Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Економічна теорія: доходи в ринковій економіці. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Економічна теорія: доходи в ринковій економіці. Реферат

В ринковій економіці кожний ресурс, необхідний виробництву, продається. Ціна його купівлі-продажу визначається законами ринку. Власник кожного ресурсу в ринковій економіці дістає винагороду в разі продажу або здачі в оренду ресурсу

Конкретні форми ринкової винагороди за надані ресурси – це:

  • рента,
  • заробітна плата,
  • позичковий процент,
  • прибуток.

Рента - це ціна за використання землі й інших природних ресурсів, кількість яких обмежена. Розглядаючи формування попиту і пропозиції на землю, ми зробили припущення, що всі землі сільськогосподарському обороті мають однакову якість. Таке спрощення дало нам можливість акцентувати увагу на особливостях попиту і пропозиції.

Пропозиція землі, як вам уже відомо, є фіксованою, а її вплив на земельну ренту - пасивним. Попит стає основним фактором, який визначає розмір земельної ренти. Проте сам попит на землю (та на інші природні ресурси) залежить від якості землі.

Землі розрізняються за своєю родючістю, розташуванням щодо ринків збуту продукції, кліматичними умовами місцевості. Витрати на одиницю продукції на кращих, середніх і гірших землях неоднакові. На товарних ринках (ринок зерна, ринок картоплі тощо) одна й та сама продукція реалізовуватиметься за однаковою ціною.

При цьому виробник-підприємець, який працював на кращих землях, одержить більший доход, ніж той, хто виростив урожай на гіршій землі. Останньому ринкова ціна після відшкодування більших витрат забезпечить менший доход. Якщо підприємці користуються кращими ділянками землі на умовах оренди, то одержавши більший доход, вони повинні віддати власникові землі ту частину доходу, яку одержано саме завдяки кращім умовам землекористування. Ця частина називається диференціальною рентою, тому що її розмір диференціюється залежно від якості землі.

Чому до сільськогосподарського виробництва залучають не тільки кращі, а й гірші та середні землі? Це викликано зростанням населення і попиту на сільськогосподарську продукцію.

Диференціальна рента створюється на кращих і середніх ділянках і не створюється на гірших. Але й найгіршу ділянку не надаватимуть у користування безоплатно. Той доход, який одержує власник незалежно від якості землі, що він надає у користування, називається абсолютною рентою.

Чому існує своєрідна плата за ресурс землі у вигляді абсолютної ренти?

Це пов'язано з унікальністю цього ресурсу, а саме з тим, що землю можна створити, збільшивши обсяг площ, вона не може бути замінена іншим ресурсом так, як це відбувається з працею і капіталом.

Слід зазначити, що якість землі - не лише природний дар. Людина може підвищити продуктивність землі за рахунок її очищення, дренажу, іригації, і тоді попит на землю збільшується, що зумовлює збільшення ренти.

Землю, дійсно, нічим не можна замінити, проте її можна використовувати для різних цілей. Одна й та сама ділянка землі може бути посівною площею, пасовищем для худоби, будівельним майданчиком, футбольним полем. Усе це - альтернативне використання землі. Рентні платежі, що їх вносять користувачі землі (фермери та інші підприємці), є платою за вилучення землі з альтернативного використання.

Є альтернатива й у власника землі, він може:

  • продати землю,
  • здати в оренду
  • або залишити за собою.

Від продажу землі він хотів би мати таку суму, яка, будучи покладена в банк, приносила б йому дохід не нижчий, ніж рента. Інакше йому вигідніше надавати землю в оренду й одержувати ренту. На підставі цього підраховується ціна землі - капіталізована земель на рента.

Ціна землі в ринковій економіці зростає, що, безперечно, очікує і нашу країну в процесі побудови справжнього ринку.

Заробітна плата - це винагорода, яку одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємець працівникові за використання його праці. За що конкретно платить підприємець працівникові, коли наймає його на роботу? Логічно було б припустити, що він платить за те, за що й ми платимо, купуючи інші товари, а саме - за корисний ефект, який дає споживання даного товару. Використання праці в процесі виробництва - це послуга, яку надає працівник наймачеві. Її ціною і є заробітна плата.

Економісти виходять із теорії граничної продуктивності у поясненні заробітної плати. Згідно з цією теорією, в забезпеченні випуску продукції (Q) беруть участь три фактори виробництва:

  • праця (l),
  • земля (L),
  • капітал (K).

На мові математики це означає, що величина випуску продукції є функцією від трьох незалежних змінних:

Q = f (l, LK).

За кожним фактором, що бере участь у процесі створення продукту, стоїть власник, який має одержати винагороду пропорційно своєму внескові. Оскільки йдеться про фактор праці, припустимо, що величини двох інших факторів зафіксовані на незмінному рівні. Тоді збільшення фактору праці на одиницю (наприклад, на одному працівника) приведе до відповідного приросту продукції.

Саме цей приріст продукції, одержаний за рахунок найму ще одного (додаткового, граничного) працівника, й утворює граничний продукт праці. Підприємцеві вигідно збільшувати кількість найманих робітників до тієї межі, поки вартість граничного продукту дорівнює заробітній платі.

Гранична продуктивність праці, як зазначалось у попередній темі, є одним з вирішальних факторів попиту на працю. Ціну пропозиції праці визнають фактори економічної поведінки працівника на ринку. Працівник вибирає між втратою свого вільного часу і тими споживчими благами, які він може придбати, одержавши винагороду за працю. Отже, нижньою межею ціни праці з боку пропозиції має бути така вартість споживчих благ, яка, принаймні, дає працівникові змогу відшкодувати витрати своєї робочої сили.

Ставки заробітної плати істотно різняться залежно від професії, рівня кваліфікації і навіть у межах однієї професії. Таке явище називається диференціацією заробітної плати. В загальних рисах вона може пояснюватися взаємодією попиту і пропозиції. Пригадаємо: якщо пропозиція певного то вару (робочої сили) перевищує попит, то ціна (заробітна плата) рухатиметься вниз. І, навпаки, коли високий попит зустрічається з недостатньою пропозицією, то ціна (заробітна плата) зростає. Але чому попит і пропозиція є різними на різних ринках праці? Фактори диференціації заробітної плати залежать від умов праці, конкуренції, мобільності робочої сили.

Працівники відрізняються один від одного природними здібностями, рівнем освіти, кваліфікацією. Водії таксі не можуть конкурувати з бухгалтерами, а ті - з оперними співаками. Це перешкоджає вирівнюванню заробітної плати, зберігаючи професійні відмінності. Унікальні здібності людини оплачуються вище і в межах однієї професії, роблячи талановитого працівника незамінним: соліст опери оплачується вище, ніж той, хто співає в хорі.

На рівень заробітної плати впливають умови праці. Щоб утримати людей на роботі у шкідливих для здоров" я умовах, треба доплачувати їм, компенсуючи негативний вплив шумових ефектів, забрудненості, вібрації тощо.

Конкурентному становленню рівноважної заробітної плати перешкоджають і обмеження мобільності робочої сили. Людина прив'язана до місця своєї роботи місцем проживання. Іноді не можна змінити роботу через обмеження з боку профспілок. Обмеження конкуренції на ринку праці пов'язані і з соціальними факторами. Так, жінки, як правило, одержують нижчу заробітну плату: багато підприємців, наймаючи працівників, надають перевагу чоловікам.

Позичковий процент є винагородою, яку дістає власник грошей за те, що надав їх підприємцям або приватним особам для користування. Гроші самі по собі не є продуктом, тобто не можуть виробляти товари чи послуги. Але за гроші підприємці купують засоби виробництва, наймають робочу силу, орендують землю і як наслідок одержують готову продукцію. Оскільки частину готової продукції одержано завдяки використанню позичених грошей, підприємець має не лише повернути борг, а й заплатити за користування грошима.

Ціна, яку сплачують за користування грошима, називають ставкою або нормою позичкового процента. Вона розраховується як процент від кількості позичених грошей. Наприклад, якщо ви позичили 1000 грошових одиниць, а маєте повернути через рік 1200, то річна ставка процента становитиме 20.

Ставка процента визначається взаємодією попиту і пропозиції на грошовому ринку. Рівень ставки про цента залежить від багатьох факторів. Насамперед слід розрізняти номінальну та реальну ставку процента. Номінальна ставка - це кількісний вираз процентної ставки за поточним курсом грошової одиниці. Реальна ставка це номінальна ставка мінус рівень інфляції.

Припустимо, банк видав позичку під 50%, але рівень інфляції також становить 50%. У такий ситуації інфляція "з'їсть" приріст грошей.

Ставки процента диференціюються залежно від кількох факторів.

Кредитор завжди ризикує, що позичальник не зможе заплатити борг.

Чим більшим є такий ризик, тим вищу ставку процента правитиме кредитор. Довгострокові позички даються під вищий процент, ніж короткострокові, оскільки кредитори можуть мати фінансові збитки, відмовляючись на довго від користування своїми грошима. Кредитор надасть перевагу такому розміщенню грошей, де доход не оподатковується, навіть і за менший процент.

Якщо банк не має конкурента, він може призначити будь-яку ви соку ставку процента. Розвиток конкуренції в банківській справі, усунення монополізму сприяють гнучкості процентних ставок.

Прибуток - це винагорода, яку одержує підприємець. У наступному розділі йтиметься про підприємство як унікальне явище ринкової економіки, про те, як підприємець обчислює свої доходи. В даній темі розглянемо прибуток як ще одну форму ринкової винагороди.

Власник землі одержує ренту, працівник - заробітну плату, власник грошового капіталу - процент, а підприємець винагороджується прибутком. Це є плата за те, що він організовує виробництво, управляє ним, впроваджує інновації, ризикує. Виконуючи свої функції підприємець забезпечує перевищення виручки (доходу) від реалізації продукції фірми над витратами на виробництво.

Джерелом підприємницького доходу є досконалість організації виробництва та кваліфікації управління. Завдяки цьому підприємець може навіть без додаткових інвестицій скоротити витрати на виробництво, підвищити продуктивність праці. Частка прибутку в ціні продукції збільшиться. Реалізація нових ідей у процесі виробництва сприяє зниженню витрат, поліпшенню якості товарів і послуг, появі на ринку нової продукції, збільшенню обсягів продажу, що забезпечує додатковий доход фірмі.

Підприємницький дохід включає в себе плату за ризик, який бере на себе підприємець. Економічним (або підприємницьким) ризиком називається загроза того, що підприємець матиме збитки, втратить ресурси чи одержить доходи менші, ніж ті, на які він розраховував.

Але винагороду підприємець отримує, звичайно, не просто за те, що ризикує, а за те, що вміє передбачати наслідки ризику, своєчасно запобігти можливим втратам, реально оцінити найкращі варіанти проведення виробничо-торговельних операцій. Ризик, на який свідомо йде підприємець, упереджуючи всі негативні наслідки, є розумним.

Це - гідна підстава для винагороди.

Прибутки, які одержують окремі підприємці, відрізняються за величиною. Їх диференціація зумовлюється різними факторами.

Чим більше коштів вкладено у виробництво, тим більші обсяги виробництва, а отже, більша і виручка від реалізації, а в ній - прибуток. Величина прибутку залежить від прибутковості, тобто від співвідношення прибутку і витрат. Прибутковість залежить від технологічних особливостей і рівня технічного розвитку виробництва. Скорочення витрат на виробництво підвищує частку прибутку в ціні продукції.

Прискорення обороту капіталу навіть при незмінній сумі коштів, що обертаються, збільшує обсяги виробництва та реалізації продукції, а значить, і величину прибутку.

Коливання ринкової ціни спричиняє коливання величини прибутку.

Якщо ціна формується на рівні витрат, фірма взагалі не отримує прибутку.

Ціна на рівні, що перевищує витрати, дає можливість одержувати прибутки. Своїми зусиллями у сфері реалізації фірма може стимулювати попит на продукцію і в такий спосіб підвищити прибуток.

Прибуток, що обчислюється як різниця між виручкою (ціною реалізації) та витрати фірми (на виробництво і реалізацію продукції), - це збалансований або бухгалтерський, прибуток. Щоб одержати його, фірма має зробити певні виплати та відрахування. Головним чином, це - податок на прибуток, проценти за кредити, рентні платежі.

Після всіх відрахувань у фірмі залишається чистовий прибуток. Хоча він є власністю підприємця, його ніколи не використовують тільки на особисті цілі.

В ринковій економіці прибуток є головним джерелом фінансування розвитку фірми.

У конкурентній економіці прибуток виконує три функції:

  • а) розвитку виробництва, оскільки частина прибутку знову вкладається в розширення та оновлення виробництва, підготовку та перепідготовку кадрів, преміювання працівників тощо;
  • б) стимулу виробництва, оскільки прибуток спонукає підприємця до пошуку нових, нетрадиційних рішень у виробництві та реалізації продукту;
  • в) орієнтира доцільного розподілу ресурсів, оскільки прибуток показує, яку галузь слід розвивати, а яку, навпаки, скорочувати як не конкурентоспроможну.


21.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!