Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Ринкове середовище підприємств, організацій та господарств. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Ринкове середовище підприємств, організацій та господарств. Реферат

Ринкове господарство як невід'ємний компонент товарного виробництва. Вільне підприємництво – важлива передумова ринкової економіки, суб’єкти ринкового господарства. Підприємство як економічний суб'єкт господарювання

Ринкове господарство як невід'ємний компонент товарного виробництва

Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Саме вони і є тим "робочим одягом", в якому діють економічні
закони суспільного виробництва, тобто утверджується природний хід господарського життя суспільства.

З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.

Ринкове господарство в країнах, в економіці яких панувала адміністративно-командна система, практично не застосовувалось. Це призвело до некоректного заперечення товарного виробництва, а отже, і до відторгнення відпрацьованих віками регуляторів і структур господарського життя. Аналіз відносин, що характеризуються категорією "ринкове господарство", слід здійснювати щонайменше в трьох аспектах: історико-цивілізаційному, об'єктно-суб'єктному та за фазами суспільного виробництва. Існує розмежування поняття "ринкове господарство" також за політико адміністративними ознаками, що мають похідний характер.

У сучасній науковій літературі, в політичних і законодавчих документах поняття "ринкове господарство" нерідко ототожнюють з такими поняттями, як "ринок", "ринкова економіка", "ринкова організація виробництва". Ці поняття в цілому можна використовувати як тотожні для економічних систем, господарська діяльність яких ґрунтується на конкуренції.

В економічній системі ринкове господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, які відбивають збалансування попиту і пропозиції, рівновагу вигоди для господарських суб'єктів; з другого воно генерує безперервність процесу відтворення, його цілісність. Виходячи з останнього, ринок є складовою частиною, компонентом ринкового господарства.

Ринкова економіка це сфера прояву і відтворення відносин товарного виробництва. Ринок є механізмом, за допомогою якого товарно-грошові відносини перманентне виявляються у господарському житті, формуючи конкурентне середовище, ринок є ефективним організатором товарного виробництва.

Ринкова економіка передбачає чіткі відповіді на такі запитання:
Що і в якому обсязі виробляти? Як виробляти товар (технологія, ресурси)? Які будуть витрати виробництва? Для кого призначена вироблювана продукція? Який життєвий цикл виробленого товару?

Суть кожного ринкового господарства додатковий продукт як конкретне вираження підтвердження суспільне корисної праці.

Ринкова економіка ґрунтується на могутньому фундаменті матеріальних інтересів. Вона не визнає стандартно усереднених ставок і тарифів, зрівнялівки в оплаті праці.

Конкуренторинкове середовище визначає найжиттєздатніші структури. Ринок спонукає до раціонального господарювання, вміння рахувати витрати й прибутки. В умовах ринкової економіки життєздатним зв'язком є еквівалентний обмін, оплачена послуга. Крім того, ринок стимулює диференціацію прибутків відповідно до кінцевих результатів господарської діяльності.

Концепції ринкового господарювання включають право господарюючого суб'єкта оперативно розробляти і здійснювати ефективні задуми за рахунок гнучкого управління економічними інтересами. Вони не відкидають прямого централізованого впливу, коли це необхідно. Небезпечна не централізація як така, а перевищення її міри, відрив вказівок і рекомендацій центральних структур управління економікою від економічних інтересів господарюючого суб'єкта.

Загальнолюдська практика господарювання виробила два фактори, що спонукають всіх учасників виробництва працювати сумлінно й високоефективно. Це, з одного боку, реальна можливість значного економічного зиску, відчутного виграшу на основі підприємливих управлінських задумів та гнучких багатоваріантних маневрів, а з другого цілком реальна можливість провалу, тобто неминучої економічної відповідальності за рішення, що приймаються.

Можливість економічного провалу визначається реальними умовами господарської діяльності, рівнем наукової зваженості запрограмованих маневрів. Будь-яка форма господарювання й підприємницької діяльності, що припускає підвищення витрат виробництва або відстає щодо оновлення продукції, призводить до втрати споживачів на користь конкурентів. Звідси неминуче падіння прибутків і, якщо не буде прийнято ефективних заходів, банкрутство.

Вільне підприємництво – важлива передумова ринкової економіки, суб’єкти ринкового господарства

Вільне підприємництво одна з передумов ринкової економіки.

Сутністю підприємництва є самостійне, ініціативне господарювання, а його метою діловий успіх у вигляді прибутку, особистий доход. Основними його рисами є постійний ризик, матеріальна відповідальність, організаційно-господарське новаторство, раціоналізм, ефективне використання ресурсів.

Підприємництво має такі форми: індивідуально-приватне, асоційоване, державне, індивідуально-сімейне.

Необхідним інститутом ринкового господарства є гроші, їх конвертованість. Це кисень для ринкового організму. При наявності дієздатного грошового інструментарію в споживача з'являється реальний важіль впливу на виробництво, а у виробника реальний стимул інтенсивніше працювати, щоб багатіти, бо гроші це багатство, а багатство це гроші (А. Сміт).

Суб'єктами ринкової економіки можуть бути:

  • практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності;
  • групи громадян (партнерів);
  • трудові колективи;
  • юридичні особи всіх форм власності.

Щодо останніх, то світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами.

Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як індивідуально трудова діяльність;державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу):

  • одноосібне володіння,
  • товариства,
  • корпорації.

Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами ринкової економіки.

В останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб'єктів господарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили можливості й переваги великосерійного виробництва, гігантських підприємств та об'єднань.

Водночас рентабельність і життєздатність малих форм господарювання, так званих малих підприємств, суттєво зросла. В результаті в країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає. У США, наприклад, функціонує понад 15млн малих фірм, тобто близько 80 відсотків усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНП досягла 43 відсотки, а в загальній чисельності найманої робочої сили 58 відсотків.

Основні переваги малих фірм такі:

  • незалежність дій, самостійність і свобода при виборі та здійсненні господарського маневру;
  • індивідуалізована мотивація розумового ризику та високого кінцевого результату;
  • чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, дії та результати роботи;
  • гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що перманентне змінюються;
  • більш низькі управлінські витрати;
  • націленість у завтрашній день, перспективу, що зумовлено активною інноваційною політикою фірми.

Це не означає, що малий бізнес не має недоліків. Вони є, і їх не менше, ніж переваг. Однак у цих формах постать власника, підприємця нероздільно пов'язана з функціями виробника.

Звідси його працелюбство, діловитість, турбота про завтрашній день.
Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю товаровиробників.

Вони повинні мати свободу для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь-якою діяльністю, не забороненою законодавством, самостійно визначати виробничу програму, вибирати постачальників, споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, розпоряджатися доходами, що залишилися після сплати податків і внесення інших обов'язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати понад прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матеріальні стимули до ефективної праці.

Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвидше зростання самостійних товаровиробників власників індивідуальних, колективних, кооперативних, без яких ринкова економіка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку господарів як основних суб'єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товарно-ринкової саморегуляції, розпочати інтенсивну самоорганізацію всієї економічної системи при активній регулюючій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави.

Підприємство як економічний суб'єкт господарювання

Економічну діяльність можуть здійснювати різноманітні суб'єкти окремі особи, сім'я, об'єднання людей, держава тощо, але головні виробничі функції в економіці пов'язані з підприємством.

У структурі національної економіки підприємство є первинною ланкою. Саме тут безпосередньо поєднуються різноманітні фактори виробництва для створення матеріальних благ та надання послуг, реалізуються особисті та колективні Інтереси. Упорядкована сукупність підприємств та їх об'єднань утворює економічну систему країни.

У ринковій економіці підприємство самостійно планує основні напрямки та умови своєї діяльності, розпоряджається трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами. Воно саме вибирає ділових партнерів, вступає в договірні відносини з ними, здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Організаційні форми управління також визначаються підприємством. Воно вільне у виборі видів господарської діяльності та реалізує останню в межах чинного законодавства.

Для того щоб виділити підприємство з інших форм організації колективної діяльності, розглядатимемо його як самостійний суб'єкт господарювання, що виробляє продукцію, надає послуги з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку.

В Україні у процесі роздержавлення економіки найважливішою соціально-економічною метою є передача значної частини державної власності трудовим колективам. Це основний шлях подолання відчуження трудящих від власності на засоби виробництва і результатів праці, від самого процесу праці, від управління виробництвом, від економічної влади тощо.

Законами України визначено три основних види підприємств: державне, колективне та індивідуальне. При цьому остання група має можливість створення індивідуального (заснованого на особистій праці власника), сімейного та приватного (з правом наймання робочої сили) підприємства.

Державні підприємства поділяються на два види: державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць, і республіканське, засноване на державній власності, а також інших типів підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам України.

Для підприємств усіх форм власності затверджено загальні умови їх утворення та функціонування. Кожне підприємство повинно пройти державну реєстрацію.

Оцінкою діяльності приватних, колективних і державних підприємств може бути лише їх висока економічна ефективність, а також постійно зростаючий добробут працюючих.

Орендні та колективні підприємства. Оренда підприємства або його окремих підрозділів виступає сьогодні механізмом роздержавлення, засобом утворення і примноження колективної власності. Оформляється оренда підприємства договором, як правило, на 10—15 років, яким закріплюється вся система взаємовідносин сторін, чітко формулюються їх взаємні обов'язки, права і відповідальність. Згідно з договором держава передає за плату у тимчасове володіння і користування трудовому колективу підприємства основні виробничі та невиробничі фонди, а також оборотні кошти. Колектив підприємства зобов'язується використовувати надані йому у тимчасове володіння засоби виробництва з максимальною ефективністю, керуючись колективними і народногосподарськими інтересами.

При створенні орендного підприємства засновником стає трудовий колектив, який реєструється як організація орендарів — самостійна юридична особа.

Діяльність орендних підприємств відрізняється від діяльності інших підприємств:

  • По-перше, орендне підприємство має право самостійно розподілити госпрозрахунковий доход, спрямовуючи на свій розсуд кошти на розвиток виробництва, соціальні потреби й оплату праці: Нормативи розподілу госпрозрахункового доходу державою не встановлюються, лише замінюються орендною платою. Підприємства переходять на безнормативну основу розподілу доходу всередині підприємства або підрозділу, господарська самостійність регламентується умовами орендного договору.
  • По-друге, орендним підприємствам на основі діючих тарифних ставок і окладів надано право самостійно визначати системи і розміри оплати праці, включаючи всі види премій, надбавок, доплат, винагород без обмежень, передбачених законодавством. Отже, орендний підряд сприяє широкому залученню працівників до управління виробництвом і розвитку принципів демократичного самоуправління на виробництві.

Акціонерні товариства. Механізмом роздержавлення економіки в Україні є широке впровадження акціонерної власності. Акціонерна власність у колишньому Радянському Союзі практично була повністю ліквідована наприкінці 20-х років, оскільки вона не вписувалася у бюрократичне централізовану "соціалістичну" економіку. За умов планомірно-ринкової економіки постала потреба використати її прогресивні риси.

Залучення трудящих до вкладення у фонди акціонерного капіталу посилює їх зацікавленість у більш ефективному використанні засобів виробництва, сировини, електроенергії, збереження техніки, раціональному використанні робочого часу, якості продукції, знижує плинність робочої сили тощо. Завдяки цьому зростають продуктивність праці, ефективність усього виробництва, норма прибутку, поліпшується структура капіталовкладень. Підприємці одержують можливість перетворювати частину заробітної плати у продуктивний капітал, внаслідок чого внески трудящих виступають формою довгострокового кредиту для корпорацій, для додаткових капіталовкладень.

Акціонерна власність може сприяти деякій демонополізації економіки. З цією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному з них надають статусу самостійного акціонерного товариства.

До негативних рис розвитку акціонерної власності й акціонерного підприємництва належать:

  • По-перше, можливість за допомогою акцій нейтралізувати трудові заощадження і тим. посилювати економічний контроль над значною кількістю населення.
  • Друга негативна сторона у розвитку і функціонуванні акціонерного підприємництва полягає в тому, що мільйони дрібних акціонерів терплять банкрутство, тобто позбавляються своїх заощаджень під час економічних криз.
  • По-третє, шляхом закупівлі контрольного пакету акцій і за сучасних умов для цього необхідно зосередити в одних руках менше 5% їх загальної кількості) гігантські корпорації встановлюють контроль над дрібнішими компаніями, а через "систему участі", тобто багатоступінчасту систему залежності та контролю, контролюють капітал інших фірм, які у декілька разів перевищують їх власні активи.
  • По-четверте, акціонерні компанії здійснюють різні фінансові махінації на фондових біржах, одержуючи додаткову можливість надмірного збагачення.
  • По-п'яте, за допомогою акцій активно ведеться підкуп вищих чиновників державного апарату, законодавців.
  • По-шосте, акціонерна форма підприємства використовується як засіб економічного примусу для викупівлі окремих нерентабельних філій крупної монополії.

У такому діалектичне суперечливому поєднанні позитивних і негативних сторін акціонерної капіталістичної власності розкривається її соціально-економічна суть.

За умов побудови планомірно-ринкової економіки в Україні акціонерна власність може виконати важливі функції:

  • По-перше, значно розширити джерело нагромадження за рахунок вкладів в ощадних касах.
  • По-друге, акціонерне підприємництво сприятиме демократизації управління підприємствами, створенню їх матеріально-технічної бази у різних галузях промисловості, сільського господарства, посиленню зацікавленості трудящих у використанні наведених факторів виробництва, поліпшенню використання робочого часу, функціонуванню живої праці, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців, їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві. Це сприятиме подоланню відчуженості трудящих від засобів виробництва та виробленого продукту, від економічної, а отже, від політичної влади.
  • По-третє, значно послаблюються диспропорції в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами, групою "А", і групою "Б" тощо. Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств, які випускають гостродефіцитні товари (наприклад легкові автомобілі, малогабаритні трактори, вантажні машини, відеотехніку і т. ін.), їх надання акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням. Частину устаткування для нових заводів можуть виготовляти підприємства-акціонери.

Договірні товариства. Договірне (повне або змішане) товариство досить поширене як організаційно-правова форма у розвинутих країнах, а у нашу практику воно лише починає входити. Його не слід плутати із статутним товариством — акціонерним товариством відкритого або закритого типу, учасники якого утворюють юридичну особу.

Договірне товариство утворюють юридичні та фізичні особи, коли вони знаходять вигоду у спільних діях на ринку, але не бажають втрачати своєї самостійності — зливати свій капітал або створювати нову юридичну особу з відокремленим від засновників майном.

Товариства з обмеженою відповідальністю. Товариство з обмеженою відповідальністю, як правило, є замкнуте і створюється шляхом об'єднання пайових внесків. Тут акції не випускаються, дивіденди не нараховуються, а прибуток розподіляється пропорційно до внесків засновників.

Спільним для них є принцип обмеженої відповідальності: засновники відповідають по зобов'язаннях підприємства лише величиною вкладеного у пай капіталу, що робить що форму підприємницької діяльності привабливою та зручною. Товариства з обмеженою відповідальністю можуть створюватися підприємствами, установами, організаціями, державними органами і громадянами.

Установчими документами для товариства з обмеженою відповідальністю є статут і установчий договір. До реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен засновник має внести не менше 30% свого внеску на банківський рахунок. Реєстрація товариства здійснюється у виконкомі Рад народних депутатів за місцем його розташування.

Спільні підприємства. Спільне підприємство — це організація, що має широкі права у галузі експортно-імпортних операцій, погодження цін, укладання контрактів, працює на принципах повного госпрозрахунку, валютної самоокупності. Діяльність спільного підприємства як юридичної Особи регулюється законами України.

Література

  1. Башнян Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія, К., Ніка Центр, 2000.
  2. Базилевич В. Д., Попов В. М. Економічна теорія Політекономія – "Прес", 2001.
  3. Гальчинський А. С., Єщенко П.., Палкін Ю. І., Основи економічних знань. К.:Вища школа, 1998.
  4. Диба М. І. Регулювання у сучасній економічній системі. – К.: КНЕУ, 2000.
  5. Климко Г. Н., Нестеренко В. П. Основи економічної теорії: політ економічний аспект, К. "Вища школа", 1997.
  6. Кривенко К. Т. Савчук В. С. Бєляєв О. О. Політична економія. - К. – 2001.
  7. Мочерний С. В., Основи економічної теорії. - Тернопіль, АТ "ТАРНЕКС", 1993.


02.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!