Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Методи та прийоми аналізу фінансової звітності. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Методи та прийоми аналізу фінансової звітності. Реферат

Фінансова звітність — комплекс взаємопов’язаних показників фінансово-господарської діяльності підприємства за звітний період. Звітним формам властивий як логічний, так і інформаційний взаємозв’язок. Суть логічного зв’язку полягає у взаємодоповненні і взаємній кореспонденції звітних форм, їх розділів і статей

Деякі найбільш важливі балансові статі розшифровуються в відповідних формах. Розшифровку інших показників при необхідності можна знайти в аналітичному обліку.

Логічні зв’язки доповнюються інформаційними, які виражаються в прямих і непрямих контрольних співвідношеннях між окремими показниками форм.

Пряме контрольне співвідношення значить, що один і той же показник наводиться одночасно в декількох звітних формах. Так, фонди споживання на початок (кінець) року приводяться в формах № 1, № 5.

Непряме контрольне співвідношення означає, що декілька показників однієї і ряду інших звітних форм зв’язані міх собою простими арифметичними розрахунками.

Наприклад, показник "Використання прибутку", подається в балансі загальною сумою, а в формі №2 розшифровується по напрямку використання.

Знання контрольних співвідношень важливе не тільки з позиції аналізу, але й контролю, допомагає краще розібратися в структурі звітності, перевірити правильність її складання шляхом візуальної перевірки показників.

Для використання в аналізі даних бухгалтерської звітності, необхідно перш за все перевірити узгодження даних котрі використовуються в різних формах звітності.

Кожне підприємство потребує додаткових джерел фінансування. Їх можна знайти на ринку капіталів, залучаючи потенційних інвесторів і кредиторів шляхом об’єктивного інформування їх про свою фінансову діяльність, в основному за допомогою фінансової звітності. Наскільки привабливі фінансові результати, що показують поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, настільки висока і вірогідність одержання додаткових джерел фінансування.

Виділяють 3 групи користувачів бухгалтерської інформації:

  • користувачі зовнішні, по відношенню до конкретного підприємства;
  • самі підприємства (управлінський персонал);
  • бухгалтери, як представники цієї професії (рис. 1).

Отже, відповідно схемі, кожна з груп має власні інтереси: тільки область 1 відображає сукупність інтересів, загальних для всіх груп.

Призначення ж бухгалтерської звітності, якраз і полягає в тому, щоб в максимально можливій мірі нівелювати протиріччя між інтересами різних груп користувачів.

Всі ці категорії в тій чи іншій мірі відображають управлінську природу обліково-аналітичної роботи.

Частково, одним з найважливіших принципів обліку є принцип достатньої аналітичності даних, які генеруються в системі і відображаються в звітності.

Очевидно, що далеко не кожна інформація може бути відображена безпосередньо в звітності, часто її приходиться давати додатково у вигляді додатків і приміток звітності, аналітичних записок, графіків, схем. Це актуалізує проблему змісту і структурування бухгалтерської звітності.

В теперішній час вітчизняна бухгалтерська звітність за основними параметрами прагне до відповідності з вимогами міжнародних облікових стандартів.

Заповнені форми вітчизняної фінансової звітності приведені в додатках до даної роботи.

Основні відмінності між вітчизняною і зарубіжною звітністю. Звітність західних компаній може складатися виходячи з різних методологічних посилок.

Так, європейськими директивами по бухгалтерському обліку рекомендується 4 формати звітності: про прибутки, збитки і два формати бухгалтерського балансу, які визначаються такими балансовими рівняннями:

перший формат — A = CL + E;

другий формат — A - CL = E,

де A — активи;

CL — поточна кредиторська заборгованість;

E — інші джерела засобів.

Склад статей в західній звітності не деталізується, в стандартах показують лише найменування найбільш великих розділів, які обов’язково повинні бути включені в звітність. Компанії мають право самостійно вибирати структуру розділів, а також об’єм приведених в додатках до звітності аналітичних розшифровок і коментарів до балансових статей. Цим пояснюється той факт, що на Заході практично не можливо зустріти два однакових баланси.

На відміну від вітчизняної облікової тенденції, яка виділяє баланс як основну звітну форму, в західній практиці деякий пріоритет віддається звіту про прибутки і збитки. Саме ця форма наводиться першою в річному звіті фірми. Прибуток є важливим показником діяльності західної фірми, тому його прагнуть продемонструвати в першу чергу зовнішнім споживачам.

Методологія подання звітності в економічно розвинутих країнах вдало поєднує наочність звітної інформації та її аналітичність. Звітність може бути достатньо агрегованою, разом з тим для більшості статей подається детальна розшифровка в додатках, включаючи дані в динаміці.

В західному балансі передбачена інша послідовність розділів і статей: актив — по зменшенню ліквідності, пасив — по зростанню терміну виплат.

Фонди і резерви, створені за рахунок прибутку, в західному балансі не виділяються і відображаються рядком "Нерозподілений прибуток", який може становити досить велику питому вагу в загальній сумі джерел засобів. Таким чином в пасиві виділяють частіше три джерела власних засобів: акціонерний капітал; емісійний прибуток (доход); нерозподілений прибуток.

Дебіторська заборгованість відображається за мінусом резервів по сумнівним боргам. В основу цього підходу закладено один з основних принципів бухгалтерського обліку на Заході — принцип консерватизму, суть якого стосовно даної ситуації можна виразити так: вартісну оцінку активів, як джерел можливих доходів, краще занизити ніж завищити.

Основною формою звітності у вітчизняній практиці, як вже зазначалось є баланс (форма № 1). З точки зору підвищення ефективності роботи підприємства і ведення облікової політики, ознаками "хорошого" балансу є:

  • коефіцієнт поточної ліквідності ³ 2;
  • забезпечення власним оборотним капіталом підприємства ³ 0,1;
  • має місце ріст власного капіталу;
  • немає різких змін в окремих статтях;
  • дебіторська заборгованість знаходиться в співвідношенні (рівновазі) з розмірами кредиторської заборгованості;
  • в балансі відсутні "хворі" статі (збитки, прострочені заборгованості кредиторам і бюджету);
  • у підприємства запаси і витрати не перевищують величину мінімальних джерел їх формування (власних оборотних коштів, довго- і короткострокових кредитів і позик).

Аналізуючи тенденції основних показників фінансової звітності, необхідно взяти до уваги вплив деяких спотворюючих факторів, зокрема інфляцію.

Не можна забувати, що сам баланс, будучи основною звітною і аналітичною формою, не вільний від деяких обмежень. Найбільш істотні з них наведені нижче:

Баланс фіксує сформовані на момент його складання підсумки фінансово-господарської діяльності. Баланс відображає статус-кво в засобах і зобов’язаннях підприємства, іншими словами відповідає на питання, що являє собою підприємство в даний момент згідно використовуваної облікової політики, але не відповідає на питання, в результаті чого склалось така ситуація.

Для відповіді на це питання потрібний більш глибокий аналіз, заснований не тільки на залученні додаткових джерел інформації, але й на осмислені багатьох факторів, які не знаходять відображення в звітності (інформація, науково-технічний прогрес, фінансові ускладнення у суміжників та інше).

За даними звітності можна розраховувати цілий ряд аналітичних показників, однак всі вони будуть не користі, якщо нема з чим порівнювати. Баланс, який розглядається ізольовано, не забезпечить просторового і часового порівняння. Тому його аналіз повинен проводитись в динаміці і по можливості доповнюватись оглядом аналітичних показників по спорідненим підприємствам та середньопрогресивними значеннями.

Інтерпретація балансових показників можлива лише при залученні даних про обороти. Зробити висновок про те, великі чи малі суми по тій чи іншій статті, можна лише після зіставлення балансових даних з відповідними сумами оборотів.

Баланс — це сукупність моментних даних на кінець звітного періоду і в силу цього не відображає адекватно стан засобів підприємства на протязі звітного періоду. Це відноситься перш за все до найбільш динамічних статей балансу. Тому, наявність на кінець року великих по питомій вазі запасів готової продукції зовсім не значить, що таке положення було на протязі року постійно, хоча сама по собі така можливість не виключається.

Фінансовий стан підприємства і перспективи його зміни знаходяться під впливом не тільки факторів фінансового характеру, але й багатьох інших факторів, які зовсім не мають вартісної оцінки. В їх числі:

  • можливі політичні та суспільно-економічні зміни;
  • перебудова організаційної структури управляння підприємством;
  • зміна форми власності;
  • професійна чи загальноосвітня підготовка персоналу і т. д.

Тому аналіз бухгалтерської звітності є лише одним з розділів комплексного аналізу, який використовує не тільки формалізовані критерії, але й неформальні оцінки.

Одне з істотних обмежень балансу — закладений в йому принцип використання цін придбання. В умовах інфляції, росту цін на використовувані на підприємстві сировину і обладнання, низького оновлення основних засобів деякі статті відображають сукупність однакових за функціональним призначенням, але різних за вартістю, облікових об’єктів. Таким чином, істотно спотворюються результати діяльності підприємства, реальна оцінка його господарських засобів, "ціни" підприємства в цілому.

Одна з головних цілей функціонування будь-якого підприємства — одержання прибутку. Про те цей показник відображений в балансі недостатньо повно. Подана в ньому абсолютна величина нагромадженого прибутку у відриві від витрат і об’єму реалізації не показує в результаті чого склалась така ситуація. Поданий, наприклад, в балансі прибуток в розмірі 100 тис. грн. може, в принципі, бути прибутком зовсім різновеликих, по розміру обороту і використовуваних ресурсів, підприємств.

Варто підкреслити, що підсумок балансу не відображує тієї суми засобів, якими реально володіє підприємство, його "вартісної оцінки". Основна причина полягає в можливій не відповідності балансової оцінки господарських засобів реальним умовам внаслідок інфляції, кон'юнктури ринку, використовуваних методів обліку та інше.

Баланс дає лише облікову оцінку активів підприємства і джерел їх покриття, поточна ринкова оцінка цих активів може бути абсолютно іншою, причому чим довший термін експлуатації і відображення в балансі даного активу, тим більша різниця між його обліковими і поточними цінами.

Навіть якщо припустити, що активи наведені в балансі по їх поточній вартості, валюта балансу не буде відображати точної "вартісної оцінки" підприємства, оскільки "ціна" підприємства в цілому, як правило, вища сумарної оцінки його активів.

Ця різниця характеризує ціну репутації підприємства і може бути виявлена лише в процесі його продажу. Крім того, в балансі залишились статті які носять по суті характер регуляторів, завищуючих валюту балансу. На сам перед це відноситься до статей "Збитки" (регулятор до джерел власних коштів) і "Резерви по сумнівним боргам" (регулятор до статті "Розрахунки з дебіторами".

В балансі є також статті, завищуючі його валюту в силу існуючої методології формування уставного капіталу (статутний фонд). Згідно нормативних документів сума заборгованості засновників по вкладам в уставний капітал відображається по дебету рахунку 75/1 "Розрахунки по вкладам в статутний фонд" з моменту виникнення цієї заборгованості і до моменту її погашення (а цей період може бути достатньо довгий: при первинній емісії акцій половина уставного капіталу повинна бути сплачена на момент реєстрації товариства, а друга половина — на протязі року) валюта балансу стає завищеною на величину непогашеної заборгованості засновників.

Дуже актуальне і для обліку і для аналізу питання про допустиму і можливу ступінь уніфікації балансу. З технологічної точки зору функціонування системи обліку на підприємстві являє собою процес безперервного агрегування даних. Малий ступінь агрегованості приводить до некерованості і безсистемності великих циркулюючих в системі відомостей. Навпаки, надто велика агрегованість даних, в тому числі і звітних, приводить до скорочення їх інформаційності та аналітичності.

Рівень агрегованості балансу визначає ступінь його аналітичності. Зв’язок тут зворотно-пропорційний: чим вище рівень агрегованості, тим менш аналітичний баланс. Тому існує питання про доцільність і необхідність розширення складу статей. Як наслідок — виключний динамізм структури балансу. В західній обліковій практиці проблема агрегованості і звітних даних широко обговорюється спеціалістами.

На думку Р. Фокса, бухгалтерський звіт повинен бути стислий і вміщуватись на візитній картці. В. Бувер рахує, що фінансова звітність не повинна спрощуватись. Доцільно заповнювати декілька форм балансів орієнтованих на різних користувачів. В економічно розвинутих країнах структура фінансової звітності не регламентується, тільки робиться опис переліку і економічного змісту основних статей.

Баланс-нетто: структура коштів і їх джерел

Ціллю аналізу балансу є:

  • визначення сформованої структури засобів, їх джерел і виявлення змін, які відбулися за звітний період;
  • виявлення взаємозв’язку статей балансу, що дозволяє встановити використання коштів не за цільовим призначенням;
  • оцінка платоспроможності підприємства і розробка рекомендації по укріпленню фінансового стану.

Перш за все необхідно змінити баланс для аналітичних цілей. Змінений баланс носить назву баланс-нетто. Для цього потрібно скорегувати окремі статті балансу.

Валюта балансу-нетто в порівнянні з валютою балансу підприємства має відмінність на суму збитків і на суму, котра числиться по статті "Використання позикових коштів". Це пояснюється наступним.

Довгострокові кредити і займи які поступили в розпорядження підприємства, при наявності в активі балансу статті "Використання позикових коштів", відображається двічі. Кредити, одержані на фінансування капітальних вкладень, відображаються в пасиві як заборгованість банку (рядок 500 і 520), та як джерело фінансування капітальних вкладень (рядок 420 і 430).

Також подвоєння пасивів відбувається при залученні коштів шляхом випуску акцій та облігацій, коли сума залучених коштів відображається по рядку 510 як довгострокові позикові кошти і рядку 430 як суми надходжень в спеціальні фонди підприємства. Таким чином одні і ті ж засоби показуються одночасно в складі власних і залучених засобів. Тому, щоб усунути повторний рахунок по даним статтям, необхідно скласти дані, вказані в рядку 420 та 430, і відняти дані рядка 300.

В результаті отримаємо чисте сальдо спеціальних фондів і цільового фінансування та реальний залишок джерел фінансування капітальних вкладень (без довгострокових кредитів і позикових коштів). Якщо в звітному балансі числяться непокриті збитки (рахунки 98,80, рядок 485 і 490), то на цю суму зменшуються власні кошти.

По даним балансу-нетто встановлюють (табл. 1):

  • скільки має підприємство основних засобів та інших позаоборотних активів (перший розділ активу балансу) і яка їх структура;
  • скільки маємо оборотних (мобільних) засобів і яка їх структура;
  • які джерела формування засобів (власні кошти, кредити банку, кредиторська заборгованість) і їх структура;
  • які зміни відбулися в складі засобів та їх джерел за звітний період.

Таблиця 1. Структура засобів та їх джерел по аналітичному балансу-нетто

АКТИВ

ПАСИВ

І. Основні засоби та ін. позаоборотні активи

Основні засоби та нематеріальні активи

капітальні та фінансові вкладення

Інші вкладення

Всього по розділу І

І. Джерела власних коштів

Статутний фонд

Спец. фонди та цільове фінансування

Нерозподілений прибуток

Інші джерела

Всього по розділу І

ІІ. Запаси і затрати

Виробничі запаси і незавершене виробництво

Готова продукція

Інші запаси і затрати

Всього по розділу ІІ

ІІ. Довгострокові пасиви

Довгострокові кредити банків

Довгострокові позикові кошти

Всього по розділу ІІ

ІІІ. Грошові кошти, розрахунки та ін. Активи

Грошові кошти

Короткострокові фінансові вкладення

Інші активи

Всього по розділу ІІІ

ІІІ Розрахунки та інші пасиви

Короткострокові кредити та позикові кошти

Розрахунки з кредиторами

Інші пасиви

Всього по розділу ІІІ

БАЛАНС

БАЛАНС

 

По таблиці 1 перш за все може бути дана оцінка структури майна підприємства і її зміни в звітному періоді. До майна, характеризуючого потенціал підприємства, відносяться основні засоби, виробничі запаси, незавершене виробництво. Звідси необхідно встановити коефіцієнт реальної вартості основних засобів в майні підприємства, який розраховується як відношення залишкової вартості основних засобів до вартості всього майна, тобто підсумку балансу-нетто. для промислових підприємств він повинен бути більше 0,5. Те, на скільки ефективно використовуються засоби для підприємницької діяльності, характеризує коефіцієнт реальної вартості основних та матеріальних оборотних засобів в майні підприємства:

  • основні засоби - знос +
  • + виробничі запаси + незавершене виробництво,
  • підсумки активу балансу.

Він показує яка питома вага виробничого потенціалу в активах підприємства. Зниження цього показника вказує на зниження можливостей підприємства, яке зумовлене збільшенням валюти балансу по статтям, не віднесеним до виробничого потенціалу.

В розділі І активу відображуються не тільки основні засоби, але й інші позаоборотні активи. Тут показані довгострокові фінансові вкладення в інші підприємства, які хоч й знижують виробничий потенціал підприємства, але приносять прибуток і розширюють можливості виробничо-господарської діяльності і маневрування фінансовими ресурсами.

Відображений в цьому розділі незавершені капіталовкладення означають можливості вдосконалення виробничого потенціалу, про те слід вияснити, чи вони не є законсервованими або довгобудовами.

Для здійснення процесу виробництва необхідні оборотні фонди. В умовах неперервності процесу виробництва частина ресурсів підприємства знаходитися в сфері обігу. Звідси грошові засоби, виділені для авансу на утворення запасу оборотних виробничих фондів і фондів обігу, показують собою оборотні засоби. В міжнародній практиці оборотні засоби називають робочим капіталом, поточним капіталом.

Оборотні засоби є найбільш мобільним елементом виробничого процесу, вони впливають на інтенсифікацію виробництва, підвищення його результативності. Призначення оборотних засобів полягає в тому, щоб при найменшій їх наявності забезпечити неперервність процесу виробництва і реалізації продукції. За способом формування оборотні засоби діляться на власні та залучені (позикові або позичені), а по методу планування на нормовані та ненормовані (схема 1).

Якщо доля мобільних засобів значно перевищує і мобільні основні засоби, це свідчить про необхідність зміцнення виробничого процесу і потенціалу.

Оборотні засоби в запасах і затратах є матеріальними, потреба в них планується. Обоснованість їх наявності обов’язкова умова забезпечення безперебійного виробничого процесу, тому вони повинні формуватися за рахунок власних джерел. Норматив власних оборотних засобів відображається в річній звітності по рядку 590 форми № 3.

Зниження частки матеріальних оборотних засобів з фінансової точки зору підвищує ліквідність.

Показані в ІІІ розділі активу балансу оборотні засоби не є матеріальними — це грошові кошти і гроші в розрахунках, тобто різні види дебіторської заборгованості. Ця частина оборотних засобів є найбільш мобільною і ліквідною, вони в першу чергу можуть бути направлені на погашення різної кредиторської заборгованості. Тому їх наявність необхідно порівнювати з кредиторською заборгованістю, показаною в ІІІ розділі пасиву балансу. Перевищення підсумків ІІІ розділу пасиву балансу над підсумками ІІІ розділу активу означає зниження ліквідності підприємства, тобто його платоспроможності.

Особливо негативно впливає на фінансовий стан наявність значної дебіторської заборгованості, по котрій закінчились строки оплати, наднормативних залишків готової продукції та інше.

Аналіз засобів підприємства не обмежується виявленням змін, які відбулися в їх складі і структурі. Необхідно встановити як ці зміни вплинули на ефективність виробництва. Тому на основі даних звітності розраховуються показники стану і використання основних та оборотних засобів.

В звіті "Про фінансово-майновий стан підприємства" (форма №3) приводяться відомості про зміни, які відбулись в звітному періоді по кожній групі основних засобів.

Ефективність використання основних засобів характеризують показники фондовіддачі та фондоємності.

Фондовіддача виражає об'єм продукції в розрахунку на одиницю основних фондів. Формули обчислення приводяться далі.

Фондоємність — відношення вартості основних фондів до вартості виробленої продукції, тобто цей показник обернений фондовіддачі.

Підвищення фондовіддачі — важливий резерв збільшення випуску продукції. Основними шляхами підвищення фондовіддачі є:

  • збільшення часу роботи машин, механізмів, обладнання (ліквідація внутрішньозмінних простоїв, зменшення часу знаходження в ремонті і тому подібне);
  • оптимальна загрузка техніки виробничих площ;
  • технічне вдосконалення виробничих основних фондів (використання прогресивних технологічних процесів, нової техніки та інше).

Для оцінки ефективності використання оборотних засобів, застосовується ряд показників. Основні з них:

  • коефіцієнт оборотності, який показує кількість оборотів, зроблених оборотними засобами за відповідний період часу. За один оборот відбувається процес виробництва, випущена продукція реалізовується, а гроші за її надходять на рахунок підприємства;
  • тривалість одного обороту в днях — це період часу, необхідний для здійснення кругообороту (Г - Т - П -... - Т' - Г').

В процесі виробництва і реалізації продукції оборотні засоби здійснюють кругооборот в кожній стадії якого міняють свою форму. Так на першій стадії обороту, коли підприємство купує сировину, матеріали, паливо, МШП і т. п., оборотні засоби з грошей перетворюються у виробничі запаси.

На другий стадії, коли виробничі запаси передаються в цехи для виготовлення продукції, оборотні засоби знаходяться в стані виробничих затрат (незавершене виробництво). Третя стадія охоплює час від надходження продукції з цехів на склад до її відгрузки покупцям і являє собою товарну стадію. Після оплати готової продукції оборотні засоби міняють товарну форму на грошову і тим самим завершується кругооборот, який може бути виражений формулою:

Г - Т - П -... - Т' - Г'

Тривалість одного обороту виражено в днях, носить назву оботність засобів.

Коефіцієнт закріплення оборотних засобів — це сума оборотних засобів, яка приходиться на одиницю (грошову) реалізованої за певний період продукції.

Більш швидка оборотність (чи її прискорення) свідчить про краще використання оборотних засобів. В результаті прискорення оборотності відбувається вивільнення засобів з обороту, тобто з тими ж оборотними засобами підприємство має можливість більше випускати продукції, а уповільнення оборотності визиває додаткове залучення засобів в господарський оборот. Сума вивільнення, або залучення засобів по результатам оборотності визначається множенням кількості днів прискорення чи уповільнення оборотності на одноденний об'єм реалізації в звітному періоді.

Показники використання оборотних засобів і методи їх обчислення наведені в таблиці розрахунків показників в кінці другого розділу роботи.

Склад і структура засобів підприємства, ефективність їх використання багато в чому визначаються джерелами їх формування.

Аналіз джерел утворення засобів виробництва дозволяє встановити, яка доля активів виробництва фінансується власними засобами, а яка — залученими, який вплив чинять залучені засоби на зміну рівня рентабельності власних засобів.

Показані в І розділі пасиву балансу джерела власних засобів мають цільове призначення:

  • для вкладень в основні фонди і нематеріальні активи;
  • довгострокові фінансові вкладення;
  • фінансування капітальних вкладень;
  • формування власних оборотних засобів (запасів і витрат), призначених для уставної діяльності підприємства;
  • фінансування заходів за рахунок створених спеціальних фондів.

Статутний фонд є основним джерелом формування основних фондів, нематеріальних активів і власних оборотних засобів. Джерелом не завершеного будівництва і довгострокових фінансових вкладень виступають як власні засоби, відображені в балансі по статтям "Спеціальні фонди і цільове фінансування", "Фінансування капітальних вкладень", "Амортизаційний фонд", так і довгострокові кредити та позики, показані в ІІ розділі пасиву балансу.

При аналізі балансу припускається, що довгострокові кредити та позики є першочерговими джерелами фінансування незавершеного будівництва, а в недостаючій частині джерелами служать спеціальні фонди, цільове фінансування та амортизаційний фонд.

В пасиві балансу відображається і нерозподілений прибуток, який виступає джерелом фінансування виробничого і соціального розвитку підприємства, а також його фінансових інвестицій.

Зміни, які відбулись на протязі звітного періоду в складі і структурі джерел засобів підприємства, відображені в таблиці 7 (в процентних та абсолютних величинах).

Коефіцієнти, які характеризують джерела засобів підприємства мають такий вигляд:

  • коефіцієнт автономії або фінансової незалежності,
  • власні джерела,
  • власні + залучені джерела.

Коефіцієнт показує питому вагу власних засобів в загальній сумі фінансування активів балансу.

Коефіцієнт співвідношення позичених і власних засобів:

  • сума всіх заборгованостей,
  • сума власних коштів.

Цей коефіцієнт показує, скільки залучених коштів припадає на одну грошову одиницю власних коштів. Критичне значення, якщо він більше одиниці, при високій оборотності оборотних засобів може не впливати на фінансову автономність.

По даним бухгалтерського балансу необхідно встановити яка частина власних джерел направляється на фінансування оборотних засобів. Цю процедуру прийнято називати визначенням власних оборотних засобів, а в міжнародній практиці — визначення чистого робочого капіталу.

Власні оборотні кошти потрібні підприємству для створення постійних мінімальних виробничих запасів (сировина, матеріали, паливо, МШП), покриття витрат незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, готової продукції, які служать для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. Залучені засоби знаходяться у тимчасовому користуванні підприємства і підлягають поверненню їх власникам або витрачаються за цільовим призначенням.

Наявність у підприємства оборотних засобів визначається по різниці підсумків І розділу пасиву і І розділу активу балансу. Враховуючи, що джерелом придбання основних засобів і капітальних вкладень є довгострокові позичкові кошти, цілком виправдано додавати їх до підсумку І розділу пасиву. Наявність власних оборотних засобів може бути визначена і як різниця між всіма оборотними засобами (підсумок ІІ і ІІІ розділів активу) і короткостроковими пасивами (підсумок ІІІ розділу пасиву).

Фактична наявність власних оборотних засобів і їх норматив відображаються в звіті (форма №3, рядок 590 і 595). Власні оборотні засоби призначені для створення запасів і покриття витрат, показаних в ІІ розділі активу балансу.

Певна частина власних засобів має цільове призначення і використовується в обороті як тимчасово вільні кошти. Це перш за все відноситься до засобів спеціальних фондів і цільового фінансування, амортизаційного фонду. Іммобілізація оборотних коштів (відволікання їх на незаплановані цілі) відображається по рядку 310 активу балансу як витрати, не перекриті засобами фондів і цільового фінансування. На цю суму зменшується участь власних оборотних засобів в формуванні запасів і затрат.

У випадку недостатності власних коштів для створення вказаних запасів і покриття витрат підприємство залучає позикові кошти у вигляді банківських кредитів, різної кредиторської заборгованості. При цьому частина кредиторської заборгованості є стійким джерелом формування запасів і затрат. Так як по умовам діючих розрахунків ці засоби постійно знаходяться в обороті, їх називають стійкими пасивами.

До такої заборгованості відноситься частина заборгованості робітникам і службовцям по заробітній платі і по платежам на соціальне страхування, заборгованість по авансам одержаним, якщо вона носить постійний характер. В балансі нормована частина стійких пасивів не виділяється, що знижує його аналітичність. Підприємства повинні обчислювати стійки пасиви і враховувати їх при визначенні джерел оборотних засобів.

При аналізі джерел запасів і витрат необхідно врахувати, що мінімальні залишки виробничих запасів повинні створюватись в розмірах, які можуть забезпечити неперервність процесів виробництва і реалізації продукції, та покриватись за рахунок власних джерел. Накопичення над нормативних запасів веде до уповільнення оборотності оборотних засобів і залучення позичкових коштів для їх покриття.

В обороті підприємства постійно знаходиться частина кредиторської заборгованості (стійкі пасиви). Необхідно знати середні залишки цієї заборгованості і враховувати їх при розрахунку споживання власних оборотних засобів.

Фінансова стійкість підприємства визначається достатньою наявністю власних джерел оборотних засобів для покриття запасів і витрат, так як при цьому забезпечується фінансова незалежність від зовнішніх позикових джерел, які можуть бути обмежені або дорогими. Про те, якщо грошових коштів і швидкореалізуємих цінних паперів у підприємства більше, чим кредиторської заборгованості, то його платоспроможність в нормі.

Аналіз стану розрахунків і платоспроможності підприємства

Фінансовий стан підприємства в значній мірі залежить не тільки від забезпеченості власними оборотними коштами, але й від стану розрахунків та залучення в оборот позикових засобів.

Розрахункові відносини характеризуються станом дебіторської та кредиторської заборгованості. Розглядають виправдану та невиправдану дебіторську та кредиторську заборгованості.

Виправдана виникає і погашається у відповідності з встановленою системою розрахунків між підприємствами, організаціями та окремими громадянами. Невиправдана заборгованість з’являється в результаті порушення договірних умов, установленого порядку та терміну розрахунків.

В процесі аналізу дебіторської та кредиторської заборгованості перш за все встановлюють її розміри, характер, динаміку та строки виникнення, для чого складається баланс дебіторської та кредиторської заборгованості.

Слід врахувати, що частина виправданої кредиторської заборгованості (по заробітній платі, по розрахунках з постачальниками та інше) постійно знаходиться в обороті підприємства і може використовуватись для створення виробничих запасів. По даним балансу може бути дана лише загальна оцінка складу та динаміки дебіторської та кредиторської заборгованості. Для поглибленого аналізу і прийняття мір по її зниженню необхідно використовувати дані аналітичного обліку, де дається її розшифровка, вказується строки виникнення.

При аналізі треба виявити, чи не списувалась дебіторська заборгованість на збитки, так як зниження заборгованості по цій причині — негативне явище. Необхідно також перевірити, чи немає в складі кредитів заборгованості, по якій минув строк позивної давності (на державних підприємствах вона належить внесенню в бюджет).

Визначається також середній строк погашення дебіторської заборгованості, для чого застосовують формули розрахунку оборотності.

До першочергових зобов’язань відноситься заборгованість робітникам і службовцям по заробітній платі, заборгованість по платежам фінансовим органам, по позикам, заборгованість постачальникам.

У підприємства в результаті господарської діяльності постійно виникають грошові зобов’язання постачальникам, банкам, фінансовим органам, робітникам та службовцям підприємства та іншим.

Таблиця 2. Баланс дебіторської і кредиторської заборгованості

 

Статті дебіторської і кредиторської заборгованості

На початок періоду

На кінець періоду

Відхилення

(- /+)

Дебіторська заборгованість

 

 

 

Товари відвантажені, строк оплати за які не настав (ряд. 160)

 

 

 

Розрахунки за товари, роботи і послуги строк оплати яких не настав (ряд. 170)

 

 

 

Розрахунки з бюджетом (ряд, 200)

 

 

 

Розрахунки з персоналом по іншим операціям

 

 

 

Розрахунки з іншими дебіторами (ряд. 240)

 

 

 

Всього

 

 

 

Перевищення кредиторської над дебіторською заборгованістю

 

 

 

БАЛАНС

 

 

 

Кредиторська заборгованість

 

 

 

Розрахунки за товари, роботи і послуги строк оплати яких не настав (ряд. 630)

 

 

 

Розрахунки по авансам одержаним (ряд. 660)

 

 

 

Розрахунки з бюджетом (ряд. 670)

 

 

 

Розрахунки по позабюджетним платежам (ряд. 680)

 

 

 

Розрахунки по строахуванні (ряд. 690)

 

 

 

Розрахунки по оплати праці (ряд. 700)

 

 

 

Розрахунки з іншими кредиторами (ряд 720)

 

 

 

Позики для працівників

 

 

 

Всього

 

 

 

Перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською

 

 

 

БАЛАНС

 

 

 

 

Але оборотні засоби складаються не тільки (і не головним чином) з грошових коштів якими погашаються вище вказані зобов’язання, вони включають виробничі запаси, готову продукцію, дебіторську заборгованість і тому подібне. Кожна з цих складових через визначений час перетворюється на гроші.

Час необхідний для перетворення оборотних активів в грошову форму характеризує їх ліквідність, тобто можливість погашення своїх зобов’язань.


17.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!