Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Класифікація працівників за статусом зайнятості. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Класифікація працівників за статусом зайнятості. Реферат

У рефераті подано відомості про групи працівників за статусом зайнятості. Подано детальну класифікацію цих груп

Класифікація за статусом в зайнятості містить такі групи:

1. Наймані робітники — це є особи, які виконують роботу за наймом, що уклали письмовий трудовий договір, контракт чи усну угоду з керівником підприємства будь-якої форми власності з визначенням умов трудової діяльності осіб, за якою вони одержують обговорену при найманні оплату готівкою або в натуральному вигляді.

До цієї групи входять також особи, що призначені чи затверджені на оплачувану посаду, включаючи керівників, директорів та керуючих підприємств і організацій, служителів культу.

Наймані робітники підрозділяються на підгрупи:

  • цивільна робоча сила;
  • військовослужбовці (особи, що мають високе звання і знаходяться на дійсній військовій службі за контрактом чи закликом).

До військовослужбовців не відносяться особи, що знаходяться на службі в органах внутрішніх справ у рядовому чи начальницькому складі, яким присвоєні спеціальні звання "міліція", "внутрішня служба" чи "юстиція". Особи, що проходять підготовку у військових навчальних закладах на денній формі, не відносяться до цієї категорії і входять до складу економічно неактивного населення.

Наймані робітники розподіляються за тривалістю наймання на роботу на постійних, тимчасових та сезонних працівників, а також найнятих на випадкові роботи.

2. Роботодавці — це є особи, які постійно працюють на власному (сімейному) підприємстві, і особи, що займаються професійною

діяльністю чи ремеслом на самостійній основі та постійно використовують працю найманих робітників.

Роботодавцем є керуючий сімейним підприємством, якщо його родина володіє підприємством без розподілу на частки володіння між членами родини і використовує працю найманих робітників на постійній основі. При цьому свої управлінські функції роботодавець може здійснювати самостійно чи делегувати їх найманому керівнику.

3. Особи, що працюють на індивідуальній основі, — це є особи, які самостійно або з одним чи декількома партнерами здійснюють діяльність, що приносить дохід, і не використовують працю найманих робітників на постійній основі. Вони можуть використовувати працю найманих робітників на дуже короткі періоди (сезонні або випадкові роботи). Партнерами звичайно є члени однієї родини чи одного домашнього господарства.

4. Неоплачувані працівники сімейних підприємств — це є особи, що працюють без оплати на приватному сімейному підприємстві, яким володіє родич.

5. Члени колективних підприємств — це є особи, що працюють на колективних підприємствах і є членами колективу власників цього підприємства. Кожен член колективного підприємства має рівні з іншими членами права при вирішенні питань виробництва, збуту й інших, а також при розподілі доходу підприємства між його членами. Слід зазначити, що до цієї групи не включаються наймані робітники, які працюють на колективних підприємствах.

Серед членів колективних підприємств розрізняють такі підгрупи: члени виробничих кооперативів, колгоспники, члени товариств, члени інших колективних підприємств.

Особи, що не піддаються класифікації за статусом в зайнятості, — це є особи, наявна інформація про котрих є недостатньою для того, щоб віднести їх до однієї з перерахованих вище категорій.

Протилежним до зайнятості населення є безробіття — економічна категорія, що відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. В умовах ринкової економіки вона є циклічним явищем на ринку праці, що виражається у перевищенні пропозиції робочої сили над попитом на неї.

У класичній теорії існує поняття "класичного безробіття", що є наслідком занадто високої ставки заробітної плати стосовно тієї, що врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію і зафіксована, наприклад, профспілками. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили — пропонувати її в кількості, що перевищує потребу, як це показано на рис. 1.

Умовні позначення:

Е — точка рівноваги (ціна робочої сили) DtD — попит на робочу силу Q — кількість працівників,

А — рівень попиту на робочу силу при скороченні працівників W— ставка заробітної плати Wt — збільшена ставка заробітної плати W2 — ставка заробітної плати базова iSiSj— пропозиція робочої сили,

В — рівень пропозиції робочої сили при збільшенні ставки заробітної плати.

Рис 1. Класичне безробіття.

Безробітні — працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність відповідної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, шукають роботу та здатні приступити до праці (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення").

Порядок реєстрації громадян як безробітних встановлено Положенням "Про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги по безробіттю та про умови надання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їхніх сімей", затвердженим Кабінетом Міністрів України від 29 квітня 1993 р., та Інструкцією "Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості", затвердженою Міністерством праці України від 1 березня 1994 р.

Статус безробітного надається громадянину одночасно з призначенням допомоги по безробіттю. Для цього громадянин повинен наступного дня після закінчення певного терміну, встановленого для пошуку відповідної роботи, особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву та довідку, видану місцевими органами державної виконавчої влади чи податковою адміністрацією про те, що він не займається підприємницькою діяльністю.

Особи, яким виплата допомоги по безробіттю може нараховуватися відповідно до підпункту "б" пункту 1 ст. 26 та підпункту "а" пункту 1 ст. 29 Закону "Про зайнятість населення", подають довідку про середню зарплату за останнім місцем роботи. Рішення про надання громадянину статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю приймається керівником державної служби зайнятості та оформляється наказом (розпорядженням), номер і дата якого вносяться до картки персонального обліку громадянина, який шукає роботу.

Згідно зі ст. 2 Закону "Про зайнятість населення", не можуть бути визначеними безробітними громадяни:

  • віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були звільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням чи ліквідацією підприємства, установи, організації або скороченням чисельності (штату);
  • які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), у т. ч. випускники загальноосвітніх шкіл, у разі їх відмови від продовження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру;
  • які відмовилися від двох пропозицій відповідної роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, що шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на 3 місяці з наступною перереєстрацією;
  • які мають пенсію відповідно до законодавства України. Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення", громадянам, визначеним у встановленому порядку безробітними, виплачується допомога по безробіттю та матеріальна допомога членам їхніх сімей (з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей), які перебувають на їх утриманні.

Громадяни, визнані безробітними, мають також право на отримання безвідсоткової позики для зайняття підприємницькою діяльністю.

Причинами безробіття в Україні є:

  • структурні зрушення в економіці, за яких впровадження нових технологій, устаткування призводить до скорочення зайвої робочої сили;
  • економічний спад чи депресія, що змушують роботодавців знижувати потреби у всіх ресурсах, у тому числі й трудових;
  • політика уряду і профспілок у сфері оплати праці та підвищення мінімального розміру заробітної плати, що призводить до збільшення витрат виробництва і зниження попиту на робочу силу;
  • сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки;
  • зміни в демографічній структурі населення, особливо збільшення чисельності населення в працездатному віці, що призводить до підвищення попиту на працю і зростання імовірності безробіття.

Рівень безробіття визначається через коефіцієнт безробіття КБез:

де Б (— чисельність безробітних на 1-у дату;

РЄ ак —чисельність економічно активного населення на 1-у дату.

На 1 лютого 2002 р. рівень офіційного безробіття в Україні складають 3,75% від усього працездатного населення (2,1 млн. чол.).

Якщо в чисельнику стоїть загальне число безробітних, тобто тих, хто на момент обстеження протягом тижня не мав роботи (доходного заняття), але шукав її, то коефіцієнт безробіття визначається за методологією Міжнародної організації праці, а якщо в чисельнику стоїть чисельність офіційно зареєстрованих безробітних, то визначається коефіцієнт офіційно зареєстрованого безробіття.

У ринковій економіці безробіття відбиває економічну доцільність використання трудових ресурсів. Можливість його регулювання залежить від наукового обґрунтування теорії, що розкриває його суть, структуру видів і форм. У науковій літературі немає чіткості у визначенні форм і видів безробіття, а в класифікаціях, які були запропоновані, ці поняття ототожнюють.

Однак Т. І. Богдановою доводиться, що класифікаційною ознакою різних видів безробіття є соціально-економічні причини, що його викликають. За причинами виникнення виділяються такі види безробіття: структурне, економічне, фрикційне, сезонне, залишкове, імпортоване, інституційне. У кожному з них можна виділити й інші різновиди, що об'єднуються однією причиною їх виникнення.

Кожен вид безробіття може набувати різних форм. До системи формуючих критеріїв форм безробіття пропонується відносити тривалість, волевиявлення незайнятого громадянина, можливість до вивчення, повторність, обсяг безробіття. Традиційний структурний критерій, за яким зараз розглядають види безробіття, характеризує склад громадян, які шукають роботу, тобто безробітних, а не види безробіття.

Розроблену класифікацію видів і форм безробіття відображено на схемі.

Чинниками формування безробіття можуть бути такі:

  • нестача сукупного ефективного попиту;
  • негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і її нестабільність, що пов'язана з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;
  • недостатня мобільність робочої сили;
  • структурні зрушення в економіці;
  • дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді, представників національних меншин;
  • демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;
  • сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Однак залежно від економічної ситуації, демографічних змін, соціально-економічних, адміністративно-організаційних та законодавчо-правових елементів механізму державного регулювання зайнятості населення на макроекономічному рівні роль і важливість чинників формування безробіття змінюються і на різних етапах розвитку економіки виникають та "головують" такі види безробіття:

Схема 4 Класифікація видів і форм безробіття.

  • фрикційне (пов'язане з плинністю робочої сили і переходом від одного виду діяльності до іншого);
  • структурне (виникає внаслідок професійної невідповідності, географічної віддаленості місця роботи, недостатньої професійної підготовки тощо). Структурне безробіття відрізняється від фрикційного тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані в інших. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер;
  • технологічне (витіснення працівників внаслідок впровадження нової, як правило, автоматизованої техніки й технології);
  • сезонне (працевлаштування протягом певного періоду, як правило, в сільському господарстві);
  • конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії та зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих;
  • циклічне— це є вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язане з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття сягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливанням циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття потерпають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення;
  • інституційне безробіття — породжується правовими нормами, що впливають на важливі елементи ринку праці, на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці, а високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівняними із сумами виплат за соціальними програмами, що також знижує пропозицію робочої сили).

На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття. Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних: бідних, бродяг, безпритульних та ін.

Хронічне безробіття пов'язане з відставанням інвестицій від темпів зростання чисельності найманих працівників, а воно, у свою чергу, пов'язане з технологічним безробіттям, що залежить від переходу до нової техніки і технології, з механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікацій. Певною мірою воно пов'язане з конверсійним безробіттям, що спричиняється скороченням чисельності армії та зайнятих в галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть значно коливатися.

Іноді в літературі зустрічається поняття "ефект гистерезиса" — це є стан безробіття, коли досягнуто його достатньо високий рівень, і воно може значною мірою самовідтворюватися і утримуватися на цьому рівні.

У країнах Європейської Спільноти щорічні втрати від безробіття становлять понад 200 млн. євро. У країнах, що розвиваються, є понад 800 млн. безробітних. У 1999 р. з приблизно 3 млрд. працездатного населення планети повністю безробітними були 150 млн. осіб, частково безробітними — 900 млн. В Україні в 1999 р. налічувалося понад 1,5 млн. безробітних, а приховане безробіття (вимушені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становило приблизно 40% сукупної робочої сили.

Нині в умовах поступового розвитку економіки України, ситуація деяким чином змінилася. Мовою цифр це виглядає так: станом на 1 лютого 2002 p., відповідно до статистичної звітності підприємств, установ та організацій, потреба у працівниках становила 104,9 тис. осіб, що майже на половину більше, ніж у відповідний період минулого року. Навантаження на одне вільне місце становило 7 осіб проти 17 (станом на 1 лютого 2001 р. та 1 листопада 2002 р.).

Незважаючи на обмежену кількість вільних робочих місць, кількість людей, що отримали роботу за сприяння служби зайнятості у січні 2002 р. (порівняно з січнем минулого), зросла майже на третину і становила 48,9 тис. осіб. На 1 листопада 2002 р. рівень зареєстрованого безробіття становив 3,6% населення працездатного віку проти 4,2% аналогічного періоду попереднього року.

Економіка може бути ефективною і за наявності деякого добровільного безробіття. На рис. 2 добровільне безробіття показане відрізком між точкою рівноваги Е та рівнем запропонованої на ринку праці робочої сили. Якщо попит на робочу силу зросте, то ставка заробітної плати також збільшиться (крива попиту зсунеться вправо). Добровільне безробіття також скоротиться, тому що ставка заробітної плати збільшиться.

Рівень безробіття в Україні, крім поточного стану ділової активності, визначається природним рівнем безробіття, за якого в довготерміновому періоді кількість людей, які залишають роботу, дорівнює кількості, які її знаходять, тобто безробіття виникає при збалансованості ринку робочої сили.

Природний рівень безробіття — це рівень наявності безробітних, при якому ефективно зростає виробництво, зберігається економічна стабільність та є незначним рівень інфляції. До природного безробіття відносять інституційне та фрикційне безробіття і в якійсь мірі відносять структурне безробіття.

Умовні позначення:

DDl — попит на робочу силу,

SSl— пропозиція на робочу силу.

W в точці Е — ставка заробітної плати, що задовольняє продавців та покупців робочої сили (ціна робочої сили).

W— ставка заробітної плати.

Рис 2. Добровільне безробіття.

Якщо кількість шукаючих роботу перевищує наявні вакансії, виходить, що ринок робочої сили не є збалансованим; при цьому спостерігається дефіцит сукупного попиту і циклічне безробіття. З іншого боку, при надлишковому сукупному попиті відчувається "нестача" робочої сили, тобто кількість вільних робочих місць перевищує кількість робітників, які шукають роботу. У такій ситуації фактичний рівень безробіття нижче природного рівня.

У різних країнах природний рівень безробіття є різним і залежить від демографічних характеристик нації та особливостей соціальної політики держави. В європейських країнах він є більшим та дорівнює близько 10% у Франції та Німеччині, приблизно 8% — у Великобританії. У США природний рівень складає — 4-5%.

Для України вірно оцінити природний рівень безробіття складно насамперед тому, що не існує даних щодо безробітних за великий проміжок часу, особливо під час зростання економіки. Проте політика держави спрямована на його скорочення і націлена на подолання безробіття взагалі.

Це важливо тому, що у ситуації, коли фактичний рівень безробіття перевищує його природний рівень на 1%, починає діяти закон Артура Оукена, відповідно до якого перевищення природного рівня безробіття на 1% викликає спад обсягу виробництва приблизно на 2-2,5%.

Безробітні мають право на отримання матеріальних виплат у вигляді допомоги по безробіттю.

Підставою для виплати допомоги у разі безробіття в розвинутих країнах світу є:

  • обов'язковість реєстрації безробітного на біржі праці,
  • активний пошук роботи в останній період,
  • певний період працевлаштування до отримання статусу безробітного (це вагома перешкода для зарахування до категорії безробітних тих, хто вперше намагається влаштуватися на роботу),
  • звільнення підприємцем (а не добровільне),
  • готовність стати до роботи за пропозицією біржі праці (бюро зайнятості та інших структур),
  • відсутність інших доходів.

Законодавством встановлено період перебування в статусі безробітного, після закінчення якого величина виплат скорочується (що змушує безробітного шукати нове місце роботи). Допомога у разі безробіття є найтривалішою в Голландії (38 місяців), у Данії та Франції (ЗО місяців), а найкоротшою — у США (26 тижнів). Найбільші розміри такої допомоги у Швеції (90% від заробітної плати), у Швейцарії та Голландії (70%), у Данії (64%); найменші — в Італії (15%), Великобританії (16%), Ірландії (29%), США (50%).

В Україні середній розмір допомоги по безробіттю у 2000 р. складав приблизно 13,5%, а у 2001 р. — приблизно 16% від заробітної плати.

Однак допомога по безробіттю — це є пасивна форма участі держави на ринку праці. Для активізації та скорочення чисельності безробіття необхідно, щоб кожний регіон (місто) мав свою технологічну схему вирішення проблем зайнятості безробітних. Прикладом може бути така схема.

Схема 5. Технологічна схема вирішення проблем зайнятості безробітних.

Крім вказаних у схемі напрямів активної політики зайнятості, до них також відносяться:

  • сприяння та створення умов для розвитку та структурно-технологічної перебудови суспільного виробництва;
  • створення ефективної державної служби зайнятості, що повинна проводити аналіз та прогноз попиту і пропозиції робочої сили, здійснювати профорієнтаційну діяльність, організовувати професійну підготовку та перепідготовку, підвищення кваліфікації, оплачуючи їх вартість; проводити облік вільних робочих місць, вакантних посад та незайнятих громадян, які бажають працювати, а також виконувати чимало інших функцій;
  • створення умов для організації та розвитку малого і середнього бізнесу;
  • сприяння створенню нових підприємств;
  • надання безробітним безвідсоткової позики для організації підприємницької діяльності та індивідуальної трудової діяльності;
  • сприяння територіальній та галузевій мобільності;
  • організація громадських робіт;
  • створення нових робочих місць, що відповідають умовам та вимогам охорони праці;
  • закриття старих, неефективних робочих місць;
  • резервування робочих місць для тих, хто не є конкурентоспроможним на ринку праці, але може працювати.

Отже, під активним регулюванням зайнятості розуміються попереджувальні заходи держави щодо ефективного впливу на рівень зайнятості через збалансованість попиту і пропозиції. Така політика обумовлює високопродуктивну і вільно обрану зайнятість, що тісно пов'язана з державним регулюванням у сфері зайнятості.

Пасивна політика спрямована, головним чином, на розв'язання проблем стосовно незайнятого населення — це є організація системи допомоги безробітним і членам їх сімей, заходи обмеження пропозиції, а також загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття та виплати одноразової матеріальної допомоги.

Нині Україна стоїть перед необхідністю формування політики зайнятості, що враховувала би створення мотиваційних механізмів високоефективної праці та забезпечення соціального захисту населення у сфері зайнятості при втраті робочих місць.

У другій половині 80-х років XX ст. була визначена і отримала офіційне схвалення концепція ефективної зайнятості, тобто не всезагальна, а соціально орієнтована зайнятість з такими основними компонентами:

  • скорочення (ліквідація в майбутньому) тяжкої, примітивної, некваліфікованої праці;
  • стимулювання гнучких форм зайнятості, що дає можливість забезпечити роботою всіх бажаючих працювати, наскільки вони того бажають;
  • формування соціального партнерства працюючих за наймом з адміністрацією, що передбачає можливість ведення переговорів щодо умов і оплати праці;
  • свобода вибору місця роботи з урахуванням форми власності (державне, приватне, кооперативне, колективне, спільне підприємства і т. д.);
  • зміцнення зв'язку оплати праці з кінцевим результатом, ліквідація принципу оплати за вихід, за робоче місце;
  • визнання суспільно корисної праці в сім'ї;
  • введення мінімуму і ліквідація максимуму заробітної плати.

Світовий досвід умовно поділяє організацію ефективної зайнятості на два типи — американський та шведський. Система зайнятості у США націлює на активний пошук роботи. При цьому можна розраховувати на отримання необхідної інформації (наприклад, на місцевому, регіональному, національному рівнях країни це є електронні банки робочих місць), консультаційну допомогу, гарантовану сплату допомоги за рахунок коштів підприємців. У результаті у всіх професійних групах 40% безробітних знаходять роботу протягом місяця. Ця система, включаючи монополію державної служби, що сприяє найму, дає широкі можливості для вибору роду занять.

Система зайнятості у Швеції спирається на активну державну політику на ринку праці та має на меті повну ліквідацію безробіття. Вона передбачає загальнонаціональну систему заходів щодо створення нових робочих місць, а також загальний облік вакансій, професійну підготовку та перекваліфікацію вивільнених робітників. Висока зайнятість у Швеції є результатом вдалого поєднання ефективної взаємодії конкурентного механізму ринкової економіки і активного державного регулювання у сфері зайнятості.

Досвід Швеції чи США або іншої розвинутої країни не можна автоматично перенести в Україну з її кризовою економікою та обмеженими бюджетними можливостями. Ситуація на ринку праці в Україні потребує відмови від застосування пасивного варіанта політики зайнятості (сплата високої грошової допомоги по безробіттю на тривалий час) та переорієнтації її на активні заходи, що стимулюють прискорений пошук праці або ж набуття нової професії.

Для пом'якшення негативних соціальних наслідків ринкової економіки необхідно перейти до такої моделі управління зайнятістю, що поєднувала б як елементи ефективного використання трудового потенціалу, так і механізми соціального захисту населення. Основні шляхи забезпечення ефективної зайнятості населення можна представити у такий спосіб:

Схема 6. Принципова схема формування ефективності зайнятості населення в умовах ринку праці.

Досягненню ефективної зайнятості населення значною мірою сприяє розробка і виконання програм зайнятості населення, що формується як на місцевому, так і державному рівнях.

Законом України від 7 березня 2002 р. № 3076-ІП Президентом України затверджено Державну програму зайнятості населення на 2001-2004 роки. Програма є механізмом реалізації державної стратегії сприяння зайнятості населення в Україні на період до 2005 року.

Мета Програми — забезпечення проведення державної політики зайнятості населення, запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки, створення додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і нездатні з незалежних від них причин на рівних конкурувати на ринку праці, а також щодо соціального захисту безробітних шляхом реалізації законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та "Про зайнятість населення".

Державна програма зайнятості населення на 2001-2004 роки складається із семи розділів:

  • Загальні положення;
  • Зайнятість населення у 1997-2000 роках;
  • Основні напрями державної політики зайнятості на період до 2005 p.;
  • Формування трудових ресурсів на період до 2005 p.;
  • Перспективи зайнятості населення на період до 2005 p.;
  • Соціальний захист безробітних;
  • Механізм реалізації Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки.

Виконання Державної програми дозволить значною мірою поліпшити ситуацію на ринку праці та створить умови для досягнення ефективної зайнятості.

Схема 7. Основні шляхи забезпечення ефективної зайнятості населення.

Література

  1. Закон України "Про зайнятість населення" // Закони України. — К.. Ін-т законодавства, 1996. — Т. 1. — С. 252-268.
  2. Рекомендації щодо визначення заробітної плати працюючих залежно від особистого внеску працівника в кінцеві результати роботи підприємства. Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31 березня 1999 р. № 44.
  3. Про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються. Конвенція МОП від 3 червня 1970 р. № 131.
  4. Про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів. Конвенція МОП від 23 червня 1975 р. № 142.
  5. Про сприяння зайнятості І захист від безробіття. Конвенція МОП від 21 червня 1988р. №168.
  6. Інструкція зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України. Наказ Мінстату України від 7 липня 1995 р. № 171 за погодженням з Мінекономіки України, Мінпраці України, Мінфіном України. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 серпня 1995р. №287/823.
  7. Інструкція по визначенню вартості робочої сили. Наказ Міністерства статистики України від 29 травня 1997 р. № 131. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 липня 1997 р. № 258/2062.
  8. Абрамов В Μ, Данюк В Μ, Гриценко А М, Колот А М, Чернов В I Нормування праці. — К.. ВІПОЛ, 1995.
  9. Аведян Л Й Управління людськими ресурсами на підприємстві. Авто-реф. дис. к. е. н. — Харків, 2000.
  10. Адамчук В В, Ромашов О В, Сорокина Μ Ε Экономика и социология труда. — М.. ЮНИТИ, 2000.


29.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!