Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Антимонопольна політика та законодавство на сучасному етапі. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Антимонопольна політика та законодавство на сучасному етапі. Реферат

Антимонопольна політика на сучасному етапі. Антимонопольне законодавство. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки. Антимонопольна практика у ринковій економіці Заходу, можливість використання їхнього досвіду в умовах України. Аналіз використання антимонопольної політики й антимонопольне законодавство США і країн

Антимонопольна політика на сучасному етапі

Антимонопольне законодавство. Закон України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності".

Даний Закон визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

  • ринок товару (товарний ринок) (сфера обороту товару однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення;
  • конкуренція (змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного їх них впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач;
  • монопольне положення (домінуюче положення підприємця, що дат йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним признається положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару менше 35%.;
  • монопольна ціна (ціна, установлювана підприємцем, що займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача;
  • монопольна діяльність (дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;
  • монопольне утворення (підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

  • нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
  • обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;
  • часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;
  • інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;
  • установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:

  • заборона створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;
  • примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;
  • прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;
  • установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;
  • надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;
  • обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;
  • установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається:

  • неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або маркірування товару, а також копіювання форми, упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;
  • навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть завдати шкоди ділової репутації або майнових інтересів іншого підприємця;
  • одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації або майну іншого підприємця.

Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і несумлінною конкуренцією здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Антимонопольний комітет України утворився Верховною Радою України. У своє діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України є юридичною особою, має прес з зображенням Державного герба України і свого найменування. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

Збитки, заподіяні розголошенням зведень, що є комерційною таємницею, підлягають відшкодуванню в повному обсязі Антимонопольним комітетом України в судовому порядку за рахунок державного бюджету.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку Антимонопольний комітет України і його територіальні керування здійснюють попередні дії по державному контролі за реорганізацією (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

Підприємець може набувати контрольного пакета акцій акціонерного товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України. Такі ж правила застосовуються й а тих випадках, якщо підприємець частки (паї) в іншому господарському товаристві, що займає монопольне положення.

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні керування видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень.

Примусовий поділ не застосовується у випадках:

  • неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;
  • наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).

Штрафи на підприємців накладаються Антимонопольним комітетом за:

  • відхилення від виконання або невчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початкового стана або зміні угод, що суперечать дійсному Закону;
  • непредставлення, невчасне уявлення інформації монопольному комітету України і його територіальна монополія керуванням або уявлення явно недостовірних даних.

Прибуток, незаконно отримана суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення даного Закону, стягується судом або арбітражним судом у державної бюджет.

Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і несумлінною конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позовах зацікавлених осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України відповідає світовим стандартам. Проте створювалося воно, на жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соціально-економічних перетворень. Її немає і донині. Не бачачи орієнтирів, український уряд, як показало життя, обрало неправильний шлях.

Світова практика свідчить про те, що тільки після запуску демонополізації основних сфер виробництва варто проводити лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш уряд надійшов навпаки й одержало відомі результати.

Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі прошарки населення. Навколо монополій формується негативна суспільна думка, що потребує державного захисту споживачів від діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.

Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли товариству зрозуміти усе "плюси" і "мінуси" монополій, виробити стосовно них визначену політику, що одержала назву монопольної. Першим її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено антимонопольними законами: Законом України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" і Законом України" Про антимонопольний комітет", про котрий уже говорилося вище.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання.

Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

  • попередження створення монополій;
  • обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства.

Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.

Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якийсь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її.

На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було сказано вище.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.

Антимонопольна практика у ринковій економіці Заходу, можливість використання їхнього досвіду в умовах України

Аналіз використання антимонопольної політики й антимонопольне законодавство США і країн. Західної Європи і можливість їхній використання на Україні.

Аналіз антимонопольного законодавства закордонних країн дозволяє виділити такі антиконкурентні дії:

  • горизонтальні обмеження конкуренції,
  • вертикальні обмеження конкуренції,
  • зловживання домінуючим положенням на ринку й ін.

Горизонтальні обмеження конкуренції визначаються як договори між сторонами, що ведуть справи на тому самому рівні виробництва або розподілу товарів (послуг). Вони можуть варіюватися від простих двосторонніх угод до багатосторонніх угод. До типових горизонтальних обмежень можна віднести картельні договори, що, зокрема, регламентують ціни, розділяють ринки збуту, установлюють своєрідні умови торгівлі, включаючи дисциплінарні санкції за порушення договору його учасниками. Горизонтальні обмеження конкуренції ставляться до найбільше серйозних порушень антимонопольного законодавства.

При вертикальному обмеженні конкуренції, як правило, обмежувальні умови приймаються в односторонньому порядку, оскільки пануючий на ринку підприємець у стані нав'язати свої умови більш слабкому контрагенту.

До категорії вертикальних обмежень конкуренції можна віднести насамперед договори про виняткові торгові операції (мова йде про договори продажі лише визначеним покупцям або про придбання товарів тільки у визначених постачальників), що зв'язують договори (продаж із примусовим асортиментом, коли продавець обумовлює продаж основного товару придбанням другорядного, пов'язаного з основним), встановлення або підтримка перепродажних цін, обмежувальні умови в договорах про передачу прав на об'єкти промислової власності (договори поступки і ліцензійні договори).

Але незважаючи на вищесказане, не завжди буває легко відрізнити горизонтальні обмеження конкуренції від вертикальних, наприклад, у випадку перехресного ліцензування у відношенні прав на промислову власність або коли конкуруючі підприємці призначають один одного винятковими дистриб'юторами своїх товарів.

Монополізація ринку в закордонних країнах проходить в основному двома шляхами: придбанням підприємств конкурентів (горизонтальна інтеграція) або налагодженням своєї власної системи постачання і побуту товарів (вертикальна інтеграція).

Антиконкурентним можна також вважати придбання конкуруючих компаній: ніяка корпорація, що займається торгівлею, не має права одержувати, прямо або побічно, весь або частину акціонерного капіталу (або майна іншої корпорації).

Підводячи результати, можна сказати, що в західних країнах проведення антимонопольної політики й антимонопольне законодавство одержали широкий розвиток, а головне, що цей механізм контролю за монополіями і її негативними наслідками успішно діє протягом багатьох років.

Тут теж є свої негативні чинники, наприклад, порушення непорушності загальної заборони монополій шляхом винятки з цієї заборони, що поширюється як на окремі компанії, так і на цілі галузі. Але в цілому можна сказати, що антимонопольні законодавства США і країн Західної Європи, хоч і принципово відрізняються друг від друга в багатьох відношеннях, є продуманими й економічно обґрунтованими, що обумовлює можливість їхнього часткового використання в антимонопольній політика України.

Антимонопольне законодавство України, як уже говорилося вище, відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому було б бажаним і введення на прикладі антимонопольної практики закордонних країн жорсткого контролю за виконанням даного законодавства. Це одне із самих "хворих" місць у державно-правовій структурі України: приймаються в принципі непогані закони, але введення їх у життя або постійно одержує відстрочку, або взагалі не відбувається.

Тому для нормального функціонування антимонопольного законодавства необхідно створити ще один ланцюжок - комісію з контролю за виконанням розпоряджень антимонопольних органів, надавши їй усі повноваження по застосуванню санкцій стосовно порушників антимонопольного законодавства.

Таким чином, у процесі удосконалювання українського антимонопольного законодавства можуть бути використані антимонопольне законодавство промислово розвитих країн і практика його застосування, але з урахуванням особливостей нашого перехідного періоду.

Висновок. Підводячи результати, можна охарактеризувати антимонопольне законодавство й антимонопольну політику України як необхідні атрибути структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапі проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічної вона усе більше стає політичної і суспільної.

Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.

Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн.

Література

1. Закон України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" "Правда України", 1992 р., 15 травня.

2. Закон України "Про антимонопольний комітет України" "Голос України", 1993 р., 21 грудня.

3. Дахно И. "Антимонопольне законодавство України" "Украина-бизнес", 1995 р., №24.

4. Караваев А. "Боротьба з несумлінною конкуренцією" "Директор", 1995 р., №7, с. 40-55.

5. Пигу А. "Економічна теорія добробуту", Т. 1, М., 1985 р., с. 326.

6. Андрощук Г. "Несумлінна конкуренція: попередження і відповідальність", "Українські ділові новини", 1994 р., №41.

7. Олійник О. "Заборони, межі, санкції в антимонопольному законодавстві", "Закон", 1995 р., №4, с. 13-15.

8. Мороз С. "Антимонопольний комітет України" "Закон і бізнес", 1995 р., №38, с. 6.

8. Жидков О. "Антитрестовське законодавство США", М., 1963 р., с. 34.

10. Прохоров А. "Що таке несумлінна конкуренція і як із ній боротися", "Бізнес", 1994 р., №23.

11. Мозолин В., Кулагин М. "Громадянське і торгове право капіталістичних країн", М., 1980 р., с. 96.

12. Никифоров А. "Виявлення монопольно високих цін" "Економіка і життя", 1994 р., №30.

13. Стародубровская И. "Основ антимонопольної політики" "Питання економіки", 1990 р., №6, с. 31-37.

14. Тотьев К. "Державна і природна монополії" "Закон", 1995 р., №4, с. 60-63.

15. Сальников Е. "Монополія: учора, сьогодні, завтра" "Економіка і життя", 1995 р., №28.

16. Нікітін С., Глазова Е. "Держава і проблема монополії" "МЭ і МО", 1994 р., №7, с. 92-93.


20.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!