Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Розвиток економічної теорії в XVІІ - XІX ст.: класична школа політичної економії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Розвиток економічної теорії в XVІІ - XІX ст.: класична школа політичної економії. Реферат

Розвиток капіталізму спричинив розпад меркантилізму. З розвитком мануфактурного виробництва центр уваги буржуазії перемістився у сферу виробництва, виникає класична політична школа

Представники класичної політичної школи перенесли дослідження із сфери обігу у сферу виробництва. З цього часу виникає економічна наука у власному розумінні цього слова. вони зробили спробу наукового аналізу сучасних їм виробничих відносин використовуючи метод наукової абстракції. Намагалися довести, що в економічному житті панують об’єктивні (природні) закони, порушення яких призводить до суспільного лиха. Уявлення класичної школи про суспільні відтворення базуються на принципі природної рівноваги в економічній системі. Це було пов’язано з їх впевненістю про існування об’єктивних економічних законів котрі не залежать від волі людини але можуть бути пізнані нею.

Класична політична школа виступала за максимальне обмеження держави в економіку, за свободу торгівлі.

Економічній лібералізм значною мірою поєднувався з лібералізмом політичним, з ідеями буржуазної демократії. Був дан глибокий аналіз таких основних категорій товарного господарства, як цінність, капітал, зарплата, прибуток, рента, гроші, товар, тощо. Не зважаючи на це теорія КПЕ не позбавлена і певних слабких сторін.

Класична школа політичної економії

Засновником школи класичної політичної економіки в Англії був Уільям Петті (1623 – 1687рр.) У своїх дослідженнях У. Петті намагався застосувати науковий метод – метод абстракції. Він прагнув проникнути у глибину економічних явищ, пояснити їх причини. Він розмежовував зовнішню видимість явищ та їх сутність. Петті зробив висновок про наявність певних закономірностей, яким підпорядковуються економічні явища та процеси. Тим самим він підійшов до розуміння економічного закону, що виражає сутність економічних явищ. Петті вважається засновником трудової теорії вартості. [3;20]

Фізіократи. У другій половині XVІІІ виникає така течія класичної політичної школи як фізіократи. Назва школи походить від грецьких слів phіsіs – природа, cratos – влада.

Вчення фізіократів виникає як опозиція меркантилізму. Вони вважають його теоретичним і практично нерозумним і протиприроднім.

На відміну від меркантилізму фізіократи висунули положення про те, що багатство створюється у землеробстві і тільки праця землероба є продуктивною. Тим самим дослідження джерела багатства фізіократи перенесли зі сфери обігу у сферу виробництва. Це було важливим кроком вперед в аналізі економічних відносин, але наукова обмеженість фізіократів полягала в тому, що продуктивною сферою виробництва вважалося лише землеробство.

Засновником і основним представником школи фізіократів був Ф. Кене (1694 – 1774 рр.). Дослідженням економічних проблем Кене зайнявся у 60-річному віці Основним твором Ф. Кене була "Економічна таблиця", надрукована у 1758р. Цей твір визначив місце Кене як засновника і основного представника фізіократизму.

Бувши лікарем за своїм фахом, Кене використовував метод природничих наук стосовно економічних питань. Він розглядав суспільство як живий організм, розрізняючи в ньому 2-ва стани:

  • здоровий (досконалий, нормальний),
  • хворобливий (ненормальний).

На думку Кене, коли суспільство знаходиться в здоровому стані воно має рівновагу. Саме стан рівноваги Кене і показав в "Економічній таблиці".

Великою заслугою є те, що він досліджував економічні процеси, як природні, які мають свої внутрішні закономірності; тобто він підійшов до розуміння економічного закону.

Основою економічного вчення Кене як і фізіократів в цілому є вчення (концепція) чистого продукту. Під чистим продуктом розумівся надлишок знову створених у землеробстві вартостей товарів над витратами виробництва. Чистий продукт створюється лише в землеробстві.

Історична обмеженість поглядів фізіократів проявилася в тому, що вони вважали лише землеробство сферою, де створюється чистий продукт, тобто де відбувається розширення виробництва. Таким чином, вони стверджували, що чистий продукт виникає лише у землеробстві, а в промисловості спостерігаємо лише складання, комбінування або зміну форм.

Також оцінюючи величину чистого продукту Кене заявляв, що вона визначена, певна і залежить від витрат виробництва. До останніх він відносить видатки на сировину, матеріали і заробітну плату. Заробітна плата теж визначена – це мінімум засобів існування, видатки на сировину і матеріали – витрати капіталу. Отже виходить, що "чистий продукт" – це не дар природи, а результат додаткової праці землероба. [ 4;37]

Промисловість вони визначили, як "безплідну" сферу, що не створює чистого продукту; вона лише змінює форму багатства, але не збільшує його. Ця відмінність обох галузей визначається тим, що на думку фізіократів у землеробстві на відміну від промисловості працює земля, природа.

В "Економічній таблиці" була створена спроба показати процес суспільного відтворення – а саме те, як сукупний суспільний продукт розподіляється між класами; із чого складається доходи трьох класів суспільства; як між цими класами доходи обмінюються на продукти. Суспільство розглядається як єдиний організм, що об’єднує три основних класи:" виробничий клас", "клас власників "та" клас безплідних". До виробничого класу включені усі, хто обробляє землю – селяни, фермери, наймані працівники.

Власниками Кене називає тих, хто отримує щорічний чистий продукт, створений у землеробстві (король, землевласники, церква тощо). Безплідним же класом він оголосив усіх зайнятих в промисловості (наймані робітники, ремісники, капіталісти, купці, торговці), а розподіл суспільства на фермерів, власників та промисловців відповідав розподілу суспільства у середні віки на селян, дворян та міських жителів. Кене проаналізував можливості простого відтворення в національному масштабі економічних зв’язків між класами. До нього відтворення ніким не досліджувалося. [4;57].

Послідовником та видатним представником фізіократів був Анн-Робер-Жак Тюрга (1727 –1781), у вченні якого ідеї фізіократів одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: "Роздуми про створення й розподіл багатств" (1776р.). [3;60]

Економічні вчення Адама Сміта. Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праця представника англійської класичної школи Адама Сміта (1723—1790 рр.) Головний твір: "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776р.).

Наступних філософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системи брали "соціальну людину", Сміт ставить перед собою наукове завдання її комплексного дослідження. В своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людської природи: моральні, громадські, економічні. В "Багатстві народів" Сміт досліджує "людину економічну".. Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їх економічну поведінку. Основними з них виступають такі, як трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами, або результатами своєї праці, егоїстичні інтереси людини — намагання покращити своє становище.

Схильність до обміну - одна з вирішальних ознак людської природи. Вона зумовлює те, що люди через розподіл праці концентрують свою діяльність на якійсь певній її формі, що підвищує її продуктивність. Керуючись егоїстичними інтересами, пошуком особистої вигоди, людина оптимізує свою діяльність, а це обертається вигодою для всього суспільства. [ 5;112]

На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство породжується обміном, і фізіократів, які пов'язували його з сільським господарством, Сміт чітко формулює першоджерело багатства — працю. Вирішальним фактором зростання багатства і "загального добробуту" Сміт вважає розподіл праці.

Зростання продуктивності праці в результаті її розподілу зумовлюється:

  • збільшенням вправності;
  • збереженням часу, який витрачається при переході від одного виду праці до другого;
  • винаходом і застосуванням механізмів, які полегшують працю і дозволяють одному робітникові виконувати працю кількох. [ 6;61]

Розподіл праці і обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Сміта виступають гроші. Виникнення грошей Сміт правильно розглядає як об'єктивний процес, а не результат домовленості виробників. У своїй праці Сміт наводить надзвичайно цікавий матеріал про історію виникнення грошей. Він досить детально простежив цей процес і показав, що гроші - це товар, який виділився з маси інших товарів в результаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість. Їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує обмін. [ 5;140]

Визнаючи всі функції грошей, Сміт, проте, основною, визначальною називає функцію грошей як засіб обігу. Гроші він назвав "великим колесом обігу" і підкреслив, що вони відрізняються від товарів, які обертаються за їх допомогою. На відміну від меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства, Сміт підкреслює, що доход суспільства міститься саме в товарах, а не в грошах.

Сміт вважає доцільним заміну золота і срібла паперовими грішми для здешевлення обігу. Найбільш придатними для цієї ролі він вважає банкноти. Загальна сума паперових грошей не повинна перевищувати кількість золотих і срібних грошей, які вони заміняють. Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинні здійснювати банки. [ 6;82]

В своїй теорії цінності Сміт говорить про два значення слова "цінність": корисність і можливість придбання інших предметів. Перше він називає "цінністю в споживанні", друге — "цінністю в обміні". Отже, мова йде про споживну й мінову вартість. Існують парадокси коли Речі, що мають велику цінність у споживанні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, і навпаки.

Мінову або природну цінність товару Сміт, визначає працею. На відміну від Петті, який вважав, що праця створює вартість лише в галузі виробництва золота і срібла, і фізіократів, які пов'язували цей процес з сільським господарством, Сміт твердить, що праця є основою цінності у всіх сферах виробництва. Він говорить про рівноцінність усіх видів праці. Сміт розрізняє кваліфіковану й просту працю і зазначає, що кваліфікована праця в одиницю часу створює більші цінності, ніж праця проста, некваліфікована. [ 8;62]

У Сміта переплелись дві точки зору на цінність - суб'єктивна і об'єктивна. Суб'єктивна полягає в тому, що, на його думку, робітники оцінюють свою працю як жертву, як позбавлення свободи і відпочинку. Разом з тим праця оцінюється Смітом об'єктивно як основа багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертає основну увагу на мінову вартість, тобто кількісну сторону вартості.

Сміт розглядав обмін товарів у простому товарному виробництві, де виробники обмінюються працею, уречевленою в товарах.

В умовах капіталізму відбувається обмін живої і уречевленої праці. Робітники виступають як продавці товару робоча сила, а капіталісти - як його покупці. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевленої. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, зводиться до двох частин: заробітної плати і прибутку капіталісту. Це дві складові частини цінності. Третьою складовою у Сміта виступає рента. Всі три види первісного доходу - заробітна плата, прибуток і рента - мають єдину ціннісну субстанцію - працю, уречевлену в товарах, які одержують шляхом обміну. Визначення цінності сумою доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XІX ст. стала пануючою [10;142]

Також у своїй праці Сміт з’ясовує причини відхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта це, по суті, - грошовий вираз цінності. Природна ціна включає повну величину ренти, праці і прибутку. Причому йдеться не про фактичну величину складових ціни, а про їх середню норму. Ринкова ціна - та, за якою продається товар.

Сміт детально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринкової ціни від природної. В умовах природного стану (вільної конкуренції) ринок працює як своєрідний регулятор природного руху товарних потоків до сталої ринкової рівноваги. Попит і пропозиція виступають як фактори встановлення" ринкової ціни. Людське втручання у вигляді різного роду привілеїв, монополій, регламентів порушує природний стан.

Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є види доходів трьох різних категорій персоніфікованих економічних функцій, що відповідають трьом факторам виробництва:

  • праці,
  • капіталу,
  • землі.

Власники кожного із цих факторів утворюють відповідні класи: найманих робітників, підприємців і землевласників. Це основні класи суспільства, їх доходи є первинними. Всі інші групи і прошарки отримують вторинні доході, які виступають результатом перерозподілу.

три основних класи:

основні доходи

робітників

зарплата

капіталістів

прибуток

землевласників

рента

 

На його думку лише зарплата є трудовим доходом. А прибуток і рента – відрахування з продукти праці робітників.

Заробітна плата - це продукт праці, природна винагорода за працю. В умовах, коли виробник працює власними засобами виробництва і на своїй землі, він одержує повний продукт праці. В умовах капіталізму найманий робітник отримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляє, іншу частину одержує власник капіталу як прибуток. Отже, Сміт не робив різниці між доходом простого товаровиробника і найманого робітника і розрізняв їх лише кількісно. [ 10;145]

Сміт визначає нормальний рівень заробітної плати кількістю засобів існування робітника і його сім'ї. А Петті заробітну плату зводив до фізичного прожиткового мінімуму. Нормальний рівень заробітної плати підтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Зниження заробітної плати до фізичного мінімуму загрожує робітникам вимиранням. А її значне підвищення викликає зростання народжуваності, отже, збільшення пропозиції робочої сили на ринку і посилення конкуренції. А це, зрештою, веде до зниження заробітної плати.

Значну роль у встановленні заробітної плати Сміт відводить капіталістам, які мають переваги перед робітниками. Вони можуть, пише Сміт, змовитись, мають можливість очікувати сприятливих умов найму робочої сили, чого позбавлені робітники. Сміт був прихильником високої заробітної плати і вважав, що вона сприятиме зростанню продуктивності праці. [ 8;95]

Щодо прибутку Сміт стверджував, що прибуток - це різниця між заново створеною вартістю і заробітною платою. Тобто фактично мова йде про додаткову вартість. А прибуток — це результат неоплаченої праці. Цей прибуток, зазначає Сміт, не схожий на оплату праці, він має інші начала і визначається величиною капіталу, що застосовується у виробництві. Розмір прибутку визначається розміром капіталу. А це означає, що Сміт розглядає прибуток як породження всього капіталу, як результат продуктивності капіталу. Прибуток виступає в нього і як винагорода капіталіста за працю та ризик.

Величина процента і його рух у нього слідують за величиною норми прибутку, яка з розвитком промисловості у торгівлі має тенденцію до зниження. Зниження норми прибутку, а отже, і процента Сміт розглядає як прояв економічної розвинутості здоров'я нації, які забезпечуються природним порядком. Йому протидіє будь-яка монополія. Тому Сміт виступає як непримиримий супротивник всякого роду монополії і привілеїв. [8;73]

Вчення про продуктивну й непродуктивну працю. Сміт, на відміну від попередників, не обмежується галузевим визначенням продуктивної й непродуктивної праці. У нього продуктивною є будь-яка праця, незалежно від того, де вона застосовується. Проте у Сміта визначається ієрархія галузей стосовно їх продуктивності. На перший план він ставить сільське господарство, потім промисловість і торгівлю. Але не це головне в його вченні про продуктивну й непродуктивну працю.

Сміт визначає продуктивну й непродуктивну працю не лише залежно від того, де вона застосовується, а й від того, що вона виготовляє. В нього є два підходи до визначення продуктивної й непродуктивної праці. Перший підхід - ціннісний. Продуктивною працею є та, що створює цінність. Непродуктивна праця цінності не створює. Так, праця мануфактурного робітника додає цінність матеріалам, які вона обробляє. В той же час праця домашнього слуги нічому не додає цінності. На купівлю продуктивної праці витрачається капітал, а непродуктивної - доход.

Другий підхід у визначенні продуктивної й непродуктивної праці пов'язується з її матеріалізацією, уречевленням. Продуктивна праця - праця робітника, яка закріплюється і реалізується в якому-небудь предметі або товарі, що придатний на продаж. А праця слуги не закріплюється і не реалізується в товарах. Його послуги зникають в момент їх надання. Згідно з таким визначенням продуктивної праці вся сфера нематеріального виробництва оголошувалась непродуктивною. До цієї сфери Сміт відносить діяльність держави, чиновників, церкву, армію, флот тощо.

У Сміта його вчення про продуктивну й непродуктивну працю займає значне місце, тому що він із зростанням продуктивної праці пов'язував зростання національного багатства країни і тому енергійно наполягав на скороченні непродуктивної праці. [10;160]

Капітал Сміта - це головна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталом розуміє запас продукції, що приносить прибуток, або за допомогою якого працею створюються нові блага.

Капітал він поділяє на основний і оборотний. До основного капіталу він відносить машини і різні знаряддя праці, промислові і торговельні будівлі, склади, будівлі на фермі, також до нього він відносить "людський капітал", адже здібності робітників до праці також "виготовлені" за допомогою використання матеріальних ресурсів. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робив висновок, що робітник, крім "звичайної заробітної плати" за "звичайну працю", одержить відшкодування витрат на навчання і прибуток на них.

Оборотний капітал у Сміта складається з грошей, запасів продовольства, запасів сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і в магазинах.

Різницю між ними він бачить в тому, що перший приносить прибуток, не вступаючи в обіг і не змінюючи власника, а другий - приносить доход тільки за допомогою обігу і зміни власника. Основний капітал формується і поповнюється за рахунок оборотного. Він не може приносити доход без допомоги оборотного. Співвідношення між основним і оборотним капіталом, підкреслює Сміт, неоднакове в різних галузях виробництва.

Великого значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті, основна ідея праці Сміта. Він ставить завдання не лише дослідити природу і причини багатства народів, а й з'ясувати питання щодо зростання національного багатства.

Отже, економічне зростання Сміт пов'язує не лише із зростанням доходу, а й з нагромадженням капіталу. Нагромадження капіталу у Сміта є результатом ощадливості. Ощадливість капіталістів збільшує фонд, призначений для утримання продуктивних робітників. Збільшення числа останніх веде до зростання цінності, що додається оброблюваним продуктам. [5;170]

Річний продукт нації, робить висновок Сміт, може бути збільшений лише за рахунок зростання кількості продуктивних робітників і підвищення продуктивності праці працюючих. Зростання продуктивності праці Сміт пов'язує із застосуванням машин, механізмів, що потребує додаткових капіталів. Вартість засобів виробництва він включає як четверту частину в ціну кожного окремо взятого товару окремого капіталіста.

Роблячи підсумок, слід зазначити, що заслуга Сміта полягає не лише в тому, що він поклав початок систематизованому викладу політичної економії., Сміт підкреслив значення особистого інтересу як рушійної сили прогресу в умовах, коли всім забезпечені однакові можливості для його прояву. Коли ж; власний інтерес намагаються реалізувати за рахунок інших, він набуває несприятливого для суспільства значення.

Економічне вчення Давіда Рікардо (1772 –1823). Порівняно з Смітом він жив трохи пізніше, не в період мануфактурного виробництва, а в період промислового перевороту, тобто застарілих машин, капіталістичних фабрик, що дало значний поштовх в розвитку продуктивної праці.

Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні й вічні. Він розвиває смітівську ідею про особистий інтерес як основну рушійну силу суспільного розвитку в умовах повної свободи дій. Але у нього не всякий егоїстичний інтерес є рівноцінним. На перше місце він ставить інтереси промислової буржуазії але рішуче виступає проти лендлордів.

Теорія вартості. Рікардо розрізняє споживну і мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел - рідкості і кількості праці, що необхідна для їх добування. Існують товари, цінність яких визначається виключно їх рідкістю (статуї, картини, раритетні книги, монети). Цінність цих товарів не визначається кількістю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінюється залежно від багатства і смаків споживача. Проте їх кількість у загальній масі товарів незначна. Мінова цінність переважної кількості товарів визначається працею.

У Рікардо цінність виступає як первинна величина, що визначається працею і розподіляється на доходи.

На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві. У Рікардо все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, становить капітал. А звідси висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде на оплату праці.

Важливою причиною зміни цінності товарів Рікардо називає збільшення або зменшення кількості праці. Такий його підхід до визначення цінності став предметом гострої критики з боку буржуазних економістів. [4;78]

Рікардо також розрізняє природну й ринкову ціни. Під природною він фактично розуміє цінність, під ринковою — ціну. Ринкові ціни підлягають випадковим і тимчасовим коливанням. Короткочасний вплив на відхилення ринкових цін від природних має попит і пропозиція. Проте в умовах вільної конкуренції і переливу капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва. [5;161]

Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це не випадково. Досконало володіючи правилами біржової гри, він намагається теоретично обґрунтувати проблему грошового обігу. Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основу грошової системи у нього становить золото. Цінність золота і срібла, як і всякого товару, визначається витратами праці. При даній цінності грошей їх кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота в обігу Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу.

Паперові гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої цінності. Для забезпечення їх цінності необхідно, щоб їх кількість "регулювалась у відповідності з цінністю металу, який служить грошовою одиницею". Проте Рікардо відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник кількісної теорії грошей. Він заявив, що в обіг може влитись будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоїть сукупна маса товарів. Співвідношення цих величин і визначає як рівень цін, так і цінність грошей. [8;100]

Заробітна плата у Рікардо це - доход робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціни. Природна ціна праці визначається у Рікардо цінністю засобів споживання робітника і його сім’ї. Ринкова ціна праці та, що виплачується робітникам. Рікардо ставить її в залежність від попиту й пропозиції, а це значить, що рух заробітної плати залежить від руху народонаселення. В умовах швидкого зростання населення попит на робочі руки відстає від пропозиції і заробітна плата знижується. Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде відчуватися нестача робочих рук - заробітна плата зростатиме.

Рікардо вважав, що становище робітників з розвитком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що ніби із зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського господарства, буде зростати їх цінність. Грошова заробітна плата якщо й буде зростати, то повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. [4;83]

Цінність у Рікардо, як уже зазначалось, складається із заробітної плати і прибутку. Прибуток у Рікардо - це надлишок цінності над заробітною платою. У нього не викликає ніяких сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати.

Він детально аналізує питання співвідношення заробітної плати і прибутку як двох складових цінності. Якщо зростає заробітна плата, зазначає Рікардо, то відповідно зменшується прибуток капіталіста. [4;85]

Рікардо стверджує, що рента створюється працею, а не є продуктом природи. Вартість с/г продукту визначається витратами праці на їх виробництво за найгірших умов, тому середні та кращі землі приносять доход, який є різницею у витратах виробництва і вигляді ренти привласнюється землевласниками. Виникнення ренти Рікардо пов'язує з утвердженням приватної власності на землю. Із зростанням населення обробляються менш родючі або гірш розташовані ділянки землі.

В такому разі на кращих землях виникне рента, а її величина буде залежати від різниці якості цих ділянок. Мінова цінність всіх товарів (в тому числі і промислових) у Рікардо регулюється найбільшими витратами праці, необхідними для їх виробництва. За цих умов на кращих землях, де витрати на одиницю продукції менші, утворюється додатковий доход. Під впливом конкуренції фермери задовольняються середнім прибутком, а додатковий доход привласнюється власниками землі як рента. Отже, рента в розумінні Рікардо - це надлишок цінності над середнім прибутком. [4;93].

Марксизм. Серед інших економічних поглядів слід виділити марксизм, який виник у 40-х p. XІX ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу.

Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, проявом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння.

Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичного виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу.

1836 р. В Англії виникає чартистський рух, що проіснував близько чверті століття. Його організованість, масовість, економічні та, головне, політичні гасла свідчили про те, що у суспільстві народжується нова могутня сила.

Розвиток капіталізму в Німеччині, на батьківщині Маркса й Енгельса, відбувався шляхом повільної реформації феодальних відносин, що болісно позначалося на основній масі населення. Повстанням сілезьких ткачів 1844 p. розпочався новий напрямок у робітничому русі: виступи робітників почали набирати комуністичного забарвлення. Саме тоді уперше постало питання про теоретичне обґрунтування революційної боротьби.

У Франції 1831 та 1834 p. суперечності розвитку капіталізму відбилися в повстаннях ліонських ткачів. Революція 1848 p., коли паризькі робітники вийшли на барикади з буржуазно-ліберальними гаслами, та післяреволюційні події підготували нові підходи до визначення мети боротьби робітничого класу за свої права.

Капіталізм усім своїм розвитком готував собі ворогів, не виправдовуючи ні ліберальних сподівань, ні теоретико-економічних обґрунтувань його прогресивності. Тому одночасно з еволюцією класичної економічної теорії відбувається формування нового напряму — марксизму, що спочатку обмежувався обґрунтуванням революційно-демократичної теорії перебудови суспільства. [12;69]

Карл Маркс та Фрідріх Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи та теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соціальні науки і не залишила поза увагою ні політику, ні економіку, ні закономірності соціального та духовного розвитку суспільства.

Загалом же, свій розвиток марксизм наприкінці XІX століття проходить трьома напрямками:

  • Розповсюдження ідей марксизму, пропаганда та подальший розвиток його теоретичних концепцій з урахуванням нових історичних умов.
  • Розробка ідеї революційного перевороту та побудови нового суспільства.
  • Аналіз закономірностей еволюційного розвитку суспільства.  [12;80]

На стадії становлення засновники теорії комуністичного майбутнього обмежувалися критикою існуючих форм держави та правових систем. Зокрема, К. Маркс і його соратник Ф. Енгельс вважали, що державний устрій Німеччини є нерозумним, як і закони цієї держави. Основа права - приватний інтерес багатіїв і держави як виразника їхніх інтересів. Тому держава - це інструмент беззаконня, оскільки більша частина суспільства не має можливості користуватися своїми правами.

З огляду на це К. Маркс не поділяв думки багатьох мислителів, зокрема Г. Гегеля, про те, що держава - символ добробуту, і зробив висновок, що на землі немає такої держави, яка повною мірою відповідала б своєму призначенню. Щоб це сталося, необхідно усунути приватний інтерес. З'ясовуючи сутність держави та її співвідношення з суспільством, К. Маркс не погоджувався з Гегелем відносно того, що держава породжує громадянське суспільство. З цього приводу він зазначив, що навпаки - сім'я й громадянське суспільство є передумовою, підґрунтям держави і права. [4;256]

Також класики зазначали, що сутність людини – це праця. З одного боку, завдяки праці людина стає суспільною істотою. Праця формує людину й людство в цілому. З іншого боку, праця є силою, яка протистоїть людині - відчуженою працею, під якою мислитель розумів підневільну працю на власника, котрий привласнює її результат (продукт). Відчужена праця призводить до відчуження між людьми.

Відчужена праця індивіда є суспільними відносинами, а оскільки вони беруть початок у сфері виробництва, то є виробничими відносинами.

Відносини капіталіста й робітника - це політико-економічні відносини, тобто зі сфери виробництва вони переходять у сферу політики. З приводу цього К. Маркс зазначав, що гроші присвоюють собі політичну владу. [12;77]

Карл Маркс розробив теорію доданої вартості, яку виклав у своєму легендарному творінні "Капітал". За цією теорією робітник продає на ринку не працю, а робочу силу сукупність фізичних та інтелектуальних сил, що використовуються у виробництві товару. Робоча сила є специфічним товаром. Ідо має споживчу вартість (здатність до продуктивної праці) та мінову вартість (сума життєвих засобів, необхідних для утримання робітника та його сім’ї).

Підприємець купує робочу силу заради споживчої вартості і повністю оплачує її вартість. Але робітник працює значно більше часу, ніж необхідно для створення вартості його робочої сили. Весь результат праці за рамками необхідного робочого часу на створення вартості робочої сили становить додану вартість.  Розрізняє абсолютну та відносну форми доданої вартості.

Заробітна плата - це грошове вираження вартості товару робочої сили.

Прибуток - це форма доданої вартості, яка виступає у трьох функціональних різновидах:

  • промисловий прибуток;
  • торговий прибуток;
  • позичковий відсоток.

Рента - форма доданої вартості у землеробстві. Виступає як:

  • а) абсолютна рента (пов’язана з наявністю монополії приватної власності на землю);
  • б) диференційна рента (пов’язана з різною якістю і продуктивністю земельних ділянок). [4;262]

Капітал - це вартість, що створює додану вартість. Самозростаюча вартість. Виступає у трьох функціональних формах:

  • а) промисловий;
  • б) торговий;
  • в) позичковий.

Ділить капітал на:

  • а) основний та частина капіталу, яка постійно знаходиться у виробництві і переносить свою вартість на створений продукт частинами;
  • б) обіговий та частіш капіталу, яка використовується у виробництві раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт;
  • в) постійний (с) та чистина капіталу, що витрачається купівлю засобів виробництва;
  • г) змінний (v) та частина капіталу, яка витрачається на робочу силу.

Виводить залежність між постійним та змінним капіталом і називає її органічною будовою капіталу (с/v).  [4;270]

Еволюція економічних поглядів суспільства призвела до виникнення нової економічної думки, цілої течії – класичної політичної економіки. Саме представники цієї школи вперше перенесли економічні дослідження з сфери обігу у сферу виробництва. З упевненістю можна сказати, що саме з цього часу виникає економічна наука у повному розумінні цього слова. І до сих пір деякі дослідження класиків політичної економії являються основою новітніх економічних теорій.

Література

  1. Алексеев А. А. Узагальнення думок вчених, як засіб підготовки економічних рішень. -К. Принт-Експрес, 2002 - 80 с.
  2. Гальчинський А. С. Основи економічних знань. Навчальний посібник-К.:Вища школа, 1999 – 542 c.
  3. Крупка М. І. Основи економічних теорій. Підручник - К.:Атіка, 2001 – 344.
  4. Корнійчук В. І. Татаренко П. В. Історія економічної думки. -К.:Наукова думка, 1996 – 456 c.
  5. Корнійчук Л. Я., Татаренко Н. О., Поручник А. М., та ін.:За ред. Л. Я. Корнійчук. -К.:КНЕУ, 1999 – 564 c.
  6. Майбурд Е. М. Введення в історію економічної думки. Від пророків до професорів. М. 1996 – 112 c.
  7. Мазаракі А. А., Воронова Н. П. Економічна теорія. -К.:2000 – 196c.
  8. Мешко І. М. Історія економічних вчень. -К.:1994 – 167 c.
  9. Мешко І. М. Пойда-Носик Н. Cучасний монетаризм. Навчальний посібник. -Ужгород:2002 – 66 с.
  10. Тиличко Н. О., Пучко О. А. Економічна історія. Лекціі. -К.:КНЕУ, 2000 – 268 c.
  11. Чайковський В. C. Економічна історія світу, України. Навчальний посібник. - Тернопіль:Лілея. 1997 – 182 c.
  12. Черкашина Н. К. Економічна історія. Навчальний посібник. - К.:ЦУЛ. 187 c.
  13. Юхименко П. І. Історія новітніх економічних вчень (від Кейнса до наших днів). За ред. Чухно А. А. - Біла Церква: 2005 – 306 c.


27.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!