Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Світове господарство: суть та структура. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Світове господарство: суть та структура. Реферат

Економіка країн і регіонів світу неоднаково диференційована, і це є виявом різностадійності їхнього розвитку

В економічно розвинутих країнах, частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції динаміки промисловості й господарства в цілому складаються під впливом науково-технічної революції та інформаційної революції. У найменш розвинутих країнах ще чекають свого вирішення проблеми (які часто зростають до глобальних), породжені історичною спадщиною економічної залежності та структурної відсталості, неосвоєністю економічних ресурсів, тягарем демографічної ситуації тощо.

Виходячи з цього, структура сучасного світового господарства може бути представлена як сукупність таких типів країн.

Група економічно розвинутих країн з рисами постіндустріального розвитку налічує лише півтора-два десятки держав, де проживає 1/6 – 1/7 населення планети, але виробляється 3/5 промислової продукції світового господарства, в тому числі 2/3 продукції машинобудування. Потужний виробничий потенціал нагромаджений нині не тільки в Північній Америці, особливо в США, а й у Західній Європі та Японії.

Економіка цих країн досягла високого ступеня насичення засобами і предметами праці, в них зосереджені величезні фінансові ресурси, і в інвестиційний прогрес тут залучаються не тільки власні ресурси, а й 9/10 прямих іноземних інвестицій світового ринку капіталу. Приблизно і таких самих масштабах залучають ці країни у свій інноваційний процес інтелектуальний капітал планети. На ці країни припадає більша частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу.

У групі середньо розвинутих країн з перехідною економікою теж сформулювалися доволі високий технічний потенціал і сучасні механізми ринкової економіки, але їхнє господарство має поки що скромніші економічні показники порівняно з економно розвинутими країнами. В цій групі можна вирізнити такі підгрупи:

Країни, в яких індустріальні перетворення відбувалися із запізненням. Це Іспанія, Португалія, Туреччина, Греція тощо. Розвиток їхньої економіки в певному проміжку ХХ століття стримувався пережитками суспільних відносин попередніх формацій. Але протягом останніх десятиліть саме тут відбуваються динамічні процеси економічної перебудови. Прискорено розвивається невиробнича сфера, стабільно працюють будівельна індустрія ті транспорт, сільське господарство за відносного скорочення його частки в структурі економіки демонструє ефективне функціонування в рамках агропромислового комплексу, в обробній промисловості зростає вага машинобудівних галузей, надзвичайно велику роль відіграє індустрія туризму.

Нові індустріальні країни. На Сході Азії це так звані далекосхідні "тигри" (або "дракони") – Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, у перспективі й інші держави; в Латинській Америці – Мексика, Бразилія, Аргентина, Чилі, Уругвай та ін. В цих країнах ідуть особливо динамічні процеси перебудови економіки. Поштовх прискоренню економічного розвитку дало залучення значних інвестицій іноземного капіталу та передових технологій із промислово розвинутих країн. Подальше просування структурних перетворень пов’язане із вдало проведеними економічними реформами, у процесі яких створено сучасну організаційно-управлінську та функціонально-галузеву структуру господарства. Ключову роль у структурі господарства.

Постсоціалістичні країни з перехідною економікою, що стали на шлях побудови ринкового господарства, мають потужну індустріальну базу і розгалужений агропромисловий комплекс.

Враховуючи специфіку становлення суверенітету молодих незалежних держав, динаміку і ступінь завершеності економічних реформ, а також особливості економіко-географічного положення, серед постсоціалістичних країн вирізняють країни Євразії і незалежні країни – колишні республіки СРСР.

До постсоціалістичних країн Євразії в Центральній Європі належать:

  • Польща,
  • Чехія,
  • Словаччина,
  • Угорщина,
  • Румунія,
  • Болгарія,
  • Югославія (у складі республік Сербія і Чорногорія),
  • Словенія,
  • Хорватія,
  • Боснія та Герцеговина,
  • Македонія,
  • Албанія;
  • в Азії – Монголія.

Молодими незалежними державами на теренах колишнього Радянського Союзу стали:

  • Росія,
  • Україна,
  • Білорусь,
  • Литва,
  • Латвія,
  • Естонія,
  • Молдова,
  • Грузія,
  • Вірменія,
  • Азербайджан,
  • Казахстан,
  • Таджикистан,
  • Туркменістан.

Головні особливості структури господарства цих двох підгруп країн такі:

  • високий рівень суспільного й територіального (географічного) поділу праці,
  • розгалужені й цілком сформовані функціонально і територіально господарські системи, які за своїми ознаками мало відрізняються від відповідних структур економічно розвинутих країн.

Але на сучасному етапі постсоціалістичним країнам бракує капіталу, а в більшості галузей використовується застаріла техніка і технологія. Тут тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структури ринкового господарства.

Країни, що розвиваються, - це понад 120 держав Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, в яких проживає більша частина населення Землі. Багато з них стали незалежними тільки з середини (або з 60-70-х років) ХХ століття, частина має досить тривалий досвід самостійного розвитку, зокрема країни Латинської Америки, які здебільшого здобули незалежність протягом ХІХ століття. У другій половині ХХ століття у країнах, що розвиваються, відбулися значні зміни: помітно зріс національний прибуток, формується сучасне господарство, стабілізується їх місце в міжнародному поділі праці. Ці країни – важливий постачальник сировини на світовий ринок. Проте на шляху самостійного розвитку молоді держави натрапляють на значні труднощі.

Країни з порівняно зрілою структурою господарства – це, наприклад, Індія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Індонезія – в Азії; Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор, Ямайка тощо – в Латинській Америці; Марокко, Туніс, Єгипет та ін. – в Африці. В цих країнах відбуваються процеси, що супроводжували свого часу економічне зростання в сучасних "нових індустріальних" країнах, активно взаємодіють місцевий та іноземний капітал, набирає потужностей молода промисловість, де, крім гірничовидобувної, розвивається й обробна, енергетика, вдосконалюються транспортні комунікації, сфери обслуговування, активно ведеться підготовка національних кадрів.

Середній підтип утворюють нафтовидобувні країни, що розвиваються. Це Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, а також Ірак, Іран та інші. Завдяки величезним надходженням від торгівлі нафтою вони мають сприятливі можливості для розвитку сучасного господарства, фінансової сфери, містобудування та соціальної сфери.

Численним є підтип найменш розвинутих країн. Це країни з надзвичайно слабким розвитком продуктивних сил. Їм майже нічого запропонувати на світовий ринок. У країнах цього типу переважають традиційна система господарства, докапіталістичні (здебільшого феодальні) відносини. Серед найбідніших країн: Ангола, Ефіопія, Сомалі, Танзанія, Чад, Мозамбік, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Малаві та ін. в Африці; Кампучія, Бангладеш, Ємен, Афганістан тощо – в Азії.

Таку структуру світового господарства пропонують нам деякі підручники з світової економіки та економ теорії.

За іншою організаційно-економічною структурою сучасного світового господарства визначає поєднання регіональної та функціональної підструктур. Регіональна підструктура світового господарства представлена економічними об’єднаннями країн, що ґрунтуються на територіальному принципі і мають на меті розв’язання широкого кола економічних проблем. До неї належать міждержавні загальноекономічні об’єднання та регіональні економічні комісії Організації Об’єднаних Націй (ООН).

Функціональна підструктура представлена міждержавними економічними організаціями з певних питань функціонування світового господарства. Це спеціалізовані економічні об’єднання ООН із загально функціональних та галузевих напрямів; міждержавні галузеві організації; міжнародні галузеві організації підприємців; Міжнародні кооперативні організації.

У регіональній підструктурі виділяють економічні інтеграційні об’єднання, які діють на основі комплексу спільних економічних інтересів. Життєздатність цих об’єднань забезпечують також географічна і культурна близькість, природний фактор, спільність наукових інтересів різних країн району. Економічний та екологічний аспекти сучасного розвитку науки і техніки розширюють сферу взаємних інтересів. Організаційно-економічні умови, міждержавна уніфікація суспільних потреб сприяють створенню передумов для спільних дій.

Одним із головних суб’єктів світової економіки, який теж можна внести до структури світового господарства є ТНК. Вони представляють собою господарські об’єднання, що складаються з головної (материнської) компанії та зарубіжних філіалів. Головна компанія контролює діяльність об’єднань підприємств, що входять до ТНК, шляхом володіння частин їх капіталів. ТНК виступають рушійною силою у процесі транс націоналізації, вони є торговцями, інвесторами та розповсюджувачами сучасних технологій, а також стимуляторами міжнародної торгівельної міграції.

ТНК в багатьох випадках визначають динаміку та структуру, рівень конкурентоспроможності на світовому ринку товарів та послуг, а також міжнародному русі капіталів та передачі технології (знань) ТНК грають головну роль в інтернаціоналізації виробництва, про яке вже згадувалося. Повертаючись до попередньої структури можна зазначити, що усі основні ТНК належать США, Японії та ЄС.

Цілісність соціально-економічних підсистем світового господарства сприяє розвитку його регіональної та функціональної підструктури. У такому взаємозв’язку криється внутрішнє джерело розвитку сучасного світового господарства.

Література

  1. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Несторенко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред.. Г. Н. Климка, В. П. Несторенка. – 2-ге вид., перероб. і доповнене. – К.: Вища шк.. – Знання, 1997. – 743с.: іл.
  2. Мочерний С. В. Політекономія: Підручник. – К.:Вікар, 2003. -386с. – (Вища освіта ХХІ ст.).
  3. Міжнародна економіка: Підручник / За ред. А. П. Румянцева. – К.: Знання – Прес, 2003. -447с. (Вища освіта ХХІ ст.
  4. Основи економічної теорії: Підручник / за загал. ред Ю. В. Ніколенка. - 3-тє вид. – К.: ЦУЛ, 2003 – 540с.
  5. Політекономія: Підручник / за загал. ред. Ю. В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – 412с.


24.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!