Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Зародження й розквіт класичної школи економічної науки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Зародження й розквіт класичної школи економічної науки. Реферат

Зародження ідей класичної школи у працях В. Петті та Буагільбера. Економічне вчення фізіократичної школи у Франції. Розквіт класичної школи: А. Сміт і його економічна система

Класична буржуазна політична економія (термін "політична економія" увів у 1615 р. французький економіст Антуан Монкретьєн) виникла в період зародження й утвердження капіталістичного способу виробництва. К. Маркс, вивчаючи історію економічної думки, зазначав: "Під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію починаючи з В. Петті, яка вивчає внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва".

Таке трактування класичної школи дещо обмежене і не розкриває всієї ідейної спадщини економістів-класиків, оскільки проблематика їхніх творів не вичерпується цим визначенням.

Класична школа економічної науки базується на таких основних теоретичних засадах:

  • ідеї природного порядку, згідно з якою все у світі (у тому числі людське суспільство й окрема особа) підпорядковується законам Природи. Людина діє природно, коли використовує всі доступні їй засоби — здібності, розум, майно — з метою забезпечення власного суспільного існування, задоволення матеріальних і духовних потреб. Звідси випливає право вільного розпорядження особистою працею й майном, свобода обміну та конкуренції, неприпустимість існування монополій, недоторканність приватної власності;
  • концепції "економічної людини", якою рухає єдине прагнення — особиста вигода, егоїзм, тоді як від інших мотивів поведінки (таких як культура, звичаї, релігія) класики абстрагуються;
  • ідеології економічного лібералізму (від фр. laissez/aire — дозволяйте робити все), відповідно до якої держава не повинна втручатись у виробничу, торговельну й фінансову діяльність індивідів, а також відсутні будь-які заборони та обмеження на торгівлю, переливання капіталу, цінова регламентація виробництва,
  • закони про мінімальну заробітну плату тощо. Це пояснює той факт, що більшість класичних уявлень побудовано на припущенні про абсолютну (чисту) конкуренцію в усіх галузях і повну інформованість суб'єктів господарювання;
  • радикальній зміні методології дослідження економічної науки — від поверхневості та описовості меркантилізму до методів наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції;
  • розробці нового категоріального апарату, дослідженні таких економічних категорій, як вартість, ціна, прибуток, рента, капітал тощо;
  • розгляді внутрішніх сутнісних взаємозв'язків економічних явищ і формулюванні абстрактних економічних законів у поєднанні з практичною спрямованістю економічного вчення, його реалізацією у сфері економічної політики держави (передусім Великобританії);
  • аналізі сфери безпосереднього виробництва як вирішальної фази суспільного відтворення, що не перешкоджало окремим представникам класичної школи досліджувати також сферу розподілу (Д. Рікардо), споживання (П. Буагільбер, С. Сісмонді), проблему реалізації (Т. Р. Мальтус). У класиків виробництво — єдине джерело прибутку та нагромадження капіталу, основний фактор багатства, а праця — найважливіший фактор виробництва (це однаковою мірою стосується як трудової, так і інших теорій вартості класичної школи).

Еволюція ідей класичної школи умовно поділяється на кілька етапів:

  • зародження ідей, пов'язане з іменами В. Петті (Англія) та П. Буагільбера, а також представниками фізіократичної школи Франції;
  • розквіт класичної школи — економічна система А. Сміта, яку він виклав у праці "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776);
  • розвиток ідейної спадщини А. Сміта вченими Т. Р. Мальтусом і Д. Рікардо (Англія), Ж. Б. Сеєм і С. Сісмонді (Франція) та ін.;
  • завершальний етап, представником якого є Дж. С. Мілль ("Основи політичної економії", 1848).

Розглянемо детальніше два перших етапи розвитку.

Засновником класичної буржуазної політичної економії в Англії був Вільям Петті (1623—1687), погляди якого формувалися в умовах швидкого розвитку в країні капіталістичних відносин, розширення торгівлі та грошового обігу. Саме останнім пояснюється прихильність вченого до ідей меркантилізму. Перші його праці були присвячені обґрунтуванню політики меркантилізму та концепції активного торгового балансу. В. Петті обстоював державне втручання в економіку, додаючи, що це втручання повинно сприяти розвитку виробництва.

За рівнем промислового виробництва Англія стала провідною країною Європи, і це створило певні умови для теоретичного обґрунтування економічних процесів капіталізму. В. Петті акцентував увагу на тому, що все, що залежить від думок, намагань, прагнень окремих людей, треба облишити, а натомість слід шукати причинну залежність між економічними явищами, розробити науковий абстрактний метод у політичній економії. В. Петті визнавав важливість проблеми економічного закону та необхідність кількісного і якісного аналізу досліджуваних явищ.

В. Петті не володів цілісною системою економічних знань, проте зробив глибокі теоретичні узагальнення з багатьох питань політекономії. Основою будь-якого господарства В. Петті вважав виробництво, де створюється багатство; сфера обігу, на його думку, забезпечує розподіл благ. В. Петті є засновником трудової теорії вартості, він перший у Європі дійшов висновку, що джерелом вартості є праця.

Обґрунтуванню цього положення присвячене його вчення про "природну ціну": якщо один товар обмінюється на інший, то останній є природною ціною першого. Товари рівні один одному, якщо в них уречевлена однакова кількість праці. Вартість товарів вимірюється робочим часом, що витрачений на їх виробництво, і залежить від продуктивності праці. Учений зробив висновок, що вартість створюється не будь-якою працею, а тією, що витрачена на виробництво золота й срібла.

Відома формула В. Петті "Труд — батько й активний принцип багатства, а земля — його мати" висловлює суть його вчення про джерело вартості. Земля поряд з працею є джерелом вартості, а сама вартість зводиться до середньодобового набору продуктів харчування, тобто визначається заробітною платою. Остання становить ціну праці й залежить від об'єктивних чинників, а не суб'єктивних рішень підприємця чи влади. Заробітну плату В. Петті визначав мінімумом засобів існування, але підкреслював, що вона є лише частиною вартості, яка створюється робітником.

Прибутком у розумінні В. Петті є та частина продукту, яка залишається після відрахування заробітної плати й витрат на насіння, тобто прибуток зводився до ренти. Саме В. Петті вперше запровадив поняття диференціальної ренти й описав його навіть краще, ніж А. Сміт.

Рента, згідно з В. Петті, утворюється в сільському господарстві у зв'язку з різною родючістю земельних ділянок і різним розташуванням їх стосовно ринку. Він виводить ренту не з самої землі, а з праці, тому що праця на різних ділянках має різну продуктивність. Визначивши ренту як чистий прибуток із землі, В. Петті поставив питання про ціну землі. На його думку, вартість, або ціна, землі — це сума певної кількості річних рент, тобто капіталізована рента.

Кількість річних рент повинна дорівнювати 21, тобто тривалості спільного життя трьох поколінь — діда, батька й сина.

Незважаючи на ототожнення прибутку з рентою, один з видів прибутку — відсоток на позичковий капітал — В. Петті проаналізував окремо. Він визначив відсоток як доход, що є похідним від земельної ренти, і назвав його "грошовою рентою". У праці "Різне про гроші" (1682) відсоток прирівнювався до орендної плати, а його законодавче регулювання не припускалося.

Таким чином, В. Петті заклав підвалини класичної школи економічної науки. Незважаючи на деякі протиріччя його економічного вчення, наукові ідеї В. Петті були оцінені й розвинені нащадками.

Генезис класичної школи політекономії у Франції відбувався в інших історичних умовах, ніж в Англії. До кінця XVIII ст. Франція залишалася феодальною державою з кризовим станом сільського господарства та слабким розвитком промисловості. Політика Ж. Б. Коль-бера зазнала краху, Англія здобула перемогу над Францією в боротьбі за зовнішні ринки збуту, меркантилізм не дістав подальшого розвитку. Особливості становлення французького капіталізму суттєво вплинули на формування економічних поглядів П'єра Буагільбера (1646—1714) і спричинили його ворожість до ідей меркантилізму.

У вченні П. Буагільбера є поняття природних законів економіки, які не можна порушувати. Учений заперечував недоцільне втручання держави в економічне життя й вимагав свободи торгівлі, яка забезпечить гармонію інтересів: "... тільки Природі під силу... підтримувати мир, втручання будь-якого іншого авторитету все псує, з якими б добрими намірами воно не здійснювалося".

Економічні закономірності П. Буагільбер шукав у сфері матеріального виробництва, а основою останнього вважав сільське господарство. Багатством він проголошував не гроші, а вироблені товари, метою товарного виробництва вважав споживання. Французький економіст фанатично боровся проти грошей, які, на його думку, своїм вторгненням порушують природну рівновагу й гармонію товарного виробництва. Єдина функція грошей, яку визнавав П. Буагільбер, — це засіб обміну, причому її можуть виконувати не лише металеві, а й паперові гроші.

П. Буагільбер, як і В. Петті, був прихильником трудової теорії вартості, "істинну вартість" товару визначав працею, а мірою вартості вважав робочий час. Учений стверджував, що всі предмети й товари мають постійно перебувати в рівновазі та зберігати ціну пропорційно до відносин між ними та згідно з витратами, які слід здійснити для їх виробництва. За теорією П. Буагільбера, розподіл праці між галузями має здійснюватися шляхом вільної конкуренції.

Різний рівень розвитку капіталізму в Англії та Франції спричинив певні відмінності в розвитку класичної політичної економії в цих країнах. Контраст між англійською та французькою класичними школами наочно демонструють праці В. Петті та П. Буагільбера.

Розбіжності поглядів двох учених можна дослідити в багатьох напрямках:

  • ставленні до меркантилізму: В. Петті довгий час пропагував ідеї меркантилізму, а П. Буагільбер головною метою вважав викриття безпідставності цієї політики;
  • В. Петті був прихильником розвитку промислового виробництва, а П. Буагільбер захищав інтереси сільського господарства;
  • В. Петті розумів гроші як стимул економічного розвитку, П. Буагільбер — як зло, необхідне для товарного обміну;
  • у центрі дослідження В. Петті була мінова вартість товару, а у П. Буагільбера — споживна.

Школа фізіократизму (від грецьк. physis — природа і kratos — влада) виникла й розвивалась у період мануфактурного капіталізму у Франції. Оскільки сільське господарство Франції було центром економічних суперечностей, аграрне питання для фізіократів стало найважливішим. Політика меркантилізму, яку проводив Ж. Б. Кольбер, не тільки підривала сільське господарство, а й перешкоджала технічному прогресу та вільній конкуренції у промисловості.

Засновником фізіократизму став Франсуа Кене (1694—1774), який заклав підвалини фізіократичної школи та сформулював її теоретичну й політичну програму. Продовжив його дослідження видатний державний діяч Франції другої половини XVIII ст. Анн Тюрго (1727— 1781). Ідеї фізіократизму пропагували багато політичних і державних діячів (В. Гурне, В. Мірабо, Дюпон де Немур).

Розквіт школи фізіократів припав на 60—70-ті роки XVIII ст. В основу теоретичних пошуків фізіократів було покладено концепцію "природного порядку" Ф. Кене. Суспільні закони визнавалися законами "природного порядку", які встановлені Богом для відтворення й розподілу матеріальних благ і вигідні людському суспільству. Право власності, згідно з поглядами Ф. Кене, є основою природного права.

На відміну від англійської класичної школи, яка зосередила свою увагу на проблемах поділу праці, вартості, прибутку, заробітної плати, у першу чергу аналізуючи промислове виробництво, Ф. Кене об'єктом свого дослідження зробив землеробство, яке оголосив єдиною продуктивною галуззю, де створюється нове багатство. Продуктивними визнавалися лише витрати в сільському господарстві, промислові ж витрати оголошувалися безплідними. Фізіократи висунули ідею еквівалентності обміну та спростували погляди меркантилістів щодо створення багатства в процесі обміну. Представники фізіократичної школи вважали, що ефективні методи збагачення країни пов'язані з матеріальним виробництвом.

Одне з центральних місць у економічній теорії фізіократів посідає вчення про "чистий", або додатковий, продукт, походження якого пов'язувалося зі сферою матеріального виробництва. Під чистим продуктом фізіократи розуміли надлишок продукції, отриманої в землеробстві, над витратами виробництва.

Ф. Кене стверджував, що промисловість не створює чистого продукту, а лише споживає надане землеробством. Учений розглядав чистий продукт, з одного боку, як продукт самої землі, дар природи, з іншого — як результат додаткової праці найманого працівника. Продуктивною визнавалася лише та праця, яка створює додаткову вартість, чистий продукт, тобто праця в землеробстві. У зв'язку з цим фізіократи ототожнювали додаткову вартість з рентою, ігноруючи категорію прибутку.

Фізіократичній школі належить перший поділ населення на великі соціальні групи (класи) за економічною ознакою — участю у створенні й розподілі суспільного багатства:

  • до продуктивного класу належать фермери й сільськогосподарські робітники;
  • до непродуктивного (безплідного) — торговці, ремісники та промисловці;
  • третій клас формують земельні власники.

Найбільше наукове значення має вчення Ф. Кене про капітал. Дослідження витрат виробництва дало змогу розмежувати складові капіталу на первісні та щорічні аванси, що фактично відповідає поділу капіталу на основний та оборотний.

До первісних витрат (капіталовкладень, або інвестицій) були віднесені витрати на сільськогосподарські будівлі, знаряддя праці, худобу тощо, до щорічних (витрат виробництва) — витрати на закупівлю насіння, утримання худоби, наймання робітників. Різниця між двома складовими капіталу правильно пов'язувалася з відмінністю способів їх входження до вартості виробленого продукту.

Такий поділ Ф. Кене відносив тільки до продуктивного капіталу, який функціонував у землеробстві у вигляді запасу засобів сільськогосподарського виробництва. Учений повністю ігнорував грошову форму капіталу та промисловий капітал, і це не могло не спричинити обмеженості його поглядів.

Учення про складові капіталу стало для Ф. Кене вихідним пунктом аналізу процесу відтворення й обігу всього суспільного капіталу, опис якого він навів у відомій "Економічній таблиці" (1758). Ф. Кене вперше в історії політичної економії запропонував і використав поняття "відтворення" як постійне повторення процесу виробництва та збуту.

Велика економічна таблиця, опублікована пізніше, та її аналіз за допомогою математичних розрахунків довели, що створений у землеробстві валовий і чистий продукт Франції обертається в натуральній і грошовій формі. Головна проблема, яку вирішував Ф. Кене, — відшукання головних народногосподарських пропорцій, які забезпечують розвиток економіки країни.

Економічна таблиця — це схема, що показує, як проходить реалізація щорічного продукту суспільства та як формуються передумови відтворення. Ф. Кене свідомо абстрагувався від деяких моментів: спрощував процес реалізації, робив припущення про незмінність цін, ігнорував обмін усередині класів і зовнішню торгівлю, розглядав лише просте відтворення. Геніальність "Економічної таблиці" — у тому, що вона є першою вдалою спробою показати головні пропорції й лінії реалізації суспільного продукту, об'єднавши численні акти купівлі-продажу та рух грошей і товарів. Ідеї, закладені у творах Ф. Кене, стали першоосновою майбутнього економічного моделювання.

Фізіократична система А. Тюрго — не проста пропаганда поглядів Ф. Кене, а більш глибокий аналіз капіталістичних відносин. Свою економічну доктрину А. Тюрго виклав у праці "Роздуми про створення і розподіл багатств" (1776), яка складається зі 100 тез. Відмовившись від трудової теорії вартості, А. Тюрго заклав основи теорії корисності. Він розрізняв суб'єктивну та об'єктивну цінність товару: перша є оцінкою речі її власником, друга встановлюється на ринку залежно від попиту й пропозиції. Основою вартості товару в А. Тюрго стає споживна вартість, або корисність речі, яка суб'єктивно оцінюється продавцями та покупцями.

Ця концепція значно вплинула на подальше формування суб'єктивістської теорії корисності, яка посідає провідне місце в сучасній економічній науці, зокрема мікроекономіці. Досліджуючи категорію прибутку, А. Тюрго визначив три його складові: підприємницький доход, оплату праці, ризику й здібностей підприємця та земельну ренту. Досягненням ученого було розкриття ним сутності генезису найманої праці, появу якої він пояснював відчуженням робітника від засобів виробництва. А. Тюрго підтримав трирівневу класову структуру суспільства, запропоновану Ф. Кене, але виокремив у класах фермерів і промисловців, з одного боку, робітників, з іншого — капіталістів.

Економічне вчення Адама Сміта (1723—1790), видатного англійського економіста, представника класичної школи політекономії, стало узагальненням мануфактурного періоду розвитку капіталізму. За часів А. Сміта Великобританія перетворилася на економічно найрозвиненішу країну світу завдяки швидкому розвитку промисловості, появі капіталістичних відносин у сільському господарстві, експансії зовнішньої торгівлі. Зазначені процеси дали змогу цьому геніальному економісту проаналізувати новий капіталістичний спосіб виробництва та притаманні йому економічні відносини.

Працею всього життя А. Сміта стала книга "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776), у якій раніше нагромаджені людством економічні знання узагальнені й перетворені в систему економічної науки на засадах загальних теоретичних принципів. А. Сміт, як і інші представники класичної школи, користувався методом логічної абстракції. Він прагнув дослідити внутрішні зв'язки економічної системи, приховані "взаємовідносини" економічних категорій, тобто застосовував ендотеричний метод дослідження.

З іншого боку, вчений намагався показати конкретну картину економічного життя, виробити рекомендації щодо економічної політики, дослідити видимі процеси конкуренції виробників (екзотеричний метод).

Двоїстість і непослідовність економічної теорії А. Сміта відзначав К. Маркс, високо оцінивши першу її складову й нехтуючи другою. Економічна думка Заходу схвально поставилася до таких визначальних ідей цього видатного економіста, як свобода людини, особи, вільна конкуренція, невтручання держави в економіку. Саме ці принципи стали теоретичною основою сучасних концепцій економічного консерватизму, неолібералізму, соціального ринкового господарства. Тому на їх аналізі варто зупинитися докладніше.

Вихідним пунктом своєї теоретичної системи А. Сміт визначав "абстрактну" людину, якій від природи притаманний егоїзм. Дотримуючись постулатів теорії природного порядку, А. Сміт запевняв, що людьми рухають виключно егоїзм і думка про власну вигоду, користь для себе.

Люди, які обмінюються працею та її продуктами, роблять послуги одна одній, керуючись лише прагненням до особистої вигоди, — від інших мотивів поведінки "економічної" людини А. Сміт абстрагується. Дбаючи про власні інтереси, кожна людина сприяє дотриманню інтересів усього суспільства, зростанню продуктивних сил. "Невидима рука", яка керує складними взаємозв'язками господарської діяльності людей, визначена А. Смітом таким чином: "Він (індивід — О. Н.) має на увазі лише свій власний інтерес, дбає лише про власну вигоду, причому в цьому випадку він невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Дбаючи про свої власні інтереси, він часто дієвіше служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне служити їм".

Економічне життя, на думку А. Сміта, підпорядковане об'єктивним закономірностям, які не залежать від волі й свідомих прагнень людей. Таким чином, А. Сміт визнає стихійні й об'єктивні закони економічного розвитку, але ототожнює природний порядок з капіталізмом вільної конкуренції.

Суть системи природної свободи він сформулював так: "Кожній людині, яка не порушує законів справедливості, надається право абсолютно вільно дбати... про свої власні інтереси та конкурувати своєю працею й капіталом з працею й капіталом будь-якої іншої особи й цілого класу".

Теорія поділу праці А. Сміта була відповіддю на запитання: що пов'язує індивідів-егоїстів у єдине суспільство? А. Сміт показав, що коли кожна людина спеціалізується на виробництві одного предмета, усі індивіди стають залежними один від одного, а суспільство стає трудовим союзом, побудованим на поділі праці та об'єднаним цією працею.

Визнаючи "природною" схильність людей до обміну, А. Сміт стверджував, що за умов приватної власності та поділу праці кожен стає торговцем, а суспільство — торговим союзом. Учений визнавав, що обмін товарами є обміном продуктами розподіленої праці, а єдиним творцем багатства є людська праця. Він проаналізував способи підвищення продуктивності праці, що існують завдяки поділу праці:

  • підвищення майстерності окремого робітника;
  • збереження часу в разі переходу від одного виду роботи до іншого;
  • сприяння технічному вдосконаленню виробництва та виникненню машин.

Свій внесок у теорію вартості А. Сміт почав з розмежування двох аспектів товару: споживної та мінової вартості. Споживну вартість він розумів як природну властивість товару, а мінову — як створену будь-якою працею у сфері матеріального виробництва. Учений оперує поняттям "цінність" у двох його значеннях:

  • як корисність речі ("цінність у споживанні"), тобто здатність задовольняти людські потреби;
  • як можливість придбання інших речей шляхом обміну ("цінність у обміні").

Аналізуючи переважно мінову вартість, А. Сміт розрізняв природну та ринкову ціну товару. Природна ціна — це середня ціна товару за умов вільної конкуренції, тому вона є найнижчою. Ринкова ціна формується на основі попиту й пропозиції, відхиляючись від природного рівня. Монопольну ціну А. Сміт визначив як найвищу, що формується природним або штучним шляхом: у першому випадку через виключні географічні та кліматичні умови, у другому — унаслідок надання державою привілеїв і пільг.

В А. Сміта можна знайти чотири протилежні теорії вартості, які "мирно" уживаються та поєднуються. Спершу вчений визначає вартість витраченою на виробництво товару працею (трудова теорія вартості). Згідно з іншою теорією вартість визначається кількістю праці, що купується за даний товар, тобто визначення вартості переноситься у сферу обміну.

На думку А. Сміта, два варіанти визначення вартості (працею, що витрачена, і працею, що купується) майже ідентичні. Він неодноразово зазначав, що трудова теорія вартості може бути застосована лише в докапіталістичних умовах, бо за капіталізму закон вартості порушується.

За умов капіталістичного виробництва, писав А. Сміт, обмін здійснюється безвідносно до витрат праці, а тому вартість поділяється на заробітну плату, прибуток і ренту (третє визначення). Ігнорування постійного капіталу як складової вартості дістало назву догми Сміта. Останнім, четвертим визначенням вартості в А. Сміта є таке: "Заробітна плата, прибуток і рента є трьома первісними джерелами будь-якого доходу, так само як і будь-якої мінової вартості". Зведення вартості до доходів прямо протилежне трудовій теорії вартості.

А. Сміт започаткував класовий поділ суспільства за критерієм відношення до засобів виробництва. Кожен клас отримує свій головний доход: робітники — заробітну плату, капіталісти — прибуток, власники землі — ренту. Крім первісних доходів у результаті виробництва існують ще й вторинні як наслідок перерозподілу. Заробітну плату — доход робітника — А. Сміт оголошував продуктом праці, або природною винагородою за працю.

Категорію заробітної плати він розглядав позаісторично, але не обмежував її фізичним прожитковим мінімумом людини, наголошував на значенні співвідношення сил робітників і капіталістів у встановленні заробітної плати. Виходячи з трудової теорії вартості А. Сміт визначив прибуток як продукт неоплаченої праці найманого робітника. В іншому випадку він розумів під прибутком доход промислового капіталіста, що залишився після сплати ренти земельному власнику та відсотка власнику грошового капіталу.

Прибуток розглядався як породження всього авансованого капіталу, а його отримання визнавалося кінцевою метою капіталістичного виробництва. Земельну ренту, як і прибуток, А. Сміт проголосив відрахуванням із продукту праці робітника, наголошуючи на її значенні як виключному доході землевласника. Він пов'язував існування ренти з багатьма чинниками — від монополії приватної власності на землю до визначення ренти як результату дії сил природи чи як джерела вартості.

На відміну від фізіократів, які вважали продуктивним лише капітал, зайнятий у сільському господарстві, А. Сміт увесь суспільний капітал розглядав як продуктивний. Згідно з трудовою теорією вартості капітал визначався як вартість, що приносить прибуток на основі експлуатації найманої праці.

Бачення капіталу як нагромадженого запасу для розвитку виробництва зумовило його поділ на основний і оборотний (А. Сміт першим запровадив ці терміни). Під оборотним капіталом він розумів товарний і грошовий капітал, тобто капітал у сфері обігу. Продовольство, матеріали, готові вироби, гроші — це елементи оборотного капіталу країни. Гроші вчений пафосно називав "великим колесом обігу", проте зазначав, що доход суспільства набирає форми матеріальних товарів, а не "колеса", яке їх переносить і поширює.

У теорії відтворення А. Сміта розглядається два основних показники — чистий доход, що є втіленням справжнього багатства країни (у сучасній економічній теорії — національний доход), і валовий доход (сукупний суспільний продукт). Конкретизуючи погляди Ф. Кене стосовно механізму суспільного відтворення, А. Сміт чітко розрізняє грошову та матеріальну форми чистого доходу: перша складається з доходів усіх класів (прибутку, ренти, заробітної плати), які формують фонди споживання та нагромадження, а друга представлена виробленими предметами споживання й засобами виробництва.

Разом з тим підкреслюється, що це не дві складові, а лише дві форми вираження того самого суспільного багатства. Суттєво, що А. Сміт розглядав повноцінний процес розширеного відтворення, а нагромадження капіталу визнавав головною умовою збільшення суспільного багатства.

Таким чином, сформульована в назві книги мета А. Сміта — з'ясувати сутність та причини формування багатства — була досягнута. Він пояснив механізми зростання приватного та національного (суспільного) багатства на основі поділу праці, теорій вартості, класового поділу суспільства, теорії доходів, капіталу та відтворення.

Значення економічної теорії А. Сміта важко переоцінити: уперше була побудована цілісна система економічної науки; набрали нового змісту старі й були введені нові економічні категорії та закони; були чітко сформульовані принципи економічного лібералізму, невтручання держави в економічне життя, свободи конкуренції.

А. Сміт став засновником систематизованої науки, генератором нових ідей, які були сприйняті й розвинуті наступними поколіннями економістів: від Ж. Б. Сея та Д. Рікардо (початок XIX ст.) до А. Маршалла (кінець XIX ст.), В. Ойкена та М. Фрідмена (кінець XX ст.).

Список використаної літератури

  1. Меркантилизм. — Л., 1935.
  2. Мешко I. M. Історія економічних вчень: Основні течії західноєвропейскої та американської економічної думки: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1994. — 175 с
  3. Милль Дж. Основы политической экономии: В 3 т. — М.: Прогресе, 1980. — Т. 2. — 480 с.
  4. Мор Т. Утопия. — М.: Наука, 1978. — 415 с
  5. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1995. — 352 с.
  6. Осадчая И. М. Консерватизм против реформизма (две тенденции в буржуазной политэкономии). — М.: Мысль, 1984. — 223 с.
  7. Осадчая И. М. Современное кейнсианство. Эволюция кейнсианства и неоклассический синтез. — М.: Мысль, 1971. — 176 с.


21.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!