Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Правовий статус підприємства. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Правовий статус підприємства. Реферат

Згідно із статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 27 Закону України "Про підприємства в Україні" держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства.

Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Таким чином, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, суб'єкти підприємницької діяльності та посадові особи повинні діяти на підставі законності, прав і свобод громадян.

У справі забезпечення законності, високої організованості, дисципліни і порядку велике місце відводиться праву - регулятору громадських відносин.

Це значить, що господарюючі суб'єкти зобов'язані:

  • здійснювати свою діяльність відповідно до правових приписів органів державної влади;
  • самостійно, з допомогою локальних нормативних актів регламентувати різні сфери своєї діяльності;
  • використовувати можливості різних договорів.

Таким чином, в процесі своєї статутної діяльності господарюючі суб'єкти повинні використовувати весь арсенал правових засобів (нормотворче і правове регулювання) по впорядкуванню суспільних відносин для вирішення завдань, які поставлені перед ними. Вся ця діяльність господарюючих суб'єктів і є правовою роботою у народному господарстві.

Правова робота у народному господарстві і в агропромисловому комплексі, як одній із найважливіших його галузей, - особливий, багатоплановий вид діяльності. Яку б ділянку суб'єктів підприємницької діяльності не характеризували, обов'язково спираємось на поняття і ознаки юридичної особи, її праводієздатність, виникнення і припинення, класифікація, укладання господарських або трудових Договорів, їх зміст та виконання, правове регулювання відносин, банкрутства, оренди, приватизації, цін та ціноутворення, кредитно-розрахункових відносин тощо.

Таким чином, правова робота за змістом носить універсальний характер, так як вона охоплює всі сторони діяльності суб'єктів підприємницької діяльності.

Правова робота - невід'ємна частина діяльності всіх структурних підрозділів акціонерних товариств, сільськогосподарських підприємств. Найважливіше місце займає юридична служба як ведучий спеціалізований правовий структурний підрозділ. Організація і проведення правової роботи Покладається на керівників підприємств, незалежно від форм власності і господарювання.

У Загальному положенні про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня -1995 року № 690, зазначено про універсалізм правової роботи.

Перша і основна вимога законності - добре продумана система правових демократичних законів та інших нормативно-правових актів. Від якості законів залежить вся діяльність правоохоронних органів, громадських організацій, підприємств, які засновані на різних формах власності і господарювання. Діяльність суду повністю залежить від якості законів.

Закони повинні бути якісні, однозначні для всіх громадян і посадових осіб.

В Україні проходить повне оновлення системи законодавства, почалась правова реформа.

Друга вимога законності - відповідність підзаконних нормативних актів законам і Конституції.

Третя вимога законності - чітке формулювання і закріплення компетенції, функціональних прав і обов'язків всіх державних органів та їх посадових осіб, підприємців, організацій тощо.

Законність - це є одночасно метод і режим діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин. Це процес реалізації правових норм на підставі автономного, імперативного, дозволяючого методів правового регулювання. Результатом цього процесу є стан правопорядку, стан правовідносин суспільства.

Таким чином, законність - це особливий режим або процес діяльності держави та інших суб'єктів суспільних відносин, суть якого зводиться до трьох основних вимог: наявність добре продуманої системи правових законів і підзаконних нормативно-правових актів; точне і повне закріплення правового статусу (прав і обов'язків) всіх учасників правовідносин; точне й неухильне виконання і дотримання законів та інших нормативно-правових актів всіма посадовими особами і громадянами.

Режим законності є необхідним елементом політичного режиму. Законність безпосередньо зв'язана з відповідним демократичним режимом - дотримання і виконання демократичних правових законів.

Всі державні органи діють на підставі законів. Законність е конституційний принцип, який конкретизується в таких принципах і вимогах:

  • принцип єдності законності на всій території України;
  • принцип загальної законності - всі без винятку державні органи, громадські об'єднання, посадові особи і громадяни зобов'язані дотримувати і виконувати закони;
  • дотримання і охорона прав громадян - одна з основних вимог законності; верховенство права над законами і підзаконними нормативне правовими актами - важливий принцип законності у правовій державі;
  • принцип єдності законності і доцільності; невідворотність юридичної відповідальності за вчинені правопорушення - один із принципів законності.

В пункті 2 загального Положення про юридичну службу зазначено, що основне завдання юридичної служби - організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання та запобігання невиконанню вимог актів законодавства, інших нормативних документів міністерством, підприємством, а також їх керівниками й працівниками під час виконання покладених на них завдань та функціональних обов'язків.

У зв'язку з тим, що в діяльності суб'єктів підприємницької діяльності ще під час укладання і виконання господарських договорів, оренди майна, здійснення розрахунково-кредитних відносин, іншої діяльності, а також під час прийому на роботу працівників, їх переведення на іншу роботу та звільнення допускаються порушення чинного законодавства, юридична служба має право перевіряти додержання законності в діяльності структурних підрозділів.

З метою додержання законності в діяльності підприємства юридична служба бере участь у підготовці або перевіряє і візує проекти наказів, інструкцій, положень та інших документів правового характеру, які приймаються на підприємстві. Юридична служба підприємства несе відповідальність за відповідність законодавству документів, які вона візує.

При виявленні порушення законності в роботі структурних підрозділів або посадових осіб юридична служба зобов'язана доповісти керівнику підприємства про ці порушення для прийняття необхідних заходів щодо усунення їх.

В разі невідповідності чинному законодавству проектів документів, які представляються на підпис керівнику (наказів, положень, інструкцій і т. д.), юридична служба не повинна візувати їх, а зробити відповідні висновки з пропозиціями про приведення цих документів у відповідність з чинним законодавством.

Тільки після цього документ може бути прийнятим.

Багато актів, які оформляються на підприємстві, носять характер облікових, які фіксують стан і переміщення товарно-матеріальних цінностей, юридичною службою не візуються.

З практики роботи відомо, що розрахункові документи, транспортні накладні юридичною службою не візуються, але вони носять правовий характер. Робота з оформлення цих документів носить техніко-операційний характер, оскільки зводиться до заповнення встановлених форм. Отже, нема необхідності здійснювати попередній контроль за відповідністю їх чинному законодавству.

Бажано на підприємстві мати встановлений конкретний перелік документів, які повинні візуватись юридичною службою. Він повинен відповідати конкретним умовам діяльності даного підприємства: колективний договір, накази, інструкції, положення, стандарти, правила внутрішнього трудового розпорядку, господарські договори, договори про колективну (бригадну) або повну індивідуальну матеріальну відповідальність за зберігання товарно-матеріальних цінностей.

Візування чітко встановленого переліку документів дає можливість юридичній службі зосередити увагу на організаторській роботі щодо попередження порушень законності в діяльності підприємства. Для належного дотримання законності в діяльності підприємств юридична служба повинна постійно працювати над систематизацією законодавства, в яке при переході до ринкових відносин постійно вносяться зміни і доповнення. З цією метою необхідно слідкувати за новинами в законодавстві, читати Відомості Верховної Ради України, Офіційний вісник України, газету "Голос України".

Нормативно-правові акти підлягають певній систематизації. Це дає можливість мати ті нормативні акти, які потрібні для застосування.

В окремих галузях права існує надзвичайно багато нормативно-правових актів, особливо з цивільного і трудового права. Без систематизації ними важко користуватись.

Систематизації законодавства є три види:

1. Інкорпорація - це така систематизація нормативних актів, яка не вносить ніяких змін у зміст норм права і нормативних актів.. Вона може проводитись на основі різних підстав: хронологічно (за роками видання нормативних актів); за сферами правового регулювання (збірники Постанов Кабінету Міністрів України).

За юридичним значенням інкорпорація може бути офіційною і неофіційною; за обсягом - загальна, галузева, спеціальна.

За критерієм об'єднання нормативно-правових актів - предметна, хронологічна, суб'єктна.

2. Кодифікація це така систематизація нормативних актів, яка пов'язана з переробкою їх змісту.

Кодифікація може бути тільки офіційною; за обсягом - галузева, міжгалузева, спеціальна. За формою вираження - кодекси, статути, закони.

3. Створення зводу законів - це поєднання всіх форм систематизації, в тому числі і прийняття нових нормативних актів.

Юридична служба повинна постійно працювати над підвищенням свого професійного рівня. Це допоможе їм належно виконувати обов'язки. Крім придбання юридичної літератури, журналів, газет, юридична служба повинна вести довідкову картотеку, в якій реєстраційні картки повинні розміщатись у певному порядку. Картки повинні розкривати склад і зміст законів, нормативних актів і т. д., забезпечити оперативний пошук їх і отримання необхідної інформації з питання, яке виникло. Кількість і вид картотек визначає сама юридична служба з врахуванням специфіки підприємства.

Серед договірних умов, крім істотних, виділяють також звичайні та випадкові умови. Звичайні - це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому нормативному акті І стають обов'язковими для сторін внаслідок самого факту укладення договору. Від істотних вони відрізняються тим, що не потребують окремого погодження: про них не обов'язково застерігати у тексті договору. Випадковими прийнято вважати такі умови договору, які погоджені сторонами у відступ від положень диспозитивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не врегульовані законодавством.

Нерідко буває так, що після укладення договору приймається законодавчий акт, який передбачає інші правила, ніж ті, що ними керувалися сторони при укладенні договору, і ці нові правила погіршують становище однієї чи обох сторін договору.

У Законі "Про оренду майна державних підприємств та організацій" (пункт 3, стаття 11) на цей випадок передбачено, що умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору і тоді, коли після його укладення законодавством установлено правила, які погіршують становище орендаря. Проте це положення стосується лише орендних відносин і не поширюється на інші види договорів.

Крім зміни або розірвання договору, допускається продовження (пролонгація) його дії на новий строк. Найчастіше продовження дії договору оформляється угодою сторін, надсилаючи листи, телеграми, або інші способи.

Організації, які мають право юридичної особи, укладають договори від свого імені. Структурні підрозділи (філіали, представництва тощо) юридичними особами не є, але можуть укладати різні договори від імені і за довіреністю юридичної особи, в структуру якої вони входять. Довіреністю визначається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові. Довіреність від імені юридичних осіб видається за підписом й керівника з печаткою цієї організації. Довіреність за змістом і обсягом повноважень, які надаються, може бути обмежена здійсненням визначених дій (спеціальна довіреність) або видаватись на здійснення декількох дій (загальна або генеральна довіреність).

Строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, недійсна.

В процесі укладання договорів юридична служба надає постійну методичну допомогу структурним підрозділам і особам, які виконують договірну роботу, дають роз'яснення та консультації з питань застосування законодавства.

Юридична служба повинна візувати договірні документи лише за наявністю віз всіх зацікавлених підрозділів і за умови, що ці документи складені правильно по суті та по формі. При візуванні договору слід звернути увагу на відображення в ньому всіх суттєвих умов, необхідних для належного виконання обов'язків за договором, повноту і чіткість викладеного тексту договору. Обов'язки у договорі слід формулювати так, щоб вони забезпечували чітку і повну регламентацію взаємовідносин сторін.

Наявність у договорі неясних або неточно визначених умов може призвести до непорозуміння в результаті різного тлумачення сторонами своїх обов'язків. В той же час не слід включати в текст договору пункти, які повторюють текст законів, нормативних актів.

Тільки після того, як проект договору буде завізований юридичною службою, він передається керівнику організації на підпис у встановленому порядку.

Формування державних ресурсів сільськогосподарської продукції, забезпечення населення продовольством, а переробних підприємств необхідною сировиною значною мірою залежить від чітко налагодженої системи договірних відносин по закупках цієї продукції в сільськогосподарських виробників.

Забезпечення потреб у продукції сільського господарства для бюджетної сфери, формування державного резервного та елітного насіннєвих фондів і генетичного фонду у тваринництві здійснюється через державний контракт. Виробники сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, реалізуючи її за контрактними (включаючи державні) та іншими договорами через біржі, торгові та контрактові будинки, заготівельні та посередницькі організації.

В міру створення в Україні спеціалізованих аграрних бірж закупки частини сільськогосподарської продукції здійснюються шляхом торгів ф'ючерсними і договірними контрактами на цих біржах. Оскільки біржова торгівля сільгосппродукції ще тільки налагоджується, закупки цієї продукції заготівельними та іншими організаціями безпосередньо у виробників її здійснюється переважно за договорами контрактації.

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити і передати заготівельникові такої продукції (контрактантові) у власність, повне господарське відання або оперативне управління вироблену ним продукцію в обумовлені договором строки в кількості та асортименті, передбаченими цим договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві ним сільськогосподарської продукції, прийняти та оплатити її за встановленими цінами.

Сторонами у договорі контрактації виступають, з одного боку, підприємства, організації, на які в установленому порядку покладено функції державної закупівлі сільгосппродукції (заготівельні, переробні, торговельні тощо). Зокрема, замовниками сільгосппродукції, що реалізується за державним контрактом, виступають міністерства, відомства, установи та організації, яким виділені з цією метою кошти з державного бюджету. Замовниками продукції за регіональними державними контрактами можуть бути організації, яким виділені кошти з місцевого бюджету.

Друга сторона в договорах контрактації - це підприємства та організації будь-яких форм власності, що виробляють сільськогосподарську продукцію.

До них відносяться колективні сільськогосподарські підприємства, селянські (фермерські) та інші господарства, підсобні господарства об'єднань у промисловості, дослідно-виробничі господарства сільськогосподарських навчальних закладів і науково-дослідних інститутів, селекційні та дослідні станції тощо. Отже, коротко сторони в договорі можна назвати так: заготівельник і господарство.

Іноді заготівельник видає господарству так звану відвантажувальну рознарядку про відправку продукції не за своєю адресою, а за адресою іншої організації-одержувача, з якою він перебуває в договірних відносинах з поставки. Тоді просування сільгосппродукції від господарства до споживача (промислового чи торговельного підприємства) оформляється двома договорами - договором контрактації і договором поставки. Договір поставки зв'язує заготівельника і одержувача продукції.

Предметом договору контрактації є сільськогосподарська продукція у сирому вигляді або така, що пройшла первинну обробку. Проте при укладенні договору сторони можуть передбачити, що в рахунок виконання зобов'язань щодо здачі продукції у свіжому (натуральному) вигляді господарство частину продукції продає у переробленому вигляді.

За предметом і змістом договір контрактації близький до договору купівлі-продажу і поставки.

Сільгосппродукція у сирому вигляді є предметом договору поставки, коли він укладений між заготівельною організацією і промисловим підприємством. За загальним правилом на реалізацію переробленої продукції укладається договір поставки. Проте, щоб уникнути укладення двох договорів з одним господарством - на реалізацію сільгосппродукції у сирому вигляді і окремо у переробленому вигляді, - укладають тільки договір контрактації. Взагалі, сторонам надається можливість вибору правової форми реалізації сільгосппродукції (купівля-продаж, контрактація або поставка).

Якщо одна із сторін заперечує проти укладення договору поставки на реалізацію сільгосппродукції у сирому вигляді чи після первинної обробки, то арбітражний суд при вирішенні спору виносить рішення про укладення договору контрактації незалежно від того, що сторони раніше укладали договори поставки.

У цьому найбільше зацікавлене господарство, оскільки за договором контрактації на заготівельника можуть покладатися зобов'язання, наприклад, щодо сприяння в організації виробництва сільгосппродукції, забезпечення господарства тарою 1 пакувальними матеріалами, відпуску промислових чи продовольчих товарів або комбікормів у порядку зустрічного продажу, що не передбачено законодавством про поставки.

Укладення договорів на реалізацію сільгосппродукції на спеціалізованих аграрних біржах визначається правилами організації та проведення торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами під закупку сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки. Порядок укладення, зміни 1 розірвання договорів поза біржею, як 1 інших господарських договорів, визначено статтями 10, 11 Арбітражного процесуального кодексу України, про що говорилось вище. Договірні відносини з контрактації регулюються типовими договорами контрактації, іншими нормативними актами.

За договором контрактації господарство і заготівельник пов'язані взаємними правами і обов'язками. У ньому мають бути зазначені назва, кількість (за видами продукції), якість, ціна, строки, загальна сума договору, порядок та умови доставки, місця здачі-приймання, вимоги до тари й упаковки, порядок розрахунків, обов'язки заготівельника щодо надання господарству допомоги а організації виробництва сільгосппродукції та її транспортування на приймальний пункт заготівельника, взаємна майнова відповідальність сторін за порушення договору та інші умови, які сторони визнають за необхідне передбачити у договорі (ст. 255 Цивільного кодексу України).

Кількість та асортимент сільгосппродукції, належної до закупівлі, визначаються в договорах відповідно до державного контракту, а в разі його відсутності - за розсудом сторін. У договорі окремо зазначається кількість продукції, яку буде продано у сирому і переробленому вигляді.

За якістю продукція, яка продається господарством, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, правилам ветеринарного і санітарного нагляду. Отже, заготівельник має право або повністю відмовитись від недоброякісної продукції, або прийняти її за ціною, яка відповідає якості продукції.

Важливою умовою в договорі і контрактації є строки здачі продукції заготівельникові, їх зазначають у договорах з урахуванням пори дозрівання культур, умов виробництва, переробки та зберігання. За погодженням із заготівельником господарство може достроково здати продукцію в рахунок наступних здавальних періодів. Невід'ємною частиною договору є погоджені між сторонами графіки доставки, які конкретизують строки здачі продукції. Господарство телеграфом повідомляє заготівельника про час відвантаження продукції. Днем виконання господарством зобов'язань за договором вважається дата складання приймально-здавального документа під час здачі продукції у господарстві або на приймально-здавальному пункті заготівельника, а в разі відвантаження її одержувачеві - день здачі продукції транспортній організації.

У договорі зазначаються пункти здачі приймання сільгосппродукції. Доки не завершено повний перехід до приймання продукції заготівельником безпосередньо у господарствах, у договорах контрактації зазначають окремо обсяги продукції, яка:

  • доставляється господарством безпосередньо роздрібним торговельним підприємствам;
  • приймається заготівельником безпосередньо в господарстві;
  • приймається заготівельником на своїх приймальних пунктах.

Вивезення, експедирування та розвантаження законтрактованої продукції проводяться за рахунок заготівельних організацій.

Заготівельник зобов'язаний прийняти доставлену на приймальний пункт продукцію, не допускаючи простою транспортних засобів понад встановлені строки. В товарно-транспортних накладних зазначається час прибуття транспорту і час закінчення навантаження або вивантаження продукції. Якщо продукцію приймають не безпосередньо в господарстві, то пред'явленою до здачі вважається продукція, доставлена господарством на приймальний пункт /підприємство/ відповідно до договору чи погодженого графіка.

Приймання сільгосппродукції за кількістю та якістю здійснюється в порядку і в строки, встановлені стандартами, типовими договорами контрактації, відповідними інструкціями. Якщо в нормативних актах таких умов не передбачено, то сторони можуть визначити їх у договорі. Про це більш детально буде сказано в наступній темі.

У разі відмови від приймання продукції заготівельник повинен заявити господарству про факт відмови у письмовій формі /позначення на товарно-транспортній накладній/, телеграфне тощо. Якщо заготівельник ухиляється від письмової заяви про відмову від приймання продукції, то господарство складає про це акт з участю державного інспектора по заготівлях і якості продукції або іншого представника управління сільського господарства, або представника іншої незаінтересованої організації.

В разі відмови заготівельника від приймання продукції, що швидко псується, пред'явленої відповідно до умов договору і погодженого графіка, господарство може реалізувати цю продукцію державним, кооперативним організаціям і на колгоспному ринку за договірними цінами з включенням зазначеної продукції у виконання зобов'язань по контрактації. При цьому заготівельні організації не звільняються від відповідальності за необґрунтовану відмову від приймання продукції.

Заготівельник повинен своєчасно і повністю розрахуватися за одержану продукцію. При укладанні сільськогосподарськими товаровиробниками договорів контрактації із заготівельними підприємствами використовуються орієнтовні стартові закупівельні ціни. При цьому зазначені закупівельні ціни індексуються у зв'язку з інфляційними процесами відповідно до встановленого порядку, що обов'язково обумовлюється договорами контрактації. Розрахунки за продану сільгосппродукцію здійснюються шляхом попередньої оплати, якщо інша форма розрахунків не обумовлена угодою сторін.

В рахунок оплати державного контракту на сільськогосподарську продукцію виконавцям державного контракту /за їхньою згодою/ можуть поставлятись матеріально-технічні ресурси через постачально-збутові та заготівельні організації. Виконавці державного контракту розраховуються за одержані в рахунок попередньої оплати кошти /матеріально-технічні ресурси/ законтрактованою продукцією за цінами, що склалися на момент надходження цих коштів /ресурсів/.

За невиконання або неналежне виконання сторонами своїх обов'язків за договором контрактації передбачено майнову відповідальність у формі неустойки і відшкодування збитків. Зокрема, у разі невиконання договору за кількістю, асортиментом і строками здачі сільгосппродукції господарства сплачують заготівельним організаціям і переробним підприємствам неустойку, розмір якої встановлюється в до говорі у процентному відношенні до вартості недопоставленоі продукції за цінами, обумовленими в договорі, з урахуванням їх індексації у зв'язку з інфляційними процесами, крім випадків недобору продукції внаслідок стихійного лиха.

У сфері контрактації діє вимога реального виконання зобов'язань:

  • кількість продукції, не зданої господарством у встановлені договором періоди /строки/, підлягає здачі в інші строки, погоджені сторонами, і зарахуванню в період її фактичної здачі, за винятком тих видів продукції, виробництво яких має сезонний характер і поповнення незданої кількості їх неможливе.

Проте штраф за не здачу господарством продукції вираховується виходячи лише з вартості продукції, не зданої в попередньому періоді. Господарство відповідає також за неповернення тари, наданої йому заготівельником, відшкодовує заготівельникові збитки, яких він зазнав у зв'язку з тим, що господарство не підготувало продукцію до здачі на місці і не попередило про це заготівельника тощо.

З господарства, яке уклало договір контрактації, не може бути стягнуто штраф за неналежну якість продукції, якщо інше не передбачено інструкціями, правилами про порядок проведення закупок або в договорі за згодою обох сторін встановлено санкції за таке порушення. Заготівельникові не надано право стягувати з господарства вартість недоброякісної продукції у безспірному порядку. Як сторона в договорі поставки, заготівельник відповідає за неналежну якість продукції перед споживачем /одержувачем/. Проте він не має права перекласти на господарство під виглядом збитків суми штрафів, сплачених одержувачем за поставку сільгосппродукції неналежної якості, крім випадків, коли господарство, не пред'явивши продукцію заготівельникові для приймання, відвантажило її одержувачеві.

За невиконання договірних зобов'язань по прийманню продукції заготівельник сплачує товаровиробникові неустойку, як правило в такому ж розмірі, в якому товаровиробник відповідає перед контрактом за несвоєчасну здачу продукції. Контрактант, крім того, відшкодовує виробникові продукції фактичні витрати, пов'язані з доставкою її в обидва кінці /якщо ця продукція завозилася до місця приймання транспортними засобами господарства/.

В договорі може бути передбачена відповідальність контрактанта за невиконання в обумовлені строки договірних зобов'язань по зустрічному продажу цукру, олії, меляси тощо. Відповідальність сторін за порушення договору контрактації будується на принципі вини /умислу або необережності/, яка презумується /ст. 209 ЦК України/. Господарство звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором, якщо вони не виконані внаслідок стихійних лих чи інших несприятливих умов або з вини заготівельника. Питання про те, чи є певна обставина стихійним лихом, вирішується згідно з правилами, які застосовуються при страхуванні майна колгоспів, держгоспів та інших господарств,

До інших несприятливих умов відносять природні та інші об'єктивні фактори, які свідчать про відсутність вини господарства /наприклад, заборона здавати худобу у зв'язку з її масовим захворюванням/. Доказами і підтвердження цих обставин можуть бути висновки державної інспекції по заготівлях та якості продукції, довідки ветеринарного нагляду, довідки метеослужби, акти, складені за участю представника страхової організації тощо.

Вина заготівельника вбачається в ненаданні допомоги в організації виробництва і транспортуванні продукції на приймальний пункт, непогодженні графіка здачі, незабезпеченні тарою і пакувальними матеріалами тощо. Арбітражні суди оцінюють подані господарством документи, з'ясовують, на яких площах загинули посіви, чи була можливість здати хоча б частину продукції за рахунок знятого врожаю з інших площ, чи вживало господарство заходів, щоб запобігти негативним наслідкам стихійного лиха або іншим несприятливим умовам. З урахуванням усіх цих обставин і вирішується питання про звільнення господарства від відповідальності за невиконання зобов'язання за договором контрактації.

Однією з необхідних умов функціонування всіх господарюючих суб'єктів при переході до ринкових відносин є законність і дисципліна в їх діяльності.

У процесі діяльності господарюючих суб'єктів між ними, між ними і державою в особі відповідних органів виникають, функціонують та припиняються численні відносини. Ринковий механізм, як і будь-яке інше складне явище, не може розвиватися без зіткнень, конфліктів, що призводять до суперечностей між суб'єктами господарської діяльності. Такі суперечності між підприємствами, організаціями, державними та іншими установами називаються господарськими спорами.

Чинне законодавство вимагає від господарюючих суб'єктів, щоб вони до подання позову вжили заходів щодо врегулювання господарських спорів з іншою стороною.

Доарбітражне врегулювання господарських спорів - це сукупність заходів, здійснених підприємствами та організаціями, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до арбітражного суду. Значення доарбітражного врегулювання господарських спорів розкривається через функції, які виконує ця стадія господарського процесу:

Доарбітражне врегулювання покликане забезпечити якомога швидше відновлення порушених прав підприємств і організацій; воно сприяє виявленню і усуненню причин та умов виникнення господарських правопорушень; доарбітражне врегулювання сприяє організації та підвищенню рівня укладання та виконання господарських договорів.

Виходячи із змісту чинного законодавства, слід зробити такий висновок:

  • загальний порядок доарбітражного врегулювання господарських спорів (ст. 5-11 Арбітражно-процесуального кодексу України);
  • спеціальний порядок доарбітражного врегулювання господарських спорів (визначається, наприклад, ст. 169-179 Статуту залізниць СРСР та нормами інших нормативних, актів), який застосовується щодо пред'явлення і розгляду претензій до органів зв'язку, транспорту та ін.

Питання організації претензійної роботи на підприємстві необхідно передбачити у спеціальному локальному нормативному акті (наказі, положенні, стандарті), в якому визначаються обов'язки посадових осіб, відповідних структурних підрозділів організації щодо введення цієї роботи, порядок і строки підготовки матеріалів для пред'явлення претензій та розгляду претензій, які надійшли.

Найменування структурних підрозділів і служб, посадових осіб, відповідальних за ведення претензійної роботи.

У тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Що стосується строків спеціального порядку доарбітражного врегулювання господарських спорів, то слід керуватись нормами статутів, кодексів відповідного транспорту.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для розгляду, їх повинен подати заявник у зазначений строк, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розглядання претензії зупиняється до одержання документів чи закінчення строку їх подання. Якщо документи у встановлений строк. не надійшли, претензія розглядається за наявними документами

При розгляді претензії підприємства та організації, в разі не обачності, повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчиниш інші дії для забезпечення доарбітражного врегулювання спору

Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначаються: повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку додається відповідь; якщо претензію задовольнили повністю або частково, то нарахована сума, номер і дата платіжної о доручення на перерахування і неї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці; коли претензію відхилено повністю або частково, то мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обґрунтовують відхилення претензії; перелік доданих до відповіді документів та інших доказів; у додатках 23-25 наведені окремі зразки відповідей на претензії.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, також надіслано документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується керівником чи заступником керівника підприємства, організації та надсилається рекомендованим аби цінним листом чи вручається під розписку.

Якщо у відповіді про задоволення претензії не повідомляється про перерахування суми, заявник претензії по закінченні 20 днів після одержання відповіді мас право пред'явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми, то до розпорядження додається також копія претензії В разі, коли визнана сума не перевищує однієї тисячі гривень, стягувачеві достатньо послатися в розпорядженні на дату і номер відповіді боржник

Установи банку зобов'язані приймати розпорядження про безспірне списання коштів і в тих випадках, коли боржник, визнавши претензію, просить з різних причин не стягувати з нього визнану суму.

За необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

В разі порушення строків розгляду претензії, встановлених статтею 7 АПК, чи залишення її без відповіді, арбітражний суд при вирішенні господарського спору має право стягти в доход державного бюджету з підприємства, організації, що припустилися такого порушення, штраф у розмірі 2 процентів від суми претензії, але не менше як 5 розмірів мінімальних заробітних плат /без індексації/ і не більш як 100 розмірів мінімальних заробітних плат /без індексації/.

В разі порушення законних прав та інтересів однією з сторін господарського договору, сторона, права якої порушені, може у встановленому порядку пред'явити іншій стороні претензію. В разі незадоволення претензії або її часткового задоволення, або залишення претензії без відповіді сторона, законні права та інтереси якої порушені, може звернутись у межах строків позовної давності до арбітражного суду за захистом.

У ст. 1 Арбітражно-процесуальою кодексу України вказано "Підприємства, установи, організації, в тому числі колгоспи, індивідуальні, спільні підприємства, а також інші юридичні особи, незалежно від форм власності майна та організаційних форм, мають право звертатися до арбітражного суду згідно із встановленою для нього підвідомчістю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та інтересів, які охороняються законом".

Згідно із ст. 12 АПК арбітражні суди вирішують спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів га з інших підстав.

У статті 3 Закону України "Про арбітражний суд" сказано, що основним завданням арбітражного суду є: захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин; сприяння укріпленню законності у сфері господарських відносин; внесення пропозицій, які направлені на удосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України за № 3 від 14. 01. 1992 року в системі Мінсільгоспу створені постійно діючі третейські суди для розгляду господарських спорів Відповідно до цього наказу затверджено Положення про постійно діючі третейські суди з вирішення господарських спорів системи Мінсільгосппроду України.

Основними завданнями третейських судів є захист прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин.

Такий обов'язок покладається також на позивача у разі залучення арбітражним судом до участі у справі іншого відповідача, заміни арбітражним судом неналежного відповідача. До позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

  • вжиття заходів доарбітражного врегулювання господарської о спору з кожним із відповідачів у спорах, що виникають при укладанні, зміні чи розірванні договорів, - відповідно договір, проект договору., Лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, протокол розбіжностей і документ, що підтверджують дату його одержання, відомості пропозицій однієї сторони і розгляд їх у встановленому (порядку, відповідь іншої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано/,
  • відправлення відповідачеві копії позовної заяви, документів, які до неї додаються;
  • сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;
  • обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього.

В одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.


24.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!