Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Основи бізнесу у світі та на Україні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основи бізнесу у світі та на Україні. Реферат

Мале підприємництво в країнах з розвиненою ринковою економікою. Розвиток малого підприємництва в Україні

Мале підприємництво в країнах з розвиненою ринковою економікою

Світовий досвід розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою економікою засвідчує, що частка малих та середніх підприємств у загальній кількості змінюється по країнах від 94% у Великобританії, до 99,9% у Франції. В усіх розвинутих країнах малі підприємства вже давно оформилися в самостійні структурні підрозділи малого бізнесу. Вони зайняті виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, - виробляють деталі, вузли, компоненти для великих підприємств.

Розглядаючи роль і місце малого підприємництва в економіці держави, можна його образно порівняти з військовою системою. Великі підприємства - це "танки", роль яких здійснювати прориви у вирішенні стратегічних проблем, а малі підприємства - це "піхотинці", які мають заповнити певну територію і вирішувати тактичні проблеми.

В середині 80-х років в США на малий бізнес припадало 63% всіх зайнятих, 45% сукупних активів, 34,9% чистого доходу. Лише в промисловості тут функціонує близько 2 млн. малих підприємств. В промисловості Японії діє 6,5 млн. малих підприємств, на яких зайнято близько 40 млн. чоловік, або понад 30% загальної чисельності зайнятих. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльного населення. Відчутна роль малого бізнесу і в галузі науково-технічного прогресу. невеличкі науково-пошукові фірми вже давно перетворилися у важливий фактор НТП.

В ринковій економіці підприємства малого бізнесу вважаються гнучкими, маневреними та ефективними з огляду на витрати, вони в своїй діяльності в основному наближені до споживачів (виробництво, торгівля, послуги), спроможні швидко реагувати на зміни попиту і враховувати побажання клієнтів. Створюючи значну кількість робочих місць і займаючи вагому частку у виробництві валового внутрішнього продукту (ВВП), мале підприємство утворює ядро гарантованої зайнятості більшої частини населення, забезпечує їм добробут і відіграє політично-стабілізуючу роль у суспільстві.

Загальний стан розвитку малого і середнього підприємництва (МСП) в найбільш економічно розвинутих країнах світу характеризується такими даними:

 

Кількість МСП (тис. од.)

Кількість МСП на 1000 осіб насел.

Зайнято в МСП (млн. осіб)

Частка МСП у загальній кількості зайнятих

Частка МСП у ВВП (%)

США

19 300

74

70,2

54

50-52

Італія

3 920

68

16,8

73

57-60

Японія

6 450

50

39,5

78

52-55

Великобританія

2 630

46

13,6

49

50-53

Країни ЄС

15 770

45

68,0

72

63-67

Німеччина

2 290

37

18,5

46

50-54

Франція

1 980

35

15,2

54

55-62

 

для порівняння:

Російська Федерація

836,2

5,6

8,1

9,6

10-11

 

Як бачимо з наведених даних, в передових державах ринкової економіки орієнтації у малому підприємництві зайнято майже половина працездатного населення. На одне мале підприємство припадає в США - 13 осіб, в Італії - 15 осіб, в Японії - 20 осіб, у Великобританії та країнах ЄС по 22 особи, у Німеччині - 27 осіб і у Франції - 28 осіб. Їх частка у виробництві валового внутрішнього продукту сягає 50-67 відсотків.

Розвиток малого підприємництва в Україні

Форми підприємницької діяльності. В Україні, на жаль, немає чіткої і повної статистики про динаміку, ефективність і розвиток наявних підприємств малого підприємництва. Зокрема, Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні в праці "Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити Україну" приводить дані, що кількість зареєстрованих малих підприємств в Україні станом на 01.01. 1996 р. складала 281,2 тис. одиниць, тобто 5,4 одиниць на 1000 осіб населення, в яких зайнято 1,0 млн. осіб (4,6% від загальної кількості зайнятих), а частка малого і середнього підприємництва у ВВП складає 5,0-5,5%.

Статистичний щорічних Україна за 1996 рік (4, с. 358-363, 218) свідчить, що в Україні в 1996 році нараховувалося 93091 діючих малих підприємств (з них у промисловості 12753, сільському господарстві - 690, транспорті та зв'язку - 1892, будівництві - 10316, торгівлі та громадському харчуванні - 47273, інших галузях - 20167). Кількість діючих кооперативів становила 3170, а фермерських господарств України - 35353.

Становлення і розвиток малого підприємництва України (приватні підприємства, господарські товариства) проходило досить швидко для малих підприємств в 1991-1995 роках, фермерських господарств в 1991-1995 роках, громадян-підприємців (осіб вільних професій) в 1992-1995 рр., а кількість кооперативів за цей період скоротилася. Це видно з наступних даних:

 

1991

1992

1993

1994

1995

1996

2000

а) малі підприємства:

 

 

 

 

 

 

 

- кількість діючих (тис. од)

19,6

50,5

75,0

79,8

91,6

93,1

 

- в них зайнято (тис. осіб)

637,0

910,9

1038,2

986,4

1042,4

938,9

 

б) кооперативи:

 

 

 

 

 

 

 

- кількість діючих (тис. од)

27,5

17,2

9,8

6,0

4,4

3,2

 

- в них зайнято (тис. осіб)

811,8

337.1

193,5

117,9

82,5

50,3

 

в) фермерські господарства:

 

 

 

 

 

 

 

- кількість госп-ств (тис. од)

2,1

14,7

27,7

32,0

34,8

35,4

 

- в них зайнято (тис. осіб)

 

 

 

 

 

 

 

г) громадяни-підприємці, що зареєстровані як фізичні особи

-

200,3

426,6

672,3

859,6

867,2

 

 

/розраховано к. е. н. за даними книги "Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну". - К., 1997 та Статистичного щорічника України за 1996 р. - К., 1997/.

Аналіз динаміки змін кількості діючих суб'єктів малого підприємництва засвідчує, що за перші роки незалежності України (1991-1993 рр.) і в зв'язку з проведенням малої приватизації та формування законодавчої бази (яка спонукала підприємливих осіб на законних підставах організовувати свій приватний бізнес) кількість малих підприємств збільшилася в 3,8 рази, фермерських господарств 13,2 рази, а число кооперативів (а їх більшість була заснована на державній формі власності) різко скоротилась.

В другій половині 90-х років темпи створення нових малих підприємств загальмувалися. Почала скорочуватись середньоспискова чисельність працюючих в малому бізнесі. Особливо негативним явищем стало те, що досить велика кількість зареєстрованих малих підприємств не діяла, а більша частка діючих займається торгівлею та громадським харчуванням.

Разом з тим, протягом 1999-2000 років, як свідчать самі підприємці (опитування керівників 900 підприємств проводилось у 12 містах України) український малий бізнес потроху почав спинатися на ноги. Адже підприємців, які оцінили стан справ у своїх фірмах як "задовільний" було удвічі більше, ніж в 1998 р. Трохи покращилася ситуація з оподаткуванням: малий бізнес сплачував у середньому 9 різних податків, тобто на 25% менше, порівняно з 1993 роком. На сплату податків йде до 30%, а іноді й до 40% коштів, отриманих від реалізації робіт чи товарів.

В процесі опитування 85% підприємців чесно зазначили, що змушені приховувати частину доходів від державних органів. Перетікання капіталу в тінь відбувається через високі ставки податку на прибуток, ПДВ та нарахування до фонду заробітної плати. На поліпшення ситуації в майбутньому сподівається лише 10% керівників підприємств. 68% вважають, що можна чекати чого завгодно.

Аналіз стану малого підприємництва показує, що сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризуються високим ступенем неефективності. За теперішньої ситуації розвиток малого бізнесу в Україні повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів: цей напрямок потребує ефективної державної підтримки, яка повинна бути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату. І це особливо потрібно тому, що малий бізнес пов'язаний із значним ризиком.

В США спостерігається тенденція: в перший рік робото свого існування банкрутує половина новостворених малих підприємств, а через 5 років залишається тільки 25% від їх початкової кількості. В Японії 7 з 10 дрібних підприємств припиняють свою діяльність протягом перших п'яти років.

Жорстока конкуренція, нестача початкового та обігового капіталу, підвищена чутливість до зовнішніх факторів (конкуренти, ціни, кредитування тощо) можуть обернутись для будь-якої фірми крахом. Тому згубним для малого підприємництва є відсутність знань і досвіду в галузі фінансів, права, недостатня компетентність в управлінні фірмою. Як свідчить статистика, тільки 5% з числа новостворених підприємств в Україні можна вважати успішними. 35% зникають вже протягом першого року діяльності. Решта (60%) ледве зводять кінці з кінцями.

Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнений розвиток інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання.

В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової підтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Кредити видаються як для працюючих підприємців, так і для початківців. Держава всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок, реалізація яких здійснюється через вибрані банки. З метою заохочення виконання таких програм держава формує систему мотивацій - виділення додаткових кредитних ресурсів, встановлення пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо.

Банківська система є гнучкою, а тому має багато переваг. При банках видаються мікро кредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди, які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умови обмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та великого ризику, процентні ставки є надто високими і не можуть бути джерелом інвестицій для малого бізнесу.

В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств - це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога.

Державна фінансова допомога реалізується через Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали дійовим інструментом реалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних ресурсів, які в державі відсутні.

Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові організації - Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак кошти надто малі для масового розвитку підприємництва, та й не завжди вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу.

Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадські організації - кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в тих же мізерних доходах, які утримують як підприємці, так і домогосподарства. Мова йде про концепцію граничної схильності до споживання, згідно якої експериментальні дослідження підтвердили, що кожна додатково отримана одиниця доходу збільшує споживання на 0,7% та 0,3% направляється на заощадження. Достатньо висока схильність до споживання в економіці України є передумовою економічного росту, але сума самих витрат на споживання та інвестиції залишається дуже незначною.

Звуження вказаних джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги на власні кошти, яких є надто мало і тому процеси розвитку малого підприємництва протікають надто повільно. Але вихід є. Розмови про відсутність в Українській державі інвестиційних ресурсів явно некоректні. Адже в самому відтворювальному процесі закладено потенціал достатнього інвестування. Його необхідно акумулювати, вміло використовувати, скеровувати в найефективніше русло. Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави кожен конкретний період. Зараз такими важелями для економіки взагалі і малого бізнесу зокрема можуть бути:

  • Вибір амортизаційної політики, направленої на формування фонду відтворення;
  • Формування стимулюючої податкової політики для малих підприємств, з диференціацією суб'єктів та об'єктів оподаткування;
  • Політика ціноутворення, з акцентом на оцінці відтворювальної вартості робочої сили;
  • Реалізація регіональної політики самоврядування, з врахуванням природного розміщення продуктивних сил.

Повної реорганізації потребує система мотивації і організації праці. Оплата праці, як відомо, є потужним двигуном продуктивного розвитку. Відсутність обґрунтованих методів оцінки вартості робочої сили привели до того, що разом з появою ринкових цін сформувались популістські підходи відносно розмірів та способів виплати заробітної плати. В структурі доходів типового споживача відсутнім є місце для заощадження (в 1988 році грошові заощадження громадян втричі перевищували розмір бюджету, сьогодні вони складають 1% від бюджету).

Наявність таких заощаджень створює джерела для фінансових інвестицій - через купівлю акцій, облігацій, сертифікатів та депозитів формуються кредитні ресурси для малого бізнесу. Через зростання власних доходів домогосподарства створюються власні джерела фінансування власної справи. А створення нових робочих місць приводить до виникнення мультиплікаційного ефекту економічного зростання.

Потужні можливості закладені в податковій політиці. Активна державна підтримка малого бізнесу проявляється у встановлених законодавчо податкових пільгах. Поширені твердження про надто великий податковий пресинг є дещо перебільшені. Податкова система цілком підходить середньому та великому бізнесу, але, безумовно, ускладнює започаткування та розвиток малого. Система оподаткування повних і командних товариств, приватних фірм малого підприємництва повинна бути наближена до оподаткування підприємців, які працюють без створення юридичної особи. Так працює весь світ.

Маючи повну відповідальність перед кредиторами чи інвесторами, вони отримують від держави пільги стосовно оподаткування. Це дає змогу фірми-початківцю утвердитись на ринку, накопичити запас капіталу, та захиститись від вимивання обігових коштів.

Податкова політика повинна включати перевірену досвідом країн розвинутої економіки систему пільг: диференційована система оподаткування в залежності від величини обороту, - "податкові інвестиційні кредити" на засоби, що направляються на розширене виробництво за рахунок власних ресурсів, податкові скидки на прибуток, пільгове формування спеціальних цільових резервних фондів за рахунок неоподаткованого прибутку, пільгове оподаткування оновленого асортименту продукції, система стимулюючих заходів по потоку інвестицій в компанії, які спеціалізуються на фінансуванні невеликих фірм з інноваційними технологіями.

Останнє є надзвичайно важливим для нашої економіки, так як може стати стимулом до розвитку венчурного підприємництва в малому бізнесі та запровадження вітчизняного "франчайзигну". Наприклад, Японія застосовує податок на прибуток в розмірі 42%, але для малого бізнесу - 30%. Англія відповідно 35% і 29%. В США використовують диференційований підхід до оподаткування прибутку. Перші 50 тис. дол. прибутку обкладаються податком 15%, прибуток від 50 тис. до 75 тис. дол. - за ставкою 25%, прибуток більше 75 тис. дол. - 34%. У Франції протягом перших 5 років роботи фірми ставка податку зменшується на 50%. Вдвічі меншою є ставка податку для підприємців Німеччини, щорічний прибуток яких не перевищує 3 млн. марок. Уряд Японії і Швеції дозволяє компаніям створювати за рахунок неоподаткованого прибутку фонд спеціального призначення для фінансування майбутніх інвестицій.

Шведські фірми мають змогу відкладати половину прибутку в такі фонди, зберігаючи ці кошти у формі безпроцентних вкладів в банку і використовуючи їх по мірі необхідності. Податкова політика Японії передбачає пільги не тільки на затрати, але й на результати виробництва. Така продукція, як математичне забезпечення ЕОМ цілком не оподатковується. Товари-новинки впродовж трьох років після впровадження в обсязі 20% також звільняються від податку.

Сьогодні розвиток малого бізнесу в різних регіонах України має неоднорідну насиченість, як за галузевими напрямками, так і за концентрацією впливу на економіку. Це пояснюється різними умовами його існування, глибокими деформаціями в розміщенні продуктивних сил. Те, що на умов адміністративної економіки здавалось доцільним, оцінюється сьогодні як нераціональне.

Гіперконцетрація продуктивних сил у високо індустріальних районах привела до того, що 6 областей України (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Харківська, Київська) сконцентрували понад 45% основних виробничих фондів України. Донецька область, яка має найвищий рівень з цього показника, перевищує найменший у 9 раз. Останній стосується Закарпатської та Івано-Франківської областей. Регіональна диспропорція простежується як у рівнях загальноекономічного розвитку, так і в окремих галузях народного господарства. Найвищий рівень економічного розвитку мають індустріально розвинуті області - такі як Запорізька, Дніпропетровська, Київська, Донецька, найнижчий - Івано-Франківська, Чернівецька та Закарпатська.

Якщо в середньому по Україні на одного мешканця щодобові обсяги виробництва промислової продукції складають 4 грн., то по Івано-Франківській області - 2,7 грн., в тому числі продовольчих товарів - 70 коп. і 20 коп. відповідно. Тому на 1000 мешканців в східному регіоні зайнято 310-320 чол., а в західному - 246. Фонд оплати праці на одного мешканця Дніпропетровської та Донецької областей - 622-634 грн., Івано-Франківської - 320 грн. (дані статистика за 1997 р.). Така ситуація складається в західних регіонах за рахунок високогірних районів. Незважаючи на велику трудонаселеність, у високогір'ї питома вага незайнятого працездатного населення перевищує 70%. Дотації у місцевий бюджет таких районів сягають 80%.

Однак Івано-Франківщина і її гірські райони мають значний потенціал для позитивних економічних зрушень. Дослідження, що були проведені київською фірмою SOCIL Gallup з питань оцінки економічного становища та розвитку підприємництва в Івано-Франківській області (1997 р.) підтверджують: незважаючи на те, що рівень безробіття в регіоні є майже вдвічі більший ніж по Україні, а економічна ситуація є надзвичайно складною для більшості громадян, жителі даного регіону не лише позитивно сприймають ринкові реформи, впевнені у своєму регіоні, але й значно більше підтримують приватизацію та розвиток підприємництва, ніж населення України загалом. Економічний прогрес таких регіонів може відбуватися виключно за рахунок розвитку малого бізнесу. Але необхідно забезпечити стартові умови, які б стимулювали процес створення малих підприємств та робочих місць. І в цьому велика роль відводиться місцевим органам влади.

Список використаної літератури

1. Основи підприємництва в Україні. - К., 2001.

2. Вступ до малого та середнього бізнесу. - Харків, 2000.


21.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!