідних заходів для повноцінного використання векселів в господарському обігу.

Спеціальним листом Національного банку України від 25.02. 93 р. № 22001/85 до установ банків було надіслано Положення про переказний і простий векселі, яке по суті дослівно відтворювало текст Положення про переказний і простий вексель, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937 року. У свою чергу Положення 1937 року знаходиться у тісному взаємозв'язку з основними положеннями Женевського Одноманітного вексельного закону 1930 року.

Тим самим, законодавець дотримувався певної послідовності (спадковості) у системі вексельного законодавства, здійсненої шляхом прямої імплантації норм міжнародного права у національне законодавство. Крім того, одночасно з вищезгаданим документом, Національним банком України був затверджений Порядок проведення банками операцій з векселями від 25.02. 93 р., який забезпечував створення механізму використання векселя як знаряддя кредитування і як платіжного засобу. Застосування цих двох нормативних актів значно розширювало можливості правового регулювання вексельного обігу.

Одночасно із створенням нормативної бази, регулюючої вексельний обіг, були видані нормативні акти, покликані активізувати вексельний обіг. З цією метою був виданий 17.05. 93 р. Декрет Кабінету Міністрів № 52-93 "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах".

Нині цей Декрет втратив силу у зв'язку з прийняттям 15 вересня 1995 року Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах".

Велике значення для ефективності використання векселя має швидкість і реальність виконання вексельних зобов'язань. Ці питання регулюються ст. 34 Закону України "Про нотаріат", прийнятого 2 вересня 1993 року. Дана стаття передбачає як один з видів нотаріальних дій, що здійснюються в нотаріальних конторах, опротестування векселів. У ст. 92 цього ж Закону викладено перелік можливих видів протестів: протест про несплату, неакцепт або не датування акцепту.

Порядок внесення протестів здійснюється відповідно до законодавства України про простий і переказний векселі. Конкретизація вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції "Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06. 94 р. №18/5. (На сьогодні вже діє Указ Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" № 932\98 від 23.08. 98, яким встановлено, що векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами).

Таким чином, до середини 1994 року загалом було завершено створення нормативної бази вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не вдалося. Цьому було немало причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Початком другого періоду розвитку вексельного законодавства, на наш погляд, потрібно вважати Указ Президента України від 14.09. 94 р. № 530 "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України". Цим Указом як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності був введений звичайний товарний вексель.

З метою роз'яснення положень Указу Національний банк України затвердив Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22.09. 94 р. № 193, який містить чотири блоки цієї процедури, а саме:

  • оформлення і облік платіжних документів;
  • проведення заліку взаємної заборгованості;
  • вексельне оформлення простроченої заборгованості;
  • подальші операції з векселями.

Однак цілу низку організаційно-технічних питань не було з'ясовано, і Національний банк України 30.09. 94 р. спрямував роз'яснення № 17217/640 "Про роботу установ банків в Україні в зв'язку з оформленням заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України векселями".

Указ Президента України від 14.09. 94 р. № 530 передбачав рефінансування Національним банком України облікових і позикових операцій з векселями, які здійснюються комерційними банками. Роз'яснення з кредитування комерційних банків за операціями, пов'язаними з вексельним обігом, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 5 грудня 1994 року № 203, передбачали проведення рефінансування або шляхом прийняття векселів під заставу або шляхом їх переобліку.

З метою корекції термінів проведення взаємного заліку і оформлення простроченої заборгованості векселями у бік їх подовження, необхідні зміни внесені Указом Президента України від 14.10. 94 р. "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів".

У міру наближення терміну платежу за векселями, знову були спрямовані "Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обігу" телеграмою Національного банку України від 22.02. 95 р. N 15010/48.

Указ Президента України від 14.09. 94 р. № 530 передбачає постійне використання векселів для оформлення простроченої заборгованості. Незабаром, після першого взаємозаліку, Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 року № 379 "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення простроченої заборгованості векселями" було передбачено проведення у червні 1995 року другого взаємозаліку.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.12. 95 р. № 960 "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості векселями"[36] відбувається третій взаємозалік. У виконання даної Постанови Уряду Національний банк України прийняв Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з подальшим оформленням її векселями, затверджений Постановою Правління НБУ від 04.12. 95 р. і надіслав листом № 22017/940-5855-322. Цей Порядок, в основному, регламентує організаційно-технічну сторону використання векселів. Вказаний документ передбачає використання при проведенні заліку не тільки простих, але й переказних векселів.

У зв'язку з енергетичною кризою в Україні і зростаючою заборгованістю Російській Федерації Кабінет Міністрів України приймає Постанову від 12.06. 1996 р. № 641 "Про затвердження порядку погашення боргових зобов'язань підприємств, установ і організацій за спожитий природний газ, поставлений з Російської Федерації в 1994 році", відповідно до якої оформлення простроченої заборгованості відбувається за допомогою векселів.

З 1999 року на українському вексельному ринку з'явилися так звані "податкові" векселі. Відповідно до Порядку випуску, обігу і погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України, податковий вексель - це звичайний вексель, який видається платникам ПДВ на суму податкового зобов'язання при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України. Векселедержателем є державна податкова адміністрація за місцем реєстрації векселедавця як платника ПДВ.

Наступним етапом формування нормативно-правової бази вексельного обігу в Україні була Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06. 1996 року № 689 "Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства".

Казначейські векселі можуть використовуватися для:

  • погашення кредитної заборгованості за згодою відповідних кредиторів (розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами);
  • продаж юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України;
  • застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до законодавств про заставу;
  • зарахування в оплату податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя.

Нарівні з нормативними актами, що містять переважно норми вексельного права, існують такі, в яких регламентуються окремі питання вексельного обігу. Розглянемо їх, об'єднавши в окрему групу.

Ще до прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", ст. 24 Закону України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" допускала в фінансових і кредитних відносинах підприємств використання товарного векселя. Ст. 53 Закону України від 2 жовтня 1992 року "Про заставу" , регламентувала порядок укладення договору застави цінних паперів, в тому числі векселя. Відповідно до норми цього Закону застава векселя здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера.

Про можливість використання застави цінних паперів для кредитування згадано також у п. 4 ст. 8 Закону України від 20 березня 1991 р. "Про банки і банківську діяльність", де зазначено, що Національний банк України видає кредити іншим банкам під заставу векселів і цінних паперів. З відносин застави витікає такий специфічний метод виконання зобов'язань, як внесення цінних паперів до депозиту.

Таким чином, законодавець не тільки розширював правове поле застосування векселя, але іноді й звужував його. Зокрема, пункт 17 Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 року, забороняє інвестиційному фонду випускати векселі. Проте, уявляється, що нині переважає тенденція лібералізації вексельного обігу.

Так, Правила виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 року, передбачали заповнення вексельного бланка тільки друкарським способом. У той же час, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1995 року № 177 "Про внесення змін до правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 року № 528", допускалося заповнення вексельного бланка як друкарським, так і недрукарським способами.

З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був прийнятий Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів", що передбачав скасування обмежень відносно розміру суми зобов'язань за одним векселем, яка встановлювалася угодою суб'єктів господарської діяльності.

Необхідно відмітити, що Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. № 504 "Про сплату державного мита за вексельні бланки" вводилося відповідне мито, яке зараховується до прибутку Державного бюджету. Виданий у виконання даного Указу лист Національного банку України від 01.12. 93 р. № 22001/279-7230 "Про порядок обліку та видачі простих та переказних векселів" забороняв виготовлення бланків векселів підприємствами і банками. Законом України від 2 липня 1995 р. "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України" встановлювалося державне мито за здійснення протесту векселя у розмірі 0,3% неоподатковуваного мінімуму прибутків громадян.

Отже, можна резюмувати, що основи вексельного права в Україні закладені. Однак низка питань вексельного обігу продовжує регламентуватися широким колом розрізнених нормативно-правових актів.

Крім того, дуже важливим є наступне. Як вже зазначалось вище у 1937 році у СРСР була ратифікована Женевська конвенція 1930 року за № 358, якою впроваджений у дію Одноманітний закон про простий та переказний векселі, Раднаркомом було прийняте Положення про простий та переказний векселі, яке відтворювало російською мовою текст Одноманітного закону з урахуванням відповідних обмовлень, передбачених додатком ІІ до Конвенції.

З 1991 року, з моменту набуття Україною незалежності, у відношенні до міжнародних договорів для нашої країни має чинність Віденська Конвенція 1978 року "Про правонаступництво держав по відношенню до договорів", у відповідності з якою Україна повинна пройти процедуру ратифікації з метою підтвердження своєї причетності до Женевської конвенції 1930 року за № 358.

З метою врегулювання законодавства щодо векселів та їх обігу, Верховна Рада України прийняла постанову від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно до Женевської конвенції 1930 року, але у цій постанові не було визначено, яка саме з трьох Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360) діє на території України, відповідно не було зроблено офіційного перекладу текстів зазначених Конвенцій на державну мову і, найважливіше, не було зазначено відповідних дій до здійснення ратифікації цих Конвенцій з метою підтвердження причетності до них України.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що міжнародні договори, згоду на які дала Верховна Рада України є частиною національного законодавства, але постанову Верховної Ради від 17 червня 1992 не можна вважати згодою такого роду, оскільки Законом України "Про міжнародні договори України" був встановлений інший порядок ратифікації міжнародних договорів. Зазначена раніше, Віденська конвенція 1978 року передбачає, що "ратифікація… це міжнародний акт, за допомогою якого держава виражає у міжнародному плані свою згоду на обов'язковість для неї договору" (пункт "і" статті 2 Конвенції). Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україною видано не було, можна зробити висновок, що Женевські конвенції 1930 року для України, як міжнародні договори, на даний момент не діють.

Зважаючи на наведене та враховуючи, що значна частина законодавчих актів України створена у відповідності з прийнятою Верховною Радою України постановою від 17 червня 92 року № 2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно до Женевської конвенції 1930 року, виникає необхідність внесення істотних змін у вексельне законодавство України з метою врегулювання цієї колізії.

На виконання доручення Кабінету міністрів України від 29 січня 1998 року № 1684/2 щодо питання застосування нормативно-правових актів стосовно емісії та обігу векселів Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розглянула деякі законодавчі акти України та проекти відповідних законів і запропонувала наступну послідовність законодавчого врегулювання випуску та обігу векселів в Україні:

  • Зробити офіційний переклад тексту Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360);
  • Прийняти Закон України "Про ратифікацію Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360)", з урахуванням національних обмовлень;
  • Прийняти Закон України "Про вексельний обіг в Україні";
  • Привести у відповідність до прийнятих законів інші законодавчі акти України.

Міністерством юстиції України на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1998 року № 67-617/2 було погоджено проекти Законів України "Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів", "Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року, якою запроваджено уніфікований закон про переказні та прості векселі".

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновки, що робота по врегулюванню колізій та удосконаленню вексельного законодавства в Україні ведеться і маємо надію, що вже найближчим часом вищезгадані закони будуть прийняті.

Необхідним наступним етапом у формуванні вексельного права, на наш погляд, повинна бути кодифікація діючих нормативних актів шляхом розробки і прийняття Вексельного Статуту України. У рамках цього періоду, якщо це не буде зроблене раніше, виникне необхідність внесення змін і доповнень до законодавчих і підзаконних актів, спрямованих на підвищення ефективності функціональних можливостей векселя і надання йому статусу повноцінного платіжного засобу.


28.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!