Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Основні функції грошей. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні функції грошей. Реферат

Визначення сутності грошей і, виходячи з цього, фундаментальних основ їхнього розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. В теорії грошей існує багато різних поглядів з цього питання. Домінуючим є суто емпіричний підхід до питання, що розглядається. Сутність грошей визначається, як правило, на основі змісту функцій, які вони виконують

Функція міри вартості. Якщо виходити з того, що гроші за своєю найбільш глибокою сутністю виступають в обігу товарів як засіб реалізації їхньої вартості, то цілком зрозуміло, що логічно вихідною і одночасно центральною у системі грошових відносин є функція міри вартості. І це природно, оскільки саме ця функція надає товарній масі необхідний матеріал для вираження їхньої вартості. Вартість виявляє себе в ціні товару на основі цієї функції. Поза зазначеною функцією вартість існує лише потенційно. Отже, слід ураховувати невіддільну єдність понять "вартість товару" і" міра вартості грошей".

На основі міри вартості встановлюють ціну, що є грошовим вираженням вартості товару. Остання залежить, з одного боку, від вартості товару, з іншого — від величини вартості самої грошової одиниці. Вартість товару може лишатися незмінною. Однак, якщо вартість грошової одиниці знижуватиметься, ціни товарів зростатимуть. Йдеться про обернено пропорційну залежність ціни і вартості грошової одиниці.

В епоху товарних та повноцінних паперових грошей використовувалося поняття масштаб цін.

Масштаб цін — суто технічна функція грошей. Вона являла собою законодавчу фіксацію певної кількості (за масою) монетарного металу (золота чи срібла), що закріплювалося державою за грошовою одиницею. Коли карбування монет лише розпочиналося, масштаб цін збігався з їхнім ваговим вмістом. Проте з часом у процесі еволюційного розвитку грошових відносин масштаб цін почав відокремлюватися від безпосередньо вагового змісту.

Це зумовлювалося, як уже зазначалося, зношуванням і псуванням монет, зменшенням їхнього вагового вмісту державною владою, застосуванням більш цінних металів для карбування монет (мідь, срібло, а згодом золото). З появою розмінних на золото паперових грошей масштаб цін зберігав своє функціональне призначення. Власники паперової купюри мали офіційне право і можливість обміняти її в банку на відповідну, визначену офіційним масштабом кількість золота.

За масштабом цін здійснювалося зіставлення національних грошових одиниць — долара, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка та інших паперових знаків вартості.

Відповідно до цього визначався і валютний курс окремих грошових одиниць. Якщо у 1913р. 1 долар США представляв у обігу 1,5, а англійський фунт стерлінгів — 7,3 г золота, то легко підрахувати, що валютний курс, який визначає співвідношення їх, становив 1: 4,87. З масштабом цін пов'язані поняття "девальвація" і" ревальвація" грошових одиниць. Девальвація — це офіційне зменшення, а ревальвація — збільшення золотого вмісту певної грошової одиниці. Наприклад, у США в 1934 р. металевий вміст долара було законодавче знижено з 1,50463 до 0,888671 г чистого золота. Девальвації, причинами яких є інфляційне знецінення грошової одиниці та інші економічні ускладнення, досить широко застосовуються у практиці грошових відносин.

Розглядаючи механізм реалізації функції міри вартості, слід ураховувати, що з повним припиненням конвертації паперових грошей на монетарний товар — золото, з завершенням його демонетизації необхідність офіційної фіксації державою масштабу цін відпала.

Припинення фіксації офіційного (золотого) масштабу цін не означає, що функція грошей як міри вартості повністю вичерпана. В сучасних монетарних теоріях ця функція трактується як "одиниця розрахунків". Застосування грошей у зазначеній функції, по суті, таке саме — за нею оцінюють відносну вартість товарів. Однак у цьому разі власна вартість грошової одиниці формується на іншій основі.

Переставши бути представником монетарного товару, паперова грошова одиниця уособлює в собі представницьку вартість загальної маси товарів та послуг, що перебувають в обігу і обслуговуються відповідною сумою грошей. Йдеться про визнання купівельної спроможності грошової одиниці, її відносної вартості за принципами, розробленими кількісною теорією грошей. Відповідно до цього новим змістом наповнилися поняття девальвація та ревальвація певної грошової одиниці. Тепер ці поняття характеризують динаміку співвідношень ціни тієї чи іншої грошової одиниці.

Співвідношення функцій міри вартості та засобу обігу

За усієї важливості функції грошей як міри вартості економічні відносини, що формуються в процесі обміну товарів, не можуть бути виражені лише на її основі. Добре відомо, що цінова оцінка вартості товару здійснюється на основі функції міри вартості до процесу його реалізації. Ціну встановлюють ще до обміну товарів. Товар ще не продано, а на нього встановлюють на основі функції міри вартості певну ціну.

Ви приходите в крамницю і бачите: футбольний м'яч коштує 30 грн. Однак номінальне визначення ціни ще не має нічого спільного з дійсним продажем. Ціна є необхідною передумовою реального обміну. У зв'язку з цим цілком зрозумілим є те, що сам процес обміну товарів, кругообіг Т-Г- Т породжує об'єктивну необхідність не тільки функції міри вартості, а й іншої функції — функції грошей як загального засобу обігу, на основі якого здійснюються реальний рух споживних вартостей товарів, їхній фактичний обмін. Це стосується обміну товарів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Функція засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. У своїй взаємодії вони конституюють гроші як інструмент вираження ціни та обміну товарів. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну природу грошей — їхнє призначення виконувати у товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути технічним засобом обміну товарів.

Функціональна єдність міри вартості й засобу обігу відображує сутність найпростішої, елементарної форми грошей, що сформувалася на найбільш ранніх етапах становлення товарно-грошового обігу. Це період, коли з'явилися металеві гроші, гроші-товар, які безпосередньо обслуговували товарний обіг.

Отже, мова йде про те, що найпростіша форма грошей, яка реалізує свою сутність на основі єдності двох функцій (функцій міри вартості й засобу обігу), виражає чітко визначений історичний етап становлення грошових відносин.

Розглядаючи єдність функцій міри вартості й засобу обігу, які у своїй сукупності характеризують спосіб реалізації найпростішої грошової форми, не можна не звернути увагу на протилежність їх. Гроші у зазначених функціях виражають різні грані грошових відносин, що не лише органічно поєднані між собою, а й заперечують одна одну. Йдеться ось про що. Якщо для номінальної оцінки товару гроші у функції міри вартості можуть реалізувати себе ідеально (ціну на товар, що пропонується ринку, можна встановити, не маючи в кишені навіть знеціненої гривні), то для здійснення кругообігу Т- Г- Т мають бути реальні гроші. Функція засобу обігу передбачає фізичну (готівкову чи безготівкову) наявність відповідної кількості грошей.

Суттєвою відмінністю функцій, що розглядаються, є і те, що у першій з них гроші самі мають бути безпосереднім втіленням вартості. Лише реально існуючий згусток вартості може бути її еталоном. Тут ми маємо повну аналогію з фізикою. Відстань вимірюють за допомогою еталону відстані — метра, масу — за допомогою еталону маси — кілограма тощо. Отже, і міра вартості як суспільний еталон оцінки вартості товару об'єктивно потребує відповідного наповнення грошової одиниці. Стосовно ж грошей як засобу обігу прямої потреби у такому втіленні в процесі їхньої реалізації немає. Саме на цій основі сформувалася можливість запровадження в обіг нетоварних (паперових) форм грошей.

Поєднання функцій нагромадження і засобу платежу

Функція нагромадження е досить складною за своїм змістом, і її не слід спрощувати. Передусім слід зрозуміти, що формування і реалізація цієї функції пов'язані зі здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Як відомо, різниця між бартерним господарством, де існує безпосередній обмін товару на товар (Т— Т), та системою, в якій застосовуються гроші, полягає у порушенні синхронності операцій обміну. Обмін товарів розвивається у часі. У зв'язку з цим отримані після продажу товарів і послуг гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження у майбутньому своєї купівельної спроможності. Вона має не лише акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих матеріальних благ, а й виступати у ролі представника будь-якої форми багатства, яку можна з часом за них отримати. Це означає, що реалізувати себе у ролі засобу нагромадження гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими та стабільними.

Реалізація грошей як засобу нагромадження відбиває їхній взаємозв'язок з функцією міри вартості. По суті гроші в ролі загальної матеріалізації суспільного багатства є логічним продовженням саме цієї функції. Як і функція міри вартості, вони утримують в собі можливість реалізації економічного призначення грошей — виконання ролі загального еквівалента.

Маємо враховувати, що дія грошей як засобу нагромадження передбачає суттєве ускладнення і функції обігу. Гроші у зазначеній функції з простого посередника обміну трансформуються у загальновизнаний засіб платежу. Гроші реалізують себе у будь-якій споживній вартості, що пропонується ринком. Зрозуміло, що здійснити F це призначення вони можуть лише за умови, коли гроші не декларативно, а по суті спроможні виступати у ролі засобу збереження вартості, виконувати функцію нагромадження. На підтвердження цього можна послатися на добре відоме явище, коли в період швидкого наростання інфляційних процесів знецінені гроші перестають використовуватися не лише як засіб нагромадження, а й у функціях міри вартості та засобу платежу, поступаються місцем бартерному обміну.

Органічна єдність функцій нагромадження і засобу платежу, що формує більш високу, ніж у поєднанні функцій міри вартості й засобу обігу форму грошей, виявляється і в іншому аспекті, який слід ураховувати.

Цілком зрозуміло, що акумулювати в собі вартість і на цій основі виступати у ролі засобу нагромадження можуть не лише гроші, а й будь-який інший актив — коштовності, твори мистецтва, житловий будинок, акції, облігації тощо.

Чим же відрізняються гроші від цих активів у призначенні, про яке йдеться?

На відміну від інших товарів грошам притаманна ліквідність. Це поняття є одним з центральним у теорії грошей. Ліквідність визначають як можливість використання певного активну в ролі засобу платежу і водночас як здатність цього активу зберігати свою номінальну вартість незмінною. Відповідно до цього гроші кваліфікують як актив, що характеризується повною ліквідністю. Гроші можуть бути використані як засіб платежу лише тоді, коли вони не змінюють свою власну номінальну вартість. Отже, поєднання функцій нагромадження і засобу платежу визначає одну з принципово важливих ознак грошей — їхню абсолютну (або близьку до цього) ліквідність.

Розглянуті питання окреслюють лише загальну схему, яка розкриває зміст найважливіших функцій грошей, співвідношення їх та принципи взаємодії.

Функціональні форми грошей

Як уже зазначалося, можливість появи і розвитку функціональних форм закладена у самій сутності грошей, природі їхніх функцій. Ця можливість зумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функцію загального вартісного еквівалента і, з іншого — виступають у ролі технічного апарату, що обслуговує певні сторони товарного обміну.

Функціональні форми є похідними від грошових функцій, їхнім логічним продовженням. Вони виступають як форма безпосереднього буття грошових функцій в умовах структурно розвинених товарних відносин. Функціональні форми є найвищим ступенем у розвитку грошових відносин. Суттєво відрізняючись від попередніх структур, вони разом з тим зберігають спадковість з ними.

Сучасна ринкова економіка характеризується наявністю різноманітності функціональних форм грошей. Структурна розгалуженість грошової системи — результат прогресуючого ускладнення ринкових відносин, спосіб надання ринку необхідної еластичності, що є однією з суттєвих ознак її дієздатності. У зв'язку з цим можна визначити, що ступінь зрілості грошової системи багато в чому визначається структуризацією та відповідною різноплановістю її функціональних ланок.

Які критерії використовує економічна наука і практика при класифікації функціональних форм грошей?

В економічній літературі, підручниках з теорії грошей, а також у державній статистиці країн Заходу тривалий час широко використовується агрегатний метод класифікації форм грошей. Він ґрунтується на ступені ліквідності кожної з них.

Як уже зазначалось, одним з суттєвих показників, що характеризує відмінність грошей від інших активів, є їхня ліквідність. Вважається, що гроші є ліквідним (або, інакше, таким, що легко реалізується) майном." Чим ліквідніша річ, — підкреслює американський економіст П. Хейне у книзі "Економічний спосіб мислення", — тим більше вона схожа на гроші. Коли певний вид майна досягає абсолютної ліквідності, то ця схожість досягає найвищої позначки". Відповідно і зрілість окремих функціональних форм грошей визначається ступенем їхньої ліквідності.

Цей значною мірою незвичайний для практики адміністративної економіки підхід заснований на так званому портфельному методі аналізу використання грошей. У західній літературі він розглядається як основа сучасних теорій грошових відносин. Йдеться ось про що. В умовах ринкової економіки людина має можливість зберігати своє багатство у різних формах, одна з можливих серед яких — гроші. Окрім грошей, це можуть бути різного роду цінні папери держави, акції приватних компаній, капітал у матеріально-фізичній формі тощо.

Портфельний підхід розглядає індивіда в момент, коли він володіє певним фондом багатства і приймає рішення з приводу активів, у яких він певний період збирається зберігати це багатство (майно). Звичайно, головний вплив на рішення, що має бути прийняте, спричиняє мета — одержання максимального доходу від багатства. А це, в свою чергу, пов'язане з ступенем ліквідності конкретної форми активу, якому буде віддано перевагу.

Вважається, що ліквідність будь-якого виду майна (активу), в тому числі певної грошової форми, безпосередньо пов'язана з витратами його обміну на інші види майна. Майно, витрати обміну якого дорівнюють нулю, є абсолютно ліквідним. Це, наприклад, купюри долара. Акція і довгострокова облігація, випущені в обіг, мають менший ступінь ліквідності, але на них можна отримати відсотки. Віддаючи перевагу грошам як більш ліквідній формі розміщення багатства, індивід жертвує часткою доходу, який він би міг отримати при альтернативному підході.

Отже, сенс портфельного підходу при визначенні структури особистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позицій ступеня їхньої ліквідності. Цей принцип використовують і при визначенні структури грошової маси, в тому числі при класифікації різних функціональних форм грошей. Його доцільність не може викликати сумніву, адже в цьому підході, як і в цілому в аналізі будь-яких процесів ринкової економіки, в центрі відповідних оцінок знаходяться інтереси особи — головного суб'єкта ринкових дій. На це дуже важливе положення у теорії грошей слід звернути чільну увагу.

Грошова реформа в Україні

Проголошення в серпні 1991р. України як незалежної держави зумовило необхідність запровадження повноцінної національної грошової одиниці (валюти). Такою грошовою одиницею стала гривня. Ця назва української грошової одиниці бере свій початок, як уже зазначалося, ще від доби Київської Русі. Гривнева купюра використовувалася також як грошова одиниця Української Народної Республіки. Закон про її випуск було прийнято Центральною Радою 1 березня 1918р. Отже, назва української валюти" гривня" має глибоке історичне коріння. Вона закріплена Конституцією України 1996 р.

У 1992 р. в грошовий обіг в Україні було введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний період, — український карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця взяла на себе всі удари високої інфляції 1992—1995 pp., зумовленої економічною кризою перехідного періоду.

25 серпня 1996 р. Указом Президента України було проголошено проведення в нашій державі грошової реформи. Головними завданнями реформи були:

  • заміна тимчасової грошової одиниці — українського карбованця на національну валюту — гривню;
  • зміна масштабу цін відповідно до обмінного курсу українського карбованця та гривні;
  • створення стабільної грошової системи та перетворення грошей на важливий стимулюючий чинник економічного та соціального розвитку держави.

Грошова реформа в Україні була проведена з 2 до 16 вересня 1996 р. на цивілізованих неконфіскаційних засадах з оптимальними зручностями для населення. У перший день реформи за встановленим курсом (1 гривня обмінювалася на 100 000 крб.) було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян.

У період проведення грошової реформи жителі та гості України могли вільно розпоряджатися наявними карбованцями — купувати товари, сплачувати всі види послуг, розміщувати на вклади в банки, здійснювати інші платежі, а також обмінювати карбованці на гривні.

Протягом 15 днів реформи в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 р. приймання карбованців в усі види платежів було припинено, і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.


24.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!