Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Поділ праці: сутність, етапи розвитку, закони. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Поділ праці: сутність, етапи розвитку, закони. Реферат

Поділ праці як основа розвитку товарного виробництва. Сутність поділу праці. Етапи розвитку суспільного поділу праці. Економічний закон поділу праці. Сутність закону

Поділ праці як основа розвитку товарного виробництва. Сутність поділу праці

Поділ праці - це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі

Однак це визначення буде неповним, якщо не показати деякі особливості цього явища:

  • По-перше, поділ праці є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил. Далі будуть показані історичні етапи розвитку поділу праці.
  • По-друге, поділ праці не обмежується мікроекономічними явищами - в межах одного підприємства. Це певна система суспільної праці, яка складається у результаті якісної диференціації трудової діяльності в процесі розвитку суспільства.
  • По-третє, поділ праці є причиною виникнення товарного виробництва. Проте він стає причиною тільки тоді, коли поділ праці відбувається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що виробники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такий спосіб вони можуть задовольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.

Розвиток поділу праці поглиблює товарний обмін, стає важливим процесом розвитку ринкової економіки.

Поділ праці, як уже зазначалось, є важливим чинником подолання суперечності між безмежними потребами і обмеженістю ресурсів. Однак цей чинник діє у певних межах і тому не стосується всіх економічних ресурсів, зокрема тих, які обмежені природою і не відновлюються після виробничого споживання. Інакше кажучи, поділ праці не може відновити запаси нафти, газу, вугілля, залізної руди та інших природних ресурсів.

Проте поділ праці може успішно долати обмеження виробничих можливостей. І це досягається завдяки тому, що поділ праці є важливим чинником підвищення продуктивності праці. Історія свідчить, що людство саме тому приділяло увагу поділу праці, що він зумовлював значне зростання її продуктивності.

Спеціалізація: переваги і недоліки. Економічною формою поділу праці є спеціалізація.

Спеціалізація - це поділ старих і формування нових галузей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі.

Найважливішими чинниками виробництва є розвиток ринкових відносин, зростання масштабів виробництва, науково-технічний прогрес. Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту або частини його.

Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію не для себе, а для інших членів суспільства, часто його продукція не є предметом особистого чи виробничого споживання.

Наявність такого обміну внаслідок спеціалізації веде до удосконалення виробництва. Уже давно відомо, що відсутність спеціалі-д'ї, так звана самозабезпеченість у господарстві, породжує неефективність виробництва. Як зауважують американські економісти Кемп-Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю в своїй "Економікс", "людина, яка береться за все, може бути досить яскравою особистістю, але вже продуктивністю праці вона явно не відзначається".

Які переваги забезпечує спеціалізація виробництв"?

По-перше, вона значно збільшує продуктивність праці. Це пов'язано з тим, що спеціалізація створює умови для організації безперервного (поточного) процесу виробництва, застосування найдосконаліших засобів праці, впровадження механізації та автоматизації виробництва, досягнення повного і ефективного використання технологічного устаткування, удосконалення структури підприємств, підвищення кооперації праці.

По-друге, спеціалізація дає можливість краще використати головну продуктивну силу - людину на основі врахування її індивідуальних відмінностей і здібностей. Як відомо, люди не однакові за своїми фізичними і розумовими здібностями. Є працівники, які відрізняються досить високою фізичною підготовкою. Вони можуть успішно виконувати важку роботу. Інші ж від природи не мають достатніх фізичних сил для важкої роботи, але здатні виконувати роботу, де переважає частка розумової праці. У таких людей є здібності до аналітичної розумової діяльності. Поділ праці дає можливість це враховувати.

По-третє, спеціалізація на виконанні певної роботи формує кваліфікацію працівника. Давно відомо, що у більшості випадків людина не може однаково спритно виконувати багато видів діяльності. Проте вона може досягти неабиякої майстерності у деяких видах робіт.

По-четверте, спеціалізація у виконанні виробничих функцій веде до економії часу, позбавляє виробництво від зайвих витрат, особливо під час зміни одного виду діяльності іншим видом.

По-п'яте, спеціалізація дає можливість краще використовувати регіональні особливості. Наприклад, в Україні у сільському господарстві немає потреби виробляти товарну продукцію за її видами в усіх регіонах країни. Так, картопля дає високі врожаї у Чернігівській, Житомирській, Волинській областях. А на Одещині, Херсонщині через природні умови її вирощують значно менше. На півдні України отримують високі врожаї пшениці, вирощують баштанні та інші культури.

Отже, географічна спеціалізація виробництва має важливе значення для забезпечення ефективного використання такого важливого ресурсу, як сільськогосподарські землі.

Проте спеціалізація має не лише переваги. Вона несе з собою і деякі негативні наслідки. У ряді випадків спеціалізація в промисловості робить працю робітників монотонною і нудною. Робітнику протягом дня, місяця, року треба виконувати одноманітну роботу - закручувати гайки або монтувати якусь одну деталь.

Уникнути монотонної праці можна іноді за допомогою автоматизації, впровадження промислових роботів. Однак не в усіх випадках це можливо. Позитивні результати має і зміна виду праці.

Недоліком спеціалізації економісти називають також залежність суспільства від спеціалізованих працівників. "Страйки докерів або водіїв вантажних автомашин здатні дуже швидко привести до нестачі товарів", - зазначають Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю.

Поділ праці, який здійснюється між підприємствами і галузями, іноді дуже важко врахувати. Виникають непередбачені диспропорції між ланками спеціалізованого виробництва. В одних підприємствах і регіонах виникають надлишки спеціалізованої продукції, що створює проблему їхньої реалізації, а в інших відчувається гостра нестача комплектуючих деталей і вузлів, що стримує розвиток виробництва.

Проте в кінцевому підсумку спеціалізація забезпечує більше переваг, ніж недоліків, і людство використовує цю форму організації виробництва для підвищення продуктивності праці.

Спеціалізація тісно пов'язана з кооперуванням, розвиток якого заснований на посиленні та поглибленні спеціалізації.

Кооперація - це особлива форма тривалих раціональних виробничих зв'язків між спеціалізованими самостійними підприємствами порівняно з іншими підприємствами, які не мають таких зв'язків

Відповідно до форм спеціалізації в промисловості існують три форми кооперування:

  • предметне (агрегатне) - головне підприємство випускає кінцеву продукцію і отримує від інших підприємств різні вироби;
  • подетальне - на головне підприємство надходять від ряду спеціалізованих підприємств вузли і деталі;
  • технологічне - підприємство поставляє іншим підприємствам поковки, штамповки, литво, тобто продукцію окремих стадій виробничого процесу.

Етапи розвитку суспільного поділу праці

Розвиток товарного виробництва можна вивчати за етапами суспільного поділу праці.

Перший суспільний поділ праці, відбувся між скотарськими і землеробськими племенами. Це вже були зачатки виникнення товарного виробництва. Однак зауважимо, що обмін відбувався не всередині племен, а на їх стиках зіткнення.

Другий суспільний поділ праці виник на основі відокремлення ремесла, тобто появи прообразу промисловості. Цей етап вважають особливо помітним кроком у зародженні товарного виробництва.

Третій суспільний поділ праці ознаменувався відокремленням торгівлі (купецького капіталу). Торгівля стала самостійною галуззю господарства. Це був новий крок до розвитку товарно-грошових відносин.

Подальший поділ праці пов'язаний з виникненням і розвитком машинної індустрії, формуванням нових галузей виробництва. Особливо помітне значення для розвитку товарного виробництва мало виникнення галузей виробництва засобів виробництва для виробництва засобів виробництва (в основному галузей важкої промисловості). В промисловості поділ праці охопив підприємства, багато з яких почали спеціалізуватися на виробництві окремих видів продукції.

Поступово розвивається міжнародний поділ праці. Це сприяє посиленню зовнішньоекономічних товарних зв'язків, розвитку міжнародної торгівлі. Завдяки міжнародному поділу праці економіка багатьох країн набула інтернаціонального розвитку.

В умовах всебічного поділу праці, масового виробництва товарів створюються сприятливі умови для дії економічного закону поділу праці.

Економічний закон поділу праці. Сутність закону

Життя показало, що поділ праці не є випадковим явищем. Він відображує стійкий, істотний причинно-наслідковий зв'язок, що свідчить про те, що в поділі праці виявляється дія певного економічного закону.

Об'єктивна необхідність дії економічного закону поділу праці випливає з настійної потреби масового виробництва певних видів продукції в умовах ускладнення процесу праці. Проте цей процес-причина наштовхується на обмежені можливості існуючої системи спеціалізації праці. Остання є, по суті, виявом обмеженості виробничих можливостей. Процес-причина закону поділу праці виникає в умовах його взаємодії з законом рідкості, який ми розглянули у попередньому розділі. Водночас закон поділу праці обумовлюється дією закону зростання продуктивності праці.

Людство на всіх етапах свого розвитку прагне підвищити продуктивність праці. При цьому необхідність зростання продуктивності праці стосується не тільки продукту в цілому, а і його окремих частин, деталей, вузлів. Часто виробництво якогось агрегату затримується через відставання виробництва його окремої частини.

Отже, виробництво цього компонента доцільно зробити самостійним, спеціалізованим, розрахованим на масову продукцію. Безумовно, таке виробництво пов'язане з широким застосуванням машин, впровадженням, як правило, автоматизації.

Так у суспільстві виникає суперечність між необхідністю масового виробництва в умовах ускладнення процесу праці та обмеженими можливостями існуючої системи спеціалізації праці. Як же вирішити цю суперечність? Практика показала, що він полягає у подальшому розвитку поділу праці, що веде до підвищення її продуктивності. Це і утворює процес-наслідок економічного закону поділу праці.

Формами вияву закону поділу праці є такі:

  • поділ праці між галузями суспільного виробництва і окремими підприємствами;
  • територіальний поділ праці (розміщення виробництва);
  • поділ праці між окремими працівниками, які пов'язані з поділом праці всередині підприємств.

З виникненням світових інтеграційних процесів, як уже зазначалось, розвивається міжнародний поділ праці.

Кількісне вираження закону поділу праці через його багатогранність впливу на економічні процеси пов'язане з комплексом показників: рівнем спеціалізації, ефективністю поділу праці, строком окупності капітальних вкладень на впровадження спеціалізації.

Рівень спеціалізації може бути визначений за допомогою коефіцієнта рівня спеціалізації як частка профільної продукції в загальному обсязі продукції, виробленої підприємством.

Важливою передумовою (організаційною основою) підвищення рівня спеціалізації в промисловості є стандартизація, уніфікація і типізація.

Економічна ефективність системи стандартизації, уніфікації та типізації виявляється за рядом напрямів: встановлення раціонального асортименту продукції, збільшення серійності її випуску, скорочення строків проектування та витрат на нього, виготовлення засобів технологічного оснащення тощо.

Сучасна спеціалізація виробництва. На основі відокремлення виробництва певної продукції на ряді підприємств виникли нові галузі промисловості, для яких характерний особливий виробничий апарат.

Тепер у промисловості існують три види спеціалізації:

  • предметна - спеціалізація підприємства на виготовленні однорідної закінченої продукції;
  • подетальна - виробництво окремих частин і деталей головного продукту;
  • технологічна (стадійна) - відокремлення окремих стадій єдиного технологічного циклу.

При аналізі промислового виробництва застосовується система показників спеціалізації:

  • частка основної продукції в загальному обсязі продукції, що виробляється;
  • кількість конструктивних і технологічно однорідних груп, видів і типів виробів;
  • частка купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що одержані ззовні, в загальному обсязі продукції, яка виготовляється.

У сільському господарстві залежно від їхнього значення галузі поділяють на основні, додаткові та підсобні.

Основні галузі визначають спеціалізацію господарства, регіонів, областей, їхня частка в товарній і валовій продукції, матеріальних і трудових витратах найвища.

Додаткові галузі створюються для раціональнішого використання робочої сили, засобів праці та відходів виробництва основних галузей.

Підсобні галузі призначені для обслуговування основних і додаткових галузей, а також для переробки продукції, яка швидко псується і погано транспортується.

У сільському господарстві склались такі основні форми спеціалізації:

  • зональна (територіальна] - виробництво в регіоні тих видів продукції, для яких є найсприятливіші природні та економічні умови;
  • господарська - спеціалізація агропромислових і сільськогосподарських підприємств на виробництві певного виду продукції;
  • внутрішньогосподарська - відокремлення підрозділів підприємств з виробництва чітко визначених видів продукції (або робіт);
  • технологічна (стадійна) - перетворення окремих стадій (часткових процесів) єдиного виробничого процесу будь-якого кінцевого продукту на самостійні виробництва;
  • внутрішньогалузева - господарства або їхні підрозділи займаються виробництвом різних продуктів, що є продукцією однієї галузі.

Спеціалізація сприяє розвитку масового виробництва. На спеціалізованих підприємствах є можливість організувати поточне виробництво, застосувати продуктивніше устаткування і краще його використовувати, механізувати і автоматизувати виробничі процеси. Це забезпечує значне зростання продуктивності праці та зниження витрат підприємств.


19.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!