Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Фінансовий стан підприємства та його аналіз. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Фінансовий стан підприємства та його аналіз. Реферат

Аналіз фінансового стану фірми. Оцінка фінансової стійкості фірми. Класифікація типів активів. Поточні зобов'язання. Показники платоспроможності. Рентабельність виробничих фондів

Аналіз фінансового стану фірми

Аналіз фінансових коефіцієнтів та співвідношень дає змогу оцінити загальний фінансовий стан фірми. Такий аналіз допомагає менеджерам та інвесторам визначити, чи не загрожує фірмі банкрутство, а також порівняти її з іншими фірмами галузі або з конкурентами.

Банки використовують його для визначення сум позик, які надаються фірмі.

Менеджери повинні постійно контролювати фінансові операції фірми, проводити аналіз та планування фінансової діяльності, раціонально управляти активами та пасивами фірми з метою забезпечення ефективного використання наявних ресурсів фірми та недопущення банкрутства фірми.

Для оцінки фінансового стану фірми необхідно знати, яким чином формуються її активи: за рахунок власних коштів чи за рахунок зовнішніх зобов'язань. Тому важливою аналітичною характеристикою фірми є її фінансова незалежність від зовнішніх позичкових джерел.

Запас власних коштів — це запас фінансової стійкості фірми при умові, що власні кошти перевищують позичені.

Для оцінки фінансової стійкості фірми використовують певну групу показників, що дає підстави для ґрунтовних висновків. Інформація для порівняння кількох фірм має бути стандартизована.

Існує декілька класифікацій показників фінансової діяльності фірми. Найбільш поширена з них охоплює такі групи показників:

  • показники ліквідності;
  • показники платоспроможності;
  • показники прибутковості;
  • показники ефективності використання активів.

1. група. Показники ліквідності. Характеризують здатність фірми виконувати свої короткострокові (поточні) зобов'язання за рахунок поточних активів. Ліквідність означає ступінь мобільності (або час) перетворення вартості активів фірми в готівкову форму. При складанні балансу використовується правило, за яким активи розміщуються за мірою зростання їх ліквідності. Класифікація типів активів за ступенем ліквідності наведена на рис.

Всі активи фірми з точки зору ліквідності поділяються на фіксовані та поточні. До фіксованих активів належать основні засоби та інші позаоборотні активи (розділ І балансу активів та пасивів), в першу чергу маються на увазі найбільш важколіквідні елементи, такі як нерухоме майно фірми (земля, будівлі, споруди, устаткування, незавершене капітальне будівництво, невстановлене устаткування, транспортні засоби), а також довгострокові фінансові вкладення в акції, облігації, статутні фонди інших підприємств.

Класифікація типів активів. Поточними активами (розділи II та III бухгалтерського балансу) вважаються оборотні активи, які належать до швидколіквідних і поділяються на більш ліквідні активи (розділ III бухгалтерського балансу) та менш ліквідні товарно-матеріальні цінності (розділ II). В свою чергу, серед більш ліквідних активів виділяють гроші в банках та в касі, які повністю готові взяти участь у розрахунках і тому вважаються абсолютно ліквідними. З цієї ж точки зору розглядаються і короткострокові фінансові вкладення в цінні папери, які теж можна швидко реалізувати і конвертувати в безготівкову форму.

Добре ліквідними активами вважаються дебіторська заборгованість, депозити, видані аванси персоналу фірми, а також кошти в авансових розрахунках з іншими фірмами, з дочірніми підприємствами та інші неоплачені рахунки.

У загальному випадку фірма вважається ліквідною, якщо поточні активи перевищують поточні пасиви. Але це перевищення не характеризує ліквідність повною мірою, бо фірма може бути більш або менш ліквідною.

Тому для ефективного вимірювання ліквідності застосовується відповідна система коефіцієнтів, які відображають співвідношення статей балансу та інших видів фінансової звітності. Найбільш важливі з них наведені нижче.

Коефіцієнт загальної ліквідності, або коефіцієнт покриття, — відношення поточних активів до поточних зобов'язань. Одержаний результат співвідноситься з одиницею:

Поточні активи:1.

Поточні зобов'язання.

Цей коефіцієнт показує, якою мірою поточні зобов'язання покриваються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань.

Якщо співвідношення нижче, ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи, що означає наявність високого рівня фінансового ризику, бо в підприємництві наявність готівкових коштів більш важлива, ніж прибуток. Але при цьому не обов'язково, щоб фірма збанкрутувала, оскільки мова йде лише про поточні активи та пасиви.

Так, менеджер може прийняти рішення про негайну конвертацію частини фіксованих активів у поточні, наприклад, продати незавершене капітальне будівництво. Збільшити поточні активи можна й завдяки розширенню довгострокових пасивів, одержавши, наприклад, позику шляхом оформлення застави на будівлі або створюючи нові фонди за рахунок залучення додаткового акціонерного капіталу.

Низький рівень ліквідності свідчить, наприклад, про складність із збутом продукції або погану організацію матеріально-технічного постачання.

Співвідношення 3:1 і вище означає високий ступінь ліквідності. Але ця ситуація потребує детального аналізу. Це може означати, що фірма має в своєму розпорядженні більше коштів, ніж вона може ефективно використати', тому надлишкові фінансові кошти перетворюються в непотрібні обігові кошти. Це тягне за собою погіршення показників ефективності використання всіх видів активів.

Крім того, надлишкове залучення фінансів потребує додаткових витрат на виплату відсотків. Тому необхідно проаналізувати усю фінансову структуру фірми. Наприклад, фірма може мати значну кількість високовартісних фінансових ресурсів — довгострокових кредитів та власного (акціонерного) капіталу і недостатню кількість більш дешевих фінансових ресурсів (короткострокових позик та кредитів). Разом з тим високий рівень ліквідності є добрим показником для кредиторів та потенційних інвесторів.

Співвідношення 2:1 теоретично вважається нормальним, але для деяких сфер бізнесу воно може коливатися від 1.2 до 2,5. Коефіцієнт покриття не відображає мобільність капіталу фірми. Очевидно, що фірма, у якої є значні кошти на рахунках та багато цінних паперів, що швидко реалізуються, буде більш ліквідна, ніж фірма, у якої накопичені великі товарно-матеріальні запаси.

Час, необхідний для конверсії в гроші різних складових обігових коштів, суттєво відрізняється при ліквідації дебіторської заборгованості й матеріальних оборотних засобів. Крім того, матеріальні оборотні засоби за своїм складом неоднорідні з точки зору ліквідності. Існує значна розбіжність значень ліквідності для готової продукції на складі, товарно-матеріальних запасів, незавершеного виробництва, напівфабрикатів тощо.

Тому необхідно мати більш досконалий показник, що враховував би структуру активів та виключив з поточних активів найменш ліквідний компонент — так званий коефіцієнт терміновості, або миттєвий показник.

Коефіцієнт миттєвої оцінки не враховує товарно-матеріальні запаси і відображає тільки легкоконвертовані в гроші активи, тобто швидколіквідні активи. Отже, цей коефіцієнт визначає, чи спроможна фірма в разі падіння обсягів реалізації покрити свої зобов'язання перед кредиторами. Інколи для вимірювання цього коефіцієнту застосовують формулу, яка відображає коефіцієнт термінової ліквідності:

Гроші + Цінні папери + Дебіторська заборгованість.

Поточні зобов'язання. Ліквідність коштів, вкладених у дебіторську заборгованість, залежить від швидкості платіжного документообороту в банках, своєчасності оформлення банківських документів, термінів надання комерційних кредитів окремим покупцям, їх платоспроможності.

Різні способи обчислення швидкої ліквідності характеризують фінансову стійкість фірми для різних категорій користувачів. Перша формула цікава для банків та інших позичальників, друга — для постачальників фірми. Теоретично оптимальним вважається співвідношення 1:1, але на практиці виправдані значення цього показника знаходяться в діапазоні 0,7—0,8. Високе співвідношення (більше 1:1) характеризує низький рівень фінансового ризику і непогані потенційні можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів із зовні. З двох фірм фінансовий стан буде кращим у тієї, яка має більшу частку грошових засобів та короткострокових цінних паперів у поточному активі.

Слід мати на увазі, що коефіцієнти ліквідності не можуть виступати точними індикаторами фінансового добробуту фірми, оскільки вони відображають ліквідність лише на дату складання балансу і не враховують сплати боргів.

Тому в міжнародній практиці застосовується такий показник, як інтервал захищеності.

Інтервал захищеності — це період часу, протягом якого фірма може здійснювати поточну виробничо-господарську діяльність на базі тих ліквідних активів, що вона має, не звертаючись до додаткових джерел.

Середньоденні витрати включають усі передбачені витрати на виготовлення та реалізацію продукції за мінусом тих. що мають безготівкову форму (амортизаційні відрахування).

Показники ліквідності дебіторської заборгованості. На практиці значна частина дебіторської заборгованості вчасно не сплачується, іноді протягом тривалого часу. Тому розглянуті вище показники ліквідності можуть дати помилкове уявлення щодо задовільної ліквідності фірми.

Отже, менеджер повинен оцінити ліквідність дебіторської заборгованості за такими показниками: середній період часу інкасації; тривалість (старіння) дебіторської заборгованості; оборотність дебіторської заборгованості.

Середній період інкасації дебіторської заборгованості показує, за скільки в середньому днів рахунки до одержання перетворюються в грошові кошти (тобто це усереднений термін товарних та комерційних кредитів, які фірма надає своїм діловим партнерам, а також відстрочення та прострочення платежів покупцям (замовникам) за відвантажену продукцію (надані послуги, виконані роботи) за рахунками 45, 62, 76, 61 в баланс.

Низькі значення цього показника характеризують швидку оборотність обігових коштів і ефективне управління товарними та комерційними кредитами менеджерами фірм.

Якщо фірма здійснює м'яку політику щодо дебіторської заборгованості, це веде до продовження термінів за рахунками її кредиторів, що може призвести до зростання кредиторської заборгованості фірми за рахунок невчасної сплати деяких видів накладних витрат (плати за комунальні послуги, за електроенергію, рекламу тощо).

Як і інші показники, середній період інкасації дебіторської заборгованості треба розглядати в порівнянні з іншими показниками. Якщо фірма вимагає сплати рахунків протягом 10 днів, то середній період інкасації, що дорівнює 35,6 дня, означає, що у фірми є серйозні проблеми з оплатою своїх рахунків покупцями і треба переглянути свої умови щодо розрахунків. 1 навпаки, якщо фірма встановила середні строки оплати 20 днів, а середній період інкасації становить 16,8 дня, це означає, що менеджер фірми успішно вирішує проблему фінансового забезпечення фірми.

Але при цьому необхідно зважати на аналіз старіння рахунків. Для цього дебіторська заборгованість розподіляється за місяцями, у яких здійснювалися відповідні продажі з відстрочкою платежу. Наприклад, для фірм А і В отриманий такий розподіл старіння дебіторської заборгованості (табл. 1, у відсотках по термінах погашення до загальної суми дебіторської заборгованості).

Таблиця 1. Розподіл дебіторської заборгованості,%

Фірма

Термін погашення заборгованості, дні

 

 

15

20

45

60

А

10

15

25

50

В

60

20

15

5

 

З наведеного прикладу видно, що фірма В знаходиться у кращому фінансовому становищі, тому що 60% заборгованості покупців погашається протягом 15 днів.

Якщо ж у фірм А і В однакова кількість покупців і однакова сума дебіторської заборгованості, то середній період інкасації буде однаковий для обох фірм.

Тому оцінка старіння дебіторської заборгованості дає значно більше інформації про розподіл грошових надходжень у часі, ніж обчислення середнього періоду інкасації, тобто точніше визначає небезпечні моменти.

Для менеджерів фірми важливо оцінити також показник середнього періоду погашення рахунків постачальників, оскільки кредиторська заборгованість фірми при відстроченні або простроченні платежів (рахунки 60; 76; 61 за балансом) використовується як джерело власного фінансування.

Якщо середній для галузі термін сплати рахунків постачальників триваліший, ніж у фірми, менеджер, по можливості, повинен вжити заходів щодо встановлення більш сприятливих умов одержання кредиту на товарно-матеріальні ресурси.

Показник обороту дебіторської заборгованості визначається співвідношенням річного обсягу реалізації (в тому числі в кредит) і величини дебіторської заборгованості, що склалася на звітну дату:

Оборотність Обсяг реалізації за рік

дебіторської = ----------------------------------------

заборгованості Дебіторська заборгованість

Оборотність матеріальних ресурсів, або коефіцієнт використання матеріальних ресурсів — це співвідношення обсягу реалізації, обрахованого за собівартістю, до середньої величини товарно-матеріальних запасів.

Оборотність Собівартість реалізованої продукції

матеріальних = -----------------------------------------------------

запасів Середня величина матеріальних запасів

Протилежною цьому коефіцієнтові є тривалість обороту матеріальних запасів, яка характеризує ліквідність матеріальних запасів і показує, на скільки діб може вистачити конкретних видів запасів.

Середня величина матеріальних запасів

Тривалість оборот = -------------------------------------------------------

матеріальних запасів Середньодобовий обсяг реалізації

Цей показник не обов'язково відображає кількість днів, протягом яких фірма може або повинна працювати без додаткової закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих тощо.

Низькі показники свідчать про стабільний гарантований попит на продукцію фірми. Високі значення призводять до збільшення кількості "зв'язаних" коштів. Як правило, чим швидший оборот матеріальних ресурсів, тим ефективніше управління фірмою. Але високі значення показника оборотності матеріальних ресурсів можуть свідчити і про те, що фірма не в змозі підтримувати запаси на нормальному рівні, тобто часто спостері гається дефіцит матеріальних ресурсів і незначні обсяги реалізації готової продукції (або є труднощі зі збутом продукції), що є наслідком низького рівня планування та контролю запасів з боку менеджерів фірми.

Фінансова незалежність фірми оцінюється також за допомогою коефіцієнта маневреності — це відношення поточних активів до власного капіталу фірми, виміряне у відсотках:

Поточні активи

Коефіцієнт маневреності = ------------------------ 100%.

Власний капітал

Цей коефіцієнт показує, яка частка власного капіталу знаходиться у такій формі, що дозволяє вільно маневрувати — збільшувати обсяги закупівлі сировини, матеріалів, комплектуючих, напівфабрикатів; змінювати номенклатуру поставок; купувати додаткове устаткування; здійснювати інвестиції в інші підприємства. Коефіцієнт маневреності характеризує здатність фірми не збанкрутувати в період тривалого технічного переозброєння або складнощів із збутом продукції. Тому наявність високого коефіцієнта дає можливість фірмі оновити свій парк устаткування, яке морально старіє в умовах науково-технічного прогресу, при збереженні своєї фінансової незалежності.

2. група. Показники платоспроможності. Платоспроможність фірми — це здатність виконувати свої зовнішні (короткострокові та довгострокові) зобов'язання, використовуючи власні активи. Цей показник вимірює рівень фінансового ризику фірми, тобто ймовірності її банкрутства. У загальному випадку фірма вважається платоспроможною, якщо її загальні активи перевищують зовнішні зобов'язання. Для вимірювання рівня платоспроможності використовують спеціальний показник, який показує частку власного капіталу в загальних зобов'язаннях, що складаються із зобов'язань власникам (або акціонерам) та зовнішніх короткострокових та довгострокових зобов'язань

Якщо фірма розвивається, коефіцієнт платоспроможності може як збільшуватися, так і зменшуватися — ця зміна залежить від джерел фінансування фондів, які виділяються для розширення власної підприємницької діяльності. Саме співвідношення видів коштів, що використовуються як джерело фондів, показує, як саме фінансуються активи: за рахунок внутрішніх джерел (власного капіталу; прибутку від реалізації, скоригованого на величину амортизаційних відрахувань та інших надходжень, пов'язаних з продажем зайвих активів) чи за рахунок зовнішніх джерел (позичкових коштів, випуску облігацій, вторинної емісії акцій). Тому при визначенні платоспроможності фірми необхідно враховувати фінансове співвідношення, яке характеризує структуру джерел фінансування і обернена величина якого визначається як коефіцієнт заборгованості:

Власний капітал

Коефіцієнт заборгованості =1: -------------------------------------

Зовнішні зобов`язання

Нормальним співвідношенням теоретично вважається показник 1:2, при якому коефіцієнт заборгованості становить 0,5, причому 33% від загального фінансування здійснюється за рахунок позичкових коштів.

При аналізі платоспроможності фірми використовують також фінансове співвідношення власного капіталу до довгострокових зобов'язань, високе значення якого характеризує низький рівень ризику банкрутства і надійну платоспроможність фірми.

Співвідношення Власний капітал

довгострокових зобов'язань = -------------------------------------

і власного капіталу. Довгострокові зобов'язання

Менеджерам фірми важливо знати, якою мірою фірма спроможна сплатити проценти за своїми довгостроковими кредитами. Для цього використовується коефіцієнт кратності процентів, або рівень повернення довгострокових зобов'язань, який показує, чи достатньо у фірми прибутку для покриття процентів за довгостроковими боргами.

Низьке значення коефіцієнта вказує на незабезпечене фінансове становище фірми, оскільки в період спаду ділової активності прибуток від реалізації може бути нижчим за суму процентів до сплати, що призведе до затримки платежів і остаточної неплатоспроможності, тобто банкрутства. Але ця небезпека послаблюється тим, що проценти за борги можуть бути виплачені за рахунок інших надходжень, наприклад, за рахунок амортизаційних відрахувань.

Тому для аналізу платоспроможності фірми використовують співвідношення грошових потоків та загальної суми заборгованості кредиторам. Якщо фірма прибуткова, то її грошові потоки дорівнюють сумі прибутку після сплати податку та амортизаційних відрахувань.

3. група. Показники прибутковості. Показують, наскільки ефективно використовувались всі ресурси, які забезпечили одержання конкретного валового доходу фірми (виручки від реалізації). Для комплексного вимірювання прибутковості виділяють дві групи показників: прибутковість інвестицій (капіталовкладень) та прибутковість продукції.

Коефіцієнт окупності інвестицій (/ТО/) характеризує відношення прибутку до сплати податків та процентів за довгостроковий кредит до загальної суми інвестованих в активи коштів (це власний капітал плюс довгострокові зобов'язання), виміряне у відсотках.

Цей показник характеризує ефективність управління фірмою з боку менеджерів. Оскільки сума сплачуваних податків встановлюється державою і не залежить від конкретного підприємства, найточнішим показником прибутковості є саме прибуток до сплати податків. Крім того, прибуток має покривати компенсацію за виплати процентів за довгостроковими кредитами у зв'язку з тим, що розміри процентних ставок також встановлюються поза підприємством. Ці обставини враховані чисельником у наведеній формулі.

Якщо використати в чисельнику значення чистого прибутку фірми після сплати податків, то цей показник буде визначати кінцевий результат ефективності використання загальних інвестицій (власний капітал плюс нерозподілений прибуток).

Прибутковість Прибуток після сплати податків 100% інвестицій у фірму = Загальний обсяг інвестицій

Вважається, що фірма, яка одержує більший прибуток на інвестований капітал, працює краще, ніж та, де цей показник нижчий. Рівень прибутковості інвестицій має бути не меншим, ніж доходність альтернативних капіталовкладень з відповідним ступенем ризику (наприклад, купівля облігацій або акцій). Цей показник слід порівнювати з такими стандартами, як проценти за державними облігаціями. Але значно важливіше співставляти його з показниками фірми тієї ж галузі.

Одним з важливих інструментів оцінки прибутковості фірми є відношення чистого прибутку до власного капіталу, виміряне у відсотках.

Вимірювачем ефективності використання всіх активів фірми (рентабельність виробництва) є співвідношення (у відсотках) чистого прибутку із загальною сумою активів.

Якщо цей коефіцієнт менший за процентну ставку за довгостроковими кредитами, то фінансовий стан фірми незадовільний.

Прибутковість (рентабельність) продукції фірми може оцінюватися за такими показниками:

Коефіцієнт Прибуток від реалізації

прибутковості = -------------------------------- • 100%

реалізації Виручка від реалізації

Високі значення коефіцієнта вказують на ефективний контроль собівартості продукції або на те. що виручка зростає швидше, ніж витрати на виготовлення продукції.

Показник рентабельності всієї реалізованої продукції (Р) дорівнює прибутку від реалізації (Пр), поділеному на виручку від реалізації (ВР). У порівнянні з відповідним періодом минулого року зміни в рівні показників рентабельності всієї реалізованої продукції відбуваються під впливом змін структури реалізованої продукції і рентабельності окремих видів продукції (Р ().

Оцінка доходності реалізованої продукції робиться за зіставленням балансового прибутку (/7р6) і виручки від реалізації (ВР).

Рентабельність окремих видів продукції залежить від ціни продажу (Ці) і собівартості даного виду продукції (СП).

Вплив на зміну (збільшення, зменшення) рентабельності здійснювали зміна цін, зміна собівартості. Для визначення кількісного впливу кожного фактора на кінцевий результат необхідно вирахувати умовний показник рентабельності за базовою собівартістю (С[им), але звітною ціною (ЦІзв):

Цізв – С пім

Рі = ------------------------

Цізв

Тоді Р, - Р. м = ДРц встановлює зміну рентабельності за рахунок зміни ціни, а зміна собівартості змінює рентабельність на процентних пункти.

Рентабельність продукції треба аналізувати в динаміці за декілька років, при цьому визначати і динаміку впливу відповідних факторів.

Рентабельність виробничих фондів визначається як співвідношення балансового прибутку з середньою вартістю основних засобів і матеріальних оборотних коштів. На зміну рентабельності виробничих фондів впливають зміни рівнів фондовіддачі й кругообігу матеріальних оборотних коштів, а також рентабельності (доходності) обсягу реалізованої продукції.

Таблиця 2. Показники загальної рентабельності.

Показник

Вихідні дані

Показник рентабельності для аналітичних розрахунків

 

 

за попередній період

за звітний період

1

2

Балансовий прибуток як процент реалізації продукції

"бл

£бза

£бп

£йп

Коефіцієнт фондовіддачі

К

мзв

м "

мм

Коефіцієт кругообігу

к

к, "

кп

к "

Загальна рентабельність виробничих фондів,%

Рг.

Рш

Р6і (Ейп. Мзв. Ка)

Рб2ІЕ6 ". М, ". Кп)

 

Вихідні дані для аналізу факторів, що впливають на прибуток від реалізації продукції, наведені в табл. 3.

Таблиця 3. Вихідні дані аналізу прибутку.

Показник

За звітом за

попередній

період

Фактична реалізація

в базових цінах

і собівартості

Фактична реалізація

 1. Виручка від реалізації за вирахуванням податку на додану вартість

брп

бфІОі- Цл)

А|і

 2. Витрати па виробництво реалізованої продукції

с "

Сф (Сп)

сф

Прибуток від реалізації

Прп

Пр, \, {Сі\. ЦпІ

/?РФ

 

Алгоритм аналізу прибутку виглядає таким чином:

1. Визначення зміни прибутку:

Прф - Пріх = АПр.

2. Вплив цін на прибуток можна прослідкувати через показник виручки
від реалізації, який виглядає так:

Прцін = Прп – Вф (сп. цн).

3. Вплив собівартості на прибуток можна визначити за таким
співвідношенням:

АПр = С - Сф (Сп. Цн).

Наведену методику аналізу прибутку і рентабельності можна вважати на даний час достатньою і реальною навіть при всіх змінах обліку і звітності показників балансу і фінансових результатів роботи фірми.

Величина цього коефіцієнта неоднакова в різних галузях. Як правило, фірми з кращим рівнем фінансового менеджменту досягають вищих значень цього коефіцієнта, бо ефективніше використовують ресурси фірми.

4. група. Показники ефективності використання активів — це оборотність фіксованих активів (фондовіддача), оборотність всіх активів, а також розглянуті вище показники оборотності матеріальних ресурсів.

Цей показник характеризує, скільки грошових одиниць продукції реалізовано на одну грошову одиницю основних засобів, тобто характеризує рівень фондовіддачі основних фондів фірми.

Чим вищі значення цього показника, тим інтенсивніше використовуються як основні, так і оборотні фонди підприємства. Якщо фірма функціонує в корпоративній формі, важливе значення надається аналізу показників використання акціонерного капіталу.

Вартість акції — це відношення вартості проданих акцій (оплачений акціонерний капітал) до загальної кількості проданих акцій, які знаходяться в акціонерів.

Доход на акцію — відношення чистого прибутку до загальної кількості проданих акцій.

Дивіденд на одну акцію — відношення суми оголошених дивідендів до загальної кількості проданих акцій.

Співвідношення ціни і доходності однієї акції — відношення продажної ринкової ціни акції до доходу на акцію.

Прибутковість акції — відношення (у відсотках) дивідендів на акцію до ринкової ціни акції. Цей показник визначає доход, який мають власники часток капіталу фірми (акцій) від своїх інвестицій.

Фінансові менеджери часто використовують таке відоме співвідношення коефіцієнтів як Дюпон-формула, яка демонструє взаємозв'язок між коефіцієнтами різних груп:

Чисельний прибуток  Обсяг реалізації *

Обсяг реалізації  Загальний актив *

* Загальний актив  Чистий прибуток

* Власний капітал  Власний капітал

Ліва частина цієї формули — це комбінація коефіцієнтів трьох розглянутих вище груп показників: прибутковості, ефективності використання активів та ліквідності, а права частина — результат цієї комбінації, тобто прибуток на власний капітал. Звідси робиться висновок, що прибуток на власний капітал залежить від прибутку на одиницю реалізованої продукції, оборотності всіх активів і частки фінансування активів за рахунок власного капіталу.

Для кожного конкретного випадку формула дозволяє визначити фактор, який найбільше впливає на величину прибутку, що припадає на одиницю власного капіталу. Змінюючи значення величини лівої частини формули, можна змоделювати співвідношення в її правій частині.

Наведені фінансові показники називають "термометром" бізнесу. Для прогнозування діяльності фірми на майбутні періоди (протягом 5 років і більше) будують трендову модель фірми, яка базується на дослідженні тенденцій (трендів) у зміні фінансового стану фірми, або будь-якого підприємства.

Література

1. Й.М.Петрович. Навчальний посібник: "Економіка виробничого підприємства" Київ 2001р.


25.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!