Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Кількісна оцінка економічного ризику: методи визначення та обліку. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Кількісна оцінка економічного ризику: методи визначення та обліку. Реферат

Статистичний метод. Метод аналізу доцільності витрат. Метод експертних оцінок. Аналітичний метод. Метод використання аналогів. Комплексна оцінка економічного ризику

1. Статистичний метод

Цей метод широко застосовується й у тих випадках, коли при проведенні кількісного аналізу фірма має у своєму розпорядженні значний обсяг аналітико-статистичної інформації з необхідних елементів аналізованої системи за n-кількість періодів часу. Під час проведення аналізу використовуються дані, що стосуються результативності здійснення фірмою розглянутих дій. При використанні цього методу ступінь ризику виражається через величину середньоквадратичного відхилення від очікуваних величин.

Ступінь ризику являє собою імовірність настання случаючи втрат (імовірність реалізації ризику), а також розмір можливого збитку від нього.

Невизначеність господарських ситуацій багато в чому визначається фактором випадковості. Випадкової називають таку величину, що у результаті іспиту прийме одне і тільки одне можливе значення, наперед невідоме і залежне від випадкових причин, що заздалегідь не можуть бути враховані.

Як випливає з теорії ймовірностей, а саме, з теорії розподілу Пуассона при великій кількості спостережень за випадковими подіями, їхнє повторення відбувається з визначеною частотою. Частота випадкової події являє собою відношення числа появи цієї події до загального числа спостережень.

Статистична стійкість випадкової величини означає, що при багаторазовому спостереженні її значення мало змінюються. Це є причиною того, що частоти випадкової події групуються біля деякого числа. Стійкість частоти відбиває об'єктивна властивість випадкової події, що складає деякою мірою його можливості. Міра даної можливості конкретної випадкової події являє собою його імовірність. Навколо цього числа імовірності групуються частоти конкретної події.

Дана властивість випадкових величин особливо важливо для теорії ризику з того погляду, що воно дає можливість прогнозувати імовірність реалізації конкретних видів ризику, тобто дати їм кількісну оцінку.

Сутність статистичного методу оцінки ступеня ризику ґрунтується на теорії імовірності розподілу випадкових величин. Це положення означає, що, маючи достатню кількість інформації про реалізацію визначених видів ризику в минулих періодах для конкретних видів підприємницької діяльності, будь-який суб'єкт господарювання здатний оцінити імовірність реалізації їх у майбутньому. Дана імовірність і буде ступенем ризику.

Статистичний метод по визначенню ризику проекту використовується для обчислення очікуваної тривалості кожної роботи і проекту в цілому. Суть цього методу полягає в тім, що для розрахунку ймовірність виникнення втрат аналізуються всі статистичні дані, що стосуються результативності здійснення розглянутих операцій. Частота виникнення деякого рівня втрат знаходиться по наступній формулі:

Ф = К / Кобщ, де Ф - частота виникнення деякого рівня втрат; К - число випадків настання визначеного рівня втрат;

Кобщ - загальне число випадків у статистичній вибірці.

Для побудови кривої ризику і визначення рівня утрат уводиться таке поняття як область ризику.

Областю ризику називається деяка зона загальних утрат ринку, у границях яких утрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику.

Виділяють наступні області ризику:

  • стандартна (безризикова) область;
  • задовільна (область мінімального ризику);
  • гранична (область підвищеного ризику);
  • сумнівна (область критичного ризику);
  • безнадійна (область неприпустимого ризику).

Для визначення максимального рівня ризику Урмакс використовується графік Лоренца. Для його побудови частоти вибудовуються у висхідний ряд і визначаються кумулятивні (накопичені) підсумки. Дані відкладаються на сторонах квадрата 100*100.

При відсутності втрат, тобто при роботі фірми в безризиковій області, лінія Лоренца буде представляти пряму. Якщо рівень ризику підвищується, частота втрат буде розподіляться нерівномірно. Максимальний рівень ризику визначається по формулах:

Урмакс= (1-АВ/АС) *100;

Урмакс= АВ1/АС*100

Для розрахунку ступеня визначеного виду ризику необхідно знати закон його розподілу, тобто володіти інформацією про тім:

  • при наявності яких умов він може бути реалізований;
  • як його реалізація буде відбита на діяльності господарського суб'єкта.

Математичне чекання даного відображення являє собою суму добутків усіх можливих значень на імовірність їхнього виникнення:

М (Х) =Х1Р1 + Х2Р2 +... +ХnPn,

де: М (Х) - математичне чекання;

Х1; Х2, Хn - значення, що може приймати досліджуваний параметр у залежності від конкретних умов;

Р1; Р2, Рn - імовірність прийняття цих значень.

Таким чином, імовірнісний зміст математичного чекання конкретного параметра від проведення підприємницької діяльності полягає в тому, що воно приблизно дорівнює середньому арифметичний його що спостерігаються (можливих) значень.

Однак, математичне чекання ще не є повною характеристикою випадкової величини. Для більш повної її характеристики необхідно використовувати й інші числові характеристики. Так, для того, щоб оцінити, яким образом будуть розсіяні значення обраного параметра (наприклад, прибутку) від його середнього прогнозованого значення (тобто від математичного чекання) доцільно використовувати таку характеристику, як дисперсія.

Теорія ймовірностей визначає дисперсію як математичне чекання квадрата відхилення:

D (X) =V (X2) - [M (X) ]2.

Величина, за допомогою якої можна оцінювати розсіювання (відхилення) можливих значень випадкової величини від її середнього значення, називається середньоквадратичне відхиленням. Середньоквадратичне відхилення являє собою квадратний корінь з дисперсії.

Таким чином, економічний зміст середньоквадратичного відхилення з погляду теорії ризиків полягає в тому, що воно є характеристикою конкретного ризику, що показує максимально можливе коливання визначеного параметра від його середньо очікуваного значення. Дане положення дозволяє використовувати середньоквадратичне відхилення як показник ступеня ризику з погляду імовірності його реалізації.

Причому, чим більше величина середньоквадратичного відхилення, тим ризикованіше дане управлінське рішення і, відповідно, більш ризикований даний шлях розвитку підприємства.

Продемонструємо розрахунок математичного чекання, дисперсії і середньоквадратичного відхилення на прикладі діяльності фірми, що стоїть перед вибором конкретного напрямку свого розвитку.

Припустимо, що в деякого підприємства є можливість вибору стратегії свого розвитку по одному з двох можливих напрямків. При цьому перший варіант характеризується тим, що для його розвитку фірмі необхідно зробити одноразові інвестиції в розмірі 100 тис. грошових одиниць.

З огляду на зміни, що відбуваються на ринку, де працює дана фірма, може скластися чотири варіанти ситуацій.

Перший варіант. Фірма може дістати прибуток на вкладений нею капітал у даний напрямок діяльності в розмірі 40%.

Другий і третій варіанти однакові між собою за результатами і відрізняються лише деякими специфічними особливостями, зв'язаними з рекламою.

Зневажаючи цими особливостями, установлено, що при реалізації даних ситуацій (другого і третього варіантів) фірма може дістати прибуток у розмірі 10% на вкладений капітал.

Четвертий варіант. Фірма може понести збитки в розмірі 20% вкладеного капіталу.

Таким чином, при реалізації варіанта:

1 - фірма виграє 40%;

2 і 3 - фірма виграє 10%; 4 - фірма втрачає 20%.

Фірма має шанс (імовірність) 1 з 4 (чи 0,25), що вона дістане прибуток 40%. Шанс 2 з 4 (чи 0,5) на одержання 10% прибутку і шанс 1 з 4 (чи 0,25), що фірма втратить 20% вкладеного капіталу.

Таким чином, очікувана прибуток від даного виду діяльності з урахуванням імовірності (математичне чекання) складе 10%:

Очікуваний прибуток = (0, 25x40) + (0, 5x10) + (0, 25х (-20)) = =+10 Розрахунок дисперсії і середньоквадратичного відхилення приведений у табл. 1.

Таблиця 1. Розрахунок дисперсії і середньоквадратичного відхилення

Можливий% прибутку

Відхилення від очікуваного прибутку

Квадрат відхилення

Імовірність

Дисперсія

+40

+30

900

0,25

225

+ 10

0

0

0,5

0

-20

-30

900

0.25

225

 

 

 

 

450

Середньоквадратичне відхилення = 21

 

З даної таблиці видно, що варіація відсотка прибутку (дисперсія) складає 450. А квадратний корінь з її, що є середньоквадратичним відхиленням, дорівнює 21. Якби розвиток фірми і її майбутнє був цілком визначений, тобто мало 100% гарантії виконання, то відхилення від очікуваного прибутку склало б 0%. І середньоквадратичне відхилення також дорівнювало б 0. Таким чином, з даного приклада видно, що середньоквадратичне відхилення і варіація є показниками невизначеності і ризику. У нашому прикладі цей ризик складає 21 одиницю.

Другий напрямок розвитку фірми, також як і перший, характеризується тим, що в ході його реалізації можуть виникнути чотири ситуації, відмінність з першим напрямком полягає в тому, що при цьому збільшується розмір прибутку по першим трьох варіантах і втрати по четвертому. Тепер при реалізації варіанта:

1 - фірма виграє 70%;

2 і 3 - фірма виграє 10%; 4 - фірма втрачає 50%.

Для даного напрямку діяльності очікуваний прибуток (математичне чекання) складає так само, як і для першого +10%, але середньоквадратичне відхилення складає 42 одиниці, що в два рази більше попереднього значення. Це означає, що другий напрямок розвитку фірми в два рази ризикованіше і з погляду ефективного керування їй варто зробити вибір першого напрямку діяльності.

Однак, як видно з приведеного приклада, величина середньоквадратичного відхилення, будучи характеристикою підприємницького ризику, ще не дає можливості проводити порівняння ризикованості напрямків діяльності і конкретних ситуацій по ознаках (утратам), вираженим у різних одиницях (наприклад, фінансовими результатами, що виражені в грошових одиницях і обсягом виробництва, що може бути виражений у натуральних одиницях).

Теорія ризиків рішає дане протиріччя шляхом уведення коефіцієнта варіації.

Коефіцієнт варіації - це відносна величина, що розраховується як відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичної (математичного чекання).

За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливання ознак, виражених у різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися в межах від 0 до 100%. При цьому, чим менше його значення, тим велика стабільність прогнозованої ситуації, а отже, і менший ступінь ризику і, навпаки, чим більше його значення, тим більше високий ступінь ризику даного заходу або напрямку діяльності.

Даний приклад є показовим для опису методики перебування ступеня ризику конкретного напрямку підприємницької діяльності. Використовуючи її, суб'єкти підприємницької діяльності можуть розрахувати ступінь ризику практично для будь-якого напрямку діяльності, а також для будь-якого портфеля чи інвестицій замовлень. Для розрахунку необхідно володіти усіма вихідними даними. У більшості випадків їхній пошук не представляє особливих проблем, за винятком лише такого параметра, як імовірність.

Аналітична робота з цього напрямку повинна починатися з розгляду минулої імовірності. Однак, при цьому варто враховувати і той факт, що, навіть якщо подія мала велику імовірність у минулому, це ще не означає, що воно буде мати таку ж імовірність і в майбутньому. Знання історії подій дає можливість первинного формування погляду персоналу фірми, що займається даним аналізом, на минулі пріоритети, що особливо важливо при формуванні різних нових напрямків підприємницької діяльності.

Входження України у світовий ринок і розвиток усіх видів підприємницької діяльності усередині країни актуалізує необхідність вивчення світового досвіду функціонування капіталу з погляду теорії ризиків. Використання світового досвіду і його екстраполяція до українських умов є досить актуальною задачею в період початкової стадії функціонування ринкових відносин.

2. Метод аналізу доцільності витрат

Сутність методу аналізу доцільності витрат ґрунтується на тім, що в процесі підприємницької діяльності витрати по кожноиу конкретному напрямку, а також по окремих елементах, не мають однаковий ступінь ризику. Іншими словами, ступінь ризику двох різних напрямків діяльності однієї і тієї ж фірми неоднаковий; і ступінь ризику по окремих елементах витрат усередині того самого напрямку діяльності також неоднакова.

Так, наприклад, гіпотетично заняття ігорним бізнесом більш ризиковане в порівнянні з виробництвом хліба і витрати, що несе диверсифіційна фірма на розвиток цих двох напрямків своєї діяльності, будуть також відрізнятися по ступені ризику. Навіть у тому випадку, якщо припустити, що розмір витрат по статті "оренда приміщень" буде однаковим по обох напрямках, те все рівно ступінь ризику буде вище в ігорному бізнесі.

Така ж ситуація зберігається і з витратами усередині того самого напрямку. Ступінь ризику по витратах, зв'язаним з покупкою сировини (яке може бути доставлено не точно в зазначений термін, його якість може не цілком відповідати технологічним чи нормам його споживчі властивості можуть бути частково загублені при збереженні на самім підприємстві і т. д.), буде вище, ніж по витратах на заробітну плату.

Таким чином, визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтовано на ідентифікацію потенційних зон ризику. Такий підхід доцільний ще і з тих позицій, що дає можливість виявити "вузькі місця" у діяльності підприємства з погляду ризикованості, а після розробити шляху їхньої ліквідації.

Перевитрата витрат може відбутися під впливом усіх видів ризиків, про які говорилося раніше під час їхньої класифікації.

Узагальнивши накопичений світовий і вітчизняний досвід аналізу ступеня ризику за допомогою використання методу аналізу доцільності витрат, можна зробити висновок про необхідність використання при такому підході градацію витрат на області ризику.

Для аналізу доцільності витрат стан по кожному з елементів витрат повинний бути розділене на області ризику (табл. 2), що являють собою зону загальних утрат, у границях яких конкретні втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику:

  • область абсолютної стійкості;
  • область нормальної стійкості;
  • область хитливого стану:
  • область критичного стану;
  • область кризового стану.

В області абсолютної стійкості ступінь ризику по розглянутому елементі витрат відповідає нульовому ризику. Дана область характеризується відсутністю яких-небудь утрат при здійсненні підприємницької діяльності з гарантованим одержанням планового прибутку, розмір якої теоретично не обмежений. Елемент витрат, що знаходиться в області нормальної стійкості, характеризується мінімальним ступенем ризику. Для даної області максимальні втрати, що може нести суб'єкт підприємницької діяльності, не повинні перевищувати границі планового чистого прибутку (тобто тієї її частини, що залишається в суб'єкта господарювання після оподатковування і всіх інших виплат, що виробляються на даному підприємстві з прибутку, наприклад, виплата дивідендів).

Таким чином, мінімальний ступінь ризику забезпечує фірмі "покриття" усіх її витрат і одержання тієї частини прибутку, що дозволяє покрити всі податки. Як правило, в умовах ринкової економіки, як було показано раніше, напрямок, що має мінімальний ступінь ризику, зв'язане з тим, що держава є його основним контрагентом. Це може проходити у всіляких формах, з яких основними є такі, як: здійснення операцій з цінними паперами чи уряду муніципальних органів, участь у виконанні робіт, фінансованих за рахунок державного чи муніципального бюджетів і т. д.

Область хитливого стану характеризується підвищеним ризиком, при цьому рівень утрат не перевищує розміри розрахункового прибутку (тобто тієї частини прибутку, що залишається в підприємства після усіх виплат у бюджет, сплати відсотків за кредит, штрафів і неустойок). Таким чином, при такому ступені ризику суб'єкт підприємницької діяльності ризикує тим, що він у гіршому випадку дістане прибуток, величина якої буде менше її розрахункового рівня, але при цьому буде можливість зробити покриття усіх своїх витрат.

У границях області критичного стану, який відповідає критичний ступінь ризику, можливі втрати в границях валового прибутку (тобто загальній сумі прибутку, що отримана підприємством до добутку усіх відрахувань і відрахувань). Такий ризик є небажаним, тому що при цьому фірма ризикує втратити не просто прибуток, а і не покрити цілком свої витрати.

Неприпустимий ризик, що відповідає області кризового стану, означає прийняття суб'єктом підприємницької діяльності такого ступеня ризику, що припускає наявність можливості не покриття усіх витрат фірми, зв'язаних з даним напрямком її діяльності.

Таблиця 2. Області діяльності підприємства.

Області діяльності фірми

Абсолютної стійкості

Нормальної стійкості

Хитливий стан

Критичний стан

Кризовий стан

Області ризику

Безризикова область

Область мінімального ризику

Область підвищеного ризику

Область критичного диска

Область неприпустимого ризику

Максимальні втрати

Повна відсутність утрат

Чистий прибуток

Розрахунковий прибуток

Валовий прибуток

Виторг від реалізації і майно фірми

Коефіцієнт b

0

0-25

25-50

50-75

75-100

 

Після того, як розрахований коефіцієнт Ь на підставі даних минулих періодів, кожна стаття витрат аналізується по окремості на предмет її ідентифікації по областях ризику і максимальних утрат. При цьому ступінь ризику всього напрямку підприємницької діяльності буде відповідати максимальному значенню ризику по елементах витрат.

Перевага даного методу полягає в тому, що знаючи статті витрат, у якої ризик максимальний, можливо знайти шляху його зниження (наприклад, у тому випадку, якщо максимальна крапка ризику приходиться на витрати, зв'язані з орендою приміщення, то можна відмовитися від оренди і купити його і т. п.)

Основний недолік такого підходу до визначення ступеня ризику, так само як і при статистичному методі, полягає в тому, що підприємство не аналізує джерела походження ризику, а приймає ризик як цілісну величину, у такий спосіб ігноруючи його мультискладові.

3. Метод експертних оцінок

Метод визначення ступеня ризику шляхом експертних оцінок носить більш суб'єктивний характер у порівнянні з іншими методами. Ця суб'єктивність є наслідком того, що група експертів, що займається аналізом ризику, висловлює власні суб'єктивні судження як про минулу ситуацію, так і про перспективи її розвитку.

Найбільше часто даний метод застосовується при недостатній кількості інформації або при визначенні ступеня ризику такого напрямку підприємницької діяльності, що не має аналогів, що також не дає можливості аналізувати минулі показники.

У найбільш загальному виді сутність даного методу полягає в тому, що підприємство виділяє визначену групу ризиків і розглядає, яким образом вони можуть впливати на його діяльність. Цей розгляд зводиться до дачі бальних оцінок за імовірність виникнення того чи іншого виду ризику, а також до ступеня його впливу на діяльність фірми.

Аналіз спеціальної літератури, присвяченій даній темі, показав, що існує трохи широко відомих і найбільше часто застосовуваних методик оцінки ступеня ризику на підставі використання методу експертних оцінок:

  • методика Швейцарської банківської корпорації;
  • методика ВERI.

Однак, слід зазначити, що їхньою специфічною особливістю є визначення ступеня ризику для економіки всієї країни без обліку специфіки різних напрямків підприємницької діяльності.

Методика Швейцарської банківської корпорації. Дана методика складається з чотирьох етапів:

  • визначення основних напрямків аналізу;
  • збір вихідних даних, їхнє попереднє угруповання й обробка;
  • процес безпосереднього прогнозування і визначення ступеня ризику по окремих розглянутих елементах (напрямкам підприємницької діяльності);
  • визначення сукупного ступеня ризику.

Схема факторів ризику, що впливають на підприємницьку діяльність, використовувана в даній методиці, приведена в табл. 3.

Таблиця 3. Схема факторів ризику.

Фактори ризику

Оцінка по роках

 

1

2

3

4

прогнозний рік

ВНУТРІШНЯ ЕКОНОМІКА

 

 

 

 

 

Реальний приріст ВНП

*

*

*

*

*

Інвестиційне співвідношення усередині країни

*

*

*

*

*

Ефективність інвестицій

*

*

*

*

*

Середній рівень інфляції

*

*

*

*

*

Ріст грошових надходжень

*

*

*

*

*

Рівень реального внутрішнього кредиту

*

*

*

*

*

Характеристика податково-бюджетної політики

*

*

*

*

*

ЕКОНОМІКА КРАЇНИ-ПАРТНЕРА

 

 

 

 

 

Конкурентоздатність

*

*

*

*

*

Торговий баланс

*

*

*

*

*

Експорт товарів і послуг

*

*

*

*

*

Імпорт товарів і послуг

*

*

*

*

*

Зовнішньоторговельне сальдо

*

*

*

*

*

Частка експорту у ВНП

*

*

*

*

*

Концентрація експорту

*

*

*

*

*

Імпорт у країну партнера

*

*

*

*

*

ЗАБОРГОВАНІСТЬ

 

 

 

 

 

Загальна сума заборгованості країни, у т. ч Міжнародному Валютному Фонду Міжнародному Банку Реконструкції і Розвитку

* *

* *

*

*

*

Міжнародні резерви

*

*

*

*

*

Вартість послуг по зовнішній заборгованості

*

*

*

*

*

Частка зовнішньої заборгованості в обсязі експорту

*

*

*

*

*

Частка зовнішньої заборгованості по послугах (виплаті відсотків) у загальному обсязі експорту

*

*

*

*

*

Рівень платоспроможності країни по боргах

*

*

*

*

*

Частка міжнародних резервів в обсязі імпорту

*

*

*

*

*

Величина політичного ризику

*

*

*

*

*

Рівень безробіття

*

*

*

*

*

Ріст ВНП на душу населення

*

*

*

*

*

 

Як видно з даної таблиці, більшість показників розраховуються традиційним образом.

Реальний приріст ВНП (валового національного продукту) розраховується як скоректоване відношення (на рівень інфляції) зміни ВНП.

Під інвестиційним співвідношенням усередині країни мається на увазі відношення суми інвестицій до вартості ВНП. Відповідно до даної методики оптимальним вважається співвідношення в 25%.

Ефективність цих інвестицій, іншими словами, рентабельність інвестицій протягом всього аналізованого періоду при оптимумі повинна бути не менш 20%.

Середній рівень інфляції розглядається з погляду зміни споживчих цін і складу споживчого кошика, що є відображенням не тільки економічної, але і соціально-політичної ситуації в країні.

Ріст грошових надходжень, так само як і інші показники, аналізується в динаміку. При цьому вивчаються всі грошові агрегати: наявні засоби, засоби підприємств і населення на розрахункових поточних рахунках і депозитах у банках, страхові засоби, вартість цінних паперів державної позики.

При аналізі рівня реального внутрішнього кредиту (депозити громадян у банках) даний показник коректується на індекс інфляції.

Для характеристики податково-бюджетної політики в даній методиці використовується модель американського математика і політолога Артура Леффера, відповідно до якої зусилля податкового преса з боку держави на підприємців негативно відбивається на діловій активності в цілому і є дестимулятором росту надходжень у державний бюджет, а в деяких випадках навіть скорочує їх.

У даній методиці конкурентоздатність розглядається досить нетрадиційно і являє собою конкурентоздатність національної валюти - динаміки її обмінного курсу.

Наступна група показників зв'язана з аналізом торгового балансу по усіх видах товарів і послуг (торговий баланс, експорт товарів і послуг, імпорт товарів і послуг, зовнішньоторговельне сальдо, частка експорту у ВНП).

Концентрація експорту розраховується як частка експорту основного товару (чи групи товарів) у загальному обсязі експорту. Даний показник характеризує залежність країни від основних споживчих ринків.

Імпорт у країну-партнера розраховується в абсолютному вираженні в тих грошових одиницях, що використовуються в даній методиці.

Інші показники, що аналізуються в даній методиці, являють собою оцінку можливості країни розраховуватися по своїх зовнішніх зобов'язаннях, і є також відображенням політичного ризику, що визначається по десятибальній шкалі:

  • 1-3 бали - низький ризик;
  • 4-6 балів - помірний ризик;
  • 7-9 балів - високий ризик;
  • 10 балів - надвисокий ризик.

Після того, коли всі показники розраховані, фірма повинна вирішити, яка база повинна використовуватися для порівняння. Таким чином, уся сукупність даних параметрів повинна бути розрахована і для базової економіки (наприклад, економіки своєї власної країни), після чого і проводиться порівняння. Ця ідея представляється досить цікавої тому, що при наявності альтернативних варіантів розвитку зовнішньоекономічної діяльності в різних регіонах є можливість вибору оптимального варіанта.

Дана методика побудована таким чином, що існує можливість коректування результатів первісного аналізу, забезпечуючи в такий спосіб її гнучкість.

Однак, основним недоліком методики Швейцарської банківської корпорації є те, що при її використанні не враховується специфіка визначеного напрямку діяльності. Результатом цього є те, що вона може бути ефективно застосована, в основному, для аналізу ступеня ризику при проведенні зовнішньоекономічної діяльності фірми, і виявити ризик на рівні держави. На підставі даної методики можна судити про фінансову стійкість економіки, а отже, і про рівень ділової активності суб'єктів господарювання.

Інша широко відома методика, для визначення ступеня ризику в цілому по економіці країни розроблена фірмою ВІК! (Німеччина). На підставі опитування 100 незалежних експертів розраховується спеціальний індекс, на підставі якого і позиває про ступінь ризику економіки.

Опитування, проведений за цією методикою, складається з 15 питань, кожний з який має максимальну питому вагу (табл. 4).

Таблиця 4. Оцінні критерії індексу BER!

Оцінні критерії

Максимальна питома вага,%

Політична стабільність

12

Відношення до іноземних інвестицій

6

Ступінь націоналізації

6

Імовірність і ступінь девальвації внутрішньої валюти

6

Стан платіжного балансу

6

Ступінь розвитку бюрократії

4

Темп економічного росту

10

Конвертованість валюти

10

Якість виконання договорів

6

Рівень витрат на заробітну плату і продуктивність праці

8

Можливість користатися послугами внутрішніх і зовнішніх експертів

2

Ефективність організації комунікації

4

Взаємини між господарськими суб'єктами і державою, зв'язок із громадськістю

4

Умови одержання короткострокових кредитів

8

Умови одержання довгострокових кредитів

8

 

Відповідям на поставлені питання передує всебічний, глибокий аналіз. Оцінка політичної стабільності дається на підставі методів варіаційного аналізу (проводиться аналіз частоти виникнення і специфіки різного роду протиріч суспільства (наприклад, локальних конфліктів, страйків і ін.). Широко застосовуються при використанні цього методу регресійні моделі, дисперсійний і (чи) пофакторний аналіз, тих складових, котрі впливають на той чи інший параметр. Такий показник, як темп економічного росту ВНП, розраховується по окремій шкалі.

Після проведення аналізу складових індексу ВІР1 економіка тієї країни, що має більш високе значення індексу, є більш стабільною, а отже, і менш ризикованою.

Об'єктивний недолік даної методики, також як і попередньої, полягає в тому, що вона не враховує тих ризиків, що можуть виникнути безпосередньо при функціонуванні фірми. Обидві методики носять більш глобальний характер, на підставі яких можна судити про ступінь ризикованості всієї економіки, а не конкретного напрямку підприємницької діяльності, що фірма планує розвивати в даній країні. Таким чином, використовувати дані методики доцільно при проведенні зовнішньоекономічної діяльності.

Що стосується спеціальних методик експертної оцінки ступеня ризику конкретного напрямку діяльності підприємства, то вони повинні розроблятися як з урахуванням ступеня ризику в даній економіці (основою для цього можуть служити методики Швейцарської банківської корпорації і BERI), так і з урахуванням специфічних особливостей даного суб'єкта господарської діяльності і тимчасового простору, охоплюваного аналізом.

4. Аналітичний метод

Аналіз економічної літератури, присвяченої проблемам оцінки ступеня ризику за допомогою використання аналітичного методу, показав, що його доцільно звести до декількох взаємозалежних етапів.

На першому етапі здійснюється підготовка до аналітичної обробки інформації, що містить у собі:

  • визначення ключового параметра, щодо якого виробляється оцінка конкретного напрямку підприємницької діяльності (наприклад, обсяг продажів, обсяг прибутку, рентабельність і т. д.);
  • добір факторів, що впливають на діяльність фірми, а отже, і на ключовий параметр (наприклад, рівень інфляції, політична стабільність, ступінь виконання договорів основними постачальниками підприємства і т. д.);
  • розрахунок значень ключового параметра на всіх етапах виробничого процесу (НІОКР, впровадження у виробництво, повне виробництво, відмирання даного напрямку діяльності).

Сформовані в такий спосіб послідовності витрат і надходжень дають можливість визначити не тільки загальну економічну ефективність досліджуваного напрямку діяльності, але і виявити її значення на кожній зі стадій.

На другому етапі будуються діаграми залежності обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна виділити ті основні показники, що найбільшою мірою впливають на даний вид (чи групу видів) підприємницької діяльності.

На третьому етапі визначаються критичні значення ключових параметрів. Найбільше просто при цьому може бути розрахована критична крапка чи виробництва зона беззбитковості, що показує мінімально припустимий обсяг продажів для покриття витрат фірми.

Під час четвертого етапу аналізуються на підставі отриманих критичних значень ключових параметрів і факторів, що впливають на них, можливі шляхи підвищення ефективності і стабільності роботи фірми, а отже, і шляху зниження ступеня ризику, що визначається одним з попередніх методів.

Таким чином, перевагою аналітичного методу є те, що він сполучить у собі як можливість пофакторного аналізу параметрів, що впливають на ризик так і виявлення можливих шляхів зниження його ступеня за допомогою впливу на них.

5. Метод використання аналогів

Сутність даного методу полягає в тому, що при аналізі ступеня ризику визначеного напрямку підприємницької діяльності доцільно використовувати дані про розвиток таких же й аналогічних напрямків у минулому.

Аналіз минулих факторів ризику здійснюється на підставі інформації, отриманої з усіляких джерел, таких як друковані звіти компаній про свою минулу діяльність, інформацію, розповсюджуваної державними організаціями, даних страхових компаній і т. д. Отримані в такий спосіб дані обробляються з метою виявлення залежностей між планованими результатами діяльності фірми й обліком потенційних ризиків.

На наш погляд, об'єктивні труднощі при використанні методу аналогій для оцінки ступеня ризику полягають у тому, що дані минулих періодів повинні застосовуватися в даний момент часу без обліку того факту, що будь-який напрямок підприємницької діяльності знаходиться в постійному розвитку.

Ця небезпека найбільше чітко видна при розгляді виробничого напрямку підприємницької діяльності. Любою продукт проходить кілька життєвих стадій від його розробки до смерті (зняття з виробництва). На підставі цього можна зробити висновок про те, що найбільш оптимальним є порівняння минулих і дійсних показників у границях однієї стадії. У противному випадку імовірність допущення помилки при проведенні аналізу досить висока.

Доцільність використання цього методу полягає в тому, що якщо необхідно виявити ступінь ризику по будь-якому інноваційному напрямку діяльності фірми, коли відсутня строга база для порівняння, краще знати минулий досвід хоч і не цілком відповідним сучасним умовам, чим не знати нічого.

6. Комплексна оцінка економічного ризику

При проведенні комплексного аналізу ймовірності втрат, при проведенні оцінки ризику важливо не тільки установити всі джерела ризику, але і виявити, які джерела домінують. При цьому доцільно класифікувати можливі втрати по ознаці впливу на діяльність фірми на визначальні і побічні (непрямі).

До визначальних втрат можуть бути віднесені такі втрати, які при своєму виникненні безпосередньо впливають на діяльність підприємства, а до побічних - ті, вплив яких на фірму здійснюється опосередковано (наприклад, підвищення життєвого рівня населення і, як наслідок цього, зміна пріоритетів у харчуванні, що може спричинити зниження попиту на так називані нижчі товари).

Крім цього, логічним є і вичленовування випадкових складових утрат, тобто тих, розрахунок яких представляє найбільшу складність через високий ступінь невизначеності, і відділення їхній від систематично повторюваних (одним з наочних прикладів систематичних утрат може служити ріст цін в умовах низької інфляції).

Ризик може вимірятися, як було сказано раніше, в абсолютному і відносному вираженнях.

В абсолютному вираженні ризик може бути обмірюваний величиною прогнозованих утрат (збитків), а у відносному вираженні він може бути визначений як величина збитків, віднесена до визначеної бази. База віднесення збитків може бути обрана безпосередньо самою фірмою в залежності від її специфіки і виду оцінюваного конкретного ризику. Нею можуть бути витрати на виробництво, вартість основних виробничих фондів, активи підприємства, прибуток, чисельність персоналу, вартість окремих ресурсів і т. д.

При вимірі ризику в абсолютному вираженні на практиці широко застосовується спрощений підхід. Його сутність зводиться до того, що оцінюється, яким образом впливає ступінь ризику на основні показники роботи фірми, і на підставі даної інформації робиться висновок про доцільність прийняття даного ризику і заняття даним підприємництвом.

Розрахунок абсолютного значення ризику (абсолютного рівня втрат) можна зробити по наступній формулі:

\Л/, =Р, *Ь,

де: \Л/ (- абсолютне значення ризику по ^параметрі; Р! - планове значення 1-параметра при успішному результаті;

Ь - розрахункове значення ступеня ризику.

Перевагою даного розрахунку є те, що в якості 1-го параметра (Р,) можна використовувати широкий спектр показників, по яких фірма прогнозує збитки у випадку реалізації визначеного чи ризику групи ризиків.

Аналогічно може бути зроблений і розрахунок абсолютного рівня неризикуємої частини:

Li=Pi (1 - b),

де Li - величина нt частини i-пару-метра, що піддається ризику, або

Li=P - Wi.

На практиці часто можуть виникнути ситуації, коли недостатньо знати тільки лише величину ризику в абсолютному вираженні, а його значення необхідно порівняти визначеними показниками, що характеризують діяльність фірми.

Незадоволеність фірми у високому значенні ризику в абсолютному і відносному вираженні є однією з головних причин усвідомленого прийняття нею ризику, а в ряді випадків її відмовлення від заняття даним видом діяльності, або спонукальним мотивом для внесення змін у стратегію свого розвитку.


20.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!