Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Економічні теорії неолібералізму: школи, ознаки, концепції. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Економічні теорії неолібералізму: школи, ознаки, концепції. Реферат

Загальна характеристика шкіл неолібералізму. Спільні ознаки й відмінності англомовного та німецького неолібералізму. Економічна концепція В. Ойкена. Соціальне ринкове господарство: теоретична модель і практична реалізація

Неолібералізм прийшов на зміну старому економічному лібералізму 30-х років XX ст., причиною краху якого стала економічна криза 1929—1933 pp. Він увібрав у себе такі основні ознаки класичного лібералізму:

  • обстоювання ідей природного порядку та природних прав;
  • підтримка політики вільної торгівлі;
  • заперечення будь-якого розширення державного регулювання;
  • розвиток автономного місцевого самоврядування та добровільних організацій на противагу зростанню впливу центральних органів влади.

Ідейні корені економічного лібералізму сягають часів А. Сміта та його "невидимої руки". У першій третині XX ст. існувало три основні групи економістів, які розвинули ліберальну традицію й заклали фундаментальні основи сучасного неоліберального мислення. Лондонська школа неолібералізму Е. Кеннана — Л. Роббінса зробила сучасним класичне трактування завдань і цілей економічної науки, функціонування ринкових механізмів в умовах обмеженості ресурсів.

Віденська школа Л. Мізеса — Ф. Хайека поєднала маржиналістські принципи австрійської школи граничної корисності з англійською неокласичною теорією, що надало їм ще більшої суб'єктивістсько-психологічної спрямованості та уможливило зосередження уваги на аналізі умов і процесу конкуренції. Своєю чергою, Чиказька школа Ф. Найта — М. Фрідмана так само досліджуючи особливості недосконалої конкуренції, основну увагу звертала на поведінку господарюючих суб'єктів за умов невизначеності, ризику, інфляційних сподівань, відкривши при цьому шлях монетаристській інтерпретації сучасного неолібералізму.

Представники цих трьох груп неолібералів були одностайні в розумінні ролі ринку й тих загроз для нього, які приховані в монополізації економіки й державному інтервенціонізмі. Проте представники англомовного неолібералізму були досить далекі від усвідомлення необхідності втручання держави в економіку з метою підтримки конкурентного ладу та соціальної переорієнтації ринкового господарства.

Вирішенням цих питань зайнялися німецькі неоліберали, які в період між двома світовими війнами безпосередньо зіткнулися з гострими соціальними наслідками саморуйнування ринкового господарства, тоталітарною диктатурою фашизму, з виникненням, розвитком і цілковитим крахом центрально-керованої примусової економіки.

У Німеччині також виокремились три групи неолібералів, кожна з яких зробила помітний внесок у з'ясування можливості антитоталітарної й соціальної еволюції системи вільного підприємництва в теорію та практику соціального ринкового господарства. Найстаршу групу німецьких неолібералів очолили В. Репке та А. Рюстов, які приділили особливу увагу питанням теорії економічного ладу та економічної політики, розмежуванню та взаємозв'язку цих понять.

Друга група сформувалася навколо В. Ойкена та Ф. Бьома у Фрайбурзькому університеті. Органічно засвоївши й розвинувши найважливіші положення історичної школи в Німеччині, у межах якої чи не вперше в економічній науці розроблялися класифікації національних господарств, ця група зайнялася визначенням стадій історичного й економічного розвитку, трактуванням економічної системи.

Третя група німецьких економістів, представлена А. Мюллером-Армаком, Л. Ерхардом і їх учнями, стала відомою як кельнська школа неолібералізму. Нею було розроблено концепцію соціального ринкового господарства. Термін "соціальне ринкове господарство" запропонував А. Мюллер-Армак після 1946 р. для характеристики форм переходу від мілітаризованої, надіндустріальної фашистської економіки до мирної. Спочатку ці заходи він розглядав як тимчасові, призначені для пожвавлення господарського життя та вирішення проблем відбудови народного господарства.

Лише потім означене поняття наповнилося новим змістом і перетворилося на концепцію нового економічного ладу для ФРН, послідовно реалізовану в 50-ті роки в економічній політиці канцлера Західної Німеччини Л. Ерхарда.

У генезисі німецького неолібералізму виразно проявилася тенденція до створення єдиної, спільної теорії трансформації тоталітарного ладу з центрально-керованою економікою в демократичний лад на основі вільного ринкового господарства з подальшою його орієнтацією на вирішення соціальних завдань.

Було розроблено прагматичну й ідеологічно привабливу концепцію соціального ринкового господарства, позбавленого хиб класичної ліберальної моделі й наділеного надійними соціальними й антимонопольними стабілізаторами.

Методологічною основою та найважливішими елементами концепції соціального ринкового господарства стали теорія й політика ладу В. Репке — А. Рюстова, ідеальні типи господарства та принципи економічної політики В. Ойкена — Ф. Бьома, ідеї та комплекс конкретних економі-ко-політичних заходів щодо адаптації ринкової економіки до вирішення соціальних проблем А. Мюллера-Армака — Л. Ерхарда.

Загальні уявлення про модифікацію функцій ринку в сучасних економічних системах об'єднують німецький ордолібералізм з розглянутими англо-американськими та віденською школами неолібералізму. Водночас між ними є кілька суттєвих відмінностей, що випливають з особливостей еволюції неолібералізму в Німеччині та інших країнах.

  • За ідейними й методологічними основами англомовний неолібералізм більше тяжів до традицій класичної школи з її високим рівнем абстракції. Німецький неолібералізм виходив з національної економії та історичної школи з їх захопленням емпіричними дослідженнями та класифікацією різних типів господарського устрою суспільства.
  • Об'єктом аналізу англо-американського лібералізму була поведінка господарюючого суб'єкта на ринку, його адаптація до зміни умов недосконалої конкуренції. У німецькому ордолібералізмі увага акцентувалася на підтримці конкурентного ладу, який сам по собі диктує параметри економічної поведінки.
  • У сфері економічної політики англомовний лібералізм відійшов від розробки та прийняття конкретних економіко-політичних рішень, визнавав переважно монетарні важелі впливу на економіку шляхом регулювання грошово-кредитної сфери. Німецький неолібералізм, навпаки, велике значення приділяв взаємозв'язку економічної теорії та політики, розглядав різні типи активної господарської політики (стабілізаційної, кон'юнктурної, структурної, соціальної).
  • Роль держави в ринковому просторі англомовний неокласичний лібералізм розглядав як її природну реакцію на погіршення умов конкуренції, економічний спад тощо. Німецький неолібералізм вбачав економічні функції держави в постійному стимулюванні конкуренції, розширенні конкурентного простору в умовах певної структури виробництва, кон'юнктури ринку, соціальних пріоритетів, які постійно змінюються.

Саме тому для означення англомовного неолібералізму частіше вживається термін "нова неокласика" (див. тему 16). Тут докладніше розглянемо німецький варіант неолібералізму.

Вихідним пунктом неоліберальних пошуків концепції ідеального економічного ладу стало вчення В. Ойкена про два типи економічних систем: "центрально-керованого господарства", або примусової економіки, і "мінового господарства", або ринкової економіки. Основу цього вчення становить аналіз елементарних господарських форм — поділу праці, власності, координуючого механізму, домашнього господарства, підприємства, економічних інститутів держави та ін.

Критерієм розмежування ідеальних типів економічних систем є механізм координації взаємодії господарських одиниць, процес прийняття економічних рішень. Іншим критерієм класифікації є особливості генезису економічного ладу, згідно з яким вирізняються природно зростаючий і законодавчо встановлений лад. У німецькому неолібералізмі велика увага приділялася також двом типам економічної політики — політиці ладу та політиці процесу.

Політика ладу — це комплекс довгострокових заходів, спрямованих на створення рамкових умов функціонування економіки, їх законодавче та правове оформлення, контроль за їх дотриманням і своєчасне внесення коректив з боку держави. Політика процесу являє собою комплекс заходів щодо безпосереднього впливу на господарську діяльність через фінансову стабілізацію, структурні й соціальні зрушення, у тому числі перерозподіл доходів і вирішення проблеми добробуту.

Багато хто на Заході вважає, як і В. Репке, що соціальне ринкове господарство — це не що інше, як певний серединний "третій шлях", що пролягає між капіталізмом і соціалізмом та веде однаковою мірою до свободи й соціальної справедливості. Таке формулювання не позбавлене певного ідеологічного протистояння, тому наведемо визначення А. Мюллер-Армака, наведене в його книзі "Управління економікою та ринкове господарство" (1964). Він писав: сенс соціального ринкового господарства полягає в тому, що принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання.

"Соціальне вирівнювання" вирішує проблему однобічного ринкового утворення доходів частково за допомогою соціальних витрат держави, але переважно завдяки здійсненню певної податкової політики. Соціальне ринкове господарство аж ніяк не ідентичне вільній ринковій економіці, яка виконує функцію вирівнювання, згладжування гострих соціальних відмінностей і конфліктів.

Основними елементами структури соціального ринкового господарства є такі:

  • конкурентний лад, який базується на приватній власності на засоби виробництва;
  • ринок як координуючий механізм і регулятор господарської діяльності;
  • домашні господарства, промислові, сільськогосподарські, банківські, торговельні та інші підприємства як суб'єкти господарювання;
  • держава, яка за допомогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує й контролює загальні умови функціонування ринкової системи та сприяє соціальному вирівнюванню.

Цільовою настановою соціального ринкового господарства є завдання досягнення високого рівня добробуту для переважної більшості членів суспільства в умовах економічної свободи на основі конкурентного ладу.

З цього погляду концепція соціального ринкового господарства є поки що найбільш науково обґрунтованим і доведеним на практиці синтезом лібералізму й державного регулювання в інтересах соціально-економічного прогресу.

Список використаної літератури

  1. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с англ. — К.: Хагар-Демос, 1993. — 785 с.
  2. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1995. — 352 с.
  3. Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.; Пер. с англ. — М.: Алгон, 1994. — Т. 1. — 333 с.
  4. Туган-Барановский М. И. Социализм как положительное учение. — Пб., 1918.
  5. Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации. — М.: Экономика, 1989. —496 с.
  6. Усоскин В. М. "Денежный мир" Милтона Фридмена. — М.: Мысль, 1989. — 174 с.
  7. ХансенЭ. Экономические циклы и национальный доход: Пер. сангл. —М.: Изд-во иностр. лит., 1959. — 760 с.
  8. Эклунд К. Эффективная экономика: Шведская модель: Пер. со швед. — М.: Экономика, 1991. —352 с.
  9. Ядгаров Я. С. История экономических учений. — М.: Экономика, 1996. — 249 с.


21.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!