Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Інтелектуальний капітал підприємства: поняття та управління. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Інтелектуальний капітал підприємства: поняття та управління. Реферат

Становлення інтелектуальної економіки у країнах Заходу в 90-і роки минулого століття принципово змінило світову господарську кон'юнктуру та привело до того, що Захід досяг незалежності як від поставок сировини, так і від імпорту традиційної індустріальної продукції, домінуючи у виробництві інформаційних ресурсів

Гранично загострилася жорстка конкуренція на ринку масових споживчих товарів. Інші країни (внаслідок відсутності в них переходу на інноваційний тип розвитку), які не мали можливостей використовувати інтелектуальний капітал як найважливіший економічний ресурс, були змушені активніше нарощувати інвестиції в підтримку конкурентоспроможності своїх індустріальних виробництв.

Самозростання інтелектуального капіталу відіграє у становленні нової економіки ту саму роль, що і самозростання матеріально-речовинного капіталу - в індустріальній. Отже, зростання інтелектуального капіталу та ефективність його використання визначають перспективи щодо розвитку економіки тієї чи іншої країни. Сьогодні інтелектуальний капітал набуває значення стратегічного фактора економічного розвитку не тільки в постіндустріальних державах, але й в Україні.

Оскільки концепція інтелектуального капіталу почала формуватися порівняно недавно - наприкінці 90-х років XX ст., то багато прикладних аспектів його використання залишаються не розробленими. Одна з ключових проблем - це розробка системи управління інтелектуальним капіталом на рівні підприємства, її окремі аспекти досліджували такі відомі фахівці, як Т. Стюарт, Л. Єдвінссон, М. Мелоун, Е. Брукінг, А. Козирєв та ін. Однак досі невирішеним залишається головне завдання - формування організаційно-економічного механізму управління таким капіталом, не розкрито і не обґрунтовано концепцію цього механізму.

Формування такого механізму має спиратися, насамперед, на розкриття сутності та структури самого поняття "інтелектуальний капітал".

Одні з перших дослідників у цьому напрямі Л. Едвінссон і М. Мелоун дотримуються досить широкого трактування інтелектуального капіталу, відносячи до нього фактично всі види капіталу, що не піддаються оцінкам, традиційним для ресурсів сучасної корпорації. На підставі досліджень у шведській страховій і фінансовій компанії "Скандія" ці вчені виділили у рамках інтелектуального капіталу "людський капітал" (human capital) і "структурний капітал" (structural capital). Вони підкреслюють, що кожна з цих форм "капіталу" породжена людськими знаннями, і саме їх сукупність визначає приховані джерела цінності, які наділяють компанію нетрадиційно високою ринковою оцінкою. Д. Даффі дає таке визначення: "Інтелектуальний капітал - це сукупні знання, якими володіє організація з особі своїх співробітників, а також у вигляді методологій, патентів, архітектур і взаємозв'язків".

Тут інтелектуальний капітал уже набирає вигляду певної методологічної категорії ("сукупні знання компанії"). Д. Клейн і Л. Прусак визначають інтелектуальний капітал як "інтелектуальний матеріал, формалізований і зафіксований, що використовується для виробництва більш цінного майна". Б. Леонтьєв підходить до визначення інтелектуального капіталу через розкриття його структури трохи ширше. Під інтелектуальним капіталом того чи іншого суб'єкта він розуміє "сукупність наявних у нього законних прав на результати його творчої діяльності, його природних і набутих інтелектуальних здібностей і навичок, а також нагромаджені ним бази знань і корисних відносин з іншими суб'єктами".

Тут ми маємо більш конкретизований перелік елементів інтелектуального капіталу, ніж, скажімо, у Едвінссона і Мелоуна, Клейна і Прусака, однак він має ті самі недоліки, що і в них. Є. Брукінг визначає інтелектуальний капітал як "термін для позначення нематеріальних активів, без яких компанія не може тепер існувати".

Виділяють такі типи інтелектуального капіталу:

  • персоніфікований,
  • техніко-технологічний,
  • інфраструктурний,
  • клієнтський,
  • марочний.

Кожний з них містить відповідні види інтелектуального капіталу.

Персоніфікований:

  • пов'язані з роботою знання та вміння,
  • творчі здібності,
  • освіта,
  • професійна кваліфікація,
  • лояльність,
  • ціннісні настанови персоналу,
  • психометричні характеристики.

Техніко-технологічний: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, патенти, виробничі секрети ("ноу-хау"), оригінальне програмне забезпечення, права на дизайн.

Інфраструктурний:

  • інформаційні технології,
  • бази даних,
  • організаційна структура,
  • філософія управління,
  • корпоративна культура,
  • ділове співробітництво.

Клієнтський:

  • відносини з покупцями,
  • контракти,
  • портфель замовлень,
  • франшизи,
  • ліцензійні угоди.

Марочний:

  • торгові марки,
  • товарні знаки,
  • корпоративна марка (ім'я),
  • марки обслуговування.

Кожний тип інтелектуального капіталу несе певні функції та передбачає свою специфіку управління. Відповідно, при формуванні організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом цю специфіку необхідно враховувати з метою якнайефективнішої реалізації таким капіталом своїх функцій.

Що концептуально повинен включати власне "організаційно-економічний механізм управління"? Стосовно до різних економічних об'єктів це поняття досить часто зустрічається у сучасній науковій економічній літературі. На жаль, поки що загальноприйнятого розгорнутого визначення цього терміна, яке б розкривало його сутність, немає, що викликає певні труднощі при розробці концепції організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства.

Згідно з Ю. Лисенком і П. Єгоровим, "організаційно-економічний механізм - це система формування цілей і стимулів, які дозволяють перетворити у процесі трудової діяльності рух (динаміку) матеріальних і духовних потреб членів суспільства на рух засобів виробництва і його кінцевих результатів, спрямованих на задоволення платоспроможного попиту споживачів". Такого трактування організаційно-економічного механізму дотримується і А. Козаченко.

Як позитивний бік такого визначення організаційно-економічного механізму слід розцінювати те, що в даному випадку він розглядається як система, тобто сукупність елементів, які перебувають у відносинах і зв'язках один з одним, а також утворюють певну цілісність, єдність. Однак, оскільки у статті Ю. Лисенка і П. Єгорова йдеться про організаційно-економічний механізм управління, то пропоноване ними визначення розкриває лише частину механізму управління, розглядаючи його тільки як "систему формування цілей і стимулів".

Тим часом процес управління не обмежується питаннями формування цілей і стимулів: він допускає реалізацію, як мінімум, трьох основних функцій управління - планування, організації та контролю. В даному ж випадку частково розкривається лише перша з них. Крім того, у пропонованому цими авторами формулюванні не дістали відображення і такі найважливіші елементи механізму управління, як його методи і структура.

При цьому Ю. Лисенко і П. Єгоров справедливо зазначають, що "ядром організаційно-економічного механізму є система стимулів, які формують спонукальні мотиви до підвищення ефективності функціонування виробничих систем". У свою чергу, цю систему вони поділяють на дві підсистеми: командно-адміністративних і соціально-економічних стимулів, перші з яких примушують до праці, а другі - викликають у співробітників інтерес до високоякісної праці та ефективної роботи.

Заслуговує на увагу визначення організаційно-економічного механізму управління, запропоноване Г. Астаповою, яка розглядає його як систему елементів організаційного та економічного впливу на управлінський процес. У даному випадку системний підхід до формулювання визначення механізму розкривається і конкретизується за допомогою організаційної та економічної складових. Однак, на нашу думку, їх розгляд виключно як "елементів впливу" на управлінський процес не є методологічно аргументованим. Згідно з таким формулюванням, механізм управління слугує фактором впливу на процес управління. При цьому виникає суперечність у самій суті категорії "організаційно-економічний механізм управління", основою якого виступає управлінський процес як комплекс і послідовність функцій управління, що підкреслює академік М. Чумаченко.

Звернімо увагу на визначення О. Єрьоменко-Григоренко, яке багато в чому збігається з думкою дослідника Б. Іваненка. В інтерпретації першого з авторів "організаційно-економічний механізм управління підприємством являє собою систему технологічного, економічного, організаційного і соціального блоків, які включають до себе їх елементи". Тут взагалі відсутній змістовий бік власне механізму управління. Відбувається ототожнення організаційно-економічного механізму управління з функціональною структурою підприємства або з підприємством як системою названих автором блоків, тобто з об'єктом управління, що, на нашу думку, є неправомірним.

Очевидно, розуміючи недоліки запропонованого формулювання, дослідник дає ще одне визначення організаційно-економічного механізму управління підприємством як "сукупності соціально-економічних і організаційно-економічних відносин. Однак і тепер сама по собі "сукупність відносин" не допускає управління як цілеспрямованої діяльності та, відповідно, механізму управління як засобу здійснення процесу управління.

Більш аргументованої позиції дотримується І. Булєєв, який розглядає організаційно-економічний механізм управління як сукупність форм, методів та інструментів управління. Тут ми вже бачимо відображення процесу управління і засобів його здійснення. Водночас залишається нерозкритим термін "механізм", оскільки сама по собі "сукупність форм, методів та інструментів" не допускає перетворення впливу одних її елементів на необхідну зміну інших.

Очевидно, що неоднозначність і суперечливість формулювань, пропонованих різними дослідниками, вимагають не тільки узагальнення наявних думок, але й додаткового дослідження гносеології самого поняття "організаційно-економічний механізм управління".

Базовим елементом визначення є поняття "механізм". Саме це поняття було запозичено економістами з механіки і в загальному випадку означає систему ланок, які перетворюють рух одних ланок на необхідний рух інших, причому існують вхідна і вихідна ланки.

Так, ґрунтуючись на цій базовій посилці, французький дослідник А. Кульман, говорячи вже про механізм економічний (у макроекономічному аспекті), підкреслює, що його можна визначити як необхідний взаємозв'язок, який виникає між різними економічними явищами. Механізм містить певну послідовність економічних явищ: його складовими елементами одночасно виступають вхідне і вихідне явища, а також весь процес, який відбувається в інтервалах між ними. Дослідник також зауважує, що механізми - це системи взаємозв'язків економічних явищ, які виникають за певних умов під впливом початкового імпульсу.

Отже, "механізм управління" можна розглядати як систему елементів (цілей, функцій, методів, організаційної структури і суб'єктів) та об'єктів управління, в якій відбувається цілеспрямоване перетворення впливу елементів управління на необхідний стан або реакцію об'єктів управління, що має вхідні посилки і результуючу реакцію.

Кожне підприємство на всіх своїх рівнях, у всіх своїх функціональних блоках має механізми управління. Як зазначає Н. Брюховецька, "від переваги акцентів на ті чи інші методи управління механізм управління буде мати свою назву". Далі автор конкретизує: "Економічний механізм включає економічні методи впливу суб'єкта управління на об'єкт управління. Але, крім економічних методів управління, впливу на об'єкт управління, є й інші методи: організаційні, психологічні й ін. ". При цьому дослідник підкреслює, що "на рівні підприємства навіть економічні методи реалізуються через систему організаційно-розпорядницьких форм управління", у такий спосіб обґрунтовуючи правомірність використання поняття "організаційно-економічний механізм управління".

У нашому випадку об'єктом управління є інтелектуальний капітал підприємства, а цілі його використання є, безумовно, економічними. Інакше кажучи, коли йдеться про організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом, економічна складова цього механізму полягатиме не тільки у методах, але й у цілях його функціонування.

Відповідно, організаційна складова наповнюється ширшим змістом як організація досягнення економічних цілей взагалі, а не обмежується організаційними методами управління, тобто вона містить і організаційно-структурні, і соціально-психологічні, і адміністративні аспекти. У процесі взаємодії відбувається взаємопроникнення економічних і організаційних елементів механізму управління. Отже, механізм управління інтелектуальним капіталом має, насамперед, організаційно-економічну природу, що робить гносеологічно і, відповідно, термінологічне вірною назву "організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом".

Таким чином, можна сформулювати визначення: організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом підприємства являє собою систему елементів (цілей, функцій, методів, організаційної структури і суб'єктів) та об'єктів (видів інтелектуального капіталу) управління, в якій відбувається цілеспрямоване перетворення впливу елементів управління на необхідний стан або реакцію інтелектуальних ресурсів, яка має вхідні впливи у формі зовнішніх вимог і результуючу реакцію у вигляді економічного ефекту.

Формування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом як системи управління повинне здійснюватися на науково обґрунтованих принципах, які пред'являються до подібних систем.

Принцип цільової суміщеності допускає створення цілеспрямованої системи управління, в якій усі її елементи складають єдиний механізм, спрямований на вирішення загального завдання. Управління різними видами інтелектуального капіталу здійснюється у такий спосіб, щоб у результаті в необхідний строк було забезпечено максимальну економічну ефективність їх використання.

Принцип безперервності та надійності проявляється у створенні таких організаційно-економічних умов, за яких досягаються стабільність і безперервність ефективного функціонування інтелектуального капіталу. Вирішення цього завдання забезпечується надійністю і погодженістю функціонування керуючої підсистеми, наявністю зворотного зв'язку між усіма структурними елементами цієї підсистеми та об'єктами управління, певними процедурами і конкретними заходами щодо усунення дисфункціональних відхилень.

Принцип планомірності означає, що система управління має бути націлена на вирішення не тільки поточних, але й довгострокових завдань розвитку інтелектуального капіталу. Механізм управління цим капіталом зв'язує у часі функціонування цілого ряду інтелектуальних ресурсів. Інтеграція механізму управління інтелектуальним капіталом із загальним господарським механізмом підприємства, стратегією його розвитку і поточними завданнями є можливою лише за умов стратегічного, тактичного та оперативного планування.

Принцип динамізму допускає, що механізм управління повинен мати високу адаптивність до вимог зовнішнього і внутрішнього середовищ.

Принцип ефективності управління пов'язаний з можливістю використати безліч варіантів досягнення однієї й тієї самої мети, і завдання полягає в тому, щоб вибрати з них найкращий.

Принцип наукової обґрунтованості методів управління виходить з того, що методи, форми і засоби управління інтелектуальним капіталом мають бути науково обґрунтовані та перевірені на практиці.

Головне завдання організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом - забезпечити його ефективне використання і розвиток. Диференціація основної функції, перехід до окремих завдань є найважливішим методологічним питанням. Відповідно, з огляду на головне завдання, призначення організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом повинне полягати у:

  • формуванні системи управління інтелектуальним капіталом підприємства і забезпеченні її адекватності існуючим зовнішнім і внутрішнім умовам діяльності підприємства;
  • забезпеченні ефективного функціонування інтелектуального капіталу;
  • відтворенні інтелектуального капіталу;
  • раціональному використанні всіх видів інтелектуального капіталу;
  • реалізації стимулів, спрямованих на ефективне використання і відтворення
    інтелектуального капіталу;
  • створенні нормативної бази управління інтелектуальним капіталом з метою обґрунтування управлінських рішень, які приймаються;
  • розподілі обов'язків між суб'єктами управління інтелектуальним капіталом.

Організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом як система повинен мати структуру, яка б визначала сталі зв'язки і відносини всередині нього, а також основні напрями управлінських впливів, що забезпечувало б цілісність механізму і його тотожність самому собі. Отже, обґрунтування структури механізму є одним з ключових завдань розробки його загальної концепції.

Як і будь-яка система управління, організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом складається з двох підсистем - керуючої та керованої, які перебувають у діалектичному взаємозв'язку. У даному випадку керована підсистема представлена інтелектуальним капіталом і його функціями. Структура і зміст керуючої системи, яка є основою механізму управління, вимагає детальнішого аналізу й обґрунтування.

Як зазначається у працях провідних спеціалістів у галузі менеджменту П. Друкера, М. Мескона, М. Альберта, Р. Фатхутдінова, Б.Мільнера та ін., вихідними посилками системи управління є цілі, які мають бути актуальними, конкретними, вимірними, стимулюючими і позначеними у часі. У свою чергу, цілі конкретизуються через завдання, які являють собою короткострокові орієнтири. Поставлені завдання вирішуються шляхом виконання відповідних функцій.

Функції управління є основою для формування структури керуючої системи та взаємодії її компонентів, а також визначають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях і етапах управління. Не знаючи цього, визначити резерви і можливості такої діяльності, оцінити її ефективність неможливо.

Поняття "функція" (від латинського Ллікііо - "виконання, здійснення") характеризує діяльність, роботу, зовнішній прояв властивостей якого-небудь об'єкта в даній системі відносин, роль, призначення того чи іншого виконавчого органу (ланки, елемента) будь-якої системи у здійсненні її цілей. У науковій економічній літературі можна зустріти різні точки зору на сутність функцій управління. Результати аналізу думок з даного питання, подані в дисертаційному дослідженні, дозволили зробити таке узагальнення: під функцією управління слід розуміти об'єктивно необхідний вид управлінської діяльності, який є продуктом процесу поділу та спеціалізації праці у сфері управління, виражається у цілеспрямованому впливі суб'єкта на керований об'єкт і органічно зв'язаний з організаційною структурою управління та іншими функціями управління.

Як підкреслює академік М. Г. Чумаченко, відповідно до відомого положення діалектики, зміст і форма будь-якого явища є взаємозалежними та взаємозв'язаними. Тому, якщо зміст управління виробництвом реалізується через функції, а форма управління - через структуру управління, то склад функцій і структура управління є взаємозалежними та взаємозв'язаними.

Таким чином, ще одним найважливішим елементом механізму є організаційна структура управління інтелектуальним капіталом, яка впорядковує процес управління і взаємодію ланок, встановлює підпорядкованість, розподіляє відповідальність.

Функції управління інтелектуальним капіталом реалізуються шляхом застосування відповідних методів управління. Оскільки процес управління інтелектуальним капіталом здійснюється за допомогою інтелектуальної праці, то методи управління нею складають основу для всієї сукупності методів управління таким капіталом.

Можна виділити три основні групи методів управління, що застосовуються як до інтелектуального капіталу, так і до інтелектуальної праці:

  • організаційні,
  • економічні,
  • соціально-психологічні.

Щодо безпосереднього впливу на капітал, то соціально-психологічні методи стосуються тільки персоніфікованого, клієнтського і марочного капіталів.

Організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом повинен передбачати раціональне поєднання відповідних методів управління, яке, у свою чергу, покликане забезпечити ефективну реалізацію функцій інтелектуального капіталу і досягнення поставлених цілей.

Узагальнюючи сказане, можна зазначити, що в цілому структура і зміст керуючої підсистеми представлені цілями, завданнями, функціями, організаційною структурою і методами управління.

Таким чином, концептуальну структуру організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства можна подати у вигляді схеми.

У процесі функціонування організаційно-економічного механізму природним, неминучим і закономірним є виникнення певних організаційно-економічних відносин. Як справедливо зауважує академік Л. І. Абалкін, організаційно-економічні відносини опосередковують зв'язок між продуктивними силами і власністю на засоби виробництва, характеризують стан продуктивних сил та їх економічну організацію. У цьому організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом є елементом виробничих відносин. Отже, найважливішим завданням дослідження особливостей його функціонування є політекономічний аналіз дихотомії інтелектуального капіталу, інтелектуальної праці та інтелектуального продукту.

Організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом об'єднує в єдину систему суб'єкт і об'єкт управління, а також проміжний і кінцевий результати функціонування даного механізму. Ключовим, стратегічним видом інтелектуального капіталу є персоніфікований інтелектуальний капітал, який представлений знаннями та кваліфікацією суб'єктів управління, виступає об'єктом управління і акумулює продукти інтелектуальної праці у вигляді нових знань та інформації. При цьому варто підкреслити, що така праця лежить в основі процесу управління інтелектуальним капіталом.

Отже, організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом є не тільки економічною, але й соціальною системою, що об'єднує в єдиний соціальний організм людей, які володіють і здатністю до інтелектуальної праці, і засобами виробництва у вигляді своїх знань.

Відомо, що класична політична економія вважала серйозним фактором негативного впливу на ефективність функціонування соціально-економічних систем суперечність між безпосереднім виробником і власником засобів виробництва. Навіть ідея "розпорошення* приватної власності на засоби виробництва - у вигляді комуністичної доктрини володіння ними всіма членами суспільства або капіталістичної концепції володіння акціями всіма працівниками корпорації - ситуації не змінює. Як справедливо зазначає В. Іноземців, "ставлення до деяких засобів виробництва як не до чужого не є тотожним ставленню до них як до своїх".

Організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом дозволяє перебороти деструктивний у даному випадку вплив приватної власності. Ми вважаємо це можливим, оскільки персоніфікований інтелектуальний капітал як засіб виробництва є не відчужуваним від його носія і переходить з категорії приватної власності до категорії особистої власності співробітника.

В умовах індустріальної економіки феномен експлуатації проявлявся, насамперед, у привласненні власником засобів виробництва ще й матеріальних благ, створюваних безпосередніми виробниками. Звідси і походить конфлікт, який лежить в основі експлуатації і сутність якого, за К. Марксом, полягає в тому, що безпосередні виробники прагнули привласнити створені ними блага заради задоволення своїх насущних потреб, тоді як власники засобів виробництва прагнули відчуження цих благ на свою користь.

У випадку заміщення матеріально-речовинного капіталу персоніфікованим інтелектуальним феномен відчуження продукту не призводить до формування зазначеної суперечності. Це відбувається, головним чином, тому, що первісний продукт у вигляді знань або інформації є невідчужуваним, а відчужуваними є тільки його "копії". Як зазначає Т. Стюарт, "знання не убувають у міру їх використання, вони є невідчужуваними".

Отже, найважливішою характеристикою організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства в підсистемі управління персоніфікованими інтелектуальними ресурсами є згладжування традиційної політекономічної суперечності між безпосереднім виробником і власником засобів виробництва і результатів праці.

У цілому з дослідження, поданого в цій статті, можна зробити такі висновки:

  • розроблено та обґрунтовано концепцію організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства;
  • сформульовано принципи формування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства і розкрито його призначення;
  • визначено структуру і зміст керуючої та керованої підсистем цього механізму;
  • розкрито дихотомію інтелектуального капіталу, інтелектуальної праці та інтелектуального продукту в процесі функціонування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства, обґрунтовано можливості подолати в даній системі традиційну політекономічну суперечність між безпосереднім виробником і власником засобів виробництва і результатів праці.

Подана концепція організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства створює теоретичну основу для подальшої розробки і обґрунтування критеріїв та методів оцінки ефективності функціонування цього механізму, а також ефективності використання такого капіталу. На практиці використання запропонованої концепції дозволить підвищити ефективність роботи підприємства в цілому.

Література

  1. Економіка підприємства/ Підручник /За загальною редакцією д. ен. проф. Л. Г. Мельника – Суми: ВТД "Університецька книга" 2004.
  2. Економіка підприємства /За загальною редакцією Й. М. Петровича — Київ 2000.
  3. Економіка підприємства / За загальною редакцією С. Ф. Покропивного — Львів:
  4. Видавництво "Магнолія плюс" / Видавець В. М. Піча, 2004.
  5. Управління економічними та соціальними процесами підприємства: Монографія Харків: Вид. ХДЕУ, 2002.
  6. Модели адаптивного управление предприятием / Стасюк В. П.
  7. Управление предприятием /Дж. Обер-Крис — Сирин 1998г. / Перевод с французкого Окуневич Ф. Р., Сизов А. П.
  8. Сутність і зміст організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства / О. Кендюхов / "Економіка України" – 2005 №2 /ст. 33-41.


14.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!