Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Суть економічного життя суспільства. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Суть економічного життя суспільства. Реферат

Економічне життя суспільства та можливі системи його організації. Товарне виробництво. Досконала конкуренція на ринках капіталів

Економічне життя суспільства та можливі системи його організації. Розвиток людського суспільства свідчить: по-перше, що життя людей здійснюється завжди в певних економічних формах, і, по-друге, що деякі загальні форми економічного життя зберігаються протягом тривалих відрізків історії. Сутність цих форм у розвитку суспільства полягає в тому, що за їхньою допомогою виявляється структура суспільних потреб, відбувається розподіл ресурсів, вони сприяють залученню членів суспільства до суспільної праці.

В рамках наявних економічних форм відбувається суспільне відтворення та йде процес задоволення суспільних і особистих потреб. Еволюція економічних форм проходить під впливом таких процесів, як розвиток форм власності, поділ праці, спеціалізація та кооперування. Здійснюються ці процеси поступово й за іншими законами, ніж розвиток і зміна суспільних формацій. А це означає, що одна й та ж економічна форма може існувати при різних формаціях.

Історично першою економічною формою функціонування людського суспільства було натуральне виробництво. Що воно собою являє? Натуральне виробництво - тип господарства, в якому процес створення матеріальних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних потреб виробника. При натуральному господарстві продукт не набуває товарної форми (тобто не стає об'єктом купівлі-продажу), а утворює фонд життєвих засобів для самого виробника.

В найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало лише у первісних народів, що не знали суспільного поділу праці, обміну та приватної власності. Воно було пануючим у державах Стародавнього Сходу, які являли собою систему замкнутих, економічно самостійних общин. В античних рабовласницьких державах (Рим, Вавилон, Єгипет) поруч з натуральним господарством досить розвинутим було товарне господарство. Останнє передбачало виробництво продукту не лише для власного споживання, а й на продаж. Однак домінуючою формою господарювання в цих державах залишалася натуральна. В епоху раннього феодалізму натуральне господарство знову стало пануючим, однією з головних рис феодальної економіки.

Натуральна форма виробництва була характерною та пануючою для народів, що населяли Україну, практично до скасування кріпосного права (1861р.). Тобто, мова йде про те, що натуральну форму мав додатковий продукт, який привласнював поміщик або місцевий мироїд-куркуль. Цей додатковий продукт виступав у вигляді багаточисельних натуральних повинностей і платежів (подимне, подушне, за вікна, містки і т. д.). Натуральний характер мало й господарство феодально залежного селянина. Воно служило джерелом засобів споживання для поточних потреб поміщицького маєтку й забезпечувало поновлення його запасів.

Соціально-економічна природа натурального господарства найбільш повно розкривається в його характерних рисах. Їх можна розглянути в двох аспектах:

  • такі, що характеризують організаційний бік натурального господарства;
  • такі, що розкривають його економічну природу. Зрозуміло, що поділ цей досить умовний, тому що організаційні та економічні риси тісно між собою пов'язані й виділити їх можна лише в теоретичному плані.

Серед організаційних рис насамперед слід виділити замкненість. Суть її полягає в тому, що окреме натуральне господарство являє собою відокремлений, замкнутий у собі маленький світ. У такій системі кожна господарська одиниця (селянське господарство, сільська община, феодальний, поміщицький маєток) здійснює всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів сировини й закінчуючи кінцевою підготовкою їх до споживання.

Замкненість натурального господарства неминуче приводить до його консерватизму та стійкості протягом тривалого історичного відрізку часу. Зокрема, для натурального господарства типовим є традиційність форм, методів і способів виробництва, постійний характер продукції, економічних зв'язків і галузевих пропорцій, які відтворювалися без істотних змін протягом століть і виступали для виробників як обов'язкові, освячені звичаями господарські норми. Все це породжувало застій, використання рутинної техніки, повільні темпи розвитку.

Серед рис, які розкривають економічну природу натурального господарства, в першу чергу слід відзначити слабо виражений, поділ праці. Це проявляється в обмеженості галузей господарства, видів виробничої діяльності, спеціалізації виробників. У такому господарстві економічні відносини виступають у відкритій, не уречевленій формі. Тобто, економічні відносини між людьми виступають такими, якими вони є в реальному житті, не затушовуючись якимись іншими, наприклад, речовими формами.

Це є друга характерна риса, що розкриває економічну суть натурального господарства. І, нарешті, натуральне господарство характеризується також слабко вираженим суспільним характером виробництва. Тобто, в натуральному господарстві суспільний характер праці, завдяки його замкненості, проявляється досить невиразно. Створюється враження, що праця індивідуального відокремленого натурального виробництва виступає лише як його приватна справа.

Завершуючи характеристику натуральної форми господарювання, слід відзначити, що вона адекватна лише тому рівню розвитку продуктивних сил і лише тим економічним відносинам, які визначають вкрай обмежену мету виробництва, підпорядковують її задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних за складом.

Товарне виробництво

Натуральне виробництво тисячоліття існувало в первісній общині як єдина форма господарювання. Однак на певному етапі розвитку продуктивних сил виникає нова форма господарства - товарне виробництво. Що вона собою являє? Товарне виробництво зароджується як протилежність натурального господарства, бо являє собою певну організацію суспільного виробництва, при якій економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їхньої праці. У результаті таких відносин продукт праці стає товаром, а саме виробництво продуктів як товарів стає товарним виробництвом.

У зв'язку з цим виникає ряд запитань. Чи завжди існували такі відносини й речі перетворювалися в товари? Чи завжди виробництво існувало як товарне виробництво? Деякі економісти, здебільшого політики, намагаються зобразити прагнення до обміну як біологічну властивість людей. А на цій основі довести вічність товарного виробництва.

Для чого це потрібно? Річ у тім, що капіталізм, як далі буде з'ясовано, виріс із товарного виробництва. Тому, доводячи вічність товарного виробництва, вони тим самим обґрунтовують незмінність (вічність) капіталістичної системи, заперечуючи процес розвитку до нових, більш досконалих і більш справедливих систем. Чи дійсно це так? Неупереджений науковий аналіз показує, що обмін, по-перше, - явище не біологічне, а суспільне, й, по-друге, що обмін товарів, товарне виробництво, хоча й виникли давно (п'ять-сім тисяч років тому), існували не завжди, вони властиві лише певному рівню розвитку суспільного виробництва. Тобто, для їх виникнення повинні сформуватися певні умови.

Першою вихідною умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, в результаті якого появляється об'єктивна необхідність обмінювати продукти, виготовлені в різних видах виробництва, тому що на цій основі відбувається процес відокремлення різних видів праці. Історично першим великим суспільним поділом праці був поділ між тваринництвом і землеробством. Але одного суспільного поділу праці для того, щоб виробництво стало товарним, ще недостатньо.

Історія знає багато прикладів, коли в первісній общині існував досить широкий поділ праці, зокрема, в індійській сільськогосподарській общині, де кожний її член займався точно визначеним видом праці. Проте продукт праці не вступав в обмін, тому що суспільна власність на засоби виробництва передбачала його колективне привласнення. Отже, суспільний поділ праці є вихідна, але недостатня умова формування товарного виробництва.

Для того, щоб товарне виробництво стало регулярним, оформилося в певну сферу життєдіяльності суспільства, необхідно, щоб суспільний поділ праці був доповнений правом індивідуального привласнення результатів праці та розпорядження ними. Історично вперше така умова формується лише за виникненням приватної власності на засоби виробництва в період другого великого суспільного поділу праці між землеробством і ремісництвом, на базі якого згодом виникає промисловість.

У результаті формування названих умов і виникає обмін товарами як форма економічного зв'язку між виробниками. Отже, ця форма зв'язку не випадкова, а об'єктивно зумовлена виникненням суспільного поділу праці та розвитком форми власності. Суспільний поділ праці породжує матеріальний зв'язок між людьми. Кожен член суспільства, що спеціалізується на виробництві певного продукту, виробляє його для інших членів суспільства, але, в свою чергу, він потребує продукти їхньої праці. Приватна власність на засоби виробництва, роз'єднує людей, робить їх відокремленими товаровиробниками. За цих умов єдиною формою економічного зв'язку між розрізненими приватними товаровиробниками може стати лише обмін товарами, ринок.

Що ж ми розуміємо під товарним виробництвом? Під товарним, виробництвом ми розуміємо ту фазу економічного розвитку, при якій продукти виготовляються не лише для задоволення потреб виробників, але й з метою обміну, тобто виготовляються в якості товарів, а не споживних вартостей.

Досконала конкуренція на ринках капіталів

Ринок капіталу – це ринок, чи група пов’язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов’язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому, для спрощення можна вважати, що існує один ринок.

Розглянемо спрощену модель ринку капіталу, а саме модель ринку позичкових коштів.

Тривалий період користування капітальними благами є принциповою особливістю цього фактора виробництва.

Створення нових капітальних благ потребує інколи кількох років, з цією метою щорічно здійснюються інвестиції. Вигоди від використання капітальних благ фірма отримує, як правило, після введення їх в експлуатацію також протягом кількох років. Однакові за обсягом витрати різних періодів мають для фірми різну цінність, так само як відрізняється цінність надходжень різних періодів.

Отже, для прийняття рішень щодо доцільності інвестицій і розподілу їх у часі виникає потреба попередньо звести витрати і вигоди від здійснення інвестиційного проекту до одного періоду.

У свою чергу, домогосподарства, які пропонують позичкові кошти для інвестицій, мають попередньо заощадити ці кошти, тобто зробити вибір між рівнем своїх видатків (споживання благ) у поточному періоді і в майбутньому.

Все це потребує розгляду рішень фірм і домогосподарств, які стосуються розміщення ресурсів, протягом кількох часових періодів - тобто здійснення міжчасового вибору.

Під досконалою (чистою) конкуренцією розуміють термін, який відповідає ринку, на якому жодна з фірм, чи жоден із споживачів не є достатньо могутніми, щоб вплинути на ринкову ціну. Результатом наукової абстракції є поняття досконалої конкуренції. Для нашого аналізу цей метод є дуже важливим.

Таким чином, конкуренція має ряд визначень, переваг і недоліків, і одним із видів конкуренції економісти виділяють досконалу конкуренцію.

Конкуренція називається досконалою (чистою), якщо:

1. Існує дуже велика кількість ринкових агентів. Основною рисою досконалої конкуренції являється наявність великої кількості незалежно діючих продавці, що звичайно пропонують свою продукцію на високоорганізованому ринку, або існує така значна кількість продавців і покупців, що жоден з них не може істотно вплинути на ціну, тобто стати монополістом. Прикладом є ринки сільськогосподарських товарів, фондова біржа і ринок іноземних валют.

2. Стандартизована продукція. Конкурентні фірми виробляють однорідну продукцію, споживачеві байдуже у якого продавця купувати продукцію. На конкурентному ринку продукти фірм Б, В, Г, Д і так далі розглядаються покупцем, як точні аналоги продукту фірми А. В результаті стандартизації відсутня основа для нецінової конкуренції на основі розбіжностей в якості продукції, рекламі або стимулюванні збуту.

3. Жодного контролю над ціною. Ця характеристика випливає із двох попередніх. В умовах досконалої конкуренції кожна фірма виробляє настільки невелику частину від загального об’єму продукції, що збільшення чи зменшення випуску не буде давати відчутного впливу на загальну пропозицію, або, відповідно, ціну продукту. Тобто, окремий конкурентний виробник згоджується з ціною. Конкурентна фірма не може встановлювати ринкову ціну, але може тільки пристосуватися до неї. Інакше кажучи, окремий конкуруючий виробник знаходиться у владі ринку; ціна продукту є дана величина, на яку виробник не впливає.

Фірма може одержати ту ж саму ціну за одиницю продукції, як при більшому, так і при меншому об’ємі виробництва. Встановлювати більш високу ціну, ніж існуюча ринкова, було б марно. Продавці на цих ринках не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, до тих пір, поки ринок залишається ринком досконалої конкуренції, роль маркетингових досліджень, діяльності по розробці товарів, політика цін, реклами, стимулювання збуту і інших заходів мінімальна.

4. Вільне входження в галузь і вихід з неї. Нові фірми можуть вільно входити, а існуючі - вільно покидати досконало конкурентні галузі. Зокрема, не існує ніяких серйозних перешкод: законодавчих, технологічних, фінансових і інших, які могли б помішати виникненню нових фірм і збуту їхньої продукції на конкурентних ринках.

5. Наявність і доступність ринкової інформації. За досконалої конкуренції необхідно, щоб споживачі фірми - виробника і власники ресурсів мали повне уявлення про відповідні економічні і технологічні умови. Споживачі повинні мати всю цінову інформацію. Фірми виробники також повинні мати доступ до будь-якої цінової чи технологічної інформації. Власники ресурсів повинні знати все про можливості своїх ресурсів. Всі мають рівну можливість брати участь в процесі купівлі-продажу, виробництва і збуту.

6. Висока мобільність ресурсів. Досконала конкуренція вимагає того, щоб всі ресурси були повністю мобільними. Іншими словами, кожна ресурсна одиниця може входити в ринок чи виходити з нього, переключаючись з одного способу використання на інший і робити це достатньо швидко. Це означає, що:

  • трудові ресурси можуть переміщуватися з регіону в регіон, з одного виду діяльності в інший;
  • сировинні джерела не є монополізовані.

7. Раціональна поведінка ринкових об’єктів. Це означає, що виробники і споживачі у своїй поведінці керуються інтересами максимальної вигоди.

Отже, досконала конкуренція має свої особливості (риси чи ознаки), що дає можливість вважати її важливим інструментом мікроекономічного аналізу.


27.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!