Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Сутність та необхідність місцевих бюджетів: економічний зміст і структура місцевих бюджетів. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сутність та необхідність місцевих бюджетів: економічний зміст і структура місцевих бюджетів. Реферат

Провідне місце в системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної рівноваги в економіці належить бюджету. Він є невід'ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики

Бюджет як одна з ланок фінансової системи відображає виробничі відносини, відтворює відносини розподілу і перерозподілу, опосередковує рух грошової маси.

Бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з рядом країн Європи.

Після возз'єднання України з Росією ще майже півстоліття Україна зберігала всі атрибути державності, в тому числі самостійність фінансового господарства. На початку 20-х років XVII ст. уряд царської Росії почав стягувати значні суми видатків у своє розпорядження. Можна вважати, що з цього часу настав період, який тривав 280 років, коли Україна стала колонією, змушеною вносити на потреби метрополії більше, ніж четверту частину свого національного доходу.

Був період, коли робились спроби створити власну бюджетну системи (1918-1922 рр.). Спочатку Українська Центральна Рада протягом 14 місяців свого існування, а потім більшовицький уряд спробували оволодіти бюджетним процесом, але ці спроби з різних причин не мали успіху. Про повну державну незалежність, а водночас, і про власний бюджет ні ті, ні інші питання не ставили.

В умовах існування Радянського Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на території України, а також між територіями всередині республіки. Як незалежна держава Україна склала проект державного бюджет тільки на 1992 рік.

Бюджету належить важлива роль у фінансовій системі держави. Через бюджет здійснюється фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також стосуються міждержавних відносин. За його допомогою перерозподіляється частина фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. Бюджет є важливим інструментом держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому.

Бюджет є складною економічною категорією, оскільки являє собою систему економічних відносин, які складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу і використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.

Ці відносини мають наступну структуру:

  • між державою і підприємствами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;
  • між державою і населенням в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу;
  • між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Дослідження і аналіз структури зазначених відносин дає змогу зрозуміти економічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах.

Бюджетні відносини, що відображають зміст державного бюджету, функціонують у визначених формах - суспільних і організаційних. І саме завдяки організаційним формам стає можливим використання бюджету, як інструменту управління економікою.

Так, організаційними формами функціонування бюджетних відносин є конкретні види бюджетів (державний бюджет, бюджет Автономної Республіки (АР) Крим і місцеві бюджети). Втілюючи внутрішньо-бюджетні відносини в зазначених формах, держава організовує бюджетні взаємовідносини по централізації бюджетних ресурсів в розпорядження органів влади, які наділені правом представляти інтереси держави і від її імені здійснювати певні функції.

За допомогою організаційних форм держава "вибудовує" внутрішньобюджетні відносини стосовно форм державного і адміністративно-територіального устрою. Сформовані бюджетні взаємовідносини одержують матеріально-речове втілення у відповідних фондах грошових коштів, створюваних у розпорядженні органів державної структури. Впливаючи на процеси формоутворення бюджетних відносин (шляхом зміни принципів, методів, способів формування доходів і видатків, їх регулювання і т. п.), держава коректує встановлені бюджетні взаємовідносини, регулює канали проходження бюджетних потоків, уточнює пропорції розподілу централізованих ресурсів і забезпечує управління внутрішньобюджетними відносинами, а через бюджетні відносини - економічними процесами.

Таким чином, завдяки організаційним формам внутрішньобюджетних відносин стає можливим використання бюджету для забезпечення міжтериторіального розподілу суспільного продукту, регулювання народногосподарських пропорцій, управління економічними процесами на макро- і мікрорівні.

Стосовно визначення поняття "місцеві бюджети" в економічній літературі немає єдиної точки зору.

В перші роки організації бюджетної системи місцеві бюджети розглядались як сукупність завдань, доручених місцевим органам, і сукупність коштів, котрими вони володіють для їх задоволення.

В Положенні про фінанси 1926 р. дається таке трактування: "Місцеві фінанси складають частину єдиної системи фінансів СРСР і знаходяться в безпосередньому віданні місцевих Рад та їх виконавчих комітетів". Аналогічне визначення поняття "місцеві фінанси" дає професор В. Н. Твердохлібов.

Н. А. Ширкевич так визначає сутність місцевих бюджетів: "Це частина основного річного фінансового плану країни - державного бюджету, крім того, місцеві бюджети утворюють централізований фонд грошових коштів місцевих Рад, котрим вони розпоряджаються з метою здійснення заходів, які щорічно передбачаються планом економічного і соціального розвитку"

Деякі вчені за основу визначення місцевих бюджетів приймають територіальний принцип, розглядаючи їх як бюджети окремих адміністративно-територіальних одиниць. Ряд економістів характеризують місцеві бюджети як економічні відносини. Наприклад, І. Н. Ходорович характеризує місцеві бюджети як "сукупність економічних відносин, що забезпечують фінансову базу місцевих Рад щодо розвитку і утримання головним чином галузей господарства, які безпосередньо спеціалізуються на підвищенні доброту населення". А Н. В. Васил'єва визначає місцеві бюджети як "обумовлену адміністративно-територіальним поділом і бюджетним устроєм частину економічних відносин у суспільстві, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням фондів грошових коштів, призначених для задоволення суспільних потреб"..

Усе наведене вище свідчить про різні підходи до трактування поняття місцевих бюджетів, що, в свою чергу, позначається на визначенні ролі місцевих бюджетів у фінансовій системі держави.

Розгляд різних поглядів щодо визначення поняття "місцевих бюджетів" дозволяє охарактеризувати їх як сукупність економічних відносин, які сприяють територіальному перерозподілу національного доходу країни та забезпечують створення фінансової бази місцевих Рад.

На думку автора, при дослідженні проблеми місцевих бюджетів, їх необхідно рохглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складаються між місцевими та державним бюджетами, а також усередені сукупності місцевих бюджетів.

Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування, місцеві бюджети - це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають доходну й витратну частини, в їх основі покладено принципи збалансування тощо. Тому можна стверджувати, що місцеві бюджети - це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються й витрачаються на відповідній території.

Водночас місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме: відносини між місцевими бюджетами і господарськими структурами, що функціонують на даній території; відносини між бюджетами і населенням даної території, що складаються при мобілізації й витраченні коштів місцевих бюджетів; відносини між місцевими бюджетами різних рівнів щодо перерозподілу фінансових ресурсів; відносини між місцевими бюджетами і державним бюджетом.

Місцеві бюджети є фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку. Наявність місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів самоврядування, що передбачено Конституцією та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 27.05. 97р., активізує господарську діяльність, дозволяє їм розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, розширювати економічний потенціал регіону, виявляти і використовувати резерви фінансових ресурсів. В кінцевому підсумку все це розширює можливості місцевих органів влади у більш повному задоволенні потреб населення.

Місцеві бюджети є основним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, що спрямовуються на суспільне споживання. Через місцеві бюджети суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному і соціальному розрізах. Разом з іншими ланками бюджетної системи місцеві бюджети є одним з головних інструментів реалізації на практиці програми економічного і соціального розвитку як регіонів, так і країни в цілому.

Важливим при розкритті економічної сутності бюджету є розгляд його функцій: розподільчої, контрольної, функції по забезпеченню існування держави.

Прояв розподільчої функції зумовлений тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва. Основним об'єктом бюджетного розподілу і перерозподілу є чистий дохід, що створюється в суспільстві. Через розподільчу функцію бюджету відбувається зосередження грошових коштів в руках держави і їх подальше використання з метою задоволення суспільних потреб. Розподіл і перерозподіл грошових коштів відбувається між окремими галузями і сферами діяльності, між окремими групами населення. В результаті розподілу і перерозподілу здійснюється формування основних фондів грошових ресурсів - державного і місцевих бюджетів, фондів соціального страхування, фондів зайнятості та ін.

Важливим питанням посилення ролі бюджету в розподільчих процесах є досягнення оптимального співвідношення між різними ланками бюджетної системи. Із загальнодержавного бюджету фінансується понад 61,1 відс. усіх витрат. Спостерігається тенденція до збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, що може позитивно вилучити на розвиток системи місцевого самоврядування та на використання бюджетних коштів в цілому.

Контрольна функція бюджету заключається в тому, що при формуванні доходів фінансовий контроль здійснюється за правильністю здіймання різних видів податків, мобілізацією інших джерел доходів, дотриманням встановлених пропорцій між ними, визначенням податкової бази. При витрачанні бюджетних коштів контролюється ефективність їх використання за цільовим призначенням. Фінансовий контроль здійснюється за виробництвом, розподілом і споживанням сукупного суспільного продукту і національного доходу.

Функція бюджету по забезпеченню існування держави ставить своєю ціллю створення матеріально-фінансової бази функціонування держави, утримання апарату управління країною, законодавчої, виконавчої влади, правоохоронних органів.

Економічна сутність місцевих бюджетів проявляється в їх призначенні, а саме:

  • формування грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади;
  • розподіл і використання цих фондів між галузями народного господарства;
  • контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств та організацій, підвідомчих цим органам влади.

Як економічна категорія, місцеві бюджети відображають обумовлену адміністративним поділом і бюджетним устроєм держави сферу економічних відносин суспільства, пов'язаних із формуванням, розподілом і використанням централізованих грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади і призначених для соціально-економічного розвитку конкретних регіонів країни.

У відповідності з Законом України "Про бюджетну систему України" від 29.06. 95р. бюджетна система нашої держави складається з державного бюджету, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів. До місцевих бюджетів в Україні відносять: бюджети областей, міст республіканського підпорядкування, міст обласного підпорядкування, міст районого підпорядкування, районів (в містах), сільські та селищні бюджети. Структура бюджетної системи України відображена на рис. 1.1

Бюджет АР Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Криму.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України є зведеним (або консолідованим) бюджетом України. Він використовується для аналізу і визначення економічного і соціального розвитку України.

Бюджети вищого рівня об'єднуються з нижчестоящими певної території з метою аналізу економічного розвитку і мають назву зведених бюджетів; так само державний бюджет об'єднується з бюджетами областей, бюджетом АР Крим та бюджетами міст республіканського підпорядковування (Києва та Севастополя).

Бюджет області - це обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядковування.

Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Останні створюються за рішеннями районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази.

Держава, як вже зазначалось, використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

Складна структура місцевих бюджетів України, а також необхідність встановлення раціонального взаємозв'язку між державним і місцевими бюджетами висуває завдання визначення принципів і умов оптимального розподілу доходів між різними ланками бюджетної системи.

При розподілі доходів між ланками і видами бюджетів повинні дотримуватися слідуючі вимоги:

  • єдність бюджету і державного плану економічного і соціального розвитку України;
  • забезпечення кожного бюджету стійкими доходами, які тісно пов'язані з економічною, соціальною і екологічною ситуацією регіону. В цьому проявляється активний вплив бюджету на прискорення темпів розвитку економіки та покращення соціальної обстановки в регіоні;
  • збалансованість кожного бюджету незалежно від обсягу його закріплених доходних джерел;
  • підвищення зацікавленості державних і місцевих органів в успішному виконанні планів надходжень загальнодержавних доходів і зборів (податкових і неподаткових) на території відповідної місцевої Ради народних депутатів;
  • забезпечення рівномірності надходження коштів і усунення можливих касових розривів внаслідок неспівпаданням термінів здійснення видатків і отримання доходів.

Доходи між основними ланками бюджетної системи України розподіляються у відповідності із загальнодержавним законодавством, всередині ланки - у відповідності з рішеннями місцевих органів влади. Головною передумовою розподілу доходів бюджету слугує єдність його доходної бази, яка дозволяє регулювати бюджетні ресурси таким чином, щоб в необхідних випадках надавалась допомога бюджетам, котрі її потребують, і разом з цим здійснювались заходи загальнодержавного значення.

При розподілі доходів приймається до уваги підвідомчість об'єднань, підприємств, організацій. Значній частині місцевих бюджетів України передаються фінансові засоби для забезпечення їх збалансованості. Це досягається шляхом надання вищестоящими бюджетами нижчестоящим бюджетам сум відрахувань від загальнодержавних податків і доходів.

Республіканський бюджет АР Крим, місцеві бюджети України забезпечують фінансування заходів соціального і економічного розвитку відповідних територій або населених пунктів, які здійснюються органами державної виконавчої влади і місцевого самоврядування.

На сьогоднішній день формування бюджету АР Крим, місцевих бюджетів регулюється Законами України: "Про бюджетну систему України", "Про місцеве самоврядування", законами і декретами України про оподаткування. Слід зазначити, що міжбюджетні відносини в Україні включають такі основні елементи: власні, закріплені та регулюючі доходи, нормативи відрахувань від регулюючих доходів, дотації, субвенції, субсидії, внески до державного бюджету України, бюджетні позички, міжбюджетні взаєморозрахунки.

Власні доходи - це доходи, які належать місцевому органу влади, формуються на підвідомчій йому території на основі рішень цього органу. Перелік власних доходів в Україні законодавчо не визначений. У практиці міжбюджетних взаємовідносин власні доходи об'єднуються з поняттями "закріплені доходи".

Закріплені доходи - це доходи, які повністю або певною частиною на довгостроковій основі закріплюються за тим чи іншим бюджетом. Перелік закріплених доходів місцевих бюджетів визначається чинним законодавством.

Регулюючі доходи - це доходи, які на пайовій основі розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України. Перелік регулюючих доходів визначається законодавством України про бюджетну систему і про місцеві органи влади. Уточнення переліку регулюючих доходів здійснюється у щорічних законах про державний бюджет України. Склад регулюючих доходів представлений на рис. 1.2

Нормативи відрахувань від регулюючих доходів, зокрема, від загальнодержавних податків і зборів, до бюджетів встановлюють пропорції розподілу цих доходів (у відсотках) між різними рівнями бюджетної системи. Склалася певна практика регулювання бюджетних доходів. На державному рівні воно визначається нормативами розподілу доходів між державним бюджетом України і бюджетами областей, міст Києва та Севастополя.

Закон "Про бюджетну систему України" у редакції 1995р. дещо інакше визначив характер регулювання бюджетних доходів. Зокрема, згідно зі ст. 16 подальшому перерозподілу підлягають доходи, закріплені за бюджетами АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

У Законі України "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" і в новій редакції Закону України "Про місцеве самоврядування", ухваленій у 1992р., термін "власні доходи" не вживався.

У Законі "Про бюджетну систему України", прийнятому в редакції 1995р., поняття "власні доходи" вживається в контексті забезпечення принципу самостійності бюджетів усіх рівнів, включаючи і державний бюджет України. Згідно зі статею 4 вказаного Закону самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до чинного законодавства України.

Але законодавство України не дає детального переліку власних доходів місцевих бюджетів. Немає у ньому і чітко визначених норм щодо порядку формування та використання власних доходних джерел. Лише Законом "Про бюджетну систему Української РСР" у редакції 1990р. (ст. 13) встановлювалося, що місцеві Ради утворюють резервні фонди за рахунок власних доходів і частини перевищення доходів над видатками бюджетів нижчих рівнів, які можуть передаватися на договірних і компенсаційних засадах вищій Раді для фінансового збалансування названих бюджетів шляхом дотацій і субвенцій. На практиці це фактично не застосовується. Тому проблема власних доходів потребує детальнішої розробки у законодавстві України. Власні доходи - це доходи, які формуються на підвідомчій відповідному місцевому органу влади території і щодо яких місцеві органи влади мають законодавчу ініціативу. Власні доходи і закріплені доходи - це різні доходи, і їх не слід ототожнювати. До власних доходів відносяться місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належать місцевій владі, та деякі інші. Частина власних доходів місцевих бюджетів - вкрай незначна, і, таким чином, принцип самостійності цих бюджетів залишається поки що декларованим.

У 1990р. в українському законодавстві з'явилося поняття "закріплені доходи місцевих бюджетів". Закріплені доходи - це доходи, які закріплюються за певним бюджетом. Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів. Перелік доходів, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів, установлений Законом "Про бюджетну систему Української РСР" від 5 грудня 1990р. Але даний Закон не визначив порядку розподілу цих доходів між рівнями місцевих бюджетів.

Усі законодавчі акти наступних років також не вирішили питання закріплених доходів. Були різні тлумачення цієї категорії, скорочувався перелік закріплених доходів. Прийнятий у 1995р. Закон "Про бюджетну систему України" лише частково вирішив проблеми закріплених доходів місцевих бюджетів. Повноваження органів місцевого самоврядування згідно з цим законом навіть звужуються. Перелік закріплених доходів місцевих бюджетів залишається нестабільним. У прийнятій в 1996р. Конституції України термін "закріплені доходи" не згадується. Стосовно обласних і районних бюджетів ст. 143 Конституції передбачає такі норми щодо порядку їх формування, які, по суті, виключають наявність закріплених доходів цих бюджетів.

Проблема доходних джерел, які б надходили до місцевих бюджетів на стабільній основі, залишається таким чином відкритою. Вона має вирішуватися шляхом впровадження власних доходів і регулюючих доходів місцевих бюджетів. Власні доходи мають складати основну частину дохідної бази місцевих бюджетів усіх рівнів разом з обласними і районними. З цією метою доцільно ще раз повернутися до визначення конституційних норм стосовно формування місцевих бюджетів.

Поняття "регулюючі доходи" запозичене Україною із бюджетної практики колишнього СРСР. Регулюючі доходи - це доходи, які розподіляються між різними рівнями бюджетної системи. Нині регулюючі доходи становлять основу надходжень до місцевих бюджетів України. Уточнення переліку регулюючих доходів місцевих бюджетів здійснюється у щорічних законах про державний бюджет України.

Закон" Про бюджетну систему України" у редакції 1995р. черговий раз уніс зміни до переліку регулюючих доходів та форм бюджетного регулювання. Згідно з ними окремі доходи стануть певною мірою закріпленими і регулюючими одночасно. Це стосується податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян, плати за землю, доходів від приватизації державного майна та деяких інших.

Що ж стосується розмірів відрахувань від загальнодержавних податків та зборів, які надходять до місцевих бюджетів, то вони визначаються Верховною Радою України, виходячи із відповідних соціально-економічних нормативів, бюджетної забезпеченості населення території і стану місцевих джерел доходів.

Склад доходів, що формують республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, сільські та селищні бюджети, як вже зазначалося, регулюється Законом України "Про бюджетну систему України", прийнятому в 1995 році.

Згідно цього закону в доходи республіканського бюджету АР Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів зараховується:

  • частина податку на додану вартість, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік, але не менш, як на 20 відсотків;
  • частина акцизного збору, яка визначається Законом України про Державний бюджет України на наступний рік, але не менш як на 20 відсотків;
  • податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 70 відсоткам від ставки, передбаченої чинним Законодавством для відповідної категорії платників, та 100 відсотків податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності;
  • частина прибуткового податку з громадян;
  • 70 відсотків податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності і підпорядкування;
  • плата за землю, що дорівнює 10 відсоткам від ставки, передбаченої Законодавством України до республіканського бюджету АР Крим та обласних бюджетів і 70 відсотків - до Київського і Севастопольського міських бюджетів;
  • надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, що проводяться за рішеннями відповідних Рад народних депутатів, згідно з Законами України;
  • частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;
  • відрахування, дотації і субвенції з Державного бюджету України;
  • надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;
  • дивіденди, одержані від акцій і цінних паперів, що належать державі а акціонерних товариствах, створених за участю підприємств комунальної власності цього рівня;
  • інші надходження, встановлені законами України.

У доходи районних бюджетів, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів в порядку, на умовах і в межах, встановлених Законами України, зараховується:

  • податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, визначеному Радою народних депутатів вищого рівня, та 100 відсотків податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;
  • прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному Радою народних депутатів вищого рівня;
  • плата за землю до районних бюджетів у розмірах, визначених Радою народних депутатів вищого рівня, і 60 відсотків - до міських бюджетів (міст обласного підпорядкування);
  • податок на нерухоме майно громадян;
  • місцеві податки і збори, крім винятків, передбачених законодавством України;
  • частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається Радою народних депутатів вищого рівня;
  • надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;
  • відрахування, дотації і субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;
  • інші надходження.

У доходи районних у містах бюджетів зараховується такі ж доходи, як і до районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів, крім податку на нерухоме майно громадян.

Найслабкішою ланкою Закону "Про бюджетну систему України" є визначення доходної бази всіх рівнів місцевих бюджетів, крім республіканського бюджету АР Крим та обласних бюджетів. По суті, за ними повністю закріплені податок на нерухоме майно громадян (якого ще не затверджено Верховною Радою України), надходження від оренди і продажу майна комунальної власності, збори й інші неподаткові доходи, місцеві податки і збори. Я

кщо в цілому питання дохідної бази обласних бюджетів значною мірою знайшло своє вирішення в Законі, то дохідна база всіх нижчих рівнів місцевих бюджетів - районних, міських (міст обласного підпорядкування), районних у містах, міських (міст районного підпорядкування), сільських та селищних - встановлюється Верховною Радою АР Крим та Радами народних депутатів вищого рівня для кожного нижчого. Таке становище сьогодні викликає найбільше нарікань і є причиною протиріч між місцевими Радами різних рівнів.

Самостійною статтею доходів місцевих бюджетів є дотації, субвенції і субсидії.

Дотації - форма централізованого регулювання доходів і видатків підприємств, організацій, установ, а також бюджетів, планові витрати котрих перевищують отримані доходи, у вигляді надання грошових коштів, які компенсують збитковість. Таке додаткове надання коштів може спрямовуватися на покриття збитків підприємств і організацій, як виробничої, так і невиробничої сфери, а також на збалансування місцевих бюджетів.

Субвенції - цільова допомога, вид державного сприяння місцевим органам влади або окремим галузям господарства, яка надається для вирішення певних задач.

Субсидії - фінансова допомога, яка надається частіше всього за рахунок коштів державного бюджету місцевим органам влади, юридичним і фізичним особам, іншим державам. Розрізняють прямі і непрямі субсидії.

Що ж стосується видатків місцевих бюджетів, то вони відображають ті ж самі економічні відносини, що і видатки державного бюджету. Це ті економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованих грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади. В Законі України "Про бюджетну систему України "вказано, що кошти місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених місцевими Радами народних депутатів. Згідно цього закону із місцевих бюджетів здійснюються видатки на:

  • фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що знаходяться у підпорядкуванні виконавчих органів влади АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;
  • утримання місцевих органів державної влади і самоврядування;
  • фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;
  • фінансування інших заходів.

В обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди виконавчих органів обласних, міських, районних Рад народних депутатів у розмірі до 1 відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

Слід також зазначити, що видатки всіх бюджетів згідно Закону "Про бюджетну систему України" поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Нині вже очевидно, що існують певні протиріччя між процесами формування місцевих бюджетів і їх виконання. Вони полягають в тому, що чинна практика формування місцевих бюджетів зберегла в своїй основі попередні державні функції планового керівництва народним господарством, тоді як виконання місцевих бюджетів здійснюється в реальних умовах ринкової економіки перехідного періоду зі всіма притаманними їй негативними атрибутами (зростанням інфляції, підвищенням рівня безробіття, падінням життєвого рівня населення). В результаті на сьогоднішній день місцеві бюджети різних рівнів перетворені практично в умовні кошториси, в яких спостерігається постійне неспівпаданням доходної та видаткової частин, що не сприяє покращенню економічної ситуації та реалізації соціальних програм при переході до ринку.

Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і використання бюджетів усіх рівнів управління необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу, а взаємовідносини між державним і регіональним бюджетом будувались з урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів.


03.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!