Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Погляди Мізеса на вартість. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Погляди Мізеса на вартість. Реферат

В даний час існує декілька концепцій походження грошового обігу. У силу відомих обставин у найбільшому фаворі нині концепції ліберальні. Самої авторитетної з них є версія знаменитого австрійського економіста Людвіга фон Мізеса

У своїй знаменитій книзі "Теорії грошей і кредиту" Мізес запропонував свою теорію походження грошей. Не особливо намагаючись підкріпити її "емпірикою" (по зазначеним вище причинах), він розробив просту, чисто формальну, але при цьому дуже переконливу схему того, відкіля пішли долари й ефимки.

По Мізесу, справа складається приблизно так. Припустимо, спочатку в нас є множина різноманітних товарів, що можна обмінювати один на інший. Всі вартості відносні: сіно обмінюється на чоботи, а пиво на олію, без всякої прив'язки до деякої "єдиної міри вартості".

Проте, у всіх цих товарів є одна малопримітна на перший погляд властивість: ліквідність. Як-от: деякі товари швидше і легше ідуть із рук, ніж інші. Так, обміняти сіно на чоботи може бути більш важкою і тоскною справою, ніж обміняти на них же кошик яєць. Деякі ж товари буквально "вихоплюють із рук".

Якщо торгові відношення достатньо регулярні (тобто існує ринок), невеличка група тих товарів, що "відривають із руками", починають користуватися підвищеним попитом: відомо, якщо в мужика із сіном є можливість обміняти його не на чоботи, а на яйця, і він буде упевнений, що за ці яйця він швидко одержить чоботи, він піде на такий обмін, щоб не стояти цілий день у чеканні того, хто принесе йому чоботи за сіно.

Тобто виникає група товарів, що користуються попитом в основному через той, що їх легко обміняти на щось інше. При цьому сама собою виникає конкуренція між цими товарами. Скажемо, якщо на роль "ліквідності" претендують яйця і цвяхи, то змагання, швидше за все, виграють цвяхи, оскільки яйця легко б'ються і до того ж швидко псуються.

Зрештою залишається один-єдиний товар, що усе охоче приймають замість будь-якого іншого, тому що його можна швидко обміняти на будь-який інший. Це і будуть "гроші".

Подальше, правда, у сталий у такий спосіб порядок утручається завидюща і загребуща держава. Як дійсно відомо ліберальним економістам, держава, вічно стурбоване пошуком грошей для своїх замірів (тобто на в'язниці, війни, і на прокорм імператора), починає втручатися в грошовий обіг, для початку монополізуя його (тобто привласнюючи собі одноособове право на випуск грошей), а потім починаючи з ним хитрити, псуючи монету, випускаючи незабезпечені папірці, і так далі.

Найважливішим етапом цього закабаління є оголошення монополії на випуск грошей. Ліберали розглядають таку просто як ще одну монополію, довільно встановлену державою для поправлення кишені - на зразок мідної, соляної або горілочної монополії. Просто "влади" у черговий разом намагаються відібрати "собі на користь" великі прибутки, одержувані від який-небудь простий і прибуткової торгівлі. У випадку золотих монет промова може йти про банальну "товарної монополії". Виготовлення визначених золотих і срібних виробів ("монет") стає ексклюзивним правом держави.

Проте, золоті і срібні монети - це тільки перший етап одержання державою контролю над грошима. Далі вводяться грошові сурогати - "паперові гроші". Їх теж винайшло не державу: це прямі нащадки банківських чеків. Банкноти, спочатку нібито забезпечені "золотими резервами" (а потім узагалі нічим не забезпечувані), уводяться, як правило, насильницьким шляхом, через "не хочу": держава буквально змушує і зобов'язує нещасливих громадян приймати папір за гроші. Громадяни стогнуть і крекчуть, але скоряються.

Після чого ми одержуємо "сучасну державу" - із незабезпеченими емісіями, із періодичними сплесками інфляції, з економічними кризами й іншими принадностями держкапіталізма…

Тім не менше вся ця ефектна картина (назвемо її "теорією введеної держмонополії"), незважаючи на майже гіпнотичну її переконливість, зовсім не так вже і явна. Як-от: вона виходить того, що держава, як тать у ночі, приходить на ринок потім, коли там уже "пройшли процеси" створення грошей із ліквідних товарів.

Проте, давайте уявимо собі реальний, а не "умовно-гіпотетичний" ринок. Тобто місце, де зібрався люд, що купує і купівлю діющий. От до баби з кошиком яєць підходить мужик із шматочком срібла, вони змовляються про ціну… після чого мужик бере кошик, дивиться нагло і спокійно іде, не заплативши. Баба, природно, запекло репетує і махає руками, усе кидаються ловити злодія…

Стіп. Чому, власне, кидаються, і хто кидається? Звичайно, існує якийсь солідарність торговців, що ненавидять базарних злодіїв як клас. Проте, кинути свої товари теж страшно: вмить потягнуть. Але на такий випадок на базарі є стражники, що і доглянуть, якщо що, і допоможуть впіймати і скрутити підлотника. Зрозуміло, стражу припадає підгодовувати, але воно того коштує…

То і виникає горезвісна "роль держави". У дикому полі, де немає закону ні божого ні людського, ніякий ринок неможливий. Для того, щоб мирно торгувати, необхідний який-небудь порядок, хоча б самий примітивний, на рівні "тримай злодія". Цей порядок і забезпечує держава. Або щось йому подібне. Тобто воно є невідмінним елементом "ринкових відносин".

Можна заперечити, що з цим, звичайно, ніхто і не сперечається, але при чому отут гроші і теорія держмонополії?

А при тому, що введення в гру держави різко змінює наші уявлення про походження грошей.

Побудуємо і ми "гіпотетичну модель". Уявимо собі державу, у якому гроші не "забезпечені" узагалі нічим, і все це знають. Визнає це і держава, що випускає ці гроші. Це просто папірці. Далі, держава не змушує громадян користуватися для взаємних розрахунком винятково цими папірцями. Єдине що: ці папірці важко підробити, а за спроби "намалювати" такі ж папірці держава жорстоко карає. І усе. І нічого крім.

Припустимо далі, що в цій державі функціонує вкрай примітивна податкова система - як-от, подушний податок. Кожний повнолітній громадянин даної держави зобов'язана під кінець року віддати митарю (або, як це зараз називають, "податковому інспектору") якийсь суму грошей, а якщо він цього не робить, держава віднімає в нього все майно, через брак же такого - саджає в боргову яму.

Питання: чи будуть подібні гроші володіти якійсь цінністю? Очевидно, і. Кожному громадянину даної держави під кінець року гостро знадобляться ці папірці, щоб не позбавитися того, що в нього є. Відповідно, йому доведеться прикласти якісь зусилля, щоб їх одержати.

Оскільки ці папірці випускає держава, йому доведеться або якимось уявою добути їх у самого ж держави, або в інших людей, що вже мають ці папірці. Для цього йому доведеться розплатитися за них своїм майном, працею, або якимись послугами. Зрозуміло, якщо хтось захоче одержати шукані папірці в нього самого, він теж навряд чи віддасть їх просто так. Тобто - у цих папірців, надається, їсти цілком реальна цінність.

Утворюється, що ці талончики то забезпечені. Так воно і є. Але не резервами Центробанку і не майна випускаючої їхньої держави, а майном самих же громадян, а також їхнім життям і свободою.

Зрозуміло, їм це не може сподобається, але держава їх про це не запитує. Відповідно, усталеність подібної "валюти" дорівнює можливостям податкової служби і силових відомств держави відібрати в громадян їхнє майно і посадити в темний брудний підвал. В остаточному підсумку, силою. Держава, як легальний монополіст в області застосування насильства, забезпечує свої гроші одним-єдиним засобом: погрозою це саме насильство застосувати. Гвинтівка родить не тільки владу, як мовляв Маа, але і вартість купюри.

Якщо ми припустимо, що гроші виникнули саме таким шляхом (тобто із самого початку відігравали роль одиниць стягненого із громадян податку або данини), те наші уявлення щодо "забезпечення" і всього іншого сильно зміняться. Так, теорія, відповідно до якої грошима стає самий ліквідний товар, виявиться зайвої і непотрібної.

Грошима можуть служити будь-які об'єкти; головною властивістю їх є їхня унікальність, захищеність від підробки. При цьому той факт, що монети виготовлялися з цінних металів, пояснюється так само, як і цінність самих цих металів: як-от, їхньою рідкістю, і тільки нею однієї. Зауважимо, що золото і срібло - це практично "марні" речовини, безпосереднє використання яких обмежувалося виготовленням прикрас. Їхня цінність складалася в тому, що вони були рідкісні і не піддавалися підробці: золото і срібло легко розпізнати і важко добути.

Важливо, проте, отут інше: інакше визначаються і самі функції грошей. Насамперед, їхня роль у відношеннях між приватними особами надається похідною від їхньої ролі у відношеннях між частими особами і державою. Так, ходіння державних грошей у якості засоби обміну знаходиться в прямої залежності від того, яким уявою держава збирає ці гроші і як воно їх роздає.

У нашому прикладі з подушним податком ми навмисне роздивилися самий простий випадок, коли рівна сума грошей одноразово збирається з усіх громадян, а одержати від держави гроші можна тільки в обмін на товари або за визначені послуги. Але держава навряд чи потребував у всіх товарах, вироблених у країні. Припустимо, йому потрібний тільки один два види товару і два види послуг: держава "бере" або зерном і м'ясом, або військовою і чиновничою службою.

Відповідно, існує усього два засоби одержати гроші безпосередньо в держави: або продати йому зерно, або завербуватися в солдатів (а якщо повезе - пройти в чиновники), де можна буде одержувати платню. У такому випадку, грошовий потік, що йде від держави, обов'язково проходить через руки селян, солдат і чиновників. Всі інші стани товариства можуть одержати гроші тільки від них - а податки справно збирають з усіх.

У результаті, уся система суспільного виробництва буде орієнтуватися в першу чергу на потребі тих класів товариства, у котрих "першими" з'являються гроші. Допустимо, держава в першу чергу виплачує платня військовим, а інше розподіляє "по залишковому принципі". У такому випадку, як тільки солдатам виплачують платню, вони купують собі "знаряддя виробництва" (мечі, списи, коней і все таке), або уже відразу йдуть у шинок.

Зрозуміло, що в такій державі буде непогано розвита ковальська справа, пивоварство і проституція, а все інше буде існувати "остільки оскільки". Проте, якщо перші гроші будуть одержувати, скажемо, чиновники, а військові - "остільки оскільки", загальна картина може змінитися до невпізнанності: дешеві шинки і збройові майстерні будуть тягнути жалюгідне існування, зате розцвіте виробництво предметів розкоші.

Держава є і першим джерелом, і першим споживачем грошових ресурсів. Як відомо, що сплачує замовляє музику - причому навіть у тому випадку, коли він про цей зовсім не думає. Ринок, ринкова економіка, як правило, адаптується до ситуації, що укладається, і не більш того. При цьому задаватися питанням, наскільки добре та або інша структура економіки відповідає так називаним "суспільним потребам", безтямно. Суспільні потреби нітрохи не більш "об'єктивні", ніж потреби приватні. Простіше говорячи, суспільні потреби такі, яке саме товариство. А товариство таке, яким його робить держава.

З цього випливає, що, узагалі говорячи, "суспільне виробництво" може приймати самі дивні форми. Так воно і є. Якщо оглянути реально існуючі (або що існували) товариства, то швидко з'ясовується одна проста істина: серед них було не так вже і багато таких, у яких економіка була спонукувана "простими людськими потребами".

Як правило, ми бачимо щось інше. Інші економічні системи не могли прокормити населення, але давали можливість, скажемо, будувати гігантські стели і храми; інші могли нагодувати й одягти всіх, але намертво зупиняли технічний і науковий прогрес; деякі взагалі не могли функціонувати без безупинної притоки ресурсів ззовні, що добуваються війнами і здирством; і так далі, тощо. "Розумні" ринкові економіки, спрямовані (як нам рекомендується) на задоволення потреб товариства, а не держави, з'явилися щодо пізно і є скоріше винятком, ніж правилом. (Втім, потрібно ще задатися питанням, чи таке вже цей виняток із правила.)

Повернемося, проте, до нашої схеми. "Вільний ринок" займає простір між одержувачами грошей від держави, і платниками, що змушені їхній державі віддавати. При цьому конфігурація ринку задається, як правило, бажаннями і потребами прошарку одержувачів державних засобів, який і можна вважати дійсним "правлячим класом" або "аристократією" даного товариства.

Зрозуміло, саме поняття "аристократії" є чисто економічним.

Ми вже наводили приклад із мілітаризованою економікою, побудованої навколо солдатської платні, і з економікою "дозвілля і розкоші", що виникає в ситуації панування управлінців. Насправді ситуація, зрозуміло, складніше. Держава змушена годувати не тільки тих людей, що для нього корисні, але і тих, що для нього небезпечні. Їх припадає піддобрювати (насамперед матеріально), щоб вони не шкодили.

Дуже часто "корисні" і "небезпечні" люди є тими самими. Наприклад, княжа бойова дружина - це корисні люди, тому що вони захищають князя і готові воювати за нього. Але вони ж і небезпечні, оскільки спроможні повернути зброю в іншу сторону, скинути або убити свого хазяїна, і посадити на його місце іншого. Відповідно, знаменита щедрість володарів стосовно своїх воїнів - скоріше змушена міра, ніж прояв приязні.

Проте, буває і так, що "корисні" і "небезпечні" люди в прошарку одержувачів різняться. Ця різниця може бути не занадто помітної, але вона завжди суттєва: держава завжди ринеться розрізняти тих, кого воно "змушено терпіти", і тих, у кому дійсно потребує. Це і є розходження "паразитів" і "государевих людей", "старої аристократії" і "нової аристоктарії", "бояр" і "дворян", і так далі.

Тут ми дозволимо собі зауважити, що бувають ситуації, коли "корисних" державі людей просто немає, або державі не вистачає грошей на їхню оплату, оскільки всі засоби ідуть на підкуп тих, хто небезпечний. Така, наприклад, ситуація в сучасній Україні. Темні особистості, що розкрадають будь-які державні прибутки (а також кредити, і так далі), не мають ніяких корисних функцій.

Єдина причина, по якій держава надає їм можливість бути одержувачем своїх засобів (у даному випадку погано, чи вирішується це de jure: нас цікавить ситуація de facto), та, що ці люди - кожний по своєму - то небезпечні цій державі, і воно змушено "рахуватися" із ними.


22.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!