Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Товар: поняття, властивості, теорії цінності, закони вартості. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Товар: поняття, властивості, теорії цінності, закони вартості. Реферат

Поняття товару. Властивості товару. Двоїстий характер праці, втіленої в товарі. Теорії, що визначають цінність товару. Теорія граничної корисності. Теорія попиту і пропозиції. Закон вартості та його функції. Зміст закону вартості. Функції закону вартості

Поняття товару

Для того щоб з'ясувати, що таке товар, слід усвідомити, чим відрізняється товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, чоботи, хліб, молоко, вироблені певним господарюючим суб'єктом, можуть бути спожиті самим виробником або подаровані комусь, а можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому випадку, тобто коли перелічені блага споживаються виробником або передаються іншим суб'єктам без будь-якого еквівалента, вони є натуральними продуктами, а у третьому випадку стають товарами.

Чому це відбувається? Адже при цьому за своїми властивостями, формою, якістю і призначенням вони не змінюються. Отже, причину товарної форми продукту праці треба шукати не в природних властивостях того чи іншого блага, а в суспільних відносинах, які роблять останні товаром. Характеристику цих відносин наведено у попередньому параграфі.

Аналіз їх дає змогу зробити висновок: товаром стає той продукт праці або благо, які призначені не для власної о споживання, тобто він мас бути суспільним благом. Однак цього замало. Суспільство має визнати це благо через його купівлю-продаж. Якщо продукт праці чи благо не продані й за них у процесі обміну не отримано певного еквіваленту, то вони суспільству непотрібні і товаром бути не можуть.

Товар - це продукт праці або певне благо, що здатні задовольняти певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу).

В економічній літературі країн з розвиненим ринком поняття "товар" має кілька визначень. Відомі американські економісти Г. С. Слоуен і А. Дж. Цюрчер у "Словнику економіки", виданому 1970 p., трактують його так.

Commodity (товар) - будь-який предмет комерції або торгівлі. Цей термін використовують замість терміна "goods" у однині, оскільки термін "good" має інше суспільне значення (по-перше, благо, користь; по-друге, у множині - товари, вироби; по-третє, вантаж, багаж). Крім того, цей термін має інше спеціалізоване значення в економіці, коли вживається як "economic good".

Economic good (економічний товар) - все зовнішнє по відношенню до людини, що має властивості корисності, може бути присвоєним і є відносно дефіцитним. Цей термін вживають на противагу терміну "freegood". Економічні товари можуть бути матеріальними або нематеріальними. Отже, послуги вчителя або юриста цілком логічно розглядаються як економічний товар, як і книги, які вони використовують. Таке визначення є більш об'ємним, ніж термін wealth (багатство), оскільки останнє автори зазначеного словника обмежують матеріальними економічними товарами.

Free good (вільний товар) - все зовнішнє по відношенню до людини або таке, що має властивості корисності, пропозиція якого є достатньою, оскільки його так багато, що потреба в ньому задовольняється без трудових зусиль. Свіже повітря, клімат, сонячне світло є вільними товарами. Проте слід зазначити, що все те, без чого не можна обійтись, не обов'язково є атрибутом вільного товару. Вода у містах, наприклад, незважаючи на те, що без неї не можна обійтись, не є вільним товаром, тому що її розподіл вимагає трудових зусиль.

Властивості товару

З визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:

  • здатність задовольняти певну потребу людини;
  • придатність для обміну на інші товари.

Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини.

Особливе значення в економічному житті мають споживні вартості у вигляді верстатів, інструментів, предметів праці, тобто засоби виробництва. Однак певні з них, наприклад борошно, цукор, картопля, вугілля, можуть належати і до засобів виробництва, і до предметів споживання. Якщо картоплю використовують для відгодівлі худоби або вироблення крохмалю, то її слід віднести до засобів виробництва, а якщо її варять, щоб приготувати якусь страву, то це вже предмет споживання. Критерієм є не речовий зміст споживної вартості, а її функціональне призначення.

Споживна вартість властива не лише товарам, які набувають речової форми - хустка, чоботи, сало тощо, а й послугам - вчителя, лікаря, перукаря, актора. Особливого значення набуває така споживна вартість, як інформація. Розвиток сфери послуг свідчить про ступінь розвиненості суспільства, про те, як воно піклується про основну його цінність - людину.

Як споживні вартості товари надто різноманітні й мають задовольняти різні потреби: хліб - продукт харчування, велосипед - засіб пересування. Однак при всій відмінності цих товарів вони, як і всі інші товари, можуть і обмінюються один на одного. Ця властивість товару дістала назву "мінова вартість"

Якщо різні товари обмінюються у певних пропорціях, це означає, що між ними є щось спільне, яке робить їх співмірними, а саме: вони є продуктами праці. Саме та обставина, що різні споживні вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат енергії розуму, нервів тощо формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.

З цього можна зробити висновок, що в умовах суспільного поділу праці люди, займаючись певним видом діяльності (землероб, лікар, будівник, слюсар), для того щоб задовольнити свої різнобічні потреби, мають прирівнювати між собою різні види праці та обмінюватися товарами. Суспільна праця, яка втілена в товарах і виявляє себе через обмін їх, є вартістю товару.

Вартість - внутрішня властивість товару. Мінова вартість є зовнішнім виявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.

Двоїстий характер праці, втіленої в товарі

Визначивши, що продукт праці стає товаром лише за наявності двох невіддільних сторін - споживної вартості та вартості, слід з'ясувати причину цієї двоїстості. Вона полягає у втіленій у товарі праці, яка також має двоїстий характер. Саме це визначає двоїстий характер товару.

Праця товаровиробника виступає, з одного боку, в особливій доцільній формі, а з іншого - у вигляді витрат фізичних і розумових сил людини як праця взагалі

У першому випадку виробник виконує конкретні виробничі операції, використовує певні знаряддя праці та матеріали, а отже, виготовляє певні блага. Наприклад, швець використовує шкіру, нитки, голки, спеціальну машину та інші знаряддя виробництва, щоб виготовити чоботи, черевики; знаряддями праці хлібороба є комбайн, трактор, добрива. Результатом діяльності такої праці є створення різноманітних споживних вартостей. Працю, що їх створює, називають конкретною.

Праця в особливій доцільній формі характеризує працю з якісного боку. Водночас є й інша, кількісна сторона праці, яка знаходить відображення у витратах праці у фізіологічному значенні. Йдеться про працю взагалі як певну частину суспільної праці, що містить витрати людської робочої сили (її м'язів, мозку, нервів) незалежно від її конкретної форми. Це друга сторона праці, яку називають абстрактною. Вона створює вартість товару.

Абстрактна праця є специфічною формою праці, суспільний характер якої виявляється лише в процесі обміну. Саме обмін розкриває суспільне значення продукту. Якщо вироблений продукт не буде обміняний, то він не набуде суспільної споживної вартості, тобто не буде задовольняти потреб інших людей, а отже, не стане товаром. Це означає, що абстрактна праця є специфічною економічною категорією, яка властива лише товарному виробництву. Тому і створена нею вартість є не природною, а суспільною властивістю товару.

Отже, вартість - це відносини між товаровиробниками, які прикриті речовою оболонкою.

Теорії, що визначають цінність товару

Визначення цінності товару в матеріально-речовій формі, формі послуги чи інформації - одне з головних завдань економічної теорії, яке намагаються вирішити економісти різних шкіл і напрямів впродовж усієї свідомої історії людського буття.

Підходів до визначення цінності товару багато. Кожний з них ґрунтується на певній теорії, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності, попиту і пропозиції, чинників виробництва, інформативна.

Теорія трудової вартості

Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований, - вартісної.

Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Проте найповніше її розробив (. Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, І виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами.

У своєму розвитку форма вартості товару аж до появи грошової [юрми вартості проходить кілька етапів.

Першою формою вартості є проста, одинична або випадкова. Зона виникла на ранньому етапі розвитку людського суспільства, коли ще не сформувався суспільний поділ праці. Обмін мав епізодичний характер і відбувався за такою формою: Т1 - Т2. При цьому Т1 міг бути рибою, а Т2 - м'ясом. Такий обмін виникав між різними общинами, в однієї з яких був певний надлишок риби, а у другої - м'яса. Він був випадковим, нерегулярним, як і блага, що обмінювався в певній пропорції.

У цьому міновому відношенні вартість риби виражена у м'ясі, що означає: кожному товару належить різна роль. Роль першого активна, він відображує свою вартість в іншому товарі. Другому товару належить пасивна роль, оскільки він є засобом для вираження І вартості першого. Товар, що відіграє активну роль, знаходиться у відносній формі вартості, а той, якому належить пасивна роль, - у і еквівалентній. У одному акті обміну певний товар може бути лише у; відносній або еквівалентній формі вартості.

Особливістю простої, одиничної або випадкової форми вартості було те, що роль еквівалента виконували різні товари.

Розвиток суспільного поділу праці сприяє зростанню її продуктивності, збільшенню виробництва різних благ для обміну, що призводить до розширення самого обміну, робить його регулярним, а не випадковим, одиничним. У цих умовах кожний товар може обмінюватися не на якийсь один, а на багато різних товарів. Так відбувається перетворення простої форми вартості на повну або розгорнуту. Вона має таку формулу:

Отже, Т1, (риба) може обмінюватися у певній кількості на м'ясо, борошно, полотно, молотки та інші товари, які стають його еквівалентами.

Оскільки в процесі розвитку виробництва кількість товарів-еквівалентів, у яких знаходить вираження вартість Т1, (риба), зростає, то все більша кількість товарів відображує свою вартість у цьому товарі. Це призводить до того, що з усіх товарів виділяється якийсь один товар, що починає виконувати роль загального еквівалента в обміні. Так виникає загальна форма вартості.

За цих умов уперше всім товарам, що знаходяться у відносній формі вартості, протистоїть один загальний еквівалент. Його роль у різних народів виконували найрізноманітніші товари, але перевага у тій чи іншій місцевості віддавалася продуктам масового виробництва. Всі мали знати, яка цінність цього товару, оскільки він виконував роль загального еквівалента. Такими товарами були худоба, хутро, сіль, чай, дорогоцінні метали тощо.

Недоліком товарів, які виконували роль загального еквівалента, було те, що не кожний з них можна було поділити на певну кількість частин або без труднощів транспортувати, зберігати тощо. Через ці об'єктивні обставини розвитку виробництва і обміну функція загального еквівалента закріпилась за золотом. Так виникла грошова форма вартості, яка має таку формулу:

Золото стає грішми. Однак за своєю природою воно не є грішми. Протягом певного часу в історії суспільства золото існувало просто як метал. Тільки розвиток товарних відносин завдяки фізичним властивостям золота, а саме: однорідність, можливість легкого поділу на частини, зберігання без втрат і високої вартості у невеликій кількості - робить його грішми.

Теорія граничної корисності

Основою цінності товару теорія граничної корисності визначає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. І той напрям економічної теорії виник у останній третині минулого 11 століття. Найбільш відомими його представниками були У. Джеванс, А Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Д. Кларк.

Головна ідея їхнього підходу полягає у тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість, на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність (наприклад, води), корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю.

Оскільки ж немає значення, яку саме одиницю вважати останньою, то нулю дорівнюватиме будь-яка одиниця цього блага. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не дуже велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього) екземпляра дуже високою. Звідси висновок: останній екземпляр певного блага, що задовольняє "граничну потребу", має і граничну корисність, яка визначає ринкову цінність.

Правильність теорії граничної корисності переконливо доводить і славнозвісне з часів існування адміністративно-командної системи явище "дефіциту". Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ній. Перевищення попиту над пропозицією сприятиме зростанню ціни над вартістю - і навпаки.

Теорія попиту і пропозиції

Згідно з цією теорією реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг).

Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів - покупців і продавців. Способом вирішення цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли кількість тих, хто хоче купити, відповідає кількості тих, хто продає товари. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Вона являє собою ціну такого рівня, при якому пропозиція відповідає попиту.

Економічне становище товаровиробника залежить від ринкової ціни його товарів. Оскільки ж ринкова ціна залежить від двох чинників - попиту і пропозиції, у взаємодії та зіткненні яких вона утворюється, слід з'ясувати, що таке попит і пропозиція, яке їхнє місце у цьому процесі.

Попит - це платоспроможна потреба у певному товарі. Інакше кажучи, це сума грошей, яку покупці можуть і намагаються заплатити за необхідне їм благо.

Попит залежить від доходів покупців, потреби у товарах (послугах) і цін на останні. Отже, попит підвищується при зростанні доходів, зниженні цін або одночасній дії цих чинників - і навпаки. Ця залежність дістала назву закону попиту.

У цілому величина попиту залежить, як правило, від ціни товару: чим нижча ціна на якесь благо, тим вищий попит на нього. Кількісну залежність попиту від зміни цін на товари називають еластичністю попиту, її вимірюють як відношення зростання обсягу попиту до зниження цін (у відсотках).

Пропозиція - це кількість товарів, які виробники можуть і хочуть виробити.

Пропозиція також залежить від ціни: чим вона вища, тим вища пропозиція з боку продавців, оскільки останні зацікавлені у виручці від продажу товарів (послуг), що становить його економічний інтерес. Таку залежність називають законом пропозиції. Кількісна залежність пропозиції від зміни цін на товари дістала назву еластичність пропозиції, її вимірюють як відношення (у відсотках) обсягу пропозиції до зростання цін.

Закони попиту і пропозиції відображують економічні інтереси протилежних суб'єктів ринку - покупців і продавців. Узгодження цих інтересів досягається при перетині ліній попиту і пропозиції. Точка перетину характеризує стан ринку певного товару, при якому вся його маса при цій ціні може бути продана і є відображенням ринкової рівноваги. Якщо ж ціни на певний товар зростуть, виникне надлишок продукції. Тоді продавці змушені будуть знижувати ціни, щоб позбавитися запасів і отримати певний прибуток для подальшого розвитку свого господарства. На зниження цін покупці зреагують додатковим попитом.

За умов, коли ціна реалізації буде нижчою за ціну рівноваги, виникне підвищений попит, що призведе до дефіциту. Це, з одного боку, сприятиме зростанню цін, а з іншого - стимулюватиме виробництво цього товару. Як результат - лінії попиту і пропозиції перетнуться.

Крім викладених вище теорій, які пропонують певні моделі визначення цінності товару, є й інші. До них належать теорія чинників виробництва та інформативна теорія вартості. Остання набуває все більшого значення в епоху переходу до постіндустріального суспільства, в якому посилюється перехід від матеріально-речових елементів виробництва до ідеально-духовних, від минулої до живої, інтелектуальної праці, яка стає домінуючою.

Розглянуті теорії не слід протиставляти, адже кожна з них відбиває різні сторони економічного життя. Більше того, практика довела, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні чинники, в тому числі витрати живої та уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, попит і пропозицію тощо.

Закон вартості та його функції. Зміст закону вартості

Як нам уже відомо, відносини між товаровиробниками в процесі обміну з приводу результатів їхньої діяльності ґрунтуються на еквівалентній основі. Це явище є загальним, повторюваним і постійно відтворюваним в умовах товарного виробництва, тобто воно є об'єктивним законом. Він знаходить свій вияв у тому, наприклад, що X товару А = Y товару Б, тому що в них втілена однакова кількість суспільне необхідного робочого часу.

Закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільна необхідного робочого часу, називають законом вартості.

Проте фактичні витрати робочого часу на певне благо у різних товаровиробників неоднакові. Це пов'язано зі знаряддям праці, яке використовується, інтенсивністю (напруженістю) праці, рівнем уміння та підготовки того, хто виготовляє якусь споживну вартість.

Час, витрачений працівником на виготовлення певного товару, називають індивідуальним робочим часом.

А мірилом ринкової (суспільної) вартості є не індивідуальний робочий час, а суспільне необхідний.

Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це було б стимулом для працівників, що використовують примітивну техніку, застарілу технологію, не удосконалюють своїх професійних знань, працюють без всілякого напруження. Це б суперечило прогресу розвитку продуктивних сил суспільства, яке б ніколи не досягло сучасного рівня цивілізації.

Суспільне необхідний робочий час є мірилом вартості товару тому, що являє собою час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної вартості за існуючих суспільне нормальних умов виробництва і при середньому в цьому суспільстві рівні вміння та інтенсивності праці.

Суспільне нормальними умовами є ті, за яких створюється переважна більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найбільш типовими в суспільстві. Якщо, скажімо, для пошиття одягу використовуються ручні швейні машини, машини з ніжним приводом та ті, що працюють на електроенергії, то на виготовлення певної споживної вартості при середній умілості та напруженості праці витрати будуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 12 год. і вироблятиме 10 тис. одиниць товару, друга - 10 год. і вироблятиме 100 тис. одиниць товару, третя - 8 год. і вироблятиме 8 тис. одиниць товару. 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару.

Наведений приклад свідчить, що реалізація товарів за їхньою суспільною вартістю призведе ось до чого. Перша група товаровиробників, що мають вищі індивідуальні витрати, на кожній одиниці готової продукції додатково втрачатиме 2 год., а третя група, навпаки, 2 год. виграватиме, оскільки їхні індивідуальні витрати менші, ніж суспільні.

Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, не тільки різноманітні за своїми властивостями, а й є результатом різної праці за складністю. Одні з них виготовляються працею, що не потребує спеціальної підготовки, використання складних знарядь праці, тобто є результатом простої праці. Інші ж потребують застосування найновітнішої техніки, а також праці, заснованої на високій професійній майстерності, глибоких спеціальних знаннях, високій загальній кульзі виробника. Інакше кажучи, такі вироби є результатом складної праці. Як же відбувається обмін товарів, що є результатами простої | складної праці?

У процесі реалізації товарів у будь-якій країні в певний період її розвитку проста праця є вихідною базою, до якої прирівнюються всі І піди складної праці. Іншими словами, складна праця - це помножена проста праця. За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних.

Таким є механізм дії закону вартості в умовах товарного виробництва епохи вільної конкуренції.

Функції закону вартості

Закон вартості в умовах розвиненого товарного виробництва діє як закон цін. Зумовлено це тим, що вести прямий облік кожного товару в робочих годинах неможливо. Таким може бути лише опосередкований вимірювач, яким є загальний еквівалент у вигляді грошей. Кожний знає, скільки суспільно необхідної праці втілено в золоті, яке виконує цю роль.

Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників.

Функція закону вартості як стихійного регулятора виробництва полягає в тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до суспільних потреб. Якщо, наприклад, певного блага виробляється менше, ніж існує суспільна потреба в ньому, то попит на нього зростатиме, і відповідно ціна буде вищою, ніж вартість. Той, хто виробляє подібні товари, отримуватиме більші прибутки, що сприяє переливанню в цю галузь капіталу, суспільної праці.

Виробництво товарів розширюватиметься. Проте, як тільки випуск цієї продукції перевищить платоспроможний попит, ціна впаде нижче за суспільну вартість. Розпочинається зворотний процес: згортається виробництво і відбувається перелив капіталу, усіх елементів виробництва у галузі, де суспільна потреба не задовольняється.

Функція закону вартості як рушійної сили полягає в тому, що обмін товарів за суспільною вартістю стимулює товаровиробників постійно зменшувати індивідуальні витрати виробництва. Хто це робить і досягає менших витрат виробництва, ніж суспільні витрати, той отримує найбільші вигоди і додатковий прибуток.

Для того щоб не програти у конкурентній боротьбі або утримати позиції на ринку, товаровиробник має постійно вдосконалювати виробництво, запроваджувати нову техніку і технологію, поліпшувати якість продукції. Все це сприяє розвитку продуктивних сил, зростанню суспільної продуктивності праці.

Закон вартості активно впливає на соціальну диференціацію товаровиробників, перетворюючи певну частину з них на таких, хто збільшує масштаби виробництва, і на таких, хто розорюється і виштовхується з ринку.

Цей процес охоплює різні групи товаровиробників, але особливо дрібних і середніх, посилюючи між ними майнову диференціацію. Терпить банкрутство і розорюється та група товаровиробників, у якої індивідуальні витрати виробництва вищі за суспільні. І, навпаки, товаровиробники, в яких індивідуальні витрати нижчі, ніж суспільні, розширюють виробництво і збагачуються особисто.

У товаровиробників, у яких індивідуальна вартість товару збігається з суспільною, відбувається нормальний процес відтворення. Ця група становить у суспільстві більшість і для того, щоб не потрапити до лав банкрутів, мусить постійно удосконалювати засоби виробництва і підвищувати свою кваліфікацію.

Отже, закон вартості сприяє розвитку виробництва. Одночасно він стимулює прогрес виробництва, оскільки економічними методами позбавляє товарне господарство неефективних підприємств. А це, в свою чергу, активно впливає на розвиток суспільних потреб, прискорюючи тим самим науково-технічний і суспільний прогрес.


16.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!