Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Суть інфляції та механізми її формування. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Суть інфляції та механізми її формування. Реферат

За своїм походженням інфляція – явище, пов'язане з рухом грошей. Під нею передусім розуміють підвищення рівня цін. Одначе коли ціна на ті чи інші товари підвищується час від часу – це ще не інфляція. Адже вона може бути викликана, наприклад, поліпшенням даного товару, а отже, збільшенням його вартості. Інфляція ж означає, що виникає такий тиск на підвищення загального рівня цін, що гроші знецінюються

Позитивні та негативні сторони інфляції. Інфляція виникає на розбалансованому грошовому ринку, проте її віруси поширюються за межі цієї сфери, викликаючи негативні процеси і в інших частинах економічного організму: поражають виробництво, розподіл, споживання тощо. І чим більше занедбана інфляційна хвороба, тим складніші проблеми стоять перед державою, тим об’ємнішим має бути комплекс заходів антиінфляційного регулювання. Адже лікувати доводиться уже не тільки грошовий ринок, але й державні фінанси, інвестиційний процес, поточне споживання та інші галузі економіки.

Історія, щоправда, знає чимало прикладів, які, здавалося б, свідчать про те, що інфляція має не тільки негативні, але й позитивні сторони. І справді, іноді буває так, що відкрита інфляція, породжуючи безперервне зростання цін, викликає сліпу реакцію ринкових механізмів, стимулює пожвавлення на товарних ринках, веде до підвищення ділової активності, розширення виробництва і зайнятості. Цьому сприяє інфляційне зростання попиту на акції. У 60 –70-х роках уряди багатьох розвинутих країн навмисно провокували подібного роду інфляційні буми, використовуючи їх як засіб короткострокового регулювання економіки.

Одначе коли йдеться про довгострокову перспективу, то, як доведено світовою економічною наукою і підтверджено господарською практикою, в подібних заходах немає нічого позитивного. Більше того, вони навіть не нейтральні, а завдають економіці великої шкоди. І навіть нетривалі інфляційні процеси негативно відбиваються на економіці. Вони затягують її оздоровлення, роблять неминучим застосування радикальних і досить болючих у соціальному відношенні антиінфляційних заходів, супроводжуються зростанням безробіття, зниженням якості життя тощо.

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошового механізму та самих грошових форм. У сучасних умовах головною формою прояву інфляції є знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося і золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнем цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку загалом. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.

Всі ці риси дуже яскраво проявилися на початку 90-х років в українському карбованцеві.

Вимірювання інфляції та стадії її розвитку

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Останній відображає відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Вказаний орієнтир, або початковий рівень, називається "базовим роком".

Найвідомішим серед індексів цін є індекс споживчих цін, з допомогою якого вимірюються ціни фіксованого ринкового кошика, який містить близько 300 споживчих товарів і послуг, котрі купує типовий міський житель. Підвищення індексу цін у даному році порівняно з попереднім роком свідчить про інфляцію, а зменшення індексу цін – про дефляцію.

Темп інфляції для даного року можна вирахувати таким чином: відняти індекс цін минулого року від індексу цін поточного року, розділити цю різницю на індекс цін минулого року, а тоді помножити на 100.

Інфляція має певні закономірності розвитку. Вона розвивається поступово як процес, котрий можна розділити на кілька стадій. На першій стадії темпи зростання емісії випереджають знецінення грошей, причому це випередження поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. На другій стадії інфляції темпи знецінення паперових грошей випереджають темпи зростання емісії. Внаслідок дії ряду факторів зайва маса грошей в обігу починає зростати швидше за їх емісію. Зростання цін, а значить і знецінення грошей, визначається передусім динамікою зайвої маси грошей і тому випереджає темпи емісії.

Однією із закономірностей інфляції є поступове зростання темпів знецінення грошей. За цім критерієм виділяються кілька стадій розвитку інфляційного процесу, для кожної з яких властивий свій тип інфляції. Найчастіше виділяються чотири типи інфляції – повзуча, відкрита, галопуюча і гіперінфляція.

Повзуча інфляція характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що має місце на початку розвитку інфляційного процесу. Деякий час зростання цін може розвиватися повільними темпами. Якщо вони не перевищують 3 – 5% на рік, то така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних суб'єктів, і вони можуть легко пристосуватися до неї. Тому вона може навіть штучно підтримуватися протягом тривалого часу з певними цілями, що й надає їй повзучого характеру.

Відкрита інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей перевищують 5% на рік. Наслідки інфляції стають відчутними насамперед у монополізованих секторах економіки. Зайняті в них підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту. Їхні покупці у зв'язку з цим починають зазнавати додаткових втрат, а тому підвищують ціни на свої товари, включаючи і товар робоча сила. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи її рівномірний, збалансований розвиток.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей досягають 20 –25% на рік. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Найорганізованіші групи економічних суб'єктів домагаються різкого підвищення цін на свої товари, що примушує й інші категорії організовуватися та посилювати свої економічні й соціальні вимоги. Темп зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбачуваним і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави, різко негативно впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя країни.

Гіперінфляція характеризується перевищенням темпів знецінення грошей на 40 – 45% на місяць. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, падає їхня роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків, поширюються бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються неорганізовані, стихійні процеси в економіці тощо.

Інфляційний процес по-різному розвивається і виявляється в умовах відносної дії всіх ринкових чинників в економіці і в командно-адміністративній економічній системі. Закономірності й особливості інфляційного процесу найповніше виявляються в розвинутій ринковій системі господарювання. Проте і в цих умовах розвиток інфляції зазнає деформуючого впливу зовнішніх факторів.

Передусім це – циклічність процесу сучасного виробництва та державне регулювання економіки. У міру посилення державно-монополістичного втручання у виробничі процеси відбувається деформація економічного циклу, а водночас поглиблюється зв'язок інфляційного процесу з його певними фазами. Таке економічне становище, коли кризовий спад збігається з інфляцією, дістало назву стагфляція.

Ще більшою специфікою характеризується інфляція в умовах глобального державного регулювання економіки, зокрема в адміністративно-командній системі господарювання, що тривала довгий час в Україні, яка входила до складу СРСР.

Інфляція, викликана деформацією психології

Серед механізмів відкритої інфляції насамперед варто виділити той, що пов'язаний з деформацією психології споживачів і виробників.

Припустимо, що споживач діє в зовсім здоровій не інфляційній ринковій економіці. Це означає, що подорожчання товарів він розцінює як рядову подію, бачить у ньому свідчення працюючого ринкового механізму і розраховує на їх неминуче здешевлення в найближчому майбутньому. Цілком ймовірно, що під впливом подібних очікувань споживач утримуватиметься від того, щоб негайно витратити гроші, спробує нарощувати заощадження і цим зберегти їх реальну цінність. Діючи таким чином, споживач додає сили ринковому механізму, допомагає йому знизити ціни.

Інфляція ж викликає глибокі, радикальні зміни психології споживача. Стикаючись з постійним підвищенням цін, він починає думати, що товари і послуги ніколи не стануть дешевшими. Проблема для споживача полягає в тому, щоб правильно передбачати, на скільки саме вони подорожчають. До таких прогнозів пристосовуються, підлаштовуються споживчі рішення стосовно того, яку частину доходу витратити на поточне споживання, а яку заощадити.

Зрозуміло, що прагнучи хоча б зберегти свій життєвий рівень споживач нарощуватиме поточний попит, зменшуючи заощадження. Саме це, до речі, відбувається в сучасній українській економіці, де адаптивні сподівання стали однією з головних причин справжньої споживчої параної і безупинного нагнітання ажіотажного попиту, провідною ланкою інфляційного механізму.

Покупці, страждаючи від інфляційної хвороби, бачать у кожному витку зростання цін підтвердження правильності, розумності своїх рішень, а отже, продовжують нарощувати попит. Розширення останнього викликає чергове підвищення цін, яке робить адаптивні інфляційні очікування ще стійкішими. Знову настає приплив попиту і т. д. При цьому утворюється надзвичайно небезпечний для економіки самопродукуючий механізм інфляції, "зачароване коло", яке дуже важко розірвати. Споживач власними руками поглиблює інфляцію, вважаючи при цьому, що діє цілком раціонально і розсудливо.

У результаті функціонування вказаного механізму в економіці, як правило, починає відчуватися гостра нестача заощаджень. Адже заражена вірусом інфляції людина живе одним днем, не задумуючись про майбутнє і мало що залишаючи для економічного розвитку. Дефіцит збережень згубно відбувається на обсязі кредитних ресурсів, перешкоджає зростанню інвестицій, виробництва й пропозиції. Тобто чим більшу стійкість набувають адаптивні очікування, тим складніше фінансувати капіталовкладення, тим повільніше збільшується товарна маса і тим глибший інфляційний розрив.

Якщо виробники і працівники торгівлі, розраховуючи на підвищення цін, почнуть гальмувати продаж, приховувати товари, сподіваючись з часом збути їх дорожче, то ситуація може значно погіршитися. Подібні дії іноді зустрічаються навіть у ринковій економіці, де тривале приховування товарів здатне викликати банкрутство. Зрозуміло, що там, де панує адміністративно-командна система, вони набагато поширеніші. Адже державна торгівля, не пропускаючи товари до покупців, мало чим ризикує, оскільки володіє тіньовими ринками збуту необмеженої місткості.

Отже, адаптивні інфляційні очікування сприяють формуванню невдалої комбінації повільного зростання пропозиції і швидкого збільшення попиту. Формується механізм, який неухильно тягне ціни вгору. При цьому слід зазначити, що адаптивні очікування мають мікроекономічну природу, визначаються подіями, що відбуваються на конкретних ринках. Роздумуючи, скільки грошей витратити на купівлю, споживач керується рухом тих цін, які бачать на ринку (в магазині, в кінотеатрі, пральні тощо).

На будь-які зміни макроекономічних умов, що виражаються, припустимо, у скороченні бюджетного дефіциту або в переході до не інфляційної грошової політики, він реагує не раніше, ніж переконається в тому, що ціни насправді знижуються. До цього адаптивні очікування будуть і надалі домінувати у психології споживача, який продовжить нагнітання поточного попиту за рахунок заощадження. Сам характер адаптивних очікувань такий, що їхній шлейф тягнеться довго, підтримуючи інфляційний механізм навіть тоді, коли на рівні народного господарства вже зроблено, здавалось би, все необхідне для припинення інфляції.

Отже, гасіння інфляційних очікувань – найважливіша проблема держави, що стає на шлях боротьби з інфляцією. Судячи із недавнього минулого розвинутих країн проблема позбавлення людей нездорової інфляційної психології, що виявляється на ринку у вигляді ажіотажного попиту, не менш складна і багатогранна ніж, наприклад, структурна перебудова виробництва або нормалізація бюджету і грошового обігу. Тут ніяк не обійтися без всебічного зміцнення ринкових механізмів. Діючи в обстановці загального підвищення цін, тільки вони здатні викликати зниження останніх хоча б на деяких товарних ринках, що підвищить схильність до заощадження, допоможе стабілізувати поточний попит.

Спіраль "зарплата-ціни"

Інфляцію затрат з певною мірою наближення можна назвати спіраллю "зарплата-ціни". Коли, припустимо, в економіці відбувається загальне підвищення цін, то стає неминучим падіння реальних доходів зайнятих. Для того щоб принаймні зберегти незмінним їхній добробут, потрібно підвищити їм грошові доходи, однак при цьому збільшити витрати виробництва, які чинять зростаючий тиск на ціни. Подорожчання товарів і послуг зумовлює черговий перегляд ставок заробітної плати і т. п. Розкручується інфляційна спіраль, до того ж кожним новим витком її зупинити все важче.

Отже, з одного боку, населення зовсім не причетне до виникнення інфляції, має право розраховувати на максимальне відшкодування нанесених нею збитків; з іншого боку, повна компенсація, очевидно, призведе до того, що на повну потужність запрацює механізм інфляції витрат, а це викличе новий скачок цін і відповідно зниження добробуту. Іншими словами, якщо сьогодні підприємці і держава підвищать грошові доходи населенню, то завтра, ймовірно, воно відчує ще сильніший інфляційний удар.

Йдеться про одну із найскладніших проблем сучасної економіки, для розв'язання якої досі не знайдено найкращого рішення. Якщо в економіці розгортається відкритий інфляційний процес, то поява спіралі "зарплата-ціни" неминуча. Врятувати свої доходи від інфляції затрат вже не можна, так само як і знайти винного, точно встановити, хто саме (профспілки чи підприємці) розкрутили інфляційну спіраль. Проте інтенсивність інфляційного процесу, темпи зростання цін і доходів можуть бути різними. У цій ситуації головне – не допустити неконтрольованого, стрибкоподібного прискорення інфляції витрат, здатного зруйнувати економіку й одночасно звести до мінімуму неминучі втрати споживачів.

Одній лише державі таку проблему розв'язати важко. Потрібна суспільна злагода, розуміння того, що інфляція витрат завдає шкоди всім соціальним групам. Насамперед компенсація, що надається державою, має щонайменше стосуватися грошових витрат виробництва і розмірів бюджетних видатків. Так, одержувачами грошових виплат по лінії державного бюджету, розрахованих на основі індексації доходів, мають бути лише ті, хто працює в бюджетних установах, живе на державну пенсію тощо.

Зайняті у виробничому, особливо недержавному, секторі протиінфляційні надбавки до заробітної плати повинні отримувати на підприємствах. І тут своє вагоме слово покликані сказати профспілки. У період стрімкої інфляції має бути однаковою соціальна відповідальність і тих, хто підвищує ціни, і тих, хто домагається підвищення заробітної плати. Зокрема, профспілки, турбуючись про економіку загалом, можуть реально захистити інтереси трудівників.

Адже висуваючи непомірно високі економічно безвідповідальні вимоги щодо номінальних доходів вони можуть лише тимчасово полегшити життя зайнятих. А коли врахувати перспективу, то може виявитися, що своїми діями вони тільки підштовхують розкручування маховика інфляційних затрат, провокують підвищення цін і в кінцевому підсумку погіршують становище людей, які довірили їм турботу про свій добробут.

З цього погляду становище в українській економіці не може не викликати занепокоєння. Коли в розвинутій ринковій економіці тиск могутньої профспілки зрівноважують не менш сильні корпорації, то в Україні така противага поки що відсутня. Більше того, далеко не всі дії профспілок можна визнати соціально виправданими. Бувають випадки, коли вони вимагають підвищення заробітної плати, що виходить за межі реальних можливостей економіки, зловживають закликами до страйку (вільні профспілки донецьких шахтарів, профспілки київських працівників тролейбусного парку та ін.). І ситуація зміниться не раніше, ніж виникнуть впливові спілки підприємців і почнуться пошуки розумних компромісів, які дали б змогу протидіяти інфляції витрат.

Назрілою проблемою є і демонополізація ринку праці. Монополія взагалі призводить до негативних наслідків в економіці, а за інфляційних обставин, коли гігантські загальнонаціональні профспілкові об'єднання починають виступати з позиції сили (тиснути, диктувати свою волю і бізнесу, і уряду), вона стає небезпечною подвійно. Вітчизняним профспілкам треба швидше зорієнтуватися, знайти своє місце в ринковій економіці.


24.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!