Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Організація праці та виробництва на підприємства: теоретичні основи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Організація праці та виробництва на підприємства: теоретичні основи. Реферат

У рефераті подано відомості про елементи організації праці та виробництва на підприємстві

Організація праці на підприємстві містить наступні елементи:

  • підбір, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників;
  • поділ праці, тобто розміщення працівників по робочих місцях і закріплення за ними визначених обов'язків;
  • кооперація праці, тобто встановлення системи виробничого взаємозв'язку між працівниками;
  • організація робочих місць;
  • організація обслуговування робочих місць;
  • розробка раціональних прийомів і методів праці;
  • встановлення обґрунтованих норм праці;
  • створення безпечних і здорових умов праці;
  • організація оплати і матеріального стимулювання праці;
  • планування й облік праці;
  • виховання дисципліни праці.

Розглянемо елементи організації праці більш докладніше:

Одним з найбільш істотних елементів виступає підбір, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників. Робота з кадрами відноситься до організації праці, тому що без забезпечення визначеного рівня вмілості працівника, без його професіоналізму не можна розраховувати на скільки-небудь ефективну діяльність на виробництві.

Підготовці кадрів повинен передувати професійний добір кандидатів на те чи інше місце шляхом перевірки стану здоров'я, вимір визначених психофізіологічних параметрів людини, необхідних для обраної нею професії, використання тестового та інших методів контролю.

Підготовка робітників для сучасного виробництва здійснюється через систему професійно-технічної освіти і через навчання на виробництві. Професійне навчання на виробництві охоплює підготовку нових робітників, перепідготовку і навчання новим професіям, підвищенні кваліфікації. Великого значення набуває в сучасних умовах перепідготовка працівників відповідно до вимог ринку праці. Цю роботу організовує служба зайнятості населення.

Важливим елементом організації праці є поділ праці, тобто відокремлення видів трудової діяльності між працівниками, бригадами й іншими підрозділами на підприємстві. Це - відправний пункт організації праці, що, виходячи з цілей виробництва, складається в закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій.

Розрізняють такі форми поділу праці на підприємствах, як функціональну, технологічну, професійну, кваліфікаційну та деякі інші.

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи.

В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Розвиток технічного прогресу, вдосконалення організації виробництва, спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізація інструменту й оснащення, що застосовуються у виробництві, постійне вдосконалення організації контролю якості продукції — фактори, що впливають на динаміку чисельності допоміжних робітників. В одних випадках названі фактори викликають збільшення кількості допоміжних робітників, в інших — її скорочення.

Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з налагодження і ремонту машин і механізмів, а також зайнятих виготовленням інструменту, технологічного оснащення. Проте збільшення кількості і частки робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних, складських роботах свідчить про застосування важкої малопродуктивної праці.

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва.

Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників.

Комплексна механізація передбачає об'єднання вузьких спеціальностей робітників, розширення їх професійного профілю. В умовах підвищення рівня автоматизації виробництва, виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами — розрядами, категоріями, класами тощо.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Кооперація — це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

  • всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;
  • всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;
  • всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки та технології та ін.).

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи. Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріальної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матеріально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

  • неможливість розподілу загальної роботи між окремими виконавцями;
  • необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;
  • необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;
  • наявність спільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці;
  • взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;
  • відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;
  • можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріальних затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;
  • можливість обліку трудових і матеріальних затрат по операціях і по кінцевій продукції;
  • наявність системи планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін.

Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає: проведення попередніх розрахунків чисельності професійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків завантаження виконавців протягом робочого часу; встановлення бригадних норм виробітку, а також системи керівництва бригадою.

Розробляються критерії оцінки праці, матеріального і морального стимулювання. Проектні розрахунки і рішення заносяться до паспорта бригади і враховуються під час атестації і раціоналізації робочих місць. Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потужного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бригад ефективніше на дільницях зі складним технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою частиною комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковім поділом праці, зумовленим певною технологічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю певною операцією, в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке суміщення професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у виробниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюються за таких виробничих умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час виконання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

За кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5—10 осіб), середні (11—25), великі (25—50 осіб і більше).

Ефективність функціонування бригад залежить від рівня їх самостійності. Подальше запровадження бригадного госпрозрахунку, що передбачає організацію роботи на основі поєднання оперативно-виробничої самостійності і бізнес-плану, порівняння витрат і одержуваного ефекту, встановлення прямої залежності оплати праці від кінцевих результатів роботи, підвищення відповідальності бригади й адміністрації за виконання виробничих завдань.

Переведення бригади на раціональні основи виробництва передбачає такі передумови:

  • створення системи трудових показників (обсяги виробництва, матеріальні витрати, якість продукції тощо) для оцінки діяльності бригад різних типів;
  • закріплення за бригадами конкретної площі, технологічного устаткування;
  • обґрунтованість, стабільність і своєчасність доведення до бригад планових завдань;
  • забезпечення бухгалтерського й оперативного обліку діяльності бригади;
  • організацію зберігання і видачі бригадам матеріальних цінностей;
  • установлення норм і розцінок.

Найефективніше застосування господарського розрахунку в тих бригадах, які здійснюють повний цикл виготовлення певного виду продукції або конструктивно і технологічно закінченої її частини, що характерно для комплексних бригад.

В організації роботи бригад важливе місце має розроблення бізнес-плану і виконання всіх його показників.

Найдосконалішою формою господарського розрахунку бригад є договір, згідно з яким одна із сторін зобов'язується на замовлення іншої сторони виконати певну роботу за відповідну оплату. Залежно від форм організації виробництва підряд може бути індивідуальним і колективним. Колективний підряд поділяється на бригадний, цеховий, сімейний.

Умовою впровадження колективного підряду є внутрішньогосподарський розрахунок. У підрядних взаємовідносинах важливим є встановлення відповідальності між адміністрацією і підрядним колективом, а також між суміжними колективами.

Основу регулювання цих відносин становить підрядний договір, в якому зазначені обсяги робіт з виготовлення конкретної продукції або надання послуг, умови виконання робіт, основні показники, нормативи та ін.

Обов'язками адміністрації (замовника) є: своєчасне забезпечення підрядного колективу необхідними машинами, устаткуванням, пристосуваннями, матеріалами, інструментом, технічною документацією, а також профілактичний огляд і ремонт устаткування.

У договорі фіксується взаємна відповідальність сторін у разі виникнення непередбачених обставин або невиконання зобов'язань. Оплата праці підрядного колективу здійснюється тільки за завершену роботу у визначеному обсязі.

Функціональний поділ праці визначається в залежності від характеру виконуваних працівниками функцій на виробництві та участі їх у виробничому процесі. За цією ознакою працівники поділяються на робітників, службовців, молодший обслуговуючий персонал, сторожову і пожежну охорону, учнів.

Технологічний поділ праці визначається по фазах, видам робіт, виробам, вузлам, деталям, технологічним операціям. Воно визначає розміщення працівників відповідно до технології виробництва й у значній мірі впливає на рівень змістовності праці. Різновидностями цієї форми поділу є подетальний, предметний та післяоопераційний поділ праці.

Професійний поділ праці диференціюється по спеціальностях і професіях.

І нарешті, кваліфікаційний поділ праці визначається по складності і точності робіт відповідно до професійних здібностей і досвіду роботи.

Органічно пов'язана з поділом кооперація праці, тобто встановлення системи виробничого взаємозв'язку і взаємодії працівників і підрозділів між собою.

Існують наступні форми кооперації праці: міжцехова, внутріцехова кооперація, внутрідільнична, внутрібригадна. Найважливішими напрямками удосконалювання поділу і кооперації праці є сполучення професій, розширення зон обслуговування, багатостаночна работа.

Для організації високопродуктивної праці необхідно також вирішити питання: як, яким чином варто виконувати роботу. Досягається це встановленням раціональних методів і прийомів праці. Звичайно, спосіб виконання роботи в значній мірі визначається технологією, але кожна технологічна операція може бути виконана по-різному: з великою чи меншою кількістю руху, більш-менш уміло, з витратою різної кількості часу і фізіологічній енергії.

Встановлення способу найбільш ощадливого виконання кожної дії, прийому, операції, кожної роботи – ця відповідальна робота організатора праці. Вона припускає аналіз і розробку всіх частин трудового процесу, включаючи побудову і координацію рухів, вибір зручної робочої пози, способам володіння інструментом і управління машинами і механізмами.

Спосіб виконання виробничого завдання, що характеризується визначених складом і послідовністю дій, прийомів, операцій утворить метод праці. Методи виконання трудових процесів повинні проектуватися разом із проектуванням технологічного процесу, а результати проектних розробок заносять у карти прийомів і методів праці, карти організацій праці, в інструкційні чи технологічні карти.

Їх використовують для навчання робітників раціональним прийомам і методам праці, для контролю й аналізу роботи; вони служать відправною точкою для подальшого вдосконалення трудового процесу. Задача виявлення раціональних прийомів праці зважується шляхом вивчення безпосередньо на виробництві праці робітників, які значно перевиконують норми праці, які застосовують ефективні способи ведення трудового процесу.

Необхідна частина організації праці - це організація робочих місць. При цьому, під робочим місцем розуміється первинна ланка виробництва, зона трудової діяльності робітника або групи робітників, оснащена необхідними засобами для виконання виробничого завдання.

Під організацією робочого місця розуміється система його оснащення і планування, підлегла цілям виробництва. Ці рішення, у свою чергу, залежать від характеру і спеціалізації робочого місця, від його виду і ролі у виробничому процесі.

Рівень праці на робочому місці залежить також від досконалості системи його обслуговування. Організація обслуговування робітників місць передбачає забезпечення робочих місць усім необхідним, включаючи технічне обслуговування, забезпечення сировиною, матеріалами, подачу усіх видів енергії, контроль за якістю продукції, господарське обслуговування.

Ефективність обслуговування робочих місць - може бути досягнуте лише при дотриманні наступних принципів: культури обслуговування, оперативності обслуговування, принципу комплексності, принципу плановості.

Прогрес у системах обслужування робочих місць складається в переході від чергового обслуговування, тобто обслуговування по виклику з місця зупинки виробництва, до стандартного обслуговування, основаному на розрахунках норм обслуговування і реалізації планово-попереджувального проведення обслуговуючих робіт.

Важливим елементом організації праці є встановлення технічно обґрунтованих норм праці, що вінчає процес установлення визначеної організації праці і є відправним пунктом для її подальшого удосконалення.

При нормуванні праці важливою характеристикою є умови праці, що являють собою сукупність факторів зовнішнього середовища, які здійснюють вплив на працездатність і здоров'я людини в процесі праці. На працівника у виробничому середовищі впливає велика кількість зовнішніх факторів, що по своєму походженню можуть бути розділені на дві групи. Перша містить у собі фактори, які не залежать від особливостей виробництва, серед них географо-кліматичні і соціально-економічні.

Останні залежать від ладу суспільства і визначають положення працівників в суспільстві в цілому. Вони знаходять своє вираження в трудовому законодавстві, у сукупності соціальних благ і гарантій. Друга група факторів формується, з одної сторони, під впливом особливостей техніки, технології, економіки, а з іншого боку - під впливом особливостей трудового колективу.

Необхідною складовою частиною організації праці виступає його планування й облік. Планування праці як встановлення пропорцій праці його продуктивності, чисельності персоналу, фонду заробітної плати для виконання виробничої програми - частина загальної системи, яка забезпечує функціонування праці. Облік праці служить необхідною передумовою для встановлення результативності праці, його оплати і матеріального стимулювання. Питання оплати і матеріального стимулювання працівників представляється також складовою частиною організації праці.

Ефективна організація праці не може бути досягнута без суворого дотримання встановлених правил і порядку на виробництві, тобто без дисципліни праці. На практиці розрізняють дисципліну трудову, виробничу, технологічну, планову, фінансову, договірну та ін. Таке різноманіття визначається тим, що різні правила, норми, вимоги встановлюються різними органами і відомствами, що трактують дотримання встановлених ними правил як відповідну дисципліну.

Організація праці на підприємстві підкріплюється трудовою активністю і творчою ініціативою трудящих. Розвиток і поглиблення демократії в суспільстві і на виробництві в ході реалізації реформ політичної системи й економіці в країні, зростання економічної самостійності підприємств створюють сприятливі обставини для підвищення трудової активності творчої ініціативи трудящих і через ці найважливіші якості працівників впливають на ріст рівня організації праці й ефективності виробництва.

Існують різні форми організації праці, під якими розуміються її різновиди в залежності від того, як використовується планування, облік, оплата праці, її поділ і кооперації, управління в колективі й інші. По способам установлення планових завдань і обліку виконаної роботи можна виділити індивідуальну форму організацію праці і колективну.

Колективна форма організації праці по способу поділу і кооперації підрозділяються на колективи з повним поділом праці, з частковою взаємозамінністю і з повною взаємозамінністю. Форма організації праці залежить також від форми його оплати. Розрізняють наступні форми оплати праці і розподіл заробітку: індивідуальну, колективну по тарифі, колективну з використанням різних коефіцієнтів для розподілу колективного заробітку (КТУ – коефіцієнт трудової участі, КЯП - коефіцієнт якості праці й ін.); по способах взаємодії з вищестоящими організаціями можуть бути наступні форми організації праці: пряме підпорядкування, договір підряду, договір оренди, контракт.

По способах управління колективом розрізняють: повне самоврядування, часткове самоврядування, без самоврядування. По розмірах трудових колективів і їх місці в ієрархії управління на підприємстві колективні форми організації праці можуть бути: ланковими, бригадними, дільничними, цеховими і т. д.

Усі зазначені форми організації праці і їхніх різновидів можуть з'єднуватися в різних комбінаціях, наприклад, бригадна форма організації праці з повною взаємозамінністю, бригадний підряд, оренда підприємства й ін.

Важливим елементом організації праці на підприємстві є вдосконалення планування, організації і обслуговування робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної праці.

Робоче місце — це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Організація робочого місця — це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника.

Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.

Велике значення має раціональне технологічне й організаційне оснащення робочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним оснащенням (інструментом, пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням для їх зберігання і розміщення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями, тарою тощо).

Оснащення робочих місць масових професій може здійснюватися за типовими проектами, в яких ураховані необхідні рекомендації щодо оснащення і планування робочих місць даного виду. Використання типових проектів сприяє впровадженню досягнень науки і передового досвіду в процесі організації робочих місць, знижує трудомісткість роботи, дозволяє підвищити рівень організації трудових процесів.

Робочі місця класифікують за такими параметрами, як професія та кількість виконавців, ступінь спеціалізації, рівень механізації, кількість устаткування, характер розміщення в просторі.

Залежно від кількості виконавців розрізняють індивідуальні та колективні робочі місця. Індивідуальне робоче місце призначене для роботи одного працівника протягом зміни. Колективне робоче місце призначене для здійснення процесу праці одночасно кількома робітниками (бригадою).

Залежно від кількості устаткування розрізняють одноверстатні та багатоверстатні робочі місця. Останні характеризуються тим, що робітник у певній послідовності здійснює виробничий процес на кількох одиницях технологічного устаткування.

За ступенем спеціалізації розрізняють універсальні та спеціалізовані робочі місця, а за ступенем механізації — робочі місця з ручними, машинно-ручними, машинними, автоматизованими й апаратурними трудовими процесами.

Робочі місця за характером розміщення в просторі бувають стаціонарними (робоче місце токаря, коваля, вагранника) і рухомі (робоче місце водія, машиніста крана).

Велике значення в організації праці має обслуговування робочих місць, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготівками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

  • енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;
  • транспортно-складська — доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;
  • підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;
  • інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;
  • налагоджувальна — налагодження і регулювання технологічного устаткування;
  • міжремонтна — профілактичне обслуговування;
  • контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;
  • облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.

Всі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, таких як стандартне, планово-попереджувальне, чергове обслуговування робочих місць.

Для забезпечення збалансованості між кількістю робочих місць і наявними трудовими ресурсами, раціональнішого використання резервів виробничого потенціалу та підвищення продуктивності праці застосовують атестацію і паспортизацію робочих місць.

Отже, основними елементами організації праці на виробництві будуть:

  • Поділ праці - відокремлення видів трудової діяльності між працівниками, бригадами й іншими підрозділами на підприємстві. Це - відправний пункт організації праці, що, виходячи з цілей виробництва, складається в закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій.
  • Кооперація праці, тобто встановлення системи виробничого взаємозв'язку між працівниками.
  • Нормування - встановлення науково-обґрунтованих норм витрат праці на виконання певних роботи (норма праці - міра праці, що торкається у визначених організаційно-технічних умовах з обліком передового вітчизняного і закордонного досвіду.)
  • Організація робочих місць - раціональне облаштування за рахунок оснащення і планування.
  • Організація обслуговування робочих місць - власне кажучи кооперація праці між основними працівниками і працівниками допоміжних служб і підрозділів.
  • Розробка раціональних прийомів і методів праці (способів виконання роботи).
  • Створення безпечних і здорових умов праці.
  • Підбір, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників.
  • Організація оплати і матеріального стимулювання праці.
  • Виховання дисципліни праці, підтримка трудової активності і творчої ініціативи.
  • Планування й облік праці - здійснюється для встановлення необхідних загальних працезатрат, чисельності персоналу, фонду заробітної плати.


19.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!