Osvita.ua Вища освіта Реферати Економіка підприємств Виробничий план: зміст поняття та аналіз формування. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Виробничий план: зміст поняття та аналіз формування. Реферат

У ринкових умовах господарювання вся виробничо-господарська діяльність підприємств, включаючи відносини з постачальниками сировини і матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, зайнятість персоналу, отримання прибутку за продану продукцію й інше залежить від правильності аналізу формування виробничого плану

Найбільш часто зустрічається визначення, що виробничий план – це система адресних завдань по випуску продукції певної номенклатури, асортименту, відповідної кількості і якості.

На сьогоднішній день в економічній літературі проблемам що стосуються суті виробничого плану, етапів і механізмів їх формування приділяється багато уваги. Однак не має єдиної думки в твердженнях окремих авторів А. І. Афанасьєва, С. І. Овчіннікова, Л. Н. Смірнова, В. Я. Горфінкеля, С. М. Бухало, Ю. А. Львова. Інші автори доповнюють дане визначення і в "певні терміни" (М. С. Пушкар). Однак формування виробничого плану не самоціль.

В умовах ринкової економіки виробничий план спрямована як на задоволення потреб споживачів у товарах, послугах, так і на отримання прибутку, зростання рентабельності. Останнє сприяє забезпеченню платоспроможності підприємства.

Виробничий план – це система адресних завдань по випуску продукції певної номенклатури, асортименту, відповідної кількості й якості в певні терміни з оптимальним виробничим циклом, що забезпечує зростання виробництва.

Бізнес-план як документ для внутрішньофірмового користування має бути детальним планом виробничої діяльності. Це дає змогу розв'язати багато проблем фірми заздалегідь, на папері, раніше, ніж підприємець перейде до конкретних практичних дій.

Невід'ємною складовою бізнесу, орієнтованого на виробничу діяльність, є оцінка того, як фірма вироблятиме свою продукцію. Основне завдання виробничого плану — довести, що фірма:

  • реально спроможна організувати виробництво;
  • здатна виготовляти необхідну кількість товарів відповідної якості;
  • має можливості придбати необхідні для цього ресурси.

Отже, виробничий план має дати відповіді на такі запитання:

  • Які виробничі операції будуть застосовуватись фірмою в процесі виготовлення продукції (надання послуг)?
  • Які конкретно матеріально-технічні ресурси потрібні для виготовлення продукції (надання послуг)?
  • Які зовнішні фактори впливатимуть (або можуть вплинути) на виробничий процес?

Виробничий план доцільно розпочинати з короткої характеристики виробничого процесу, тобто з опису основних виробничих операцій у їх послідовності.

У виробничому плані необхідно також вказати і на зовнішні фактори, які впливатимуть на виробничий процес або обмежуватимуть виробничі можливості фірми.

Отже, у виробничому плані, як правило, виділяють такі блоки (підрозділи):

  • основні виробничі операції;
  • машини та устаткування;
  • сировина, матеріали і комплектуючі вироби;
  • виробничі та невиробничі приміщення;
  • вплив зовнішніх факторів.

Обсяг і ґрунтовність виробничого плану залежать від характеру бізнесу фірми та сфери, до якої він належить. Зрозуміло, що цей розділ бізнес-плану буде найдокладнішим для виробничого підприємства. Більше того, у певних випадках саме виробничий процес (особливості його технологій, унікальність обладнання тощо) може бути одним із найпривабливіших факторів для зовнішніх інвесторів. Навпаки, фірми, які займаються, наприклад, оптовою або роздрібною торгівлею, можуть взагалі обійтися без цього розділу.

Для підвищення ефективності виробничого плану при її розробці доцільно скористатись досвідом зарубіжних економістів і бізнесменів, які рекомендують перед складанням такої програми проводити маркетинговий аналіз ринку, поведінки й потреб споживачів, дій конкурентів і інше.

Виробничий план як завдання з випуску продукції в якому відображені обсяг і асортимент продукції її рівень якості та ціна, є основою виробничого процесу, функціонування підприємства швейної галузі. Від вдалого формування та виконання виробничого плану залежать економічні результати виробництва.

Причому, одні автори, комплексність зводять до поєднання всіх видів планів, інші включають такі ранги, як організацію і планування. Я вважаю, що у даному випадку комплексність розглядається неповно і дотримуємося думки авторів Афанасьєвої В. А., Шершньова З. Е. про те, що процес формування та виконання виробничого плану має включати 5 рангів:

  • організацію;
  • планування;
  • облік;
  • контроль та аналіз;
  • регулювання.

На практиці виробничу програму формують з використанням:

  • результатів аналізу виконання плану за звітний період;
  • даних про виробничі потужності, рівня їх використання;
  • даних про можливості матеріально-технічного забезпечення;
  • даних договорів і держзамовлень;
  • даних про зміни залишків готової продукції на складі підприємства.

Практика формування виробничого плану підприємств в умовах ринку дозволила нам виявити і аргументувати деякі особливості даного процесу. В основному вони зводяться до наступного:

  • орієнтація планів на ринок;
  • на конкретного споживача;
  • на врахування змін кон'юнктури ринку;
  • на своєчасне і якісне виконання договірних зобов'язань.

Таким чином первинну роль у формуванні виробничого плану мають відігравати маркетингові дослідження.

Процес формування виробничого плану є складною проблемою. Труднощі складають насамперед два аспекти: велике число критеріїв оцінки, неоднозначність результатів, які отримуємо, через вплив факторів невизначеності.

При появі багатьох критеріїв невизначеності у виборі найкращого рішення є наступні особливості:

  • відсутні статистичні дані, що дають можливість обґрунтувати співвідношення між різними критеріями;
  • на момент прийняття рішення немає інформації, яка б дозволила об’єктивно оцінити можливі наслідки вибору того чи іншого варіанту;
  • нестачу об’єктивної інформації неможливо поповнити на момент прийняття рішення.

Відповідно формування виробничого плану не може бути визначено тільки на основі об’єктивних розрахунків. Повна оцінка цього процесу можлива лише на основі поєднання кількісних та якісних показників.

У теорії прийняття рішень, завдання, які пов’язанні з вибором найкращого варіанту формування виробничого плану з широкого числа альтернатив є слабоструктуризованими. Розгляд особливостей таких завдань показує, що рішення тут приймаються відносно майбутнього, крім того вони вимагають вкладень фінансових ресурсів і мають елементи ризику.

Формування виробничого плану є однією із функцій керівництва. Однак виникає необхідність відокремлення адміністративного акту прийняття рішення відносно формування виробничого плану від аналітичної її підготовки.

Головна мета формування виробничого плану – це встановлення асортименту продукції в такому обсязі, таких якостей і вартості, які б забезпечили її збут і отримання виробником запланованого прибутку. Таким чином, формування виробничого плану є важливим і специфічним видом управлінської діяльності на швейному підприємстві від якого залежать основні результати його діяльності на ринку й який повинен забезпечити єдність, взаємозв'язок і цілеспрямування зусиль окремих структурних підрозділів та всього колективу. Від ефективного вирішення цих питань залежить конкурентна позиція підприємства на ринку.

У нових умовах, які мають місце в Україні, виникає ще один важливий фактор, який визначає межі й структуру виробничого плану підприємства. Це фінансові ресурси підприємства, які забезпечують реалізацію запланованої виробничого плану. Тут існує в першу чергу проблема належних розмірів оборотних коштів підприємства, які визначають можливості доступу до сировинних та паливно-енергетичних ресурсів. Хоча необхідна величина оборотних коштів визначається з одного боку технологією руху матеріальних ресурсів на підприємстві та ринку, а також загальним станом економіки країни, їх розміри не можуть суб'єктивно змінюватись в залежності від позиції апарату управління і тому можуть суттєво коригувати виробничу програму підприємства.

Також потрібно в процесі аналізу формування виробничого плану збалансувати можливості самого підприємства з позицією інших виробників аналогічної продукції. Таке балансування проводиться через механізм оцінки рівня конкурентоспроможності виробів підприємства, та визначення частки чи сегменту ринку, яку буде обслуговувати підприємство. Підхід до аналізу конкурентоспроможності можливий з двох сторін: із точки зору виробника (є традиційним для ринку продавця) і з точки зору споживача (характерний для ринку покупця).

В першому випадку він направлений на управління рентабельністю по виробах через механізм ціноутворення. Той виріб, конкурентний і заслуговує на пріоритетне включення у виробничу програму, який має найбільшу рентабельність. Однак, треба пам'ятати, що установка на рентабельність є необхідною, але не достатньою умовою успіху на ринку. Успіх у споживачів визначається його власною оцінкою конкурентоспроможності (яка визначається співвідношенням якості та ціни виробу).

Тому справедливо рахують, що покупець перш за все цікавиться ефективністю споживання продукції, яка вираховується як відношення сумарного корисного ефекту до нових затрат на придбання й експлуатацією товару. Для оцінки конкурентоспроможності товару виробнику необхідно визначити внутрішню структуру, розрахувати абсолютні величини кожного їх елементу і вибравши певну стратегію, впливати на них максимізуючи конкурентоспроможність.

Саме вивчення товару виступає в якості важливого принципу сучасного маркетингу, вивчення з метою випуску підприємством таких виробів, які б максимально задовольняли потреби споживачів і приносили б максимальний прибуток. В центрі цієї проблеми вивчається питання відповідності продукції, що виробляється і буде вироблятись вимогам і смакам покупців; виявлення переваг і недоліків продукції; порівняння властивостей і якості продукції підприємства з відповідними характеристиками продукції підприємств – конкурентів; визначення перспектив змін споживчих властивостей продукції; виявлення нових сфер застосування продукції.

На останньому етапі першого блоку необхідно визначити реальну потребу в конкретних видах продукції підприємства з врахуванням позиції всіх конкурентів, які будуть працювати з даним сегментом ринку. Слід зазначити, що так визначена потреба може служити верхньою межею окремих асортиментних позицій у виробничій програмі підприємства.

Разом з тим аналізувати формування виробничого плану по можливостях реалізації виробничої продукції явно нераціонально, тому, що технологічні особливості випуску окремих видів продукції не забезпечують однакової фінансової ефективності їхнього виробництва.

Література

1. Економіка підприємства. – К., 2001.

2. Основи бізнес-планування. – Львів, 2002.


22.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!