Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Західноєвропейська соціал-демократія: економічні теорії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Західноєвропейська соціал-демократія: економічні теорії. Реферат

Виникнення й сутність ревізіонізму. Європейський соціал-демократичний рух і його представники. Ліворадикальний напрямок європейської соціал-демократії

Виникнення ревізіонізму, батьком якого став Едуард Бернштейн (1850—1932), тісно пов'язане зі складними процесами становлення й розвитку монополістичної стадії капіталізму. Хід науково-технічного прогресу за капіталізму, породжуючи різні тенденції, потребував підвищення освітнього й культурного рівня трудящих, диктував необхідність пошуку ефективних форм стимулювання праці. Наприкінці XIX ст. в розвинених країнах Європи з'явилася можливість використання в інтересах пролетаріату громадянських прав і свобод, парламентаризму, преси та ін.

У1899 p. E. Бернштейн, ортодоксальний марксист у минулому, опублікував книгу "Проблеми соціалізму та завдання соціал-демократії", яка була концентрованим виразом усіх поправок до К. Маркса та перегляду його вчення, тобто ревізіонізму. "Подальший розвиток і вдосконалення марксистського вчення, — писав Е. Бернштейн, — має починатися з його критики". Усе, що буржуазні економісти висунули на той час проти марксизму, зібрано ним у чітку систему поглядів, ядром якої був реформізм.

Перегляд методологічних засад марксового вчення Е. Бернштейн почав з концепції історичного матеріалізму, в якій бачив недооцінку й заперечення активної ролі практичної діяльності людей. На його думку, усе, чого досягли К. Маркс і Ф. Енгельс, було зроблено не завдяки гегелівській діалектиці, а всупереч їй. Революційному руху Е. Бернштейн протиставив еволюційний розвиток, спрямований на поступовий перехід до нового суспільства.

Ревізію економічної теорії марксизму вчений почав з трудової теорії вартості. Він стверджував, що категорія вартості в К. Маркса втратила будь-яке конкретне значення й перетворилася на розумову конструкцію. Е. Бернштейн висунув теорію "економічної вартості", що являла собою синтез трудової теорії вартості та вчення про граничну корисність.

Двоїстий характер економічної вартості визначається, з одного боку, корисністю (споживною вартістю, потребою), а з другого — вартістю витрат виробництва (трудовою вартістю). Слід зазначити, що Е. Бернштейн на відміну від своїх прихильників захищав марксизм від спроб ототожнювати погляди К. Маркса та Ф. Лассаля, а також К. Маркса та Д. Рікардо в питаннях заробітної плати.

Е. Бернштейн проаналізував фактичне зростання рівня життя значної частини пролетаріату на початку XX ст. й передбачав настання "періоду добробуту", заперечуючи як абсолютне, так і відносне погіршення стану робітників. Факти розвитку акціонерної форми капіталу та збільшення кількості дрібних акціонерів він протиставив марксовому закону капіталістичного нагромадження, стверджуючи, що вони є свідоцтвом децентралізації та демократизації капіталу. Ці процеси вели до збільшення кількості власників, зростання добробуту робітничого класу та, як наслідок, до подолання класових конфліктів буржуазного суспільства.

Справедливо відзначаючи тенденцію до виробничої залежності великого та дрібного бізнесу, Е. Бернштейн стверджував, що велике виробництво не тільки не розорює дрібне й середнє, а й само може процвітати тільки разом з ними. Можливість подолання анархії виробництва він пов'язував зі створенням трестів і картелів, широким застосуванням кредитної системи, удосконаленням систем зв'язку та інформації, розширенням світового ринку.

Імперіалізм учений трактував як вступ до нової соціальної фази, для якої характерне мирне, поступове переростання капіталізму в соціалізм. Е. Бернштейн стверджував, що як форма історичного розвитку в умовах культурного суспільства революція неефективна й безплідна. Він протиставив їй реформаторську діяльність у рамках капіталізму.

Метою соціал-демократичного руху було проголошено визволення профспілок і кооперації від усіх законодавчих обмежень, захист праці, соціальне законодавство та обмеження прав щодо розпорядження капіталістичною власністю. Перехід до соціалізму Е. Бернштейн розглядав як широкий розвиток виробничих і споживчих товариств. Останні повинні були зменшити прибутки торгового капіталу, а профспілки — прибутки промисловців.

Стосовно проблеми шляхів переходу до соціалістичного суспільства теоретики соціал-демократії розділилися на ревізіоністів і ортодоксів, тобто прихильників К. Маркса та Ф. Енгельса. Серед ортодоксів у західноєвропейській соціал-демократії кінця XIX — початку XX ст. слід виокремити Карла Каутського (1854—1938). Його теоретичні погляди мали складну еволюцію.

На початку своєї діяльності він перебував під впливом мальтузіанства, лассальянства, а такі його праці, як "Економічне вчення Карла Маркса" (1886) та "Аграрне питання" (1899), були значним внеском у захист і розвиток теорії марксизму. У 1899 p. K. Каутський виступив проти ревізіонізму з книгою "Бернштейн і соціал-демократична програма. Антикритика", проте він не підтримував марксистів у питанні перетворення суспільства. К. Каутський передбачав і обґрунтовував епоху соціальних революцій, однак завоювання влади він сприймав як досягнення парламентської більшості.

З початку Першої світової війни К. Каутський став лідером центризму в міжнародному масштабі, солідаризувавшись із гаслом "громадянського миру" під час війни й засуджуючи будь-які думки про соціалістичну революцію та практичні революційні дії. Дослідження імперіалізму він почав з невідповідності в розвитку промисловості й сільського господарства, відставання останнього, яке спонукало промислово розвинені країни ставати на шлях підкорення й захоплення відсталих аграрних країн для перетворення їх на джерело сировини для своєї промисловості та ринок збуту своєї продукції.

Імперіалізм, на думку К. Каутського, — це колоніальна політика великих держав, які прагнуть монополізувати частину світового ринку шляхом завоювання аграрних країн. Він аналізував промисловий капітал і вивезення товарів, хоча вже помітними були тенденції панування фінансового капіталу та вивезення капіталу.

К. Каутський стверджував, що подолати імперіалістичну політику можна методами вільної торгівлі й мирної демократії, залишаючись у рамках капіталістичного ладу. Логічним завершенням ідей К. Каутського стала його теорія "ультраімперіалізму" — фази розвитку капіталізму, коли політика монополій пошириться й на зовнішню політику, а міжнародний союз імперіалістичних держав і спільна експлуатація світу інтернаціональним фінансовим капіталом усуне суперництво національних капіталів. Досвід світового розвитку XIX—XX ст. показав, що прагнення до поділу збуту, сфер впливу, колоній спричинило такі міжімперіалістичні конфлікти, які виключали можливість "ультраімперіалізму" як гармонійного союзу держав.

У ранніх працях теоретика австрійської та німецької соціал-демократії Рудольфа Гільфердінга (1877—1941) переважала критика представників історичної та суб'єктивної школи буржуазної політекономії, захист економічної теорії та методу К. Маркса. У нього був цікавий погляд на предмет економічної науки.

На його думку, об'єктом політекономічного аналізу можуть бути лише стихійно діючі закономірності товарно-капіталістичного господарства, тому з переходом до соціалізму (який у той час ототожнювався марксистами з ліквідацією товарного виробництва) та встановленням свідомого суспільного регулювання економічних відносин зникає сам предмет політичної економії як науки.

Книга Р. Гільфердінга "Фінансовий капітал" (1910) — найбільш суттєве досягнення західноєвропейської соціал-демократичної думки з питань імперіалізму. У ній зібрано й теоретично узагальнено великий фактичний матеріал, що відображає зміни в економіці й політиці капіталізму кінця XIX — початку XX ст. Р. Гільфердінг проаналізував якісно нові явища: розвиток капіталістичного кредиту, збільшення кількості акціонерних товариств, утворення фіктивного капіталу, діяльність фондової біржі, механізм біржової спекуляції, концентрацію капіталу, фінансовий капітал та його вплив на внутрішню й зовнішню політику імперіалізму.

Сутність фінансового капіталу була зведена до панування банківського капіталу над промисловістю, що дало Р. Гільфердінгу змогу зробити висновок про можливість перебудови капіталізму шляхом "соціалізації" сфери обігу: "захоплення шести великих берлінських банків уже в теперішній час було б рівносильне захопленню найважливіших сфер великої промисловості". Р. Гільфердінг наголошував також на можливості створення єдиного картелю, який забезпечив би безкризовий розвиток економіки. Таким чином, він був прихильником теорії "організованого капіталізму".

Погляди лівого крила західноєвропейської соціал-демократії відображені у творах Рози Люксембург (1871—1919) і Карла Лібкнехта (1871—1919), які під впливом подій жовтневого перевороту в Росії відійшли від соціал-шовіністів і центристів та разом з більшовиками утворили ядро нового Комуністичного Інтернаціоналу. Р. Люксембург пропагувала економічне вчення К. Маркса та критикувала бернштейніанство за спробу вдосконалити капіталізм.

Вона розвинула тезу про історичну приреченість імперіалізму та зробила висновок про необхідність його революційного, насильницького повалення. Економічні витоки імперіалізму вона вбачала в особливостях розширеного відтворення: капіталісти можуть забезпечити реалізацію додаткової вартості лише частково, за рахунок особистого споживання, тому необхідно, щоб існували некапіталістичні виробники та споживачі як усередині власної держави, так і у відсталих країнах. Імперіалізм ототожнювався з політичним виразом процесу нагромадження капіталу в його конкурентній боротьбі за залишки некапіталістичного світового середовища.

Р. Люксембург стверджувала, що політична економія перестане існувати з того моменту, як анархічне капіталістичне господарство буде змінене на планомірний, організований і керований господарський устрій. Водночас вона відзначала своєрідність умов проведення соціалістичної революції в Росії та неможливість її повторення в розвиненіших капіталістичних країнах.

К. Лібкнехт довів, що переплетіння інтересів найбільших промислових і банківських капіталістів виходять далеко за національні рамки. Його заслугою став аналіз союзу монополістичних об'єднань з державним апаратом і воєнної загрози імперіалістичних задумів. Імперіалізм К. Лібкнехт визначав як явище надбудовного характеру, певний вид політики.

Як бачимо, більша частина представників соціал-демократичного руху не сприйняла жовтневої революції в Росії, диктатури пролетаріату, партії нового типу та ін. У 20-ті роки XX ст. західна соціал-демократія перетворилася на відкрито реформістський рух, спрямований на співробітництво праці й капіталу, з чіткою антифашистською спрямованістю. З кінця 50-х років соціал-демократія повністю ввійшла в капіталістичну систему, із партії робітничого класу стала національним загальнополітичним, загальноекономічним ученням.

Ідеалом сучасної соціал-демократії є політична стабільність і соціальна рівність, які досягаються шляхом індикативного планування, соціального регулювання, самоуправління, демократизації виробництва й суспільства в цілому, плюралізму світоглядних концепцій.

Список використаної літератури

  1. Аникин А. В. Юность науки: жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. — М.: Политиздат, 1985. — 367 с.
  2. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе: Пер. с англ. — М.: Дело ЛТД,
  3. 1994. — 687 с.
  4. Бодров В. Г. Современный экономический консерватизм: переоценка ценностей или повторение прошлого? — К.: Лыбидь, 1990. — 136 с.
  5. Бодров В. Г., Кредісов А. I., Леоненко П. М. Соціальне ринкове господарство: Навч. посіб. — К.: Либідь, 1995. — 126 с.
  6. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль, 1991. — 300 с.
  7. Волков Л. Б. Критика теории модернизации: Науч. -аналит. обзор. — М.: ИНОИН АН СССР, 1985. — 77 с.


21.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!