Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Фондова біржа: поняття, керування та учасники біржових операцій. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Фондова біржа: поняття, керування та учасники біржових операцій. Реферат

Поняття фондової біржі. Короткий світовий огляд фондової діяльності. Керування біржею. Учасники біржових угод. Біржовики

Поняття фондової біржі. Короткий світовий огляд фондової діяльності

Фондова біржа являє собою певним чином організований ринок, на якому власники цінних паперів роблять через членів біржі, що виступають як посередників, угоди купівлі-продажу. Контингент членів біржі складається з індивідуальних торговців цінними паперами і кредитно-фінансовими інститутами.

Коло паперів, з якими проводяться угоди, обмежене. Щоб потрапити в число компаній, папера яких допущені до біржової торгівлі (іншими словами, щоб бути прийнятої до котирування), компанія повинна задовольняти виробленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів продажів, розмірів одержуваного прибутку, числа акціонерів, ринкової вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т. д. Члени чи біржі державний орган, що контролює їхня діяльність, установлює правила ведення біржових операцій; режим, що регулює допуск до котирування. Разом з порядком проведення угод вони утворять серцевину біржі як механізму, що обслуговує рух цінних паперів.

Фондова біржа - це насамперед місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом та пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.

Як товар на цьому ринку виступають цінні папери - акції, облігації і т. п., а як ціни цих товарів - курси цих паперів. Устає питання: як погодяться між собою поняття ринок і біржа, біржа й аукціон?

Загальне в біржі з ринком - установлення цін товарів у залежності від попиту та пропозиції на них. Але, у відмінності від ринку, на біржі можуть продаватися не всі товари, а тільки допущені на неї, це з одного боку, а з іншої, способи купівлі-продажу на біржі значно різноманітніше, ніж на ринку, щоправда, більш регламентовані

Що стосується аукціону, то про нього на біржі нагадує спосіб призначення ціни: неї викрикують. У століття електроніки така система може показатися лише даниною традиції, але, на думку біржовиків, вона виконує ряд корисних функцій: створює необхідну ринкову атмосферу, забезпечує публічність торгів. При однаковій ціні на пропоновані товари вони скоріше дістануться тому, хто голосніше викрикнув ціну, тому "голосові дані" на біржі, як і на аукціоні, мають чимале значення але, на відміну від аукціону, ціни на товари на біржах не тільки ростуть стосовно стартових, але і падають.

Отже, біржа має у своїх характеристиках як риси історичних попередників, (таких як ринки, ярмарки, аукціони), так і власну специфіку.

Прагнення власників однакових цінних паперів зійтися в одному місці випливає з характеру акцій і облігацій як товарів, біржових по своєму походженню. Але акціонерні товариства, хоча і виникали як великі для свого часу підприємства, не могли претендувати на охоплення своєю діяльністю всієї території країни. Виходить, і свої акції вони могли збувати в основному там, де базувалися і були відомі. Тому фондові біржі організуються в центрах великих економічних районів. Це загальна закономірність. Надалі ж шляху розвитку можуть бути різними.

Найбільш логічне висування на передній план біржі, що знаходиться в головному фінансовому центрі країни. На цій біржі концентруються акції компаній, що довели масштаби своїх операцій до загальнонаціональних. Провінційної ж біржі поступово марніють. Так складається моноцентрична біржова система. У найбільш закінченому виді вона представлена в Англії. Власне, серед офіційних біржових назв уже немає Лондонської біржі, однієї з найстарших у світі. З недавніх пір вона іменується Міжнародною фондовою біржею, оскільки вона увібрала в себе не тільки всі біржі Великобританії, але й Ірландії. Моноцентричними є також біржові системи Японії, Франції.

У той же час у країнах, улаштованих по федеративному зразку, більш ймовірне формування поліцентричної біржової системи, при якій приблизно рівноправні кілька центрів фондової торгівлі. Так відбулося в Канаді, де лідирують біржі Монреаля і Торонто, в Австралії - біржі Сіднея і Мельбурна.

Фондовий ринок США в цьому плані специфічний - він настільки великий, що знайшлося місце і для загальновизнаного лідера - Нью-Йоркської фондової біржі, і для ще однієї великої біржі, також розташованої в Нью-Йорку, головному фінансовому центрі - Американської фондової біржі, і для провінційних бірж. Число останніх за післявоєнні роки скоротилося, але ті що залишились досить міцно стоять на ногах. Тому біржову систему США приходиться класифікувати як побудовану по змішаному типі.

Світовий досвід свідчить, що можливі варіанти кількості бірж у країні. У Швеції, Франції, Англії усього по одній фондовій біржі на країну. У ФРН 80% цінних паперів зосереджені на фондовій біржі у Франкфурті-на-Майні, а що залишилися 20% раз6росаны по сімох дрібних біржах. На біржі в Нью-Йорку котируються акції самих солідних акціонерних товариств, всі інші - на інші більш дрібних біржах.

Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу. "Чудо" полягало в тому, що для інвестора практично стерлися розходження між довгостроковими і короткостроковими вкладеннями коштів. Цілком реальні в часі побоювання омертвити капітал стримували підприємницький запал. Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося положення, коли для кожного окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають майже такий же ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі.

Біржі можуть бути засновані державою як суспільні заклади. В Франції, Італії і ряді інших країн фондові біржі вважаються суспільними установами. Це, щоправда, виражається лише в тім, що держава надає приміщення для біржових операцій. Біржовики вважаються представниками держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок.

Біржі можуть бути засновані і на принципах приватного підприємництва, наприклад, як акціонерне товариство. Така організація бірж характерна для Англії, США.

Керування біржею

Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада директорів. У своїй діяльності він керується статутом біржі, у якому визначаються порядок керування біржею, склад її членів, умови їхнього прийому, порядок утворення і функції біржових органів.

Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада призначає президента і віце-президента. Крім того, нагляд за всіма сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами, наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп'ютери), біржовим індексам, опціонам.

Комітет із прийому членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі. Комітет з арбітражу заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що виникають між членами біржі, а також членами і їхніми клієнтами. Число і склад комітетів міняються від біржі до біржі, але ряд з них обов'язковий. Це чи комітет комісія з лістингу, що розглядають заявки на включення акцій у біржовий список; комітет із процедур торгового залу, що разом з адміністрацією визначає режим торгівлі (торгові сесії) і стежить за дотриманням інструкцій з діяльності в торговому залі, а також в інших випадках.

Біржі - це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує з учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду, укладену в торговому залі; плата компаній за включення їхніх акцій у біржовий список; щорічні внески нових членів і т. п. Ці внески і складають основні статті доходу біржі.

Біржа забезпечує концентрацію попиту та пропозиції, але вона фізично не в змозі вмістити усіх, хто хотів би продати чи купити ці папери. Ті, хто бере на себе функцію проведення біржових операцій, стають посередниками. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза нею, оскільки далеко не всі папери котируються на біржах. На позабіржовому ринку формується коло посередників, на яких фактично покладається функція концентрації попиту та пропозиції. Просторово посередники роз'єднані, але вони зв'язані між собою й утворять єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним.

Учасники біржових угод

В окремо узятій фондовій угоді задіяні три сторони:

  • продавець,
  • покупець,
  • посередник.

На початкових етапах модель гранично проста - один посередник зводить продавця з покупцем. При росту масштабів фондових операцій з'являється друга модель, і посередників уже двоє: покупець звертається до одному, продавець - до іншого й імовірність збігу мала. При ще більшій інтенсивності фондових операцій складається третя модель: тепер уже самі посередники потребують допомоги, і між ними з'являється ще один. Назвемо його центровим, а його контрагентів фланговими посередниками.

Перервемо ненадовго розгляд цих моделей і подивимося на посередництво у фондових угодах з іншого погляду. Адже посередник може діяти подвійно:

  • По-перше, за свій рахунок, стаючи на час власником паперів і одержуючи доход як різницю між курсами покупки і продажу. На американському позабіржовому ринку таких посередників, як уже згадувалося, називають дилерами.
  • По-друге, він може працювати за визначений відсоток від суми угоди, тобто за комісійну винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продаж акцій.

У першій і другій моделях угоди посередник може виступати або в одній якості, або в іншій. У третій моделі дотримується поділ праці: центровий посередник працює за свій рахунок, а флангові - на комісійних початках. Третя модель довгий час, аж до середини 80-х років, існувала на біржі в Лондоні, по ній дотепер функціонує Нью-Йоркська фондова біржа. Центровий посередник у Лондоні іменувався джоббером, у Нью-Йорку - фахівцем. Флангові посередники і там і там іменуються брокерами.

На розвитому фондовому ринку однаковості в посередницьких операціях немає - усі три моделі співіснують, своя "фондова ніша" знаходиться для кожної. Покладемо, брокер з великою клієнтурою одержує, крім інших, два доручення, причому курс і розмір пропозиції продати збігається з параметрами замовлення на покупку. Брокеру залишається тільки оформити угоду, з чим він благополучно справляється поодинці, не бідуючи в послугах інших посередників.

Пари замовлень, що самовиконуються, можуть утворюватися в біржовій юрбі, коли один брокер повідомляє про наявний у нього пропозиції, а інший відразу відгукується - у нього парне замовлення (посередництво по другій моделі). Але багато доручень формулюються як умовні. Наприклад, "продати, якщо курс піднімається до..." Такі замовлення разу виконати не можна. Отут і приходить на допомогу центровий посередник, а умовні доручення передаються йому фланговими посередниками. Відзначимо, що центрового посередника може замінити комп'ютер, і частково це вже робиться.

Оскільки потреба в двоступінчастому посередництві складається далеко не відразу, зосередимося на іншому важливому для молодого Українського ринку питанні: на яких початках краще працювати біржовому посереднику - за свій чи рахунок як брокеру? Добре б, звичайно, мати дилерів, готових купити папера в чи клієнта продати їх йому. Однак дилеру приходиться пускати в обіг свої кошти і брати на себе ризик. Покладемо, недолік грошей можна компенсувати позиками, але проблему ризику це не знімає. Дилер, що невірно оцінив ситуацію, може дестабілізувати ринок і викликати ланцюгову реакцію банкрутств, якщо не поверне отримані кредити. Дилер, що усвідомить і свою недосвідченість, і недосконалість ринку, схильний виявляти надобережність, відмовляти клієнтам. Тим самим гальмується висновок угоди.

Нашим біржам у розвитку посередницьких послуг потрібна стратегія, що включає вироблення норм регулювання:

  • який мінімальний капітал повинний мати дилер,
  • які межі кредитів, що він може брати і т. д.

Необхідне ліцензування брокерської і дилерської діяльності, установлення стандартів їхньої звітності. І, звичайно, добре б визначитися: на якого посередника - чи брокера дилера -і робити упор? Не виключено, що на початковому етапі об'єктивно не буде посередників, готових узяти на себе функції дилерів. У центр посередництва тому спочатку доцільно поставити брокера, прикладаючи одночасно максимум зусиль до забезпечення концентрації попиту та пропозиції фондових цінностей. Поступово стане ясно, хто з брокерів здатний узяти на себе роль дилера.

Біржа - це царство посередників, що є дійсними хазяїнами біржі, у тому числі і юридично, якщо біржа організована як акціонерне товариство. Можливо і створення біржі як публічно-правового інституту. Ясно, що ініціаторами установи біржі як акціонерного товариства стають саме ті, хто має намір працювати в біржовому залі, надаючи інвесторам послуги по купівлі-продажу цінних паперів. Засновники біржі - це члени біржі, коло яких може бути розширений, якщо засновники вважають за необхідне прийняти додаткове число акціонерів.

Члени біржі автоматично одержують біржове місце, тобто право вести операції в біржовому залі. Може бути прийняте рішення про продаж додаткового числа місць, і тоді їхні власники теж одержать право торгувати в операційному залі. Якщо число членів біржі і біржових місць значно то неминуча ротація - хтось вирішує продати приналежне йому місце. У випадку, що коли бажають придбати місце багато, ціна його висока, це є для біржі гарним знаком. Якщо ціна падає, біржовикам треба задуматися. Інтервал, у якому коливаються ціни, може бути дуже значним.

Фондова біржа має, як правило, статус безприбуткового акціонерного товариства, тобто не ставить своєю метою одержання доходу для розподілу його серед своїх членів. Це може показатися на перший погляд дивним, але в дійсності глибоко закономірно: члени біржі одержують доход, функціонуючи як біржові посередники. Змісту в тім, щоб клієнти біржі сплачували ще якісь суми в загальну біржову скарбничку, з якої вони будуть розподілятися між членами біржі, явно не проглядається: може початися перерозподіл надходжень на користь тих членів, що працюють незадовільно і залучають менше клієнтів, а з загальної скарбнички вимагають виплат пропорційно своєму паю.

Безприбутковий статус не означає, що біржа як акціонерне товариство взагалі не одержує доходів. Отримані доходи витрачаються для облаштованості залу і приміщень, де працюють біржовики, створення сучасних систем зв'язку, ведення дослідницької роботи і т. д.

Члени біржі зацікавлені в тім, щоб біржа одержувала рівно стільки доходів, скільки їй потрібно при дотриманні розумної економії: завищення доходів означає скорочення прибутків чи членів, подорожчання послуг по купівлі-продажу цінних паперів.

Біржовики

Біржовиків поєднує загальний інтерес, а особливо тісно вони спаяні, коли принцип котирування акцій на одній біржі сполучається з єдиними фіксованими ставками, стягнутими з клієнтів на цій біржі. Саме такий порядок існував на Нью-Йоркській біржі до травня 1975 року. Уведення "" комісійних ставок змушує біржовиків конкурувати за залучення клієнтів. А для клієнтів це саме головне. Звичайно, завжди є небезпека, що члени біржі домовляться між собою й установлять завищений рівень розцінок. Тоді буде доцільним припинити котирування акцій на такій біржі і перенести угоди в інше місце. До розгляду процедури котирування ми приступимо після короткої довідки про члени біржі.

Членами біржі є фізичні і юридичні особи, але перші - "на підхопленні" у других і виконують допоміжні функції. Юридичні особи представлені або універсальні комерційні банки, або спеціалізованими біржовими фірмами (їх називають брокерськими, чи инвестиционно-банковскими), або і тими, і іншими. У США з 30-х років склалася своєрідна модель, що пізніше була запозичена Канадою і Японією. Вона будується на забороні комерційним банкам брати участь у біржових операціях. Монополію на цей вид діяльності одержали інвестиційно-банківські фірми.

У свою чергу, вони не повинні вторгатися в єпархію комерційних банків - депозитно-ссудні операції. Для західноєвропейських країн характерна інша модель - на біржах домінують універсальні комерційні банки, яких у кожній країні одиниці. Через них проходить так багато доручень на угоди з цінними паперами, що банки фактично виконують ті ж функції, що і біржі, які концентрують попит та пропозиція цінних паперів. А раз так, то банк здатний у визначеній мері і підмінювати біржу. Але цілком замінити біржу банки не можуть, та й не прагнуть до цього - у кожного своє місце в кредитно-фінансовій системі.

Оскільки акціонерні товариства поділяються на два види - закриті і відкриті, то з потенційних претендентів на біржове котирування треба виключити закриті суспільства, тому що їхні акції не обертаються на ринку. У таких суспільствах перехід паю в інші руки вимагає згоди інших акціонерів. У цьому і виявляється "3акрытость" цих суспільств. На відміну від цього, пай у відкритому акціонерному товаристві кожний з акціонерів вільний передати кожному, що й означає волю звертання таких акцій на ринку.

Суспільства відкритого типу відрізняються по масштабах діяльності. Для великих чи швидко зростаючих не складає праці привернути увагу до своїх акцій, а для інших задача ця важко розв'язна. Тому з погляду інтенсивності звертання акцій акціонерні товариства розшаровуються. По одним паперах попит та пропозиція настільки великі, що угоди укладаються не просто щодня, але і багато раз у день, а по іншим - раз у кілька днів, а те і чи тижнів місяців. Звідси висновок: у першому випадку котирування на біржі доцільна, у другому - немає.

З таким висновком приходиться погоджуватися, навіть якщо недоцільність котирування викликає внутрішній протест: ну чому ж не котирувати навіть при епізодичних угодах?

Зупинимося спочатку на дуже прозаїчних причинах, що стосуються організаційної сторони справи:

  • По-перше, за котирування треба платити, а навіщо платити, якщо угод майже не буде?
  • По-друге, біржа не зацікавлена в тім, щоб "засмічувати" свій котирувальний бюлетень. Біржі ні до чого, щоб він з дня в день майорів прочерками, що означають відсутність угод.
  • По-третє, прочерки в котирувальному бюлетені ніяк не додають популярності відповідної компанії.

При бажанні, незважаючи на усю вагомість приведених аргументів, ними можна зневажити. Але не можна скинути з рахунків змістовну сторону справи. Зіставимо дві компанії: в одному випадку угоди з акціями компанії укладаються приблизно раз у кілька місяців, а в другому - десятками щодня. Поставимо себе на місце інвестора, що вирішив купити акції другої компанії.

Орієнтиром для нас буде служити динамічний ряд біржових котирувань, тобто цін, по яких акції переходили з рук у руки. Між угодами проходить так мало часу, що припускати наявність якихось серйозних змін у справах компанії не приходиться. Тому ми можемо змело орієнтуватися на курси (ринкові ціни) попередніх угод і дати брокеру замовлення купити за ринковою ціною. За час, поки наше замовлення переборе шлях до операційного залу, курс сильно не зміниться (крім, зрозуміло, періодів біржових панік). Така ситуація здається нам цілком природної, акція як титул власності живе своїм самостійним життям.

Звернемося тепер до першої компанії. Її акція - юридично такий же титул власності, як і в другої компанії. Представимо, що нам неї пропонують купити. Чи погодимося ми використовувати як орієнтир курс попередньої угоди, що відбулася кілька місяців назад? Адже за цей час багато чого могло змінитися в самій компанії, на ринках, куди вона поставляє свою продукцію і тобто В цьому випадку для ухвалення рішення про покупку потрібно чимала попередня робота, можна сказати, необхідна інвентаризація компанії. Таким чином, самостійність титулу власності виявляється ілюзорною - він "прив'язаний" до майна, що представляє.

Отже, уявивши себе на місці інвестора, ми краще усвідомили, чому на біржі котируються тільки компанії, акції яких служать предметом найбільш активної торгівлі. Але звідси також випливає, що позабіржовий ринок аж ніяк не другозначний. На ньому представлене чимало солідних фірм, чиї розміри "не дотягають" до біржових стандартів.

Позабіржовий ринок є також "інкубатором", де вирощуються компанії, акції яких згодом переміщаються на біржу. І навряд чи їсти необхідність докладно зупинятися на тім, що між установою акціонерного товариства і прийняттям його паперів до котирування повинне пройти визначений час. Навіть якщо по своїх масштабах (величині активів, одержуваного прибутку) воно задовольняє біржовим критеріям, біржі вимагають представити "родовід" акцій - історію їхнього звертання на позабіржовому ринку протягом декількох років. Біржі примхливі? Ні, просто наполегливі у відстоюванні своїх інтересів.

Інформація про біржі континентальних західноєвропейських країн убога. У наших засобах масової інформації про них повідомляється значно менше, ніж про Нью-Йоркську біржу. Причина укладається в тім, що фондова біржа грає відносно більш важливу роль у США, чим у континентальних західноєвропейських країнах. Це порозумівається розходженнями в структурі володіння акціями.

Схематично суть цих розходжень можна зобразити в такий спосіб: в одній моделі контрольні пакети невеликі, а основна маса акцій вільно звертається на ринку, у те час як в іншій моделі гнітюча частка акцій іммобілізована в контрольних пакетах, а на ринку звертається щодо небагато акцій. Першу модель можна позначити як англо-американську, другу - як континентальну західноєвропейську При всій умовності такої схеми розходження між моделями показують суть того, що відбувається в реальному житті.

При англо-американській моделі акцій на ринку багато, а виходить, велика імовірність наявності великого числа інвесторів, що бажають їх купити і продати. Отже, для бірж відкривається широке поле діяльності. Украй важливо і така обставина: з акцій, що звертаються на ринку, можна в принципі сформувати пакет, що стане контрольним і дозволить перехопити контроль над компанією.

При західноєвропейській моделі такої можливості не існує в принципі. Перехід компанії з рук у руки може відбутися тільки за бажанням колишніх власників. Обороти ж акцій на біржах невеликі.

Не вдаючись у причини, по яких склалися різні моделі, задумаємося над питанням: який, імовірніше всього, складеться структура власності на акції в нас? Уже позначилися три головних претенденти на володіння великими пакетами акцій: держава в особі тих чи інших його органів, трудові колективи і підприємства, зацікавлені в перехресному володінні акціями.

Усі ці акціонери обзаводяться акціями не для того, щоб відразу вийти з ними на ринок - виходить, що придушує частина акцій державних підприємств преутворених в акціонерні товариства, виявиться іммобильною - нічого поганого в цьому ні, якщо тим самим трудові колективи одержать могутній стимул підвищити ефективність своєї роботи, а господарські зв'язки між підприємствами зміцняться завдяки перехресному володінню акціями, взаємному представництву в радах акціонерних товариств і т. д.

Але для біржі така структура володіння акціями буде означати звуження потенційних розмірів обороту акцій. Відносно більший інтерес для неї будуть представляти знову утворені акціонерні товариства - якщо вони, зрозуміло, будуть досить великими.

Сказане змушує задуматися і про орієнтири, на яких доцільно тримати курс Українським біржам при відпрацьовуванні процедур торгівлі. Інтерес до досвіду американського ринку цілком зрозумілий, але важливо представляти границі, у яких удасться використовувати прийоми, що практикують на біржах США. Адже вони орієнтовані на безупинну торгівлю по методу подвійного аукціону -і замовлення на покупку і на продаж акцій. На відміну від цього, на біржах з невеликими оборотами (за зразком ряду західноєвропейських) спочатку замовлення акумулюються, а потім відповідно до тієї чи іншої прийнятої процедури встановлюється курс (наприклад, за критерієм задоволення максимально можливого числа заявок).

Отже, біржа аж ніяк не всесильна в налагодженні обороту акцій. Вирішальне значення має широта розосередження акцій, а це визначається, природно, не тільки пропозицією акцій. У кінцевому рахунку останнє слово за інвесторами.

Спроби розгадати секрет сил, що направляють курси акцій чи нагору чи вниз, що продовжує, але результати - як у середньовічних алхіміків: по головній проблемі просування ні, а побічні результати бувають цікавими. Висновок, до якого схиляється більшість серйозних дослідників, укладається в тім, що на розвитому фондовому ринку в кожен даний момент біржовий курс відображає в основному всю інформацію, що мається про акціонерне товариство, а зміни курсу відбуваються під впливом появи нової інформації, що стосується самої компанії, чи галузі галузей, у яких вона діє, кон'юнктури в економіці в цілому й ін.

Уже з такого загального міркування випливає, що доступ до інформації, черговість її одержання здобувають величезну важливість для успіху в біржових операціях. Для власника таких зведень більше немає таємниць щодо найближчих змін біржового курсу акцій даного акціонерного товариства. Як носій нової інформації, він має переваги в біржовій грі.

Ясно, що використання службової інформації у фондових угодах повинне бути заборонено, але настільки ж ясно, що цілком викорінити таку практику неможливо.

Налагоджуючи роботу Українського фондового ринку, проблему службової інформації необхідно вирішити настільки, наскільки це можливо: усі міри повинні бути прийняті для запобігання зловживань. Всім учасникам фондового ринку повинний бути забезпечений рівний доступ до зведень, що впливають на курс акцій.

Підіб'ємо підсумок, спробувавши представити, який повинна бути в ідеалі фондова біржа.

Вимоги до біржі як до форми організації фондової торгівлі можна сформулювати в такий спосіб:

  • По-перше, вона повинна забезпечувати визначення курсу цінних паперів тільки під впливом попиту та пропозиції і надійно обгороджувати курс від впливу тих, хто намагається маніпулювати їм, спотворюючи курс до своєї вигоди.
  • По-друге, між ціною продавця і ціною покупця в звичайному випадку не повинне бути великого розриву - інакше процес висновку угод гальмується.
  • По-третє, повинні підтримуватися плавність і поступовість у зміні курсів, процес утворення курсів повинний запобігати раптові різкі стрибки.


15.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!