Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Кредитна система: банківські установи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Кредитна система: банківські установи. Реферат

У механізмі функціонування кредитної системи держави велика роль належить комерційним банкам. Вони є багатофункціональними організаціями, що діють у різних секторах ринку позичкового капіталу

Комерційні банки акумулюють основну частку кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, прийом депозитів, розрахункове обслуговування, купівлю-продаж і збереження цінних паперів, іноземної валюти та ін.

Завдання банків полягає у забезпеченні безперебійного грошового обігу й обороту капіталу, кредитуванні промислових підприємств, держави і населення, створення умов для народногосподарського нагромадження.

Комерційні банки, мають статут, відповідно до якого діють. У статуті повинне міститися наступне:

  • найменування банку і його місцезнаходження (поштова адреса);
  • перелік операцій, здійснюваних банком;
  • розмір статутного фонду і перелік інших фондів, утворених банком;
  • положення про те, що банк є юридичною особою і діє на комерційній основі;
  • положення про органи керування банком, їхню структуру, порядок утворення і функції, а також інші положення, зв'язані з особливостями діяльності банку, що не суперечать чинному законодавству.

Центральною ланкою в здійсненні активних і пасивних операції банку виступає кредитне керування. В основу класифікації кредитних операцій можуть бути покладені різні критерії: види позичальників, мета, характер чи терміни кредиту, наявність забезпечення позички і т. д. Перш за все необхідно відзначити, що у всіх країнах у тій чи іншій формі проводиться розподіл позичок на дві великі групи - персональні позички фізичним особам для задоволення особистих нестатків і ділові позички акціонерним компаніям та одноособовим підприємцям для забезпечення процесу виробництва і реалізації продукції.

Це розмежування має важливе значення, тому що в зазначених сферах застосовуються різні форми кредитування, діють різні правила у відношенні термінів, величини, вартості і забезпечення позичок, видів фінансових гарантій і т. д.

У банківських балансах, однак, цей розподіл звичайно виражається неявно, в опосередкованій формі. Деякі статті балансу відносяться тільки до кредитування приватних осіб, інші до кредитів підприємств, але є і "змішані" статті. У США, наприклад, в основу класифікації позичок покладена мета кредиту. Тому в деяких статтях балансу поєднуються як позички на особисті потреби, так і позички для фінансування виробництва і реалізації.

Основними функціями комерційних банків вважаються:

  • акумуляція і мобілізація грошового капіталу;
  • посередництво в кредиті;
  • проведення розрахунків і платежів у господарстві;
  • створення платіжних засобів;
  • організація випуску і розміщення цінних паперів;
  • консультаційне обслуговування клієнтів.

Банк може надавати кредити підприємствам і організаціям різних галузей народного господарства й іншим банкам, включаючи свої філії, фінансовим компаніям і населенню. Специфіка джерел формування позичкового фонду, використовуваного для тих чи інших кредитних операцій, призначення і характер забезпечення видаваних кредитів, механізм надання і терміни кредитування, сфера використання й інші фактори обумовили створення в рамках кредитного керування шести відділів.

1. Відділ загальної організації кредитних операцій:

  • визначає загальну політику банку і порядок її реалізації в залежності від конкретних економічних умов;
  • розробляє загальні методики короткострокового і довгострокового кредитування і фінансування, методики визначення кредитоспроможності клієнтів, методики організації перспективних фінансових послуг;
  • вивчає кредитні ризики і визначає механізм страхування банківських кредитних операцій.

2. Відділ короткострокового кредитування:

  • визначає кредитні ресурси по видах позичок і позичальниках виходячи з кредитного потенціалу банку;
  • виявляє потреби в кредиті;
  • організовує видачу і погашення кредиту, веде кредитні справи;
  • укладає кредитні договори;
  • перевіряє кредитоспроможність клієнтів;
  • веде картотеку кредитоспроможності;
  • організовує факторингові операції.

3. Відділ довгострокового кредитування і фінансування:

  • розробляє основні напрямки кредитування і фінансування виходячи з інвестиційного потенціалу банку;
  • організовує кредитні операції і фінансування;
  • укладає договори з надання позичок і надання послуг;
  • перевіряє кредитоспроможність клієнта і веде картотеку кредитоспроможності;
  • здійснює кредитування, пов'язане з інноваційною діяльністю клієнта, інноваційне фінансування розробок клієнта;
  • займається організацією фінансування з доручення клієнта;
  • здійснює посередницьку допомогу в пошуку партнерів по впровадженню, а також у підборі підрядчиків для реалізації довгострокових проектів.

4. Відділ кредитування населення:

  • організовує пряме і непряме кредитування придбання споживчих товарів і житлового будівництва;
  • надає кредитні картки;
  • надає послуги населенню.

5. Відділ міжбанківських операцій покликаний організовувати і вести облік і аналіз усіх міжбанківських операцій, перш за все з Центральним банком і з іншими комерційними банками, а також з банками своєї системи (філіями і відділеннями).

6. Відділ нетрадиційних банківських операцій, зв'язаних із кредитуванням, призначений для організації таких операцій банку, як, наприклад, лізинг.

Основним цивільно-правовим документом, який засвідчує факт та умови видачі і повернення позички є кредитна угода (договір). Усі питання щодо прав, обов'язків та взаємовідносин сторони визначають у цьому документі за взаємною згодою. Всі пункти угоди не мають суперечити чинному законодавству.

Основними умовами кредитної угоди щодо ключових параметрів позики є:

  • ціль кредиту (вона залежить від категорії позичальника, служить важливим індикатором ступеня ризику, пов'язаного з видачею позички. Видаючи кредит акціонерній компанії, банк повинен переконатися, що кредит береться для виконання цілей, передбачених статутом фірми. Ціль визначає і форму кредиту);
  • сума (банк має перевірити обґрунтованість заявки у відношенні суми кредиту. Важливо із самого початку правильно визначити необхідну суму кредиту);
  • порядок погашення (при видачі кредиту повинне бути ясно визначене джерело його погашення);
  • термін (чим більш тривалий термін позички, тим вищим є ризик, тим більшою є імовірність того, що виникнуть непередбачені труднощі і клієнт не зможе сплатити борг відповідно до договору);
  • забезпечення (важливим елементом кредитної угоди є те, які активи позичальник зможе закласти як забезпечення кредиту. При цьому необхідно підкреслити, що кредит повинен видаватися на визначені цілі, для фінансування конкретної господарської операції, а не в обмін на забезпечення як таке);
  • винагорода кредитора (винагорода банку за кредит складається з двох основних елементів: відсотка з позички і комісії за відкриття кредиту).

Важливою функцією комерційних банків є посередництво в кредиті. Прямим кредитним відносинам між власниками вільних коштів і позичальниками перешкоджає розбіжність обсягу капіталу, пропонованого в позичку, з потребою в ньому, а також терміну вивільнення капіталу з терміном, на який він потрібний позичальнику. Безпосередні кредитні зв'язки між власниками капіталу і позичальниками ускладнює і ризик неплатоспроможності останніх.

Власник капіталу може не мати інформацію про фінансовий стан позичальника. Комерційні банки, виступаючи в ролі фінансових посередників, усувають ці ускладнення. Банківські кредити направляються в різні сектори економіки, забезпечують розширення виробництва. Стабільна економіка не може існувати без організованої і налагодженої системи грошових розрахунків. Звідси велике значення має роль банків у проведенні розрахунків і платежів.

У сучасній кредитній системі в ряді західних країн великого розвитку набули інвестиційні банки. До виділення в більшості країн Заходу (насамперед у США, Японії, Англії і Франції) інвестиційних банків привели поділ праці і спеціалізація в кредитній сфері. Основне завдання інвестиційних банків - це мобілізація довгострокового позичкового капіталу і надання його позичальникам за допомогою випуску і розміщення акцій, облігацій і інших видів позикових зобов'язань. Кожна велика фірма, корпорація, як правило, має "свій" інвестиційний банк, послугами якого постійно користується.

В даний час існують два типи інвестиційних банків.  Банки першого типу займаються винятково торгівлею і розміщенням цінних паперів, банки другого типу - довгостроковим кредитуванням. Інвестиційні банки другого типу можуть базуватися на акціонерній основі, змішаній формі власності за участю держави і чисто державній. Головна функція таких банків відображається в середньостроковому і довгостроковому кредитуванні різних галузей господарства, а також спеціальних цільових проектів, зв'язаних із упровадженням передових технологій і досягнень науково-технічної революції.

Як правило, такі банки були тісно зв'язані з державною чи змішаною власністю, забезпечуючи її за рахунок надходження довгострокових грошових фондів для фінансування капіталовкладень. Інвестиційні банки змішаного та державного типу активно брали участь у реалізації урядових програм соціально-економічного розвитку і планів стабілізації економіки. В даний час вони також проводять різні операції на ринку позичкового капіталу: акумулюють заощадження юридичних і фізичних осіб, проводять середньострокове і довгострокове кредитування, здійснюють вкладення в приватні і державні цінні папери, розвивають різні фінансові послуги. В кредитній системі країн, де існують такі банки, вони займають видне місце після комерційних банків.

Особливості діяльності інвестиційних банків другого типу полягають у тому, що, несучи навантаження, пов'язане з найбільш ризикованими операціями з середньострокового і довгострокового кредитування, вони змушені самі користуватися комерційних банків і інших кредитно-фінансових інститутів.

Пасивні й активні операції інвестиційних банків другого типу формуються в залежності від характеру їхньої діяльності, пов'язаної з довгостроковим кредитуванням цільових проектів приватного і державного секторів. Пасиви цих банків формуються з власних засобів (акціонерний капітал і резервний фонд), депозитів, кредитів комерційних банків і інших кредитно-фінансових інститутів. Велику частину пасивів складають депозити юридичних і фізичних осіб, а також кредити, що в основному надають комерційні банки. Частка їх може досягати 30-50%. У зв'язку з цим банки останнім часом прагнуть розширити депозитні операції, щоб зменшити залежність від інших банків, кредитно-фінансових інститутів.

Активні операції складаються в основному із середньострокових і довгострокових кредитів - до 60-70%, а іншу частину складають вкладення в різні цінні папери. Вкладення в державні папери зв'язані з обов'язковими вкладеннями за вимогою центральних банків, а також з необхідністю підтримки ліквідності. З цією ж метою банки останнім часом активізували вкладення в приватні цінні папери, інтенсивно розвиваючи фінансові послуги.

Іпотечні банки надають довгострокові кредити, що забезпечуються внесенням запису іпотек, чи іпотечних боргів на землеволодіння, під які видається позичка.

Завдяки своїй довгостроковості (20-30 років) іпотечні кредити особливо зручні для фінансування в тих випадках, коли виплата відсотків і погашення кредиту можливі тільки з поточних, як правило, невисоких доходів, тобто невеликими внесками. Наприклад, при фінансуванні будівництва житлових будинків під оренду погашення іпотечної позики можливо тільки з надходжень орендної плати.

Засоби для надання кредитів іпотечний банк одержує від продажу заставних листів. Заставні листи є борговими зобов'язаннями банку перед їх власниками з виплатою твердих відсотків, забезпеченими привілейованими іпотеками й іпотечними боргами.

Іпотечні банки надають позики і різним комунальним суспільним структурам. У цьому випадку позика забезпечується не іпотеками, а засобами, одержуваними за рахунок податку. Джерелом засобів для комунальних позик є випуск банком Комунальних (Суспільних) заставних листів. Від звичайних вони відрізняються лише способом гарантування.

Засоби для надання кредиту банк добуває шляхом продажу заставних листів. Отже, умови, на яких банк може дати кредит, залежать від стану ринку цінних паперів. Заставні листи звичайно продаються за номіналом на основі біржового курсу боргових зобов'язань. Курс продажу, однак, не відповідає чистому виторгу, отриманому банком від продажу заставних листів. Основна причина полягає в тому, що іпотечні банки змушені продавати свої цінні папери через інші банківські установи, головним чином через комерційні банки. За цю посередницьку діяльність іпотечний банк платить мито, так звану боніфікацію.

Чистий виторг = Курс продажу - Боніфікація

Так іпотечний банк не змінює відсоток виплат із заставних листів протягом усього терміну їхньої дії, вони можуть і своїм позичальникам на цей термін установлювати твердий відсоток виплати кредиту. Цим і відрізняються кредити, надані за рахунок продажу заставних листів, від кредитів банківських установ. Іпотечні банки надають боржникам право дострокової виплати кредиту (цілком чи частково) після витікання договірного терміну виплати відсотків.

При наявності в економіці фінансових посередників потоки заощаджень можуть бути опосередкованими. Інститут посередників включає комерційні, ощадні банки, позичково-ощадні асоціації, страхові компанії, пенсійні фонди і т. п.

Література

  1. Антонов Н. Г., Пессель М. А. Денежное обращение, кредит и банки. - М., 1995. - 130 с.
  2. Башнянев П. И., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Политическая экономия. - К., 2000. - 138 с.
  3. Горовнова Е. Г., Продиус И. П. Финансово-кредитная система государства. - К., 1997. - 220 с.
  4. Грищенко О. Гроші і грошово-кредитна політика. - К., 1998. - 137 с.
  5. Дзюблюк О. В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. - Терн., 1996. -163 с.
  6. Жуков Е. Ф. Деньги. Банки. Кредит. - М., 1999. - 256 с.
  7. За ред. Акселя Зіденберга і Лутца Хоффмана Україна на роздоріжжі. - К., 1998. - 387 с.
  8. Комплексна програма розвитку банківської системи Україна, стратегія на перспективу // Вісник НБУ. - К., 2000. - №8.
  9. Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика. - К., 2001. - 140 с.
  10. Мочерний С. В. Основи економічної теорії. - Терн., 1993. - 234 с.
  11. Олексієнко М., Ольшанський В., Першиков Е. Кредит і кредитні правовідно-сини: економічна природа і практика законодавчого регулювання. - К., 1996. - 220 с.
  12. Особливості нового Закону України "Про банки і банківську діяльність" // Вісник НБУ. - К., 1999. - №12.
  13. Радіонова І. С. Основи економіки. - К., 1995. - 178 с.
  14. Сучасні тенденції розвитку ломбардного кредитування населення // Банківська справа. - К., 2000. - №4.
  15. Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. - М., 1994. - 197 с.
  16. Фредерік С. Мишкін Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. - К., 1998. - 624 с.


20.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!