Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Застосування досвіду зовнішньоторгових режимів провідних зарубіжних країн. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Застосування досвіду зовнішньоторгових режимів провідних зарубіжних країн. Реферат

У рефераті розглянуто застосування позитивного досвіду зовнішньоторгових режимів провідних зарубіжних країн в умовах формування зовнішньоекономічних зв'язків України

Міжнародна торгівля будь-якої держави виступає рушійною силою розвитку її національної економіки. Отже, одним із найголовніших питань для економіки України є питання швидкого вступу її торгівлі в світову інтеграційну торгову систему, оскільки економічний розвиток і процвітання держави залежать від її власної торгової політики і вдало сформованого зовнішньоторгового режиму.

В зовнішньоекономічній політиці будь-якої держави, і Україна не є винятком, виділяють дві діаметрально протилежні форми: вільну торгівлю і протекціонізм.

Початково для ринкової економіки притаманний принцип вільної торгівлі, коли держава використовує певні інструменти для лібералізації розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Додержанню принципів ринкової економіки сприяє:

  • оптимальне розміщення виробничих сил і використання природних ресурсів;
  • створення передумов для підвищення рівня добробуту народу.

Незважаючи на загальне визнання цих аргументів на різних етапах розвитку, держава інколи вдається до регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, обмежуючи вільну торгівлю, вдаючись до протекціонізму, з метою підтримки вітчизняних виробників шляхом обмеження доступу на національні ринки іноземних товарів. Очевидно, що протекціонізм перешкоджає дії ринкових механізмів. Прибічники політики протекціонізму висувають свої докази на його користь:

  • забезпечується більша збалансованість у зовнішній торгівлі держави;
  • обмеження ввезення закордонних товарів підвищує попит на продукцію вітчизняних виробників і стимулює ріст внутрішньої економіки;
  • розвиток внутрішньої економіки веде до збереження і створення нових робочих місць і сприятливо впливає на ріст зайнятості, підвищення прибутків населення;
  • захист внутрішнього ринку від напливу товарів із країн з дешевими ресурсами як захід, що запобігає зниженню заробітної плати робітників матеріального виробництва.

У 1930 році в США був прийнятий закон Сміта-Хаулі, у відповідності з яким запроваджувались найвищі митні збори на ряд товарів за всю історію цієї країни. Мета закону полягала в тому, щоб простимулювати розвиток внутрішньої економіки. Противники політики протекціонізму у зовнішній торгівлі впевнені, що прийняття такого закону спровокувало велику депресію 1929-1933 рр.

У відповідь на цей закон у 1934 р. був прийнятий закон про взаємні торгові відносини, у відповідності з яким ставки зборів були знижені майже удвічі. США та інші країни почали укладати в двосторонньому порядку угоди про режим найбільшого сприяння в торгівлі. У 1947 р. з'явився більш широкий договір, котрий отримав назву Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГУТТ). Підсумком Уругвайського раунду багатосторонніх торгових переговорів, які проводились у 1986-1993 рр. в рамках ГУТТ, стало утворення Світової Організації Торгівлі (СОТ).

В основу дії ГУТТ/СОТ покладено прагнення країн-учасниць угоди забезпечити взаємну лібералізацію торгових відносин і визначити обмеження для втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність.

Нині важко сказати, яка форма державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків України - вільна торгівля чи протекціонізм - є переважаючою.

У зв'язку з цим становить певний інтерес дослідження зовнішньоторгових режимів, форм і методів їх реалізації в тих країнах, котрі прийнято відносити до країн, що стали на шлях ринкових перетворень, в країнах, які зіткнулися з економічною кризою та використовували як спроби виходу з неї активні зовнішньоекономічні зв'язки як фактор впливу на розвиток внутрішньої економіки, за рахунок розширення ресурсних і наукових можливостей.

Приклад багатьох країн, що потрапили у фінансово-економічну кризу, показує, що лібералізація зовнішньоекономічної діяльності і посилення ролі територій, областей, правильне використання інструментів зовнішньої торгівлі є одним із найголовніших факторів виходу з кризи.

Безумовно цікавим для України буде використання досвіду США. Можна виділити основні положення найбільш ефективних форм і методів діяльності влади штатів щодо регіоналізації інвестиційних процесів і експортних виробництв, тенденції у функціонуванні регіональних механізмів регулювання економічної і зовнішньоекономічної діяльності в США:

  • 1. Федеральний уряд фінансує більше половини усіх державних витрат на економічну і соціальну програми і визначає соціальну й економічну політику в штатах через механізми прямого та непрямого регулювання. Однак розвивається тенденція до децентралізації державних витрат, уряд штатів перетворився на основне джерело розподілу кінцевих фінансових засобів.
  • 2. Розширення повноважень штатів у економічній сфері призвело до необхідності глибинних структурних і організаційно-правових змін у здійсненні регулюючої діяльності органів влади штатів. Перед урядами штатів постало таке ж завдання, що й перед федеральною адміністрацією: ефективно сприяти розвитку економіки.
  • 3. Відбулася децентралізація прийняття і виконання рішень із зовнішньоекономіч-них питань, розподіл завдань і функцій між центром і штатами у сфері МЕВ. На рівні штатів і місцевої влади (графство тощо) існують і активно діють висококваліфіковані спеціальні підрозділи, що здійснюють комплекс заходів щодо активізації інвестиційних процесів.
  • 4. Уряд штатів і місцеві органи влади активізують діяльність зі сприяння місцевим експортерам. Експортні програми державних інститутів штатського і місцевого рівнів спрямовані на заохочення нових малих і середніх експортних фірм і створення найбільш сприятливих умов для їхнього виходу на зовнішній ринок.

Безумовно, що збалансованість національних і регіональних інтересів при розподілі регулюючих повноважень однаковими рівнями влади є одним із визначальних факторів, що США є провідною державою в сфері зовнішньої торгівлі інвестиційних процесів.

Механізм дії інструментів зовнішньоторгового регулювання можна розглянути як на прикладі однієї окремо взятої держави, так і на прикладі декількох країн, котрі об'єдналися для проведення загальної торгової політики, що пов'язана з привілеями, котрі надаються країнами одна одній, і передусім з ліквідації митних зборів.

Наприклад, з 1.01. 1994 р. вступила в дію Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), котра була підписана ще в 1992 р. Ця угода між США, Канадою і Мексикою стала продовженням двосторонньої угоди про вільну торгівлю між США і Канадою, підписаної в 1988р. У відповідності з підписаною угодою про північноамериканську інтеграцію протягом наступних п'ятнадцяти років майже всі торгові й інвестиційні бар'єри між країнами-учасницями НАФТА повинні бути ліквідовані, а митні збори - відмінені і скасовані.

В канадсько-американській торгівлі вони вже скасовані, тому на черзі - лібералізація товарообміну між цими країнами і Мексикою.

Мексика розраховує реалізувати такі переваги як наявність дешевої робочої сили, багатство природних ресурсів, в тому числі нафти і газу, що дозволить прискорити темпи свого економічного розвитку насамперед за рахунок економії на масштабах виробництва і в результаті лібералізації руху капіталу, скоротити період реформування своєї економіки і залучення до числа промислово розвинутих країн до 10-15 років.

Підписавши цю угоду, Канада інституювала свої економічні відносини зі США, котрі не мають аналогів серед інших промислово розвинутих держав, закріпила статус привілейованого торгово-економічного партнера наймогутнішої світової держави і забезпечила доступ до надзвичайно ємного світового ринку.

Крім того, Канада розраховує отримати доступ до швидко зростаючого мексиканського ринку в таких галузях, як телекомунікації і зв'язок, обладнання для добувної промисловості, виробництво продуктів харчування. Динамічна індустріалізація Мексики дає змогу Канаді розраховувати на зростаючий попит на канадську сировину (деревину, метали, азбест тощо). НАФТА рівняє шанси канадських і американських фермерів на мексиканському ринку.

США зацікавлені в розвитку НАФТА в зв'язку з тим, що їм все складніше стає протистояти конкуренції з боку ЄС і появі нових економічних союзів в Азії; зацікавлені реалізувати свій науково-технічний потенціал при низьких затратах виробництва, котрі характерні для Мексики; хочуть скоротити потік емігрантів з Півдня, створюючи нові робочі місця безпосередньо в Мексиці; вирішуючи свої еколого-економічні проблеми, бажають раціонально розподіляти витрати з охорони довкілля. В довгостроковому плані НАФТА розглядається США як інструмент для широкого економічного проникнення в Латинську Америку з метою розширення ринків збуту і створення нових робочих місць, а також підвищення конкурентоспроможності продукції.

Визначальною особливістю НАФТА є те, що вона розповсюджується на досить значну територію з населенням 370 млн. чоловік, і володіє досить сильним, завдячуючи США, економічним потенціалом. Північноамериканська інтеграція має асиметричний характер (асиметрія розвитку і асиметрія інтенсивності двосторонніх економічних відносин), оскільки, з одного боку, угоду уклали такі розвинуті держави, як США і Канада, а з іншого - Мексика, котра має великий економічний і демографічний потенціал, але все-таки належить до країн, що розвиваються. Тому асиметричний характер північноамериканської інтеграції визначає різну мету і роль у НАФТА кожної країни-учасниці.

На наш погляд, асиметричний характер північноамериканської торгово-економічної інтеграції не зовсім підходить для утвердження України як рівноправного партнера серед розвинутих держав європейського співтовариства. Україна як рівноправний економічний суб'єкт у світовому економічному просторі в умовах ринкових відносин повинна рівноправно розвивати своє виробництво, вільно пересувати свої товари, послуги, капітали, об'єднувати зусилля для здійснення спільних міжнародних господарських і науково-технічних проектів, а не бути затиснутою сильними конкурентами-союзниками.

Прикладом рівноправного партнерства в торгово-інтеграційних відносинах слугує економічне об'єднання МЕРКОСУР ("Спільний ринок країн Південного конусу"), засноване у 1991 році країнами-фундаторами Бразилією, Аргентиною, Парагваєм, Уругваєм на основі Асунсьонського договору. З січня 1995 р. між країнами введено режим митного союзу, до якого в 1996 р. приєдналися Чилі та Болівія як асоційовані члени. Розглянемо деякі з них.

Бразилія. Економічна криза не обійшла і цю країну, котра в 60-70 рр. мала високі темпи економічного зростання і за обсягом ВВП входила в першу десятку розвинутих капіталістичних країн [1]. Однак в 1968-1980 рр. темпи росту ВВП Бразилії склали 9% на рік, а протягом 1981- 1983 рр. вони знизилися до 1,5%. В 1993 році приріст ВВП підвищився до 4,6%.

Це привело до проведення взаємопов'язаної політики в сфері антиінфляційних, кредитно-банківських і валютно-фінансових відносин, а також політики регулювання експортно-імпортних операцій. В Бразилії проводиться політика ліквідації механізму штучного стимулювання експорту за рахунок державної фінансової підтримки і орієнтації на підвищення конкурентоспроможності продукції на світових ринках.

Аргентина. Економічна ситуація в Аргентині в середині 80-х років характеризувалась усіма процесами економічної кризи - падінням виробництва, абсолютним зниженням ВВП, зростанням безробіття, падінням життєвого рівня населення. Такий стан був зумовлений політикою, спрямованою на підтримку імпортозаміщуючого виробництва і пов'язаною із замкнутістю економіки.

У 1989 р. фінансова політика, що проводилась урядом, призвела до того, що показник інфляції наблизився до 5000%. Із середини 1989 р. розпочалося проведення економічної політики, спрямованої на оздоровлення економіки і фінансової ситуації.

Складовим елементом такої політики стали заходи, що визначили розвиток зовнішньоекономічних зв'язків:

  • вільний валютний курс, що визначається попитом і пропозицією;
  • скорочення податків на експорт та імпорт;
  • скасування зборів на імпорт продуктів харчування, сировини і обладнання.

Особливої уваги у зовнішньоекономічній політиці надавалося заходам, котрі стимулювали експорт продукції.

Іншим напрямом зовнішньоекономічної політики стало регулювання іноземних інвестицій.

Незважаючи на те, що національні компанії користуються перевагами в інвестиційній діяльності, існують заходи, що стимулюють залучення іноземних інвестицій (наприклад, звільнення на шість років від спеціального податку, котрий застосовується щодо іноземних інвесторів).

Реалізація зовнішньоекономічної політики Аргентини привела до того, що за період 1985-1991 рр. експорт із країни збільшився в 1,4 рази, імпорт - у 2,1 рази. Насамперед основу аргентинського експорту склала сільськогосподарська сировина і продукти харчування, котрі забезпечують понад 2/3 експорту [2].

Чилі. Країна належить до середьо-розвинутих країн Латинської Америки. За темпами зростання ВВП Чилі займає одне з перших місць на континенті. Проте політичні і економічні процеси, що проходили в цій країні - падіння світових цін на мідь, виробництво якої складає п'яту частину від світового виробництва, - призвели до глибокої економічної кризи 1982-1983 рр. Подолання кризи стало можливим завдяки системі взаємопов'язаних заходів, головними з яких стали: завершення структурної перебудови і технічна модернізація при значному нарощувані експортного потенціалу і посилення ролі країни в розвитку світового господарства [3].

Послідовна політика повної лібералізації зовнішньої торгівлі проявилася в повній відміні обмежень на імпорт і у відмові від державних заходів у регулюванні зовнішньоекономічних зв'язків. Наповнення чилійського ринку імпортними товарами поставило чилійських підприємців у важкі умови, і вони були змушені підвищити якість своєї продукції, зменшивши витрати на виробництво, тим самим забезпечити конкурентоспроможність своєї продукції не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках.

Результатом такої політики стали зміни в структурі економіки, скорочення виробництва у тих галузях, які не витримали конкуренції на світовому ринку (наприклад, виробництво транспортних засобів), і навпаки, ріст виробництва в інших галузях (виробництво одягу, побутової техніки, пластмас), які змогли закріпитися на зовнішньому ринку. Чилійська промисловість досягла успіхів у виробництві високотехнологічних товарів і їх експорті в інші країни (комп'ютери, спортивні літаки).

Складовим елементом зовнішньоекономічної політики стала ліберальна політика залучення іноземних інвестицій, у відповідності з якою іноземний капітал залучався в країну на тих же умовах, що і капітал внутрішніх інвесторів. Особливостями регулювання іноземних інвестицій є:

  • обмін чилійських боргових зобов'язань на акції місцевих підприємств;
  • спрощена процедура видачі дозволу на ввезення іноземних інвестицій у країну;
  • скасування обмежень на вивезення прибутків іноземних інвесторів; встановлення термінів репатріації іноземного капіталу;
  • пільгове оподаткування у випадку, якщо терміни репатріації капіталу складають не менше десяти років;
  • додаткові пільги інвесторам при обсягу інвестицій, що перевищують п'ятдесят мільйонів доларів.

Зовнішньоекономічна політика у сполученні з послідовною політикою фінансової стабілізації призвела до того, що, починаючи з другої половини вісімдесятих років, Чилі вступила у фазу економічного піднесення. Середньорічний темп зростання ВВП в 1985-1991 рр. склав 5,9%, і за його темпами країна зайняла друге місце в регіоні після Венесуели [4].

Зміни глобальною порядку в світовій економіці протягом першої половини 90-х років поставили па порядок денний питання тотальної конкуренції і викликали потребу кардинальних змін у самому способі виробництва в країнах об'єднання.

Тому на зміну моделям, побудованим на принципі широкої участі держави в економіці (значна питома вага державного сектора, протекціонізм держави щодо національних товаровиробників тощо), адекватним рівню розвитку вищезазначених південноамериканських країн протягом попереднього етапу їхнього економічного розвитку, прийшла стратегія модернізації народногосподарських комплексів та стрімкого виходу на міжнародні ринки шляхом кардинального підвищення конкурентоспроможності національної продукції.

Остаточна мета МЕРКОСУР, як це визначено в програмних документах об'єднання, створення спільного ринку, алгоритм формування якого базується на досвіді міжнародних інтеграційних процесів передусім в рамках Європейського Союзу.

Господарський комплекс країн-членів МЕРКОСУР за своїм обсягом перебуває на четвертому місці в світі після ЄС, США і Японії. Його внутрішній ринок налічує один трл. дол. США, темпи його зростання протягом останніх трьох-п'яти років є найвищими в світі (приблизно 4,7 - 5,2%).

Зовнішньоекономічна стратегія МЕРКОСУР спрямована на лібералізацію доступу закордонних товарів та капіталів на внутрішній ринок країн-членів, активне залучення іноземних інвестицій, дотримання зобов'язань, зафіксованих документами Уругвайського раунду переговорів ГУТТ/СОТ.

З 1995 року МЕРКОСУР як інтеграційне об'єднання набув одночасно статусу зони вільної торгівлі і статусу митного союзу (об'єднання країн Північної Америки НАФТА, до якого входять США, Канада та Мексика, має лише статус вільної торгівлі).

Для нашої держави актуальним є започаткування офіційних контактів па рівні МЕРКОСУР--Україна. Слід зазначити, що співпраця України зі Спільним ринком країн південного конусу у складі інших об'єднань (ЧЕС або СНД), за оцінками бразильських експертів, на нинішньому етапі внаслідок організаційної слабкості та низького рівня інтегрованості зазначених блоків у порівнянні з МЕРКОСУР видається малопродуктивною.

Комплекс питань можливої співпраці між Україною та МЕРКОСУР як економічним об'єднанням на першому етапі міг би включати:

  • Надання преференційного режиму українським експортерам на ринках країн МЕРКОСУР шляхом укладення відповідної угоди між нашою державою та цим південноамериканським економічним блоком.
  • Сприяння експансії українських технологій, ноу-хау, налагодження двосторонньої промислової кооперації на території країн-членів угрупування, зокрема шляхом створення спільних підприємств, продукція яких мала б попит на всьому просторі МЕРКОСУР (тракторо- та літакобудування, виробництво мінеральних добрив, випуск енергетичного устаткування тощо) [5].

Прикладом застосування принципів, норм і правил ГУТТ може служити торговий режим Європейського економічного співтовариства. Формування Євросоюзу сприяло утворенню єдиного загального ринку.

Однією з нагальних умов інтеграції стало утворення митного союзу. Шість країн Євросоюзу (Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція, ФРН) скасували кількісні обмеження у взаємовигідній торгівлі і запровадили з 1.07. 1968 року Єдиний митний тариф щодо третіх країн. Створення митного союзу пройшло два етапи:

  • а) поступове зниження, а потім повна ліквідація всіх експортних та імпортних митних зборів, кількісних обмежень, що дублюють митні збори у взаємній торгівлі країн-учасниць і тимчасове створення умов для вільного руху товарів, що було проведено до 1968 р.;
  • б) заміна національних тарифів країн-учасниць єдиним митним тарифом, котрий обмежує територію всього співтовариства в торгівлі з третіми країнами.

Внаслідок цього функціонує єдина система контролю за імпортом. ЄС встановив перелік товарів, ввезення яких на його територію забороняється чи обмежується.

Одночасно країни-члени ЄС зберігають національні системи ліцензування ввозу окремих товарів як з міркувань якості, так і в порядку нагляду за імпортом товарів із деяких країн (текстилю, текстильних виробів і взуття з Єгипту, Марокко, Тайваню, Тунісу, Туреччини, Південної Кореї; комп'ютерів, обладнання, автовантажників, електромеханічних інструментів, мотоциклів, телевізорів, відеомагнітофонів із Японії і Південної Кореї; кислих вишень із Боснії і Герцеговини, Хорватії, Словенії, Македонії і Чорногорії; алюмінію - з країн СНД; встановлено нагляд за імпортом деяких сільськогосподарських продуктів із деяких середземноморських країн тощо).

Здійснюється нагляд також за більшою частиною імпорту з країн з державною системою торгівлі (наприклад, Україна і деякі інші країни СНД все ще залишаються в списку цих держав), а також за імпортом наркотиків та психотропних засобів.

З моменту набуття Україною незалежності і зростанням її загального обсягу торгівлі, Європейський союз став другим найбільшим торговим партнером після Росії.

Одним із найважливіших стратегічних завдань для України є приєднання до ЄС, отже, суттєвим фактором прискорення макроекономічного реформування економіки України стало укладення Угоди про партнерство і співробітництво 16. 06. 1994 року.

УПС за своїм змістом відкрито спрямовує подальше формування соціально-економічної, інвестиційно-торговельної та правової системи України на поступове зближення з відповідними системами країн Європи, юридично закріплює європейський вибір України, підтверджує визнання її з боку 15 країн-членів ЄС як рівноправного партнера і майбутнього потенціального члена Європейського союзу.

Ратифікація УПС у червні 1994 року створила умови початку переговорів про асоційоване членство України в ЄЄ і підписання Угоди про вільну торгівлю. До того ж від виконання положень УПС безпосередньо залежить можливість та перспективи інтеграції України не тільки до Європейського союзу, а й до Центральноєвропейської угоди про вільну торгівлю (ЦЕФТА), інших інтеграційних угрупувань.

Найбільш прийнятою для зовнішньо-екомічних зв'язків України є ЦЕФТА. Її підписали в грудні 1992 р. Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина в м. Вишеграді (Угорщина). Створення Вишеградської групи було викликано необхідністю розвитку внутрішньо-регіональної торгівлі і об'єднання зусиль з підготовки інтеграції в ЄС в умовах розвалу попередніх інтеграційних структур і швидкої переорієнтації торгових потоків в ЄС і ЄАВТ.

Проблеми інтеграції в ЄС пов'язанні з тим, що економіка країн-учасниць ЦЕФТА скоріше однотипна, обмежена у сфері високих технологій, сировини. Крім того, країни-учасниці ЦЕФТА мають велике від'ємне сальдо, більша частка якого припадає на країни ЄС [6].

У Чехії, Угорщині, Польщі в 90-х роках спостерігалося суттєве зростання зовнішньої торгівлі, викликане насамперед скасуванням монополії на зовнішню торгівлю (Чехія), скороченням масштабів ліцензування імпорту, скасуванням ліцензування експорту, зниженням середньої імпортної митної ставки (Угорщина), девальвацією обмінного курсу валюти, зниженням імпортних митних тарифів (Польща).

Мета ЦЕФТА - стимулювати розвиток торгово-економічних, науково-технічних і коопераційних зв'язків усередині блоку з перспективою створення до 2001 року зони вільної торгівлі. В гой же час внутрішня регіональна інтеграція розглядається не як самоціль, а як проміжний етап вступу в ЄС.

Спочатку країни-учасниці не передбачали залучення нових членів до складу ЦЕФТА. Однак пізніше така можливість була надана країнам, котрі відповідали двом вимогам:

  • наявність торгового договору з ЄС або статусу асоційованого члена ЄС;
  • наявність двосторонніх домовленостей про вільну торгівлю з кожною із країн-учасниць Угоди.

Тому в 1995 році в члени угрупування була прийнята Словенія, в 1996 - Румунія. Розглядається питання про прийом Болгарії, країн Балтії. У вересні 1996 року в робочій зустрічі країн-учасниць ЦЕФТА взяли участь представники України.

Таким чином, вищезгаданий позитивний досвід зовнішньоторгових режимів зарубіжних країн доводить, що всі інструменти, методи, заходи торгового регулювання використовуються усіма країнами світу, котрі вдало вписались у світову господарську систему. Насамперед вони спрямовані на перспективний економічний розвиток кожної країни, ефективне формування їхніх зовнішньоторгових відносин, а отже, створення нових можливостей для подальшого виходу на світові ринки.

Однак всі ці заходи, які були або будуть впроваджені в майбутньому, мають за мету створення надійного оточення, яке б сприяло успішній діяльності будь-якої країни в економічній спілці або об'єднанні у міжнародному торговому просторі.

Україна повинна посісти чільне місце у радикально різній міжнародній торгівлі і поки що несприятливому для неї економічному становищі. Для цього власна торгова політика потребує досконалого вивчення конкурентних можливостей національного виробництва, адже сьогодні багато українських товарів не поступаються своїми якостями і конкурентоспроможними як на власному ринку, так і на світовому.

Зрозуміло, що, маючи об'єктивно обумовлені внутрішні імпульси до широкомасштабної динамічної інтеграції, Україна повинна реалізувати найбільш ефективні, з точки зору забезпечення умов конкурентоспроможності і національної економіки, механізми регулювання зовнішньотор-гової діяльності, формуючи відповідний зовнішньоторговий режим.

Література

  1. Захматов Н. Центральноевропейское соглашение о свободной торговле // Внешняя торговля. - № 1-3. - С. 22.
  2. Лакомов В. Нові форми поглиблення взаємодії між країнами-членами МЕРКОСУР - фундамент подальших інтеграційних процесів у Південній Америці // Зовнішня торгів-ля. - 1998. - № 2-3. - С. 49.
  3. Наш деловой партнер Аргентина. Библиотека внешнеторгового практика. - М., 1993. - 64 с.


08.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!