Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Ринок праці в Україні: поняття, стан та перспективи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Ринок праці в Україні: поняття, стан та перспективи. Реферат

Одним з найсуттєвіших і найдинамічніших ринків є ринок праці система економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої сили і використання праці

Ринок праці не може розглядатися ізольовано, у відриві від типу економічної системи, тобто сукупності всіх економічних процесів і явищ, що відбуваються у суспільстві на основі діючих майнових відносин і організаційних форм. Ринок праці є похідним від цієї моделі, а його регулятори — органічна складова системи господарювання. З огляду на це економіці перехідного періоду відповідає адекватний ринок праці, що втілює значною мірою елементи цієї економічної моделі.

Специфічність ринку праці економіки перехідного періоду випливає з глибоких суперечностей, що склалися у сфері трудових відносин на цьому етапі суспільного розвитку.

Зберігаються елементи відносин, властивих командно-адміністративній економіці:

  • позаекономічний примус (збереження реєстрації (до 2002 p.);
  • низька мобільність робочої сили;
  • бронювання робочих місць для осіб зі зниженою конкурентоздатністю;
  • встановлення певних пільг для господарюючих суб'єктів, що використовують працю зазначеної категорії працездатного населення;
  • державний розподіл кадрів вищої кваліфікації,
  • з'являються елементи ринкових відносин з властивою для них системою найму робочої сили, специфікою умов і оплати праці.

Відповідно до цього формується більш гнучкий механізм підтримання збалансованості чинників виробництва, в якому тісно взаємодіють елементи старої та нової систем. Однак перевага зберігається за першими елементами відносин, в основному через об'єктивні причини, що зумовлено тотальним одержавленням власності та надмірною фетишизацією ролі держави в регулюванні трудових відносин у минулому.

Формування нових економічних відносин може бути ефективним лише в тому випадку, коли враховується, від якого стану йде суспільство і якої якості воно прагне. Це ключове положення не тільки не заперечує, а й передбачає збереження міцних позицій держави в розв'язанні проблем зайнятості в перехідний період та створення ефективних механізмів регулювання трудових відносин.

Схема 1. Структура ринку праці.

З огляду на вищезазначене стає очевидним, що завдання держави полягає в тому, щоб врахувати в механізмі зайнятості співіснування двох систем відносин — адміністративних і економічних з використанням всіх можливостей державного сектора економіки у розв'язанні проблем та всіляко сприяти створенню ринкового сектора економіки. Паралельно з цим має йти процес формування механізмів регулювання зайнятості, організації інституційної основи ринку праці — служб зайнятості, центрів підготовки та перепідготовки кадрів, банків інформації про наявні вакантні місця у системі соціального захисту працівників і т. ін.

Функціонально їх діяльність змінюється, наповнюючись новим ринковим змістом. Це стосується системи найму, характеру трудового посередництва, соціальної підтримки незайнятого населення. Так у надрах старої економічної системи поступово зароджуються елементи нового. Вони посилюються зі звільненням держави від виконання невластивих їй функцій шляхом делегування їх на місця.

Трансформація функцій регулювання зайнятості синхронізується з темпами приватизації та роздержавлення власності, структурними змінами в господарському комплексі регіону, динамікою розвитку ринкового сектора економіки, ефективністю власних нагромаджень, створенням дієвого господарського механізму місцевого самоврядування, формуванням механізму взаємодії територіальних органів влади з професійними об'єднаннями і роботодавцями стосовно впливу на рівень заробітної плати та стимулювання попиту на працю, тобто йде процес формування ринкового сектора економіки. Відкривається простір для вільного переміщення робочої сили, створюються умови для більш повної самореалізації людини в процесі праці.

Виходячи з цих теоретико-методологічних позицій, слід зазначити, що перехідному періоду відповідає державно-ринковий механізм регулювання трудових відносин, що поступово еволюціонує в бік зрілого ринку праці, витісняючи адміністративні важелі регулювання економічними. Це означає, що в економіці перехідного періоду не може існувати повноцінного ринку праці, адже детермінанти, які формують попит і пропозицію робочої сили, а відповідно й її ціну, є недостатньо розвинутими, а це породжує складність та суперечність процесів, які формуються на ринку праці.

Тому в механізмі регулювання зайнятості необхідно гнучко поєднувати дві взаємодоповнюючі форми організації економічних зв'язків: через пряме державне втручання (державні програми зайнятості, державне замовлення на підготовку кадрів, прямі інвестиції у сферу докладання праці, пільгове оподаткування та кредитування) і опосередковану ринком, яка починає взаємодіяти в основному з недержавним сектором економіки, здійснюючи тим самим коригуючий вплив на структурні пропозиції виробництва і розподіл робочої сили. Заходи держави у цьому випадку спрямовуються на зближення пропозиції з попитом на робочу силу, що необхідно для досягнення рівноваги на ринку праці.

Процес формування і задоволення попиту на робочу силу характеризує така схема (див. схему 2):

Схема 2. Схема формування і задоволення попиту на робочу силу.

Регулюючи чинники попиту і пропозиції робочої сили, держава сприяє прогресивним перетворенням у сфері виробництва і зайнятості, підсилюючи цим дію ринкових регуляторів. По суті, це означає, що вона поступово нав'язує ринкові правила гри її учасникам.

Забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою для досягнення їх ефективної збалансованості відбувається за допомогою регуляторів ринку праці, яких, як відомо, є чотири:

  • нормативно-правові акти держави, а також конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці;
  • економічні закони, що характерні для всіх країн з ринковою системою (закон попиту, закон пропозиції, закон конкуренції, закон ціноутворення);
  • рівень розвитку і впливу профспілкового руху та засобів масової інформації;
  • національні особливості, менталітет нації, кліматичні умови країни.

Основними функціями сучасного ринку праці є такі:

  • суспільний поділ праці;
  • інформаційна — дає інформацію про структуру попиту і пропозиції робочої сили;
  • посередницька — узгоджує економічні інтереси між власниками робочої сили та власниками робочих місць;
  • професійна консультація тих, хто шукає роботу, або власників засобів виробництва відносно правових аспектів використання найманої робочої сили;
  • регулююча — профвідбір робочої сили та її профадаптація для формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;
  • ціноутворююча — забезпечення конкурентного середовища для суб'єктів трудових відносин;
  • пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку науково-технічного прогресу;
  • резервна — сприяє формуванню резерву трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення.

Вказані функції тісно пов'язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні для всіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенційного, та для циркулюючого, що складають національний ринок праці (див. схему 3).

У той же час існує і класифікація ринків праці за обсягом: внутрішній, національний, міжнародний та світовий. Схематично це можна представити у такий спосіб (див. рис. 1).

Рис 1. Класифікація ринків праці за обсягом.

Крім того, існують такі різновиди ринку праці, як відкритий і прихований.

На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку — населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної системи професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

Важливим моментом в процесі аналізу ринку праці є його поділ на сегменти.

Ринок праці підрозділяється на окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами.

Сегментація ринку праці — це об'єктивно обумовлений процес структуризації ринку праці, при якому під впливом політико-економічних та соціальних факторів розвитку суспільства виникає необхідність його розподілу на окремі субринки або сегменти, які відрізняються характеристиками та правилами поведінки, з урахуванням особливостей кожної категорії працівників.

Ознаками сегментації можуть бути:

  • територіальне положення — регіон, район тощо;
  • демографічні характеристики — статевовіковий і сімейний склади населення;
  • соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;
  • економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл працівників за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;
  • психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;
  • поведінкові характеристики — мотивація зайнятості та ін.

Всі ознаки можна об'єднати у три групи:

  • професійно-галузеву,
  • кваліфікаційно-оплатну та
  • соціально-демографічну.

Територіально-сегментаційна структура ринків праці виглядає так:

Схема 4. Територіально-сегментаційна структура ринків праці.

Коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з'являється надлишок робочої сили, тобто безробіття.

Коли попит на робочу силу перевищує її пропозицію, це означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма відповідними наслідками.

Література

  1. Аведян Л. Й. Управління людськими ресурсами на підприємстві. Автореф. дис. к. е. н. — Харків, 2000.
  2. Баланда А. Л. Неформальна зайнятість (методологія І методика дослідження). Автореф. дис. к. е. н. — К., 1999.
  3. Бесєдін В. Φ. Прогнозування І розробка програм. Метод, реком. — К., 2000.
  4. Богданова Т. І. Організаційно-економічні аспекти формування структурних трудових ресурсів. Автореф. дис. к. е. н. — Хмельницьк, 1998.
  5. Bayмина О. Рынок труда, условная занятость при безусловной безработице // Зеркало недели. — 2002. — 11 берез.
  6. Войнатенко М, Наконечна Г Ж Система показників використання трудових ресурсів // Економіст. — 1998. — 4 черв. — № 6.
  7. Выявление и оценка резервов роста производительности труда на промышленных предприятиях (в объединениях). Метод, реком. — М.. Экономика, 1990.
  8. В Украине почти миллион безработных // Сегодня. — 2002. — 19 листоп.
  9. Головко М. Л., Пастухов В. Π. Зайнятість населення України. — К., 1998.


29.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!