Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Сучасна ситуація з інвестуванням на українському ринку. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сучасна ситуація з інвестуванням на українському ринку. Реферат

Іноземці вклали в економіку України сущі крихти. Українським чиновникам потрібно осягати мистецтво привабливості. За експертними оцінками, Україна зможе досягти рівня ВВП 1990 року не раніше 2020 року. І це за умови, що промисловий ріст збереже хоча б існуючі темпи

Скільки в нас вклали. За одинадцять років Україна залучила прямих іноземних інвестицій на суму $4745,2 млн. Цифра більш ніж скромна - Чехія за цей час одержала більш $20 млрд. Щорічні інвестиції в Польщу складають $4-5 млрд., у той час як в Україну - біля $0,5 млрд.

По обсязі іноземних інвестицій на душу населення Україна поступається навіть Албанії і Казахстану. Згідно даним американської дослідницької організації "Economist Group", Україна по інвестиційній привабливості знаходиться в сьомому десятку країн світу.

За даними офіційної статистики, щорічний приріст надходжень іноземного капіталу в країну складає близько 15%, але це без обліку грошей, вивезених іноземцями назад. Наприклад, у першому півріччі нинішнього року іноземці "упорснули" у нашу економіку $425,5 млн., а вивезли -$186,7 млн. Настільки сумна статистика свідчить, що зі світових інвестиційних засобів наша промисловість поки відщипує жалюгідні крихти.

Хто вкладає. По обсягах інвестицій в Україну на першому місці знаходяться США, на другому затвердився Кіпр. Однак більшість іноземних експертів вважають, що основним інвестором в економіку України все-таки є Росія, хоча офіційно вона займає п'яте місце. Якщо додати до російських інвестицій надходження з Кіпру, Ліхтенштейну, Британських Віргінських островів (відкіля переважно течуть гроші російських і українських ФПГ), то обсяги російського капіталу в Україні з лишком перекриють американські.

У російській експансії немає нічого дивного - на відміну від західних капіталістів, росіян інвестиційний клімат в Україні не лякає (у них з цим справи йдуть не набагато краще). Агресивність російського капіталу на українському ринку порозумівається ще і тим, що політичний вплив Росії на владу України набагато сильніше, ніж міжнародних фінансових організацій на зразок МВФ чи Світового банку.

Портфельних інвестицій в Україні практично немає - за весь час їх обсяги не перевищили $250 млн., з яких третина надійшла до нас з офшорів.

Серед іноземних інвесторів переважають великі компанії, дрібний і середній інвестор поки ще не ризикує "пастися" у суворих степах українського інвестпростору. Іноземці відверто заявляють, що для нормальної роботи в Україні бажано мати серйозні зв'язки в кабінетах посадових осіб, а це "під силу лише забезпеченій людині".

Звідси і типовий образ, що сформувався в Україні, іноземного інвестора - могутня транснаціональна корпорація з великими лобістськими можливостями. Саме ці інвестори (типу "Coca-Cola") уклали найбільше великі засоби в нашу економіку, інші - так, по дріб'язку.

В інноваційні проекти і наукомісткі галузі ніхто інвестувати не поспішає, незважаючи на пільги.

Куди вкладають. Західний капітал в основному зосередився в харчовій і тютюновій промисловості, торгівлі, фінансах, енергетиці. Тобто в галузях зі швидкою оборотністю капіталів і забезпечених ринків збуту. Ці інвестори поки розглядають свої вкладення в Україну переважно як можливість забезпечити збут продукції без митних і протекціоністських обмежень.

На жаль, приватизація не зіграла в залученні західних інвесторів істотної ролі (виключення - приватизація американцями і словаками деяких обленерго):

  • По-перше, через численні приватизаційні скандали і перегляди результатів торгів.
  • По-друге, через закритість самого процесу.

Більшість західних інвесторів вкладали гроші в Україну через створення виробництв "з нуля" чи викуп акцій у фінансових посередників.

У росіян інші мотиви інвестування в Україну. Їх цікавлять, насамперед, стратегічні промислові підприємства по переробці сировини, головним чином, нафти. Тюменська нафтова компанія уже придбала Лисичанський НПЗ, а "ЛУКойл" - Одеський. Дуже цікавиться об'єктами газотранспортної й енергетичної системи РАО "ЄЕС Росії". Росіяни навіть купили торік що уже дихав на ладан Львівський автобусний завод.

Частина російських капіталістів прикуповують "українське" для того, щоб замкнути технологічний ланцюжок, розірваний при розвалі Союзу. Їхні інтереси в основному зосередилися в металургійній (виробництво алюмінію), хімічній промисловості та машинобудуванні. Тому північні сусіди України орієнтуються в місцевій приватизації набагато краще західних. Якщо порівняти структуру капвкладень росіян і американців, то російські інвестиції більш істотні для нашої економіки. Тому в промисловців, що працюють у вищевказаних галузях, непогані шанси "знайти" грошика на російському ринку.

Крім працюючих інвесторів, в Україні є чимало компаній, в основному західних, котрі просто "моніторять" ринок на майбутнє. Для західних корпорацій нічого не коштує "кинути" в Україну пари мільйонів доларів, щоб "застовпити" місце. Поки ці компанії здебільшого займаються імпортом-експортом сільгосппродукції і супутніх товарів (пестициди, гербіциди і т. д.). Дуже помітними операторами зернового ринку України стали "дочки" іноземних "сільгоспмонстрів" - Cargill і Toepfer. Останнім часом у цих компаній з'являється інтерес уже не тільки до торгівлі, але і до виробництва, наприклад, зернових.

Світові тенденції інвестування обійшли Україну стороною. В інноваційні проекти і наукомісткі галузі ніхто інвестувати не поспішає, незважаючи на пільги. Занадто великі ризики...

До того ж в усьому світі не існує проблеми одержати портфельного інвестора. Українські підприємства, що бажають "продатися" частково, іноземців мало цікавлять.

Як приваблюємо і чому не йдуть... Донедавна український уряд оперував усього лише одним стимулом для іноземних інвесторів - податковими і митними пільгами. Політика "пряника" скінчилася жалюгідно - пільги в СП відібрали раніш покладеного терміну, підмочивши і без того сумнівну репутацію України.

Утім, податкові пільги іноземцям особливо й ні до чого - в них і так серйозні переваги перед вітчизняним інвестором. Західні компанії мають доступ до передових технологій, дешевих грошей та ефективного менеджменту. По великому рахунку, ніякого спеціального відношення вони до себе не вимагають і хочуть того ж, що і місцеві інвестори.

Численні опитування іноземців із завидною регулярністю щороку демонструють ті самі проблеми, що заважають інвестуванню в Україну, - повальна корумпованість чиновників, надмірна зарегульованість економіки, відсутність захисту прав інвесторів.

Українська влада схоже визнала, що й вітчизняний і іноземний інвестор рівні у своїх правах, і нічого "особливого" іноземцям уже не пропонують. Утім, рівність іноземного і вітчизняного бізнесу чиновники розуміють досить оригінально: невідшкодоване і тим і іншим ПДВ; відмовлення визнавати експортні операції такими; заборона застосовувати податкові чи векселі просто "жартування" із позаплановими перевірками.

Багато хто в Україні вже почав розуміти, що урядовими програмами інвесторів не заманити - потрібно змінювати принципи керування економікою. Правда, з'ясовуючи причини наших "негараздів", чиновники усе більше захоплюються опитуваннями інвесторів і роблять часом парадоксальні висновки з цілком конкретних результатів.

Існують і менш помітні, але не менш важливі причини відсутності інтересу до України з боку іноземного капіталу. Останнім часом частенько одним зі стримуючих факторів інвестиційного процесу називають негативний імідж країни на міжнародній арені. Укладачі рейтингів по корупції й економічній волі вперто не хочуть визнавати Україну правовою державою, звідси - відсутність інтересу у великих пенсійних і інвестиційних фондів до українського ринку.

Незадоволені іноземці і "закритістю" деяких галузей української економіки, штучно створеної місцевими міні-олігархами і регіональним посібником. За підтримкою регіональних українських ФПГ нерідкі випадки, коли на рівні губернаторів віддавалася команда: іноземців в область не "пущати".

Не секрет, що західні інвестори не в захваті і від якості українського менеджменту - здобуваючи підприємство, вони найчастіше змінюють усіх менеджерів-аборигенів на нових, спеціально навчених.

Чи потрібні іноземні інвестиції... Тільки на якісне переоснащення вітчизняного гірничо-металургійного комплексу, "який кує" основний валютний виторг, по самих скромних підрахунках, необхідно біля $10 млрд. У металургів таких грошей немає.

Достатньо просто глянути на структуру торгового балансу країни, щоб зрозуміти, що в найближчі роки очікується нова хвиля антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних експортерів. Під обмежувальні санкції в першу чергу підпадає сировинний експорт, а якість вітчизняної продукції часто залишає бажати кращого. Унаслідок торгових обмежень країна "недоодержить" валюти від експортерів. А для експортоорієнтованої української економіки це смерті подібно.

Можна до нескінченності малювати страшні картинки економічної катастрофи в Україні, але уже сьогодні ясно - вітчизняна економіка втрачає конкурентоздатність на світових ринках. А після можливого вступу у ВТО ця тенденція перекинеться і на внутрішній ринок.

У самих українських промисловців немає ще загальної точки зору на закордонні інвестиції. Директора успішних підприємств вважають, що інвестор їм не потрібний, вистачить своїх чи засобів кредитів українських банків. Але західні технічні експерти гадають, що конкурентоздатність українських заводів тимчасова і доступних фінансових джерел не вистачить на серйозну реконструкцію виробництва.

Крім того, від іноземних інвестицій є ще і непрямий ефект - упровадження західного менеджменту і цивілізованих форм підприємництва. Правда, як і у всякої медалі, в інвестуванні є і зворотна сторона. Є чимало аргументів проти деяких варіантів іноземного інвестування. Дуже часто великі компанії в країнах третього світу (до яким відноситься й Україна) розміщають екологічно шкідливі виробництва або виробництва товарів "групи ризику" (шкідливих для здоров'я людей).

Не випадково експансія світових тютюнових компаній в Україну збіглася з початком активної боротьби з палінням у розвинутих країнах. А в Індії, наприклад, екологи вже кілька років б'ють тривогу через збільшення шкідливих речовин, що викидають в атмосферу хімічні компанії, що належать іноземним інвесторам.

Деякі корпорації викуповують задешево профільні виробництва в країнах, що розвиваються, щоб потім закрити їх, розчистивши ринок для власної продукції. Згадаємо хоча б історію з діяльністю на українських просторах одного зі світових лідерів електротехнічної промисловості.

До того ж перевантажена іноземними інвестиціями країна дуже сильно залежить від міжнародних фінансових і фондових струсів. Такі інвестиційно багаті країни, як Сінгапур, Гонконг, Південна Корея, у 1998 році повною мірою відчули всі принадності інвестиційного "шторму".

Усі ці ризики необхідно враховувати при плануванні урядом інвестиційної політики. Іноземні інвестиції Україні, дійсно, необхідні, але "зазивати" іноземців треба з врахуванням національної економічної безпеки.

Які перспективи. Більш за все можуть інвестувати в Україну, звичайно, росіяни. Вони приходять всерйоз і надовго, хоча нерідко і зі скандалами. Західні інвестори не особливо цікавляться нашим ринком. Підтвердження тому - чергове відмовлення США надати нам статус країни з ринковою економікою. До речі, відбулося це почасти через скарги американських інвесторів, що працюють в Україні...

Без істотного "потепління" інвестиційного клімату нові інвестори, швидше за все, до нас не прийдуть. По-перше, усі привабливі галузі вже "забиті" конкурентами, як західними, так і місцевими. Нема рації будувати в Україні, скажімо, нову тютюнову фабрику. По-друге, внутрішній споживчий ринок досить обмежений. Час недорогих інвестиційних проектів, мабуть, вже скінчився. Вкладати ж гроші в "мутне" болото нашої економіки бажаючих не так вже й багато.

Більшість вітчизняних підприємців усе-таки хотіли б бачити портфельного інвестора, щоб зберегти за собою контроль над підприємством. Але він ще довго буде обходити наш ринок стороною.

В уряді у "загашнику" залишилося усього декілька ласих шматочків - приватизація "Укртелекому" і ще залишилися Обленерго. Другий цікавий для іноземців проект - приватизація й обслуговування газотранспортної системи. Але отримані від іноземців гроші підуть у "скарбницю", вони для бізнесу малоцікаві.

Непогані перспективи в інвесторів у сільське господарство (якщо буде вирішене питання про продаж землі). Але вкладати гроші в село будуть уже працюючі тут інвестори. Якщо встигнуть, звичайно. Тому що вже через рік з невеликим в Україні почнеться підготовка до президентських виборів, і приплив інвестицій за традицією заморозиться.

Утім, іноземці прекрасно обійдуться і без нас, а гроші вкладуть у ту ж Східну Європу, більшість країн якої з дня на день одержать членство в Європейському Союзі. Там для європейського бізнесу і ризики менші, і надійність вище. Чи будуть інвестувати в Росію і Казахстан, що уже визнані США і Європою країнами з ринковою економікою.

Україна в черговий раз з інвестиціями, швидше за все, "пролетить", незважаючи на "геополітичне положення і самі родючі чорноземи".

Цілком можливо, що через це темпи росту промисловості в найближчі два роки можуть істотно знизитися, а тоді зменшиться і приплив валюти в країну. Усе це варто було б врахувати державним чоловікам при підрахунку макропоказників і "верстці" бюджету.

Вітчизняному бізнесу, що орієнтується на іноземні інвестиції, порадимо поки розраховувати більше на власні сили, тому що закордон, швидше за все, найближчим часом не допоможе.

Що заважає іноземцям. У 1999 році німецька консультативна група спеціально для українського уряду провела опитування 20 іноземних компаній, що працюють в Україні. Ціль - визначити найбільше істотні перешкоди для інвестування в Україну. Інвестори назвали наступні фактори (розташовані починаючи з більш важливих), що заважають їм працювати:

  • нестабільність правового режиму;
  • невиконання урядом своїх обіцянок;
  • сильний державний контроль над економікою;
  • відсутність підтримки з боку влади;
  • корупція;
  • занадто довгі процедури одержання необхідних дозволів.

У 1999 році ЄБРР запропонував керівникам трьох тисяч підприємств Центральної і Східної Європи і СНД оцінити інвестиційний клімат у своїх країнах. З 20 країн, що ввійшли в дослідження, Україна була на передостанньому місці (перед Молдавією) по забезпеченню безпеки власності та захисту прав інвестора.

У 2000 році Український міжнародний центр політичних досліджень запропонував 65 найбільшим іноземним компаніям, що мають в Україні свої представництва, визначити головні перешкоди для інвестування в нашу економіку. Опитані компанії направили в Україну більш $2,0 млрд. прямих іноземних інвестицій. На думку представників цих компаній, в Україні основними перешкодами для залучення іноземних інвестицій стали (починаючи з більш важливих) наступні:

  • нестабільність і величезний обсяг державного регулювання;
  • невизначеність економічного середовища;
  • корупція;
  • сильний податковий тиск;
  • труднощі у визначенні чітких умов одержання права власності;
  • занижені можливі рівні прибутку;
  • труднощі в переговорах з урядовими структурами;
  • нестабільність політичного середовища;
  • обмеженість матеріальної інфраструктури.

У 2002 році Адміністрація Президента України, Американська торговельна палата, компанія "Ернст енд Янг ", Бюро делегата німецької економіки, Європейська бізнес-асоціація провели анкетне опитування 122 найбільших іноземних інвесторів щодо інвестиційного клімату в Україні.

На думку іноземців, основними перешкодами на шляху поліпшення інвестиційної діяльності в Україні є:

  • бюрократизм і корупція в місцевих і центральних органах влади;
  • повільне просування податкової реформи і посилення податкового тиску.
  • Складні податкові процедури і проблеми зі своєчасним поверненням ПДВ;
  • складні і незрозумілі ліцензійні, сертифікаційні і митні процедури;
  • відсутність застави землі і простих процедур викупу землі;
  • недостатня прозорість процесу приватизації;
  • недостатній захист прав інтелектуальної власності;
  • відсутність незалежної судової влади.

Висновки. Що повинен зробити український уряд, щоб до нас прийшов іноземний інвестор:

  • Створити систему реєстрації бізнесу у вигляді одно етапного процесу;
  • Зменшити кількість контролюючих органів;
  • Ліквідувати незаплановані перевірки усіма контролюючими органами. Незаплановані перевірки повинні провадитися лише по рішенню суду;
  • Припинити практику ліквідування підприємств державними органами, якщо вона не створює прямої загрози безпеці, здоров`ю людей чи навколишньому середовищу;
  • Зняти обмеження на придбавання та лізинг комерційної нерухомості, землі та житла;
  • Ліквідувати привілейований доступ до землі, державних кредитів та контактів;
  • Модернізувати Митний кодекс та інші торговельні закони, щоб вони відповідали світовим стандартам;
  • Не дозволяти усім органам державного регулювання залишати собі частину штрафів, які вони збирають;
  • Фінансувати із бюджету у потрібному об`ємі роботу суддів, увести обов`язкове підвищення кваліфікації судових службовців;
  • Прийняти Цивільний кодекс;
  • Прийняти Податковий кодекс;
  • Покращити механізм виконання судових рішень;
  • Прийняти Закон "Про акціонерні товариства";
  • Провести адміністративну реформу;
  • Прийняти Закон "Про Фонд державного майна";
  • Лібералізувати валютні операції, у тому числі відмінити усі обмеження, що стосуються використання іноземної валюти, отриманої від зовнішньоторговельних операцій.

Література

  1. Шевчук В. Я., Рогожин П. С. Основи інвестиційної діяльності. - К.: Генеза, 1997. - 384 с.
  2. Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. - К.: МП "ІТЕМ" ЛТД "Юнайтед Лондон трейд Лімітед" (Москва - Лондон), 1995.
  3. Газєєв М. К. Та інш. Показатели эффективности инвестиций в условиях рынка. - М.: ВНИИОЕМНГ, 1993.
  4. "Иностранное инвестирование в Украине". - Бізнес №47 від 19.11. 2001.
  5. "Чего хочет инвестор". - Директор №12 від 04.08. 1999.
  6. "Ну где они, эти толстые инвесторы?". - Бізнес №4 від 25.01. 1999.
  7. "Искусство привлекательности". - Бізнес№37 від 09.09. 2002.
  8. "Киев, Днепр... Далее - хуже". - Бізнес№29 від 15.07. 2002.


16.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!