Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Система нетарифного регулювання: ліцензування та квотування. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Система нетарифного регулювання: ліцензування та квотування. Реферат

Дійовими заходами регулювання ЗЕД є нетарифні інструменти: система ліцензування, квотування, створення невиправданих стандартів якості продукції, бюрократичні перешкоди в митних процедурах

Вони застосовуються державою за умов різкого погіршення платіжного балансу країн, максимального рівня валютної заборгованості.

На сьогодні існує близько 50 різних способів нетарифного регулювання. Як правило, всі держави використовують даний інструментарій обмеження зовнішньої торгівлі. В Японії і в європейських країнах - це система ліцензування відносно до імпортерів. З обмеженням випуску ліцензій значно зменшується небажаний імпорт.

В США час від часу вводяться санітарні стандарти, за якими забороняється ввіз аргентинської яловичини. Колумбія використовує "вимоги змішування", тобто імпортер сталі за кожну тонну продукції, що ввозить, зобов'язаний закупити таку кількість більш дорогої вітчизняної сталі.

Найважливішими нетарифними обмеженнями є:

  • державна монополія на зовнішню торгівлю, що забезпечує державні потреби тільки товарами вітчизняного виробництва;
  • адміністративно-бюрократичне зволікання;
  • складний валютний контроль і под.

Після другої світової війни значення нетарифних бар'єрів стало зростати. Наприкінці 40-х початку 50-х років багато країн почали використовувати їх з метою дотримання суворого контролю за платежами за міжнародними угодами в процесі формування післявоєнної економіки і виходу із стану загальної економічної відсталості. Починаючи з 50-х років внаслідок багатосторонніх переговорів вдалося значно знизити рівень тарифів, але нетарифні бар'єри залишилися і навіть укріпилися як інструмент обмеження зовнішньої торгівлі.

Деякі з цих бар'єрів можна віднести до законних регулюючих функцій держави, в той час як інші спрямовані на явну дискримінацію зовнішньоекономічних зв'язків.

Якщо класифікувати нетарифні обмеження за групами, то вони поділяються на:

  • бар'єри, що мають за мету загальне обмеження імпорту;
  • бар'єри, що спрямовані на торговельну дискримінацію окремих держав за допомогою стимулювання імпорту із інших держав;
  • заходи, що обмежують або субсидують експорт.

Ліцензування та квотування експортно-імпортної продукції

З усіх видів нетарифних обмежень найбільш популярними є імпортні квоти або кількісне обмеження обсягів іноземної продукції, що дозволяється щорічно до ввозу в країну. Держава видає обмежену кількість ліцензій, що дозволяють ввіз і забороняють неліцензований імпорт.

Якщо обсяг ліцензованого імпорту менший за попит на внутрішньому ринку, то квота не тільки зменшує обсяг імпорту, а й призводить до підвищення внутрішніх цін над світовими, за якими власники ліцензій закупляють товари за кордоном. У даній ситуації імпортні квоти аналогічні тарифним обмеженням.

Прикладом таких квот може слугувати угода між Урядом України та Європейським Союзом щодо вугілля та сталі на 1995 р. У відповідності до цієї угоди поставки металопрокату з України в країни ЄС не можуть перевищувати 190000 т. Крім цього, розписані квоти за окремими позиціями (плоский прокат, балки, товстий лист).

Система ліцензування характеризується різноманітними формами і процедурами, але головними видами квот вважаються:

  • Глобальні - контингенти (квоти), що встановлюються щодо товару без зазначення конкретних країн, куди товар експортується або з яких він імпортується.
  • Групові - квоти, що встановлюються щодо товару з визначенням груп країн, куди товар експортується або з яких він імпортується.
  • Індивідуальні - квоти, що встановлюються щодо-товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або а якої він може імпортуватись.

До найпоширеніших регуляторів імпорту (інколи експорту) належить ліцензія. Ліцензія - дозвіл на ввезення чи вивезення товарів продукції, різних послуг. Ліцензії поділяються на:

  • Відкриті (індивідуальні) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням Його загального -обсягу.
  • Разові (індивідуальні) - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретному суб'єкту ЗБД на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.
  • Генеральні - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певного товару та (або з певною країною (групою країн)) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару.

Ліцензуванню підлягають:

  • Продукція, роботи та послуги, які включені до переліку товарів державного призначення.
  • Експорт чи імпорт залежно від країни.
  • Продукція підприємств, які припускаються недобросовісної конкуренції чи наносять своїми діями збитки державі.

В Україні вперше режим ліцензування і квотування було застосовано відносно експорту товарів у 1992 р. (75 товарних позицій).

Механізм реалізації квот та ліцензій під час експорту та імпорту товарів

Дієвість системи ліцензування та квотування та її вплив на розвиток національної економіки залежать від того, яким чином проходить надання права на здійснення експорту чи імпорту товарів, тобто видання квот і ліцензій.

За умов перехідної економіки держава змушена визначати порядок ліцензування і квотування, виходячи зі становища суб'єктів.

Розподіл ліцензій проводиться:

  • За системою явної переваги.
  • За "методом витрат"
  • Аукціон на конкурентній основі.

За системою явної переваги держава закріплює ліцензії за певними фірмами без попередніх заявок чи переговорів. Найчастіше ці ліцензії надаються найбільш авторитетним фірмам (або безпосереднім виробникам) в обсязі, відповідному до їх частки в сумарній величині експорту цієї продукції країни.

Яскравим прикладом такого розподілу є розподіл нафтових імпортних ліцензій в Америці з 1959-1973 рр., коли ліцензії на імпорт, що приносили щорічно за рахунок підвищення внутрішніх цін мільярдні прибутки, безкоштовно розподілялись між нафтовими компаніями на підставі їх частки в нафтовому імпорті до 1959 р. Ця практика мала під собою політичну мету, що полягала в компенсації пониження дозволеного імпорту для компаній, що орієнтувались на іноземну нафту.

Це знизило небезпеку їх лоббісного тиску в бік ліквідації імпортних квот, які, у першу чергу, підтримували американські фірми, що конкурували на внутрішньому ринку з імпортною нафтою. В даному прикладі перерозподіл доходу було зроблено на користь нафтових компаній, що загалом не дало ніякої користі для країни. В Україні ця система застосовується при розподілі ліцензій на експорт товарів.

Надаючи ліцензії за "методом витрат", держава змушує претендентів конкурувати на неціновій основі. Наприклад, "раніше прийшов - раніше отримав". Це призводить до того, що отримують ліцензії господарюючі суб'єкти, які розташовані ближче до структур, що ведуть цей розподіл. Інші витрачають час у чергах, на оформлення різних бюрократичних документів і т. ін.

Іншим прикладом може слугувати розподіл. ліцензій на імпорт промислової сировини залежно від кількості виробничих потужностей. Це призводить до втрат ресурсів у результаті надмірного інвестування в обладнання, яке, як правило, не використовується, а існує тільки в надії отримати більшу кількість ліцензій. Отже, це потребує від претендентів обґрунтування своїх претензій, призводить до значних витрат часу та коштів на налагодження контактів з державними відповідальними особами, а також на хабарі для них.

Найсправедливішим та ефективним є аукціон квот на конкурентній основі. Аукціони бувають відкриті та закриті. В публічному аукціоні мають право брати участь усі бажаючі господарюючі суб'єкти. В Україні аукціонний продаж експортних квот провадиться на фондовій біржі щотижневе.

Квоти на експорт виставляє МЗЕЗТ України на аукціонні торги у вигляді лотів. У 1993 р. торги проводились на пониження із встановленням початкової ціни лота на рівні суми експортного мита, але не нижче 50% початкової ціни лота. З 1994 р. торги проводяться на підвищення ціни лота. Експортна поставка має бути обумовлена за 3 місяці, в іншому разі результати торгів анулюються.

Отже, на сьогоднішній день у суб'єкта ЗЕД існує три шляхи отримання квоти чи ліцензії на експорт товару:

  • отримання держзамовлення чи держконтракту, за якого квота і ліцензія видаються безкоштовно;
  • можна отримати експорту квоту і ліцензію у МЗЕЗТ, оплативши повністю експортне мито;
  • можна купити квоту на аукціоні і безкоштовно стати власником ліцензії.


06.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!