Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Сучасні неокласичні економічні концепції: характеристика та своєрідність. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сучасні неокласичні економічні концепції: характеристика та своєрідність. Реферат

Загальна характеристика нової неокласики. Монетаристська концепція М. Фрідмена. Економічна теорія пропозиції. Своєрідність теорії раціональних очікувань

Повернення до теоретичних шкіл і поглядів, які обстоюють ринкові механізми регулювання економіки, було зумовлене кризою кейнсіанських і неокеинсіанських моделей регулювання в нових умовах капіталістичного відтворення.

У 70-ті роки XX ст. ставало дедалі очевиднішим, що стратегія державного регулювання економіки та методи її здійснення, спрямовані на управління попитом, не відповідають об'єктивним реаліям, передусім новому етапу науково-технічної революції й сучасному рівню усуспільнення виробництва.

Головними факторами, що підірвали стару систему регулювання, були:

  • погіршення умов відтворення (сировинна, екологічна, енергетична кризи), що потребувало вирішення проблем виробництва (пропозиції), а не умов реалізації (попиту);
  • інтернаціоналізація національних економік, посилення економічних зв'язків та рівня "відкритості" економік;
  • неконтрольована хронічна інфляція, до якої згодом додалося ще й безробіття;
  • труднощі, пов'язані зі збільшенням чисельності державного апарату управління та його бюрократизацією.

Ці процеси знайшли відображення в появі нової неокласичної політекономії. Традиційна неокласична теорія зосереджує увагу на поведінці так званої економічної людини, під якою розуміється й підприємець, і продавець робочої сили, і споживач. Покладаючись на "невидиму руку" А. Сміта, прихильники цього підходу впевнені, що в умовах досконалої конкуренції господарюючі суб'єкти зможуть не тільки досягти максимізації прибутку, а й забезпечити найбільш ефективне використання всіх ресурсів.

Сьогодні подібне не може задовольнити теоретиків нової неокласики. Наприклад, Д. Коландер так визначає відмінності в підходах старої й нової неокласики: "Традиційний неокласичний аналіз показує нам, що кожного разу, коли пропозиція перевищує попит, ціни падають; коли ж попит перевищує пропозицію — ціни зростають. У цьому полягає робота невидимої руки.

Прихильники нової неокласичної політекономії вважають, що можливий обернений зв'язок, стверджуючи, що господарюючі суб'єкти самі можуть впливати на зростання чи падіння цін з метою забезпечення чи підтримки певного рівня доходів. У цьому полягає робота невидимої ноги. Зрозуміти, як реально функціонує економіка, можна лише за умови врахування дії обох цих тенденцій".

Найважливішими елементами нової парадигми неокласики є такі:

  • розгляд капіталістичної економіки як стійкої, стабільної системи, що функціонує в оптимальному режимі;
  • небажані процеси, що виникають у системі, трактуються як закономірне й неминуче породження ефективного господарського механізму (на відміну від традиційного підходу, де негативні явища видаються як результат дії "зовнішніх чинників");
  • у межах економічного аналізу важко визначити бажаний напрямок економічної політики, а підходи, що склалися в економічній науці, для вирішення таких проблем, як безробіття та інфляція, треба визнати неефективними й навіть шкідливими з погляду стабільності економічної системи.

Неоконсервативний підхід до перебудови регулювання економіки передбачає, що конкуренція, ринок разом з приватно-монополістичними елементами планування набувають пріоритетного значення, а безпосереднє втручання держави в процес виробництва, розподілу та перерозподілу має зменшитися.

Проте в його рамках обґрунтовується необхідність посилення ролі держави в забезпеченні стратегічних передумов розвитку й підвищення конкурентоспроможності країни, що особливо важливо в динамічних умовах науково-технічної революції.

  • Пануючий з початку 80-х років у розвинених капіталістичних країнах неоконсерватизм охоплює три основні напрямки нової неокласики:
  • монетаризм, пов'язаний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу. Лише послідовна політика забезпечення господарства грошима, на думку монетаристів, може створити впевненість економічних агентів у неінфляційному розвитку економіки та сприяти рівномірному інвестуванню з мінімальним ризиком;
  • економічну теорію пропозиції, згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить, таким чином, до падіння виробництва й підриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;
  • теорію раціональних очікувань, згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур, тому що заздалегідь ураховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін) політику уряду.

Найрішучіше проти Дж. М. Кейнса і кейнсіанців у 60-ті роки виступив Мілтон Фрідмен (нар. 1912), представник чиказької школи. В економічній літературі цей виступ дістав назву неокласичної (моне-таристської) контрреволюції (на противагу кейнсіанській революції). У широкому розумінні монетаризм — це всі економічні доктрини, що надають грошам першочергового значення та пов'язані з розробкою грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу.

Саме такі концепції реалізуються сьогодні в різних формах у господарській політиці США та інших розвинених країн. Проте "монетаристське відродження" не було випадковою відповіддю на жорстку інфляцію 70-х років чи просто реакцією на кризу кейнсіанства.

В основі сучасних монетаристських концепцій лежить кількісна теорія грошей, яка виникла ще в XVI ст. та згідно з якою рівень товарних цін тим вищий, чим більше грошей у обігу. Монетаризм значно розширив можливості неокласичної теорії, додавши до неї емпіричні дослідження на основі економіко-статистичних моделей.

Висновок про вирішальний вплив грошових факторів на загальноекономічні процеси був обґрунтований М. Фрідменом і А. Шварц у праці "Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867—1960" і сформульований так:

  • зміна кількості грошового запасу тісно пов'язана зі змінами економічної активності, грошового доходу й цін;
  • зв'язок між грошовими та економічними зрушеннями був (в означені роки) стабільним;
  • грошові зміни часто мали незалежне походження, а не були відображенням змін економічної активності.

Цікаво, що на основі проведених емпіричних досліджень автори тлумачать кризу 1929—1933 pp. як наслідок хибних кроків і помилок Федеральної резервної системи США, тобто нестабільної державної політики в галузі пропозиції грошей.

Нові монетаристські підходи зводяться до таких основних положень:

  • критики втручання держави в економіку (ідеться не про принципове заперечення державного втручання, а про неприйняття конкретної економічної політики, яка базується на кейнсіанських методах державного регулювання);
  • ставки на політику регулювання грошової маси як основний інструмент управління економікою;
  • проголошення приватного підприємництва єдиною рушійною силою економічного розвитку;
  • реабілітації закону Сея, у результаті чого кейнсіанська концепція управління попитом повинна поступитися місцем теорії, що орієнтується на пропозицію.

У сфері практичної реалізації монетаристських концепцій також можна виокремити кілька елементів, а саме: перебудову бюджетного механізму, відмову від бюджетного впливу на виробництво, зменшення бюджетних витрат, дерегулювання певних сфер господарства, послаблення юридичної регламентації господарської діяльності, приватизацію окремих секторів економіки, скорочення соціальної інфраструктури та соціальних програм.

М. Фрідмен і його прихильники виходили з припущення, що з розширення капіталістичного відтворення в довгостроковому періоді

можливе лише за умови приросту грошової маси в обігу. Вони вважали, що попит на гроші постійно збільшується, а пропозиція їх надзвичайно нестабільна, часто має суб'єктивний характер.

Тому на початку 70-х років М. Фрідмен виступив за законодавче регулювання грошової маси державою (Центральним банком) для того, аби щорічно збільшувати кількість грошей у обігу на 3—5% ("грошове правило" монетаризму). Він визнавав за грошима монопольну роль у коливаннях національного доходу й висунув тезу: "Гроші мають значення".

Представник монетаризму А. Мелцер сформулював "основний грошовий закон" математично:

т =р + q,

де т' — стабільний темп грошової експансії, що підтримується державою; ра — очікуваний (передбачуваний) темп інфляції; q — темп зміни реального ВНП.

Факторний аналіз пропозиції грошової маси, яка визначається емісійною політикою Центрального банку, монетаристи виконали за допомогою трьох основних показників:

  • показника грошей підвищеної сили (high powered money), тобто готівки, що знаходиться в приватному секторі та банках. Аксіома монетаризму: масу грошей підвищеної сили може й повинна контролювати держава;
  • коефіцієнта "депозити — резерви", що виражає відношення загальної суми банківських депозитів до касових резервів банківської системи;
  • коефіцієнта "депозити — готівка", тобто відношення суми банківських депозитів до обсягу готівкових грошей.

Монетаристи відродили лозунг природного рівня безробіття, яке не піддається зниженню в довгостроковому плані, і були противниками соціальної допомоги безробітним. Базуючись на постулатах кількісної теорії грошей, вони розробили однофакторну модель інфляції, яку вважали виключно грошовим феноменом.

Економічна теорія пропозиції, яка доповнила собою монетарні форми й методи регулювання економіки, також залишалась у межах нео-консервативних пріоритетів. Вона була створена після кризи 1974 — 1975 pp. і по суті стала основою "рейганоміки". Розробники та прихильники теорії пропозиції — економісти Артур Лаффер, Р. Манделл, П. Робертс, журналісти Дж. Гілдер і Дж. Ванніскі, конгресмен

Дж. Кемп — визначили основні елементи економічної політики держави відповідно до концепції економіки пропозиції:

орієнтованість економічної політики на виробництво, пропозицію; зниження податків (передусім з юридичних осіб) з метою вивільнення частини прибутків для інвестування; скорочення витрат, передусім у соціальній сфері; регулювання пропозиції грошової маси.

Таким чином, монетаризм і економічна теорія пропозиції доповнюють один одного. Проте якщо монетаристи головний акцент роблять на регулюванні кількості грошей, то прихильники економіки пропозиції особливого значення надають використанню податкових інструментів регулювання.

Життєздатність капіталізму пов’язується з ініціативою приватного сектора, тому економічне зростання планується стимулювати за рахунок перерозподілу національного доходу на користь середніх і великих власників шляхом, наприклад, зменшення податкового тягаря та скасування системи прогресивного оподаткування.

На думку автора, крива повинна показати, що у вигляді податків не можна стягувати до бюджету понад 30—35% доходів. У забороненій зоні доходи бюджету з підвищенням податкової ставки знижуються. Це спричинюється до зменшення зацікавленості в інвестуванні, ухилення від сплати податків, переходу до "тіньового" сектора економіки тощо.

Монетаризм і економіка пропозиції суттєво вплинули на економічну політику й ідеологію уряду Р. Рейгана, особливо щодо ефективності соціальних програм, значення ринку, характеру й меж втручання держави в економічні процеси.

Результати реалізації цих теоретичних настанов наприкінці 80-х років виглядали більше позитивними, ніж негативними: стабілізувався рівень безробіття, знизились інфляція й відсоткові ставки, тривала структурна перебудова американської економіки. У 1981—1986 pp. було проведено податкову реформу з метою збільшення заощаджень та інвестування соціальних верств населення із середніми й високими доходами і, отже, підвищення національної норми нагромадження.

Одним з варіантів нової неокласики є теорія раціональних очікувань, яка активно розроблялась у 70—80-ті роки і повністю ігнорувала державне втручання. Американські економісти Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Уоллес стверджують, що економічний індивід не тільки пасивно адаптується до попереднього досвіду, а й активно використовує великий обсяг поточної інформації для точнішого передбачення тенденцій господарського розвитку.

Будь-які спроби вплинути на процес відтворення за допомогою систематичної державної макро-економічної політики ідеологи раціональних очікувань оцінюють як безплідні не тільки в довгостроковому, а й у короткостроковому аспекті. Головна ставка робиться на відродження віри в можливість раціональної поведінки економічних агентів в умовах, коли держава відіграє роль тільки джерела інформації.

Ця теорія вивчає передусім інфляційні очікування й тому певною мірою спирається на теорію адаптивних очікувань, згідно з якою очікування майбутньої інфляції формується на основі попередніх і поточних рівнів інфляції та є відносно постійним. Проте теорія раціональних очікувань має суттєву відмінність: індивіди, що діють раціонально, не тільки аналізують "учора" й "сьогодні", а й можуть передбачити та спрогнозувати "завтра", використовуючи всю доступну інформацію.

Теорія раціональних очікувань добре аргументована в теоретичному плані та підкріплена серйозною математичною базою, але практичної цінності не набрала.

Таким чином, неокласичні економічні концепції відображують рух сучасної капіталістичної економіки в бік стихійно-ринкових начал з метою створення ефективніших методів державного втручання на новому етапі науково-технічної революції.

Список використаної літератури

  1. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с англ. — К.: Хагар-Демос, 1993. — 785 с.
  2. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1995. — 352 с.
  3. Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.; Пер. с англ. — М.: Алгон, 1994. — Т. 1. — 333 с.
  4. Туган-Барановский М. И. Социализм как положительное учение. — Пб., 1918.
  5. Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации. — М.: Экономика, 1989. —496 с.
  6. Усоскин В. М. "Денежный мир" Милтона Фридмена. — М.: Мысль, 1989. — 174 с.
  7. ХансенЭ. Экономические циклы и национальный доход: Пер. сангл. —М.: Изд-во иностр. лит., 1959. — 760 с.
  8. Харрод Р. К теории экономической динамики: Пер. с англ. — М.: Изд-во иностр. лит., 1959. —212 с.


21.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!