Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Комерційні банки в Україні: проблеми посередницької діяльності. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Комерційні банки в Україні: проблеми посередницької діяльності. Реферат

Фінансовий сектор відіграє провідну роль у розподілі ресурсів за умов ринкової економіки

Із самого початку реформа фінансового ринку була ускладнена абсолютною відсутністю фінансових посередників; недостатньою відповідністю кредитів кредитоспроможності, що призводило до простроченої заборгованості за банківськими кредитами та взаємозаборгованості між підприємствами.

Фінансові посередники стоять між постачальниками та утримувачами позичкових коштів. Тому для аналізу їхньої діяльності необхідно зробити аналіз заощаджень та попиту на кредити з боку приватних осіб, підприємств та уряду.

Основним джерелом надходження фінансових ресурсів є сектор доходів домогосподарства, фізичних осіб. У країнах з розвиненою ринковою економікою цей сектор завжди був основним "постачальником" капіталу для інших секторів. В Україні на кінець 1999 року депозити фізичних осіб в банках складали 2624,294 млн. грн. Залучення коштів фізичних осіб банками проходить не так активно, як у країнах з розвиненою ринковою економікою. Це пов'язано із недосконалим правовим врегулюванням: фізичні особи найменш юридично захищені від втрати своїх коштів у разі неплатоспроможності банку, його ліквідації.

Також умови депозитних договорів є надто жорсткими: кошти приймаються строго на певний термін і під конкретно визначені проценти. На відміну від вітчизняних, іноземні банки проводять більш гнучку політику залучення коштів від населення. Тому для іноземних громадян зберігати кошти в банку вигідно і надійно, а наші співвітчизники надають перевагу переведенню і зберіганню гривні у іноземній валюті.

Значну частку в надходженнях займають кошти клієнтів банку - юридичних осіб, які включають кошти клієнтів до запитання (розрахункові та поточні рахунки). Цей сектор за умов нормального функціонування економіки завжди потребує додаткових грошових засобів, оскільки величина капіталовкладень перевищує суму поточних надходжень від операційної діяльності. На відміну від фізичних осіб кредитування юридичних осіб є пріоритетною галуззю банківської діяльності. Це видно зі структури кредитного портфеля за об'єктами кредитування, яка за станом на 01.07. 99 р. мала вигляд:

  • кредити юридичним особам - 65,6%;
  • кредити та депозити іншим банкам - 27,7%;
  • кредити фізичним особам - 6,7%.

Також у ролі чисто позичальника виступає державний сектор. Доходи бюджету не покривають видатків, тому держава виступає позичальником на ринку позичкового капіталу.

Комерційні банки належать до категорії фінансових посередників. Вони залучають заощадження населення та інші вільні грошові засоби, що вивільняються у процесі господарської діяльності і надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребують додаткових капіталовкладень. Таким чином, фінансові посередники виконують важливу народногосподарську функцію - забезпечують міжгалузевий та міжрегіональний розподіл капіталу.

Фінансове посередництво не слід розглядати як брокерсько-дилерські функції, між ними є суттєві відмінності. Діючи за дорученням клієнтів, брокери і дилери не створюють власних вимог і зобов'язань. У своїй діяльності фінансові посередники створюють власні вимоги і зобов'язання, які згодом стають товаром на грошовому ринку. Комерційний банк створює зобов'язання - депозит, приймаючи вклади від клієнтів, і вимогу до позичальника, видаючи позику.

Фінансове посередництво необхідне, оскільки прямий контакт вкладників і позичальників неможливий. Без фінансового посередництва не можна задовольнити інтереси ні вкладника, ні позичальника - виникає неспівпаданням сум, що пропонуються, і сум, які потрібні, а також їх строків і дохідності. Роль банків полягає в акумуляції коштів різного походження, у створенні загальної грошової маси, в результаті чого задовольняється попит на кредит на різних умовах.

Зрозуміло, що, видаючи позику, банк стягує певний відсоток, який позичальник сплачує зі свого прибутку. У той же час банк нараховує відсоток на заощадження свого вкладника і сплачує їх за рахунок тих коштів, які отримав за користування кредитом. За рахунок банківського посередництва відсотки за вкладами нараховуються незалежно від того, чи отримує позичальник дохід, чи ні. Так само і позичальник змушений не лише повернути позику, але й сплатити відсотки, нараховані банком.

Банк як фінансовий посередник надає клієнтам послуги в операціях з цінними паперами, при наданні кредитів, при проведенні платежів та розрахунків, а також служить ланкою, що пов'язує вкладників та інвесторів.

Банк може виступати посередником між емітентами цінних паперів та інвесторами, а також купувати або перепродувати цінні папери на вторинному ринку за рахунок і за дорученням клієнтів. У першому випадку завданням банку є отримання максимально можливого прибутку при розповсюдженні серед інвесторів максимально можливого обсягу цінних паперів емітентів, а у другому - отримання винагороди від клієнта за точне і швидке виконання доручення про купівлю чи продаж цінних паперів.

При одержанні клієнтом кредиту банк виступає посередником у таких випадках: коли не в змозі задовольнити заявку цього ж клієнта про одержання кредиту в зв'язку з тим, що сума кредиту перевищує ліміт кредитування, розбіжністю запропонованих клієнтом умов кредиту з кредитною політикою банку.

Посередницька послуга у цьому випадку полягає в тому, що банк на прохання клієнта отримує кредит в іншому банку і надає його клієнту за значно вищу плату, ніж отримав сам. Маржа банку при цьому визначається як різниця між сплаченими відсотками за кредитні ресурси іншому банку і отриманими від клієнта за надану йому позику.

Для зберігання грошових коштів суб'єкти підприємницької діяльності відкривають у банках України поточні, розрахункові та інші рахунки. Безготівкові розрахунки між клієнтами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів з рахунку платника на рахунок постачальника.

В Україні передбачені такі форми безготівкових розрахунків: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; чеками; акредитивами; векселями; платіжними вимогами; інкасовими дорученнями (розпорядженнями). При використанні цих видів розрахунків банки, звичайно, виступають у ролі посередників. Та чи можна назвати це посередництво фінансовим у всіх випадках?

Наприклад, при здійсненні розрахунків за допомогою таких розрахункових документів, як платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги банк лише виконує доручення клієнта перерахувати певну суму з розрахункового рахунка платника на розрахунковий рахунок постачальника. Це суто механічна дія, а отже, фінансовим посередництвом її не назвеш.

Чеки застосовуються для розрахунків між суб'єктами господарювання здебільшого за товарно-матеріальні цінності з метою зменшення обігу готівкових грошей. У проведенні цих розрахунків банк також не виступає як фінансовий посередник.

У ролі фінансового посередника банк виступає при використанні розрахунків за допомогою акредитивів та векселів. Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний: виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований. Для відкриття акредитива підприємство подає банку-емітенту заяву за встановленою формою. У заяві вказуються умови акредитиву.

При використанні покритого акредитива кошти платника завчасно бронюються у повній сумі на окремому рахунку в банку платника або виконуючому банку. У разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника банк виступає посередником і оплата за акредитивом гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту. Це - непокритий вид акредитиву.

Зарахування коштів бенефіціару за непокритим гарантованим акредитивом здійснюється виконуючим банком після перевірки усіх належних документів, що передбачені умовами акредитива, списанням коштів з кореспондентського рахунку банку-емітента. Банк-емітент, у свою чергу, відшкодовує виконуючому банку витрати, пов'язані з виконанням акредитива на умовах, що передбачені міжбанківською угодою.

Платежі за акредитивами здійснюються після подання в банк необхідних документів, що передбачені умовами акредитива, про відвантаження продукції, виконання робіт або надання послуг. Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи на предмет дотримання всіх умов акредитива і у разі порушення хоча б однієї з них виплата за акредитивом не проводиться.

Банки мають здійснювати контроль за строком дії акредитивів. При застосуванні розрахунків акредитивами банк виступає не лише як фінансовий посередник, але й як головний контролюючий орган, через який проходять усі документи, що передбачені договором. Усі претензії до бенефіціарів, крім тих, що виникають з вини банку, розглядаються сторонами без участі банку.

При розрахунках акредитивами банк не лише здійснює механічне переведення коштів з одного рахунку на інший, а й виступає у ролі посередника, надаючи кредит при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника, а також при наданні банком-емітентом права виконуючому банку списувати кошти зі свого коррахунку, банки вступають між собою у кредитні відносини і створюють зобов'язання.

Акредитивна форма розрахунків активно використовувалась державними банками, коли не було системи електронних платежів. Комерційні банки у своїй діяльності майже не використовують акредитив у зв'язку з тим, що на банк покладаються додаткові трудомісткі функції контролю за документами. Хоча ця форма платежу є досить цікавою але з впровадженням в Україні системи електронних платежів, вона втратила свою актуальність. У нашій країні комерційні банки застосовують акредитив лише для розрахунків між резидентами і нерезидентами.

Банк виступає у ролі фінансового посередника, здійснюючи такі операції з векселями:

  • кредитні: врахування (дисконт) векселів, видача позичок до запитання під забезпечення векселів, рефінансування вексельних операцій;
  • комісійні: прийняття векселів на інкасо для одержання платежів і для оплати векселів у строк, зобов'язання оплатити вексель за платника (доміциляція).

Вексельними кредитами є банківські операції щодо врахування (дисконту) векселів і видачі позичок до запитання під забезпечення векселів. Кредит надається за заявою векселедержателя, яка подається, як правило, до банку, в якому відкриті основні рахунки - поточний, розрахунковий.

Врахування векселів і позички під заставу векселів є активними операціями банку, і їх суми входять у визначення відповідних нормативних коефіцієнтів.

Подані векселі перевіряються з позиції їх юридичної та економічної надійності. З юридичної точки зору перевіряються правильність заповнення усіх обов'язкових реквізитів, повнота сплати вексельного мита, повноваження осіб, які підписали цей вексель, а також справжність цих підписів. Метою перевірки економічної надійності векселя є встановлення повної впевненості у його оплаті. До врахування, під заставу і рефінансування приймаються тільки векселі, видані юридичними особами на підставі здійснених реальних товарних та комерційних угод.

Врахування або дисконт векселів полягає у тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред'явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку. Економічною суттю операції врахування є дострокова грошова реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного кредиту у банківський.

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає у строк платежу, називається врахуванням або дисконтом.

Враховуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження, стає кредитором - векселеотримувачем з усіма правами і обов'язками останнього.

Здійснюючи кредитні операції з векселями, банки можуть і зазнають значних втрат, які пов'язані з неплатоспроможністю векселедавця. Хоча банком і перевіряється економічна надійність векселів, що приймаються у заставу, на момент оплати векселя, платник може виявитися неплатоспроможним, що значно утруднює або і взагалі робить неможливим повернення банком кредиту. Банки виконують доручення векселеотримувачів і беруть на себе відповідальність за пред'явлення векселів у строк платнику і одержання належних платежів. Якщо платіж надійде, вексель повернеться боржнику. У разі ненадходження платежу вексель повертається векселеотримувачу, але з опротестуванням неплатежу. Отже, банк відповідає за наслідки, які з'явилися через невчинення протесту.

Якщо при врахуванні векселів банк зазнає певного ризику, оплачуючи вексель (за мінусом дисконту), то, здійснюючи інкасо векселя, він приймає на себе лише доручення одержати належний за векселем платіж у визначений термін і передати його власнику векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселеутримувача. За здійснення інкасо банк отримує комісійну винагороду. Банк також не ризикує, виступаючи як доміциліат, оскільки він оплачує вексель лише у тому випадку, якщо платник вніс йому раніше вексельну суму або якщо платник має у нього на своєму розрахунковому рахунку достатні кошти і уповноважує банк списати з його рахунка суму, необхідну для оплати векселя. У протилежному разі банк відмовляє у платежі, і вексель опротестовується звичайним порядком проти векселедавця.

Проблеми банківського посередництва в Україні полягають, передусім у правовій неврегулюваності питань, що виникають як при залученні, так і при розподілі фінансових ресурсів. Економічна нестабільність і правова незахищеність сприяють відтоку фінансових ресурсів і подорожчанню банківського кредиту. В українському законодавстві не передбачена ні адміністративна, ні кримінальна відповідальність за несплату за векселями, як і відповідальність за неповернення кредитів. Потребують перегляду і доповнення статті кримінального кодексу про господарські злочини.


29.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!