Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Інвестиційна політика малого підприємства. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Інвестиційна політика малого підприємства. Реферат

Інвестиційна політика. Виробнича й інноваційна інфраструктура малого підприємництва. До питання про термінологію

Інвестиційна політика

Не менш важливою проблемою є пошук інвестиційних ресурсів, інакше процес становлення малих форм підприємництва буде надмірно тривалим. У держави достатніх коштів для цього немає і навряд чи вони будуть, але є державна власність.

Представляється доцільним частину її не виставляти на аукціонах на продаж, а здавати малим підприємствам на конкурсній основі в довгострокову оренду (лізинг), при цьому пріоритет повинний належати підприємницьким структурам у регіонах зі сприятливим підприємницьким кліматом.

Залучення коштів приватних інвесторів у малий бізнес і зведення їхніх ризиків до мінімуму можливі тільки при використанні спеціалізованих фондів і відповідного законодавства, що регулює їхня діяльність. Одним з основних джерел залучення коштів у державні і регіональні фонди можуть стати капітали приватних інвесторів, що акумулюються через облігаційні позики.

Однак облігації під малий бізнес не будуть ліквідними, а отже, і привабливими для часток, особливо іноземних, інвесторів, якщо малі підприємства не одержать податкових пільг. У противному випадку прибутковість (ліквідність) можлива тільки за рахунок побудови фінансових пірамід.

Для оцінки рівня привабливості інвестицій доцільно створити банк даних по підприємствах різних форм власності. Основою банку даних покликана служити бізнес-карта, що повинна стати джерелом інформації про наявні можливості й умови інвестування в створення нових підприємницьких структур у кожнім регіоні, про не використані виробничі потужності, об'єкти незавершеного будівництва, про транспортну інфраструктуру, вільних трудових і сировинних ресурсах.

Одним з елементів цілеспрямованої політики в сфері малого підприємництва повинне стати забезпечення її тісного зв'язку з процесом приватизації. У програмі приватизації необхідно врахувати можливості участі малого бізнесу.

Доходи від приватизації потрібно направляти не тільки у федеральний фонд підтримки малого підприємництва, але й в аналогічні регіональні фонди, що могли б одержувати приблизно 20°про доход від реалізації регіональної і муніципальної власності. Крім того, як один з варіантів санації великих підприємств, приватизованих чи радикально реорганізованих через їхнє банкрутство, повинна бути передбачена можливість їхнього перетворення в систему (об'єднання) малих підприємств.

Винятково важливою задачею є створення більш сприятливих умов для залучення іноземного капіталу до участі в процесі приватизації шляхом забезпечення відповідних гарантій і пільг малому підприємництву, включаючи надання права на володіння контрольним пакетом акцій.

Особливо актуальним є створення на прикордонних територіях міжрегіональних міждержавних консалтингових структур (бізнес-центрів). Доцільність створення подібних структур повинна бути обґрунтована при підготовці відповідних міжурядових угод, таких же, як при формуванні фінансово-промислових груп. Необхідно забезпечити режим найбільшого сприяння для подібних структур. Зокрема, варто подумати про прийняття відповідних нормативних актів, що сприяли б діяльності подібних бізнес-центрів.

Виробнича й інноваційна інфраструктура малого підприємництва

Не можна забувати і про створення визначених умов для самостійного завоювання ринкових ніш МП. Це особливо важливо, коли мова йде про МП, що діють у сфері високих технологій. Державна підтримка повинна бути орієнтована саме на такі підприємства і фірми, оскільки вони розташовують значним інноваційним потенціалом і мають реальні можливості нарощування обсягів експорту, насамперед нетрадиційного.

Розвитку малого бізнесу може послужити й інтеграція малих підприємств у виробничі мережі більш могутніх економічних структур, причому особливу роль у рішенні цієї проблеми могли б зіграти фінансово-промислові групи. Організаційні форми такої інтеграції найрізноманітніші: лізинг, франчайзинг, довгострокові контакти на постачання комплектуючих під визначені фінансові гарантії і т. д. Перевагою такого варіанта промислової організації є створення гарантованих ринків збуту для малого бізнесу, особливо в тих випадках, коли фінансово-промислові групи здійснюють прорив на експортні ринки.

Широке поширення мережі бізнес-інкубаторів і інших інноваційних структур - інша умова успішного розвитку малого бізнесу в Росії. Ідея створення технопаркових і інкубаційних структур одержала заслужене визнання в усьому світі. Їхня важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу, удосконалюванні структури виробництва, підвищенні рівня зайнятості і добробуту населення була в останні роки неодноразово підтверджена світовою практикою.

Саме тому в Росії через незрілість підприємництва і падіння інноваційних стимулів варто приділити особлива увага розробці законодавчих актів, що регламентують діяльність технопарків, а також розробці національної програми в області інноваційної політики з урахуванням конверсії.

У відповідності зі своїми задачами технопарки здійснюють експертизу і добір інноваційних пропозицій, науково-технічних проектів і програм, спрямованих на створення і впровадження нової техніки і наукомістких технологій, а також оцінку ризикованості цих пропозицій, сприяють у проведенні науково-дослідних робіт і передачі їхніх результатів у виробництво. Крім того, вони надають малим інноваційним підприємствам виробничі площі, устаткування для виконання науково-дослідних робіт, пропонують юридичні, фінансові, маркетингові, господарські й інші послуги, сприяння в правовому і комерційному захисті інтелектуальної власності.

Створення технопарків вимагає участі не одного, а декількох регіонів у рамках міжрегіональних економічних асоціацій. На жаль, реальних практичних кроків у цьому плані не починається, справа обмежується поки обговореннями. Не викликає сумнівів, що зусиллями одних лише підприємницьких, наукових і аналітичних кіл проблему не вирішити, потрібна активна робота відповідних виконавчих і представницьких структур суб'єктів Російської Федерації, міжрегіональних економічних асоціацій.

Для розвитку виробничої й інноваційної інфраструктури малого бізнесу необхідні відповідна кадрова база, високоефективні форми добору і підготовки підприємців і державного службовців із застосуванням сучасних тренінгових методів, використанням кооперативних і командних форм організації бізнесу.

Важливим інструментом підтримки малого підприємництва можуть стати територіально-виробничі зони (ТПЗ). Вони формуються на базі підприємств оборонних галузей промисловості з метою розміщення на їхніх площах малих підприємств, для чого пропонуються ненавантажені виробничі потужності.

Головним координатором роботи в зоні є координаційна рада ТПЗ, що діє на суспільних початках. Основними задачами координаційної ради є забезпечення умов для ефективного використання ненавантажених потужностей, збереження робочих місць шляхом координації і контролю виробничої діяльності російських і іноземних юридичних і фізичних осіб на підприємствах оборонного комплексу.

Невеликий досвід функціонування ТПЗ накопичений у Нижегородській області. Однак поширення його і на інші підприємства оборонних галузей промисловості вимагає спеціального аналізу.

Бізнес-влада: механізм взаємодії

Для того щоб між бізнесом і владними структурами установилися партнерські відносини, необхідна чітка схема їхнього співробітництва. На наш погляд, вона повинна базуватися на прийнятті закону "Про регулювання лобістської діяльності у федеральних органах державної влади".

Важливим фактором, що впливає на лобістську діяльність, є розмір керованого підприємства. Найбільше активно діють великі підприємства. Для середніх підприємств лобіювання виступає, скоріше, епізодом, а тисячі дрібних підприємств або зовсім не виявляють активності в цій сфері, або діють в основному на місцевому і регіональному рівнях. Правда, необхідно відзначити той факт, що багато малих і середніх підприємств намагаються відстоювати свої інтереси колективним образом - за допомогою політичних дій різних підприємницьких об'єднань.

Дуже специфічно здійснюється в Росії лобіювання в інтересах підприємців, що діють у невиробничій сфері: торгівлі, фінансах, сервісі і т. д. Тут зосереджені зусилля більшості ділових людей "нової хвилі", що цілком закономірно, з огляду на особливо високу оборотність капіталів у даній сфері. У зв'язку з цим експерти застерігають, що в міру лібералізації економіки у вищих державних керівників можуть виникати і чисто суб'єктивні інтереси, що збігаються з інтересами великих торгово-фінансових груп.

Відносини малого бізнесу з владними структурами всіх рівнів сьогодні добре описуються відомою в біології моделлю "хижак - жертва". Якщо опитування двох-трирічної давнини показали визначену збалансованість прав і обов'язків підприємців і держави, то тепер близько 80% підприємців не одержують ніякої допомоги ні від центральних, ні від місцевих органів влади. На питання до підприємців: "чи згодні ви з тим, що зараз неможливо вирішити більшість господарських проблем без хабарів чиновникам?" - позитивну відповідь дали 70,8% опитаних.

Розвиток малого підприємництва - важлива політична проблема. Стабільність у суспільстві залежить від того, чи розташовує воно могутнім середнім класом. Однак дотепер ця політика залишається декларативної. Необхідна цілісна системна методологія розвитку малого підприємництва. Справа зовсім не в бюджеті і навіть не в податках. Справа у волі, у правах, у відносинах держави до малого бізнесу.

До питання про термінологію

За минулі кілька років у печатці, спеціалізованої, у тому числі наукової, літературі і просто в колах фахівців, ділових людей міцно узвичаїлися такі кліше, як "малий і середній бізнес", "малі і середні підприємства (МСП) ", "підприємства малого і середнього бізнесу", "малий бізнес як сектор економіки", "підприємці малого бізнесу", "підприємництво і малий бізнес".

Не стосуючись поки економічного змісту, що коштує за цими поняттями, зробимо трохи коротких зауважень щодо самої термінології і її адекватності як органіці російської мови - одного із самих багатих надбань російської культури, так і міжнародної ділової термінології в цій області.

Насамперед підкреслимо, що питання термінології не є просто абстрактною науковою чи чисто філологічною проблемою. Ігнорування того глибинного змісту на рівні підсвідомості, що ховається часом за зовні необразливими словесними кліше, на якомусь етапі може принести відповідний, але несподіваний, не завжди бажаний і справедливий результат.

З іншого боку, з огляду на, що при всіх протиріччях розвитку реформ Росія йде по шляху інтеграції у світове економічне співтовариство, варто вчасно звертати увагу на питання ділової термінології. Особливо це важливо при введенні нових термінів, що відображають нові явища.

Можна відзначити, що перераховані вище кліше, а також деякі інші обороти, не настільки широко уживані, як, наприклад, "малі форми господарювання (МФХ) "не тільки не містять у собі яких-небудь значеннєвих протиріч з погляду чистоти російської мови, але і мають зовсім визначені аналоги в діловій англійській мові: "small business", "small businesses", "small and medium enterprises (SMEs) ", "small business sector", "small business-owners", "entrepreneurship and small business".

Разом з тим з чиєїсь легкої руки в професійній лексиці фахівців міцно зміцнюються і такі "неологізми", як "малий підприємець" чи "малий сектор економіки", іноді навіть переповзаючи з окремих сторінок дисертацій і наукових статей у нормативно-правові акти і документи державної важливості. Міцно затвердився в офіційних документах оборот "мале підприємництво" також може бути візьмуть під сумнів у відношенні адекватності свого використання, тим більше що він почав застосовуватися тільки в Росії.

Щодо таких словесних комбінацій можна відзначити наступне.

По-перше, підприємництво (кожне) - надзвичайно багатогранна й інтегральна, по суті, сфера людської діяльності, що граничить у своїх різних проявах з мистецтвом, наукою, спортом, грою, часом з мистецтвом військової стратегії і... - цей перелік можна було б продовжити. Причому треба помітити, що існує "велике мистецтво" і просте "мистецтво", але ні "малого мистецтва", інакше це вже не мистецтво, а погана художня самодіяльність. Існує "великий спорт" і просто "спорт", але ні "малого спорту", інакше це вже не спорт, а фізкультура.

Є "великі вчені" і просто "учені", але не існує "малих учених", чи це вже не вчені, а юні члени кружка технічної творчості. Відповідно неправомірно, на наш погляд, говорити про "малих підприємців" і/чи "малому підприємництві", оскільки поняття "підприємництво" і "малий бізнес" взаємозалежні, але не еквівалентні. При цьому власник малого чи бізнесу власник (чи співзасновник) малої фірми, керуючий своєю справою, - завжди підприємець, але не всяке підприємництво - малий бізнес.

По-друге, з погляду міжнародної ділової термінології поняття "мале підприємництво" також не має аналогів і є, як видно, сугубо вітчизняним варіантом перекладу терміна "small business".

В останні 10-15 років малі і середні підприємства стали залучати до себе усе більш пильна увага як дослідників, учених-економістів, так і політиків у різних країнах. Усе більш широке визнання одержує здатність підприємств малого і середнього бізнесу вносити істотний вклад у рішення проблем зайнятості і підвищення конкурентоздатності цілих галузей^. У зв'язку з цим підсилюється інтерес як до вивчення малих фірм, особливостей керування малим бізнесом, так і до аналізу тенденцій зміни стану даного сектора економіки і формується потреба у відповідній інформації.

В даний час є вже ряд прикладів великомасштабних досліджень по різних аспектах розвитку МСГР. З'являються такі дослідження й у Росії^, а також в інших країнах Східної Європи^. Однак отримані дані носять досить фрагментарний характер. Багато в чому це порозумівається відсутністю єдиного підходу до визначення малого і середнього підприємства.

Окремі спроби як закордонних так і вітчизняних дослідників виробити єдине чи узагальнене визначення, очевидно, заздалегідь приречені на провал. У силу різноманіття задач, для рішення яких може знадобитися формальне визначення малого і/чи середнього підприємства, диференційованості об'єктивних зовнішніх умов завжди будуть з'являтися варіації на цю тему, що відповідають конкретним умовам і специфічним задачам. Про практичну нездійсненність такого роду задачі говориться в ряді робіт^, при цьому підкреслюється, що для різних цілей можуть використовуватися (що і робиться) різні визначення.

Відзначимо також, що для рішення одних задач необхідно строге чи формальне визначення, для рішення інших - досить наявності загальних погоджених підходів до розуміння змісту, що коштує за тим чи іншим поняттям.

З огляду на реальний досвід і практику розвитку МСП у світі й у Росії, можна виділити наступні проблемні області, що вимагають використання формального визначення розміру чи підприємства неформального погодженого підходу (табл. 1).

Таблиця 1. Проблемні області і використання формального/неформального підходу до визначення малого і/чи середнього підприємства

Проблемні області

Формальний підхід

Неформальний підхід

Статистичні спостереження Розробка державних програм підтримки малих підприємств Оподатковування Утворення Дослідження

х х х х х

х х х

 


05.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!