Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Функції та види грошей. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Функції та види грошей. Реферат

Функції грошей слугують способами реалізації їх сутності. Щоб осягнути сутність сучасних грошових систем, зміни у грошовому обігу і в самих грошах слід розглянути функції грошей як загального еквівалента

Функції грошей розглядаються як прояв їхньої сутності, вони стабільні і мало піддані змінам. У більшості випадків здійснюються лише грошима і можуть виконуватися тільки при участі людей. Такий підхід до функцій грошей означає, що гроші представляють інструмент економічних відносин у суспільстві, і саме люди, використовуючи можливості грошей, можуть визначати ціни товарів, застосовувати гроші в процесах реалізації й платежів, а також використовувати їх як засіб нагромадження.

В літературі існують різні підходи до розгляду цих функцій. К. Маркс дослідив п'ять функцій грошей:

  • міри вартості,
  • засобу обігу,
  • засобу утворення скарбів (заощадження),
  • засобу платежу,
  • світових грошей.

Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не гроші роблять товари сумірними, а втілена в них абстрактна, суспільно необхідна праця. Тому їх вартість може вимірюватись особливим товаром – грошима, що, як конкретна форма втілення абстрактної праці, самі мають вартість і можуть бути мірою вартості. Ціна – це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін, У різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу.

Процес товарного бігу, опосередкованого грошима, можна зобразити формулою Т – Г – Т, де Т – товар, Г – гроші. Цей процес включає два протилежних акти – продаж товару за гроші (Т – Г) і купівлю товару на гроші (Г – Т), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу. Перехід від безпосереднього товарообміну (за формулою Т – Т) до товарного обігу за допомогою грошей (Т – Г – Т) дає змогу успішно подолати межі (індивідуальні, часові та просторові), пов'язані з безпосереднім обміном товару на товар.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, немовби повноцінні, Враховуючи це, в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, "псувати" монети, тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з'явились паперові гроші.

Оскільки гроші – це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній "плоті". Специфіка грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що це гроші, по-перше, реальні і, по-друге, повноцінні, тобто такі, які мають власну вартість. Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має накопичити достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів.

При цьому можуть нагромаджуватися не тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Завдяки своїй високій ліквідності гроші є зручною формою збереження багатства. Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника речового багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого – створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

Функція засобу платежу тісно пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. У К. Маркса функція засобу платежу розглядається як особлива, що існує поряд з функцією засобу обігу, і аналізується після функції заощадження. Таку функцію гроші виконують при наданні і погашенні грошових позичок, при грошових взаєминах з фінансовими органами (податкові платежі, одержання засобів від фінансових органів), а також при погашенні заборгованості по заробітній платі й ін.. Функцію засобу платежу виконують і готівка, однак переважна частина грошового обігу, у якому гроші виступають як засіб платежу, приходиться на безготівкові грошові розрахунки між юридичними особами.

При удаваній подібності грошей як засобу обігу і засобу платежу маються деякі розходження. Так, наприклад, при реалізації товару на умовах негайної оплати не виникають кредитні відносини. Зворотну ситуацію ми можемо спостерігати при оплаті боргів між учасниками операцій.

В товарообороті, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

Функція світових грошей. Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості – золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото, Нині витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки (долари, фунти стерлінгів, марки, єни тощо) відіграють все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається твердими і бажаними для всіх країн світовими грошима, надійним гарантом у міжнародних розрахунках.

Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі. Як загальний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо).

Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота.

Отже, підсумовуючи, можна наголосити увагу на таких визначеннях функцій грошей:

  • Як міри вартості. Вираження вартості товару в грошах відбувається шляхом встановлення цін.
  • Як засіб обігу і платежу. Гроші відіграють роль посередника в схемі Т-Г-Т (товар-гоші-товар), усуваючи незручність схеми Т-Т (відповідно, товар-товар). У період інфляції функція грошей як засіб обігу різко падає.
  • Як засіб нагромадження. Ця функція виникла в період обігу повноцінних грошей через прагнення людей до багатства.
  • Світові гроші. Засіб міждержавних розрахунків (сучасна загальноєвропейська валюта - євро, в інших випадках - золото).

Види грошей

У процесі розвитку товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, які реалізують якусь конкретну функцію, підфункцію або їх комбінації. Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетизацію золота, підготували підґрунтя для запровадження нематеріальних носіїв грошової суті - так званих кредитних грошей.

Неповноцінні гроші - це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Основними формами неповноцінних грошей є білонна (розмінна) монета, паперові гроші (казначейські зобов'язання), банківські зобов'язання (банкноти), депозитні вклади, квазігроші. Не маючи субстанціональної вартості, усі вони застосовуються як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдяки чому вони дістали також назву кредитних.

Як зазначалося вище, саме золото виконувало грошову роль не стільки у своїй реальній вартості, скільки в номінальній. Поступово воно набуло особливої споживної вартості як загального еквівалента, що заслонила собою його природну споживну вартість. Відтак світова практика використання золотих грошей підготувала суспільство до сприйняття нематеріальних грошей, не пов'язаних із золотом, як більш ефективної грошової форми.

На цій підставі економічна думка остаточно дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту. Кредитні гроші класифікуються за кількома критеріями. Залежно від форми існування виділяють паперові гроші, монету, депозитні гроші, електронні гроші, залежно від статусу емітента та характеру емісії - казначейські та банківські гроші.

Поняття паперових грошей має два тлумачення: широке, коли паперовими називають будь-які грошові знаки, виготовлені з паперу (розмінні і нерозмінні банкноти, казначейські білети тощо), і вузьке, коли паперові гроші ототожнюються зі знаками вартості, що емітуються казначейством для покриття бюджетних витрат.

Паперові гроші - це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавче обов'язковими до приймання у всі види платежів. По суті, це - завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від субстанціональної вартості грошей, а й від реальних потреб обороту.

Мірилом їх емісії стає не потреба обороту в платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Такі гроші називають ще декретними, або казначейськими. Виникнення паперових грошей зумовлене тими самими об'єктивними причинами, які привели в кінцевому підсумку до демонетизації золота. Проте у кожному конкретному випадку до випуску паперових грошей державу спонукають більш "прозаїчні" причини. Передусім це — необхідність покрити дефіцит державного бюджету, оскільки уряд неспроможний це зробити збільшенням надходжень грошових коштів з інших джерел.

Отже, паперові гроші — це не "витвір" держави, а об'єктивний продукт розвитку економічних відносин у суспільстві. Роль держави обмежується тим, що, використовуючи об'єктивно обумовлені можливості заміни повноцінних грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови випуску їх в обіг. І доки випуск паперових грошей не перевищуватиме об'єктивних потреб обігу в грошах, доти вони будуть виконувати функції засобів обігу і платежу.

На чому ж базується довіра суб'єктів обігу до простих клаптиків паперу як до повноцінних грошей? На початку їх випуску, коли паперові гроші тільки входять в обіг, така довіра може забезпечуватися державою двома способами:

  • обіцянкою розмінювати нові гроші в майбутньому на золото, як це було в радянській Росії в 1922 р. при випуску червінців;
  • "прив'язуванням" випуску паперових грошей до кредитних грошей чи будь-яких кредитних зобов'язань, що до цього були в обігу в даній чи сусідній країні і до них сформувалася довіра суб'єктів ринку.

Після впровадження паперових грошей в обіг довіру до них може підтримувати певний час держава методами економічної політики. В умовах розвинутої ринкової економіки держава є наймогутнішим і найактивнішим суб'єктом економічних, у тому числі грошових, відносин.

Крім фактора довіри до держави-емітента, обіг паперових грошей, навіть за умови їх знецінення, підтримується й іншими чинниками. Для багатьох суб'єктів обігу немає вибору, і вони можуть обміняти свій товар, лише продавши його за паперові гроші. Передусім держава забороняє обіг іноземної валюти на внутрішньому ринку, і населення як один з найчисленніших його суб'єктів змушене продавати свою робочу силу за національні грошові знаки, що відкриває їм шлях в обіг. Тому зростання інфляції неминуче супроводжується бартеризацією, доларизацією відносин, як це було в Україні в 1990—2000 рр.

Крім того, більшість суб'єктів ринку мають певні запаси нагромаджених паперових грошей. Будучи неспроможними обміняти їх на товари чи іноземну валюту, вони змушені підтримувати їх обіг, щоб остаточно не втратити свої заощадження. Усе це свідчить про те, що паперові гроші мають не тільки певні ознаки кредитних грошей, а й явні специфічні особливості, що дає підстави класифікувати їх як окремий, менш розвинутий вид кредитних грошей. Визначальними ознаками паперових грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту; нерозмінність на золото; примусове запровадження в оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення.

Банківські гроші - це теж неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки, завдяки чому їх випуск тісно пов'язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту і підтримка стабільної вартості. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

Банківські гроші виникли стихійно з ринкових відносин, але на значно вищому ступені розвитку, на якому кредит став їх іманентною складовою. Коли ринкові зв'язки, а разом з ними і взаємна довіра суб'єктів ринку досягли такого рівня, що один із суб'єктів наважився передати другому товар чи іншу вартість під зобов'язання заплатити в майбутньому, була відкрита можливість виникнення принципово нової форми кредитних грошей, альтернативної паперовим грошам.

Сам торговельний оборот породив так звані торгові гроші у формі боргової розписки, або комерційного векселя. Використаний як платіжний засіб, він став обертатися. З простої розписки боржника вексель стихійно перетворився в платіжний і купівельний засіб, тобто в носія важливих функцій грошей.

Проте економічна потуга комерційних структур - емітентів векселів була незначною, тому сфера їх застосування як грошей була обмеженою. З розвитком банківського кредиту і банківської справи взагалі банки стали випускати замість комерційних векселів свої зобов'язання - банкноти, які поступово перетворилися в універсальний платіжний і купівельний засіб і стали самостійним видом кредитних грошей - банківськими грошима. Згодом, коли банки стали широко залучати банкноти від клієнтів на вклади, виникла друга форма банківських грошей - депозитні гроші.

Банкнота в самому загальному трактуванні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Історично "класична" банкнота виникла з розписки середньовічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов'язання повернути його за першою вимогою. У міру зростання багатств банків їхні розписки (банкноти) стали користуватися такою довірою, що почали прийматись у платежі нарівні із золотою монетою.

Характерними ознаками "класичної" банкноти є:

  • випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;
  • обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників;
  • подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізнялася від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота — суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкноти на відміну від векселів є безстроковими зобов'язаннями, не пов'язаними з конкретними торговельними операціями.

Період "класичної" банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929- 1933 рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості - розмін на золото. Це значно зблизило сучасні банківські гроші з паперовими, оскільки зняло внутрішнє гальмо їх знецінення.

Проте справа полягає не тільки в припиненні розміну банкнот на золото. У сучасних умовах зазнав деформації і механізм автоматичного регулювання емісії банкнот на основі вексельного забезпечення. Передусім поряд з комерційними стали значно ширше використовуватися казначейські векселі та облігації державних позик для забезпечення випуску банкнот. Оскільки зобов'язання держави не є реальними цінностями, кредитування їх емісійним банком значно ускладнило зв'язок емісії з реальними потребами обороту.

Різке зниження частки комерційних векселів і збільшення казначейських векселів та облігацій держави в забезпеченні емісії грошей означає переорієнтацію її з потреб товарообороту на потреби державного казначейства. Через задоволення останніх банкноти потрапляють у сферу товарообороту, при цьому лише частково вони задовольняють його потреби, а частково виявляються зайвими, проте залишаються в обороті. У цьому відношенні механізм емісії банкнот стає подібним до механізму емісії паперових грошей. Це також зближує сучасну банкноту з казначейськими білетами.

Разом з тим така банкнота повністю не втрачає своїх специфічних ознак банківських грошей, зберігає в обігу певні переваги порівняно із суто паперовими грошима і є найпоширенішою формою готівкових грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Головні її ознаки і переваги полягають у тому, що навіть на покриття витрат держави вона випускається не безпосередньо і безповоротно, а через кредитування під боргові зобов'язання казначейства. Ця, здавалося б, незначна деталь емісійного механізму має принципове значення.

Вона передбачає, що держава як економічно самостійний суб'єкт грошового обороту може брати участь в емісійному механізмі нарівні з комерційними підприємствами, якщо прагнутиме до забезпечення збалансованості свого фінансового господарства і виявиться здатною своєчасно погашати свої борги емісійному банку.

У зв'язку з цим важливого значення набуває проблема регулювання державного боргу, підтримання його обсягів на економічно обґрунтованому рівні, установлення широкого демократичного контролю за його формуванням, включаючи лімітування його розмірів, а також за взаємовідносинами між казначейством і центральним емісійним банком.

Дуже важливо, щоб ці два органи, що перебувають по різні боки емісійного джерела, не стали "двома кишенями на одному й тому ж самому державному піджаку", якими розпоряджається "одна рука". У такому випадку гроші завжди будуть безперешкодно "перекочовувати" з емісійної "кишені" в казначейську й остаточно зникне відмінність між банкнотами і казначейськими білетами. Щоб не допустити цього, більшість країн законодавче встановили чітке розмежування між центральним емісійним банком та державним казначейством, вивівши банк з підпорядкування уряду і зробивши його самостійним державним провідником монетарної політики.

Зважена політика щодо державного боргу та виплати доходу за облігаціями державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це дає можливість центральному банку через регулювання свого портфеля таких паперів впливати на масу банкнот, продаючи їх на фондовому ринку — зменшувати, а купуючи — збільшувати їх кількість в обороті.

Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними векселями. Проте дія його значно змінилася. Банківські позички під комерційні векселі стали видаватися переважно в депозитній, а не в банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обороті, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.

Чек є письмовий наказ власника поточного рахунка в банку про виплату зазначеної суми визначеному обличчю, чи кому обличчя накаже, чи пред'явнику чека. Використовується як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. На відміну від векселя, він є безстроковим зобов'язанням.

Для того щоб чек мав силу законного боргового зобов'язання, він повинний мати:

  • указівка на того, хто має право одержати ці гроші;
  • суму платежу цифрами і прописом;
  • назва і місцезнаходження банку;
  • підпис чекодавця.

Чеки поділяються на:

  • іменні – з правом передачі третій особі,
  • без права передачі третій особі;
  • пред'явницькі.

Депозитні гроші - це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використовуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів - чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і суми окремих платежів досягають значних розмірів. Вона має істотні переваги перед готівковою формою грошей (банкнотами): значно економніша, зручніша у користуванні, піддається контролю з боку банків за оборотом після емісії. Тому у сучасних умовах депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Їхня частка становить близько 90% усієї грошової маси в обороті.

Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб'єкт грошового обороту може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на рахунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і в такий спосіб погасити борг.

Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні грошові суми успішно виконують функції купівельного та платіжного засобів, а відтак включаються в загальний грошовий оборот. В Україні в перехідний період не було достатніх передумов для широкого застосування депозитних грошей. Низька надійність банків та високий рівень тінізації економіки спричинили зниження частки депозитних грошей у загальній масі в окремі роки до 50%, що негативно впливало на стан грошового обороту та функціонування банків.

Електронні гроші - це різновид депозитних грошей, коли переказування грошових сум по рахунках у банках здійснюється автоматично з допомогою комп'ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки; досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах готівкою.

Носієм електронних грошей є пластикова картка - іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплатити через комп'ютерні мережі свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання готівки. Упровадження пластикової картки в розрахунково-платіжну практику значно розширило сферу функціонування депозитних грошей, включило в неї масові платежі населення, прискорило обіг грошей, створило великі зручності для платників, зменшило витрати обігу. Все це надало депозитним грошам нової якості, що знайшло відображення в новій назві - "електронні гроші".

"Квазігроші", або майже гроші, - це специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин: коли в стандартних формах значно послаблюється грошова суть. Так, при розміщенні грошей у довгострокові вклади вони зберігають звичайну форму депозитних грошей, проте при цьому дещо знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними засобами; коли грошові функції виконують нестандартні форми, які не можна віднести до жодної з зазначених вище.

Література

1. Гальчинський А. Теорія грошей. Навчально-методичний посібник. – К. "Основи", 1998.

2. Гейдер І. Грошові реформи в зарубіжних країнах // Фінанси України, 1996 №3, ст. 62.

3. Гребеник Н. Основні засади грошово-кредитної політики на 1999 рік. // Вісник НБУ – 1999 №5 ст. 3-5.

4. Гребеник Н. Основні засади грошово-кредитної політики на 2001 рік. // Вісник НБУ – 2000 №11 ст. 2-5.

5. Гриценко А. Гроші: виникнення, сутність, функції та агрегати // Економіка України – 1999 № 2 ст. 62.

6. Гроші та кредит: Підручник /Ред. Б. С. Івасів. – Тернопіль, 2000.

7. Гроші та кредит: Підручник /Ред. М. І. Савлук – К.:КНЕУ, 2001.

8. Грошово-кредитна політика в Україні. /Ред. В. І. Міщенка к.: ТОВ "Знання", 2000.

9. Грошово-кредитний ринок України: тенденції та проблеми розвитку // Вісник УДАУ, К.: 2000 №3 ст. 224.

10. Денежная реформа в посткоммунистических странах / Под ред. Дж. Дорна, Р. М. Нуреева. – М., 1995.

11. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов / Под ред. Е. Ф. Жукова – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ 1999.

12. Економіка і теоретичні основи. / Ред. В. Ковальчук – Тернопіль 1997.

13. Економічна історія України і Світу: Підручник / Б. Д. Лановик та ін. – К.: Вікар, 1999.

14. Кухарець Л. Перші фінансові кроки України // Фінанси України 1997, №1 ст. 100.

15. Лагутін В. Д. Гроші та грошовий обіг – К., 1999.

16. Лановик Б. Д. Економічна історія: курс лекцій – К., 2000.

17. Лисицький В., Руднєв О., Лисицький І. Знову про гроші та борги в економіці України // Вісник НБУ, 2000 №1 ст. 17-21.

18. Лукашевич Л. М. Україна: історико-економічний огляд: Монографія. – К., 1997.

19. Лютий І. Грошово-кредитна політика та особливості її реалізації в Україні // Фінанси України, 2000 №1 ст. 20.


24.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!