Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Сутність податку на прибуток. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сутність податку на прибуток. Реферат

Економічна суть податку на прибуток підприємств та його роль в формуванні доходів бюджету України. Механізм функціонування податку на прибуток підприємств в Україні. Основні проблеми функціонування податку на прибуток підприємств та можливі шляхи їх розв’язання

В умовах ринкових відносин та насамперед в перехідний до ринку період податкова система є одним з найважливіших економічних регуляторів, основою фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки.

Дана робота написана на тему «Податок на прибуток підприємств та його вплив на формування доходів бюджету України». Кожен погодить, що дана тема є дуже актуальною зараз.

По-перше, питання податків взагалі турбують усіх. Зараз майже всі в один голос говорять, що підприємства просто гинуть під податковим тягарем. А специфікою податку на прибуток як прямого податку є те, що він відшкодовується за рахунок прибутку, кінцевого фінансового результату, що залишається у розпорядженні підприємств після сплати непрямих податків, відшкодування валових витрат та відрахувань до амортизаційного фонду, і є єдиним джерелом фінансування розвитку виробництва.

По-друге, прямі податки, хоча й поступаються непрямим за своєю питомою вагою у формуванні бюджету, але мають суттєве значення в податковій системі України. Щорічно ми чуємо про дефіцит бюджету, невиконання доходної його частини. Провідним елементом системи прямих податків є податок на прибуток підприємств. А отже, держава постійно бореться за «вдосконалення» оподаткування прибутку, розуміючи те, що податок на прибуток підприємств, як і прибутковий податок з громадян, є одними х провідних джерел наповнення бюджету.

З 1997 року оподаткування юридичних осіб в Україні регламентується таким основним законодавчим актом як Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», який дуже відрізняється від старого закону. На думку спеціалістів він має дуже багато недоліків та недосконалостей. Але напевно дуже важко одразу збудувати ефективну систему оподаткування, тому все це, будемо сподіватися, справа часу.

В своїй роботі я намагався розглянути існуючі недоліки законодавства з оподаткування прибутку та можливі шляхи щодо їх усунення. Але не можливо досконало розглянуті всі питання в курсовій роботі, тому що це потребує більше часу.

Моя тема дуже актуальна в нас час ще й тому, що дуже важливо для ефективного ведення господарської діяльності знати всі моменти прибуткового законодавства. Не знаючі всіх моментів дуже важко, а напевно й неможливо існувати на нашому ринку. Знаючи систему оподаткування можна уникнути деяких суперечностей закону і тим самим уникнути деяких штрафних санкцій, які можуть бути катастрофічними для підприємства.

Саме тому значну увагу я приділив висвітленню механізму функціонування податку на прибуток підприємств.

Економічна суть податку на прибуток підприємств та його роль в формуванні доходів бюджету. На початку західної цивілізації суспільний лібералізм відзначався конкурентною економікою, заснованої на принципах приватної власності. Остання формувала безжалісну суспільну мораль. У цих умовах тільки податок, що давав державі можливість коректувати розподіл прибутків, виходячи з критерію справедливості, міг завоювати широку соціальну підтримку. Під впливом такої суспільної мотивації з'явився податок на доход (прибуток), тобто законодавче введення прибуткового оподатковування було здійснено під сильним впливом соціалістичного руху. Щоб запобігти небажані соціально-політичні наслідки, буржуазія підтримала його.

На зорі існування прибуткового оподатковування його називали втіленням «законів правди і справедливості», вважали найбільше досконалою формою оподатковування.

У умовах західної демократії прибуткове оподатковування має, насамперед, політичні переваги. Цей податок – продукт цілої епохи економічного і політичного розвитку суспільства, фіскальний інститут, властивій високій культурі державності зі витонченим механізмом функціонування, що потребує від платників і збиральників осмисленого відношення до своїх прав і обов'язків. Осмислення того, що накопичення і заощадження приватної власності можливо тільки в суспільстві, робить економічно і морально виправдану передачу частини нагромаджень тому суспільству, якому платник зобов'язаний усім, чим володіє. Ці, на перший погляд, тривіальні істини ніколи не утрачають своєї актуальності.

Як уже відзначалося, усякий податок - це податок, що призначається для вирішення як фіскальних, так і економічних задач. Всякий податок обмежує витрати фінансових ресурсів приватним сектором економіки і переміщає фінансовий потенціал у розпорядження держави. У теорії економічної рівноваги прибуткові податки поряд з іншими розцінюються по їхньому впливу на віддалену перспективу збалансованого економічного росту. Проте податкові коригування господарської діяльності безпосередньо впливають на фінансову практику і поточні потреби бюджету.

Серед різного роду прямих податків (прибуткового, майнового, земельного, на спадщину і дарування, на грошовий капітал, промислового) по своєму фіскальному значенню переважають прибуткові податки, тобто податки, що охоплюють оподатковування прибутку (доходу) підприємств і організацій і оподатковування особистих прибутків громадян.

Чинником поділу прибуткового оподатковування на два види (прибуткове оподатковування юридичних і фізичних осіб) є різні умови стягування податку. Це пояснюється тим, що доходи юридичних і фізичних осіб, маючи однакову економічну природу - додану вартість, відрізняються по характеру використання, виконуючи різноманітні функції. Так, доходи підприємств мають продуктивний характер. Вони направляються, в основному, на розвиток виробництва, тоді як основна частина доходів громадян використовується, насамперед, на особисте споживання.

Використовувати єдиний режим оподатковування для усіх прибутків, як тих, що йдуть на виробниче споживання, так і тих, що призначені для особистого використання, було б недоцільним і економічно невиправданим. Виходячи з функції доходів підприємств, податкове навантаження при оподатковуванні цих доходів повинне бути меншою, чим при оподатковуванні доходів громадян.

У структурі податкових систем більшості розвинених країн світу важливе місце належить особистому прибутковому податку.

Надходження від корпоративного прибуткового податку складають незначну частку в дохідній частині бюджетів більшості розвинених країн, проте, цей вид податків грає важливу регулюючу роль.

Структурні зміни, що відбулися і відбуваються в податкових системах більшості цивілізованих країн, стосуються в основному перерозподіли ролі таких прямих податків, як прибутковий податок із громадян і податок із прибутку підприємств (корпорацій). Причому їхня роль залежить, головним чином, від рівня економічного розвитку країни.

Розподіл надходжень прибуткових податків між фізичними і юридичними особами в країнах із різноманітними економічними системами неоднаково.

На Заході податок із прибутку корпорацій (акціонерних товариств) має високий рівень розвитку. З розвитком акціонерної форми власності прибуток став важливим об'єктом оподатковування, а тому вимагав особливих форм обкладення. При цьому в даний час враховується її подальший розподіл на дивіденди і прибуток, що спрямовується на розвиток корпорації або в резервні фонди. При приватній формі власності як до власника, так і до найманих робітників і службовців застосовується індивідуальний прибутковий податок (відповідно об'єктом оподатковування виступає прибуток власника або заробітна плата робітників і службовців).

Чинний у даний час в Україні податок на прибуток підприємств має значну зовнішню подібність до податку на прибуток корпорацій зарубіжних країн. І дійсно, фактично всі діючі підприємства тепер по організації несуть у собі в більшій мірі ознаки колективної форми власності, тобто їхній прибуток має явні ознаки колективного прибутку. Проте на відміну від Європейських держав прибуток підприємств, заснованих на приватному капіталі, оподатковується податком із прибутку також, як і акціонерних товариств.

В Україні відношення власності ще не прийняло такого рівня розвитку, щоб можна було чітко визначити об'єкт оподатковування, виходячи з застосовуваного підходу в країнах із розвиненою ринковою економікою.

У основному заходи, проведені як нашою країною, так і більшістю цивілізованих країн, спрямовані на реформування податкової системи і зосередження саме на прибутковому оподатковуванні, тому що воно виконує роль найважливішого фіскального і регулюючого інституту держави.

У країнах із розвиненою ринковою економікою основним прямим засобом централізації ВНП у бюджет є особистий прибутковий податок. Але одним із головних регуляторів виробничо-господарських процесів являється податок на прибуток корпорацій. При цьому існує стійка тенденція до зменшення питомої ваги даного податку в загальній сумі податкових надходжень.

Але в багатьох постсоціалістичних країнах Східної Європи і країнах СНД частка податку з прибутку підприємств у дохідній частині бюджету перевищує частку прибуткового податку з громадян.

Аналогічна ситуація спостерігається й в Україні. У порівнянні з прибутковим податком із громадян податок із прибутку підприємств має в прибутках бюджету України більша питома вага. Крім того, варто звернути увагу, що частка податку з прибутку і бюджетних надходжень має тенденцію до збільшення, а частка прибуткового податку з громадян, навпаки, - до зменшення.

Таке співвідношення двох видів прибуткового оподатковування обумовлюється декількома причинами. Насамперед, протягом багатьох років платежі в бюджет із прибутку підприємств мали високу питому вагу в прибутках держави і значно перевищували надходження від прибуткового податку з громадян. Різко змінити таке співвідношення за декілька років просто неможливо. Крім того, об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств набагато більше, ніж прибутковим податком з громадян, що також впливає на загальний розмір цих двох видів податків і забезпечує перевищення частки податку на прибуток підприємств над часткою прибуткового податку з громадян у доходах бюджету.

Регулювання пропорцій між фондом оплати праці і прибутком - найбільше важлива сфера економічних відносин. У економіці розвинених зарубіжних країн оптимальність співвідношення споживання і накопичення досягається через боротьбу інтересів найманого робітника і власника. Тому з боку держави не потребуються спеціальні важелі, що підтримували б дані пропорції, хоча опосередковано це досягається через різноманітні ставки оподатковування прибутків фізичних і юридичних осіб.

У Україні система оподатковування прибутку підприємств характеризується частою зміною об'єкта оподатковування. Так, із 1991 р. податок стягався з прибутку, у 1992 р. - з доходу, у 1993 р. - спочатку з прибутку, а потім (із другого кварталу даного року) - знову з доходу. У 1994 р. об'єктом оподатковування залишався доход, а з 1995 р. знову здійснений перехід до оподатковування прибутку.

Головною перевагою прибуткового оподатковування є пряма залежність розміру податків від розміру отриманого прибутку (доходу). Ніякі інші податки, у тому числі і прямі, не мають такої залежності від кінцевих результатів діяльності суб'єктів, що господарюють, і громадян, як прибуткові податки.

Це необхідно мати на увазі при визначенні ставок прибуткових податків. Так, розмір ставки податку на прибуток необхідно встановлювати на такому рівні, при якому прибуткове оподатковування не заподіювало б перешкод виробництву і не гальмувало його розвиток. У противному випадку податок на прибуток буде втрачати роль регулюючого інструмента.

З огляду на функції доходів підприємств і необхідність використання прибуткового оподатковування як інструмента регулювання розвитку виробництва, очевидно, що фіскальної функції податку на прибуток юридичних осіб варто надавати другорядне значення. Цю функцію в більшій мірі повинні виконувати інші податки, зокрема особистий прибутковий податок із громадян. Такий же підхід повинний обумовлювати і відповідну структуру доходів бюджету, при котрої питома вага особистого прибуткового податку повинний бути більше, чим податку на прибуток. Саме така структура в доходах бюджету й утворилася в країнах із розвиненою ринковою економікою.

Використання податку на прибуток як регулятора економічних процесів здійснюється шляхом дотримання або порушення критерію його нейтральності щодо прийняття конкретних фінансово-господарських рішень як на мікро-, так і на макрорівні. За допомогою податку на прибуток можна регулювати:

  • вибір тієї або іншої правової форми організації бізнесу (АТ, 000 і т. п.);
  • напрямки розподілу прибутку (накопичення або споживання);
  • вибір методів фінансування інвестицій (самофінансування, залучені і позичкові засоби);
  • розподіл трудових і матеріальних ресурсів між окремими сферами господарської діяльності;
  • розподіл і перерозподіл ВВП;
  • темпи економічного зростання на макрорівні.

Значний інтерес викликає оцінка нейтральності податку на прибуток відносно використання прибутку підприємств, тобто впливу на прийняття рішень про напрямок розподіли прибутку на нагромадження або на виплату дивідендів. Так, якщо рівень оподатковування нерозподіленого прибутку є більш низьким, ніж рівень оподатковування розподіленого прибутку і виплаченої у вигляді дивідендів, то з погляду акціонерів підприємства доцільно спрямовувати велику частину прибутку на інвестиції, в активи та в резервні фонди, тобто проводити політику капіталізації прибутку.

Різноманітні податкові ставки на нерозподілений прибуток, розподілений прибуток і прибуток у вигляді процентів можуть впливати на прийняття рішень про вибір джерела фінансування господарської діяльності підприємств і тим самим порушувати критерій нейтральності податку на прибуток підприємств щодо визначення шляхів фінансування. Якщо політика держави спрямована на стимулювання самофінансування розвитку підприємства, то діє рівень оподатковування нерозподіленого прибутку нижче, чим розподіленого.

У випадку надання пріоритетів фінансування на основі пайової участі граничний рівень оподатковування прибутку, що розподіляється, не повинний перевищувати граничного рівня оподатковування нерозподіленого прибутку і прибутку у вигляді позичкового процента.

Щодо суб'єктів оподатковування «більш справедливими» є прямі податки, найважливіше місце серед яких відіграє податок на прибуток підприємств, оскільки їхній розмір безпосередньо залежить від фінансово-майнового стану і кінцевих результатів діяльності платника. Саме тому в об'єднанні значної кількості регулюючих завдань, що вирішують прямі податки, із забезпеченням фіскальних інтересів держави роль прямих податків постійно підвищується в більшості розвинених країн.

Як уже відзначалося, система прямих податків регулює, насамперед, прибутки юридичних і фізичних осіб. Але в теж час прямі податки, як і непрямі податки, ведуть до зростання цін, скорочують споживання і тим самим впливають на баланс попиту і пропозиції.

Крім того, недоліки прибуткових податків складаються, по-перше, у складності числення оподатковуваного прибутку (доходу), оскільки платник завжди прагне сховати частину зароблених коштів. Цей факт постійно штовхає державу до нових заходів для забезпечення ефективного обліку і контролю доходів господарюючих суб’єктів і громадян, а також до встановлення жорсткого механізму відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

По-друге, прибуткові податки можуть виступати ефективним фіскальним інститутом лише за умови досягнення в державі певної стадії економічного розвитку, коли суб'єкти господарювання будуть мати достатньо можливостей для одержання прибутку, а громадяни - особистих прибутків, головною складовою яких є заробітна плата.

Сьогодні прибуткове оподатковування підприємств домінує серед прибуткових податків в Україні. Зокрема з 1993-1994 р. податок на прибуток (доходи) підприємств і організацій складав від 22,7 до 29% дохідної частини бюджету. За цей період прибутковий податок із громадян складав лише від 7 до 12%.

У 1998 році податок на прибуток становив 5620,1 млн. грн., що приблизно 26,2% від всіх податкових надходжень до бюджету та приблизно 19,8% від всіх доходів бюджету. При цьому план по збору цього податку було виконано на 241,4%. Цей податок залишається пріоритетним серед доходів бюджету України і до того ж, важливим регулюючим інститутом держави. У нинішньому, 1999 році було заплановано отримати до бюджету податку на прибуток підприємств на суму 4700 млн. грн. або 13,72% від усіх доходів. Але фактично за 7 місяців 1999 року було зібрано 3144,4973 млн. грн., що склало 18,68% від усіх надходжень до бюджету.

Таблиця 1. Структура доходів бюджету.

Доходи

Питома вага в структурі доходів бюджету

1999р.

2000р.

Податок на прибуток з громадян

15,3%

10,8%

Податок на прибуток підприємств

13,7%

15,8%

Платежі за використання природних ресурсів

5,4%

4%

ПДВ

24,2%

27,5%

Акцизний збір

8,2%

5%

Мито

4,6%

3,5%

Місцеві податки та збори

1,2%

1,1%

Надходження від приватизації

2,1%

6,7%

Відрахування за транзит

5,3%

3%

Державні цільові фонди

8,5%

8,8%

Інші надходження

15,3%

7,9%

Власні надходження бюджетних структур

-

4,7%

Надходження від НБУ

-

1,2%

 

В проекті бюджету на 2000 рік, що був переданий урядом до Верховної Ради, в наступному році заплановано отримати податку на прибуток підприємств на суму 6098,5 млн. грн. (22,3% від усіх податкових надходжень). З них 77,1% планується передати в місцеві бюджети, в саме: Одеській області – 80%, Донецькій, Миколаївській і Києва – 70%, Полтавській і Харківській – 50%, Дніпропетровській і Запорізькій – 60%, всім іншим – 100%.

Така висока питома вага зазначеного податку, який є прямим податком і відшкодовується підприємством за рахунок прибутку, а залишок є основним і для більшості підприємств єдиним джерелом фінансування розвитку виробництва. — усе це зумовлює постійний інтерес і держави, і підприємства до вдосконалення оподаткування прибутку.

Не випадково за роки незалежності нашої країни тричі повністю змінювався Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», і до кожного нового варіанту Закону неодмінно вносились зміни, доповнення, уточнення. Та, незважаючи на значну проведену роботу щодо вдосконалення законодавства з оподаткування прибутку підприємств, і останній Закон України (від 22.05. 97 р. № 283/97-ВР), що діє з 1 липня 1997 року, оптимальним вважати не можна.

Прибуткові податки тісно пов'язані з оздоровленням фінансово-кредитних відносин, забезпеченням дохідних частин бюджетів різних рівнів. Водночас вони не повинні зводити нанівець зацікавленість підприємств і населення в економічній активності. Цим і визначається зміст і основні напрямки удосконалення системи прибуткового оподатковування в Україні.

Механізм функціонування податку на прибуток підприємств.

Податок на прибуток підприємств будемо розглядати виходячи з Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 16.06. 1997 року. Згідно з цим Законом платниками податку на прибуток є:

1. З числа резидентів - суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші організації (їх філії та відділення, що не мають статусу юридичної особи), які здійснюють діяльність спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

2. З числа нерезидентів - фізичні та юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерел їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус згідно з міжнародними договорами України або законом.

3. Постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Управління залізниці – на прибуток, отриманий від основної діяльності залізничного транспорту, а також підприємства залізничного транспорту і їх структурні підрозділи - на прибуток, отриманий не від основної діяльності залізничного транспорту.

Національний банк України і його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються в загальному порядку) сплачують у Державний бюджет України суму перевищення валових прибутків консолідованого балансу над валовими витратами і частиною валових витрат років, що передують звітному (у випадку, якщо вони не відшкодовані валовими доходами таких років), по закінченні фінансового року. У випадку перевищення за підсумками року затверджених витрат Національного банку України над отриманими доходами дефіцит покривається за рахунок Державного бюджету України.

Установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної Міністерством внутрішніх справ України, на фінансування основної діяльності таких установ та підприємств з включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених Міністерством внутрішніх справ України.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду валових витрат платника податку і суму амортизаційних відрахувань.

Валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валовий доход включає: загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), в тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від реалізації цінних паперів (крім операції їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації)).

 

Схема 1. Порядок визначення об’єкту оподаткування податком на прибуток.

Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями. цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

Прибуток від продажу (обміну, інших видів відчуження) основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Доходи від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій.

Доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими зобов’язаннями, а також доходи від здійснення операцій лізингу

Доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді.

Доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді:

  • сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платникам у звітному періоді за винятком випадків, коли така безповоротна фінансова допомога та безоплатні товари отримуються неприбутковими організаціями у певному порядку або такі операції здійснюються між платником податку та його підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.
  • суми невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів.
  • сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів.
  • сум коштів страхового резерву, що використані не за призначенням.
  • вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті.
  • суми штрафів (неустойки, пені), одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів.
  • суми державного мита, попередньо сплаченого позивачам що повертається на його користь за рішенням суду.

З валового доходу виключаються:

1. Суми акцизного збору, ПДВ, отриманих підприємствами у складі ціни реалізації продукції, за винятком випадків, коли підприємство-одержувач не є платником податку на додану вартість.

2. Суми коштів або вартість майна, отриманого платником податку як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках передбачених законодавством.

3. Суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду (арбітражного суду) як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів.

4. Суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів.

5. Суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податків у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративі права, емітовані таким платником податку.

6. Суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від надання державних послуг.

7. Суми доходів, накопичуваних на пенсійних рахунках, у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення;

8. Кошти взаємного інвестування інвестиційних фондів і інвестиційних компаній, якщо жоден з їх засновників (учасників, акціонерів) та пов'язаних з ними осіб не володіє більше як 10 відсотками статутного фонду таких інвестиційних фондів або компаній та якщо такі інвестиційні фонди і компанії протягом 30 днів після закінчення податкового року розподіляють між акціонерами (засновниками) не менш як 90 відсотків суми річного доходу від інвестиційних операцій.

9. Суми одержаного платником податків емісійного доходу.

10. Номінальну вартість взятих на облік, але неоплачених цінних паперів, які засвідчують відносини позики.

11. Доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди отримані платником податку від інших платників податку.

12. Кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи - емітента, або після закінчення договору про спільну діяльність, але не вище номінальної вартості акцій.

12. Кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами відповідно до міжнародних угод.

13. Кошти, що надаються платнику податку з Державного інноваційного фонду на зворотній основі при здійсненні інноваційних проектів у порядку; визначеному Кабінетом Міністрів України.

В результаті зменшення валового доходу на статті, що не включаються до валового доходу отримаємо скоригований валовий доход.

Валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються:

  • Суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
  • Суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих до Державного бюджету України, бюджетів територіальних громад, неприбуткових організацій, але не більше ніж 4% оподатковуваного прибутку звітного періоду.
  • Суми коштів перерахованих підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. на яких працює за основним місцем роботи не менше 75 відсотків таких осіб, цим об'єднанням для проведення їх благодійної діяльності, але не більше 10 відсотків оподатковуваного прибутку.
  • Суми коштів, внесених до страхових резервів.
  • Суми внесених податків, зборів і платежів, за винятком сплати податку на нерухомість, сплату торгівельних патентів, штрафів, пені, неустойок за рішенням суду або за рішенням сторін договору.
  • Суми виплат, не внесених до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, зменшенням або зіпсуванням документів, установлених правилами податкового обліку та підтвердження такими документами у звітному податковому періоді.
  • Суми витрат, не врахованих у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.
  • Суми безнадійної заборгованості у випадку, коли закінчився строк позовної давності або, коли заходи щодо стягнення не призвели до позитивного результату.
  • Суми виплат пов'язаних з поліпшенням основних фондів, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх реалізації.

Не включаються до складу валових витрат витрати на:

1. Потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме:

  • організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям. Ці обмеження не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб.
  • придбання лотерей, участь в азартних іграх;
  • фінансування особистих потреб фізичних осіб.

2. Придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин.

3. Сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, сплату ПДВ, включеного до ціни товарів, що придбаваються платником податку для виробничого і невиробничого використання сплату податків на доходи фізичних осіб.

Для платників податку на прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва входять суми податків на додану вартість, сплачені у складі цін придбання товарів вартість яких належить до валових витрат такого платника податку.

4. Сплату вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення податкових зобов’язань.

5. Сплату штрафів, пені, неустойки.

6. Утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання холдінгових компаній, які є окремими юридичними особами.

7. Здійснення прямих інвестицій, включаючи виплату емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав.

8. Виплату дивідендів.

9. Виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають внесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку понесених у зв'язку з реалізацією товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні. пов'язаним з таким платником податку особам.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсування зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки НБУ, збільшеної в 1,2 рази.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Окремо виділяються особливості ведення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку.

До валових витрат включаються:

1. Витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням що необхідні для виконання професійних обов'язків.

2. Витрати, що пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності.

3. Будь-які витрати на гарантійний ремонт або гарантійні заміни товарів, реалізовані платникам податку; вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів але не вище 10% від сукупної вартості таких товарів, що були реалізовані, та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування.

4. Витрати на проведення передплатних та рекламних заходів стосовно товарів, що передаються платниками податків.

5. Будь-які витрати платника податку; пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення.

6. Будь-які витрати зі страхування ризиків, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку обов'язковість якого на передбачена. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

7. Витрати на придбання ліцензій і дозволів.

8. Витрати на відрядження фізичних осіб.

9. До валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання та експлуатацію таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства.

10. Витрати пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, та інші.

До складу валових витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів по боргових зобов'язаннях (у тому числі по будь-яких кредитах, депозитам або у вигляді орендної плати) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються в зв'язку з веденням господарської діяльності платника податків.

До складу валових витрат платника податків включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що складаються в трудових відносинах із таким платником податків, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати й інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодування вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород і виплати за виконання робіт (послуг), відповідно до договорів цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, установлені за домовленістю сторін.

До складу валових витрат платника податків включаються суми зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування й інші види загальнообов'язкового (у тому числі державного) соціального страхування фізичних осіб, що складаються в трудових відносинах із платником податків.

До складу валових витрат платника податків включаються суми валових внесків працівника по додаткових пенсійних планах, що вносяться від його імені таким платником податків, але не більш 15% сукупного прибутку, отриманого таким працівником від такого платника податків протягом податкового періоду, коли був здійснений такий внесок. Добровільні внески на пенсійний рахунок працівника, що відкритий у межах пенсійних планів, відчисляються платником податку-наймачем за рахунок сум виплат прибутку такого працівника й у повному обсязі не включаються до складу валових витрат такого платника податку-наймача.

Платник податку веде облік приросту (убутку) балансової вартості покупних матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишок готової продукції. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного кварталу, різниця вираховується з суми валових витрат платника податку у такому звітному кварталі.

У разі коли вартість таких запасів на початок звітного кварталу перевищує їх вартість на кінець того ж звітного кварталу, різниця додається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Якщо платник податку з числа резидентів протягом звітного періоду має від'ємне значення об'єкта оподаткування дозволяється віднесення таких балансових збитків на майбутні податкові періоди протягом п'яти податкових років, що наступають за роком виникнення такого збитку, та відповідне зменшення об'єкта оподаткування майбутніх податкових періодів протягом цих п'яти років.

Зменшення об'єкта оподаткування має здійснюватись за результатами податкового періоду, що настає за звітним, а у разі недостатності валового доходу періоду, що настає за звітним, має відноситись на результати чергового наступного періоду. Якщо ж за результатами наступного звітного кварталу балансові збитки попереднього кварталу не відшкодовані валовими доходами. різниця підлягає індексації.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів - це віднесення витрат на їх придбання, встановлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не підлягають.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

  • Б (а) - Б (а - 1) + П (а - 3) - В (а - 1) - А (а - 1), де Б (а) - балансова вартість групи на початок звітного періоду;
  • Б (а - 1) - балансова вартість групи на початок періоду; що передував звітному;
  • П (а - 1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, ремонт, реконструкцію, поліпшення основних фондів протягом періоду; що передував звітному;
  • В (а - 1) - сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;
  • А (а - І) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Платники податків усіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, що визначається за формулою:

  • Кі = (І (а - 1) – 110) / 100;
  • І (а - 1) - індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація;
  • Якщо значення Кі не перевищує 1, індексація не проводиться.

У разі коли платник податку застосував коефіцієнт індексації, такий платник податку зобов'язаний визнати капітальний доход у сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів), визначеною на початок звітного року із застосуванням коефіцієнта індексації, і балансовою вартістю такої групи основних фондів (нематеріальних активів) до такої індексації.

Зазначений капітальний доход належить до складу валових доходів платника податку кожного звітного кварталу звітного року в сумі, яка дорівнює одній четвертій відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів) від суми капітального доходу такої групи (нематеріального активу).

При застосуванні прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації не застосовується.

Для цілей стягування податку з прибутку використовуються такі податкові періоди:

  • звітний (податковий) період-період, що починається 1 січня поточного року і закінчується 31 грудня поточного року;
  • звітний (податковий) квартал.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталося раніше, або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів, а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку, або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податків результатів робіт (послуг). У випадку, якщо платник податків набуває товарів (роботи, послуги) із використанням кредитних, дебетових карток або комерційних чеків, датою збільшення валових витрат вважається дата оформлення відповідного рахунку (товарного чеку).

Для товарообмінних (бартерних) операцій – дата здійснення заключної (балансуючої) операції, що здійснюється після першої операції робіт (послуг).

Датою збільшення валового доходу вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій. що сталася раніше - або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають реалізації, у разі реалізації товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податок, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

У випадку, якщо торгівля продукцією (роботами, послугами) здійснюється з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, персональних або інших чеків, датою збільшення валового доходу вважається дата оформлення відповідного рахунку (товарного чеку).

Датою збільшення валового доходу у випадку здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається та з подій, що відбулася раніше: або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податків, або дата оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного одержання результатів робіт (послуг) платником податків.

Датою збільшення валового доходу у випадку реалізації товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на розрахунковий рахунок платника податків або дата одержання відповідної компенсації в будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податків по його зобов'язаннях перед таким бюджетом.

Датою збільшення валового доходу кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування відсотків (комісійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором. У випадку, коли сума отриманих від боржника (дебітора) відсотків (комісійних) перевищує їхню нараховану суму (дострокове погашення зобов'язань по оплаті відсотків (комісійних)), валовий дохід кредитора збільшується на суму фактично отриманих протягом податкового періоду відсотків (комісійних), а валові витрати дебітора збільшуються на таку ж суму в податковому періоді такого перерахунку.

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковуються за ставкою 30% до об'єкта оподаткування.

Платники самостійно визначають суми податку; що підлягають сплаті.

Податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Платники податку на пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку фінансового року.

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, подають декларацію про прибуток не пізніше 25 числа місяця, що слідує за звітним кварталом.

Платники податку не пізніше 15 лютого року, що настає за звітним, подають податковому органу річний бухгалтерський звіт, який у випадках, передбачених законодавством, повинен бути підтверджений висновками аудиту.

Платіжні доручення на перерахування податку до бюджету подаються підприємствами до банківських установ до настання строку платежу. Платники податку мають право не пізніше ніж за 10 днів до закінчення строку подання документів, надіслати їх податковим органам поштою з повідомленням про вручення.

Протягом кварталу платники податку за винятком нерезидентів та виробників сільськогосподарської продукції сплачують авансові внески податку до бюджету за перший та другий місяць кварталу до 20 числа другого і третього місяця кварталу відповідно.

Розрахунки авансових внесків здійснюються платником податків самостійно, без пред'явлення податкової декларації. Про результати таких розрахунків повідомляється податковому органу в строки, передбачені для сплати авансових внесків. Штрафні санкції за відхилення розмірів сплачених авансових внесків від розмірів внесків, перелічених за результатами звітного кварталу, не застосовуються.

Бюджетні організації сплачують податок на прибуток, отриманий від підприємницької діяльності, щоквартально наростаючим підсумком із початку звітного податкового року.

Надлишково внесені в бюджет суми податку, обчислені за звітний період наростаючим підсумком із початку року, зараховуються в рахунок наступних платежів або повертаються платнику податків у десятиденний строк із дня одержання письмової заяви такого платника податків.

Відповідальність за правомірність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства несе платник податку.

Платники податку, які не мають на момент перевірки податковим органом бухгалтерських звітів і балансів, декларацій і розрахунків, пов'язаних з нарахуванням та сплатою податку за відповідні періоди сплачують штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одноразове порушення. Якщо протягом наступних 12 місяців платник податків припускає друге або більше таких порушень, такий платник податків сплачує штраф у сумі десятьох неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, помножених на число таких порушень. Початком відліку зазначених 12 місяців є місяць, на який припадає останнє порушення.

Платники податку, які не подали або несвоєчасно подали до податкового органу податкову декларацію про прибуток, розрахунок податку на прибуток, платіжне доручення на перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10% суми нарахованого податку за кожний випадок порушення.

У разі приховання або заниження сум податку; платник податку сплачує суму донарахованого податковим органом податку, штрафу у розмірі, встановленому законодавством, та пені, обчисленої виходячи з 120% облікової ставки НБУ що діяла на момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки за весь її строк.

Якщо за наслідками перевірки платника податку податковим органом виявлено випадки арифметичних помилок або описок, що призвели до заниження суми податку, але не більше як п'ять відсотків суми загальних зобов'язань платника податку щодо сплати такого податку за період, що перевіряється, керівник відповідного податкового органу може прийняти рішення про незастосування фінансових санкцій у вигляді штрафів до такого платника податку.

Рішення керівника податкового органу є остаточним і оскарженню не підлягає. Таке рішення не звільняє платника податку від зобов'язань щодо сплати Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів та є їх повною власністю, отриманий від реалізації товарів власного виробництва.

Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий від реалізації на митній території України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення обсягів виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів.

Оподаткування у розмірі 50% від діючої ставки прибуток від реалізації інноваційного продукту заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, що створені відповідно до закону. Дані пільги діють перші 3 роки після державної реєстрації продукції як інноваційної.

Для уникнення подвійного оподаткування суми податків на прибуток, отриманих з іноземних джерел, що сплачені суб'єктами підприємницької діяльності за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку на прибуток в Україні.

Розмір зарахованих сум податку на прибуток з іноземних джерел протягом податкового періоду не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні таким платником податку такого періоду.

Не підлягають зарахуванню у зменшення податкових зобов'язань такі податки, сплачені в інших країнах:

  • податок на капітал (майно) та приріст капіталу, поштові податки;
  • податки на реалізацію (продаж);
  • інші непрямі податки незалежно від того, чи підпадають вони під категорію прибуткових податків, чи оподатковуються окремим податком згідно із законодавством іноземних держав;
  • суми податку сплачені з пасивного прибутку (дивіденди, проценти, страхування, роялті).

Зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку на прибуток проводиться за умови подання письмового підтвердження податкового органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності міжнародного договору України про усунення подвійного оподаткування доходів, ратифікованого Верховною Радою України.

Основні проблеми функціонування податку на прибуток та можливі шляхи їх розв’язання. Серед податків, які справляються сьогодні відповідно до законів України з оподаткування, за сумою надходжень до бюджету друге місце посідає податок на прибуток (дохід) підприємств. Про це переконливо свідчать дані наведеної нижче таблиці.

Таблиця 2.

Структура податків та їх питома вага в бюджеті Закарпатської області за 1998 рік.

Найменування податку

 

Сума податку, тис. гри.

 

Питома вага, %

 

Прибутковий податок з фізичних осіб

49993

 

18,56

Податок на прибуток

підприємств

56073

 

20,82

 

Податок на додану вартість

 

70062

 

26,02

 

Акцизний збір

 

5850

 

2,17

 

Плата за землю

 

8708

 

3,23

 

Податок на промисел

 

271

 

0,10

 

Податок з власників

транспортних засобів

3779

 

1,37

 

Плата за водні ресурси

 

397

 

0,15

 

Плата за використання надр

 

248

 

0,09

 

Лісовий дохід

 

3661

 

1,36

 

Відрахування на

геологорозвідувальні

роботи

283

 

0,11

 

Державне мито

 

10359

 

3,85

 

Надходження від

приватизації державного

майна

6930

 

2,57

 

Відрахування до Фонду

ліквідації наслідків

Чорнобильської катастрофи

Ї7510

 

6,50

 

Надходження до Фонду

зайнятості населення

6528

 

2,42

 

Надходження до

Інноваційного фонду

7076

 

2,36

 

Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу

0

 

0

 

Місцеві податки та збори

 

5210

 

1,93

 

Інші платежі (18 видів)

 

16471

 

6,12

 

Всього:

 

269409

 

100,00

 

 

Але, відіграючи таку важливу роль в формуванні доходів бюджету, податок на прибуток підприємств одночасно спричиняє пагубний вплив на виробництво. положення навряд чи дозволяють податку на прибуток нести функцію оптимального механізму перерахування частини доходів бізнесу державі, не завдаючи при цьому непоправної втрати бізнесу.

Негативна дія податку на прибуток підприємств на виробництво виявляється в тому, що майже в 2,5 рази перевищені планові суми його надходжень у зведений бюджет 1998 р. при рості кількості збиткових підприємств, що у 1998 р. досягло 52% у промисловості і 92% у сільському господарстві (відзначимо, що збитковість по бухгалтерському обліку далеко не завжди свідчить про збитковість по податковому обліку).

Але схоже на те, що проблеми удосконалення не дуже цікавлять наш уряд. Зараз вже не йде мова про послаблення податкового тиску, уряду потрібні гроші, багато грошей. Тому одночасно з подачею проекту бюджету на 2000 рік, Кабмін запропонував Верховній Раді внести зміни та доповнення в деякі закони. Таким чином він сподівається розширити базу оподаткування на наступний рік і скоротити кількість пільг, що надаються.

В Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» запропоновано внести зміни відносно обмеження терміну віднесення збитків від господарської діяльності на зменшення оподатковуваного прибутку в наступних звітних роках.

Щодо ситуації пов’язаної з прогнозом надходжень від оподаткування прибутку підприємств, то вона досить вражаюча. Уряд уперто вважає, що наступного року зросте обсяг промислового виробництва продукції, а звідси – збільшиться прибуток. Тому прогнозова сума цього податку майже на 1,4 млрд. грн. більше ніж враховано в розрахунках на нинішній рік.

Цей податок дійсно показує добре збирання, яке могло б зберегтися при умові, що підприємства не упадуть під важким податковим тиском, наприклад, в цьому році збільшилася заборгованість по сплаті цього податку. Так, на 1 серпня недоїмка збільшилася майже вдвічі і склала майже 2,8 млрд. грн.

Розглянемо, які ж положення закону сприяють росту збитковості і поглибленню платіжної кризи. Насамперед відзначимо, що ним передбачений зовсім новий підхід до визначення господарської діяльності — основною її ознакою є факт одержання прибутку за умови. що діяльність особи, спрямована на це, є регулярною, постійною та істотною. Дане визначення господарської діяльності суперечить положенню Державного класифікатора «Класифікація видів економічної діяльності», розробленому Держкомстатом України і орієнтованому на вимоги Європейського Союзу. Відповідно до класифікатора, господарська діяльність характеризується такими ознаками:

  • використання ресурсів;
  • виробничий процес;
  • випуск продукції (надання послуг).

Оскільки в законі дані ознаки проігноровані, то для усунення протиріччя було введене зовсім нове поняття — неприбуткові організації. Тим самим. були узяті під контроль держави кошти добродійних, громадських організацій.

Варто особливо відзначити абзац перший підпункту 7.11. 9. яким передбачається обкладення податком на прибуток доходів неприбуткових організацій (добродійні внески, членські внески, пасивні доходи), звільнених від цього підпунктами 7.11. 2-7.11. 7. у випадку перевищення ними розмірів доходів попереднього року в першому кварталі звітного року на 25%.

Введення поняття «валові витрати» суперечить принципам бухгалтерського обліку і поняттю собівартості продукції. Це змушує підприємства (організації, установи) фактично вести подвійний облік — для податкової адміністрації і для себе. Між податковим і бухгалтерським обліком існують розбіжності, які в основному виявляються в правилах віднесення витрат на собівартість, зокрема матеріалів і малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШП), а також включення в суму реалізації (доходу) коштів, отриманих за фактом виконання робіт (послуг), відпуску продукції.

Відповідно до Положення про ведення бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою КМ N250 від 3.04. 93 р. із змінами і доповненнями (далі — Положення). матеріали і МШП включаються в собівартість продукції тільки в міру їх передачі у виробництво, а, відповідно до закону, у валові витрати Вони включаються за фактом оплати або одержання їх підприємством. Законом практично перекручено поняття авансу. і тим самим до складу валового доходу погрібне включати кошти, отримані за ще не виконані роботи (послуги), не відвантажену продукцію.

Пункт 5.9 про перерахування залишків на складі фактично розрахований на порушників законодавства і припускає подвійне оподатковування сумлінних платників. Це можна проілюструвати таким прикладом. Підприємство не працювало певний час. У звітному кварталі почався процес виробництва продукції, частина якої була реалізована. при цьому кошти за реалізовану продукцію могли не надійти. Під час укладання податкової звітності частина виробленої продукції, то була реалізована, підлягає включенню у валові прибутки, а нереалізована продукція зменшить валові витрати.

У підсумку підприємство. що тільки почало відновлювати виробничу діяльність і ще не одержало ніякого прибутку, відразу стає боржником по платежах у бюджет. Йому будуть зараховані кошти по переплаті податку з прибутку у зв'язку зі збільшенням готової продукції на складі в наступному кварталі в рахунок майбутніх платежів. Введення даного пункту мало на меті будь-якими способами вилучити кошти підприємств у бюджет. Внаслідок цього підприємства змушені приховувати реальний стан справ у виробництві.

У законі неправомірно виділений із складу валових витрат амортфонд. Цим фактично проігнорований склад вартості: вартість = капітал + робоча сила + додаткова вартість, де капітал складається з основного і оборотного капіталу.

Відповідно до п. 42 Положення, амортфонд створюється шляхом переносу вартості основних фондів, що беруть участь у виробництві, на собівартість продукції (робіт, послуг). Отже, амортфонд є складовою основного капіталу і бере пряму участь у формуванні ціни товару (робіт, послуг). Тим більше, що частка амортфонду складає 7% у витратах на виробництво. Без нього ціна буде формуватися з витрат на оплату праці, матеріали і податків. Цим самим законодавчо були створені передумови для збільшення частки податків у ціні продукції.

При цьому треба мати на увазі, що розрахунок норм амортизації у відповідності зі ст. 8 закону подовжує термін повної амортизації основних фондів у середньому до 60 років. У підприємств, в яких основні фонди мають ступінь зносу до 60%, відрахування в амортфонд різко зросли, а при ступені зносу більше 70% — різко скоротилися, подовживши термін амортизації, наприклад у першої групи основних фондів до 127 років.

Урядовий проект закону "Про внесення змін у Закон України "Про оподатковування прибутку підприємств" (про нього вже йшлося раніше) стосується перегляду складу валових витрат. Він розрахований на створення реальних умов дня забезпечення обліку всіх платників податку з прибутку, у т. ч. працюючих у тіньовій сфері, і одержання додаткових коштів у бюджет у розмірі приблизно 1.4 млрд. грн.

Так, змінами в підпункт 5.6. 1 передбачається обмежити витрати на оплату праці, що враховуються в складі витрат платника податків, тільки частиною зарплати, пов'язаною з якістю праці, гарантованою (тарифною) частиною і тією. що спрямована на підвищення продуктивності, і виключити зі складу валових витрат інші види заохочень і виплат. Виключення цих витрат із складу валових витрат платника податку призведе:

  • до штучного заниження собівартості продукції і такого ж штучного підвищення оподатковуваного прибутку;
  • до зменшення можливостей підприємств виплачувати працівникам поточну зарплату і заборгованість по ній через збільшення податкових вилучень, до збільшення неофіційних виплат заробітної плати підприємствами своїм працівникам.

Проектом пропонується обмежити також витрати на службові відрядження (підпункт 5.4. 8) для суб'єктів господарювання і дорівняти їх до норм, затверджених постановою КМ N 10 від 5.01. 98 р., для бюджетних організацій, що призведе до штучного заниження валових витрат, хоча в діючій редакції Закону вперше після 1991 р. даний чіткий перелік витрат на відрядження, які відносяться на валові витрати.

З метою збільшення надходжень у бюджет уряд пропонує внести зміни в підпункти 7.1. 3, 7.8. 4, 7.8. 5 у частині виключення з діючого Закону оподатковування дивідендів. При цьому прибутки держави від володіння корпоративними правами не будуть оподатковуватися по датками.

Законопроектом пропонується внести зміну в підпункті 16.3, яким передбачено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет, зменшувати на суму вартості придбаних торгових патентів, але в межах прибутку, отриманого від діяльності, на яку придбаний патент. При цьому платникам податку пропонується представляти в податковий орган ще і довідку про суму прибутку, отриманого від діяльності, що піддягає патентуванню.

Законопроект містить пропозиції про зміни у відношенні підтримки підприємств малого бізнесу. Зокрема, передбачається доповнити пункт 7.13 і пунктом про пільгове оподатковування новостворених юридичних осіб, що відносяться до суб'єктів малого підприємництва, а саме:

  • протягом першого року господарської діяльності вони платять 25% нарахованої суми податку;
  • протягом другого року – 50% суми податку.

Звільнені від оподаткування кошти повинні бути використані на відшкодування витрат, понесених протягом перших трьох років господарської діяльності на підготовку, освоєння виробництва товарів (робіт, послуг), технічне оснащення виробництва, будівництво, реконструкцію, відновлення основних фондів, що підлягають амортизації, а також освоєння нових технологій.

Простий підрахунок показує, що мале підприємство при отриманні виручки за три роки у сумі 750 тис. грн. може отримати прибуток максимум 100 тис. грн. З цього прибутку треба забезпечити виплату дивідендів засновникам, задовольнити соціальні потреби колективу, сплатити податок на прибуток у сумі 17500 грн. У результаті навряд чи залишиться вільний прибуток достатній для фінансування капітальних вкладень. То чи радий буде таким пільгам виробник? Очевидно, треба знайти інші підходи до стимулювання розвитку малого підприємництва, на яке держава покладає великі надії.

Протягом трьох років усі з оптимізмом чекали на появу Податкового кодексу, покликаного задовольнити інтереси і держави, і платників податків, сподівалися на зменшення напруження в роботі з нарахування податку на прибуток. І ось проект Податкового кодексу підготовлено.

При ознайомленні з проектом Податкового кодексу привертає до себе увагу те, що проблема вдосконалення оподаткування прибутку підприємств у документі не знаходить достатнього вирішення. У ньому зберігається в основному діючий на сьогодні порядок з оподаткування прибутку, а окремі нововведення викликають сумніви.

Щоб висвітлити недоліки і можливі заходи щодо їх усунення, звернемося до думки спеціаліста-практика. Своє бачення недоліків проекту Податкового кодексу в частині оподаткування прибутку підприємств в статті «Податок на прибуток: проблеми законодавства» висвітлила начальник ДПІ в Ужгородському районі Закарпатської області, Марія Бадиба. Тут же вона дала і деякі рекомендації щодо вдосконалення проекту.

На її погляд основним і таким, що заслуговує на особливу увагу, є те. що суму прибутку підприємств, яка є об'єктом оподаткування, згідно з проектом Кодексу пропонується визначати шляхом зменшення скоригованих валових доходів на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань. При цьому ігнорується поняття собівартості продукції та необхідності калькулювання продукції як за планом, так і фактично.

На перший погляд, це є начебто раціональний підхід, який скорочує облік доходів і витрат на підприємстві, спрощує роботу органів контролю за справлянням податків і ніби сприяє правильному визначенню суми, що підлягає оподаткуванню. А насправді за цією удаваною простотою криється немало «підводних каменів».

Аж ніяк не можна погодитися з тим. що до валових витрат включається вартість матеріально-виробничих ресурсів уже на стадії їх придбання з наступним коригуванням валових витрат на різницю залишку цих матеріалів на кінець звітного періоду порівняно із залишком на його початок.

Застосування пропонованої методики віднесення витрат матеріально-виробничих ресурсів на виробництво продукції та ігнорування контролю за дотриманням норм витрат матеріально виробничих ресурсів на виробництво продукції сприяють на рівні Закону випуску неврахованої готової продукції тобто приховуванню доходу, а значить, несплаті податку з цього доходу. Іншими словами, це є сприяння тіньовій економіці на рівні Закону.

Дослідження показують, що на переважній більшості підприємств не складають планових калькуляцій, які б не дозволяли випускати збиткову продукцію. Не складаються й калькуляції фактичної собівартості випущеної продукції (робіт, послуг). У результаті на цих підприємствах не можна провести системний аналіз причин; що призводять до збитків від реалізації продукції власного виробництва. А можливо, комусь і за краще одержувати прибутки за рахунок тіньової економіки.

Валові витрати коригуються також залишками частки матеріальних витрат у незавершеному виробництві і часткою матеріальних витрат у готовій продукції. Незважаючи на те, що є окремі рекомендації щодо визначення цих часток, вони на практиці виконуються поверхово. Точне визначення цих часток досить складне, громіздке, забирає багато часу як у бухгалтерів підприємств, так і в податківців при перевірці достовірності даних.

Цей порядок віднесення матеріально-виробничих запасів на валові витрати може мати й інші небажані наслідки. Наприклад, придбані матеріальні цінності можуть бути використаю в подальшому на потреби будівництва, реконструкції, модернізації ремонту та інше, пов'язане з поліпшенням. основних фондів, витрати на які. в тому числі й матеріальні не включаються до складу валових витрат. Зрозуміло, що це можна відрегулювати і в бухгалтерському, і в податковому обліку. Але це не збігатиметься в часі, — адже ми вже збільшили валові витрати, а значить зменшили прибуток і, відповідно, податок на цей прибуток. А врегулювання може здійснюватися із значним відривом.

Запропонована методика визначення суми оподатковуваних прибутків (доходів) спричинила новий вид обліку, так званий податковий облік, за допомогою якого акумулюються доходи й витрати. Як результат, визначається сума, яка підлягає оподаткуванню. Водночас на підприємствах необхідно паралельно вести і бухгалтерський облік згідно з раніше прийнятою методикою, головне місце в якій посідає облік і визначення витрат шляхом калькулювання собівартості продукції. А з прийняттям Верховною Радою України проекту Податкового кодексу передбачається окремо вести фінансовий облік і управлінський.

Закономірно виникає запитання: де ж тут спрощення для платника податків? Нема спрощення і для працівника податкової служби. Адже він повинен підняти всі первинні документи за операціями доходів і витрат, пересвідчитись у тому, що їх правильно й повністю відображено в податковому обліку, а вірніше, в додатках до декларації про прибуток підприємств, і водночас вишукувати облікову інформацію в бухгалтерському обліку.

Щодо встановлення єдиної ставки оподаткування прибутку підприємства в розмірі 30 відсотків. Ця «зрівнялівка» порушує принцип справедливості при оподаткуванні платників податків. Тут не можна не погодитися з думкою Голови ДПА України Миколи Азарова, висловленою у статті «Податкова політика в Україні: принципи і реалії» («Вісник податкової служби України», № 15/98), що рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платників податків, тобто рівня його доходів. Ці можливості мають полягати, на нашу думку, не лише в тому, щоб одержати максимальний зиск, а і в тому, щоб задовольнити насущні потреби суспільства.

Виробник наперед знає, що він випускає продукцію низької рентабельності, реалізуючи її за доступними цінами. Наприклад, в Ужгородському районі Закарпатської області ще не так давно вдосталь випускалося харчових продуктів, зокрема молочних. Але в останні роки через низьку рентабельність і навіть збитковість при 30-відсотковій ставці оподаткування прибутку населення району залишилася без цих продуктів.

Подібне спостерігається також з виробництвом інших видів украй необхідної продукції, а також з наданням послуг, робіт тощо.

Диференційований підхід при оподаткуванні прибутку підприємств. між іншим, є характерним для всіх розвинутих країн. Наприклад, вчені США Ейсан Нікбахт і Анжеліко Іроппеллі у своєму підручнику «Фінанси», виданому в українському перекладі у 1993 році, наводять дані які свідчать про те, що в США залежно від зростання рівня доходу того чи іншого підприємства відповідно зростає й рівень ставки оподаткування — від 15 до 46 відсотків.

Марія Бандиба привертає увагу до деяких нововведень у проекті Кодексу.

По-перше, йдеться про ст. 2090 «Порядок обліку доходів та витрат». У п. 1 цієї статті наголошується: «... платник податку повинен вести точний і своєчасний облік доходів і витрат на підставі даних фінансового обліку, підтверджених відповідними документами, і відносити доходи і витрати до відповідних звітних періодів, у яких вони були отримані або проведені відповідно до методу нарахувань».

Зрозуміло, що в загальному потоці реформ, що здійснюються сьогодні в нашій країні, певне місце посідає й реформування господарського обліку. З цього приводу є постанова Кабміну України «Про затвердження програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів». Ймовірно, що ця реформа включатиме і ведення фінансового обліку. Але у кас його поки що немає. Програму реформування бухгалтерського обліку передбачається завершити до грудня 2001 року, а проект Податкового кодексу «вести в дію з 01.01. 2000 р.

Часу залишилось обмаль. А введення фінансового обліку вимагатиме щонайменше півтора-два роки. Адже для цього необхідно розробити нормативну базу, яка складається із загальних положень про фінансовий облік, плану рахунків та інструкції до нього, облікові документи і реєстри та форми звітності з поясненнями до їх складання. Усе це має бути доведено до підприємств завчасно.

Якщо чинний Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» складається з 22 статей, то в проекті Податкового кодексу цьому питанню відведено. вже 12 глав, 123 статті. Зрозуміло, що без використання комп'ютера тут не обійтись. Але нам відомо, що в Закарпатті, наприклад, комп'ютери є на двох відсотках підприємств платників податків. Навряд чи краще становище і в інших областях України. А бухгалтерам запам'ятати й використати всю інформацію, яку закладено до проекту, при надходженні великої кількості іншої інформації буде не під силу.

На думку податківців удосконалення законодавства з оподаткування прибутку (доходу) підприємств має бути спрямованим не лише на окремі, фрагментарні питання, а на весь спектр, який становить систему оподаткування. До того ж, це удосконалення має привести до кардинальних змін визначення об'єктів оподаткування, порядку визначення податкових ставок, умов надання та використання податкових пільг, порядку визначення прибутку (доходу) й нарахування на нього податку.

Потребує кардинального перегляду і діюча система контролю за нарахуванням і сплатою податку на прибуток підприємства.

Пропозиції щодо вдосконалення оподаткування прибутку (доходу) підприємств зводяться до такого.

По-перше, необхідно встановити такі об'єкти оподаткування:

  • прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) власного основного, допоміжних і обслуговуючих виробництв;
  • прибуток від реалізації зайвих основних фондів. товарно-матеріальних цінностей, товарів;
  • доходи від операцій з цінними паперами, валютними цінностями, борговими зобов'язаннями та всіх інших, перелічених грядках 2—9 чинної «Декларації про прибуток підприємств».

Встановлення об'єктом оподаткування прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) власного виробництва сприятиме насамперед унеможливленню випуску неврахованої продукції, тобто прихованого доходу, що підлягає оподаткуванню, а отже, сприятиме росту надходжень до бюджету.

Запровадження як об'єкта оподаткування прибутку від основної діяльності підприємства вимагатиме повернення до обліку та контролю за формуванням собівартості продукції, а також необхідності калькулювання як усієї, так і окремих видів продукції (робіт, послуг) за плановою і фактичною собівартістю. Введення такого обліку і контролю взагалі, і для податкової практики зокрема, не викликає жодних труднощів, оскільки з цього питання напрацьовано достатню кількість нормативних документів.

По-друге, щодо ставок оподаткування прибутку (доходу) підприємств вважається за доцільне встановити:

  • з прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) основної допоміжної і обслуговуючої виробничої діяльності — диференційовані ставки залежно від рівня прибутковості підприємства;
  • з прибутку від реалізації зайвих основних фондів, товарно-матеріальних цінностей і всіх видів доходів — єдину ставку.

Ці ставки оподаткування підприємств не можуть бути довгостроковими (як це рекомендують окремі науковці). Вони залежно від різних обставин можуть або зростати, або зменшуватися, але протягом податкового року мають бути незмінними. Податкова ставка може змінюватися від 0 до 45 відсотків. Для цього можна використати методику, яка застосовується в США і яку запроваджено в Україні при нарахуванні прибуткового податку з доходів фізичних осіб.

По-третє, вважається за доцільне пільги з оподаткування надавати лише за прибутком з основної діяльності шляхом зменшення податкової ставки. Надання пільг за численними ознаками, які визначено в п. 1 ст. 1007 проекту Кодексу, може призвести до неправильного їх застосування і спричинити труднощі в їх нарахуванні.

Таблиця 3. Пропоновані ставки та розмір податку.

Розмір місячного прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) власного виробництва

 

Ставки і розмір податну

 

від 0 до 10000 гри.

 

10%

 

від 10000 до 20000 гри.

 

1000 грн. +15% від суми, яка перевищує 10000 гри.

 

від 20000 до 50000 гри.

 

2500 грн. + 20% від суми, яка перевищує 20000 грн.

 

від 50000 до 75000 гри.

 

8500 грн. + 30% від суми, яка перевищує 50000 грн.

 

від 75000 до 100000 грн.

 

16000 грн. + 40% від суми. яка перевищує 75000 грн.

 

від 100000 і більше

 

26000 грн. + 45% від суми, яка перевищує 100000 грн.

 

 

Кілька, зауважень і пропозицій щодо порядку визначення оподатковуваного прибутку (доходу) підприємств. Якщо Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв до 1 липня 1997 року, приділяв цим питанням достатньо уваги. то цього не можна сказати відносно чинного Закону, який перенесено до проекту Кодексу.

Порядок обчислення оподатковуваного прибутку в системному вигляді у проекті Кодексу, по суті. відсутній. Він розпорошений по всіх статтях проекту, а це викликає немало запитань і непорозумінь.

Було б доцільним визначення прибутку (доходу), що є об'єктом оподаткування, викласти в одній статті, як це мало місце в ст. З («Об'єкт оподаткування і порядок обчислення оподатковуваного прибутку») в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв до 1 липня 1997 року.

Висновок. На протязі всієї історії розвитку людства жодна держава не змогла існувати без податків. Не зможе і Україна, особливо без такого податку, як податок на прибуток підприємств. Але, на жаль, регулюючій функції цього податку як інструменту регулювання розвитку виробництва надається другорядне значення. Для нашої держави податок на прибуток підприємств – це насамперед важливе джерело наповнення бюджету. І справді, податок на прибуток впевнено тримає друге місце за сумами зборів після податку на додану вартість. Але Уряд не стоїть на місці і хоче збільшити надходження від цього податку насамперед за рахунок збільшення бази оподаткування.

Але треба пам’ятати паралельно йде збільшення кількості збиткових підприємств. При цьому про зменшення податкового тиску на виробників вже майже не згадується. А податковий опит підказує головний принцип оподаткування: «Неможна різати курку, яка несе золоті яйця», тобто якою б великою не була необхідність держави в фінансових коштах на покриття мислимих і немислимих витрат, податки не повинні підривати зацікавленість платників в господарській діяльності.

На мою думку, одним з елементів вдосконалення податкової системи України є те, що необхідно приймати нові закони, які б були призначені для нормального користування, а не для заплутування користувачів цих законів. Читаючи Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» 1997 року та відгуки про нього складається враження, що він був прийнятий не для нормального користування, а для всебічної критики, і єдина подяка на яку заслужили автори цього Закону така: «Спасибі, що не написали більше».

Ким потрібно бути та скільки потрібно часу, щоб зрозуміти формулювання пункту 5.5. 2 Закону (зараз над нею мучаться платники): віднесення витрат на виплату або нарахування процентів за борговими зобов'язаннями у будь-якому податковому періоді дозволяється у сумі, що не перевищує суми доходів такого платника податку протягом звітного періоду, отриманих у вигляді процентів, збільшеної на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми отриманих процентів. А тепер уявіть собі, що дану норму треба перекласти на англійську, німецьку або іншу іноземну мову та дати прочитати Вашим іноземним партнерам. Але ж пункт 5.5. 2. адресований саме підприємствам з іноземними інвестиціями.

На фоні цього можна згадати, що у авторів Закону дивіденди – це платежі, а не частка прибутку (п 1.9 Закону) і так далі.

Великі надії покладаються на новий Податковий Кодекс. Але з огляду на думки спеціалістів непорозумінь і недосконалостей в його проекті не поменшало, а пунктів значно побільшало.

Але попре всі недоліки законодавства, основні його моменти потрібно знати і вміти ними правильно користуватися. Це насамперед необхідно для ефективного господарювання. Треба чітко розуміти і вміти розраховувати базу оподаткування податком на прибуток, яка розраховується зменшенням суми скоригованого доходу звітного періоду на валові витрати платника і суму амортизаційних відрахувань. А для цього потрібно чітко знати, що включати до складу валового доходу та валових витрат, а що ні, та вміти вірно розраховувати суми амортизаційних відрахувань. Тому треба постійно слідкувати за змінами в податковому законодавстві України.

Не можу не відмітити, що часті зміни податкового законодавства дуже часто ставить наших бізнесменів в безвихідь. Вони ніколи не знають, що чекає їх завтра. Тому говорити про будь-яку постійність в роботі, а тим більше про планування та оптимізацію податків не приходиться.

Література

  1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» // Верховна Рада України від 16.06. 1997р.
  2. Бадида М. Податок на прибуток: проблеми законодавства// Вісник податкової служби України, 1999, №17, с. 8-13.
  3. Бадида М. П. Україні потрібна ефективна система оподаткування// Фінанси України, 1999, №8, с. 120-124.
  4. Батищев В. Законодательные головоломки налогообложения прибыли// Бизнес, 1999, №23, с. 126-128.
  5. Березовская И. Обложат на, обложат// Бизнес, 1999, №39, с. 10-11.
  6. Налоги: Учеб. пособ. / Под ред. Буряковского В. В. -Днепр.: Пороги, 1998. -611c.
  7. Ответственность плательщиков при нарушении ими расчетов с бюджетом по уплате налога на прибыль// Финансовая тема, 1999, №8, с. 3-15.
  8. Шпота М. Законодавство з оподаткування прибутку: вимагаються кардинальні зміни// Україна-Бізнес, №16, с. 6.


27.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!