Osvita.ua Вища освіта Реферати Економічна теорія Право приватної власності в Україні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Право приватної власності в Україні. Реферат

Приватна власність в Україні, як і в інших державах - республіках колишнього СРСР, має незначну питому вагу в економічному житті. І хоч у процесі приватизації вона зростатиме, проте, враховуючи економічні та історичні умови розвитку України, ця форма власності навряд чи матиме найближчим часом вирішальне значення і зможе стати основою господарювання

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна однаково з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Так, іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

Основою створення і примноження власності громадян є їхня праця. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладання коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Об'єктами права приватної власності є:

  • житлові будинки,
  • квартири,
  • предмети особистого користування,
  • дачі,
  • садові будинки,
  • предмети домашнього господарства,
  • продуктивна і робоча худоба,
  • земельні ділянки,
  • насадження на земельній ділянці,
  • засоби виробництва,
  • вироблена продукція,
  • транспортні засоби,
  • грошові кошти,
  • акції,
  • інші цінні папери,
  • інше майно споживчого і виробничого призначення.

Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом. Майно може належати громадянам на праві спільної власності (сумісної чи часткової). Так, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, які об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Що стосується майна селянського (фермерського) господарства, правовий режим якого, крім ст. 18 Закону України "Про власність", визначається також статтями 16-19 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції закону від 24 червня 1993 p.), то воно належить особам, які об'єдналися для ведення селянського (фермерського) господарства, на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними. Важливим аспектом здійснення громадянами права приватної власності є право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності.

Поняття приватизації вживається в економічному і формально-юридичному розумінні. В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію) державних засобів виробництва та іншого майна на недержавні, тобто (згідно із Законом України "Про власність") на приватну чи колективну власність. Отже, в економічному значенні сутність приватизації полягає у зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи колективної власності на засоби виробництва.

Визначення приватизації у формально-юридичному значенні цього поняття дає Закон України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 р. (в редакції від 19 лютого 1997 р.). Згідно з зазначеним Законом приватизація - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст. 1).

Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів цього суспільно-економічного процесу. Вони залежать від економічних і суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. Внаслідок своєї динамічності головні цілі приватизації регулюються Державною програмою приватизації.

Так, основною метою приватизації у 2000-2002 роках є створення умов для сприяння підвищенню ефективності діяльності підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) та створення конкурентного середовища, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України.

Відповідно до цієї мети головними пріоритетами і завданнями приватизації на 2000-2002 роки згідно з Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки є:

  • приватизація підприємств виключно за кошти з урахуванням їх індивідуальних особливостей;
  • забезпечення інформаційної відкритості процесу приватизації;
  • формування попиту на об'єкти приватизації вітчизняних та іноземних інвесторів;
  • максимальне використання інститутів інфраструктури ринку цінних паперів;
  • залучення коштів для розвитку та структурної перебудови економіки;
  • створення сприятливих умов для появи приватних власників, які мають довгострокові інтереси у розвитку приватизованого об'єкта та здійснюють ефективне управління ним;
  • створення умов для подальшого розвитку фондового ринку;
  • підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на міжнародних ринках.

Варто згадати, що на самому початку свого формування законодавство, яким визначався порядок зміни форми державної власності на недержавну, не називалося приватизаційним, оскільки і процес зміни власності не визнавався приватизацією в нинішньому розумінні.

Так, п. 1 ст. 10 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду, прийнятих 23 листопада 1989 p., передбачалося, що орендар може повністю або частково викупити орендоване майно. Умови, порядок і строки викупу визначалися договором оренди. Після викупу орендованого майна орендне підприємство за рішенням його трудового колективу могло бути перетворено на колективне підприємство, кооператив, акціонерне товариство або інший вид підприємства, яке діє на основі колективної власності (отже за відсутності приватної власності йшлося не про приватизацію, а про роздержавлення власності).

Згодом Закон СРСР "Про власність" від 6 березня 1990 р. розширив підстави виникнення колективної власності: згідно з п. 1 ст. 12 цього Закону власність колективного підприємства виникала у разі переходу всього майна державного підприємства у власність трудового колективу, викупу орендованого майна або придбання майна іншими передбаченими законом способами.

Цим же законом хоч і в дещо спрощеному вигляді визначався механізм перетворення державного підприємства на акціонерне товариство (тобто, якщо оцінювати з сучасних позицій - визначався механізм роздержавлення власності): державне підприємство за спільним рішенням трудового колективу та уповноваженого на те державного органу могло бути перетворено на акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства.

Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходили до відповідного бюджету. Ще за часів існування Союзу РСР Верховна Рада УРСР в постанові "Про реалізацію Закону "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р. доручила Раді Міністрів УРСР у 2-місячний строк підготувати серед інших проект законодавчого акта про роздержавлення власності.

Фактично початок формуванню приватизаційного (у вузькому, спеціальному розумінні) законодавства в Україні було покладено з прийняттям Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 p., який встановлював правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної, республіканської (Республіка Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціальне орієнтованої ринкової економіки України.

6 березня 1992 р. приймаються: Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ", яким встановлювався правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом відчуження їх на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу, а також Закон України "Про приватизаційні папери", який визначав поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх випуску, розміщення серед громадян України, обліку, використання та погашення.

З цього часу законодавство України про приватизацію почало формуватися як певна локальна система законів та інших актів. Системотворчими критеріями у даному разі стали: а) об'єкти приватизації; б) суб'єкти приватизації; в) порядок, способи та умови приватизації. Основним актом у цій системі є вже згадуваний Закон України "Про приватизацію державного майна" (від 4 березня 1992 р. в редакції від 19 лютого 1997p.).

Визначаючи систему законодавства про приватизацію, ст. З цього акта зазначає, що законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації.. Таким чином, законодавство України про приватизацію з точки зору форми нормативних актів складається з сукупності не тільки законів, а й інших нормативних актів, що регулюють майново-правові та організаційні відносини щодо приватизації державного майна.

За своїм характером законодавство про приватизацію - це комплексне законодавство, яке об'єднує норми цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права.

Важливою ознакою і особливістю приватизаційного законодавства є поєднання в ньому двох видів норм: публічно-правових та приватноправових із значною перевагою норм публічно-правового характеру, що можна пояснити тим, що методологічні основи приватноправової концепції, які спираються на принципи диспозитивності, приватної ініціативи, еквівалентності тощо, не можуть охопити регулюванням так звані вертикальні відносини.

Публічно-правовий сегмент регулювання господарських процесів спрямовує орієнтованість ринкової економіки на обслуговування потреб всього суспільства. Таким чином, уже з самого початку приватизаційних процесів законодавець, надаючи величезного значення трансформації державної власності у вигляді основних засобів виробництва, враховуючи відмінності її від приватизації житлового фонду, земельних ділянок, виділив законодавство про приватизацію державного майна в окрему систему нормативно-правових актів.

У статтях 3 та 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" вміщено норми про те, що положення Закону поширюються на відчуження майна, що є у комунальній власності. Це стало підставою для звернення Президента України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України згаданих положень Закону. Зокрема, суб'єкт права на конституційне подання вважав, що поширення положень Закону України "Про приватизацію державного майна" на відчуження майна, що є комунальною власністю, автоматично включає останню до складу державної власності.

Разом з тим, виходячи з назви Закону, в ньому мають бути врегульовані питання приватизації лише об'єктів державного майна. Розглядаючи справу за цим поданням, Конституційний Суд України виходив з низки законів, що регулюють відносини власності, в тому числі з Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 p., в якому, зокрема, визначено поняття та зміст права комунальної власності як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, закріплено повноваження сільських, селищних, міських рад щодо відчуження комунального майна, у тому числі, шляхом приватизації.

Конституційний суд дійшов висновку, що цими положеннями, які підкреслюють особливість правового режиму об'єктів комунальної власності порівняно з об'єктами державної власності, не суперечать норми Закону України "Про приватизацію державного майна", оскільки у статтях 3 і 7 Закону є посилання на відповідну компетенцію органів місцевого самоврядування у питаннях відчуження комунальної власності. В інших положеннях Закону теж враховано особливості механізму приватизації комунального майна.

Рішенням від 1 липня 1998 р. Конституційний Суд визнав, що за умови відсутності окремого законодавчого акта про приватизацію об'єктів комунальної власності включення цих питань до закону, що регулює приватизацію державного майна, не є підставою для визнання його відповідних положень неконституційними, оскільки право суб'єктів комунальної власності не порушено.

Правовою основою регулювання об'єктів приватизації є ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ", розділ І Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, нормативні акти Кабінету Міністрів України, що регулюють приватизацію окремих категорій об'єктів.

Завдяки правовому регулюванню об'єктів вирішуються принципові питання приватизації:

  • визначається, яке саме державне майно - засоби виробництва - підлягає приватизації,  у якій послідовності (пріоритети приватизації), за яких умов, якими способами приватизуються різні групи об'єктів;
  • визначаються групи і види об'єктів, приватизація яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України;
  • встановлюються переліки груп і видів об'єктів (у тому числі конкретні об'єкти), що не підлягають приватизації;
  • затверджуються переліки підприємств, приватизацію майна яких доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій.

Об'єкт приватизації з точки зору права власності - це майно підприємств, що перебуває в державній, республіканській (Автономна Республіка Крим) і комунальній власності.

Відповідно до Державної програми приватизації на 2000- 2002 роки об'єкти класифікуються таким чином:

Група А - цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства (далі - цілісні майнові комплекси підприємств), у тому числі у процесі реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств (далі - ВАТ), а також готелі, об'єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах; окреме індивідуально-визначене майно (у тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням арбітражного суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

Група В - цілісні майнові комплекси підприємств з середньо-обліковою чисельністю працюючих понад 100 осіб та вартість основних фондів яких достатня для формування статутних фондів ВАТ; акції ВАТ, випуск яких зареєстрований або продаж акцій яких розпочався до набрання чинності цією Програмою (крім підприємств групи Г); акції ВАТ, створених на базі підприємств агропромислового комплексу, в разі якщо вартість основних фондів достатня для формування статутного фонду ВАТ.

Група Г - цілісні майнові комплекси підприємств або пакети акцій ВАТ, що на момент прийняття рішення про приватизацію посідають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Група Д - об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти.

Група Е - акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах господарських товариств (у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями), розташованих на території України або за кордоном.

Група Ж - незалежно від вартості об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури, мистецтва та преси, фізичної культури і спорту, телебачення та радіомовлення, видавничої справи, а також об'єкти санаторно-курортних закладів, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком об'єктів санаторно-курортних закладів і будинків відпочинку, які перебувають на самостійних балансах), у тому числі об'єкти соціально-побутового призначення, що перебувають на балансі підприємств, у разі не включення їх до складу майна, що передається в комунальну власність або приватизується, крім об'єктів, які не підлягають приватизації відповідно до ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

У зв'язку з завершенням у 1998 р. етапу приватизації з використанням приватизаційних паперів та сертифікатів, що видавалися на суму індексації грошових заощаджень громадян України в установах Ощадного банку України і колишнього Укрдержстраху, група Б при класифікації об'єктів приватизації в Державній програмі приватизації починаючи з 1999 року не передбачається. Правова класифікація об'єктів на групи А - Ж здійснена для того, щоб залежно від групи об'єкта визначати спосіб його приватизації.


13.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!