Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Робоча сила: структура та вартість. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Робоча сила: структура та вартість. Реферат

У міжнародній практиці існує загальне визначення поняття вартості робочої сили. Згідно з резолюцією, прийнятою Міжнародною конференцією зі статистики праці (червень, 1985 p.), вартість робочої сили — це є розмір фактичних видатків наймача на утримання робочої сили

Поняття фактичної вартості робочої сили значно ширше за поняття заробітної плати і містить оплату праці за виконану роботу; витрати за оплату невідпрацьованого часу, що підлягає оплаті згідно з чинним законодавством; винагороди та допомоги; а також податки та відрахування, що розглядаються як витрати на робочу силу. Статті витрат на утримання робочої сили докладно перелічені в розділі II Інструкції "Класифікація витрат на робочу силу", яка була затверджена наказом Міністерства статистики України від 29 травня 1997р. №131.

Вартість робочої сили визначається в грошовому виразі та відображається в грошових знаках держави, тобто в національній валюті України — гривнях. У разі видачі продукції в рахунок заробітної плати, у відповідні статті витрат на утримання робочої сили її вартість включається за відпускними цінами, тобто за цінами реалізації працівникам.

Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюються на рівні, що узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні для відтворення робочої сили.

Класифікація витрат на робочу силу здійснюється за такими складовими групами:

  • пряма оплата;
  • оплата за невідпрацьований час;
  • премії та регулярні виплати;
  • заробітна плата в натуральній формі, пільги, послуги, допомоги в натуральній і грошовій формах;
  • витрати підприємств на оплату житла працівників;
  • витрати підприємств на соціальне забезпечення працівників;
  • витрати на професійне навчання;
  • витрати на утримання громадських служб;
  • витрати на робочу силу, що не віднесені до інших груп;
  • податки, що відносяться до витрат на робочу силу.

Витрати, що відображені в пунктах 1-4, за визначенням Міжнародної організації праці, є "прямими витратами на робочу силу", витрати пунктів 5-10 відносяться до "непрямих витрат на робочу силу".

Розкриємо зміст декількох груп. Так до прямої оплати включаються :

  • заробітна плата, нарахована за виконану роботу (відпрацьований час) за відрядними розцінками, тарифними ставками, посадовими окладами незалежно від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;
  • надбавки та доплати до тарифних ставок і посадових окладів у фактичних розмірах, незалежно від того, виплачуються ці надбавки у розмірах, передбачених чинним законодавством, чи у розмірах, встановлених колективним договором;
  • винагороди (відсоткові надбавки) за вислугу років та стаж роботи;
  • премії робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів;
  • оплата праці працівників за виконання робіт згідно з договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду та інші витрати.

До оплати за невідпрацьований час включаються оплата в повному обсязі щорічних і додаткових відпусток; оплата додатково наданих (понад тривалість передбачених законодавством) за рішенням трудового колективу відпусток; суми, виплачені підприємствами випускникам професійно-технічних навчальних закладів та молодим спеціалістам, які закінчили вищі навчальні заклади за час відпустки, що передує початку роботи, та інше.

До премій та нерегулярних виплат включаються премії, що виплачуються у встановленому порядку за спеціальними системами преміювання; премії за сприяння винахідництву та раціоналізаторству, за створення, освоєння та впровадження нової техніки, за введення в дію в строк і достроково виробничих потужностей і об'єктів будівництва, за своєчасне постачання продукції на експорт тощо; одноразові заохочення (наприклад, окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, заохочень до ювілейних та пам'ятних дат); винагороди за підсумками роботи за рік.

До заробітної плати в натуральній формі, пільг, послуг, допомоги в натуральній і грошовій формах включаються вартість продукції, що видається в порядку нормальної оплати працівникам; вартість безкоштовно наданих працівникам окремих галузей народного господарства (відповідно до законодавства) комунальних послуг, продуктів харчування; вартість безкоштовно наданих предметів (включаючи формений одяг, обмундирування), що залишаються в особистому постійному користуванні працівників, або сума пільг у зв'язку з продажем їх за зниженими цінами.

Для детальнішого вивчення питання відносно складових вартості робочої сили слід звернутися до Інструкції з визначення цього показника.

Джерелами інформації для розрахунку вартості робочої сили є первинна документація з обліку особового складу працівників підприємств, використання робочого часу, обліку виробітку та заробітної плати, розрахунків з робітниками і службовцями щодо заробітної плати, обліку касових операцій тощо.

Збір даних для визначення фактичної вартості робочої сили здійснюється шляхом проведення спеціальних вибіркових обстежень (обліків) через заповнення затверджених Міністерством статистики України бланків обстеження.

Основою для формування вибіркової сукупності є Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць.

Одиницею обстеження (обліку) є підприємство (установа, організація).

Відповідно до Закону України "Про державну статистику", підприємства (установи, організації), що включені до вибіркової сукупності, подають дані, необхідні для проведення державного статистичного спостереження.

Періодом обстеження є календарний рік, що обумовлено необхідністю отримання даних про видатки на утримання робочої сили. Обстеження здійснюються нерегулярно (тобто епізодично протягом року або навіть одноразово).

На величину вартості робочої сили впливають певні чинники, що діють різноспрямовано. До чинників, що збільшують вартість робочої сили, належать такі:

  • розширення потреб населення у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства і зростання доходів населення;
  • збільшення витрат на житло та транспортних витрат;
  • підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних і моральних сил.

Зниження вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, зумовлюється підвищенням продуктивності праці і позитивно впливає на зниження вартості робочої сили. Динаміка вартості робочої сили свідчить про те, що структура витрат на робочу силу постійно коливається.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що вартість робочої сили має тенденцію до зростання. Це пояснюється тим, що темпи зростання вартості робочої сили через включення до неї маси вартостей нових товарів та послуг є значно більшими, ніж темпи зниження її внаслідок зменшення вартості предметів споживання під впливом підвищення продуктивності праці.

Слід зазначити, якщо вартість робочої сили — це є кількісний бік товару і містить затрати на неї (праці, капіталу, фізичних і духовних сил людини, її знання, досвіду і майстерності у процесі відтворення матеріальних благ), то ціна робочої сили — це є грошова форма вартості. В основі ціни міститься вартість товару робоча сила, яка може коливатися під впливом співвідношення попиту та пропозиції на неї, що відображає ринкові відносини між покупцем робочої сили та продавцем — власником робочої сили.

Якщо звернутися до класичного визначення ціни робочої сили, то вона являє собою ціну засобів існування, необхідних для самого працівника і утримання його сім'ї. Ціна робочої сили, як і усякого іншого товару, коливається залежно від попиту та пропозиції.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами ключовою проблемою для встановлення відповідного рівня ціни робочої сили є визначення на державному рівні науково обґрунтованих і соціальне придатних абсолютних розмірів та співвідношень між максимальними розмірами оплати праці, мінімальною заробітною платою, мінімальною пенсією, соціальною допомогою та іншими компенсаційними виплатами.

Згідно з міжнародним правом, ці співвідношення встановлюються на основі прожиткового мінімуму, на розмір якого держава орієнтується при визначенні мінімального рівня оплати праці (як соціальної норми).

Розмір прожиткового мінімуму являє собою показник споживання людиною найважливіших матеріальних благ та послуг на мінімальному рівні, що розрахований виходячи з мінімальних норм споживання найуживаніших продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, а також містить всі витрати на податки та інші обов'язкові платежі. На 2003 рік його середній розмір складав 336 грн.

Прожитковий мінімум — це є мінімальна кількість життєвих благ, що необхідна для підтримки життєдіяльності працівника та задоволення основних потреб людини і відновлення його робочої сили. Він визначає нижню межу суспільне необхідного рівня життя за певних умов розвитку суспільства (динамічна соціально-економічна категорія).

Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку являють собою інструменти соціальної політики.

Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення; для обґрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм на рівні регіону (підприємства).

При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:

  • фізіологічний мінімум — вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів;
  • соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) — мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це є вартість товарів та послуг, що суспільство визначає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.

Основними чинниками, що впливають на рівень прожиткового мінімуму, є ціни на споживчі товари та послуги, рівень інфляції та відповідно індекс купівельної спроможності населення.

Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача, який являє собою вартість стандартного набору товарів і послуг масового вжитку середнього споживача в конкретній країні та в певний час.

Набір продуктів харчування прожиткового мінімуму містить продовольчі товари, об'єднані в такі укрупнені групи:

  • хлібопродукти;
  • картопля;
  • овочі;
  • фрукти і ягоди;
  • м'ясопродукти;
  • молокопродукти;
  • рибопродукти;
  • яйця;
  • цукор, кондитерські вироби;
  • маргарин.

Цей набір розрахований на основі мінімальних розмірів споживання продуктів харчування для різних категорій населення, розроблених Науково-дослідним інститутом харчування МОЗ України на основі норм фізіологічних потреб у харчових продуктах дорослого населення країни і рекомендацій щодо потреби людини в енергії та білках; відомостей про хімічний склад основних продуктів харчування і витрат речовин у процесі виготовлення продукції.

Витрати на оплату житлово-комунальних послуг визначаються на основі норм загальної площі житла і нормативів споживання основних видів комунальних послуг (вода, тепло, газ, каналізація, електроенергія, радіо, телефон, телеантена) на одну людину.

Визначення частки витрат прожиткового мінімуму, що використовуються на придбання непродовольчих товарів, послуг (без урахування житлово-комунальних), виплату податків та інших обов'язкових платежів, ґрунтується на використанні фактичного співвідношення між цими витратами й витратами на харчування, яке склалося в базовому періоді (за матеріалами бюджетних обстежень).

Найважливішим абсолютно-вартісним індикатором оцінки життєвого рівня населення є мінімальний споживчий бюджет (МСБ). Відповідно до Закону УРСР "Про мінімальний споживчий бюджет" (1991 p.), цей показник розраховувався в середньому на душу населення (для всіх основних соціально-демографічних груп населення і на одного члена сім'ї з чотирьох осіб) на базі споживчих кошиків, визначених для 13 статевовікових груп, до складу яких входило близько 300 видів продовольчих, непродовольчих товарів та послуг.

При цьому слід чітко відрізняти мінімальне споживання на нормативно достатньому рівні МСБ від соціальне допустимого мінімуму споживання на рівні прожиткового мінімуму. Ці вартісні показники за своїм економічним змістом характеризують абсолютно різний стан малозабезпеченості.

Нормативи споживання життєвих благ, закладені у розрахунок вартості споживчих кошиків МСБ, визначаються з об'єктивних, мінімально необхідних матеріальних та духовних потреб, що забезпечують нормальне (просте) відтворення людини як члена соціуму, враховуючи її конкретну статевовікову характеристику.

Тобто диференційовано визначаються конкретні обсяги споживання продовольчих, непродовольчих товарів та послуг, що є мінімально достатніми: або для забезпечення рівня простого відтворення життя і робочої сили працездатної людини; або для підтримки життя людини похилого віку на належному соціально-економічному рівні; або для створення раціональних умов для забезпечення повноцінного фізіологічного і розумового розвитку дитини чи підлітка (у цьому випадку мають враховуватися економічні умови розширеного відтворення зазначеного контингенту населення).

У той же час величина вартості МСБ дозволяє надійно визначити межу переходу середнього рівня забезпеченості до стану малозабезпеченості. Тобто бідність починається нижче тієї межі задоволення особистих реальних потреб, коли людина змушена жити за умов зростаючого недоспоживання найнеобхідніших життєвих благ та послуг відносно свого нормативно визначеного та мінімально достатнього споживчого кошика.

Об'єктивна оцінка показників, що характеризують стан малозабезпеченості та її глибину, дає можливість визначити вартісні показники, що характеризують середній рівень життя, та показники, які визначають стан високої та надвисокої матеріальної забезпеченості.

Особливо важливе значення МСБ полягає у можливості його використання як універсального масштабу, застосовуючи який можна провести оцінку вартісних критеріїв диференціації населення за рівнем реальних доходів і споживання, що відображає схема:

Наведена схема дозволяє на основі співставлення величини надходження поточних сукупних доходів сім'ї (особи) визначити основні параметри розмежування рівнів стану матеріального забезпечення і за цією ознакою провести чітке ранжирування населення країни за групами, що мають найхарактерніші рівні поточного споживання. Схема найбільш повно враховує основні рівні та зони стану забезпеченості особи (сім'ї). Вона за допомогою МСБ чітко визначає вартісні параметри, що мають бути покладені в основу розмежування тієї чи іншої якісно відмінної зони споживання або тих зон, що характеризують глибину стану недоспоживання маргінальних верств населення.

Якісні рівні споживання та відповідні їм вартісні межі переходу стану матеріальної забезпеченості визначаються у схемі співвідношеннями величини середньодушового сукупного місячного доходу (що є основним потенційним джерелом забезпечення відповідного життєвого рівня сім'ї чи особи) до величини вартості МСБ, визначеної на конкретний проміжок часу, виходячи з індексу зростання вартості життя населення країни.

У Посланні Президента України до Верховної Ради відзначається, що у ході трансформаційних процесів в Україні сформувалися 4 групи населення:

  • бідні — особи, сукупні витрати яких у розрахунку на умовно дорослого є нижчими від 75% медіанного рівня, тобто, за даними трьох кварталів 2001 p., — менше 172 грн. на місяць, становлять 27,8% населення України. До складу бідних входять злиденні (витрати в розрахунку на умовно дорослого менші від 60% медіанного рівня, тобто, за даними 9 місяців 2001 p., не перевищували 137 грн. на місяць) — 15,1% населення. До решти бідних можна віднести низькодоходні групи з витратами в розрахунку на умовно дорослого більше 60% та менше від 75% медіанного рівня, а отже в межах 137-172 грн. на місяць — 12,7% населення у 2001 p.;
  • потенційно середньодоходні — особи, рівень доходів яких перевищує межу бідності, але є недостатнім для віднесення до середнього класу (витрати в розрахунку на умовно дорослого — від 172 до 335 грн. на місяць протягом трьох кварталів 2001 p.). Ці люди фактично балансують між бідністю та добробутом, тому залежно від спрямованості та ефективності державної політики і результативності власних зусиль можуть у майбутньому перейти або до середнього класу, або до бідних. Відповідно саме цей прошарок населення потребує особливої уваги в політиці створення середнього класу та подолання масштабної бідності. У 2001 р. до цієї групи належало 48,4% населення;
  • середньодоходні — особи, рівень витрат яких у розрахунку на умовно дорослого був у межах від 335 до 643 грн. на місяць протягом трьох кварталів 2001 р. Середньодоходний прошарок населення може розглядатися як соціальна база майбутнього середнього класу, оскільки проміжне становище між верхівкою та низом є однією з якісних характеристик середнього класу в економічно розвинених суспільствах Європи. До цієї групи у 2001 р. належало 20,8% населення;
  • заможні — особи, рівень витрат яких у розрахунку на умовно дорослого протягом трьох кварталів 2001 р. перевищував 643 грн. на місяць; їх у 2001 р. було лише 3% усього населення.

Зростання доходів населення у 2001 р. супроводжувалося легітимізацією частини незареєстрованих прибутків та поглибленням економічної нерівності з подальшою концентрацією ресурсів у колі нечисленної групи людей. Зазначені процеси не сприяли позитивним змінам в економічній структурі українського суспільства, зокрема прискореному становленню середнього класу.

Література

  1. Баланда А. Л. Неформальна зайнятість (методологія І методика дослідження). Автореф. дис. к. е. н. — К., 1999.
  2. Бесєдін В. Φ. Прогнозування І розробка програм. Метод, реком. — К., 2000.
  3. Богданова Т. .І Організаційно-економічні аспекти формування структурних трудових ресурсів. Автореф. дис. к. е. н. — Хмельницьк, 1998.
  4. Економіка праці. Посібник. —Львів, 1999.
  5. Журавлев Π. В., Карташов С. А., Маусов Н. К., Одегов Ю. Г. Персонал, словарь понятий и определений. — М.. Экзамен, 1999.
  6. Завелъский М. Г. Экономика и социология труда. Курс лекций. — М., 1998.
  7. Заяцъ Т. А. Регіональне відтворення робочої сили (методологія І практика регулювання). Автореф. дис. к. е. н. — К., 1997.
  8. Казановський А. В., Колот А. М. Соціальне партнерство на ринку праці. — Краматорськ. Нац. центр продуктивності, 1995.
  9. Киреев В. И. Международная экономика. — М.. ИНФРА-М, 2000.
  10. Колот А. М. Оплата праці на підприємстві, організація та вдосконалення. —К.. Праця, 1997.
  11. Лебедев О. Т., Канъковская А. Р., Филиппова Т. Ю. Основы экономики. —СПб.. ИД "МиМ", 1997.


28.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!