Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Доходи у ринковій економіці: суть та природа, механізм розподілення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Доходи у ринковій економіці: суть та природа, механізм розподілення. Реферат

Суть доходів, їх структура та механізм розподілу. Природа та механізм формування ренти. Заробітна плата в умовах ринкової економіки. Позичковий процент. Суть та природа прибутку

Економічні терміни та категорії:

  • заробітна плата,
  • мінімальна та реальна заробітна плата,
  • власність,
  • рента,
  • позичковий процент,
  • прибуток,
  • сімейні доходи,
  • вартість робочої сили,
  • суспільні фонди споживання,
  • дивіденд,
  • чистий доход,
  • орендна плата,
  • первинні доходи,
  • кінцеві доходи,
  • матеріальне виробництво,
  • нематеріальне виробництво,
  • споживчий бюджет,
  • необхідний продукт,
  • додатковий продукт,
  • трудові відносини,
  • відрядна форма зарплати,
  • почасова форма зарплати,
  • фонд оплати праці,
  • індексація доходів,
  • добробут населення.

У загальноприйнятій трактовці дохід - це певна кількість засобів в грошовій, або натуральній формі, що одержується в результаті підприємницької, або будь-якої іншої діяльності. При створені доходу вироблена продукція реалізується на ринку і перетворюється в грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, який належить розподілити. Тому правильне розуміння змісту усієї теми потребує з’ясування однієї із важливих стадій суспільного відтворення - стадії розподілу, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням.

При цьому треба зрозуміти, що об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який іде на задоволення особистих потреб безпосередніх виробників, і додаткового продукту, який використовується для задоволення загальних суспільних потреб. Необхідно з’ясувати структуру доходів, мати чітке уявлення про доходи, які безпосередньо пов'язані з результатами праці (про частину з них буде йти мова в наступних питаннях), доходи, які безпосередньо не зв’язані з результатами праці і доходи від власності.

Рента властива передусім сільському господарству, де у процесі виробництва беруть участь природні процеси і біологічні фактори. Разом з тим треба мати на увазі, що провідна роль у розвитку сільськогосподарського виробництва завжди належить економічним факторам. У сільському господарстві розрізняють три види ренти: диференціальну, абсолютну, монопольну.

Диференціальна рента має такі природні та економічні умови утворення та існування, як:

  • а) відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок по відношенню до місць реалізації продукції;
  • б) обмеженість землі і виникнення у зв'язку з цим необхідності залучати у господарський оборот також ділянки землі, відносно гірші за родючістю і місцезнаходженням;
  • в) наявність товарне-грошових відносин, що створюють необхідну економічну умову перетворення додаткового продукту, який створюється на кращих землях, у диференціальну ренту; г) особливості дії закону вартості у сільському господарстві.

Розрізняють дві форми диференціальної ренти - першу і другу.

При аналізі другого виду ренти – абсолютної ренти –треба виходити із того, що при обмеженості земельних ресурсів і гірші землі не будуть надаватися в користування безкоштовно; вони теж повинні приносити доход володарю землі. Такий доход, що отримує володар із будь-якої ділянки землі, у тому числі і гірших, називають абсолютною рентою. Причиною її є монополія на приватну власність на землю, яка закріплює високу норму прибутку в сільському господарстві понад середню норму прибутку монопольної ренти - надприбуток, який утворюється у результаті різниш між монопольною ціною та вартістю рідкісних продуктів.

Особливості даного питання – це розкриття суті заробітної плати, виявлення механізму визначення її загального рівня, форми і системи заробітної плати. Труднощі вивчення цього питання полягають у тому, що в економічній літературі немає єдиного визначення заробітної плати. Більшість економістів розглядає заробітну плату, або ставку заробітної плати, як ціну, що виплачується за використання праці.

К. Маркс вважав, що хоча заробітна плата на поверхні капіталістичних відносин виступає як плата за працю, але насправді вона є перетвореною формою вартості і ціни товару робоча сила. До такого визначення близько підходив А. Сміт. Заробітна плата існує у двох формах: погодинній і відрядній.

Погодинна зарплата - це оплата праці, або вартості і ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Відрядна форма оплати праці проводиться за нормами і розцінками, встановленими відповідно до розряду виконуваних робіт. На перших етапах розвитку капіталізму переважала погодинна зарплата, згодом її замінила відрядна, а в сучасних умовах панівною формою знову стала погодинна зарплата. Кожна форма заробітної плати включає певні системи.

Для погодинної форми - це проста почасова оплата, почасова-преміальна, почасова-прогресивна тощо. В економіці розвинутих країн світу застосовуються такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні і колективні форми оплати. Також розрізняють грошову, або номінальну, і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, отриманих за годину, день, тиждень, місяць.

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату при існуючому рівні цін після вирахування податків. Номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюються в одному і тому ж напрямку. Так, на початку 90-х років номінальна заробітна плата в Україні зростала надзвичайно високими темпами, але реальна заробітна плата за цей самий період помітно знизилась, оскільки ціни на товари зростали значно швидше, ніж номінальна заробітна плата.

Дане питання передбачає вивчення доходу, який одержує власник грошей за те, що надає їх для користування функціонуючим підприємствам або окремим особам. Такий доход називається позичковим процентом. Гроші самі по собі не можуть виробляти товари та послуги. За гроші підприємець купує засоби виробництва, завдяки яким виробляється товар. Частину готової продукції одержана завдяки використанню грошей, які підприємець взяв у борг. Цей борг треба не тільки повернути, але й заплатити за користування грішми встановлену ставку.

Ставка позичкового процента - це ціна, що сплачується за використання грошей. Слід пам’ятати, що позичковий процент — це не абсолютна величина, а лише процент від кількості позичених грошей. Наприклад, коли позичено 100 грошових одиниць, а через рік треба повернути 120, то річна ставка проценту складає 20%. Ставка проценту визначається попитом та пропозицією на грошовому ринку. Рівень позичкового проценту залежить від багатьох факторів (ризик, термін на який дається позика, рівень податків, конкуренція на грошовому ринку).

Слід розрізняти номінальну та реальну ставку позичкового проценту. Номінальна ставка - це кількісний вираз процентної ставки у відповідності із поточним курсом грошової одиниці.

Реальна ставка - це номінальна ставка за мінусом рівня інфляції.

В умовах ринкової економіки прибуток трактується із різних позицій: як бухгалтерське та як економічне явище. З позиції бухгалтерів прибуток - це те, що залишається від загальної виручки підприємства після оплати вартості матеріалів, капіталу і праці, використаних даним підприємством. Але таке трактування прибутку не враховує дійсних витрат підприємства, ігнорує економічні (приховані) витрати, тобто платежі за економічні ресурси, якими володіє сама фірма, або їх використовує (витрати на заробітну плату, ренту, позичковий процент).

Тому мова повинна йти про чистий, або економічний прибуток. Це те, що залишається підприємству після відрахування всіх витрат - явних і прихованих. Такий прибуток - це по суті винагорода, яку одержує підприємець за те. що він організує виробництво, керує ним, впроваджує інновації, ризикує. Виконуючи свої функції, підприємець забезпечує перевищення виручки (доходу) від реалізації продукції. Особливу увагу у цій частині треба приділити питанню про джерела прибутку.

У загальному вигляді таким джерелом є вдосконалення організації виробництва та професіональне, кваліфіковане управління.  Але в значній мірі залежить також від загального стану економіки, наявності певного ступеня економічної влади, існування монополії. Прибутки, що отримують окремі підприємці розрізняються за своєю величиною.

Диференціація прибутку зумовлена такими факторами: кількість вкладених у виробництво засобів, рівнем прибутковості вкладень, рівнем витрат на виробництво, швидкість обігу капіталу, ринковою ціною. Прибуток виконує у ринковій економіці такі функції: джерела розвитку, стимулу виробництва, орієнтира розподілу ресурсів.


28.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!