Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Основи економічної теорії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основи економічної теорії. Реферат

Введення в курс ОЕТ. Зародження та розвиток економічної теорії. Предмет економічної теорії, основні завдання та функції. Методологія економічної науки

Зародження економічної теорії та основні етапи її розвитку. Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва.

В працях Ксенофонта (430—355 рр. до н. е.), Платона (427—347 рр. до н. є.), Аристотеля (384—322 рр. до н. е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнє господарство) —так називалася праця видатного мислителя стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.

Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.

Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економії в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела багатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

Не відразу, суперечливо, але формується система поглядів на всі ці питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкрет’є у праці «Трактат політичної економії» (1615 р.). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «пілітикос» —суспільний, державний і «ойкономія» —управління, домашнє господарство («ойкос» — дім, господарство, «номос» — закон).

Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантилістів. Воно зародилось у XVI—XVII с у країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантилістів об’єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантилістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.

Перенесення аналізу із сфери обігу. у виробництво стало початком економічної науки, що пов’язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантилізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки.

Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям Петті (1623—1687 рр., Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На цю думку, саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа і праця. Ф. Кене в своїй праці «Економічна таблиця» (1758 р.) уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.

Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта (1723—1790 рр.) і Давида Рікардо (1772—1823 рр.). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обґрунтувати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо цінує і сучасна економічна наука.

На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така революційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робітничого класу, К. Маркс і Ф. Енгельс поставили на науковий ґрунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії.

Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Ставлення нового суспільства вони пов’язували з вищим розвитком матеріального виробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.

Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного розвитку. Вони прогнозували його можливості, виходячи з відомих їм економічних реальностей, і готових відповідей на деталі організації майбутнього суспільства у них не було.

Оцінюючи економічні погляди класиків марксизму з сучасних позицій, слід визнати, що певні їх висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою і підлягають науковій переоцінці сьогодні. Що ж до методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу.

Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування нового економічного простору, головними діючими особами якого мають стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих.

За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно різноманітна. Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії (А. Маршал — Ангія, Дж. Кларк—США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс — Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки.

Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними концепціями розподілу зумовило виникнення неокласичного синтезу.

Зростає також значення ліберального критичного напрямку нових теорій. Це – теорії «троякої революції», «нового індустріального суспільства», в яких піднімається питання про утворення єдиного індустріального суспільства. Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу доходів.

Предмет i функції економічної теорії.

Предмет економічної теорії. Кожна наука має свій предмет вивчення. З іншими спорідненими науками вона пов’язана через об’єкт дослідження: наприклад, сукупність економічних наук об’єднується розглядом проблем народного господарства. Цільовою функцією кожної науки є розкриття та пізнання відповідних об’єктивних законів природи чи суспільства. Для цього вона користується набутими в процесі історичного розвитку загальнонауковими та спеціальними, притаманними їй методами пізнання об’єктивної реальності. Розглянемо докладніше теорії і методи, що застосовуються для пізнання соціально-економічних процесів.

Якою б розмаїтою не була людська діяльність, вона повинна мати свою власну основу. Такою основою є економічне життя суспільства, тісно пов’язане з потребами та інтересами людей. В перекладі з грецької економіка означає мистецтво ведення домашнього господарства («ойкос»-дім, домашнє господарство; «номос»-вчення, закон). Вперше цей термін ввів у обіг Аристотель (III ст. до н. е.). Він розділив науку про багатство на економіку та хримастику. Під першою він розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, під другою - накопичення грошей, до якого ставився негативно.

Мислителі стародавнього світу робили спроби з’ясувати внутрішні підвалини економічного розвитку та формували окремі елементи економічних знань. З тих пір, як давньогрецький філософ Ксенофонт (IV-III ст. до н. е.) започаткував нову на той час економічну науку в творах «Економіка» та «Про доходи», зміст її невпізнанне змінився. По-перше, ведення господарства та управління ним здійснюються тепер не тільки в рамках сім’ї, а й у межах регіону, країни, групи держав, всього світу. По-друге, воно організується не тільки за територіальною, але й за виробничою ознакою. Отже, нині поняття «економіка» охоплює:

  • сім’ю, підприємство (фірму);
  • народне господарство певної країни чи його частину;
  • сукупність взаємозв’язаних господарств груп країн, об’єднаних у різноманітних інтегральних організаціях: світове господарство як суперечливу цілісність взаємозалежних народних господарств усіх країн та їх об’єднань.

Економіка як народне господарство має дві сторони свого вираження: по-перше, як матеріально-натуральне наповнення, по друге, як сукупність виробничих відносин, що пов’язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту як фази постійного відтворення економіки.

Матеріально-натуральне наповнення економіки проявляється в продуктивних силах суспільства (рис. 1), що відображають систему відносин «людина – природа». До них належить передусім робоча сила як здібність людини творити в матеріальній та духовній сферах. Робоча сила втілюється у трудових ресурсах. Це особистий фактор виробництва.

Другою складовою продуктивних сил є речовий фактор виробництва, тобто засоби виробництва, які людина використовує в процесі праці, спрямованої на забезпечення тих чи інших своїх матеріальних та духовних потреб.

Засоби виробництва поділяються на предмети праці та засоби праці. До перших належать предмети, що дані природою, та ті, що в процесі праці переробляються чи обробляються з метою одержання готової продукції для особистого чи виробничого використання. До других належать, по-перше, машини, устаткування, інструменти та інші технічні знаряддя; по-друге, технологічні процеси та енергопостачання і, по-третє, автоматизовані системи управління (АСУ), електронно-обчислювальні машини (ЕОМ), комп’ютери тощо.

 

Рис. 1. Загальна структура продуктивних сил суспільства.

Центральне місце в системі засобів праці посідають накопичені людством знання. Людина живе у світі обмежених можливостей. Обмежені її фізичні та інтелектуальні здібності, час, який вона може приділити тому чи іншому заняттю, засоби, які можуть бути використані для досягнення поставленої мети. Обмеженість наявних ресурсів була, є і залишається головною і досить жорсткою умовою, яка нашаровується об’єктивною реальністю на розміри і можливості зростання особистого та суспільного багатства. Але це стосується конкретної людини і конкретних умов існування суспільства. Щодо розвитку суспільства в цілому в історичній перспективі, то можливості людини необмежені.

Протягом багатовікової історії люди суттєво розсунули рамки зазначених та інших обмежень, проте перед індивідом, як і перед суспільством в цілому, завжди на кожному етапі постає проблема вибору напрямів та способів використання обмежених ресурсів. Цю проблему можна вирішувати різними методами, які лежать у площині економіки. Серйозною проблемою є не тільки виробництво, а й розподіл його продуктів між різними верствами населення.

Сукупність виробничих відносин представлена організаційно-економічними та соціально-економічними відносинами, про які йдеться при визначенні конкретного предмета економічної теорії. Економіка як наука, тобто як систематизоване знання про суть економічних явищ та процесів, почала оформлюватися тільки в XVII- XVIII ст. паралельно з бурхливим розвитком ринкового господарства.

В економічній науці ще за часів У. Петті (XVII ст.) почався процес диференціації знань. Тепер це система дисциплін. Підготовка економістів в Україні сьогодні ведеться більш як з 50 спеціальностей.

Існує багато сучасних визначень поняття «економічна наука». Серед них основними є такі, які визначають її як науку:

  • про умови та форми, за яких відбуваються виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів між людьми, про шляхи розв’язання проблеми організації споживання й виробництва;
  • що вивчає проблеми використання обмежених виробничих факторів (землі, праці, устаткування, технічних знань), а також фінансових ресурсів для виробництва та розподілу продуктів між членами суспільства;
  • що з’ясовує закономірності руху цін, грошей, норми процента, капіталу і прибутку для вироблення державою відповідної політики впливу на економічне життя.

Наведені точки зору відображають тільки певну сторону економіки, і кожна з них окремо не охоплює повністю її систему. Власне, це визначення економічних наук, що вивчають різні сторони багатогранного економічного життя. Однак усі вони підкреслюють тісний зв’язок економіки з виробництвом та ринком.

Об’єктом вивчення всіх економічних наук є економіка в цілому. Якщо об’єкт вивчення для них є спільним, то предмети вивчення є різними. <Сім’я> економічних наук безперервно збільшується. В її структурі, якщо мати на увазі вивчення не окремих функціональних сторін чи галузей суспільного виробництва, чим займаються конкретні економічні науки, а економічну систему в цілому, то економічна теорія, безумовно, займає основне місце.

Економічна історія та історія економічних учень також вивчають економічну систему в цілому, але в різних аспектах. Перша досліджує конкретні форми функціонування та розвиток економічних систем у різні історичні епохи з урахуванням національних, природних, політичних та інших особливостей конкретних країн (або їх груп). Друга аналізує відбиття у свідомості різних суспільних верств тих економічних відносин, які існують у певному відрізку часу. Історія економічних учень розкриває також об’єктивні витоки виникнення різноманітних шкіл та напрямів в економічній науці.

Окрему групу утворюють спеціальні (функціональні) підрозділи економічної науки - економічна статистика, економіка праці, фінанси, кредит і грошовий обіг, бухгалтерський облік та ін.

Найбільшу групу складають галузеві економічні науки, які вивчають специфіку виявлення виробничих відносин, їх законів та функціональних систем (управління виробництвом, грошово-фінансовий механізм їй ін.) в різних сферах суспільного виробництва. Найбільш загальною галузевою наукою є економіка промисловості. Однак і вона поділяється на економіку хімічної, металургійної, нафтодобувної чи іншої промисловості, оскільки постійно розвивається суспільний поділ праці, відокремлюються відносно самостійні галузі виробництва і, як наслідок, все більш конкретизуються економічні дисципліни.

У зв’язку з тим що нематеріальна сфера (наука, освіта, охорона здоров’я та ін.) тісно зв’язана з галузями матеріального виробництва, бере участь у розподілі, обміні та споживанні суспільного продукту, економічну сторону має як матеріальна, так і нематеріальна виробнича діяльність людей. Виділяються нові галузеві економічні дисципліни - економіка сфери послуг, економіка освіти, економіка туризму тощо.

Оскільки об’єктом вивчення всіх економічних наук поряд із специфічним предметом кожної з них є відносини і зв’язки між людьми в процесі їх економічної діяльності, то взаємодіють і науки через обмін інформацією, використання результатів суміжних досліджень тощо. Методологічною основою системи економічних наук є економічна теорія.

У минулому люди, які починали вивчати економічну теорію, майже завжди вимагали короткого, чіткого визначення цього предмета. Цьому попитові не бракувало пропозицій. Наведемо деякі з таких визначень.

Економічна теорія — це наука про види діяльності, пов’язані з обміном і грошовими угодами між людьми.

Економічна теорія — це наука про використання людьми якісних чи обмежених продуктивних ресурсів (земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад машини, і технічні знання) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розділу їх між членами суспільства з метою споживання.

Економічна теорія — це наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і користання цих засобів.

Економічна теорія — наука про те, як людство розв’язує її завдання у галузі споживання і виробництва.

Економічна теорія — це наука про багатство.

Цей перелік досить великий, однак якщо провести годину у відповідному віділі доброї бібліотеки, освічена людина зможе продовжити його. Втиснути у декілька рядків точний опис певного предмета, що чітко відокремив би його від суміжних дисциплин і дав уявлення початківцю про всі питання, які охоплює цей предмет, - справа нелегка. Економічна теорія, безперечно, включає всі елементи, наведені як у цих визначеннях, так і тих, що могли увійти до довшого переліку.

Якщо примусити спеціаліста обрати зі всіх наведених дефініцій лише одну, то у наш час він, очевидно, зупинився б на другій. Йому відомо, яке значення мають гроші, і якби Китай починаючи з наступного року відмовився від використання грошей взагалі, то перед ним постала би величезна кількість проблем, які покликана вивчати економічна теорія. Дії Робінзона Крузо і самостійних поселенців, хоч вони й не займались обміном товарів чи бартерною торгівлею, також належать до компетенції економічної теорії.

Якщо говорити про звичайний перебіг життя, то економічна теорія не може описувати почуття людини під час недільної обідні, смак гусячого м'яса, яке вона їсть, слухаючи як Еліот читає свої вірші чи як співає Сінатра про страждання кохання: про муки смерті. Найбільш значне у житті не можна придбати задарма, але його не можна купити і на ринку. Отже, жодне визначення предмета економічної теорії не може бути точним, оскільки у цьому, по суті, і немає потреби.

Для ознайомлення з предметом можна було б навести таку його коротку характеристику: «Економічна теорія — це наука про те, які з рідкісних продуктивних ресурсів люди і суспільство протягом часу, за допомогою грошей і без їхньої участі, обирають для виробництва різних товарів і розподілу їх з метою споживання тепер і у майбутньому між різними людьми і групами суспільства».

Об’єктом економічної теорії є економіка в цілому (на мікро-, макро- і глобальному рівнях). Мікрорівень економіки починається з сім’ї; фірма (підприємство) є його основною ланкою. Макрорівень охоплює господарство цілої країни, а глобальний - міждержавні економічні об’єднання та всесвітнє господарство.

Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів вивчення економічного життя суспільства: в центрі уваги постають виробничі відносини, проблеми ефективності економічної системи, особливості різних систем господарювання та ін.

Важливим є вивчення світового досвіду розвитку економічної теорії та відповідних навчальних дисциплін. Так, розглядаючи предмет економіки, П. Самуельсон і Р. Нордхаус наголошують на тому, що люди вибирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів для вироблення різних продуктів та розподілу їх між членами суспільства. Якщо виходити з прагматичне спрямованості навчального процесу, то такий підхід цілком виправданий.

У рамках економічної теорії досліджується не тільки оптимізація виробництва при обмежених ресурсах, а й економічні форми та закономірності, в яких здійснюється суспільне відтворення в цілому. В той же час вчені _не відмовляються і від політико-економічного аналізу відносин власності, оскільки не можна звести економічну науку лише до конкретно-економічного знання.

Термін «політична економія» щодо економічної теорії був застосований ще французьким меркантилістом А. Монкретьєном у праці «Трактат політичної економії», написаній в 1615 р. З грецької «політикос» перекладається як державний, суспільний. Отже, цей термін означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

У підручнику «Есопотіса», який неодноразово перевидавався в Лондоні, Нью-Йорку, Мехіко, Москві, його автори К. Р. Макконнелл та Л. С. Бріо зазначають, що політеконом тепер входить як неодмінний член у вищі урядові ради (М., переклад з англ., 1992. -Т. 1. - С. 19). Подібних прикладів можна навести дуже багато.

Сьогодні вивчення політекономічного аспекту економічної теорії означає дослідження розвитку економічних явищ та процесів через пізнання виробничих відносин. Функцією економічної теорії є характеристика основ економічних систем, яка подається через аналіз виробничих відносин: організаційно-економічних та соціально-економічних (рис. 2).

 

Рис. 2. Загальна структура економічних виробничих відносин.

У процесі організації виробництва виникають організаційно-економічні відносини, які відбивають певний його рівень. Вони відображаються такими абстрактно-загальними категоріями, як «праця», «засоби виробництва», «розподіл праці» тощо, і виражають систему відносин «людина – виробництво».

Організаційно-економічні відносини безпосередньо зв’язані з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової діяльності, кооперації праці, обміну засобами виробництва тощо. В цілому ці відносини зображені господарською системою організації та управління економікою на різних рівнях.

Конкретні організаційно-економічні відносини відображені у господарських системах окремих галузей суспільного виробництва - економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров’я та ін. їх специфіку вивчають конкретні економічні науки.

До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки. Серед останніх сьогодні виділяються, по-перше, ринкова система, в центрі якої - товарно-грошові відносини; по-друге, підприємництво, в центрі якого-ефективне ведення господарства. Загальні організаційно-господарські відносини - це відносини у сфері грошового обігу, ціноутворення, фінансів та кредиту, маркетингу, менеджменту, біржової справи тощо. Саме вони, оскільки не охоплюються конкретними економічними науками, належать до загальної економічної теорії.

Соціально-економічні відносини зумовлюють систему зв’язків «людина – людина». До них належать закономірності розвитку відносин власності (передусім на засоби виробництва), тісно пов’язаних з ними розподілу і відтворення суспільного виробництва в цілому як економічного кругообігу, який відбувається через виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів та послуг.

Дослідження соціально-економічних відносин розкриває соціальні можливості інтеграційних процесів в сучасному суспільстві та управлінні господарством. Це дозволяє також визначити рівень відповідності економічної діяльності вимогам зростання суспільного багатства і пов’язаним з ним інтересам переважної більшості членів суспільства.

Вивчення соціально-економічних відносин дає змогу побачити, хто реально володіє засобами виробництва та фінансами, привласнює їх, тобто в чиїх інтересах відбувається розподіл вироблених продуктів та послуг, і, нарешті, як і скільки трудівник працює на себе та інших членів суспільства.

Виробничі відносини відповідають історично певній формі власності на засоби виробництва та діалектичне взаємодіють з продуктивними силами.

Поняття «власність» - одне з. центральних у курсі економічної теорії. Власність існує на трьох рівнях. Перший з них матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий юридичний, коли йдеться про правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання, і третій - політекономічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння результатів економічної діяльності.

До організаційно-економічних форм власності належать індивідуальна, колективна, державна тощо; до соціально-економічних - приватна, суспільна (остання може бути місцевого, загальнодержавного і навіть загальносвітового рівня), змішана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерієм ефективності тієї чи іншої форми власності виступає міра відчуження виробника від засобів виробництва та його результатів. У певному суспільстві одна з форм власності є панівною. Відповідно до неї складаються соціально-економічні відносини.

Політекономічний аспект економічної теорії охоплює також аналіз економічних законів та їх взаємодії.

Організаційно-економічні та соціально-економічні виробничі відносини відтворюються постійно в найрізноманітніших формах і поєднаннях. Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства, називаються економічними категоріями (наприклад, «товар», «вартість», «прибуток», «національний доход» тощо). Економічні категорії відбивають суть економічних явищ і процесів.

Економічні закони виявляють об’єктивні, стійкі при-чинно-наслідкові зв’язки як усередині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними самими, розкривають сутність цих зв’язків (наприклад, закони вартості, середнього або монопольного прибутку, співвідношення між складовими національного доходу та ін.). Економічні закони не можуть бути незмінними, оскільки економічні процеси не є чимось застиглим.

Економічні закони є всезагальні, загальні та специфічні. Всезагальні закони відбивають співвідношення між продуктивними силами і виробничими відносинами, їх взаємодію. Це закони відповідності виробничих відносин характеру і рівню продуктивних сил, економії часу, підвищення потреб тощо. Суспільному виробництву завжди притаманні риси виробничого процесу як такого, незалежно від його соціально-економічної структури. Пізнання всезагальних економічних законів допомагає осягнути фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства.

Загальні закони відображають взаємозв’язок між продуктивними силами та організаційно-економічними відносинами (наприклад, закони товарного виробництва).

Специфічні закони розкривають ступінь розвитку організаційно- та соціально-економічних виробничих відносин (наприклад, закони додаткової вартості, середнього або монопольного прибутку та ін.). Так, відносини «товар – товар» на певному етапі трансформуються у «товар - гроші – товар» і згодом - у «гроші - товар - гроші», залежно від ступеня розвитку суспільства. Специфічні економічні закони, з одного боку, характеризують певну економічну систему в процесі її розвитку, з другого - окремі її сфери.

Загальною основою дії економічних законів є об’єктивна, суперечлива біосоціальна сутність людської істоти. Біологічна сутність людини відображує її об’єктивні природні характеристики. Щодо соціальної сутності, то вона є породженням об’єктивного процесу розвитку людського суспільства. Звідси економічні закони породжуються об’єктивною реальністю, яка створює саму людину.

Розрізняються сутність економічного закону, механізми його дії та використання. Щодо економічних законів застосовуються такі категорії діалектики, як кількість і якість, зміст і форма, ціле і часткове, суперечність тощо.

За певних умов людина спроможна використовувати економічні закони в своїх інтересах. Свідоме, узгоджене господарювання неможливе без пізнання економічних законів.

Перші спроби вивчення економічних процесів та явищ були ще в працях Ксенофонта, Платона, Аристотеля, Сенеки, Цезаря, мислителів Давнього Єгипту, Китаю, Індії тощо. Формування економічної науки належить до тих часів нової історії людства, коли товарне господарство почало набувати загального характеру. Сьогодні воно охоплює сферу як матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівлю, комунальне господарство, побутове обслуговування), так і нематеріального (охорону здоров’я, освіту, наукове консультування тощо).

Оскільки товарні відносини охопили передусім сферу торгівлі, то й першою в нові часи (XV-XVII ст.) склалася школа меркантилістів (від італійського гпегсапіе - торговець, купець). Вона ототожнювала багатство з грошима, золотом, нагромадження яких у той період відбувалося через торгівлю. Тому меркантилісти виходили з того, що джерелом багатства суспільства є торгівля.

У XVIII ст. виникла ці кола фізіократів, її представники Ф. Кене та /7. Буагільбер перенесли питання про походження багатства із сфери обігу в сферу виробництва. Але вони вважали, що багатство створюється лише в сільському господарстві. А вже в працях таких видатних представників класичної політекономії, як У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, С. Сісмонді, основним об’єктом дослідження стало саме виробництво, незважаючи на його галузеві особливості.

Велике значення мали праці А. Сміта «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776) та Д. Рікардо «Начала політичної економії та оподаткування» (1817). А. Сміт та Д. Рікардо виявили, що прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікардо відкрив закономірність, яка виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою робітників) та неоплаченою (прибуток підприємця), і довів, що прибуток буде високим або низьким у тій самій пропорції, в якій буде низька або висока заробітна плата. Таким чином, класичною політекономією було започатковано трудову теорію вартості.

Подальша розробка економічної теорії здійснювалась за двома основними напрямами. Марксистський аналіз завершив створення розпочатої класиками трудової теорії вартості.

На основі відкриття К. Марксом двоїстого характеру праці, що міститься в товарі, та всебічного обґрунтування поняття додаткової вартості, яке набуло пріоритетного значення в дослідженнях його численних послідовників в усьому світі, було розкрито економічну суть експлуатації людини людиною. Головна праця К. Маркса «Капітал» (т. I, 1867) стала віхою в історії.

Іншим шляхом розробки економічної теорії, що знайшов свій концентрований вираз у роботах А. Маршалла та його послідовників, стало пріоритетне дослідження проблеми економічної ефективності з використанням теорії граничної корисності. Основна праця А. Маршалла – «Принципи економіки (економіко)», яка була видана в 1890 р..

Важливу роль у розробці економічної теорії відіграла праця Дж. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» (1936), у якій значне місце відведено дослідженню державного регулювання економіки. В цей же час значні суттєві доробки в економічну теорію внесли радянські економісти з дослідження проблем економічного планування та соціального захисту трудящих.

У другій половині XX ст. в країнах розвинутої ринкової економіки поряд з марксистською економічною думкою одержали подальший розвиток такі концепції економічної теорії, як інституціоналізм, неоконсерватизм, неокласицизм, неолібералізм, новий лівий радикалізм тощо. Водночас у колишніх колоніальних та залежних країнах, виходячи з потреб їхнього розвитку, набули значного поширення теоретичні концепції, спрямовані на вироблення практичних рекомендацій щодо досягнення економічної незалежності. Серед них концепції колективного самозабезпечення, спирання на власні сили, експортної, імпортозамінюючої економіки тощо.

З кінця 70-х років у Китаї, а з початку 90-х років у країнах Східної Європи та державах, що утворилися на території колишнього СРСР, почався активний перехід від адміністративно-командної економіки до ринкових відносин. У цих країнах також розвиваються ринкові концепції. Серед них є такі, що проголошують необхідність використання загальнолюдських цінностей з урахуванням місцевих особливостей, і такі, що механічно запозичують досвід західних країн.

Основна частина послідовників економічного вчення К. Маркса, які назвали себе марксистами, головну увагу сконцентрували на розкритті сутності експлуатації та на створенні умов переходу до без ринкового господарства в післяреволюційний час.

Головний шлях розвитку суспільства вони вбачали у швидкому переході до нового устрою, що має всіляко підштовхуватися державним насильством. Історичний же досвід свідчить, що перехід до нового суспільного ладу відбувається не через політичне насильство, а через виникнення нових економічних відносин на основі розвитку продуктивних сил та еволюцію організаційно-економічних і соціально-економічних відносин.

Наукові послідовники К. Маркса не відкидали і значення дослідження та розкриття поряд з соціально-економічними й організаційно-економічних проблем зростання багатства суспільства, особливо за післяреволюційних умов.

Представники іншого напряму, виходячи з концепції обмеженості факторів виробництва (передусім землі, праці, капіталу), головну увагу зосередили на питаннях використання останніх для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців - власників засобів виробництва. Але історичний розвиток довів важливу роль соціальних питань, тому вчені змушені були все частіше вдаватися до розгляду в економічній теорії питань соціально-економічних відносин, хоча й оцінювали їх здебільшого як похідні від організаційно-економічних..

Межею, що поділяє означені дві течії у політичній економії, є проблема форм власності. Якщо перша відстоює та обґрунтовує суспільну власність як потребу економічного розвитку, то друга - приватну. Історичний же досвід свідчить, що обидві форми у своїй багатогранності можуть сприяти соціально-економічному прогресу, а разом з ним і загальному розвитку суспільства в цілому та кожної окремої людини. Проблема полягає не у самих формах власності, а в тому, як вони співіснують відповідно до конкретних умов та ступеня розвитку суспільства, зокрема його продуктивних сил.

Слід зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролі та значення, яка тісно пов’язана з проблемою форм власності, також займає важливе місце у розмежуванні двох сторін, розвитку економічної теорії.

На сучасному етапі державне регулювання економіки, як свідчить практика, має поєднуватися з ринковим через різні форми суспільної та приватної власності.

Сьогодні не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартості чи організації ефективного функціонування господарства. Тільки їх діалектичне поєднання дає можливість розкрити економічну теорію в усій її багатогранності. Одвічним суттєвим питанням є те, як вирішити проблему зростання суспільного багатства водночас з його використанням в інтересах тих, хто його створює.

Отже, предметом економічної теорії в її політекономічному аспекті е вивчення виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління господарським процесом і системи ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства.

Функції економічної теорії. Економічній теорії, як і будь-якій науці, властива теоретико-пізнавальна функція. Вона пояснює закономірності, процеси та явища економічного життя суспільства.

Сьогодні актуальним стає запровадження в економіці нових форм людської діяльності, які не тільки передбачають дематеріалізацію, а й формують ноосферно-космічну економіку (від грецьк. уоое-розум). Остання ґрунтуватиметься переважно на використанні інтелектуального потенціалу людини і означатиме глибоку інтеграцію національних господарств у спільну систему міжнародного поділу праці. За таких умов загальнопланетарне мислення, загальнолюдські інтереси і цінності при вирішенні будь-яких проблем будуть пріоритетними.

Проте абсолютизувати загальний процес транснаціоналізації виробничих відносин і продуктивних сил недоцільно. В країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в тих, що переходять до ринкової економіки, безумовно, ще довгий час національне переважатиме над інтернаціональним.

Контури нової парадигми в економічній теорії можуть бути означені не лише на основі глибокого вивчення найсуттєвіших тенденцій, закономірностей і законів розвитку економіки на глобальному рівні, а й за допомогою прагматичного узгодження суперечливої системи економічних інтересів окремих країн, міждержавних спільностей, різних підприємств і організацій. Звідси випливає об’єктивна необхідність пошуку окремими країнами та регіонами оптимального співвідношення різних форм власності, який має ґрунтуватися на економічних (а не ідеолого-політичних) засадах і регулюватися передусім економічними законами і господарською доцільністю.

Будь-яке знання є цінним не само по собі, а тим, що служить практичним цілям суспільства. Отже, економічна теорія не може обмежуватись простою констатацією фактів чи описувати певні економічні закономірності, її теоретико-пізнавальну функцію має доповнювати практична функція.

Один з принципів реалізації практичної функції економічної теорії полягає в цілісному баченні економічних процесів. Так, неможливо вирішити проблему, наприклад реформи цін, не визначившись у питаннях побудови банківської системи, організації бюджету, податкової політики, рівня монополізації народного господарства тощо.

Ще одним з принципів розробки практичних пропозицій на основі економічного аналізу є врахування не тільки економічних, а й широкого спектра соціокультурних чинників суспільного розвитку.

Можна, наприклад, високопрофесійно дослідити, виходячи з глобального рівня, такі найсерйозніші проблеми, на які наштовхується людство, як обмеженість ресурсів або посилення нерівності умов життя в країнах з інертними економічними системами.

При цьому відомо, що у спробах стимулювання виробництва та просування по шляху соціально-економічного прогресу людину часто розглядають переважно як гомоекономікус (економічна людина). Але не можна забувати про традиційні структури потреб, системи ціннісних орієнтацій, ставлення до чужого і свого багатства, тобто відкидати те, що зумовлює тип економічної культури і економічної психології в окремих країнах.

Якщо теоретико-пізнавальна функція економічної теорії спрямована на розробку методологічних підходів і принципів аналізу соціальне орієнтованої ринкової економіки, розгортання фундаментальних досліджень механізмів господарювання, соціо-екологоекономічної культури розвитку, то практична функція (на нинішньому етапі розвитку Української держави) націлена на створення національних банків економічної, соціальної і екологічної інформації, організацію центрів досліджень, які забезпечують складання ефективних програм розвитку окремих областей (регіонів) країни, обробку інформації, експертизу рішень, що приймаються.

З теоретико-пізнавальною функцією пов’язана не тільки практична, а й виховна функція економічної теорії. її реалізація в широкому розумінні ґрунтується на необхідності переходу від адміністративне організованого суспільства до цивілізованого, економічно організованого, що ґрунтується на консенсусі та гармонізації інтересів різних соціальних, національних, територіально-економічних утворень.

Змістом виховної функції економічної теорії є вироблення економічної психології кожної людини, соціальної або професійної групи. З цієї точки зору виховна функція більш тісно зв’язана з практичною, ніж з теоретико-пізнавальною. Іншими словами, практична функція опосередковує зв’язок теоретико-пізнавальної і виховної функцій економічної теорії.

Досвід розвинутих суспільств свідчить, що основою консенсусу інтересів і цінностей не тільки великих (впливових), а й малих (не завжди інертних) соціальних груп, життєздатності саморегульованої системи є вартісні відносини, які відображають і поєднують соціальні, економічні та політичні інтереси різних самодіяльних груп.

Розкриття змісту виховної функції економічної теорії можливе на основі вивчення економічної поведінки людей (чи їх фахових груп) та чинників, які її визначають. Вони включають мотивацію, спрямовану на примноження достатку (сюди відноситься й підвищення рівня кваліфікації), мислення, яке відбиває економічні зв’язки та стосунки між суб’єктами, а також вчинки, які ґрунтуються як на традиціях, так і на спеціальних знаннях.

Особливість ситуації, яка складається сьогодні в Українській державі, полягає в тому, що певні соціальні групи опановують ефективну економічну поведінку набагато швидше, ніж інші, і, як наслідок, вириваються на оперативний економічний простір. За цих обставин постає питання про порівняння соціального ефекту, який дає група, що вийшла вперед, з тими соціальними та економічними перевагами, які вона одержує.

Оволодіння економічною теорією є передумовою підвищення соціальної активності різних груп суспільства, свідомого господарювання, опанування сучасного економічного мислення.

Методологія економічної науки

Сутність методології.

Кожна наука спирається на сукупність методів дослідження, тобто має свою методологію. Для того щоб одержати нові знання, треба свідомо застосовувати науково обґрунтовані методи. Це важлива умова розвитку всіх наук, у тому числі економічної теорії.

Не так давно всезагальним методом наукового пізнання для всіх наук - природничих і суспільних - був метод матеріалістичної діалектики, сутність якого полягає в пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому загальному зв'язку і взаємозалежності, в стані безперервного розвитку, коли накопичення кількісних змін призводить до зміни якісного стану. Джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей.

Необхідність використання методу матеріалістичної діалектики не втрачає сили і сьогодні. Проте слід ураховувати, що метод матеріалістичної діалектики не вичерпує змісту методології економічної теорії. Виникає необхідність використання загальнонаукових методів дослідження, які будуть розглянуті у подальшому викладі.

Досвід показує, що треба враховувати такі особливості сучасної багатогранної методології економічної теорії:

  • Це насамперед цільова спрямованість методології. Вона означає підпорядкування всіх досліджень задоволенню потреб людини, забезпеченню соціальної справедливості в умовах соціальне орієнтованої економіки та існування громадянського суспільства.
  • У процесі дослідження цільова спрямованість методології досягається за допомогою відповідних засобів її забезпечення через визначення провідного орієнтира. I таким орієнтиром господарювання мають бути зростання виробництва при мінімальних витратах живої та уречевленої праці на одиницю продукції, досягнення високих кінцевих господарських результатів.
  • Перетворення методології на способи докорінних перетворень і практичних дій засноване на свідомому використанні економічних законів у сфері господарської діяльності.
  • У структурі методології розширюється застосування економічних експериментів і наукового прогнозування.
  • Методологія передбачає творчий підхід до дослідження, усунення канонізації окремих поглядів, допущення плюралізму думок, боротьбу проти догматизму.
  • Методологія має враховувати поєднання державного управління з саморозвитком підприємств, з наданням переваг економічним методам управління.
  • Методологія спирається на єдність політичного і господарського підходів до розв'язання економічних завдань.

У економічній теорії надзвичайно важливе значення має метод наукової абстракції як метод поглибленого пізнання дійсності, заснований на очищенні інформативного матеріалу від випадкового, неістотного і виділення в ньому стійкого, типового. Результатами застосування методу наукової абстракції, його продуктом є теоретичні абстракції, наукові поняття, категорії, економічні закони.

Важлива роль у розвитку економічної теорії належить системному підходу. Ринкова економіка являє собою певну цілісність, в якій виявляється взаємозв'язок елементів, компонентів, що входять до її складу. При цьому цілісність визначається не тільки складом властивих їй елементів, а й різними зв'язками між ними.

Системний підхід у економічній теорії означає вивчення внутрішніх структурно-функціональних, причинно-наслідкових, ієрархічних, прямих і зворотних зв'язків. Саме пізнання цих зв'язків дає змогу виявити складні процеси розвитку виробничих відносин, з'ясувати природу багатьох економічних процесів і явищ.

У економічних дослідженнях широко використовують метод аналізу і синтезу. Аналіз являє собою процес розумового або фактичного розкладання цілого на складові частини, а синтез - поєднання різних елементів, сторін предмета в єдине ціле.

Аналіз дає можливість вивчити окремі сторони об'єкта, зробити ряд наукових абстракцій, виявити певні поняття. Подальше їх поєднання призводить до виявлення більш глибокої сутності цілого.

Системний підхід неможливий без органічної єдності аналізу і синтезу.

Однією з важливих проблем методології економічної теорії є поєднання кількісного і якісного аналізу. Його використання дає теоретичне підґрунтя для визначення нового підходу до темпів і пропорцій розвитку господарства, постановки конкретних практичних завдань розвитку економіки.

Поєднання кількісного і якісного аналізу здійснюється за допомогою математичних і статистичних методів. Принцип єдності якісного і кількісного аналізу передбачає чітке виявлення якісної визначеності процесу і виділення тих сторін, елементів, які піддаються кількісному виміру; вивчення динаміки процесу; виявлення факторів, що впливають на зв'язки елементів у цій системі.

Розвиток економічної теорії пов'язаний з сходженням від абстрактного до конкретного. Цей процес є рухом від простіших форм безпосереднього буття системи до її сутності; діалектичне розгортання сутності в багатоманітність форм її руху і зовнішнього вияву; генетичний процес формування економічної системи.

У економічних дослідженнях широко використовують метод логічного та історичного підходу. Логічний метод тісно пов'язаний з історичним методом тим, що він звільняє оцінку історичного розвитку від випадковостей, зигзагів, які не є властивими цьому процесові. Як правило, логічний метод дослідження прийнятний для розгляду більш зрілих економічних відносин. При цьому логічний аналіз не обмежується чисто абстрактним викладом. Одержані висновки зіставляють з фактами, конкретною економічною дійсністю.

Для визначення схожості та відмінності господарських явищ використовують метод порівнянь. Необхідність порівняння як загальнонаукового методу зумовлена тим, щоб економічному житті ніщо не може бути оцінено само по собі. Будь-яке явище пізнається у порівнянні. Для того щоб пізнати невідоме, оцінювати його, потрібний критерій, яким, як правило, є вже відоме, раніше пізнане.

Способи порівнянь різноманітні: порівняння ознак, властивостей, статистичних величин, економічних категорій, дії економічних законів у різних умовах тощо.

Широко застосовують в економічних дослідженнях і такі загальнонаукові методи, як індукція і дедукція. Індукція являє собою рух думки від одиничного до всезагального, від знання меншого ступеня спільності до знання більшого її ступеня.

Дедукція - рух думки від всезагального до одиничного. З цих визначень бачимо, що теоретичним ґрунтом для виникнення та існування індукції й дедукції є діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального.

Метод аналогії означає перенесення властивості (сукупності властивостей) одного явища на інше. Зрозуміло, заздалегідь мають бути визначені ще й інші схожі ознаки, які дають можливість застосувати аналогію, встановити необхідні зв'язки і відхилення між ознаками явищ, що існують у реальній дійсності. У певному значенні аналогія є різновидом порівняння, оскільки вона спрямована на вивчення схожості та відмінності явищ.

У багатьох випадках висновки за аналогією не можуть бути доказом, але вони мають силу припущення і дають підстави для висунення гіпотез. Гіпотеза - це науково обґрунтоване припущення про можливі зв'язки, відносини, причини явищ.

Економічні дослідження, як правило, здійснюються не наздогад, а цілеспрямовано, виходячи переважно з потреб практики. Якщо зміст явища, яке вивчається, невідомий, а фактів для з'ясування немає або недостатньо, дослідник змушений обмежитися припущеннями. Однак це ще не наукова гіпотеза, а лише певний ступінь на шляху до неї.

Для постановки гіпотези мають бути достовірні факти. Проте обсяг і рівень цих фактів ще не дозволяють перетворити теоретичне припущення на повноцінну теорію. Тому висновок про можливі гіпотетичні зв'язки, причини ще не набуває повної достовірності. Вона потребує достатніх доказів, практичних підтверджень.

Важливість гіпотези полягає в тому, що вона є засобом розв'язання суперечностей між новими фактами і теоретичними поглядами, які вже застаріли. Використання гіпотези має важливе значення для розвитку економічної теорії. Гіпотеза ставить проблеми, які сприяють більш ефективному веденню наукових пошуків. Вона дає можливість перевірити всі можливі шляхи дослідження і обрати найбільш правильні та науково обґрунтовані.

Важлива роль належить експерименту, в якому особливе місце відводиться економічним реформам, що здійснюються на переломних етапах економічного розвитку, в період криз і стабілізації економіки. Це вимагає ретельної підготовки, розрахунку, обґрунтування.

Загальнонаукові методи. Багатовимірність економічних явищ та процесів вимагає адекватних методів їх пізнання. Поняття методу походить від грецьк. теіогіоа - шлях до чого-небудь. В сучасній загальній економічній теорії визначились два основні напрями: вивчення вартості і додаткової вартості та вивчення ефективності виробництва. Поєднання цих двох не альтернативних, а взаємодоповнюючих русел єдиної економічної науки особливо актуальним є сьогодні, коли необхідно, по-перше, встановити основні джерела кризового стану української економіки і, по-друге, виробити та практично реалізувати стратегію трансформації виробничих відносин.

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують як загальнонаукові, так і спеціальні для економічної теорії методи.

Фундаментальним принципом пізнання соціально-економічних явищ та процесів є пояснення їх через внутрішні суперечності. Політекономічний аспект відкриває в пізнаваній суперечності такі її властивості, як тотожність, відмінність, власне суперечність і конфлікт.

Серед загальнонаукових методів пізнання соціально-економічних процесів чільне місце належить структурно-функціональному методу, що передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного з обов’язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Так, за цим методом можна встановити склад сучасних продуктивних сил України або інших країн, простежити зміни, що в них відбуваються, визначити місце і роль кожного елемента цих продуктивних сил. Ці останні є системним об’єктом зі зв’язками відповідних рівнів:

  • координаційними, що визначають узгодженість взаємодіючих структурних елементів системи і місце елемента в рамках системи;
  • субординаційним й, які вказують на супідрядний зв’язок елементів у системному об’єкті;
  • генетичним й, які показують зв’язок елемента з історією розвитку системи.

Отже, структурно-функціональний підхід визначає системні ознаки, що зберігаються за об’єктами дослідження незалежно від характеру їхньої трансформації. Однією з ознак системи є її цілісність. При цьому різні елементи системи взаємозв’язані. Система у цілому може мати ознаки, відмінні від ознак її частин. Далі, одна й та сама дія може спричинити різний вплив на систему в цілому і на окремі її частини, проте дія на які-небудь частини системи впливає і на систему в цілому. Нарешті, зміна системи не є адекватною сумі змін її частин.

Іншими ознаками системи є спрямованість її руху, організація та управління. Щодо останнього, то можна виявити наявність чи відсутність центрального регулюючого органу, ступінь та засоби його впливу на систему (пряме управління, непрямі важелі впливу), рівень централізації і децентралізації господарської діяльності у динаміці. Після структурного аналізу досліджуваних систем необхідно розробити концепції розвитку системи на основі вивчення її структури, тобто виявити «чутливі» точки, через використання яких можна управляти системою.

Одним із засобів пізнання соціально-економічних процесів є органічне поєднання якісного й кількісного аналізу та визначення на цій основі математичних методів в економічних дослідженнях. Ними користуються різні економічні школи (неокейнсіанська, монетаристська, неоліберальна та ін.).

Кількісні характеристики є невід’ємною частиною будь-якого економічного дослідження. Так, один з класиків політичної економії та теорії вартості У. Петті назвав одну із своїх перших політико-економічних праць «Політичною арифметикою», де зазначав, що викладати думки можна не тільки словесне, але й «мовою чисел, терезів і мір». Засновники математичного напряму в політекономії XIX ст. У. Джевонс і Л. Вальрас, застосувавши абстрактні математичні моделі, відійшли від трудової вартості. Учені-економісти завжди обґрунтовували свої висновки за допомогою точного кількісного аналізу.

Наприклад, можна вміти аналізувати кількісні величини (розрізняти тенденцію, закономірність і закон, виходячи з періодичності повторення тих чи інших емпіричних випадків у тому чи іншому соціально-економічному явищі) і, таким чином, проникати в суть відносин між людьми. Якщо певне явище відбувається певну кількість разів, воно є закономірним і може бути вираженим математичною формулою.

Необхідність володіння прийомами математичного аналізу зумовлена розвитком об’єкта дослідження - багатовимірного світу економіки. Процес виявлення тенденцій економічного розвитку веде до широкого впровадження математичних прийомів (з відповідними формулами рівнянь, нерівностей, функцій, інтегралів тощо).

За давніх часів дрібний товаровиробник, можливо, здійснював усі економічні розрахунки за допомогою елементарної арифметики, виступаючи одночасно і як постачальник, і як технолог, і, зрештою, як фінансист. Сьогодні подібний підхід приречений на неуспіх.

Ще в 1937 р. майбутній Нобелівський лауреат Р. Коуз в одній із своїх статей про теорію фірми окреслив межу, що відділяє внутрішнє середовище підприємства від зовнішнього ринкового середовища. Суб’єкт господарювання, за його гіпотезою, має вибір: оплатити витрати господарських операцій.

Відносини з контрагентами, чи здійснювати аналогічні операції всередині самої фірми під контролем власника чи менеджера, шукаючи більш ефективний і дешевий варіант. Цей вибір (між управлінням усередині фірми і економією на управлінні, але з ринковими витратами), на думку Р. Коуза, визначає розміри підприємства.

Сучасний рівень розвитку продуктивних сил, зростання масштабів виробництва, розширення міжгалузевих і територіальних зв’язків зумовлюють технолого-економічні розрахунки, які часто виходять за межі елементарної математики. Глибокі математичні знання стають необхідними не лише для практиків, а й для теоретиків економіки, оскільки без них уже неможливо простежити взаємозв’язки суспільного виробництва.

Широке запровадження математики в економічну та інші науки почалося ще в XIX ст. За цей час виявились також і негативні моменти, пов’язані зі спробами математизувати практично все. Дискусія про місце і роль математики в економічних дослідженнях то затихає, то розгортається з новою силою.

Всі ми є свідками швидкого розвитку й удосконалення технічних засобів здійснення найскладніших математичних розрахунків, збирання та обробки величезних потоків інформації на ЕОМ. Комп’ютерна грамотність є сьогодні елементарною потребою. Це створює сприятливі умови для широкого впровадження математичних методів як у практичне управління економічними процесами, так і в теоретичне осмислення їх.

Застосування математичних методів, на нашу думку, не повинно зводити складне економічне життя виключно до кількісних залежностей, аналізу та розробки моделей оптимізації їх.

Оскільки економічні відносини і закони мають кількісну визначеність, то математичні методи сприятимуть пізнанню та викладу економічної теорії. Разом з тим вони обов’язково повинні доповнюватись якісним аналізом. Знеособлені формули, графіки, матриці тощо навряд чи допоможуть виявити сутність тих чи інших соціально-економічних процесів. I навпаки, органічне поєднання структурно-функціонального підходу та математичних методів створює умови для ефективного наукового спілкування представників різних шкіл та напрямів економічної теорії.

Спеціальні методи. Оволодінню науковим економічним мисленням сприяє засвоєння не тільки загальнонаукових, а й спеціальних методів, за допомогою яких економічна теорія висвітлює суть явища, що вивчається.

Одним із найважливіших спеціальних прийомів досліджень в економічній теорії є метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найбільш суттєвих сторін процесу, що вивчається, абстрагуванні від усього другорядного, випадкового. Спочатку дається загальна характеристика явища, визначаються притаманні йому суперечності, а потім розглядаються конкретні вияви цього явища.

Таким чином найбільш загальна (найпростіша) економічна форма розгортається в цілісну систему економічних відносин відповідно до власної внутрішньої логіки останньої. Те, від чого на початковому етапі необхідно було абстрагуватися з метою виявлення більш глибоких суттєвих відносин, тепер, навпаки, підлягає роз’ясненню. В результаті конкретне постає вже не випадковим нагромадженням явищ, а цілісною панорамою суспільного життя.

Особливістю теоретико-економічного дослідження е те, що при вивченні економічних процесів не можна користуватися конкретними прийомами і засобами, які широко застосовуються, наприклад, у природничих науках.

Будь-яка абстракція, як відомо, завжди бідніша за конкретне явище. Вона відображує об’єктивну реальність не так, як живе споглядання, а проникає всередину її, йдучи від явища до суті; на практиці застосування методу абстракції може призвести до помилки. Це пояснюється відривом абстрактних понять від дійсності, що проявляється у розриві якісної і кількісної сторін економічних процесів, абсолютизації окремих явищ економічного життя тощо.

Абстрактне мислення з властивими йому прийомами діалектичної, але не формальної, логіки охоплює й інші методи пізнання виробничих відносин, зокрема аналіз і синтез.

У процесі аналізу предмет дослідження розчленовується, мислення йде від видимого, конкретного до абстрактного. Так, визначаючи економічні закони тієї чи іншої системи, в складному господарському організмі виділяють складові його, з’ясовують роль і значення кожного окремого елемента, їх зв’язки в єдиному, але складному господарському механізмі. Це важливо для подальшого теоретичного обґрунтування всіх тих особливостей предмета дослідження, від яких абстрагуються спочатку. Внаслідок такого аналізу користуються найбільш загальними абстракціями, придатними для вивчення досліджуваного об’єкта.

У процесі синтезу досліджується економічне явище у взаємозв’язку і взаємодії його складових частин. Мислення тут іде від абстрактного до конкретного, від розуміння суті відносин до прояву їх у конкретній ситуації. Аналіз сприяє розкриттю істотного в явищі, а синтез завершує розкриття суті, дає можливість показати, в яких формах це притаманне економічній дійсності.

Отже, аналіз і синтез є двома нерозривними чинниками процесу наукового пізнання дійсності, використання яких сприяє виявленню причинно-наслідкових зв’язків окремих явищ.

Наукове пізнання суспільних процесів і систем передбачає також використання методу поєднання логічного й історичного підходів до вивчення економічної теорії.

Логічний взаємозв’язок усіх компонентів суспільства як цілісного організму відбиває історичний процес виникнення й становлення певної системи. Поєднання логічного й історичного в економічній теорії допомагає відкриттю якісно нових форм дії економічних законів і знаходженню нового змісту в економічних категоріях. В обох випадках слід виявити якісні зрушення, що мають місце на певному етапі розвитку економічної системи, а також обґрунтувати, яким чином виникнення нових відносин детермінує появу якісно нових форм вияву економічних законів.

Отже, логічний метод дослідження є історичним методом, звільненим від історичної форми і випадковостей історичного процесу, адже відповідь на одне й те саме запитання в епоху первісного нагромадження капіталу і в сучасному розвинутому суспільстві буде різною.

Історія людського суспільства підтверджує, що виникнення і розвиток будь-якої науки пов’язані з практичною діяльністю людей. Зв’язок науки із суспільною практикою передбачає інтенсивність обміну діяльністю і результатами між науковцями і працівниками інших галузей народного господарства. Отже, економічна теорія не може обмежитись використанням лише тих методів дослідження, про які йшлося вище. Як фундаментальна наука, економічна теорія визначає перспективи (враховуючи довгострокові) для суспільної практики.

Розглянемо місце і роль соціально-економічного експерименту, який належить до спеціальних методів дослідження економічних явищ. Зауважимо, що йдеться про виважений, з попереднім вивченням історичного досвіду, соціально-економічний експеримент.

Абстракція в даному випадку є досить умовною, і з повним правом можна стверджувати, що немає нічого більш практичного, ніж витончена теорія. Складність полягає в тому, що практичні рекомендації щодо проведення соціально-економічного експерименту відрізняються від конкретних прикладних розробок. Отже, стосовно перших дуже важливим є суспільне розуміння їх необхідності та корисності. Соціально-економічний експеримент треба розглядати не тільки як засіб пізнання реальної дійсності, а й як такий, що сприймає конкретний суб’єкт.

Соціально-економічний експеримент як прийом пізнання не може претендувати на універсальність: суперечки про характер соціально-економічного експерименту, навіть якщо він реалізується на локальних територіях (проблеми програмування розвитку окремих галузей народного господарства, налагодження нових виробничих зв’язків, соціальний захист населення тощо), не можуть бути вільними від впливу моральних, ідеологічних чи політичних чинників. Ціннісні судження про результативність соціально-економічного експерименту в той же час не можуть бути відокремленими від об’єктивного економічного дослідження. Вони неминуче переплітаються.

Із розвитком продуктивних сил, нагромадженням знань, набуттям прийомів і знань з технології аналізу економічних явищ та їх взаємозв’язків за допомогою сучасної комп’ютерної техніки роль соціально-економічного експерименту в економічній теорії зростає.

Провідним в економічній теорії залишається теоретичний аналіз виробничих відносин, розкриття змісту законів і категорій економіки. Одночасно зростає значення кількісних методів, зокрема статистичних.

Практична діяльність людей в економічній сфері зумовлює управлінський аспект, якого неминуче набуває економічна теорія. Саме цей аспект економічної теорії стимулює вивчення статистичних показників, що характеризують економіку на різних її рівнях. Статистичні матеріали доцільно групувати за тематичними проблемами. Аналіз їх може віддзеркалювати, наприклад, реальні суперечності між певними соціальними групами населення, різними політичними течіями тощо.

Загальні перспективи економічної реформи, комплексність підходів до становлення ринкових відносин, охоплення проблем народного господарства в цілому та його окремих галузей, послідовність та швидкість роздержавлення власності, економічний механізм становлення ринкових інфраструктур - всі ці питання можуть бути досліджувані за допомогою статистичних методів. Застосування їх доцільне й при розробці окремих напрямів переходу до ринкових відносин, наприклад ціноутворення, зовнішньоекономічних зв’язків тощо.

Учені-економісти, вивчаючи матеріали національної статистики тієї чи іншої країни, користуються також виданнями ООН, ОЕСР тощо. Незначні розбіжності між окремими показниками пояснюються тим, що міжнародні організації, як правило, коригують національні дані з метою забезпечення зіставлення їх. Співробітники міжнародних організацій володіють такими сучасними методами обробки статистичних даних, які поки що не стали надбанням дослідників у більшості країн світу, що часто призводить до перекручених статистичних висновків.

Таким чином, знання економічної теорії передбачає не тільки володіння методологією аналізу реальних економічних процесів, розуміння суті економічних законів та категорій, а й уміння знаходити кількісний вираз їх і користуватись точними статистичними методами для управління економікою.

Література

  1. Г. Н. Климко В. П. Нестеренко Л. О. Каніщенко «Основи економічної теорії».
  2. А. С. Гальчинський П. С. Єщенко Ю. І. Палкін «Основи економічної теорії».
  3. К. Р. Макконнелл Л. С. Брю «Economіcs».
  4. Поль Самуельсон «Економіка».
  5. Ю. В. Ніколенко А. В. Демківський В. В. Фещенко «Основи економічної теорії».


15.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!